www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Раціональна реконструкція концепції наукових та філософських винаходів І.І.Лапшина
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Раціональна реконструкція концепції наукових та філософських винаходів І.І.Лапшина

Л.М. Шенгерій, канд. філос. наук

РАЦІОНАЛЬНА РЕКОНСТРУКЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ НАУКОВИХ ТА ФІЛОСОФСЬКИХ ВИНАХОДІВ І.І.ЛАПШИНА

   Стаття присвячена аналізу феномену філософського та наукового відкриття в структурі гносеологічних процесів.

   The article is dedicated to the analysis of the phenomenon of philosophical and scientific invention in the structure of gnoseological processes.

   Гносеологічний процес можна представити як нелінійну суму філософських та наукових відкриттів, що здійснюються у певні періоди розвитку наукового знання. Розуміння механізмів протікання цих процесів на макроскопічному рівні певної епохи та мікроскопічному рівні окремого наукового відкриття визначають актуальність цього дослідження, оскільки дозволяють провести раціональну реконструкцію сучасного стану гносеологічних процесів.
   "Слід визнати, що мистецтво винахідливості в людей все більше легітимується, а також зростає та примножується разом із самими винаходами" [1] - зазначає відомий філософ Ф.Бекон. Російський дослідник першої половини XX століття І.І.Лапшин у фундаментальній праці "Філософія винаходу та винаходи в філософії" згідно класичної традиції аналізує феномен творчості, зокрема наукової та філософської, ставить важливі запитання, що різнобічно прояснюють аспекти технології здійснення наукового відкриття. У своїх дослідженнях науковець спирається на систему методів, серед яких основними виступають логічна аналітика, статистичні методи спостереження та аналізу творчої активності найвідоміших науковців та філософів, історичний метод та ін. Новаторською ідеєю І.І.Лапшина, яку він реалізував одним із перших, є спроба побудувати модель "винаходу в філософії", який є видом наукової творчості [2]. І.І.Лапшин аналізує розширення знання, що здійснюється завдяки синтетичним судженням, та прояснення знання за допомогою аналітичних суджень.
   Предметом цього дослідження є феномен філософського та наукового відкриття.
   Об'єктом аналізу виступає філософська концепція наукових та філософських винаходів І.І.Лапшина.
   Метою дослідження є проведення раціональної реконструкції концепції наукових та філософських винаходів І.І.Лапшина. Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання:
   - проаналізувати раціональну та ірраціональну складові наукових та філософських винаходів у концепції І.І.Лапшина;
   - дослідити феномен наукового та філософського відкриття на макрорівні та мікрорівні.
   Для сучасних філософських досліджень вживання терміну "винахід" є досить незвичним, частіше за все пишуть про наукове відкриття, якщо справа стосується теоретичних досліджень, або про технічні винаходи у прикладних дослідженнях. Проведемо аналіз розмежування термінів "відкриття" та "винахід" у концепції І.І.Лапшина. Джерелом відкриття, на думку науковця, слугує гіпотеза, яку потім перевіряємо та встановлюємо її істинність емпіричним шляхом. Винаходи, на відміну від відкриттів, з'являються завдяки "штучному поняттю, допоміжній конструкції думки, яка має суто "інструментальне" значення, є лише евристичною спритністю, методологічним прийомом" [3], без занурення в емпіричну сферу досліджень. Нове знання, яке здобуваємо емпіричним шляхом, у результаті дослідів, експериментів - це відкриття, а якщо в науковій чи філософській діяльності використовуються раціональні методи, то результатом таких досліджень є винаходи. Будь-який винахід є результатом творчої праці людини. Стрижнем відкриття, наукового чи філософського, виступає новий винахід думки. Результатом відкриття, стверджує науковець, завжди є конструювання нового наукового поняття. Можна виділити структурні елементи наукового відкриття таким чином: першим етапом є раціональна творча активність суб'єкта, другим етапом є сам факт відкриття, і, нарешті, підсумковим, третім етапом як результатом відкриття є нове наукове поняття з чітко визначеним змістом та обсягом. В якості універсального з широким значенням І.І.Лапшин пропонує вживати більш загальний, з його точки зору, термін "винахід", оскільки таким чином акцент зміщується в бік творчих активних моментів людської думки, розуму, раціональності. Певним чином І.І.Лапшиним ототожнюються процес реалізації наукової винахідливості з конструюванням наукового поняття. Переважно завдяки яким чинникам реалізується наукова винахідливість суб'єкта? Дослідник актуалізує три групи чинників: складну сукупність людських нахилів та інстинктів, задоволення життєвих потреб та, найголовніше, вільну гру творчих здібностей.
   Будь-яка сучасна наукова теорія повинна бути обґрунтованою в екзистенціальному вимірі. Науковець аналізує гносеологічні процеси саме з такої точки зору. Він досліджує питання можливості обґрунтування здійснення наукового та філософського винаходів, спираючись на більш ранні філософські концепції. У концепції Аристотеля є намагання відповісти на запитання щодо можливості моделювання філософського відкриття. Він ставить такі запитання: "Розсудок, що володіє запасом раніше отриманих знань, формулює проблему: Чого я хочу? Від чого це залежить? - запитує здібність судження. Що з цього слідує? - запитує розум". У структурі наукового відкриття, згідно Аристотеля, фігурують розум, розсудок та здібність судження [4].
   Питання про принципову можливість здійснення наукового відкриття ставить у своїх працях І.Кант. Він формулює важливу філософську проблему в такій формі: чи є можливими синтетичні апріорні висловлювання? Ця проблема є багатоплановою, і, по-суті, визначає інші фундаментальні запитання, серед яких виділимо таке: "Яким чином здійснюються відкриття в областях математики, чистого природознавства, філософії?". Якщо звернутися до силогістичної форми виведення нового знання, то будь-яке наукове відкриття є міркуванням з одним чи двома синтетичними засновками, і, як наслідок, має синтетичний висновок. Більший засновок співставляється з раніше накопиченим знанням, яке знаходиться в розпорядженні розумі та пам'яті науковця. Менший засновок відповідає винахідливості, проникливості, здібності суб'єкта до міркування. У наш час таку структуру наукового відкриття можна експлікувати як кальку, занадто спрощену схему, яка є однією зі спроб побудувати модель наукового відкриття.
   І.І.Лапшин формулює на підставі класифікації Мезона (Mason) два типи побічних імпульсів, які можуть сприяти "інтенсивній, але вільній грі творчих розумових сил винахідників певної епохи" [5]. Першим є той, який задовольняє потреби, що діють із середини назовні. Другим -той, що спрямований у протилежному напрямку - він викликаний поштовхом ззовні всередину. Винахідливість завжди розвивається згідно першого з вищеназваних напрямків - від творчих потенцій духу людини до його зовнішніх актуальних проявів. Без наявності творчої гри духовних сил людини, що ґрунтуються на її розумові, спритності, працездатності, цілеспрямованості, цих латентних до певного часу можливостей суб'єкта, що включається у гносеологічні процеси, науковий винахід є неможливим, якими сильними не були б зовнішні мотиваційні чинники.
   Відмінною особливістю аналізу дослідником наукової творчості є те, що він, по-перше, досліджує феномен наукового відкриття на двох якісних рівнях: макрорівні та мікрорівні, та, по-друге, спирається на дефініцію винаходу як удосконалення [6], віддає перевагу поступовості, неперервності, наступності гносеологічних процесів перед розривним, стрибкоподібним їх тлумаченням. Стрижень своєї філософської концепції наукових та філософських винаходів дослідник формулює, посилаючись на "розумні слова Пуанкаре": "Слід порівнювати розвиток науки не з перебудовою міста, у процесі якої старі будівлі беззастережно знищуються, а з неперервною еволюцією зоологічних типів, які знаходяться у безперервному розвитку, причому стають невпізнанними для ока недосвідченого, але досвідчене око завжди знаходить у них сліди попередньої праці минулих віків" [7]. Практична експлікація такого підходу на макроскопічному рівні актуалізується у моделі генезису розвитку технічних винаходів, запропонованих Мезоном, від використання природних предметів у первісних суспільствах до високотехнологічних винаходів XXI століття, які здійснюються майже виключно великими колективами професіоналів. Він виділяє фундаментальні етапи процесу становлення відкриття у сучасному постнекласичному тлумаченні таким чином: 1) користування природними предметами; 2) легка модифікація цих предметів; 3) модифікація, в результаті якої предмет набуває нового призначення; 4) дублювання різноманітних форм та структур на різних матеріалах; 5) вміння змінювати форми предметів для їх застосування за різними призначеннями; 6) застосування рушійної сили, наприклад електричної; 7) моделювання машиною людської активності; 8) збільшення людської сили механічною; 9) кооперативний апарат, що потребує участі великої кількості людей [8]. На мікрорівні І.і.Лапшин виділяє якісну періодизацію, що її проходить будь-яке окремо взяте відкриття в процесі свого генезису. Науковець справедливо зазначає, що кожне наступне відкриття ґрунтується на попередніх, легітимує гносеологічне пізнання як неперервне удосконалення винаходів. Кожне відкриття вдосконалюється завдяки синтезу: 1) детермінованої компоненти як неперервної інтеграції ледь помітних змін; 2) творчої компоненти, що реалізується у вигляді розривних процесів, стрибків, що відбуваються від одного відкриття до іншого, яке має вищий у порівнянні з попереднім винаходом порядок. Науковець уводить конструктивне поняття генеалогічного дерева винаходів, аналіз кожного з яких, безперечно, сприяє розумінню структури винаходів більш високих порядків. І.І.Лапшин виявляє тенденцію прискорення приросту кількості наукових відкриттів у процесі розвитку науки XX століття. Цей феномен він пояснює більш значним соціологічним розширенням комбінаційного поля творчої фантазії як у науковій, так і в філософській сферах.
   Таким чином, на макрорівні гносеологічний процес, основними якісними елементами якого виступають філософські та наукові відкриття, є неперервним, а на мікрорівні - включає неперервну та розривну компоненти, які знаходяться між собою у відношенні доповняльності.
   І.І.Лапшин виокремлює важливі тенденції функціонування процесів здійснення наукового та філософського відкриттів. Однією з них є феномен одночасності здійснення відкриттів обох типів. В якості прикладів у сфері математичних наук можна актуалізувати одночасні відкриття аналітичної геометрії РДекартом та П.Ферма, математичного аналізу, зокрема диференціального та інтегрального числень, І.Ньютоном та Г.-В.Лейбницем, неевклідових геометрій М.Лобачевським, К.Гауссом та Б.Риманом. У царині філософії також можна спостерігати явище одночасності винаходів. Дж.Берклі та А.Кольєр у 1710 році незалежно один від одного одночасно спростовують принцип догматичного реалізму, тобто доводять, що поняття матерії, яка не може бути ніким пізнаною, містить у собі внутрішнє протиріччя. Важливим є той факт, що ці науковці застосовують різні підходи до виявлення такого доведення: А.Кольєр спирається на антиномії нескінченності простору та часу, а Дж.Берклі спирається на філософську концепцію Дж.Локка. Дійсно, чому важливі наукові відкриття здійснюються декількома науковцями майже в один і той самий момент часу? При аналізі цього питання дослідник виходить із класифікації Ф.Ментре, згідно якої одночасність наукових винаходів може визначатися тільки одним із трьох несумісних чинників: 1) випадковим збігом; 2) навмисною змовою науковців; 3) соціальним детермінізмом. Перші два чинники відкидаються як неможливі, тому, згідно схеми заперечно-ствердного модусу розділово-категоричних міркувань, істинним є третій. Під соціальним детермінізмом слід розуміти той факт, що майже всі науковці, що живуть в одні часи і мають одну й ту саму або споріднені спеціальності, виходять у своїй творчості з аналогічних засновків, тому є цілком природним, що вони отримують аналогічні результати [9]. Одним із найбільш значущих факторів, що виділяє науковець, є культурний та філософський рівень епохи. І.І.Лапшин зазначає, що про значущість цієї компоненти розмірковує ще В.Гегель і називає її "станом світу". Завдяки таким основам, стверджує дослідник, у науковців існують "однорідні соціологічні умови для комбінаційного поля творчої фантазії" [10].
   У процесі моделювання філософського винаходу важливим чинником є встановлення вихідного пункту філософської винахідливості. Дослідник виділяє найважливіші тенденції у проявленні філософських обдарувань:
   - пробудження філософського обдарування завжди має в якості опори спеціальну галузь знань. І.І.Лапшин досить докладно вивчає механізм пробудження філософського інтересу на релігійному (М.Аврелій, Д.Бруно, С.КІркегор, В.Соловйов, С.Трубецький, Г.ФІхте, Ф.Шелінг, Б.Якобі та ін.), психологічному (А.Бен, Е. де Сен-Дені, Мен-де-Біран та ін.), природничо-історичному (Ф.Бекон, Ж.ДАламбер, Д.Прістлі, Г.Фехнер та ін.), історичному та політичному (І.Бентам, В.Гегель, Т.Гоббс, Д.МІль, ДЮм та ін.), естетичному (Ф.НІцше, Платон та ін.), математичному (РДекарт, С.Джевонс, К.Дю-рінг, ГЛейбниць, Б.Паскаль, Х.Фріз та ін.) грунті. Для цього дослідження актуальним є аналіз джерел філософської обдарованості, що ґрунтується на математичних знаннях. Знання з математики Р.Декарта у п'ятнадцятирічному віці були більш ґрунтовними, аніж у його вчителів. ГЛейбниць завдячує тому що в процесі некерованої самоосвіти він завжди від самого початку вивчення кожної дисципліни здійснював пошук чогось нового як інваріанти будь-якого знання. Він пише: "З початку занять логікою та філософією я по необхідності прийшов до думки, яка заслуговує на подив, що можна виокремити алфавіт думок (тобто раціоналізувати сферу мислення - Л.Ш.), і що в процесі комбінування букв цього алфавіту та аналізу складених із них слів можна все вивести і все пояснити" [11]. Б.Паскаль у роки юності зробив математичні відкриття в областях комбінаторного аналізу (теорія сполучень) та аналітичної геометрії (конічні перерізи). С.Джевонс, К.Дюрінг та Х.Фріз у дитинстві захоплювалися математикою, зокрема алгеброю та аналізом. Останній із них ще в дитинстві займався пошуками раціонального доведення реальності зовнішнього світу: "Я дійшов до однієї власної думки: можна геометрично довести об'єктивну реальність наших уявлень, оскільки при вимірюванні ми можемо необхідно визначити положення будь-якого предмету. Однак, повсякчас міркуючи про це, я ясно зрозумів, що ми при цьому лише фіксуємо наші уявлення про предмети, а не саме буття останніх, незалежно від наших уявлень" [12];
   - філософи завжди наділені декількома інтересами. При цьому у найгеніальніших з них - Платона, Аристотеля, Г-В.Лейбниця та інших, - обдарованість має місце у різних степенях майже у всіх областях знань, тобто є універсальною. Головний інтерес відповідає найбільш сильній рисі майбутньої філософської творчості;
   - філософи демонструють перші спроби творчості переважно у ранньому віці - приблизно в 13-15 років.
   Одним із важливих чинників здійснення наукового та філософського винаходу в концепції І.І.Лапшина є пам'ять суб'єкта, що є учасником гносеологічного процесу. В якості важливих для здійснення наукового чи філософського винаходів він виділяє механічну, інтелектуальну та інтуїтивну компоненти пам'яті. Дослідник стверджує, що для наукової творчості необхідним є раціональний елемент, що дозволяє вільно оперувати багато-чисельними поняттями, мати розвинуті здібності до абстрагування тощо. Він виділяє два протилежних полюси пам'яті - неорганізовану та організовану. Щодо філософів, то відомі багаточисельні випадки, коли сильна в дитинстві механічна пам'ять трансформується з часом у менш сильну, але більш організовану, при цьому розвиваються компоненти уважності та інтелектуальності. Інтелектуальний момент експлікується в тому, що процес запам'ятовування протікає згідно деякого плану, запам'ятовуються цілісні думки згідно відомої логічної системи, накладаються на неї, як на кальку, тобто відбувається раціоналізація процесу вивчання та аналізу певної проблематики. Науковець розглядає кореляцію чистої інтелектуальної пам'яті, яка є необхідною логічною складовою процесів мислення, та чистої чуттєвості. Важливість інтуїтивної пам'яті дослідник аргументує так: "Наявність інтуїтивної пам'яті разом з високим та різнобічним розумовим розвитком утворюють проникливість" [13].
   Важливим для здійснення винаходу є дар комбінування, що есплікується у мистецтві наближувати між собою розрізнені та уособлені ряди думок та фактів. Науковець прагне з'ясувати відповідь на важливе запитання: "Від чого залежить імовірність вдалого наближення, співставлення двох ідей у творчому процесі, ідей, які раніше ніколи не співставлялись?". Основними чинниками є такі:
   - сильна від природи та правильно організована шляхом регулярних тренувань пам'ять. Завдяки їй забезпечується яскравість, контрастність образів та виразність думок, що комбінуються;
   - широта комбінаційного поля уяви, що включає раціональні компоненти - глибину та обширність розуму;
   - рухливість, динамічність елементів у комбінаційному полі уяви. Фантазія філософа комбінує думки, що спрямовані до відомої йому значимої мети, при цьому кожна з них набуває статусу впорядкованої логічної єдності.
   Окрім раціональної, І.І.Лапшин виокремлює ірраціональну компоненту у здійсненні наукових винаходів. За його переконанням, їх необхідною початковою умовою виступає сумнів. "Сумнів є станом коливань нашої думки між ствердженням та запереченням, яке стосується справжності будь-якого факту чи істинності будь-якого співвідношення між думками", - так визначає сумнів дослідник. Для філософії науки важливою є, насамперед, така форма сумніву, як скептицизм. Саме скептик сумнівається в основах пізнання, в реальності матерії тощо, тобто найбільш загальних початках, аксіомах нашого знання та діяльності. Важливо, що вчений наполягає на пізнавальному характері стану сумніву: "В основі будь-якого сумніву знаходиться питання, проблема, і можна не тільки страждати сумнівом, а застосовувати його як метод. Цим здавна користуються математики у вигляді так званого reduction ad absurdum. Саме таким шляхом конструктивного сумніву РДекарт прийшов до славетного твердження "Cogito, ergo sum". Проаналізуємо інший приклад. Нехай задано два трикутники, їх основи і кути при основі є рівними. Чи є рівними самі трикутники? Висловлюємо сумнів у істинності цього твердження. Тоді накладаємо один із трикутників на інший так, щоб їх основи співпали. Ставимо запитання про співпадання їх вершин. Існують три можливості: трикутники співпадуть, або вершина першого знаходиться у другому або поза другим; але останні можливості відкидаються, і ми приходимо до висновку, що трикутники є рівними. Таким є методологічний сумнів, який часто використовується філософами для встановлення істини" [14]. На думку І.І.Лапшина, існують різні типи істини, зокрема, космічна істина, яку він називає вселенською; теоретична істина, яку він називає правдою-істиною; моральна істина, художня істина тощо. Щодо трьох останніх, то науковець використовує дуальний підхід їхнього розуміння. З одного боку, кожна з них має бути єдиною, тобто носити абсолютний характер. З іншого боку "все ж вони є багатогранними та багатобарвними, підходи до їхнього осягнення різняться між собою" [15].
   Для скептиків характерними рисами є прагнення до різноманіття у філософському пізнанні, концентрація уваги на змінному, мінливому, індивідуальному на противагу сталому, стійкому, універсальному, прагнення звести до ще більш очевидного те, що для інших є й так очевидним. Так, філософська та наукова концепція ГЛейбниця ґрунтується на принциповій неможливості віддати перевагу несумісним поглядам Аристотеля чи Демокріта. В інтелектуальній області причиною скепсису філософ називає невідповідність між процесами накопичення знань та його концентрації. Поверхневий універсалізм будь-якого дилетанта з одного боку, та вузька спеціалізація однобокого спеціаліста, з іншого боку є сприятливими чинниками для розвитку скептичних тенденцій.
   Можна провести таку типологію винахідників: талант, що спостерігає, характеризується сприймаючою фантазією та індуктивним розумом; винахідливий талант має комбінуючу фантазію та індуктивний розум; аналітичний талант проявляється як сприймаюча фантазія та дедуктивний розум; спекулятивний талант має комбінуючу фантазію та дедуктивний розум. Ця типологія, безперечно, є спрощеною та схематичною й відображає окремі суттєві характеристики відомих науковців та філософів.
   У структурі наукового та філософського винаходу І.І.Лапшин виокремлює синтез раціонального та ірраціонального періодів. Раціональний залежить від розуму, він здійснюється суб'єктом пізнання навмисно. Цей етап може продовжуватися тривалий час у вигляді цілеспрямованого опанування відповідними знаннями, інтелектуальними навичками, усвідомлення чіткості понять, засвоєння різних технічних прийомів і синтезу всього цього у дещо цілісне. Суб'єкт здобуває впевненість у обґрунтованості та стійкості отриманих знань. Ірраціональний період характеризується стихійністю, недетермінованістю. Він може есплікуватись у вигляді гри конструктивної уяви, яка відбувається відкрито, наяву, або латентно, наприклад, під час сну. Відкриття у вузькому смислі можна уявити як вдалу комбінацію ідей, яку можна отримати раціональним шляхом, якщо математично перебрати всі можливі типові комбінації ідей, або нераціональним, завдяки випадковому збігу. Найчастіше відбувається синтез вищеописаних процесів.
   І.І.Лапшин аналізує синтез, єдність, доповняльність двох протилежних підходів до діяльності науковців. Згідно першого з них, наукова робота - це "розумовий, неперервний, методичний процес акумуляції знань" [16]. З іншого боку геніальні дослідники відкривають важливі закономірності не детерміновано, непередбачувано, розривним шляхом. Дослідник стверджує, що кожен із описаних шляхів не може існувати самостійно, окремо, навпаки, кожен із них необхідно визначає існування іншого. Не прогнозовані здогадки можуть розрізнятися за своєю значимістю і виникати на будь-якому кроці наукової роботи: "Праця, що здається абсолютно механічною (збирання фактів), не виключає в будь-який момент її виконання тих чи інших удосконалень техніки праці, яка грунтується на здогадливості робітника, а найнеочікуваніші співставлення є лише результатом багаторічної конструктивної неперервної роботи" [17].

1. Бэкон Ф. Новый органон / Пер. с лат. С.Красильщикова // Бэкон Ф. Соч.: В 2-х т. - 2-е изд., испр. и доп. - М., 1978. - Т.2. - С.178.
2. Лапшин И.И. Философия изобретения и изобретение в философии. - М., 1999. - С.8. - (Мыслители XX века).
3. Там само. - С.31.
4. Там само. - С.139.
5. Там само. - С.33.
6. Там само. - С.29.
7. Там само. - С.30.
8. Там само. - С.32.
9. Там само. - С.28.
10. Там само.
11. Там само. - С.39.
12. Там само. - С.44.
13. Там само. - С.84.
14. Там само. - С.52.
15. Там само. - С.26.
16. Там само. - С.138.
17. Там само. - С.138.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com