www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Історико-філософський контекст лібералізму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Історико-філософський контекст лібералізму

І.А. Павленко, асп.

ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ ЛІБЕРАЛІЗМУ

   У статті аналізується процес історико-філософського осмислення ідей вдосконалення суспільного життя на принципах лібералізму, дається характеристика двох основних концепцій лібералізму.

   In this article were realized history-philosophical analyses of idea of perfection of social life on the principle of liberalism and two fundamental conceptions of liberalism.

   Становлення нової суспільно-політичної та економічної системи організації соціального життя завжди супроводжується підвищеною увагою філософської, політичної та соціологічної думки до тих ідей, концепцій, теорій, які сприяють поглибленому осмисленню існуючої дійсності. Це особливо важливо та актуально для українського суспільства, в якому світоглядні, політичні, етичні, релігійні, етнокультурні погляди, уявлення та переконання окремих соціальних груп, політичних сил набувають суперечливих форм і провокують неприйняття рештою та навіть протистояння. У сучасній ситуації виникла об'єктивна необхідність нового концептуального підходу до вивчення суспільної свідомості доби посткомуністичної трансформації.
   Історичний вибір українським суспільством демократичної самоорганізації всіх сфер життєдіяльності зумовив необхідність сучасного дослідження лібералізму, зокрема його історико-філософських витоків. Орієнтири, визначені на розбудову ринкової економіки, демократії і правової держави, потребують глибокого осмислення лібералізму, який, згідно з висновками А.Уайтхеда, став "вірою XIX ст. на основі компромісу між індивідуалістичною доктриною загальної конкурентної боротьби та оптимістичним вченням про гармонію" [1].
   Актуальність теми цього дослідження обумовлена тим, що в сучасному українському суспільстві назрів час формування нової ліберально-демократичної свідомості і мислення. Вся система традиційно-комуністичної світоглядної парадигми вибудована на діалектичному принципі боротьби суперечностей в його ленінському класово-партійному розумінні, сутність якого полягає в тому, що протилежність розглядається як боротьба, внаслідок якої одна з протилежностей має бути знищена. Звідси у сучасних тенденціях міжпартійної боротьби зримі образи пошуку "ворогів" серед тих політичних сил, які не поділяють ідеологію іншої сторони.
   Лібералізм як світогляд і світовідчуття прагне подолати, пережити попередню непримиренність класової боротьби. Отже, є потреба визначити об'єкт і мету цього дослідження. Об'єктом дослідження є феномен лібералізму як морально-чуттєва віра у братерство людей у контексті ідей конкурентної економіки, політики, як вони сформувалися у філософській думці кінця XIX ст. - початку XX ст. Метою даного дослідження є теоретико-методологічний аналіз сутності і змісту теорії лібералізму в період її становлення.
   Термін "лібералізм" походить від латинського "Іibe-ralis", що в перекладі українською мовою означає "вільний" [2]. У своєму первісному розумінні лібералізм означав вільнодумство. Одним з відомих представників вільнодумства був Томас Пейн. Він належав до філософсько-просвітницької думки англо-американської політичної групи мислителів, які формували новий спосіб мислення і діяльності, умонастрій тієї доби, для якого характерні незалежність стосовно традицій, звичаїв і догматів для активного економічного, політичного і світоглядного самовизначення у світі [3]. Теоретично окремі погляди філософів на сутність лібералізму були притаманні й еллінському періоду. Найбільш детально ідею лібералізму обґрунтували Д.Локк, І.Кант, А.Сміт, І.Бентам, Міль, Г.Спенсер та інші.
   У філософському розумінні ідея лібералізму виражає свободу від корпоративних, класових, етнокультурних, релігійних обмежень і світоглядного примусу індивіда. Лібералізм виник на основі гуманістично-особистісного виміру суспільного буття, в якому приватне життя набирало сили в Англії, Франції, США, інших країнах, де буржуазія досягла значних успіхів в економічному і політичному житті, символізуючи початок демократичних перетворень. Значна частина новонародженої буржуазії та робітничого класу звільнилася від догматів релігійної ідеології та уявлень про божественне походження монархічної влади у державі та однобічного стилю міркування, висуваючи ідеї нетрадиційного суспільно-політичного устрою, зокрема проблем економічної й політичної свободи.
   В період буржуазно-демократичних революцій XVII— XVIII ст. у свідомості передової частини суспільства, зокрема мислителів, укорінилися ідеї космополітизму, толерантності, гуманізму, індивідуалізму, демократизму і, особливо, акцент на самоцінності людини, її прав і свобод. Внаслідок цього формується ліберальна світоглядна парадигма стосовно політики, економіки, прав людини, свободи слова, пересування, вибору місця проживання, професійного самовизначення.
   На першому етапі історії формування філософської парадигми лібералізму виокремлюється політичний лібералізм, витоки якого кореняться у суспільно-політичній думці епохи Європейського просвітництва. Зокрема, вчення Дж.Локка про суспільну угоду, домовленість творення держави, про "природні і невідчужувані права людини". Як стверджує Дж.Локк, "основною метою єднання людей у суспільство є прагнення безпечно користуватися своєю власністю. Першим і основним природним законом, якому має підкорятися сама законодавча влада, є збереження суспільства" [4].
   І.Кант істотно доповнив і розвинув концепцію лібералізму, обґрунтувавши ідею етичної свободи особи, її незалежність від утисків держави, інших людей. Він вважав, що вільна людина покладає на себе тягар моральної відповідальності на основі сформованої етико-правової самосвідомості та її головного механізму - сумління. Одним із основних концептів метафізики лібералізму І.Канта є моральний закон як вираз волі до благочинності, яка виникає у всіх людей і набуває світоглядного переконання для загального законодавства. Для І.Канта релігійний догмат "любити ближнього" є водночас і "максима" суб'єктивної спрямованості волі, що виявляється у лібералізмі, і форма обов'язку. "Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі іншого також як до цілі і ніколи не ставився б до інших лише як до засобу" [5]. Повага до інших людей, згідно з етичною теорією І.Канта, є основою лібералізму.
   Основний пафос Канта у формулюванні етичної складової лібералізму полягає в тому, що він прагнув захистити моральні засади суспільних відносин, а це, звичайно, заслуговує на увагу у зв'язку з реаліями української демократії, яка потребує лібералізму. Надаючи увагу тим цінностям, які є складовими лібералізму та культурно-історичного філософського універсалізму, слід відзначити, що існуючі в українському суспільстві конфлікти, які часом набувають форм фанатизму та екстремізму, можуть бути переосмислені у контексті ідеї лібералізму.
   Концепції лібералізму, сформовані різними авторами відповідно до економічного, політичного і культурного життя суспільства, є актуальними, оскільки вони мало чи навіть зовсім не відомі представникам політичних сил, які відіграють важливу роль у становленні ринкової економіки, плюралістичної політики, демократично-правової держави. Аналіз наукової літератури засвідчує, що найбільш значущими ідеями для формування метафізики лібералізму були ті, що тісно пов'язані з економічними інтересами соціальних груп. А.Сміт зробив вагомий внесок у розробку ідеї економічного лібералізму. Він скористався філософською концепцією світобудови І.Ньютона і рефлексував її на суспільство. Його парадигма лібералізму грунтується на уявленні, що вільна взаємодія індивідуумів в їх приватновласницькій діяльності з необхідністю сприятиме формуванню рівнодіючого стану суспільства, яке внаслідок самопізнання буде здатне до взаєморозуміння і компромісу.
   Головними принципами, сформульованими у працях А.Сміта, є наступні: по-перше, індивідуальне прагнення до благополучного життя, а також бажання досягти визнання суспільством; по-друге, панування приватної власності та невтручання держави, особливо бюрократії у справи господарювання; по-третє, відсутність перешкод для розвитку особистої підприємницької ініціативи для досягнення належного у суспільстві рівня добробуту. Він акцентував увагу на економічній незалежності, автономії людини у суспільстві як основи лібералізму. А.Сміт вважав, що економічний мотив може продукувати хаотичну ефективність підприємницької активності, здатної трансформуватися у силу владної зверхності та захисту власних інтересів. Однак існують спільні для ділових людей, які вступають у комерційні відносини, цінності - це "конкуренція, "попит і задоволення", які потребують спільних норм для упорядкування. Держава як спільна воля суспільства може компенсувати негативні явища капіталізму шляхом введення загальної освіти, охорони здоров'я [6]
   Після поєднання економічного та політичного ліберального мислення трансформації піддалося не лише суспільне мислення, але й економічна, політична та соціокультурна діяльність людей. Історичний розвиток капіталізму в Англії поступово змінював контекст етики і політики та ліберальних суспільних відносин того часу. Доки епоха утверджувала капіталістичний спосіб виробництва, узагальнена концепція лібералізму, сформована у XVII—XVIIІ ст., зазнала істотних змін. Насамперед, негативні наслідки капіталізму стали предметом дослідження філософської думки. Зокрема, М.Вебер писав: "Сьогоднішній капіталістичний господарський устрій - це колосальний космос, у який кожна окрема людина закинута від народження і межі якого кожен, принаймні, як окремий індивід, змінити не в змозі. Індивід, оскільки він потрапив у плетиво ринкових відносин, мусить дотримуватися відповідної господарської поведінки... Таким чином, капіталізм... створює потрібних для нього господарських суб'єктів" [7].
   Отже, становлення капіталізму обмежує свободу особи, яка більшою мірою відчуває себе невільною. У філософській думці починає формуватися апологетична концепція лібералізму. З ідейних джерел лібералізму виокремлювалися лише ті, що відповідали нагальним потребам буржуазії як економічно й політично панівного класу. Філософський захист буржуазного лібералізму розробляли різні дослідники, серед яких заслуговує на увагу Г.Спенсер. Він дійшов висновку, що існуюче буржуазне суспільство не може й надалі поглинати, підпорядковувати собі окремих індивідів. Він висунув ідею про те, що істотним виміром суспільного прогресу та виявом духу лібералізму є перехід від суспільства, в якому особистість "розчиняється", нівелюється, до такого стану, в якому соціальний організм служить складовим його індивідам. Основним критерієм лібералізму є рівень співпраці у досягненні спільного блага на основі вільного волевиявлення. Г.Спенсер запропонував модель соціального контролю у ліберальному суспільстві, яка ґрунтується не на субординації, а на координації. В міру того, як принципи координації будуть утверджуватися у культурі спільноти, буде зростати й дух лібералізму.
   Водночас Г.Спенсер передбачив, що найнебезпечнішим для соціального прогресу і духу лібералізму є мілітаризація економіки, політики, влади. Мілітаризація і бюрократичне суспільство небезпечні для лібералізму. "Слід завжди пам'ятати, - писав Г.Спенсер, - що ... всі домагання політичного агрегату самі по собі ніщо, і що вони стають чимось лише тією мірою, якою вони втілюють у собі домагання одиниць, котрі становлять цей агрегат1' [8]. Він вважав, що для мілітаризованого суспільства панування здійснюється на основі принципу "індивід для держави". Натомість тип взаємин у ліберальному суспільстві ґрунтується на основі принципу "держава для індивіда".
   Питання про метафізику лібералізму для сучасної України має особливо актуальний характер. Активно розвивається приватний сектор економіки, політична й громадянська активність, які значною мірою світоглядно вибудовані у парадигмі комуністичної радянської ідеології, лейтмотивом якої є патерналізм держави та лідерів партії у формуванні пострадянського мислення українського суспільства. У межах класичного компартійного уявлення про суб'єкт люди утворюють лише "трудящу масу", яка репрезентує радше пасивність, бо люди діють за правилами, що їх формують політичні сили. Це означає, що лібералізм як складова постмодерної суспільної свідомості втрачає своє значення за допомогою засобів масової інформації, які своєю активністю впливають на формування політичних симпатій та антипатій. Активно розвивається політична суб'єктність, побудована у парадигмі протиставлення, протистояння, конфлікту, а не лібералізму і компромісу. Над суб'єктом в Україні домінує сприйняття соціокультурних норм як належного порядку, який не потрібно змінювати, а отже, не потребує ліберального мислення. Пропаганда політичних сил безупинно робить спробу зберегти колишню ідеологічну мову й застосовує до своїх опонентів терміни, які не сприяють утвердженню лібералізму.
   Таким чином, серед світоглядних ідей, уявлень, переконань, принципів є ті, на основі яких складається нове уявлення про ліберальну культуру і мислення; є й ті, що сформувалися у модерністській парадигмі лібералізму. Цей тип з його розумінням лібералізму відрізняється від попереднього прагненням філософів до зміцнення теоретичних основ соціокультури постіндустріального суспільства та соціального порядку. На противагу розглянутій нами концепції лібералізму, тісно пов'язаній з вірою у раціоналізм та індивідуалізм, модерністська концепція лібералізму у якості своєї буттєвої основи бере стабілізацію ліберальної соціокультури. У межах цього напрямку лібералізм тлумачиться у контексті соціальної інтеграції через соціокультуру. Тут проблема лібералізації у філософській та практичній площині ставиться у залежність від прориву національних культур через соціокультурні контакти в межах вже сформованої ринково-постіндустріальної економіки. Лібералізм мислиться як форма нової інтеграції та збільшення адаптивних функцій національних культур.
   У цьому аспекті можна взяти для аналізу модерної парадигми лібералізму праці Дж.Хоманса. Він вивчав вплив соціокультурного простору на формування прихильностей, привабливості різних цінностей культур і дійшов висновку, що замкнені культури звужують поле свободи особи та її активності, що призводить до формування взаємного непорозуміння. Відкритий соціокультурний простір призводить до розширення національних культурних смислів в індивідуальній свідомості, що позитивно впливає на розвиток взаєморозуміння та поглиблює інтерсуб'єктивність лібералізму. Надання людині реальної можливості вільної організації міжнаціонального простору спілкування сприяє розширенню ліберального мислення [9]. З цього випливає, що лібералізм як феномен модерної культури має індивідуально-суб'єктний контекст і він завжди присутній у ліберально-демократичному просторі. Фактично у модерністському проекті лібералізму свобода як елемент суспільної організації та визнання особливої ролі індивідуального суб'єкта тісно пов'язані.
   Ліберальна складова демократії, згідно з модерністською концепцією, безпосередньо вмонтовує інтерсуб'єктивність у соціокультурний простір і є виявом свободи як певного типу практично-раціонального життя. Сенс ліберальної культури та зміст демократичної організації суспільства і комунікативної дії досліджує Ю.Габермас. Досить важливим доробком концепції лібералізму є його парадигма комунікативної дії. Тут філософське розуміння взаємин між свободою та лібералізмом перенесено у нову площину, в новий соціокультурний контекст, у якому життєдіяльність розглядається як символічно-структурований світ. У цій структурі головними агентами є культура, суспільство й особистість.
   Суспільство постає у вигляді легітимних норм співжиття, завдяки яким суб'єкти комунікативної дії, маючи консенсуально прийняті тлумачення, розуміння, реалізують свої ліберальні цінності. Суспільство, згідно з парадигмою Ю.Габермаса, є системою упорядкованих легітимізованих норм, завдяки яким різноманітні суб'єкти вступають у комунікативні зв'язки, дістають в них солідарність, ґрунтовану на усвідомленні спільних інтересів. Суб'єкти, здатні до мовлення, маючи свободу висловлення своїх думок, мають рівні права бути почутими та порозумітися. Така концептуальна модель, вважає Габермас, пориває з обмеженою формою лібералізму та набуває більшого рівня свободи [10].
   Доречно зауважити, що філософи, які поділяли ідеї лібералізму, їх продукували та розширювали у контексті розвитку приватновласницької економіки, демократії і свободи, були гуманістами. Вони глибоко вірили в ідею свободи підприємництва, позбавлену державного тоталітарного контролю. В цьому контексті теоретики лібералізму схильні бути гуманістами у розумінні того, що "людина - міра всіх речей", що людина є найвищою цінністю цивілізації, є самоцінною і має невід'ємне право на повноцінний розвиток своїх здібностей. Логіка концепції "економічного лібералізму", як її розуміли А.Сміт і Рікардо, мала своїм змістом економічну свободу, вільний вибір підприємницької діяльності. Економічний і соціальний прогрес мав забезпечити зростання добробуту всіх членів суспільства.
   На жаль, свобода в концепції "економічного лібералізму" на практиці дала можливість монополістичному капіталу отримувати надприбутки. Але невтішна практика на початковій стадії монополізації капіталу не призвела до знецінення самих постулатів теорії лібералізму. Широкі соціальні верстви, які усвідомили ідеї лібералізму, рефлексували з приводу власного добробуту і домагалися від влади підвищення заробітної платні. У сучасних капіталістичних країнах суспільна свідомість включає у свій зміст ідеї, уявлення, погляди, переконання, концепти теорії лібералізму і набуває смислоутворюючої активності. Вона націлена на активне зняття наявних у сучасному глобалізованому монополіями світі суперечностей і виявляє шляхи їх розв'язання, зокрема через масові протести.
   Для більшості філософів, соціологів, економістів, які долучалися до розробки концепції лібералізму, свобода означала не тільки економічну, але й політичну, соціокультурну, світоглядну і навіть соціологічну. В узагальненому вигляді свобода як парадигма концепції лібералізму - це здатність, можливість і здібність вільно обирати з багатьох можливостей ту, що забезпечує спільний добробут, мир, спокій і соціальну справедливість та водночас звільнення з полону ірраціональних сил. Свобода є не лише фактом, але й реальною можливістю, сутнісним завоюванням людини. Головна стратегія теоретиків лібералізму полягала в тому, щоб впровадити у практику економічного, політичного і соціокультурного життя ідеї природного права, свободу сформувати власників і співвласників капіталу, які незалежно від релігійних, расових, національних, політичних та інших відмінностей рівні перед законом, відповідно до якого всім членам суспільства дозволено переслідувати свої цілі, реалізовувати особисті інтереси та втілювати своєрідні погляди на щастя, добробут. Насамкінець, теоретики лібералізму обґрунтували ідею вільного вибору професії, місця проживання, працевлаштування.
   Згідно з основними принципами лібералізму, суспільство внутрішньо тісно пов'язане з політикою і економікою, яку вони називали ринковою і приватновласницькою. Це суспільство, в якому основні свободи і права людини закріплені в соціальних інститутах (економічних, політичних, громадських, соціокультурних, професійних тощо). Для більшості теоретиків ліберального суспільства держава означає ту сферу спільного волевиявлення владних відносин, де антагонізм діалектично "знятий", не знищений, але він через систему громадських інститутів, права і політики долається, стає відносним.
   Монополістична стадія капіталізму, особливо з переходом до державно-монополістичного ступеня його розвитку, обумовила трансформацію теорії лібералізму на основі критичного аналізу його негативних наслідків. Внаслідок критики деяких постулатів лібералізму сформувався "неолібералізм". Він поклав початок рефлексивного і дискурсивного аналізу монополістичного капіталізму. В історії філософської думки неолібералізм репрезентований найбільшою мірою працями Зіммеля, Візе, Хайдеггера та в концепції "відкритого суспільства" Поппера, філософських поглядах Альберта.
   Серцевиною філософської критики капіталізму Зіммелем була ідея про те, що монополістичний капіталізм породжує нові культурні форми життя, які традиціоналізуються і стають гальмом для подальшого розвитку. В нових традиціях ліберального суспільства втілюється цілий ряд конфліктів, серед яких суб'єктивний й об'єктивний аспекти культури. Зіммель розглядає життя суспільства як процес творчого становлення завдяки невичерпності раціональних сил. Це життя осягається внутрішнім переживанням, яке в свою чергу об'єктивується, оречевлюється у багатоманітних формах культури. Застиглі форми культури стримують пульсації творчих потенцій людей, що й породжує конфлікт. Для його подолання у межах диференційованого ліберального суспільства існують наступні соціальні форми: угода, домовленість, конкуренція, авторитет, субординованість цінностей, їх ранг та інші. Ці форми розширюють межі свободи у ліберальному суспільстві, оскільки за допомогою їх механізмів можна звільнити особу з того стану ізольованості, в якій вона опинилася. Крім того, угода, договір, взаєморозуміння як складові ліберального менталітету і культури спілкування поєднують індивідів у суспільстві і творять ліберальний світ, у межах якого окремі особи відчувають себе індивідуально незалежними. Цей аспект ліберального суспільства Г.ЗІммеля С.Франк назвав "сінгуляристичним кутом зору" [11].
   Філософські концепти "соціального сінгуляризму" найбільш чітко обґрунтував Г.ЗІммель. Він вважав, що єдність і спільність у суспільному житті формуються не лише внаслідок свідомого досягнення угоди, взаєморозуміння, але й під тиском стихійного схрещування вольових зусиль людей. Зіммель помітив, що термін "взаємодія" у суспільному житті неадекватно віддзеркалює сутність духовного зв'язку. Насправді, взаємодія людей у суспільстві не має посередника між ними. Вони спільно користуються продукованими суспільством духовними потенціями. Факт спілкування у ліберальному суспільстві пояснюється не зовнішніми механізмами роз'єднаних свідомостей, а їх первинною зрощеністю і неподільністю, тобто "духом часу".
   Згідно з парадигмою Зіммеля, культура є втіленням духу часу. Ліберальна культура у масовому масштабі сприяє вивільненню свідомості, суб'єктивного від всемогутності тиску традицій, які створюють ефект стійкого несвідомого ствердження картини світу. Лібералізм як світогляд і світовідчуття намагається подолати одвічний конфлікт між суспільством та особою шляхом формування культури й менталітету, в яких можливість угоди, домовленості, взаєморозуміння стає необхідністю, яка усвідомлюється і стає світоглядною установкою, позицією для подолання будь-якого конфлікту. Зіммель прагне теоретично обґрунтувати тезу про реальну можливість вивести індивідуального чи групового суб'єкта у поле взаємодії всіх сутностей, які тісно пов'язані між собою та співіснують. "На тому, що суспільства утворені сутностями, які перебувають водночас і всередині, і поза ними, заснована одна з найважливіших соціологічних форм: між суспільством і його індивідами можуть бути такі ж відносини, що й між двома партіями... індивідуальна душа не вбудована в будь-який порядок, не будучи водночас і проти нього" [12].
   У широкому значенні праці Зімелля значно поглибили та розширили концепцію лібералізму. Концепти подолання конфліктів у сучасному суспільстві, які він обґрунтував і розвинув, дають сучасній соціокультурі нової парадигми. Адже з самого початку формування теорії лібералізму ідея індивідуалізації, творчого звеличення особи не повністю реалізувалася в межах країн, де утвердилися цінності демократії, права людини та її свободи. Саме на цьому акцентує увагу Зіммель, коли розглядає процес становлення ліберального суспільства у тісній єдності з індивідуалізацією всіх сфер буття. Він іменує його буттям-суспільством, в якому стає нормативною культура, в структурі якої індивід і соціальна структура вимірюються суб'єктивним осмисленням реальності. Ідея індивідуального суб'єкта як носія ліберальних цінностей постмодерного суспільства у концепції лібералізму відіграє одну з провідних функцій.
   Проблема майбутнього ліберального суспільства й відповідного типу соціального прогресу, згідно з новою концепцією лібералізму, визначає, водночас, долю індивідуального розвитку в сучасних інтерпретаціях підвалин свободи, недоторканості приватної власності, демократичного консенсусу. Принциповим моментом для долі майбутньої концепції лібералізму є процес подальшої гармонізації стосунків індивідів у суспільстві та суспільства з державою. Конкуренція як цінність лібералізму має бути трансформована до статусу самодостатності, самоосягнення індивіда та власного пізнання за рахунок ліберальних форм самоздійснення.
   Народження нового ліберального типу суспільної свідомості й культури взаємних стосунків людей між собою та з державою стало можливим внаслідок критичного аналізу концептів лібералізму, що дає змогу оновлювати теоретичні засади лібералізації суспільства та його культури у результаті панування в Англії, Франції, США, Канаді, інших демократичних країнах ліберального світогляду. Ці країни більшою мірою репрезентують єдність, гармонію та не допускають експансії держави, монополістичного капіталу на права і свободи громадян. Ліберальні партії концентрують увагу на політиці компромісів, взаєморозуміння, формування широких коаліцій, щоб не допустити революційного знищення здобутків капіталістичного суспільства в умовах глобалізації.
   Суттєвими в концепції лібералізму стали цінності, які Поппер називає "відкрите суспільство", "плюралізм". Водночас, він застерігав суспільство про небезпеку з боку "дикого" необмеженого капіталізму. Він покладав відповідальність за наслідки "дикого" капіталізму на державу, яка "повинна існувати для людської особистості - на благо вільних її громадян і їхнього вільного суспільного життя, тобто заради вільного суспільства, а не навпаки" [13]. Тут схоплена справді важлива думка про негативні соціокультурні, економічні чи політичні наслідки "дикого" капіталізму, прояви якого спостерігаємо у сучасному українському суспільстві. Сьогодні, враховуючи політичну й соціокультурну кризу у нашому суспільстві, важливо подолати дух "дикого" капіталізму шляхом правового обмеження його антисоціальної діяльності. Є підстави припустити, що критичний напрямок у неолібералізмі рано чи пізно наповнить наші світоглядні засади та принципи трансформації всіх сфер життя українського суспільства на шляху лібералізації.
   На думку К.Поппера та його прихильників, важливою складовою концепції лібералізму є парадигма про "відкрите суспільство". "Я вважаю надзвичайно важливим для вільного суспільства, - писав К.Поппер, - те, що демократію слід розглядати у реальному плані такою, якою вона є, - її не слід ідеалізувати... Демократія, тобто воля більшості, може сприяти збереженню та охороні свободи, але вона ніколи не здатна сама по собі створювати свободу, якщо кожного окремого громадянина це не турбує" [14]. Він вважає, що вільному суспільству з його ліберально-демократичними цінностями притаманна не лише толерантність до інших, незвичних думок, а й повага до них. На думку К.Поппера, вільний дискурс має бути складовою відкритого суспільства, а думка "наукових експертів" щодо радикальних змін у суспільстві має бути публічною і зрозумілою у ліберальному суспільстві. Важливою, на наш погляд, тезою Поппера, є теза про необхідність подолання комунітарного мислення через лібералізацію інформаційного простору.
   На завершення підкреслимо головне: історико-філософський аналіз витоків концепції лібералізму засвідчує, що вона зазнає періодичної критики та вдосконалюється відповідно до потреб розвитку суспільства.

1. Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии. - М., 1990.-716 с.
2. Словник іншомовних слів. - К., 1977. - С.379.
3. Громыков Б.С. Политические и правовые взгляды Томаса Пейна. - М., 1960. - С.107-112.
4. Локк Дж. Соч.: В 3 т. - М., 1988. - Т.З. - С.339.
5. Кант И. Сочинения: В 6 т. - М., 1963.
6. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М., 1962. - С.182-194.
7. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. - К., 1994. - С.51-52.
8. Спенсер Г. Основания социологии // Соч.: В 7 т. - СПб., 1898. - Т.4.
9. Пахомов И.А., Арестова О.Н. Роль пространственного фактора в формировании коллективного смысла // Вестник Московского университета. - Серия 4. Психология.
10. Габермас Ю. Філософский дискурс Модерну. - К., 2006.
11. Франк С.П. Духовные основы общества. - М., 1992. - С.39.
12. Зиммель Г. Как возможно общество? // Избранное: В 2 т. - М., 1996. - Т.2. - С.518-519.
13. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. - К., 1994. - С.187.
14. Там само. - С.202.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com