www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Роль капіталу як соціальної сили в процесі формування громадянського суспільства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль капіталу як соціальної сили в процесі формування громадянського суспільства

А.В. Щур, здобувай

РОЛЬ КАПІТАЛУ ЯК СОЦІАЛЬНОЇ СИЛИ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

   Предметом даної статті є капітал як соціальна сила, що виступає як об'єктивне відношення, що проявляється через дії суб'єктів - носіїв цих відносин. Поява нової соціальної групи в структурі суспільства змушує осмислити роль цієї групи у формуванні громадянського суспільства в Україні.

   The subject of this article is the capital as social force that presents as objective relation which exhibits through acts of subjects - bearer of these relations. Appearance of a new social group in the structure of society forces to conceive the role of this group in forming civil society in Ukraine.

   У цей час українською філософською думкою розробляється нова теорія суспільного устрою на основі посилення практичної функції філософії, зокрема, створенні теорії формування громадянського суспільства в Україні. Вибір стратегії формування громадянського суспільства пов'язаний з поданням громадянського суспільства як нового типу суспільної формації, в основі якої лежить принцип згоди основних соціальних сил суспільства (праці, капіталу й держави), що забезпечує єдність суспільства як цілого. Принципи досягнення такого стану засновані на цінностях волі, справедливості й солідарності й вимагають розробки стратегії участі всіх соціальних сил.
   Особливо варто сказати про відповідальність українського капіталу, що має специфічну історію первісного нагромадження й більше всіх, що виграв від ліберальних реформ у країні. Бізнес і капітал як соціальні сили, якщо не хочуть залишитися ізольованими меншостями, повинні продемонструвати зразки соціально-відповідального поводження, без якого формування громадянського суспільства із властивими йому цінностями виявиться неможливим.
   Але капітал може стати більш ефективною соціальною силою, здатною до трансформаційних перетворень, лише сформувавши ідеологію, а також стратегію й тактику своєї участі в процесі формування нового суспільства на базі суспільного консенсусу. Якщо соціалістичне минуле нашої країни було побудовано на основній ролі праці, як соціальної сили, здатної змінити суспільний устрій в інтересах більшості суспільства, то новий історичний етап розвитку країни повинен враховувати нову історичну реальність - виникнення українського капіталу.
   Стратегія дій капіталу як соціальної сили не може визначатися незалежно й поза відносинами з іншими соціальними силами: працею й державою. Праця, капітал і держава з метою розвитку українського суспільства, конкурентоспроможного в глобальному просторі, що формується, повинні ґрунтуватися на нових принципах відносин і вийти на нові способи співіснування.
   В цій статті спробуємо навести загальний аналіз ролі капіталу (під цим поняттям ми маємо на увазі "капітал взагалі") як соціальної сили в процесі формування громадянського суспільства через визначення суті, цінностей і цілей громадянського суспільства.
   Але з першу в загальних рисах зупинимось на понятті громадянське суспільство.
   Громадянське суспільство - головним чином не державно-політична, а економічна й особиста (приватна) сфера життєдіяльності людей, реально складні відносини між ними. Це - вільне демократичне правове цивілізоване суспільство, де немає класової ненависті, тоталітаризму, насильства над людьми, де поважають закон і мораль, принципи гуманізму й справедливості. Це ринкове багатоукладне конкурентне суспільство зі змішаною економікою, суспільство ініціативного підприємництва, розумного балансу інтересів різних соціальних верств.
   Не буде зайвим навести найбільш загальні принципи, що лежать в основі громадянського суспільства, незалежно від специфіки країни, а саме:
   - економічна воля, різноманіття форм власності, ринкові відносини, конкуренція;
   - визнання й захист природних прав людини й громадянина;
   - легітимність і демократичний характер влади;
   - рівність всіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;
   - правова держава, заснована на принципі поділу й взаємодії влади;
   - політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
   - воля думок, слова й печатки, незалежність засобів масової інформації;
   - невтручання держави в приватне життя громадян, їхні взаємні обов'язки й відповідальність;
   - суспільний мир, партнерство й національна згода;
   - ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.
   Сучасний соціально-філософський контекст ідеї громадянського суспільства складається в узгодженні цілей і цінностей трьох ключових рівноправних суб'єктів суспільства: праці, капіталу й держави. Готовність до узгодження цілей і цінностей і здатність приймати погоджені рішення є основними характеристиками цивілізованого демократично влаштованого суспільства. Тому "громадянське суспільство - це і ціль, і простір сучасного нам колективної дії" [1].
   Українська дискусія показує, що коло суб'єктів, що сприяють формуванню громадянського суспільства в нашій країні, в основному обмежений некомерційним сектором. Насправді ж, на думку В.Г. Марахова і ми її теж підтримуємо, "рушійною пружиною формування громадянського суспільства були в історії аж ніяк не некомерційні структури й об'єднання, а, навпроти, скоріше комерційні" [2]. Сфера капіталу, як і сфера найманої праці, поряд з державою, повинна виробляти стратегію й тактику дій по формуванню громадянського суспільства, що може стати одним з найважливіших джерел і підстав для його формування. В цьому значну функцію повинна виконувати держава - "уміти з'єднати протилежності" (праця й капітал) і зробити всіх членів суспільства "громадянським", тобто живучими в системі справедливого й вільного суспільства. Держава в громадянському суспільстві вперше здобуває іншу природу й відбиває інтереси всіх верств.
   Не буде новою теза, що праця, капітал і держава як суб'єкти суспільства покликані не протистояти один одному як антиподи, а гармонійно взаємодіяти в рамках правового поля.
   Говорити про громадянське суспільство можна лише тоді, коли в суспільстві вирішена в цілому проблема фізичного й соціального "виживання" людини, тому що при економічній і соціальній нестабільності конструктивна демократична активність громадян різко знижується. Одні більше схиляються до соціально-пасивного поводження й фаталізму, інші до стратегії індивідуального виживання й пристосування, що орієнтує особистість на агресивно індивідуалістичну стратегію конкурентної боротьби, що не має ніяких етичних, правових або культурних обмежників, навіть якщо вона в багатьох випадках уписується в рамки корпоративних спільнот легальних або нелегальних. І лише частина, що залишилася, громадян може сформувати поведінкові установки, що сприяють розвитку цивілізованого ринку, демократії й громадянського суспільства й у своїй активній діяльності поширювати їх.
   Вихідною ідеєю громадянського суспільства було перетворення мети самої колективності людей, споконвічно призначеної для виживання виду, у мету забезпечення гідного життя кожному члену суспільства. Звідси треба зробити висновок, що провідною цінністю громадянського суспільства стає постійне вдосконалювання якості життя громадян у суспільстві.
   Як було зазначено вище до найголовніших принципів, що лежать в основі громадянського суспільства є власність, ринкові відносини, конкуренція. Саме із цих принципів і складається так звана економічна база громадянського суспільства без якої не буде належного існування останнього. Якщо спробувати виділити найголовніший, хоча це буде не зовсім правильно з огляду на їх взаємозалежність, то це буде власність та права людини. Вільні й рівноправні індивіди-власники, матеріальна, а виходить, і духовна, особиста, політична, моральна незалежність, достоїнство людини - основні цінності того суспільства, що йменується громадянським. Відчуження від власності згубно й неприйнятно для будь-якої особистості, будь-якого громадянина, тому що це означає відрив людини від живильних економічних корінь. Тобто, громадянське суспільство виправдовує свою назву не тим, що складається із громадян, а тим, що створює належні умови для громадян. Щодо прав людини К. Маркс вказував що вони не що інше, як права члена громадянського суспільства. Серед них він, як і Гегель, особливо виділяє право на індивідуальну свободу. "Практичне застосування права людини на свободу є право на приватну власність". Цитуючи ст. 16 французької Конституції 1793 року, він пояснює поняття "право": "Правом власності називається право кожного громадянина користуватися й розташовувати за своїм розсудом своїм майном, своїми доходами, плодами своєї праці й своєї ретельності". І робить висновок, що "ця індивідуальна свобода, як і це використання її, утворить основу громадянського суспільства" [3].
   З моменту здобуття незалежності України в країні із особливо черговими виборами до органів влади не закінчуються звучати тези про побудову соціально-орієнтованої економіки. Треба признати, що цей свого роду економічний популізм був завжди є і буде, на жаль. Існує багато моделей соціально-орієнтованої економіки об'єднує їх те, що всі вони базуються на розподілі і перерозподілу доходу з метою досягнення соціальної стабільності в державі. З економічним зростанням функції соціальної держави постійно ускладнювались і розширювались. При цьому соціальна держава не ставить перед собою завдання досягти абсолютної соціальної справедливості, а має забезпечити соціальну компенсацію, яка дає можливість уникнути конфліктів внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів. Головна мета, що випливає із сутності соціальної держави, - обмежити і нейтралізувати потенційно деструктивну природу ринку щодо лінійної залежності багатства країни і відносного рівня соціальних витрат.
   Постійне вдосконалювання якості життя громадян у суспільстві в першу чергу стосується економічного благополуччя громадян, яке безперечно залежить від економічного потенціалу країни, тобто від національного бізнесу. На мою думку, якість життя громадян залежать далеко не тільки від держави, це в основному є невелика частина, а в основному від соціального зобов'язання бізнесу. Ми маємо на увазі заробітну плату, соціальні гарантії, спонсорство та благодійність. Тут ми хочемо зупинитися на останніх пунктах.
   У світовій практиці соціальні зобов'язання сфери бізнесу формувалися на підставі очікувань суспільства відносно бізнесу, які згодом мінялися, а ці зміни, у свою чергу, вносили свій внесок у представлення суспільства про роль бізнесу.
   Прийнято розрізняти юридичну й соціальну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється проходження конкретним законам і нормам держрегулювання, що визначають, що може, а чого не повинна робити організація. Організація, що підкоряється законам і нормативам, поводиться юридично відповідальним чином, однак, вона не обов'язково буде також вважатися й соціально відповідальною.
   Соціальна відповідальність, на відміну від юридичної, має на увазі певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку бізнесу-організації. Цей відгук має місце стосовно того, що лежить поза обумовленим законом або регулювальними органами вимог або же понад ці вимоги. З іншого боку, діяти у відповідності до закону не означає, що організація більше не несе ніякої соціальної відповідальності.
   Необхідно також розділяти поняття спонсорство, благодійність та благодійна діяльність. Спонсорство орієнтується на одержання доданої вартості: за зроблені послуги рекламується продукт (товар). Благодійність - це певний спосіб ведення справ, спрямований на безплатну допомогу. Благодійна діяльність - добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності [4].
   Наприклад, у кожного бізнесмена є пристрасть, що він фінансово підтримує як альтернативне джерело натхнення - поезію, літературу, історію, філософію, кіно, футбол і т.д. Багато в чому тому, а не тільки з добродійності або, навпаки, користі розкуповується більшість картин сучасних художників, робляться пожертвування на будівництво концертних залів і призначаються стипендії молодим талантам. Захоплення мистецтвом, футболом і т.д. необхідно підприємцеві як самий органічний шлях до вивільнення контексту, порушенню рівноваги, розмиканню твердої системи, розширенню границь що відбуває. Це дасть можливість бути в числі перших, хто бачить перспективу майбутнього в сьогоденні й значить краще орієнтуватися в конкурентному середовищі, виділяючись із загального ряду й продовжуючи життя своєму бізнесу.
   Суть концепції соціально-відповідального бізнесу в тім, що "бізнес повинен не тільки піклуватися про прибуток і сплату податків, але й розділити із суспільством відповідальність за соціальну несправедливість, економічну нерівність і екологічні проблеми, участь в економічній адаптації соціально-незахищених верств населення й охороні навколишнього середовища" [5]. Соціальна орієнтація бізнесу повинна бути заснована в першу чергу на системно продуманій економічній політиці, розробленої й здійснюваної в рамках правового поля держави. Звичайно, і добродійність за певних умов потенційно може сприяти переходу від ситуативного виду до внутрішньої системної потреби, що виражається у формуванні соціально-орієнтованого поводження на базі соціальної етики, етики громадянської відповідальності.
   На початку XX століття деякі керівники бізнесу виражали впевненість в тому, що корпорації повинні використовувати свої ресурси таким чином, щоб суспільство виявилось в виграші [6].
   Однак концепції соціальної ролі бізнесу почали активно впроваджуватися лише в 50-і pp. під час "холодної війни", розширюючи участь ділового світу в рішенні проблем соціальної й державної політики.
   Саме в 50-х pp. з'явилася перша ґрунтовна праця на тему соціальної відповідальності. У книзі "Соціальна відповідальність бізнесмена" Хоуард Р. Боуен розглянув, як концепція соціальної відповідальності може бути поширена на бізнес, а усвідомлення більше широких соціальних цілей при прийнятті ділових рішень може приносити соціальні й економічні вигоди суспільству [7].
   Суперечки про роль бізнесу в суспільстві в США підстьобнули події 60-х і 70-х pp. В 60-і pp. у суспільній думці з'явилася опозиція світу бізнесу. Протилежні за своїм характером висновки з того, що варто розуміти під концепцією соціальної відповідальності, породжені, на думку М.Х.Мескона, суперечками про цілі організацій. З одного боку, є люди, що розглядають бізнес як економічну цілісність, зобов'язану піклуватися тільки про ефективність використання своїх ресурсів. "Діючи таким чином, організація виконує економічну функцію виробництва продукції й послуг, необхідних для суспільства з вільною ринковою економікою, забезпечуючи одночасно роботу для громадян і максимальні прибутки й винагороди для акціонерів, що вже є прямою соціальною дією" [8].
   Відповідно до цієї точки зору, яку активно підтримується лауреатом Нобелівської премії Милтоном Фридменом, щира роль бізнесу складається "у використанні його енергії й ресурсів у діяльності, спрямованої на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри... і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не вдаваючись до шахрайства й обману" [9].
   З іншого боку, вважає М.Х.Мескон, бізнес-організація - це щось більше, ніж економічна доцільність. Відповідно до цієї точки зору бізнес є складною частиною оточення, що включає безліч складових, від яких залежить саме існування цього виду діяльності. До таких складових, іноді називаних посередниками (між бізнесом-організацією й суспільством у цілому), відносяться споживачі, постачальники, засоби інформації, групи суспільного тиску, союзи або об'єднання, а також працівники й власники акцій. Це багатошарове суспільне середовище може сильно впливати на досягнення організацією її цілей, тому організації доводяться врівноважувати чисто економічні цілі з економічними й соціальними інтересами цих складових середовища.
   Відповідно до цієї точки зору, бізнес-організації несуть відповідальність перед суспільством, у якому функціонують, крім і понад забезпечення ефективності, зайнятості, прибутку й не порушення закону. Тому організації повинні направляти частину своїх ресурсів і зусиль по соціальних каналах і зобов'язані жертвувати на благо й удосконалювання суспільства. Більше того, у суспільстві зложилися певні уявлення про те, як повинна поводитися організація, щоб вважатися добропорядним корпоративним членом співтовариства. Точка зору, що формується на цій основі, значною мірою обумовлена суспільними очікуваннями, зводиться до того, що організації повинні відповідально діяти в таких численних сферах, як захист середовища перебування, охорона здоров'я й безпека, цивільні права, захист інтересів споживача й т.п. Наприклад, Кит Девіс вказує, що бізнес зобов'язаний бути активно соціально відповідальним через "залізний закон відповідальності" і стверджує, що "у довгостроковій перспективі той, хто не користується владою в такому напрямку, яке суспільство вважає відповідальним, цю владу втратить" [10].
   Підприємці повинні направляти частина своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих співтовариств, у яких функціонують їх підприємства, і в такий спосіб на користь суспільства в цілому, тому що організації не можуть тривалий час працювати відповідальним чином, перебуваючи в конфлікті зі своїм оточенням. Для успішного бізнесу підприємство повинне вміти пристосовуватися й відгукуватися на проблеми, що виникають у соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш доброзичливим до організації. Видатки на соціальну відповідальність виправдані фактом удосконалювання різних сегментів суспільства, а також поліпшенням відносин громадськості до фірми, що повинне привести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниженню рівня регулюючого втручання держави й загальному поліпшенню стану суспільства. Однак фірми повинні займатися не збором пожертвувань, щоб стати соціально відповідальними, а аналізувати власні прямі дії й навколишнє їхнє середовище й вибирати такі програми соціальної відповідальності, які допоможуть цьому середовищу в найбільшій мірі.
   Звичайно, для будь-якого підприємця на першому місці стоїть виживання його підприємства й тільки потім - проблеми суспільства. Якщо підприємство не здатне вести справу із прибутком, питання про соціальну відповідальність стає переважно академічним. Але як би те не було, підприємці повинні вести свої справи відповідно до суспільних очікувань. Інакше кажучи, соціальна відповідальність для підприємництва означає щось більше, ніж просто філантропічну діяльність. Мається на увазі, що підприємці діють відповідально й згідно з турботами й надіями широкої публіки.
   Чому ж бізнес-компанії переймаються проблемами суспільства? Що спонукає компанії виділяти частину своїх прибутків на благодійну діяльність? Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породжують численні аргументи за й проти соціальної відповідальності які необхідно тут розглянути.
   Аргументи на користь соціальної відповідальності.
   1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Соціальні дії підприємця, що поліпшують життя місцевого співтовариства або усувають необхідність державного регулювання, можуть бути у власних інтересах. У суспільстві більше благополучному із соціальної точки зору більш сприятливі умови й для діяльності бізнесу. Крім того, навіть якщо короткострокові витрати у зв'язку із соціальною дією високі, у довгостроковій перспективі вони можуть стимулювати прибуток, оскільки в споживачів, постачальників і місцевого співтовариства формується більше привабливий образ.
   2. Бізнес намагається посилити свій політичний вплив. Надаючи благодійні пожертви неурядовим організаціям, створюючи з ними коаліції та будуючи тісні стосунки, бізнес-компанії посилюють свій політичний вплив на владу. Це дає змогу створити альтернативу всезростаючому сектору державних інституцій та "відібрати" у них частину впливу на суспільство.
   3. Зміна потреб і очікувань широкої публіки. Пов'язані з бізнесом соціальні очікування в Україні радикально не змінилися. Щоб звузити розрив між очікуваннями й реальним відгуком підприємництва, його залучення у рішення соціальних проблем стає й очікуваної й необхідною.
   4. Наявність ресурсів для надання допомоги в рішенні соціальних проблем. Оскільки бізнес має у своєму розпорядженні значні людські й фінансові ресурси, він міг би частину їх передавати на соціальні потреби.
   5. Моральне зобов'язання поводитися соціально відповідально. Підприємець є членом суспільства, тому норми моралі також повинні управляти його поводженням. Приватні підприємства, подібно індивідуальним членам суспільства, повинні діяти соціально відповідальним чином і сприяти зміцненню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть охопити всі випадки життя, підприємства повинні виходити з відповідального поводження, щоб підтримувати впорядкованість і законність у суспільстві.
   6. Соціально-орієнтований бізнес підтримує в якості найважливішої соціально-політичної функції в суспільстві транзитивного типу антитоталітарну спрямованість, що дозволяє функціонувати законам ринку, що, безсумнівно, є стабілізуючим для суспільства й, як наслідок, для бізнесу фактором.
   7. Соціально-орієнтований бізнес допомагає реалізувати в суспільстві певну ієрархію суспільних відносин - ієрархію динамічного, соціально відповідального, мобільного типу, чим виконує, так звану, селекційну функцію, за допомогою якої модифікуються орієнтації людей і формуються взаємини в суспільстві на принципах соціальної етики [11].
   Щодо українських реалій, то слід звернутись до результатів дослідження про корпоративну благодійність до Творчого центру Каунтерпарт Україна. Відповідно до нього більшість респондентів (близько 57%) вважає, що благодійна діяльність поширена в Україні посередньо. Що ж до мотивів благодійної діяльності то отримані результати наведені у табл. 1.
   Які ж висновки напрошуються за результатами дослідження? По-перше: великий позитив української благодійності в тому, що 59% респондентів благодійність є проявом альтруїзму, релігійності, бажання допомогти. По-друге: альтруїзм є більш характерним для великих підприємств, ніж для середніх (59% проти 52%). По-третє: дуже високий відсоток "комерційних", "егоїстичних" інтересів серед мотивів благодійної діяльності, що свідчить про ще не досить розвинену громадянську культуру власників та управлінців підприємств та організацій.
   Які ж аргументи проти соціальної відповідальності наводять противники благодійності?
   Аргументи проти соціальної відповідальності.
   Порушення принципу максимізації прибутку.
   1. Витрати на соціальну залученість, переносяться, в остаточному підсумку, на споживачів у вигляді підвищення цін.
   2. Фірми, які несуть витрати на соціальні потреби, виявляються в несприятливих умовах в конкуренції.
   3. Недостатній рівень звітності широкій публіці. Ринкова система може добре контролювати економічні показники підприємств і погано - їх соціальну залученість.
   4. Недолік уміння розв'язувати соціальних проблеми. Персонал приватного підприємства не має достатнього досвіду, що дозволяє робити значимі внески в рішення проблем соціального характеру.
   Треба визначити, що аргументи як за так і проти соціальної відповідальності мають рацію і мають право на існування.
   Кожна компанія, свідомо або несвідомо, встановлює свою власну систему цінностей. Ця система становить організаційну культуру або моральний вигляд підприємства.
   Підприємство функціонує у двох найважливіших площинах: виробничо-економічної й соціальної, при цьому "крен" на користь однієї із цих орієнтації підприємницької діяльності визначається, насамперед, типом мислення керівництва й способом сприйняття людей, що володіють і/або керують підприємством, але і іншими факторами, такими якзовнішє конкурентне середовище.
   Основним суспільним благом, виробленим організаціями саморегулювання, є підтримка стандартів діяльності й механізми вирішення суперечок. Однак не можна забувати, що підприємець безпосередньо й опосередковано завжди зорієнтований на збільшення доданої вартості. Тому для нього важлива не тільки економічна сфера, що є природним середовищем для одержання доданої вартості, але також і соціальна, і політична сфери, у яких він може заробити "соціальний капітал", тобто збільшити нематеріальну вартість, що дозволяє надалі одержати більший економічний прибуток. Участь в організації саморегулювання, яка відноситься до структур громадянського суспільства, саме

Таблиця 1. Мотиви благодійної діяльності*

 

Ведуть благодійну діяльність

Не займаються благодійною діяльністю

Загалом

Благодійність сприяє створенню позитивного іміджу компанії

44%

39%

43%

Благодійність є проявом альтруїзму, релігійності, бажання допомогти

59%

37%

55%

Для налагодження взаємовигідних відносин з владою

23%

31%

24%

Компанії "вимушені" займатися благодійністю, аби не виглядати білими воронами

8%

9%

8%

Інше

3%

6%

4%

'респонденти вибирали 1 і більше відповідей тому і загальний відсоток вищий за 100%

й дає таку можливість. До того ж організаційне представництво корпоративних інтересів реалізується через створення організацій, які, відстоюючи інтереси свого комерційного сектора, у правовому змісті відповідають вимогам некомерційного сектора, збагачуючи й розвиваючи його. Адже "підприємницький дух" як одна з форм соціального капіталу реалізується й у невиробничій сфері, даючи зразки соціально-активного поводження, спрямованого на раціональну дію, що в цілому включає механізми підвищення конкурентоспроможності всього суспільства.
   В Україні відродження капіталізму наприкінці сторіччя завершилося зародженням спекулятивного капіталізму, тісно пов'язаного зі злочинним світом. Бізнес такого типу важко освоює навички цивілізованих взаємин із суспільством, тому що він діє виходячи з понять лише економічної раціональності.
   Це приводить до хижацької конкуренції, для якої характерне утворення монополій, що панують на ринку й обмежуючих можливостях ринкового маневру для інших. Диспропорції конфронтаційного характеру в найбільш важких випадках уже приводили до катастрофічних криз, що потрясали нашу економіку, що підтверджує: капіталістичний тип ринкової економіки має в собі зародок саморуйнування. Якщо інша сторона, об'єднавшись, не зможе виробити засоби захисту, то постраждають інтереси соціуму в цілому. Засоби захисту з боку представників найманої праці повинні стати зовнішніми умовами формування принципів соціальної орієнтації українського бізнесу, тому що важко пророчити наскільки український комерційний сектор здатний сам перейти до соціально-відповідальної моделі поводження. Та й навряд чи в населення, у складі якого більша частина населення живе за межею бідності, надовго вистачить терпіння, щоб дочекатися внутрішньої динаміки бізнесу убік соціальної орієнтації, до якої може ставитися й орієнтація на виробничі сектори економіки, у тому числі й передові технології. Історія не знає прикладів, щоб буржуазія такого типу сприяла розвитку виробничого сектора, заснованого на нових технологіях. Скоріше зовнішні фактори у вигляді тиску з боку найманої праці за підтримкою малого й середнього бізнесу, зацікавлених у демонополізації ринку й формуванні цивілізованих форм взаємин у суспільстві, можуть звернути увагу великого капіталу на проблеми суспільства, у якому й за рахунок якого він збільшує свій прибуток, і розглядати перспективи формування громадянського суспільства як основний спосіб цивілізувати український капіталізм, як це зуміло зробити громадянське суспільство західних країн з національним капіталізмом.
   Таким чином, серед факторів тією чи іншою мірою здатних вплинути на формування соціально орієнтованого поводження українського капіталу можна виділити:
   - внутрішні, що включають у себе особистісні мотиви підприємця, а також питання підвищення конкурентоспроможності через організацію відповідним принципам корпоративного управління відносин з персоналом, акціонерами, місцевими співтовариствами, споживачами й іншими особами й організаціями, тією чи іншою мірою причетними до діяльності даної структури, що сприяє в цілому формуванню позитивного іміджу на ринку й викликано виробничої необхідністю;
   - зовнішні, що виражаються в регулюючій функції держави, у тому числі за допомогою податкової політики, а також у коригувальному тиску з боку найманої праці через незалежні профспілки й політичні рухи соціал-демократичної користі, які у своїй діяльності акумулюють соціальні інтереси й цінності, виявлені й сформульовані в структурах громадянського суспільства.
   Звичайно, ріст числа й впливу організацій громадянського суспільства змушують фінансові кола зм'якшувати радикалізм неоліберального сценарію й де на словах, а де й на ділі сприяти реалізації концепції соціальної відповідальності бізнесу. У цілому ж, сьогоднішній стан громадянського суспільства не здатен цивілізувати національний капіталізм і, швидше за все, так буде тривати, поки до цього процесу не підключаться профспілки.
   У класу власників тільки тоді сформується почуття соціальної відповідальності, коли для їхніх соціальних подань стане типовий образ "великого суспільства" як їх власного "ми" - спільності, з якої вони себе ідентифікують. Тільки в цьому випадку їх індивідуальне й колективне поводження знайде справді цивільний і соціально-легітимний характер. Без відповідальності й пов'язаного з нею подання про суспільство формування громадянського суспільства з його цінностями виявиться неможливим.
   Завдання капіталу як соціальної чинності укладається в здійсненні своєї діяльності в рамках нормативного простору, підтримуючи цим стабільність і впорядкованість правового поля, і юридична рівність всіх суб'єктів суспільства перед законом, допускаючи "волю в рамках закону". Функціонуючи в правовому просторі, капітал повинен орієнтуватися на сутнісні цінності громадянського суспільства, підтримуючи державу в структурно-організаційному плані, тому що держава й громадянське суспільство у свою чергу захищають капітал і створюють умови для його функціонування. Звідси, зміцнення держави й формування громадянського суспільства є першочерговим завданням сучасного етапу розвитку українського суспільства як умова існування самого капіталу.
   Формування в нового класу власників цивільної самосвідомості - процес і результат вироблення в суспільстві щодо стійкої усвідомленої системи подань, його ідеалу. Це ряд подань і оцінних суджень щодо статусу й перспектив розвитку суспільства в цілому. Цивільна самосвідомість є орієнтиром громадянського поводження особистості, на основі якого цілеспрямовано будуються взаємини в суспільстві, і формується відношення соціальних чинностей до своєї ролі в суспільстві, що укладається в усвідомленні суб'єктом самостійної діяльності, цілісної оцінки своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поводження. З юридичних і моральних зобов'язань, що накладаються договором, законом, суспільною думкою, совістю окремого громадянина, випливають обов'язку особистості, сформульовані у вигляді громадянського обов'язку.
   На підставі цивільної свідомості проявляється цивільна ініціатива - форма спонтанної колективної самоорганізації для взаємодопомоги або захисту своїх інтересів, прагнення до прямої участі в рішенні соціальних і економічних питань. Цивільна ініціатива має на увазі здатність груп асоційованих інтересів, соціальних чинностей, у тому числі капіталу, а також і окремих громадян погоджувати свої інтереси й мети, формалізувати проблему, запропонувати конструктивний підхід до її рішення й вступити в діалог з іншими соціальними чинностями або громадянами за рішенням даної проблеми. Розвиток у суб'єктів капіталу цивільної свідомості на основі принципів соціальної відповідальності додасть стабільність всьому суспільству.
   У демократичному суспільстві капітал як соціальна сила не може собі дозволити керуватися винятково власними інтересами. Наближати політичну реальність до своїх переваг капітал повинен опосередковано, через суспільні інститути й політичні партії, зважаючи на побажання виборців. Це єдиний шлях до громадянського суспільства, у якому інтереси капіталу з'єднуються з інтересами громадян.
   Для капіталу як соціальної чинності на шляху формування громадянського суспільства образ навколишніх соціальних обставин повинен стати об'єктом його власної активності, тобто відчуттям власних можливостей впливу на ці обставини. І в той же час образ своїх зв'язків з іншими реальними або потенційними соціальними чинностями, що дозволяють діяти в спільних інтерес і цілях. Сполучення цих образів є необхідною умовою вироблення типу суспільної свідомості й поводження, характерних для громадянського суспільства.
   Особливо варто сказати про відповідальність українського капіталу, що має специфічну історію первісного нагромадження й більше всіх, що виграв від ліберальних реформ у країні. Бізнес і капітал як соціальні сили, якщо не хочуть залишитися ізольованими меншостями, повинні продемонструвати зразки соціально-відповідального поводження, без якого формування громадянського суспільства із властивими йому цінностями виявиться неможливим.
   Стратегія дій капіталу як соціальної сили не може визначатися незалежно й поза відносинами з іншими соціальними силами: працею й державою. Праця, капітал і держава з метою розвитку українського суспільства, конкурентоспроможного в глобальному просторі, що формується, повинні ґрунтуватися на нових принципах відносин і вийти на нові способи співіснування.
   Можливість здійснення капіталом своєї історичної місії на шляху перетворення українського суспільства залежить від розвитку цивільної свідомості й соціальної відповідальності в класу власників, підтримкою їм умов чесної конкуренції на основі принципів ринкової соціальності, прагненням до інституціональних способів дозволу виникаючих конфліктів.
   На новому історичному етапі розвитку країни праця й капітал з метою підвищення конкурентоспроможності національної держави в глобальному просторі, що формується, повинні вийти на нову парадигму відносин і нові способи цивілізованого співіснування на принципах соціальної солідарності.

1. Дивіться про це: Джин Л.Коен, Ендрю Арато. Громадянське суспільство і політична теорія. - М.: Весь світ, 2003. - С.670.
2. Дивіться про це: Джин Л.Коен, Ендрю Арато. Громадянське суспільство і політична теорія. - М.: Весь світ, 2003.
3. Маркс К., Енгельс Ф. Соч. - Т.1. - С.400-401.
4. Закон України "Про благодійну діяльність та благодійні організації'.
5. Якимец В.Н. Основи, принципи і механізми міжсекторного соціального партнерства (МСП) в Росії. - СПб., 2002. - С.35.
6. Keith Davis and William С. Frederick, Business in Society, 5th ed. - New York: McGraw Hill, 1984. - P.27.
7. Howard R. Bowen Social Responsibilities of the Businessman. - New York: Harper&Row, 1953.
8. Мескон М.Х. Основи менеджменту. - М., 1992. - С.142.
9. Friedman Milton. Capitalism and Freedom. - Chicago: University of Chicago Press, 1963; Цит.по: Мескон М.Х. Основы менеджмента. - М., 1992. - С.143.
10. Keith Davis and Robert L. Blomstrom, Business and Ith Environment. - New York: MacGraw-Hill, 1966. - P.174-175; Цит.по: Мескон М.Х. Основи менеджменту. - М., 1992. - С.146.
11. Дивіться про це докладніше: РихА. Господарська етика. - М., 1996. - С.54-79.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com