www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Перспективи корпоратизму в постіндустріальній цивілізації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Перспективи корпоратизму в постіндустріальній цивілізації

B.M. Гончар, асп.

ПЕРСПЕКТИВИ КОРПОРАТИЗМУ В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНІЙ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

   У статті розглядаються деякі проблеми сучасного соціального розвитку в постіндустріальній цивілізації.

   This article is about some problems of contemporary social development in postindustrial civilization.

   Процеси глобалізації, її вплив на політичні відносини стали актуальною темою західної політичної науки останніх днів. Такі елементи глобалізації, як формування єдиного економічного простору (інтеграція в ЄС), посилення взаємозв'язків в економіці різних країн (що продемонстрували наслідки фінансових криз в Азії, Латинській Америці), створення єдиного інформаційного простору (мережа Інтернет) якісно змінюють нинішню політичну систему, співвідношення ролей і функцій держави й громадянського суспільства. Тому невипадково темою чергового політологічного міжнародного конгресу на перетині тисячоліть в Канаді стала "Глобалізація, суверенітет, легітимність'".
   Однак, варто відмітити, що глобалізаційні процеси, що стали очевидною реальністю в 80-і роки XX століття, стали всього лише початковим етапом більш глибоких змін в політиці розвинених країн, а саме - становлення постіндустріальної цивілізації. Саме цей контекст розгляду глобалізації є найбільш плідним в аналізі перспектив корпоратизма, тому що процеси глобалізації стали лише наслідком завершення формування основ постіндустріального суспільства, а тому носять побічний, другорядний характер.
   Теоретичні основи постіндустріального суспільства сформувалися до появи передумов і змін у господарській структурі розвинених країн, що дозволяли прогнозувати появи нових політичних відносин. Традиційно автором терміна "постіндустріальне суспільство" вважається Д. Рісмен, який ввів його в 1958 році в нуковий тезаріус, протиставивши поняттю "індустріальне суспільство". Розробка теорії відбулася в 60—70—і роки такими дослідниками як Д. Белл, Д. Рісмен, Р. Арон. Завдяки розробленій ними методологічній парадигмі з'явилося протиставлення трьох типів суспільства - доіндустріального (аграрного), індустріального й постіндустріального. Передбачалося, що в майбутньому суспільстві принципово зміниться характер і роль інформації, вона буде грати вирішальне значення в суспільних процесах. Якщо основою доіндустріального суспільства була взаємодія з природою, а соціальні зв'язки будувалися на імітації дій інших людей; в індустріальному суспільстві акцент зміщується на взаємодію людини з перетвореною нею природою, у результаті соціальні зв'язки носять характер засвоєних знань і можливостей попереднього покоління, то в постіндустріальному суспільстві, як підкреслює Д. Белл, підсилюються взаємодії між людьми й комплексність інтерперсональних зв'язків [1].
   Становлення постіндустріального суспільства не припускало, на думку його теоретиків, заперечення основ попередніх етапів розвитку, скоріше їх взаємодоповнення. Так Д. Белл у такий спосіб викладає цю думку: постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне або навіть аграрне, воно додає новий аспект, зокрема в області використання данних і інформації, які представляють необхідний компонент суспільства, що ускладнюється..." [2].
   Після спаду інтересу в 80-і роки до теорії постіндустріального суспільства, інтерес до неї повертається знову вже в 90-і роки, що ознаменувалися початком нового етапу в "постіндустріальних" дослідженнях, у яких акцентується увага на більш вузьких, конкретних питаннях нового суспільства, що формується.
   Саме до цих років відноситься й ріст популярності концепції глобалізації, яку можна розглядати як один з напрямків розробки методологічної парадигми постіндустріального суспільства. Термін "глобалізація" вперше з'явився в 1981 році в роботах американського соціолога Дж. Макмілана, що закликав зрозуміти "історичний процес посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому пояснення..." [3].
   Основи теорії глобалізації були розроблені Р. Роберт\соном і викладені ним в авторській монографії 1992 року. Суть концепції глобалізації зводилася до універсальності технічного прогресу, що обумовлює становлення єдиних соціальних форм. Подібного роду судження були викликані очевидними політичними процесами в 90-і роки: розпад СРСР і експансія ліберальних цінностей у напрямку колишніх комуністичних країн, зростання економічної могутності Заходу, поглиблення соціокультурних взаємозв'язків країн і народів.
   Під глобалізацією розуміють "розширення взаємозв'язків і взаємозалежність людей і держав, що виражається у формуванні планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, інтернаціоналізацію проблем техногенного впливу на природне середовище, міжетнічних і межконфесійних конфліктів і безпеки..." [4]. Це визначення глобалізації фіксує які аспекти виникнення постіндустріального суспільства набули дійсно глобального характеру. Тому, далі глобалізація буде розглядатися як один з наслідків розвитку постіндустріального суспільства, і в цьому аспекті буде оцінюватися її вплив на трансформацію взаємин держави й громадянського суспільства.
   Становлення постіндустріальної цивілізації й глобалізація в контексті методології нашого дослідження вплинули на зміну контексту, "навколишнього середовища" взаємодії держави й громадянського суспільства, що у свою чергу визначило й інституціональні зміни в корпоративній моделі. Так один з теоретиків постіндустріального суспільства зауважує, що ". на зорі інформаційного століття криза легітимності позбавляє інститути індустріальної епохи їхнього змісту й функцій.... Сучасні національні держави, переживають значне звуження свого суверенітету... Інститути й організації громадянського суспільства, які будувалися навколо демократичної держави, соціального контракту між капіталом і працею перетворилися в порожні шкарлупки, які все менш співвідносяться з життям людей..." [5]. Таким чином, М. Кастельс пророкує й кризу національної держави, і кризу традиційних структур громадянського суспільства, що беруть участь у соціальному партнерстві, що фактично означає підрив інституціональних і функціональних основ корпоратизма. Для вивчення змін у політичній системі нами має бути розглянуто вплив глобалізаційних процесів на соціальне середовище, що дозволить визначити майбутні інститути громадянського суспільства, зміни в політичній сфері, визначивши на основі цього, майбутнє національної держави і його можливі "поведінкові" моделі у взаємодії з інститутами громадянського суспільства.
   Настання постіндустріальної цивілізації приведе, як ми вже відзначали вище, до безумовних змін соціальних взаємозв'язків. Так само як становлення індустріальної цивілізації привело до руйнування колишніх основ соціальності (корпоративного типу) доіндустріальної епохи, і утвердження ліберальної системи взаємодій держави й громадянського суспільства, також і постіндустріальна епоха призведе до нових форм соціальності. Хоча справедливості заради варто відмітити, що прихід індустріальної цивілізації не відкинув повністю попередню корпоративну модель, яка під впливом нових ліберальних цінностей змогла трансформуватися й прижитися в ряді країн Європи. Тому є підстави припускати, що й у постіндустріальну епоху "революційного" відхилення попередніх етапів не відбудеться, а можливо, утвердження якоїсь змішаної моделі. У зв'язку з цим видається важливим зробити висновки про перспективність того або іншого типу громадянського суспільства в нових умовах. Одним із глобальних висновків, до якого приходять сучасні дослідники, це твердження про "вичерпання соціальної домінанти" [6], або, іншими словами, відхід у минуле тієї епохи, коли соціальність визначала всі інші сторони людства. Очевидно, що настільки песимістичний висновок, що відбиває реальний перехідний процес зміни соціальних установок, взаємозв'язків, не повинен привести нас до висновку про настання в майбутньому соціальної ентропії, хаосу. Тому що, будь-який перехідний період супроводжується подібними ентропійними процесами й песимістичними прогнозами. Набагато конкретніше охопив зміни, що відбуваються, представник постмодерна Ж. Ліотар відзначивши, що "колишні полюси притягання, створені національними державами, партіями, професіями, інститутами, історичними традиціями гублять свою привабливість... кожний наданий самому собі... і кожний знає, що цього "самому собі" мало..." [7]. Це твердження "схоплює" дійсні зміни в соціальному середовищі, що мають інституціональний характер - коли на зміну "моносуб'єкта" приходить "безліч соціальних агентів", виявляючи тенденцію фрагментації соціальних суб'єктів. Якщо раніше соціальні інститути існували як якась заданість для індивіда - будь то за класовою ознакою, професійною, то ті, що формуються нині засновані на принципі добровільності. Втрата стійкості колишніх соціальних зв'язків, викликана розчаруванням у колишніх інститутах громадянського суспільства, веде до зростаючої індивідуалізації соціального життя, тому що "спостерігається прогресуюче ослаблення зв'язків особистості з певним соціальним середовищем, що все менше здатне постачати його чіткою системою цінностей" [8]. Тенденція індивідуалізації загрозлива за своїми наслідками і на духовний, і на політичний стан майбутнього суспільства. Невипадково сучасні західні соціал-демократи відзначають, що "окрема особистість, стаючи більш самостійної з одного боку, з іншого боку - стає менш захищеною" [9]. У цьому плані здається абсолютно нереальним, що соціальні групи втратять свою посередницьку роль у суспільно-політичному процесі. Так А. Етціоні, засновник концепції майбутнього "комунітарного суспільства" бачить основу громадянського порядку в "відновленні громадянського суспільства, що повинне мати у своєму розпорядженні інститути, що виконують роль посередників між його членами й державою" [10]. Іншими словами, він називає ці посередницькі інститути "соціальними якорями", які не повинні придушувати будь-яке вираження незалежності особистості. У свою чергу "незалежність" "повинна бути аж ніяк не безмежною, а мати соціальні межі й уписуватися в контекст суспільних цінностей" [11]. Тому головною проблемою в пошуках нової форми соціальності є сполучення, збалансованість індивідуального і соціального начал: "пошук гармонічного сполучення зрослих потреб і вимог особистості, що визначаються його зростаючою творчою роллю, посиленням самостійності" - з одного боку, і "нормативно-ціннісним каркасом" соціальних інститутів - з іншого [12]. Разом з тим, друга тенденція змін соціальної сфери - фрагментація учасників соціального процесу, зростання числа соціальних груп, створених через різного роду підстави і за різними ознаками, веде до "дисфункціональної розмаїтості".
   Зі всього вищесказаного можна зробити два висновки. По-перше, становлення постіндустріального суспільства супроводжується індивідуалізацією суспільного процесу, що не заперечує, а підсилює значення соціальної групи -"соціального якоря". В цьому плані корпоративна структура взаємодії не зазнає істотних змін, ґрунтуючись як і раніше на трьох складових елементах: особистість, група, держава. Другий висновок, що напрошується із запропонованих оцінок - це зміна інституціональної організації зацікавлених груп, що губить корпоративні риси колишньої централізованості, ієрархічності. Замість цього вона здобуває риси більшої плюралістичності, що пов'язано зі зміною характеру соціальних груп, що гублять класову, професійну основу.
   Усталеною моделлю корпоративного співробітництва в індустріальну епоху вважався трипартизм, що припускав як основних учасників державу, організації бізнесу й праці. Тенденція до економічної й політичної трансформації системи представництва інтересів, пов'язана з постіндустріальною епохою, проявляє себе, з одного боку, через фрагментацію традиційних інститутів представництва, зокрема - профспілок; з іншого боку, через регіоналізацію, особливо інститутів представництва бізнесу, внаслідок процесів економічної інтеграції.
   На трансформацію системи представництва інтересів величезний вплив чинять зміни в структурі матеріального виробництва, що якісно змінює характер учасників економічного процесу. Так, еволюція сучасної корпорації протікає одночасно у двох напрямках. З одного боку, розукрупнення корпорацій і перехід до якісно нової корпорації постіндустріальної епохи - "креативної корпорації". А з іншої, укрупнення корпорацій, що пов'язане зі створенням транснаціональних корпорацій. Незважаючи на протилежну спрямованість цих тенденцій, обидві ведуть до занепаду трипартизма як основи корпоратизма в індустріальних країнах, тому що по-перше, руйнується корпоративна система представництва інтересів праці й бізнесу; а по-друге, обезцінюються механізми соціального партнерства, покликані вирішувати соціальні проблеми розподілу доходів.
   Виникнення "креативної корпорації" стало результатом структурної перебудови економіки в постіндустріальну епоху. "Креативна корпорація" - це результат децентралізації, демасифікації й фрагментації виробництва, зростання високотехнологічних галузей. Разом з тим, поява такого типу корпорацій стала можливою завдяки змінам ціннісних орієнтації як у суспільстві, так і всередині компанії. "Креативна корпорація" припускає: 1. Нечисленний контингент робітників; 2. Використання високоінтелектуальної праці; 3. Нову систему управління, в якій головними учасниками виробничого процесу стають не "працівники" і "керівники", а "колеги", тому що "значна частина ринкової вартості компанії визначається інтелектуальним капіталом її працівників" [13]. Наприклад, якщо на початку 70-х років 500 американських компаній становили близько 20 % ВНП, то сьогодні їхня частка становить 1\10 частину, а експорт зі США в 1996 році наполовину складався з продукції компаній, у яких було зайнято 19 і менш працівників і тільки на 2% із продукції компаній, де застосовувалася праця більше 500 чоловік [14].
   У результаті, в "креативній корпорації" виникає новий "імператив соціальної поведінки" - "інституціоналі-зований індивідуалізм". Таким чином, з одного боку, "креативна компанія" розмиває основу для корпоративної системи представництва праці, тому що їх "розукрупнений" характер і якісно нова система відносин усередині компанії робить непотрібним систему соціального партнерства як інструмент примирення класових протиріч. Разом з тим, виникнення "креативних компаній" не усуває колишнього типу ідустріальних компаній, частина з яких переживає новий етап у своєму розвитку - об'єднання в транснаціональні корпорації, що підкреслює таку особливість постіндустріальної цивілізації як "соціальну комплексність".
   Відносини, що склалися сьогодні між групами інтересів на європейському рівні, не представляють корпоративної моделі. Однією з причин невдачі корпоратизма в Євросоюзі є неорганізованість робітників. Організаціям бізнесу набагато легше було перебороти національні бар'єри й знайти спільну мову, чим профспілкам. Організаційне "безсилля" праці пояснюється, з одного боку, широкими національними й регіональними розходженнями між робітниками, що ускладнює постановку загальних цілей і внутрішній консенсус. Тому найчастіше національні профспілки воліють вирішувати свої місцеві проблеми на національному рівні. З іншого боку, значно послаблює робочий рух ідеологічні розходження між різними напрямками європейської соціал-демократії. Однак, головною причиною невдач корпоратизма на європейському рівні є принципово інша тактика організацій бізнесу, які відмовляються від "централізованих переговорів" з представниками праці, тому що вони розглядаються як контрпродуктивні. Децентралізований підхід більш доцільний, виходячи з національних особливостей кожної країни. Тому, найчастіше представники бізнесу на єврорівні застосовують методи лобіювання. У результаті, оцінюючи політичне представництво на єврорівні, відзначимо, що структури корпоратизма не одержали тут свого розвитку, через фрагментацію й децентралізованність інститутів представництва. У цих умовах, налагодження колективно-договірних практик є нереальним. Тому Ф Шміттер робить висновок про становлення "транснаціонального плюралізму" як системи відносин між групами інтересів й урядовими організаціями в Європейському Союзі [15].
   Безумовно, що структурні зміни в економіці, викликали зміни й у робочому русі. По-перше, розукрупнення й занепад індустріальних виробничих одиниць привели до масового безробіття й розладу механізмів соціального партнерства в Західній Європі й політичному консенсусі. По-друге, відбувається децентралізація й де-корпоратизація представництва традиційних професій індустріального, видобувного сектора, де завжди були сильні позиції профспілок. У той же час, серед так званих "білих комірців", працівників сфери послуг профспілки не мають впливу.
   У цілому, індивідуалізація ринку робочої сили, у зв'язку з появою розукрупнених постіндустріальних корпорацій нового типу, украй негативно позначається на інститутах представництва робітників. Профспілки просто втрачають свою основу в постіндустріальних країнах. Це позначається й на політику соціального партнерства, у системі якого ті ж колективні договори переходять із національного рівня на локальним, не-підконтрольний профспілкам. Скорочення чисельності членів профспілок негативно впливає на їхню здатність брати участь у макроекономічному регулюванні економікою нарівні з державою.
   Таким чином, у цілому руйнується інституціональна основа корпоративних макроекономічних угод, які були засобом досягнення соціального миру в 60—70—і роки. Корпоратизм губить одне зі своїх колишніх функціональних значень, як інструмент для досягнення соціально-економічної гармонії між працею й бізнесом. Це відбувається тому, що цей тип соціального конфлікту в постіндустріальну епоху губить свою гостроту, а конфліктні лінії проходять в інших сферах суспільних відносин. Разом із цим, однієї із причин занепаду корпоративних угод на макрорівні (національному) стала втрата державою контролю над економічними процесами, що обумовлено співвідношенням, що змінилося, у постіндустріальній цивілізації економічної й політичної сфер. Як політичні наслідки економічної глобалізації варто назвати - ослаблення ролі громадян і колишніх політичних структур (партій) у політичному процесі, тому що їхня здатність впливати на економічні процеси вкрай мала; зростання ролі наддержавних організацій і установ, що намагаються регулювати діяльність ТНК.
   Таким чином, становлення постіндустріальної цивілізації викликало зміни в неокорпоративній моделі взаємозалежності держави й громадянського суспільств. Конфлікт між працею й капіталом, що визначав політичний і економічний розвиток індустріальної цивілізації, і викликав до життя корпоратизм, себе вичерпав і не несе актуальності в постіндустріальній епосі. Однак це не означає захід корпоратизма. Останній стає зручною формою взаємодії держави й нових "соціальних агентів", позиції яких в інформаційному суспільстві істотно змінилися. Трансформації піддалися й колишні структури громадянського суспільства, що брали участь у корпоративних взаємодіях (профспілки, асоціації підприємців), і роль держави, що губить контроль над економічними відносинами й поступається регулюванням суспільно-економічними процесами частково наднаціональним структурам, а частково інститутам громадянського суспільства.
   У результаті цих інституціональних змін у корпоративній моделі, процесів конвергенції держави й громадянського суспільства створюється принципово інша модель політичної системи, відмінна від ліберальної, - модель "мультиполярного корпоратизма". У цій моделі провідними акторами політичного, соціального й економічного життя будуть не партійні організації (можливості яких представляти інтереси в умовах соціальної розмаїтості, "поліморфізму" постіндустріального суспільства досить обмежені); а функціональні асоціації - соціальні групи за інтересами. Саме цим "соціальним агентам, що народжуються," разом з державою треба вирішувати основні соціально-економічні, політичні питання. Така система взаємодій між "суспільством участі", з одного боку, а з іншого "державою соціальних інвестицій" уписується в корпоративну парадигму, висуваючи "мультиполярний корпоратизм" як тип політичної системи в постіндустріальній цивілізації. Основними елементами цієї моделі є: 1) панування функціонального представництва над партійно-територіальним; 2) змішана корпоративно-плюралістична система організації "груп інтересів"; 3) "держава соціальних інвестицій", що делегує частину своїх повноважень інститутам громадянського суспільства, функціональна асоціаціям; 4) використання стратегії "узгодження інтересів" у відносинах між державою й інститутами громадянського суспільства. До факторів "навколишнього середовища", сприятливих для утвердження корпоративної моделі в розвинених країнах в 90-і роки відносяться: 1) загострення конкуренції; 2) новий ріст соціальної напруженості; 3) глобалізації; 4) західно-європейської інтеграції на рівні націй-держав, що підсилює прагнення пом'якшити негативні наслідки від цих факторів за допомогою узгодження інтересів різних груп; 5) спад неоконсервативної хвилі. Таким чином, варіант "мультиполярного корпоратизма" у країнах постіндустріального етапу - це одна з тенденцій поточної еволюції корпоратизма.
   Другий напрямок еволюції корпоратизма, пов'язаний з постіндустріальним етапом розвитку, визначається зсувом корпоративних форм взаємодій з національного на наднаціональний рівень. У результаті чого, можливе становлення такої форми взаємин держави й громадянського суспільства як "олігархічний корпоратизм", що припускає "зрощування" інтересів великих фінансових структур, корпорацій з політичною елітою. Такий варіант політичного розвитку позначений в роботах сучасних глобалісті в як прихід "уряду приватних інтересів". Не виключено виникнення подібного режиму й на національному рівні, особливо в тих країнах, які виявилися втягнуті в глобалізаційні процеси, але при цьому характеризуються слабким розвитком структур громадянського суспільства, нерозвиненістю системи представництва інтересів.
   Третій напрямок еволюції корпоратизма представлено сьогодні в країнах, як і раніше, індустріально орієнтованих, економіка яких лише порушена інтеграційними процесами. Воно пов'язане з переміщенням корпоративних взаємодій між бізнесом, працею й державою на регіональний (галузевий) або локальний рівні. У таких країнах, як Данія, Норвегія, Італія, Швеція, корпоратизм переходить із національного на галузевий рівень, а проблема "соціального пакту" продовжує існувати тільки при більше фрагментарній системі представництва інтересів. Особливістю колишнього індустріального типу корпоратизма в розвинених країнах стало "більше активне підключення до корпоратизму парламентських структур, а також менш помітна, але досить ефективна система мікроузгодження інтересів на рівні підприємств".
   Зазначені три тенденції в еволюції корпоратизма, як видається авторові роботи, будуть визначати розвиток корпоративної моделі в наступні десятиліття, будучи перспективною лінією подальшого дослідження корпоративної проблематики.

1. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология- М., 1999. - С.30.
2. Там само. - С.26.
3. Иноземцев В. Fin de siecle II Свободная мысль. - 1999. - №8. - С.27-28.
4. Иванов В. Глобализация и проблемы оптимальной стратегии развитияс // МЭ и МО. - 2000. - №2. - С.27.
5. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. - М., 1999. - С.296-297.
6. Четкое М. О видении глобализующегося мира //МЭ и МО.- 1996. -№6.-С52.
7. Лиотар Ж. Состояние постмодерна. - М., 1998. - С.43-44.
8. Перегудов С. Западная социал-демократия на рубеже веков // МЭ и МО. - 2000. - №6. - С.45.
9. Там само. - С.41.
10. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. - М., 1999. -С.323.
11. Там само. - С.324.
12. Сету G. Globalization and the erosion of democracy II Evropean journal of political research. - 1999. - V.36., No. 1. - P.21.
13. Иноземцев В. Fin de siecle II Свободная мысль. - 1999. - №8. - C.24.
14. Там само. - С.24.
15. Шмиттер Ф. Неокорпоратизм // Полис. - 1997. - №2. - С.14-22.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com