www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Церковно-релігійні й державні чинники кадрової політики в Києво-Могилянській академії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Церковно-релігійні й державні чинники кадрової політики в Києво-Могилянській академії

І.І. Мозгова, асп.

ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНІ Й ДЕРЖАВНІ ЧИННИКИ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ В КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

   В статті аналізується кадрова проблематика в Києво-Могилянській академії та її вплив на зміст освітнього процесу.

   In the article there have been analyzed the staff selection policy within Kyiv Mohyla Academy and its influence upon the educational process.

   В дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців не завжди чітко простежується співвідношення релігійності й світськості освіти в Києво-Могилянській академії, що частково може бути надолужене аналізом якісного складу кадрів цього закладу. Як це є безперечним, за тодішніх умов створення в Україні власних вищих шкіл і їх кадрового забезпечення обумовлювалося діями церковних структур, королівської й царської адміністрацій та гетьманського уряду. Завдяки ініціативі церкви вже за своєю структурою і правилами внутрішнього розпорядку Академія формувалася як вищий навчальний заклад, заснований "блаженныя памяти преосвященного митрополита Киевского (у 1632-1647 - І.М.) Петра Могилы ко учению благоутребному на защищение православныя веры, вблиз сущих иноверных" [1].
   П. Могила, який сам закінчив Львівську братську школу, навчався в Сорбонні і в французькому коледжі Ла Флеш та в Замойській академії, слухав лекції французького викладача Франца Верона, польського гуманіста Шимона Шимоновича, а також Яна Урсіна, Годріана ван Ромена та ін., а згодом прийняв чернецтво, у своїй турботі про кадри намагався встановити культурно-освітніх зв'язків з Польщею, Молдавією, Білорусією, іншими європейськими країнами. Він підібрав групу здібних молодих людей і направив їх на навчання за кордон, в латинські академії Польщі, Литви й Відня. Прагнучи підібрати досвідчених наставників і вчителів, П. Могила ще влітку 1631 р. запросив до Києва львівських учених Ісайю Трохимовича-Козловського і Сильвестра Косова, які свого часу навчалися в Віленській, Люблінській і Замойській академіях.
   Митрополит Київський (1647-1657) Сильвестр Косів попередньо "був учителем у Львівській братській школі. У 1631 р. його було запрошено митрополитом Могилою викладати в Київ". 16.08.1633 Ісайя Трофимович Козловський писав у листі до вікарія митрополита Теофана: "Я вчу філософії, а Косів вчить риторики. Він у теперішньому часі став священиком і ректором школи, а Пацевський є також зараз священиком і вчить поетики". Згодом С Косів "викладав риторику в Київській академії, і тоді став священиком і ректором академії" [2].
   Значна частина викладачів поповнювала свої знання в закордонних університетах. Так, Йов Борецький, Сильвестр Косів, Тарасій Земка, Ігнатій Оксенович-Старушич навчалися в Краківській, Замойській академіях, Вроцлавському університеті, Інокентій Гізель (ректор з 1645) - у Польщі й Англії, Йоасаф Кроковський (після навчання в КМА), Стефан Яворський, Теофан Прокопо-вич (ректор) - у Римі, Польщі й Німеччині, Давид Нащинський - у знаменитій Магдебурзькій академії (університеті) в м Гале (Німеччина). Згодом, за часів Київського митрополита Тимофія Щербацького (1748-1757), Ігнатій Оксенович-Старушич став "ректором Київської академії", а потім - єпископом Могилівським (1650) [3].
   Ще в 1604 ставропігія Львова найняла Йова Борецького, майбутнього митрополита Київського (1620-1631), як ректора їх школи і вчителя греки і латини, за 10 злотих за чверть року. В 1615 він був ректором Богоявленської школи в Київському братстві. 3.06.1617 як священик Воскресенської церкви Йов Борецький заявив, що "він візьме Грецький підручник зі Львова для школи братства у Києві, вказуючи... що він був ректором цієї школи... В 1619 він взяв розвід зі своєю дружиною і пішов у Золотоверхий монастир як ігумен... Жив у Михайлівському чоловічому монастирі як ігумен, а його дружина була настоятелькою жіночого Михайлова монастиря, який він заснував і який пізніше було перейменовано на Богоявленський" [4].
   Петро Могила започаткував також практику надання здібним студентам коштів для навчання за кордоном і запрошував їх по поверненні на викладацькі посади. "Головна справа його життя, - писав І. Франко, - заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати заборолом православ'я і південноруської національності, користуючись тією ж зброєю, якою велись на них напади з боку ворогів, - наукою і просвітництвом" [5]. Лінію П. Могили продовжували інші протектори й ректори Академії: митрополити Київські Варлаам Ясинський, Самуїл Миславський (1783-1796), Рафаїл Заборовсь-кий (1731-1747), гетьман Іван Мазепа. За часів Р. Заборовського Иосиф Кононович Горбацький, згодом єпископ Могилівський (1650-1653), був 4-м ректором Київської академії з 1643 по 1646 р. (чи 1642-1645) [6].
   З успіхом викладали й ті професори, що отримали підготовку в своїй рідній Академії. Це - Теодосій Софо-нович, Лазар Баранович (у 1659-1661, 1670-1685 місцеблюститель митрополитського престолу), Йоаникій Галятовський (ректор 1657-1665/1669), Лаврентій Горка, Георгій Кониський та інші. Лазар Баранович попередньо "був викладачем латинської граматики, риторики та польської мови (1642-1647), ректором Гощинської школи у 1647, ректором Київської академії у 1650/1651 (чи в 1650-1657 - І.М.)....Деякі з його книжок і багато його особистих листів до українського духовенства було по польски". Георгій Кониський пізніше став префектом та ректором Київської академії (1751-1755), єпископом Могилівським (1755-1795) [7]. Вихованець Академії Ілля Тимковський писав: "Ми росли серед голів, навчених не тільки в Києві, але й поіменно - в Кенігсберзі, Лейпцигу, Лейдені, Геттінгемі, Оксфорді й Единбурзі. Такі були глибоко шановані" [8].
   Орієнтуючи Академію на захист православної віри, архімандрит Інокентій Гізель у листі до царя в 1670 зазначав, що йому доручено попечіння школами,"йми же христианским юношам благоугодное учение и всем православным утверждение преподается, гонителем же веры кафолическия и волком хищников стада Христова отпадение и постыжением бывает, а Церкви Бо-жием устрашением и хвалы его святыя примножение производит". Окрім монастирської братії, трудилися й інші діячі церкви - "а обаче многотрудная в нем о Христе братия, ни пищи ниже одежды имуще, священницы и учителие и проповедницы Слова Божия, доселе от благоугоднаго своего труда не престают, но сами алчни и жадни суще юнош православных млеком разума воспитывают и брашном учения ко творению воле Божиеи утверждают и всех в вере святой православной кафолической глаголом Божиим укрепляют" [9].
   Здавалося б, усе в Академії було підпорядковане церковному благочестю. Інспектори слідкували за прилежністю учнів - де живуть, як себе поводять, причому для дітей духовенства діяли жорсткіші правила, ніж для дітей зі світських станів. Наставники турбувалися за дисципліну, моральний стан к середовищі студентів. Останні навіть перед сном мали читали молитви.
   Водночас Академія таку структуру, як вищі європейські школи (Кембріджський університет, Краківська, Замойська, Познанська, Віленська академії), а не церковні заклади. Організаційна вона включала ступені згори вниз: ректор - префект - суперінтендант - вчителі (професори, магістри чи просто вчителі, дидаскали) - учні (студенти, спудеї). Очолював її ректор - представник духовного чину, але він обирався вченою корпорацією згідно більшості поданих голосів. Після обрання він висвячувався одночасно на посаду ректора й ігумена (згодом архімандрита) Братського Богоявленського монастиря. Так, наприклад, митрополит Київський Варлаам Ясинський (1690-1707) попередньо "був ігуменом київських монастирів, братського Благовіщення (1669-1673)... ректором Київської академії (1669-1673)" [10]. Митрополит Київський Мелетій (Йоасаф) Кроковський (1707-1718) теж спочатку "був ігуменом київських монастирів, св. Миколи Пустинного (1689-1693) та братського Богоявления (1693-1697)", а потім "ректором Київської академії (1693-1697)" [11].
   Потім ректора затверджував митрополит - протектор академії. Йому надходили також укази Київської духовної консисторії. А за часів гетьмана Івана Мазепи (1687-1708) надавалися ще й ставлені грамоти гетьмана. Ректор здійснював стосунки з гетьманським, царським, королівським урядами, судовими структурами, міським самоврядуванням, турбувався про склад управлінської структури й викладачів, які обиралися таємно на загальних зібраннях і традиційно викладав курс богослов'я. Його помічник - префект - належав до ієромонахів.
   При цьому Академія не поділялася на факультети, не присвоювала учням і студентам вчених ступенів, тут не завжди читалося богослов'я. Тут вивчалися ті ж предмети (понад 30), що й західних університетах, включаючи "сім вільних мистецтв". Викладали їх як представники духовного стану, так і світські вчителі. Так, запис в атестаті студента Івана Покорського, який навчався в КМА в 1793-1805, свідчить, що він "обучался в Академии грамматики, поэзии, риторики, философии, чрез два года богословии догматической и нравственной, церковной истории, герменевтике, пасхалии и прочим богословского класса предметам, при том высшему красноречию в высшем классе греческого языка, чистой математики, истории и географии и рисовальному искусству с успехом изрядным и поведением честным, причем в сочинении и оказывании проповедей также довольно упражнялся" [12].
   Багато людей духовного стану виконували передусім громадську, не церковну місію, формуючи любов до рідної землі. То ж і випускники КМА часто йшли на військову, дипломатичну, чиновницьку служби. Так, митрополит Київський Тимофій Щербацький писав козацькому отаману про його онука, що "когда и напред в таком, как ныне, прилежании коло учения будет упражнятися, то может оним и Ваше превосходителство тем обрадовать, и себе ползоват, и Отчеству услужность какову оказать" [13].
   КМА, як засвідчують документи, в тому числі. Статути й Інструкції, була всестановим закладом, у якому навчалися вихідці з усіх соціальних прошарків суспільства - діти посполитих (вільних селян), козаків, дияконів, священиків, міщан, дрібної й середньої шляхти, козацької старшини тощо. Освіту в Академії здобували майбутні гетьмани України, полковники, кошові отамани, члени гетьманських урядів. Правда, часто на навчання направлялися за рекомендацією служителів культу [14]. Проте не всі закінчували повний курс, нерідко студенти класу богослов'я увінчували навчання постригом, а випускники одружувалися й ставали священиками. Було немало і дітей мирських "персон". Після закінчення курсу навчання студенти отримували атестати за підписом ректора чи префекта і завірені академічною печаткою.
   Про глибокий потяг до знань свідчить лист (20.12.1804) студента класу філософії Стефана Шпа-ковського митрополиту Київському Серапіону Олександрівському (1803-1822) з проханням дозволити продовжити навчання в абсолютно світському закладі - Харківському університеті: "Не презрите слов юноши, которому Ваша жизнь открыла, что есть слова, кои не так проходят, как дым, и с жизнию обыкновенно не кончатся. Верно слова сии текут от сердца образованного. Позвольте же принесть дар сей добрейшему из людей, тому, при воззрении на котораго сердце мое впервее достойное Вашего имени. Позвольте образовать себя по-университетски" [15].
   Як це не прикро, але "демократизм" закладу обумовлював низку матеріальних проблем. Спочатку КМА існувала за рахунок прибутків з маєтностей Братського Бо-гоявленського монастиря, які надавалися гетьманськими універсалами, починаючи з часів Богдана Хмельницького (1648-1657), дарувалися козацькою старшиною, православною шляхтою, церковнослужителями, міщанами, козаками й іншими благодійниками. Грошові пожертви надавалися здебільшого цілеспрямовано на вчителів, на бурсу, бібліотеку, ремонт чи будівництво нових приміщень, на церкву, на хворих студентів, на стипендії. Щедрими дарителями були митрополити Петро Могила, Самуїл Миславський, Рафаїл Заборовський, Гавриїл Кременецький (1770-1783), Тимофій Щербацький та ін.
   Складовою частиною навчального процесу було заняття в бібліотеці. Те, чого бракувало в колі наук Киє-во-Братської колегії, компенсувалося бібліотекою. Ще з часів Йова Борецького й Петра Могили започаткована традиція дарувати Академії книги. її бібліотека, крім вітчизняних видань, поповнювалася за рахунок закупівель, надходжень від зарубіжних видавництв Амстердама, Гамбурга, Берліна, Братислави, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї та інших. Поряд із друкованими книгами в бібліотеці зберігалися численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація.
   Найбільшим благодійником серед гетьманів був Іван Мазепа, який сам свого часу навчався в КМА. Він закріпив за Академією низку сіл з гетьманських володінь, на власний кошт зводив різні споруди, дарував книги до бібліотеки, надавав студентам стипендії, відвідував їх лекції й диспути, спілкувався з ними іноземними мовами, здебільшого латиною. Завдяки його турботам число студентів сягнуло 2 тис. осіб. Шануючи меценатство гетьмана й іншого протектора, митрополита Рафаїла Заборовського, Академія тривалий час називалися Могило-Мазепинською та Могило-Заборовською.
   Наприкінці XVII ст. на Академію звернув увагу й царський уряд, який безпосередньо чи через Малоросійську колегію почав призначати на прохання представників КМА невеликі "жалування" грошима й житом. З II пол. XVIII ст. пожвавішала допомога з боку вихованців Академії, що давало можливість поповнити її бібліотеку, будувати нові бурси, відкрити лікарню, призначити стипендії окремим талановитим студентам, забезпечувати їх одягом і харчем. Та часом студенти самі заробляли кошти, працюючи, виголошуючи проповіді на різних урочистостях чи "миркуючи" [16], щоб мати змогу навчатися.
   У цьому зв'язку митрополит Арсеній Могилянський (1757-1770) зазначав: "Имеется в пастве нашей при училищах Киевских таковіе люди, которіе еще в малолетстве своем, лишившись как родителей, так и сродников своих, все свои лета, хотя с претерпением крайной нужди, на то положили, дабы, получая в таковом своем бедном состояніи, научится честних искусств разных язиков и полезнейших наук, а, изучившись, во-первых, употребить онія к совершенію святих в дело служенія, в созидание Тела Христова, потом к приобретена ползи Отчеству, наконец, к засвидетелствованію как благодарности, так и услужности своим милостиводаятелем, наипаче просвещая и обогащая их детей разуми, основателними и твердыми ученіямьі" [17].
   Світські впливи посилювалися завдяки навчанню за кордоном, вивченню природничих наук (фізика, механіка, математика, астрономія, медицина, географія), а також історії, риторики, філософії, іноземних мов, роботі з західними виданнями в бібліотеці. Те, що діячі Академії носили рясу, ще не означало їх повної церковності. Та й окрім духовних учителів були вчителі світські. То ж і випускники здатні були працювати не тільки священиками, але й на будь-якому світському поприщі, куди їх запрошували чи направляли.
   Вже Петро Могила прагнув перетворити Колегіум на заклад європейського типу і закріпити досягнуті результати шляхом отримання офіційного права вищого навчального закладу. Проте через протидію короля Владислава IV (1632-1648) він не зумів реалізувати цієї мети. Ще в 1635 р. польський король видав розпорядження, що передбачало фактичну заборону українцям і білорусам навчатися у вищих класах: "В Київских і Віленських школах дозволяємо також учитись неуніатам по-грецьки і по-латинськи, проте, щоб учили гуманістичні науки, але тільки не вище діалектики і логіки" [18]. Визнати Колегію вищим навчальним закладом означало в ті часи дозволити їй викладати богослов'я. Зрозуміло, що польська влада не хотіла йти на такий крок, який сприяв би підготовці в Україні освічених борців проти польського наступу.
   На захист своєї вищої школи стало козацтво і чи не весь український народ, який покладав на неї великі надії в боротьбі за духовне відродження. Під час Визвольної війни 1648-1657 pp., коли в міждержавних договорах вирішувалися життєво важливі питання державної і національної незалежності, свободи віросповідання в Україні й інші, в них незмінно були присутні статті про Колегію. Так, в текстах Зборівського (1649) і Білоцерківського (1651) договорів стверджувалося, що "Колегія Київська повинна залишатися при колишніх правах, відповідно до стародавніх привілеїв" [19].
   В 1658 р. гетьман Іван Виговський (1657-1659), вихованець Могилянського колегіуму, розірвав договір з Московією і підписав з посланцями короля Яна II Казимира (16648-1668) Гадяцький трактат (10.09.1658), за яким заклад отримав статус вищої школи (тобто Академії). У VII статті трактату зазначалося: "Академію в Києві дозволяє його королівська величність мати, яка такими прерогативами і свободами може захищатися, як Академія Київська" [20]. Після відставки І. Виговсько-го спроби домогтися для Колегії права вищого навчального закладу довго вивлялися марними. І тільки в 1670 р. ці права були підтверджені в угоді, підписаній гетьманом Михайлом Ханенком (1669-1674) з королем Михалом Корибутом Вишневецьким (1669-1673). Зрештою, за сприяння гетьмана Івана Виговського й митрополита Варлаама Ясинського, посли Академії отримали в Москві царську грамоту від 26.09.1701, що нею підтверджувалася попередня грамота від 1694 р. про надання Академії статусу вищого навчального закладу.
   Правда, більшість дослідників одностайна в тому, що вже за життя Петра Могили, прихильника західних форм навчання, Колегіум був "першим українським вищим учбовим закладом" з високим рівнем освіти і що "вище такої освіти навряд чи могло що-небудь бути і в Європейських тодішніх училищах" [21]. Сучасники завжди сприймали Академію саме як вищий навчальний заклад. Не випадково, перебуваючи в 1630-х pp. у Києві, французький інженер і картограф Гійом Ле Вассер Сієр де Боплан (бл. 1600-1673) відзначав у своїй книзі "Опис України" про Київ, що в ньому "русини грецького обряду мають приблизно десять храмів, вони їх називають церквами. Одна з них знаходиться біля ратуші. При ній є Університет, або Академія. Цю церкву називають Братською" [22]. Подібним чином оцінювали Академію як Університет польський дипломат Войцех Мясковський (пом. 1650) і західний історик Жан-Бенуа Шерер (1741-1824) [23]. Такої ж позиції дотримувалися вітчизняні діячі, і серед них - Лазар Баранович, який у 1671 зазначав щодо Братського монастиря, що "в нем же Божественных письмен училище, из него же премудрыя Церкви нашей веры выходят люди на оборону" [24].
   Продовжуючи традиції, започатковані вченими-братчиками, професори Києво-Могилянської академії покінчили з однобічною орієнтацією вітчизняної освіти на візантійське "благочестя" і почали переосмислювати, засвоювати і використовувати кращі досягнення всієї тогочасної духовної культури, передусім західної. Відповідно до вимог вищого навчального закладу та потреб суспільного розвитку, КМА прагнула широко використовувати досягнення зарубіжної науки, підтримуючи зв'язок з культурними центрами багатьох країн.
   У зв'язку з посиленням інтересу до європейської суспільно-політичної і наукової думки, зростає інтерес до мов, особливо до нових європейських. Так, єрусалимський патріарх Паїсій, який побував у Києві ще в 1649 p., відзначав, що бачив тут школу і вчителів у ній "високого мистецтва", які навчають шляхетних юнаків "слов'янської мови як властивої і латинської як необхідної для тих, хто мешкає поміж латинян" [25]. Вивчати латинську мову прагнули багато вихідців з інших країн (Австро-Угорщини, Балкан, навіть Криту), з Правобережної України й Польщі (як світські, так і духовні особи), які переходили в російське підданство.
   Академія успішно реалізовувала свої принципи, її діячі прагнули надати студентам західний тип освіти, культурно поєднати Україну з Європою. Це свідчило про те, що вся система підготовки в Академії була спрямована "на гармонійне формування особистості на основі принципів патріотизму і гуманізму. Людина в Академії цінувалася не за походженням чи багатством, а за освіченістю і здатністю до активної громадської діяльності". Сповідуючи просвітницькі ідеали, діячі Академії прагнули до перетворення суспільства шляхом виховання і розширення кола пізнання своїх вихованців.
   Плеяду вчених КМА єднала, за словами І. Сумцова, "ще незгасима іскра національної малоруської самосвідомості, відмінної від великоросійських того часу людей. У духовному відношенні вони нічого не запозичували від них, навпаки, з причини крайньої культурної їх (росіян - І. М.) бідності, самі приділяли їм частину своїх знань і були для них учителями" [26]. З цим погоджувався навіть В. Бєлінський: "Взагалі історія цього закладу... (КМА - І. М.) тісно пов'язана з історією нашого російського просвітництва протягом майже півтора віку.
   Однією своєю стороною російське просвітництво і тепер ще пояснюється впливом Київської академії, бо всі наші великоруські духовні училища або засновані її учнями, або утверджені на дусі її вченості" [27].
   Оскільки московські школи за рівнем освіти поступалися київським, Синод вимагав, щоб з України до Росії щорічно направляли двох кращих професорів КМА і десять найбільш здібних у навчанні "персон". Серед останніх були такі обдаровані діячі церкви, як Данило Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Стефан Калиновський та ін. Це збіднювало в духовному відношенні Україну. Водночас представники української думки ставали "перелітними птахами", зросійщувалися й працювали на користь сусідньої держави, тоді як у нас культурне життя організовували чужинці.
   Академія мусила протистояти політиці зросійщення. І така небезпека йшла як від царського уряду, так і від вищої церковної ієрархії. Так, єпископ Чернігова (1657-1693) Лазар Баранович першим із українських ієрархів прагнув підпорядкувати українську церкву Москві, що реально здійснив митрополит Гедеон (Святополк) Четвертинський (1685-1690) у 1686. Ще більше послуговувався Москві за часів І. Мазепи митрополит Варлаам Ясинський, що було сумним свідченням ступеня його національної свідомості.
   Надалі реакційна політика царату й промосковського духовенства посилюється. Архієпископ (1731-1743), потім митрополит Рафаїл Заборовський покровительс-твував КМА, але водночас "ввів московські літургічні книги в Україні, виключивши всі інші" [28]. Зросійщення КМА набуло нових обертів за митрополитів Тимофія Щербицького, Арсенія Могилянського, Гавриїла Кременецького, коли вводиться викладання богослов'я російською мовою. Видаються заборони на викладання в Академії оригінальних філософських курсів, видання книг. Поступово обмежувалося ведення діловодства і фактичне вживання української мови, якій відводилася виключно роль "сільського діалекту".
   Сприяв зросійщенню КМА митрополит Самуїл Мисливський, який був ректором (1759-1768) Академії. Приїхавши до Києва, "він почав русифікацію Київських шкіл... Він ввів декілька нових предметів з викладанням на російській мові, таких як російська література, історія та мова. Він також наказав, щоб священики бігло говорили та писали по-російськи і щоб продовжували коректувати російську вимову у всіх літургійних відправах" [29].
   З 1784 р. викладачі повинні були читати лекції "с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии", а також дотримуватися "российского правописания" під страхом, що, "если кто-нибудь из учителей в упущении сей должности примечен будет, об отрешении такого от учительской должности немедленно доносить его преосвященству" [30]. Через подібну кадрову політику церкви Академія втрачає роль провідної інституції. Спадкоємцем Єрофея Малицького, останнього Київського митрополита (1796-1799) українського походження, став русифікований румун Гавриїл Бодоні-Банулєско (1799-1803), який започаткував цілу низку іноземців на митрополитській кафедрі, що й зумовило закриття Академії (14.08.1817).
   Та, незважаючи на всю суперечливість церковної й державної політики, КМА завдяки подвижництву ентузіастів завжди була на рівні вищого навчального закладу, який відповідав вимогам часу і завданням, які стояли перед Україною.

1. Києво-Могилянська Академія, кін. XVII-поч. XVIII ст. Повсякденна історія / Упоряд. О.Ф. Задорожна та ін. - К., 2005. - С.19.
2. Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). - Львів, 1996. - С.223-239.
3. Там само. - С.235.
4. Там само. - С.220.
5. Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. І Редкол.: В.О. Голобуцький, С.З. Заремба та ін. - К., 1979.- Т. 1. - Кн. 2. - С.305.
6. Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). - Львів, 1996. - С.220.
7. Там само. - С.374-381.
8. Хижняк З.І. З історії Києво-Могилянської академії XVII—XVIII ст. - К., 2005.- С.26.
9. Києво-Могилянська Академія, кін. XVII-поч. XVIII ст. Повсякденна історія / Упоряд. О.Ф. Задорожна та ін. - К., 2005. - С.17.
10. Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). - Львів, 1996. - С.371.
11. Там само. - С.371.
12. Києво-Могилянська Академія, кін. XVII-поч. XVIII ст. Повсякденна історія / Упоряд. О.Ф. Задорожна та ін. - К., 2005. -С.321-322.
13. Там само. -С.150.
14. Там само. -С.50-51, 71-72.
15. Там само. - С.312.
16. Там само. - С.61.
17. Там само. - С.177-178.
18. Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва. - К., 1995. - С.200.
19. Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М., 1988. - С.120.
20. Там само. - С.120.
21. Булгаков М. История Киевской Академии. - СПб., 1843. - С.115; Анастасевич Василий Григорьевич // Новый энциклопедический словарь. - СПб.: Изд. Ф.А. Брокгауз и И.А. Эфрон, Б.г. - Т. 2. - С. 511-512.
22. Боплан Г. Опис України. - Львів, 1998. - С.20.
23. Хижняк 3.1. З історії Києво-Могилянської академії XVII—XVIII ст. - К., 2005. - С.23.
24. Києво-Могилянська Академія, кін. XVII-поч. XVIII ст. Повсякденна історія / Упоряд. О.Ф. Задорожна та ін. - К., 2005. - С.24.
25. Історія філософії на Україні: В 3 т. / Нічик В.М., Горський B.C., Попович М.В. та ін. - К., 1987. - Т. 1. - С.82.
26. Антонович Д. Українська культура. - К., 1993. - С.202-203.
27. Белинский ВТ. Полн. собр. соч.: В 13 т. - М., 1955. - Т.8. - С.152.
28. Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). - Львів, 1996. - С.372.
29. Там само. - С.373.
30. Історія філософії на Україні: В 3 т. / Нічик В.М., Горський B.C., Попович М.В. та ін. - К., 1987. - Т. 1. - С.106-107.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com