www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow І.Я.Франко про історико-культурний та науковий аспекти феномену релігії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

І.Я.Франко про історико-культурний та науковий аспекти феномену релігії

В.М. Вандишев, проф.

І.Я.ФРАНКО ПРО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ТА НАУКОВИЙ АСПЕКТИ ФЕНОМЕНУ РЕЛІГІЇ

   Автор статті звертає увагу на обмеженість нинішніх уявлень про історію становлення і розвитку природничо-наукових знань і релігійних уявлень на терені вітчизняної духовності. Науковий доробок І.Я. Франка сприяє поглибленню вивчення історії вітчизняної філософії і релігієзнавства через тексти природничо-наукового і релігійно-світоглядного характеру, поширювані серед освіченої спільноти у XIV-XVII ст.

   The author of article pays attention to limitation of modern representations about history of becoming and development of natural-science knowledge and religious representations on a field of domestic spirituality. I.J. Franko's scientific heritage promotes deeper studying of history of domestic philosophy and religious studies through the texts of the natural-science and religious-world outlook character extended among the formed part of a society in XIV-XVII s.

   Спроби визначення й аналізу змісту і покликання філософсько-релігійної та окультно-езотеричної літератури давнини можна було б вважати недоцільним, якби не невмируще й життєво значиме бажання і сучасної людини пізнати те, що лежить за межами її повсякдення. Здавалось би, скільки вже говорено стосовно фундаментальних начал буття, а кожне нове покоління намагається дати свої відповіді на злободенні питання. І це цілком пояснювано, зважаючи на особисту потребу мислячої людини знайти докази істинності світоглядних підвалин своєї свідомості, які майже кожний підсвідомо приймає на віру. Навіть науково орієнтоване радянське суспільство стимулювало дослідницьку роботу певної частини науковців, спрямовану на визначення сутності християнства та його вплив на історичні долі народів. Дослідники тієї доби вибірково вивчали тексти, доводячи або їх хибність, або фальсифікації їх виникнення, замість того, щоб уважно, творчо і відповідально продовжити справу дослідження старовинних рукописів XIV-XVII ст., яку започаткували і суттєво вирішували у другій половині XIX ст. М.С. Тихонравов, В.Н. Перетц, М.Н. Сперанський, О.І. Соболевський, П. Куліш, І.Я. Франко, І. Євсєєв, І.Я. Порфирьєв, В.П. Адріанова, Л. Шепелевич, Н.М. Тупиков, О.С. Грузинський, Г. Воскресенський та ін.
   А між тим праця дослідження тестів старовинних слов'янських літературно-релігійних пам'ятників, або як їх часто називали у XIX ст. - західно-руськими або південно-руськими, - вельми корисна для того, щоб усвідомити: по-перше, витоки походження текстів; по-друге, текстуальну і герменевтичну трансформацію, якої тексти зазнали в процесі неодноразового переписування протягом століть у різних регіонах проживання слов'янських народів. Адже саме останнє і є дуже показовим і значимим для розуміння сутності світоглядних упереджень і стереотипів, притаманних нашим пращурам. Дуже важко позбутись думки про те, що у втаємничених глибинах свого колективного несвідомого ми не несемо особливостей цього глибинного етно-психічного сприйняття дійсності. Інакше дуже важно зрозуміти нашу відмінність від оточуючих нас інших слов'янських народів. Непросто в цьому контексті визначитись і з особливостями вітчизняного релігійного світосприйняття, яке навіть у межах православної релігії несе на собі відбиток незрозумілого плюралізму і непослідовності, що не знаходять обґрунтованого пояснення.Отже саме для того, щоб зрозуміти вітчизняну "філософію серця", яку так по-різному тлумачили Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич, І.Я. Франко та інші вітчизняні мислителі, і слід долучитись до витоків, які у всякому разі нам нині доступні.Актуалізує зазначену тему значний доробок, що його демонструють у своїх дослідженнях, починаючи з середини 1990-х років Е. Бок, B.C. Горський, Л.П. Жуковська, О.Б. Киричок, О.А. Князевська, С.В. Лезов, В.Ф. Марцинковський, В.В. Мільков, Ю.І. Сватко, І.С. Свенцицька, О.М. Сирцова та ін. У цьому плані значний інтерес викликають текстологія і мова найдавніших слов'янських пам'ятників, історія і герменевтика у вивченні Нового Завіту, достовірність Євангелій на підставі вивчення першоджерел, дослідження давньоруських апокрифів, філософська екзегеза і текстологія апокрифічних апокаліпсисів, Палеї, Зодії, Трепетники, Колядники, Бронтоскопії тощо.
   Зважаючи на вищезазначене, мету цієї статті можна сформулювати як намагання визначити значення наукового доробку І.Я. Франка, який долучався до важливих світоглядних проблем, зокрема, пов'язаних з дослідженням історії виникнення Старого Завіту, сутності та ролі релігії у суспільному життя, взаємозв'язку науки і релігії.
   Для знавців творчого доробку І.Я. Франка його праця над літературою релігійного змісту, а тим паче видання після ретельного опрацювання Палеї Крехівської та значної кількості текстів апокрифічної літератури, могла б викликати певне здивування. Адже вони знають, як вельми критично відносився їв. Франко до попередньої середньовічної науки. Щоб пояснити причини такого ставлення до тієї науки, зазначав їв. Франко, досить пригадати алхіміків чи астрологів, які працювали над пошуками філософського каменю, який міг дати життя вічне і перетворити будь-який метал на золото. Викликало подив у їв.Франка і намагання вчених тієї пори укладати пророцтва і віщувати по руху зірок, зносити нечувані труднощі і напругу заради мети, яка в кінці виявилась нулем, ілюзією.
   На думку їв. Франка, і сучасні науковці часто стоять на помилкових позиціях стосовно можливостей пізнання світу і його законів, якщо вони стверджують про "свою мудрість", "свою науку", які розглядають як єдино істинні, правдиві і незмінні. Матеріалістичний світогляд їв. Франка категорично заперечував усілякі агностичні, ідеалістичні та суб'єктивістські підходи до пізнання та розуміння світу. Також він упевнений у тому, що поза природою немає пізнання і немає істини. Людина повинна постійно читати книгу природи, з якої постає для людини "блаженна правда". А справжня наука повинна відповідати двом умовам: вчити нас пізнавати закони природи і вчити використовувати ці закони у боротьбі з тією ж природою. Звідси і дві сторони науки: знання і праця корисна для загалу.
   Значні зміни вбачає їв. Франко і в розвитку сучасної йому історичної науки, яка зробила величезний крок уперед. По-перше, суттєво, що наука в історичному процесі бачить певні закономірності, а не капризи і примхи окремих історичних діячів. По-друге, серцевина історичної науки виявляється в економіко-політичному житті суспільства.
   Важливе значення має гуманістична спрямованість філософії їв. Франка. Він підкреслював велику складність і заплутаність науки про людину і про людське життя. Лише ця наука може визначити справжнє місце людини в природі і серед інших людей; вона тисячами прикладів підкріплює свої міркування про те, як слід жити, керувати власним розвитком. І хоча наука про людину не може вказати остаточного кінця поступу, вона вказує на найближчу мету - рівність і щастя всіх людей.
   Ситуація останньої чверті XIX ст., на яке власне і припало громадянське і професійне змужніння І. Франка, значною мірою була піддана "... переможним впливам тих догматів, резонованих десятками Чернишевсь-ких та Міхайловських на чолі з т. зв. великою російською літературою, що отруювала і нищила все живе. Це в тій атмосфері зродилось в Росії специфічне ессерівське мужикопоклонство, що затруїло й здеформувало наше, в істоті своїй чисте, ідеалістичне й, по-своєму, святе народництво", - зазначав Е. Маланюк [1]. Тому їв. Франку і доводилось "лупати сю скалу" ідеологічних стереотипів зазначеної доби.
   Значну увагу філософ Франко приділив дослідженню історії і сутності релігійної свідомості. Він вважав, що релігія - суспільно-історичне явище. У греків спочатку була релігія природи. Потім вони ввели у свій культ ряд богів і напівбогів. В своїй роботі "Лукіан і його епоха" їв. Франко зазначив: "Грецька міфологія була найбільш поетичним, прекрасним і досконалим співом молодого людського духу". На його думку, релігія тісно кореспондувала з культурою, із звичаями і національним характером народів.
   Коли звертаєшся до минулого вітчизняної культури, то безумовно розумієш, що в самому початку було Слово. Доля літературних пам'яток старовини досить одноманітна. Вони приречені на суд часу, який їх до того ж руйнує. Зрозуміло, що всякий той час пов'язаний з присутністю у ньому людини. Ті фрагменти старовинних текстів, які вціліли, вкриваються культурними шарами, думками і коментарями дослідників та невігласів, до них додають чужий їм матеріал. Відтак, замість дати можливість зрозуміти читачеві текст, створюють навколо нього усілякі міфи і домисли. Такі наслідки поверхневого дослідження відчувають і знають вчені, у котрих шукання істини переважає жадобу ствердження свого власного імені в науці. Повне право називатись шукачем істини має й І.Я. Франко, який дослідив і видрукував текст "Палеї Крехівської".
   Відомо, що стосунки І.Я. Франко з офіційною церквою були досить напруженими. Тим більше показовою і значимою виступає велика робота, яку він здійснив, аби зберегти для нас хоча б друковану копію частини Крехівської палеї, час написання якої Франко відносить до XVI, а можливо і до XV ст., і яка довгий час перебувала у бібліотеці Крехівського Василіанського монастиря. Нині, після довгих часів лихоліття, сліди цієї Палеї загубились.На рубежі ХІХ-ХХ ст. вченими було знайдено ряд матеріалів, які мали відношення до становлення християнства. Франко відразу відгукнувся на цю подію працею "Біблійне оповідання про створення світу в світлі науки". Матеріалістична і антиклерикальна спрямованість книжки прослідковується в змісті її:
   1. Боротьба Віри з Наукою.
   2. Мойсей і так звані Мойсееві книги.
   3. Перше біблійне оповідання про сотворіння світу.
   4. Те саме оповідання в світлі Науки.
   5. Друге біблійне оповідання про сотворіння світу.
   6. Інума Ілїш, або Старовавілонське оповідання про сотворіння світу.
   7. Жиди перейняли свої казки від Вавілонян і інших сусідніх народів.
   8. Закінчення.
   Цю роботу Іван Франко написав у кінці 1904 року, а надрукував в першій половині 1905 року окремим відбитком накладом 200-500 примірників. Церква була рішуче проти цієї праці, а тому підприємливі священнослужителі вихід знайшли швидко: наклад книги скупили і спалили. З того часу їв. Франко заслаб і став здавати, як потім вважав його товариш проф. др. Ол. Сушко. Саме останній після смерті Франка видав цю роботу у Вінніпезі у 1918 році [2].
   У передмові до зазначеного видання др. Сушко зазначав: "План був сміливий. Написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про створення світу. Напечатати в тисячах примірників. Розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію світу пізнали мільйони нашого замученого простолюду, а пізнавши її, щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску!".
   Сам І.Я.  Франко зазначав: "Переклад такої книги, як Біблія, повинен бути або популярний, то значить, бодай мовою своєю зрозумілий для широкої маси народу; або науковий, то значить такий, щоб докладно передавав зміст і значення речення первовзору. В однім і другім разі треба, аби перекладач сам добре розумів той первовзір, а потім старався передати його іншим так, щоби і вони зрозуміли його не інакше як він. На жаль, небіжчик Куліш не лише що не знав зовсім гебрайської мови, якою писані святі книги жидівські, - він не знав також порядно ані грецької, ані латинської мови, на яких єсть давні і важні переклади тих книг, та не знав порядно ані німецької, ані французької мови, на яких є нові наукові переклади і праці про сі книги" [3].
   Тут очевидний зважений підхід науковця до цього питання. Біблія - дуже важлива книга в історії людства, тому вона має бути доступною людям у такому вигляді, який адекватний її змісту. Якщо прийняти зазначене, тоді стає зрозумілим, чому саме Палею та апокрифи XV—XVIII ст. так ретельно досліджував і зробив доступними для спільноти філософ їв. Франко.
   Вже на початку 1890-х років Франко започаткував серію видань "Пам'ятки українсько-руської мови і літератури". У цій серії вийшли пам'ятки апокрифічної і легендарної літератури [4]. Це була поширена на терені України релігійна література XV—XVIII ст., яка за своїм змістом не відповідала духу офіційної релігії, вже починаючи з XVI ст., а тим паче у XIX ст. Ів.Франко хотів дати читачеві оригінальні тексти апокрифів старозавітніх, апокрифів новозавітніх, апокрифів есхатологічних, текти вірувань, ворожби, заклинань тощо. Саме цією роботою він хотів показати, якою була система християнських вірувань у минулі часи, показати, що існує коло окультної релігійної літератури. Апокрифи - книги таємні, вони були у стародавні часи доступними лише для посвячених у всі тайни культу Орфея чи Гермеса Трисмегіста. їв. Франко зазначав, що поширення апокрифів було спричинено існуючою потребою у такому знанні. Особливо багато таємних книг мала могутня секта Гностиків. Стара християнська церква III-IV ст. терпимо відносилась до апокрифів, а тому не були канонізовані ніякі церковні твори. Наприкінці IV ст. було вже започатковано процес складання списків заборонених для вживання у церкві книжок. З того часу зміст поняття книжки апокрифічні набув нового значення, значення книжок, заборонених для вживання в середовищі християнської церкви.
   На Русі апокрифічна література завжди поширювалась. Тому цілком слушно, що вже з другої третини XIX ст. цілий ряд вчених зайнявся дослідженням руських апокрифів минулого. Серед багатьох українських монастирських рукописів, які датуються XV і пізнішими століттями, зустрічається широке коло тем: різноманітні молитви, пророцтва, тлумачення на Псалтир та Євангелія, повчання, сповідання отцю духовному, притчі з Лєствиці, всілякі викладення про православну віру, сповідування Папи римського, Аристотелеві врата, статті про істинні і неправдиві книги, дрібні статейки та апокрифічні молитви, тощо.
   Історія вітчизняної релігійної думки та розвитку міжконфесійних відносин досить насичена і сповнена явних і скритих протиріч. Певним чином це стає очевидним в ході компаративістського дослідження західноєвропейської та вітчизняної культури середини XV - середини XVI ст. В центрі епохи стояло багато хвилюючих проблем, які чекали свого вирішення: свобода волі і благодать, свобода людини, напередвизначеність і можливість передбачення розвитку життя окремого індивіду, невідворотність долі і воля неба. Століття виявилось сповненим обтяжливих переживань насамперед християнської спільноти, багато з представників якої стали на шлях осягнення істини. Віра, про яку так багато говорили, як виявилось, не мала доступного для власного витлумачення підґрунтя: не було самого тексту, який мав би об'єднати віруючих. Проблема полягала в тому, що слово Боже переважно оповідалося, а основної книги - Біблії не було в доступному для всіх вигляді. Звідси всілякі домисли і фантазії.
   Головна особливість формування вітчизняної релігійно-філософської культури, як відзначають дослідники, полягала в тому, що перекладена література в древній Русі в ІХ-Х століттях мала набагато більше значення, ніж оригінальна, бо була незрівнянно багатшою за змістом. Чому так трапилось, відповіді ґрунтовної ми не маємо, але відомо, що цей масив перекладів поширювався далі на північ Русі. А в XIV-XV століттях відзначають новий сплеск перекладацької роботи. Саме тоді літературне багатство Московської Русі було оновлено хвилею нових південнослов'янських перекладів з грецької мови. Саме грецькі тексти послугували зразками для вітчизняної літератури. Відтак, О.І. Соболевський писав: "Что бы мы ни взяли из области народного поэтического творчества, верования, легенды, сказки, песни, духовные стихи, - во всём мы заметим следы влияния именно переводной литературы" [5].
   Поза всякого сумніву, велика за обсягом кількість перекладів, суттєво вплинула на весь наш духовний устрій. Вона ж і призвела до появи талановитих вітчизняних мислителів, які глибоко розуміли зміст стародавньої релігійно-філософської літератури і намагались донести його до широких верств віруючих, спираючись на наявні в них вітчизняні духовні багатства. Ця робота призвела і до розвитку власне вітчизняної філософської думки, оскільки певні суб'єктивні релігійно-філософські упередження відливались у більш менш послідовні філософські концепції.
   Досить поширеним серед маси українських православних віруючих ще з середини XIV століття було євангеліє дитинства, або євангеліє Фоми [6], яке прийшло до нас в сербських та болгарських перекладах з грецької мови. Чим далі, тим більше вітчизняні переклади цих текстів поширювались аж до XVIII століття, вбираючи в себе українізми: "маєш", "нехай", "мовлять", "слухайте" і таке інше. В українських текстах євангелія Фоми розповідається про чудеса, які творив син Божий Ісус Христос ще з раннього дитинства. Тим самим євангеліє Фоми свідчило швидше про Ісуса як про чудотворця, що обмежувало сприйняття образу Равві як мислителя і носія Істини.Зазначена епоха мала надзвичайно велике значення для подальшого розвитку національної культури і начал наукового пізнання. У цей час в ходу була величезна кількість перекладної літератури. Досить навести перелік основних напрямків тієї літератури, що видно уже з їх назв: "Палея", "Астрологія", "Зодія", "Лунник" або "Про дні Місяця", "Трепетник", "Громник", "Бронтос-копія", "Колядник", "Зелейнік", "Молніяк", "Тайная тай-них або Аристотелеві врата" та інших. А ще й були і залишаються десь "Гадання на Псалтирі". У зазначених в переліку текстах сконцентровано колосальний науковий досвід дослідження природних явищ. Витоки цих досліджень губляться у далечині тисячоліть. А нині цей досвід у обмеженому і спотвореному вигляді у нас відомий як "народна мудрість".
   Ось, скажімо, "Трепетник" - давня книга, яка дуже рано була заборонена церквою. Спочатку в "Індексі" митрополита Зосіми (1490-1494), а пізніше - церковним Уставом 1608 року. Сама ідея, що дрижання, сверблячка різних частин тіла можуть мати віще значення, належить до числа досить давніх забобонів, які загальні багатьом народам в усі часи. У більш освіченої частини суспільства цей забобон перетворився у жартівливу форму.
   "Трепетник" почав складатись у систему ще в давній, античній літературі. Стверджують, що до його створення долучився Гермес Трисмегіст, а пізніше олександрієць Мелампод. В арабську літературу він також увійшов як одна з одинадцяти частин великої книжки по фізіономіці "Sekernameh". Для прикладу наведу ряд прикмет з "Трепетника":
   "11. У кого зачешеться прохід правого вуха, той отримає щось хороше від друга.
   12. У кого зачешеться позаду правого вуха, той правий буде в розмові з будь-ким.
   20. У кого зачешеться всередині лівого ока, той обрадуваний буде грошима і добром.
   49. У кого язик чешеться, тому доведеться сперечатись з кимсь".
   Авторитетні дослідники цього періоду вважали, що "український слід" в ідеології жидовствуючих не викликає сумнівів. Втім, мабуть, найбільш важливий висновок, який можна з цього зробити - це існуюча в той час нагальна потреба для інтелігентних кіл південно-західної Русі і Москви мати священний текст, який відповідав би достовірному змісту християнської ідеології. Не дивно тому, що вже в 1499 році такий текст нібито було зроблено, хоча все це лише здогадки.
   На Русі певним замінником відсутньої поширеної у масах Біблії стали Палеї. Під назвою Палея у Середні віки у Візантії та на Сході у слов'ян розуміли Святе Писання Старого Завіту. Найбільш відповідала змісту Біблії "Палея толкова", у якій популярно викладену старозавітну історію було доповнено апокрифами. Вважають, що Палею повністю з грецької мови було перекладено, скоріше, у Болгарії не пізніше ХІ-ХІІ ст., звідки вона і потрапила у руську писемність. Найбільш вірогідно, що сам грецький оригінал було складено у X ст. у Візантії. Толкова палея направлена, насамперед, проти юдеїв, які заперечували істинність Ісуса Христа як Месії. На Русі Палея має компілятивний характер, включаючи у свій зміст різні твори: "Лєствіцу" Іоанна Лєствичника, "Втаємничення Авраама", "Заповіти 12 патріархів" тощо. Таким чином саме Палея давала доступні первинні знання стосовно Бога, Священної історії, руху небесних тіл, Сонця і Місяця тощо. Тому знайомство в учбовому процесі з Палеєю та низкою апокрифічних текстів сприяє більш глибокому розумінню історії розвитку духовності на вітчизняному просторі.
   Цікаво і показово те, що їв. Франко не включив до числа наведених ним фрагментів тексту Палеї Крехівської її початковий розділ, так званий "Шестоднев", авторство якого приписують Іоанну Екзарху болгарському. Йдеться про певні упередження мислителя-літератора. Може тому він і зайнявся дослідженням Палеї Крехівської у тій її частині, яка була для нього важливішою, а саме, у якій йшлось більше про людське, про занадто людське.
   Зважаючи на важливе значення "Шестоднева", можна навести його зміст по тексту Палеї Коломенської, бо тут йдеться про низку дуже важливих природничо-наукових спостережень, аналоги яких присутні в текстах "Астрології". Порівняємо схожі фрагменти з Палеї і "Астрології" (Список Астрології з півуставного рукопису Троїце-Сергієвої Лаври XVI ст.).
   Палея. "І на літа знаменню ж бувати світильниками тими: послабленню бурі, що викликають дощі південні і північні. Або тривалі бурі, коли (явиться) обкладене навколо Сонце. Блискуче знамення подібне Сонцю. Хоча перебуває тоді Сонце на сході або на заході, але тоді дощ великий. І з усіх сторін вітер передвіщає. Коли ж з однієї сторони північної явиться знамення те, то північний вітер буде передвіщати. Коли ж від південної сторони явиться, то з півдня знаменує дути. Це сповіщаючи, Господь стверджував. Коли дряхло буде, якщо загорілось небо, то туман же знаменує. Бо коли від туманного воскуріння земля вскуриться і чорнотою затемнює сонячні промені, тоді і Сонце будуть люди бачити як криваве. Тоді сприймуть явище те як знамення на тих місцях. На них же без вини мокрота значна, яка увійшла воскурінням імли і під віянням вітру. Але коли ніби волосся простягає Сонце, або ніби горять хмари, тоді вітряно і студено передвіщає. Якщо промені свої прихиляє до себе Сонце, або почорнілими хмарами оточене, коли почне сходити або заходити, теж темно буде і тьмяно. Якщо при заході будуть чисті або ніби загоряться, то заспокоєння і ясність знаменує. Також і Місяць таке ж творить. Багато провіщує видимий в 3-й день, коли буде чистий і тонкий, (то провіщує) довге затишшя. Якщо тонкий буде, але не чистий, але як вогняний, то вітри ураганні знаменує.Якщо обома рогами рівно являється Місяць, (і) якщо північний ріг буде чистіший, то поривчаті західні вітри передвіщає. Але коли почорніє Місяць, будучи повний світла, дощовито буває. Коли буде тонкий рівномірно, буває ж то (на) вітер. Коли як вінець вскружиться від Місяця, то появу туману знаменує. Коли ніби почорнівши обертається, то тривалі потемніння і важкість являє. Отже, такі знамення преблагий і всемогутній Господь повелів Сонцю і Місяцю творити" [7].
   Астрологія: "Говорят о том искусные в наблюдении. Когда будут обе половинки Солнца как два возникших солнца, на востоке или на западе дождь бывает. Когда изрядно очистится воздух и наполнятся светом облака, да когда от северной стороны покраснеет, то северный ветер будет предвещать. А когда от южной, то южный. Когда же то с обеих сторон, а Солнце посередине, тогда дождей много и сильный ветер предвещает. Когда же от пелены возгорится, подобно как от чернейшей земли будет, солнечный круг как уголь горящий покажется взору человеческому, или попросту говоря, как кровавое Солнце будет, то явное знамение: на те места многая влага может обрушиться. Но когда как волосы распустит, или загорятся облака, то ветрено будет и студёно. А когда лучи свои, сами к себе пригибающиеся явит, или почерневшие облака начнут ходить, то дождливо будет и мутно. Или когда заходит чистое, или загорится, то утишение являет и ясность. Также и Луна творит многие знамения различные. Так, когда в третий день будет тонкая и чистая, то долгое спокойствие предвещает. Если тонкая будет, но не чистая, но как огненная, - ветры сильные наобещает. Если обоими рогами равно себя являет, или северный рог чистым будет, то знаменует юг бывающий. Когда почернеет, будучи полна света, то дождливо бывает. И когда как венец вскружится отЛуны, то являет видимое помутнение. О знамениях же Солнца Господь извещает взирающим..." [8].
   Праця їв. Франка вельми важлива, оскільки в тексті Палеї є багато висловлювань і зауважень, що свідчать про високий рівень філософсько-богословської культури її укладача (укладачів). Незважаючи на те, що Палея змістовно виступає ніби трансляцією Старого Завіту, її писали люди, які добре знали Євангелія. Більш того, вони знали і апокрифічні євангелія, які були заборонені церквою. Наприклад, як слід тлумачити вислів з Палеї: "Хто зійде на небо, тільки зійшовши вниз з небес"? [9]. Це явне свідчення знайомства автора з філософією гностицизму, або з євангеліями від Фоми чи Філіппа.Започаткувавши видання серії "Пам'ятки українсько-руської мови і літератури" І.Я. Франко надав можливість науковій спільноті, насамперед, ознайомитись з поширеними серед наших пращурів релігійно-літературними творами. Такою була його очевидна мета, яку він прямо сформулював. Але мені вважається, що була і інша мета у філософа-матеріаліста їв. Франка. Виданням оригінальних текстів він явно продемонстрував, що звична сучасникам церковна догматика має більш широке підґрунтя, яке включає в себе значну частину природничонаукового знання. Він продемонстрував, що забута література XIV—XVIII ст. мала і практичне значення для наших пращурів.
   Важливим уявляється мені ще одне висновок, який стосується впливу результатів дослідження І.Я. Франком (окультно-)апокрифічної літератури на літературно-художню творчість його самого. Значною мірою це стосується відомих його поем "Мойсей", "Каїн" та інших поетичних і прозових творів. Справа в тім, що зміст канонічних біблійних текстів, доповнений тлумаченнями, які спирались на раціоналістичну філософію гностиків і неканонічні євангелія, що були поширені на вітчизняному терені упродовж століть, дали привід їв. Франку опоетизувати та творчо опрацювати усе усвідомлене у прозових літературно-філософських творах Утім, обгрунтування цього висновку потребує подальших досліджень.
   Нарешті, слід віддати належне величному таланту Івана Яковича Франка - філософа, мислителя, поета, певним чином "Франка незнаного", як зазначав Е. Маланюку 1956 р. Беззаперечно, що праця Франка на ниві ознайомлення своїх сучасників із значною спадщиною "українсько-руської мови і літератури" для переважної більшості наших освічених сучасників залишається "незнаною". А ця праця франкова демонструє колосальну філософську, релігієзнавчу, філологічну й культурологічну ерудицію і науково актуальна. Його професійна здатність зважати на особливості дослідження стародруків вченими Росії останньої третини XIX ст. проявилась на найвищому рівні. Тому для поглиблення освіти у царині вітчизняної історико-культурної спадщини слід дати відповідний посібник з історії нашої культури, релігійна і природничо-наукова складова якої вельми суттєві. І тут творчий доробок І.Я. Франка стане в нагоді.

1. Маланюк Е. Книга спостережень. - Торонто, 1962. - С.120.
2. Франка їв., філософ/У доктора. Біблійне оповіданнє про сотворение сьвіта в сьвітлі науки (Доповнив, додав пояснення, образки і мапу проф. др. Ол. Сушко). - Вінніпег, Ман, 1918.
3. Там само, С.49.
4. Апокріфи і легенди з українських рукописів. Т.1. Апокріфи старозавітні / Зібрав, упорядкував і пояснив др. їв. Франко. - Львів, 1896.
5. Соболевский А.И. Переводная литература Московской Руси XIV—XVII веков: Библиографические материалы. - СПб., 1903. - С. VI.
6. Адрианова В. Евангелие Фомы в старинной украинской литературе. - СПб., 1909. - С.6.
7. Вандишев В.М. Філософія. Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник. - К., 2005. - С.325.
8. Там само. - С.341.
9. Палея Толковая по списку сделанному в г. Коломне в 1406 г. - М., 1892. - С.16.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com