www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Спроба порівняльного розгляду аналітичної філософії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Спроба порівняльного розгляду аналітичної філософії

B.A. Бугров, доц.

СПРОБА ПОРІВНЯЛЬНОГО РОЗГЛЯДУ АНАЛІТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

   У статті розглядаються деякі питання визначення аналітичної філософії.

   This article is about some problems of identification of analytic philosophy.

   XX століття знаменувало собою одну з найбільших дилем існування філософського знання, яка за своїм змістом набагато перевершила протистояння ідеалізму й матеріалізму в класичній філософії. Мова йде про поділ філософії XX століття на два магістральних напрямки - філософію аналітичну [1] й філософію континентальну (попри всю умовність цих термінів, оскільки вони виокремлені на різних методологічних підставах, користуватимемось ними як такими, що широко увійшли в науковий обіг). Безперечно, при першому ж погляді на ці два магістральні напрямки можна виділити принаймні декілька їх специфічних властивостей. По-перше, існує доволі чітке географічне окреслення цих напрямків: аналітична філософія - США, Канада, частково Мексика, Велика Британія, країни Скандинавії, Австралія, Нова Зеландія, частково Індія та ПАР, континентальна філософія - Франція, Німеччина, Італія. По-друге, якщо аналітична філософія має яскраво виражений сцієнтистський характер, то континентальна філософія в загальному змісті є антисцієнтистською. По-третє, наявна чітко виражена диференціація в домінантних мові, категоріальному апараті ("словнику") й методологічних настановах філософування: якщо, наприклад, аналітична філософія віддає перевагу "пояснювальній" методології, то континентальні філософи переважним уподобанням власного стилю філософування вважають розуміння герменевтичного типу. Звичайно, на цьому диференціальні розрізнення не завершуються і їх можна налічити набагато більше, однак, зазначимо, що нерідко чинником, який дає змогу філософам зарахувати себе до того чи іншого напрямку, є не що інше як інтуїтивна очевидність - коли філософ вважає себе прихильником певного напрямку переважно на підставі власних (лише для нього зрозумілих й інтуїтивно очевидних) уподобань.
   Отже, постають надзвичайно важливі питання: по-перше, чи дійсно розрізнення аналітичної й континентальної філософії має настільки кардинальний характер, що їх навіть не можна вважати взагалі напрямками (нехай і відмінними) однієї галузі знання - філософії, як це роблять відомий американський філософ, в минулому - сам представник аналітичної філософії, Річард Рорті [2], або ж його колега Ніколас Решер [3]; по-друге, чи, навпаки, можливо відшукати спільності між аналітичною й континентальною філософією, як це вважає, наприклад, Хіларі Патнем [4], а якщо так - то яким є характер цих спільностей? Питань, звичайно, можна сформулювати й більше, проте, обмежимось цими, з нашого погляду, найважливішими.
   Відомо, що вже при своєму виникненні аналітична філософія у особах Дж.Е. Мура та Б. Рассела задекларувала свою осібність, відмежовуючись від континентальної філософії (принаймні, її британської варіації -неогегельянства Ф.Бредлі, Б.Бозанкета, Д.Мактаггарта та інших). Однак, навряд чи дана декларація є вичерпною й достатньою: так, наприклад, Майкл Дамміт вважає, що "найкоротше визначення аналітичної філософії ...це її визначення як постфрегеанської філософії" [5], а Іан Хаккінг у своїй книзі з красномовною назвою "Чому мова є важливою для філософії?" пише, що "у наш час Фреге більше поважається, ніж Рассел" [6]. Попри навіть той момент, що багато аналітиків вважають твердження Дамміта явним перебільшенням або ж взагалі хибою (так, наприклад, колеги Дамміта з Оксфордського університету Гордон Бейкер та Пітер Хакер у своїх працях проголосили докорінну хибність поглядів Дамміта [7]), однак, вже хоча б наявність таких думок, висловлених, тим більше, такими іменитими філософами, як М.Дамміт й І.Хаккінг, дає хоча б побіжні підстави для припущення, що між континентальною філософією й аналітичною філософією справді багато спільного.На нашу думку, існують не лише побіжні, а й більш ґрунтовні підстави для узгодження аналітичної й континентальної філософії, про які буде сказано пізніше. Для початку необхідно зробити дві речі: по перше, виявити характеристики самої аналітичної філософії; по-друге, більш конкретно й чітко встановити відмінності аналітичної та континентальної гілок філософування, аби виявити несумісність цих двох стилів. Скористаємось при цьому ідеями В.В.Целіщева, висловленими у його статті "Майбутнє філософії XXI століття: аналітична чи континентальна філософія?", та думками нідерландського дослідника Жеана Пейненбурга, який виклав їх у статті під красномовною назвою "Подібність та відмінність: сто років аналітичної філософії" [8]. Разом з тим, матимемо на увазі також і ту обставину, на яку звернув увагу український дослідник Ярослав Шрамко: "Важливо мати на увазі, що доволі важко дати загальну характеристику аналітичної філософії з точки зору конкретних змістовних положень, котрі поділялися б усіма її прихильниками. Йдеться про надзвичайно розгалужений та багатогранний філософський рух, представники якого дотримуються нерідко найрізноманітніших, інколи навіть діаметрально протилежних позицій стосовно тих чи інших філософських проблем і розділів. Аналітична філософія не утворює і єдиної філософської школи, як це має місце, наприклад, у випадку неокантіанства, неотомізму чи феноменології" [9]. Ця обставина вносить доволі серйозні проблеми в історико-філософське дослідження аналітичної філософії. Тим не менше, таке дослідження є вкрай необхідним і має спрямовуватися на те, про що ми говорили вище, а саме - на вивчення подібностей та відмінностей в аналітичній філософії самій по собі, на порівняння аналітичної філософії з іншими філософськими напрямками тощо: "...можна стверджувати, що для поглядів більшості філософів, яких зазвичай відносять до аналітичного напрямку, тією чи іншою мірою властиві певні спільні характерні риси, які й забезпечують єдність всього руху загалом, хоча єдність цю слід шукати не в концептуальній, а швидше в методологічній площині" [10].
   Ж.Пейненбург стверджує, що "характерний ландшафт аналітичної філософії може бути описаний у восьми ознаках..." [11]. "Перший критерій, який відрізняє аналітичну філософію від неаналітичної, це те, що перша виявляє спеціальний інтерес до питань мови і значення" [12]. Другий критерій виявляється в тому, що "...аналітичні філософи можуть бути відрізнені від своїх континентальних колег пристрастю до "аналізу" у найбільш буквальному сенсі цього слова, тобто, "розкладенні будь-чого на його складові"" [13]. В якості третьої характеристики можна визначити стиль філософування, який відзначається чіткістю, ясністю та прозорістю, та частіше за все "контрастує з похмурим, закритим і непотрібно заплутаним характером деяких континентальних творів" [14]. З третьої випливають також і четверта і п'ята характеристики: "Заради ясності аналітичні філософи люблять точно визначати використовувані ними терміни. <...> Та ж гонитва за ясністю часто веде до використання логічних символів та формул... Континентальні філософи, на противагу, виявляють набагато менше зацікавлення цим питанням" [15]. Шостою характеристикою виступає тісний зв'язок або, принаймні, широке звернення до результатів конкретних наук, насамперед експериментального природознавства: "Аналітичні філософи люблять афішувати свою спорідненість з науковцями-експериментаторами..." [16]. Сьома характеристика є надзвичайно серйозною та суттєвою для ранньої аналітичної філософії, хоча вже в 50-60-х роках минулого століття вона починає втрачати свою вагу: "Аналітична філософія привертає увагу не тільки своєю чіткістю стилю, не тільки використанням символів, вже навіть не своєю схильністю до конкретних методів, але найголовніше своїм вибором предмету. Аналітичні філософи розглядають певні теми та, якщо точніше, оминають деякі інші. Серед необговорюваних тем не лише суто метафізичні питання, але також соціополітичні та релігійні" [17]. Нарешті, восьма характеристика стосується історії філософії: "Всупереч своїм континентальним візаві, аналітичні філософи яскраво демонструють відсутність інтересу до історичних проблем. їх інтерес швидше "систематичний", аніж історичний; і якщо вони звертаються до минулих подій чи осіб взагалі, то їх звертання характеризується недбалістю, неповнотою, анахронічністю або й взагалі образливою спрощеністю" [18].
   На основі викладеного розглянемо відмінність аналітичної та континентальної філософії, критично висвітливши її дійсну суть та позірність.
   (1) Розбіжність у мові й термінології, що використовуються прихильниками зазначених напрямків.
   Справді, ця розбіжність фіксується практично усіма дослідниками, та й навіть передусім представниками самих цих напрямків. Аналітична філософія, використовуючи в якості аргументативного ідеалу й інструментарію логіку, завжди прагнула до вживання чіткої, однозначної й "прозорої мови". У континентальній же філософії для переважної більшості її представників, навіть найбільш яскравих (а, можливо, й насамперед для них), прикметною особливістю є "важкість" стилю, деяка заплутаність і невизначеність (нерідко - навмисна) термінології (варто згадати хоча б Мартіна Хайдеггера чи постструктуралістів).
   Вельми важлива ще й та обставина, що, якщо для представників аналітизму аргументація нерідко відіграє не менш важливу роль, ніж її результати й висновки, то для філософів-континенталів аргументація частіше за все виконує допоміжну побічну функцію, а тому нею (точніше - її строгістю й чіткістю) доволі часто нехтують.
   Безперечно, винесена у назву цього пункту розбіжність є не що інше, як певна абстракція. Дійсно, в аналітичних філософів теж можна знайти і незрозумілість мови, й відсутність аргументації й т.п. Так само й у континентальних філософів можемо відшукати чіткість мови та надзвичайну увагу до аргументативних процедур. Тому тут цілком правомірно виглядає думка В.В.Целіщева: "можна прийняти більш слабку тезу, що кращим працям аналітичних філософів властиві ясність мови, переконлива аргументація й цікавий виклад проблеми. Всі ці речі можуть бути присутніми й у працях континентальних філософів, але там вони не виявляються головними чеснотами" [19].
   Хотілося б додати до цього ще одне міркування: з нашого погляду, величезним здобутком (та й навіть, так би мовити, "щастям") аналітичної філософії виявилось те, що біля її витоків стояли два прекрасних стилісти Бертран Рассел та Джордж Едвард Мур, які своїми працями надовго визначили ось той характерний для цього типу філософії стиль філософування, який чи не найяскравіше визначає її обличчя. Знову ж таки, навіть найпотужніші критики аналітизму Р.Рорті й Н.Решер у своїй критиці використовують стилістику та аргументацію критикованого ними напрямку!(2) Сцієнтизм та антисцієнтизм (варіант: при родничонаукове знання в протилежність знанню гуманітарному). Аналітична філософія, знову ж таки, під впливом певних історичних обставин, з самого початку свого існування була зорієнтована на наукове (чи навіть природничонаукове або логіко-математичне) знання. Дійсно, доктрина логічного атомізму Рассела й Вітгенштейна (хай навіть незважаючи на відмінності між ними), логічний емпіризм віденців, концепції представників постпозитивізму (або, точніше, історичної школи) та багато інших аналітичних учень мають в якості або мети своїх побудов, або ж ідеалу знання саме знання наукове. Континентальна ж філософія у багатьох випадках має яскраво виражену антисцієнтистську спрямованість (згадаймо хоча б Фрідріха Ніцше чи Мартіна Хайдеггера).
   Однак, контроверза "сцієнтизм-антисцієнтизм" має місце, як і в попередньому пункті, лише в абсолютному вимірі. Більше ходження має опозиція "науки природничі й точні - науки гуманітарні". Континентальні філософи доволі легко погоджуються зі своєю пріоритетною орієнтацією на гуманітарні знання (згадаймо, знову ж, М.Хайдеггера, М.Фуко періоду "Археологій" чи структуралістів, представників герменевтики тощо). Дана опозиція справді є прикметною у зв'язку з тією обставиною, що аналітична філософія визнає цінності науки, на яку орієнтується, в якості власних цінностей, тоді як континентальна філософія за своєю традицією вважає науку (навіть на яку вона ж і орієнтується) лише одним (нехай і важливою) проявом реалізації людського духу чи формою культури поряд з іншими формами (такими, як релігія, мистецтво, мораль, право і т.д.).
   Варто відзначити, що тут існує навіть вододіл у визначенні такої важливої філософської дисципліни, як філософія науки: філософія науки як самостійне філософське вчення, предметом дослідження якого є специфіка наукового пізнання, тісно пов'язана з аналітичною філософією, тоді як філософія науки як дослідження наукового пізнання поряд з іншими формами духовності виступає, як правило, розділом тієї чи іншої філософської концепції й пов'язана переважно саме з континентальною філософією.
   (3) Штучна мова всупереч мові буденній. Безперечно, ідеї побудови і дослідження штучної мови тісно пов'язані саме з аналітичною філософією. Більше того, перша половина XX століття була саме тим часом, коли аналітична філософія маніфестувала девіз створення єдиної уніфікованої мови: "філософія логіки" Рассела, "Логіко-філософський трактат" Вітгенштейна, синтаксичний, семантичний і прагматичний аналіз, "фізикалізм", "енциклопедія уніфікованої науки" віденців - вже хоча б цього достатньо, аби визнати правомірність винесеної в назву пункту розбіжності. Однак, виникають і суттєві проблеми стосовно даного розмежування. По-перше, в рамках самої аналітичної філософії існує широкий спектр думок щодо можливості застосування штучної мови (так, наприклад, можна згадати хоча б В.в.О.Куайна з його працею "Слово та об'єкт"). По-друге, аналітичну філософію Дж.Е.Мура, Дж.Остіна, Г.Райла, П.Стросона, та й багатьох інших, з їх пріоритетним інтересом до буденної мови (а в багатьох випадках - і взагалі відсутністю розгляду мови штучної), навряд чи можна тоді було б вважати саме аналітичною; ці ж міркування дають підставу вважати "пізнього" Вітгенштейна континентальним філософом. По-третє, в більшості випадків застосування штучних мов філософами-аналітиками переслідує цілком конкретну мету, пов'язану з аналізом знання (буденного чи наукового). По-четверте, в багатьох варіантах аналітичної філософії застосування штучної мови мало на меті або уточнення мови самої філософії, або ж розв'язання філософських проблем.Континентальна філософія, особливо в її постмодерністському варіанті, рішуче виступає проти будь-яких формальних штучних мов, стверджуючи, що вони обмежують свободу дискурсу, і лише буденна мова може дати все необхідне для філософії (згадаймо Ж.-П.Сартра, М.Хайдеггера чи Ж.Дерріда). Однак, тут ми теж можемо відшукати приклади великої уваги до штучних мов або ж, принаймні, використання їх надбань до дослідження мови буденної (структуралізм, семіотика і т.п.).
   (4) Історичний підхід всупереч аісторичному. Аналітична філософія у переважній більшості своїх учень маніфестує відмову від принципу історизму. Континентальна ж філософія завжди спирається на історичну традицію розгляду певної проблеми.
   Проте, аналітична філософія науки (або так звана "історична школа", яку у вітчизняній традиції охрестили дивним терміном "постпозитивізм") в особі І.Лакатоса, Т.Куна, Ст.Тулміна, М.Полані, П.Фоєрабенда й багатьох інших ставить вимогу уведення історії як обов'язкового принципу дослідження. Водночас, постмодерністська філософія демонструє відмову від ідеї спадкоємності минулої й сучасної філософії, переходячи тим самим до аісторизму.
   (5) Розуміння чи пояснення? Як правило, аналітична філософія, спираючись на контівську феноменалістичну традицію, вважає власною методологічною процедурою пояснення. Континентальна ж філософія спирається, як правило, на герменевтичну процедуру розуміння. Ця дилема тісно пов'язана із згадуваними уже поділами "точна наука - гуманітарне знання" й "історизм - аісторизм". Протиставлення пояснення й розуміння є чи не найбільш яскравою й прикметною рисою протистояння аналітичної й континентальної філософії. Однак, і тут існують взаємоперехрещення: розуміння як методологічна процедура гуманітарного знання досить яскраво проглядається в працях Р.Дж.Коллінгвуда, через якого воно отримало ходження серед британських філософів; К.-О.Апель у своїх працях з проблематики місця сучасної філософії намагається обґрунтувати правомірність обох цих методів при аналізі знання.
   Цей невеликий перелік розмежувань аналітичної й континентальної філософії (і, водночас, проблем, що виникають при цих розмежуваннях) показує, що справді існує питання про ці два магістральних напрямки. Варто в цьому контексті висловити ще такі міркування. По-перше, своїм сучасним обличчям аналітична філософія завдячує філософам, які творили на "континенті" (віденці, Г.Рейхенбах, львівсько-варшавська школа), тоді як Ч.С Пірс, В.Джеме, Дж.Дьюї, багато британських мислителів XX ст. виявили значний вплив на континентальну філософію. По-друге, континентальна філософія не може розглядатись як певна цілісність, оскільки в її рамках існують як національні школи (скажімо, французька, німецька, італійська тощо), так і школи, засновані на методологічних пріоритетах (скажімо, відмінності між феноменологією й структуралізмом навряд чи менші, аніж між аналітичною й континентальною філософією). По-третє, географічний чинник у визначенні "континентальна філософія" виявляється неправомірним з огляду на те, що аналітична філософія має широке ходження в Польщі й країнах Скандинавії. По-четверте, надання переваги тій чи іншій магістральній лінії, як вже зазначалось, носить швидше інтуїтивний, аніж раціональний характер, чому можна знайти багато підтверджень.
   Тепер коротко розглянемо ті вузлові моменти, робота в яких дозволить "навести містки" між аналітичною й континентальною філософією.
   По-перше, проблема релятивізму. Ця проблема є настільки неоднозначною, що становить спільний інтерес для обох магістральних напрямків. Здавалося б, релятивізм є ірраціональним, але його досліджують В. в.О.Куайн, Т.Кун, П.Фейєрабенд, Х.Патнем - філософи аналітичної орієнтації. Водночас континентальні філософи теж виявляють величезне зацікавлення проблемою релятивізму.
   По-друге, уведення історії науки й історії філософії. Історична школа у філософії науки вже давно маніфестувала потребу звернення до історії. Водночас континентальна філософія звертається при дотриманні принципу історизму до логічної аргументації, властивої аналітикам.
   По-третє, спільною точкою зіткнення інтересів виявляється проблема мови. Тут, як кажуть, коментарі взагалі зайві. І континентальна, й аналітична філософія вбачають у мові один з найбільш пріоритетних предметів власного інтересу, тому "навести містки" тут, мабуть, найпростіше.
   По-четверте, віднаходження спільного інтересу при дослідженні проблем метафізики, етики, релігії тощо. Якщо аналітична філософія в її "віденському варіанті" відмежовувалась від усього "метафізичного", то вже з 50-х років XX століття відбувається повернення аналітиків обличчям до даних проблем. Саме тут можливі цікаві побудови, які б об'єднували надбання однієї й іншої ліній філософування.
   По-п'яте, дослідницькій інтерес у галузі філософії науки. І континентальна, й аналітична філософія визнають науку (особливо постнекласичну) одним з пріоритетних предметів дослідження. Об'єднання зусиль у цій площині може дати цікаві результати.
   Нарешті, по-шосте, аналітична й континентальна філософія мають спільний інтерес при захисті самої філософії від постмодерністської деконструкції.
   Таким чином, ми бачимо, що суперечності між аналітичною й континентальною філософією мають як реальний, так і ілюзорний характер. У деяких моментах розбіжності мають принципове значення, в інших - носять суто суб'єктивний, психологічний вигляд. Водночас існують вельми вагомі точки перехрещення дослідницького інтересу представників аналітичної й континентальної філософії. Цілковито можна погодитися з думкою Ж.Пейненбурга: "Не так давно легко було сказати, чим аналітична філософія відрізняється від неаналітичної, так званої континентальної філософії. ...жодна з виокремлених характеристик ранньої аналітичної філософії в наші дні не застосовувана в повному обсязі. Дійсно, важливий момент ранньої аналітичної філософії, тобто опозиція до таких мислителів, як Гегель і Хайдеггер, уявляється цілковито відсутнім сьогодні" [20]. Важко робити певні прогнози, але можна з упевненістю ствердити, що якщо у цих (або й інших) точках будуть об'єднані зусилля філософів тієї й іншої орієнтації, результат буде цікавим і матиме важливе значення для майбутнього обидвох цих магістральних ліній, працюючи загалом на майбутнє філософії як такої.

1. Сам термін "аналітична філософія", на думку Пола Фоєрабенда, був запроваджений одним з видатних представників Віденського кола Гербертом Фейглом (Див.: Feyerabend, Paul. Killing Time. - Chicago: University of Chicago Press, 1996. - P.116).
2. Див.: Рорти P. Американская философия сегодня II Аналитическая философия: становление и развитие (антология). - М., 1998. - С.433-453.
3. Див.: Решер Н. Взлет и падение аналитической философии // Там само. - С.454-465.
4. Див.: Патнем X. Реализм с человеческим лицом // Там само. - С.466-494. Патнем X. Почему существуют философы? // Там само. - С.495-509.
5. История философии: Запад-Россия-Восток. Книга четвертая: Философия XX в. - М., 1999. - С.375.
6. Хаккинг И. Почему язык важен для философии? // Аналитическая философия: становление и развитие (антология). - М., 1998. - С.276.
7. Див.: История философии: Запад-Россия-Восток. Книга четвертая: Философия XX в. - М., 1999. - С.376-378.
8. Див.: Целищев В.В. Будущее философии XX века: аналитическая или континентальная философия? // Философия науки. - 2000. - № 2 (8).. Peijnenburg, Jeanne. Identity and Difference: A Hundred Years of Analytic Philosophy II Metaphilosophy. - Vol. 31, No.4. - July 2000. - P.365-381.
9. Шрамко Ярослав. Очерк истории возникновения и развития аналитической философии // ЛОГОС. - 2(47). - 2005. - С.4.
10. Шрамко Я.В. Что такое аналитическая философия? // Эпистемология и философия науки. - 2007. - T.XI, №1. - С.90.
11. Peijnenburg, Jeanne. Identity and Difference: A Hundred Years of Analytic Philosophy II Metaphilosophy. - Vol. 31, No.4. - July 2000. - P.365.
12. Ibidem.
13. Ibid. - P.365-366.
14. Ibid. - P.366.
15. Ibidem.
16. Ibid. - P.367.
17. Ibid.
18. ibid.
19. Целищев В.В. Будущее философии XX века: аналитическая или континентальная философия? // Философия науки. - 2000. - № 2 (8).
20. Peijnenburg, Jeanne. Identity and Difference: A Hundred Years of Analytic Philosophy II Metaphilosophy. Vol. 31, No.4, July 2000. - P.365.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com