www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Ідейно-політичні основи ваххабізму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ідейно-політичні основи ваххабізму

Д. В. Білозор, асп.

ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ОСНОВИ ВАХХАБІЗМУ

   У статті простежується етапність історичного розвитку ваххабізму як окремої течії ісламу. Аналізуються політичні чинники, що впливали на еволюцію ваххабізму з релігійної на політичну течію.

   In article showing evolution of vahhabism ideology. Realized historical and social analis of radical islam wave called "vahhabism".

   Іслам, наймолодша серед світових релігій, виник на 6 віків пізніше від християнства. Ця релігія виникла біля джерел та витоків християнства та іудаїзму, що дуже вплинуло на іслам. Релігія виникла у західній частині Аравійського півострова, як релігія арабів, але дуже швидко, іслам перетворився у світову релігію.
   Разом з арабськими завойовниками іслам вийшов за межі Аравійського півострова і вже в 7-9 сторіччях широко розповсюдився в Сирії, Палестині, Дворіччі (сучасна територія Іраку), в Персії (Іран), східній частині Кавказу, на території де нині знаходиться Афганістан, в Середній і Центральній Азії. В ті ж часи мусульманська релігія розповсюдилась в Північній Африці та на Піренейському півострові. В 9-11 сторіччях іслам прийняли у Східному і Західному Судані. В 10 сторіччі Іслам починає розповсюджуватись в Поволжі. В 11 сторіччі мусульманство прийшло в Малу Азію. В 12-15 сторіччях іслам через посередництво арабських торгівців проникає в Індонезію, а через турків розповсюджується на деяких територіях Балканського півострова та в західних частинах Північного Кавказу. У 18 сторіччі мусульманство займає провідні позиції на східно-африканському узбережжі, в 19 розповсюджується в деяких районах Африки. Із усіх перелічених регіонів іслам пізніше було витіснено лише з Піренейського півострова.
   Однією з причин радикалізації ісламу - є розбрат і роз'єднання в ідеології віровчення. Тільки в часи Мухаммеда та двох його послідовників (Абу-Бакре і Омара) мусульманство існувало як цілісне віровчення. В цей період відбувалося формування ісламу як релігійного віровчення. Проте з часом в ісламі виникають різні течії, напрямки, секти і т.п. Мусульманський теолог аш-Шахрастані так змальовує ці події: "...в наслідок розколів в ісламі виникли 4 великі секти: карадити, сифатити, хариджити, шиїти. Потім одні з них об'єднуються з другими і від кожної великої секти відокремлюються гілки, доходячи до 73 сект" [1].
   З часом найбільш значні розколи в ісламі стали причиною до виникнення екстримізьких тенденцій. Скоріш за все серйозні суспільно-політичні протиріччя, що виникали між різними кланами, династіями, течіями ставали основою для релігійних розколів. І. Гольдциєр пише: "На першому місці стоїть, мабуть, не питання релігії, а питання державного устрою... На політичні питання неминуче дивляться з релігійної точки зору, політика набуває релігійних форм, що надають політичним чварам своєрідне забарвлення" [2]. Всі розколи в ісламі це підтверджують.
   Поділ ісламу на течії пояснюється соціально-політичними розбіжностями, що існували у суспільстві, де було багато релігійних, філософських шкіл та течій, а також політичних партій, правлячих династій, теологічних шкіл та сект. Про чистоту ісламу дбали багато теологів, але вчення хариджитів, які називали себе "людьми посту і молитви" і дотримувались суворої "релігійної етики", ми поговоримо окремо.
   В другій половині 7 сторіччя в ісламі виникають 3 течії, одна з них хариджизм (від араб. Аль-хаваридж - "ті, що виступають"). Деякі вчені вважають його найпершим релігійно-політичним утворенням. Воно виникло у 50-ті роки 7 сторіччя під час боротьби за владу у Халіфаті. Його утворили прихильники двоюрідного брата пророка Мухаммеда - Алі, після того як він виявив нерішучість у протистоянні з швагром Мухаммеда - Муравією, коли погодився на третейський суд. Хариджити почали збройну війну як проти Муравії так і проти Алі.
   Хариджити засуджували багатство, забороняли вживати спиртні напої, їх вчення "ніколи не було кодифіковано і підлягало змінам у багато численних підсектах. Але вони зіграли суттєву роль у розвитку мусульманського богослов'я" [3].
   Ваххабіти ніколи не сприймали хариджизм. Але саме у них ваххабіти навчились такій мірі релігійної нетерпимості, що вважали усіх інших мусульман, що не належали до їх віровчення "самими небезпечними та достойними осаду невіруючими ще більш, мабуть, ніж іудеї і християни" [4].
   З часом хариджити розділились на багато сект (їх налічувалось до 2 десятків), але найбільш помітними серед них були азракити та ібадіти.
   Азракити були найбільш радикальні. Вони з великою мірою нетерпимості ставилось до всього протирічило хариджизму. Саме така нетерпимість стала причиною їх зникнення в історичному просторі.
   Розкол в хариджизмі став початком цілої низки подальших розшарувань в мусульманському світі.
   Надалі відбувся найбільший в ісламі розкол на сунізм і шиїзм. Цей розкол був пов'язаний з політичними проблемами, з розбіжностями щодо того кому повинна належати верховна влада в ісламській державі та ісламському світі загалом.
   Сунізм - найвпливовіша течія в ісламі. Деякі релігієнавці називають його ортодоксальним ісламом, з чим не погоджуються прихильники другого напрямку - шиїзму. Самоназва сунітів - "ахль ас-Сунна а-л-Дакамаа", що в перекладі з арабської "люди Сунни та згоди".
   Суніти, на відміну від шиїтів, визнають священне мусульманське послання Сунну у повному обсязі - у складі 6 хадисів. Друга суттєва риса, що відрізніє віропереконання сунітів - це визнання їми законності правління перших чотирьох халіфів: Абу Бакра (Абу Бекра), Омара (Умара), Османа (Усмана) та Алі. Суніти вважають, що халіфи повинні виконувати духовне і політичне керівництво мусульманами. Цих халіфів обирає громада, керуючись їх компетентністю та особистими якостями. Суніти не визнають посередництво між Аллахом і людьми. Між сунітами та шиїтами існують розбіжності у питаннях культу та у правових питаннях. Саме для вирішення правових питань, в сунізмі (в 9-10 сторіччях) виникають 6 богословсько-правових толків - мазхабів, чотири з яких існують і по теперішній час і об'єднують практично весь мусульманський світ.
   Засновниками їх були: Імам Нугман ібн Сабіт Абу Ханіфа (699-767 pp.), Імам Малік ібн Анас ал-Асбахи (713-795 pp.), Імам Мухаммад ібн Ідріс аш-Шафії (767-820 pp.), Імам Ахмад ібн Хан бал (780-855 pp.). Усі ці масхаби однаково шанобливі в усьому мусульманському сунітському світі, незалежно від приналежності мусульманина до якої-небудь однієї з них, тим паче, що відмінності між ними (враховуючи також, що деякі з імамів були учнями один одного: Імам аш-Шафії вчився у Імама Маліка, а Ібн Ханбал дістав схвалення Імама аш-Шафії) існують практично лише в традиціях виконання обрядів, але не у віропереконанні - найбільш істотному елементі релігії.
  Саме ці чотири масхаби: ханафітський (ханифітсь-кий), шафиїтський, малікітський та ханбалітський -вважаються однаково правовірними. Розбіжності між цими школами випливають із використання джерел та засобів при вирішенні різних правових питань, що виникають у реальному житті. Основними джерелами усі масхаби вважають Коран і Сунну. Якщо в Корані та Су-нні немає прямих вказівок як вирішити конкретне питання, тоді використовують такі шляхи: судження аналогічне ("ніяс"), узгодження думок законодавців ("ідж-ма"), незалежне індивідуальне судження законодавства ("рай"), переважне рішення ("істіхсан") та незалежна думка заради користі ("істіслах"). Різні масхаби використовують ці засоби у різній мірі та у різних комбінаціях.
   Найбільш ліберальним вважається ханафітський масхаб. Він виник у 8 сторіччі в місті Куфа (Іран) і носить ім’я свого засновника Абу Халіфи. При вирішенні усіх юридичних питань безапеляційно приймає як джерело Коран та хадіси Сунни, проте допускає їх відносно вільне толкування. З деяками обмеженнями використовується іджма, широко використовується кіяс, і досить специфічний для цього масхаба істіхсан. На відміну від інших масхабів ханафітський масхаб дозволяє своїм прихильникам брати в дружини, крім мусульманок також представниць інших єдинобожних релігій (перш за все християнок та іудеїв).
   Шафиїтський масхаб був заснований в кінці 8 - на початку 9 сторіччя імамом Мухаммадом аш-Шафії і являє собою компроміс міжханафітським і більш консервативним малікітським масхабами (загалом шафіїтський масхаб все ж таки блище до малікітського масхабу). Коран і Сунна беруться шафіїтами як єдине джерело, причому Сунна розглядається лише як доповнення до Корану. Так само як і ханафіти, шафіїти досить ліберально тлумачать Коран. Іджма використовується досить широко, але тільки у версії мединських муджтахідів (авторитетних законодавців). Застосування кіяса обмежене, а істіхсан повністю відкидається. Разом з тим із малікітського масхаба запозичене застосування істіслаху. Одруження з не мусульманками у цьому масхабі, не дивлячись на його відносну ліберальність, не допускається.
   Малікітський масхаб був заснований у 8 сторіччі у Медині законотворцем Маліком ібн Анасом. Масхаб досить консервативний. Джерелами права вважається Коран і Сунна. При чому остання розглядається як продовження Корану. Використовується кіяс, але в дуже обмежених нормах. Іджма використовується з суттєвими обмеженнями також. Досить характерно використовується такий засіб як істіслах, який є витвором цього масхабу.Найбільшою консервативністю відрізняється ханбалітський масхаб, заснований в 9 сторіччі Ахмедом (Ахмадом) ібн Ханбалом, що остаточно сформувався лише в 11 сторіччі. Основними джерелами права є Коран і Сунна, остання вважається коментарями до Корану і її авторитет майже повністю дорівнює авторитету Корану. Ханбаліти завжди відкидали нові нововведення не передбачені Кораном та Сунною. Застосування кеіяса і іджми при вирішенні правових питань було з часом дозволено, але обидва цих методи застосовувались в дуже обмежених рамках.
   Для нас представляється можливим зазначити два основних протиріччя того часу, що зберіглися до наших днів і позицію Ібн Хан бала і його послідовників що до них.
   Перше - калам - символіко-алегоричне тлумачення (тавіл) Корану, побудоване на методі міркування, що виключає при аргументуванні тих або інших тез посилання на які-небудь авторитети (в тому числі пророка Мухаммеда), крім розуму, що, на думку ханбалітських авторів, призвело до розколу общини. Калам в усіх його проявах став основним об'єктом критики Ібн Хан бала. Ханбаліти виходили з неможливості збагачення розумом посланого Аллахом, чому немає пояснення в Сунні, і вимагали сприймати такі аяти і хадиси, не задаючи питань.
   Такої ж точки зору дотримувались усі послідовники ханбалітства, зокрема Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб. в ті часи в мусульманському світі йде також боротьба з різними нововведеннями в ісламі. Боротьба за повернення довіри, заснованої на Корані і Сунні. Символом цієї боротьби був сам ібн Хан бал в заслугу якому ставився порятунок ісламу від нововведень (бід'а), що є великим гріхом (каріба) в ісламі.
   Безсумнівно, ханбалізм охоплює широке коло питань у середині ісламу, його розбіжності з іншим толком зачіпають різні галузі, але в запереченні калама і бід'а -його найбільш істотні риси.Відкидання бід'а було також однією з основних рис руху Ібн Абд аль-Ваххаба. Найрішучішим продовжувачем ханбалітського напрямку був сирійський теолог і правознавець Така ад-Дин ібн Таймія (1263-1328 pp.). Він вів дуже активну релігійну діяльність, брав участь у джихаді, написав більше 40 книжок і різко виступав проти раціоналізму (калама), нововведень (бід'а), культу святих і практики паломництва до могили Пророка, як не сумісного з духом ісламу.Саме теологічні переконання Ібн Ханбала і його послідовників Ібн Таймії та Ібн Кайїма були відроджені у 18 сторіччі Мухаммедом ібн Абд аль-Ваххабом і лягли в основу ваххабізму.
   Серед послідовників ханбалістського мазхабу (у 9 сторіччі) виникає рух названий салафізм.
   Салафізм (араб, салафійа) походить від арабського ас-салаф ас-саліх (праведні предки) або просто ас-салаф (предки). Представники цього руху прагнуть до проходження шляху трьох праведних поколінь ісламу, виходячи з хадису: "Кращі (люди живуть) в моє століття, потім в наступному, потім в наступному" [5].
   Салафіти вважают, що мусульмани в усіх своїх діять і віруваннях, нормах і правилах повинні діяти так, як це було в період первісного ісламу. Салафізм часто називають чистим ісламом. Ця назва є свідченням намірів до очищення ісламу від пізніших нашарувань. За задумом і за метою цей процес свідчить про бажання звертатись до Корану та до Сунни, як до токстів та першоджерел. Салафіти проголошують відмову від інтерпретації цих текстів, які зявились як результат інтелектуальної та раціональної діяльності людей. Вони розглядають й тексти як суму норм, рекомендацій та правил, які взагалі не потребують інтерпретації. Свою позицію салафіти пояснють тим, що Коран, посланий людям Богом, повинен бути зрозумілим без інтерпретацій; бо було б абсурдом уявити, що Бог послав щось незрозуміле, що вимагає якихось складних тлумачень.
   Адже в самому Корані говориться, що він посланий на зрозумілій арабській мові "... а це - мова арабська, зрозуміла" (Сура 16, аят 103; Сура 26, аят 195) [6].
   Наприклад в Корані: "Не підкоряйся невірним..." (сура 25, аят 52). І не треба пояснювати, хто такі невірні. В Корані є відповідь: "А хто судить по тому, що зліквідував Аллах, то це - невірні" (сура 5, аят 44) [7].
   Сьогодні всі, хто називають себе "ваххабітами", включаючи і мусульман Саудівської Аравії, відносять себе до салафізму. Ось що сказав Муфтій Королівства Саудівська Аравія Абд Аль-Азіз ібн Баз: "Салафіт - це кожний, хто йде шляхом наших праведних предків і слідує їх програмі" [8]. На сьогоднішній день салафітські групи існують в усіх країнах мусульманського світу, їх об'єднує єдина ідеологія, світогляд і всі вони знаходяться в конфлікті з суспільством, за винятком тих країн, де ця релігія є домінуючою. В основному це держави Персидської затоки, хоча і там існуєть радикальні групи. Проте в них салафіти втратили свою войовничість через високий рівень життя, хоча багатьох мусульман (вихідців з цих країн) можна хнайти серед тих, що ведуть джихат у різних кутах земної кулі.
   У 13 сторіччі погляди пожвав найбільший сирійський вчений Така ад-Дин Ібн Тамійя, котрий приклав величезні зусилля для розповсюдження цього руху і зробив великий внесок у розвиток думки у середині самої течії. І, нарешті, втретє, після тривалого п'ятисотлітнього застою цей рух було відроджено на Аравійському півострові під керівництвом Муххамеда Ібн Абд аль-Ваххаба, при якому ці погляди набули найбільшу популярність ін надихнули багатьох вчених того часу. Цей рух і сьогодні продовжує знаходити своїх прихильників у багатьох куточках мусульманського світу.
   В чому ж виражалися основні риси салафітського руху, і в чому ж особливості кожного етапу?
   Головна і відмінна риса всіх салафітських рухів як минулого, так і теперішнього часу, виділення ними єдинобожності, як основи ісламу, (з чим, загалом, згодні усі мусульмани) і боротьба з усім, що, на їх думку, йому суперечить. Проблеми полягає у класифікації вчинків, в яких більшість мусульман не бачать нічого, що руйнує їх віру і суперечить ісламу. Частково, це посередництво або пророка при звертанні до Аллаха, відвідання могили Пророка з метою отримання благодаті (бараката); молитва біля могил, обернувшись до них обличчям. Всі ці і багато інших питань відносяться, на думку салафітів до постулатів, що суперечать єдинобожності. Примітне те, що салафіти перших поколінь не звинувачували в невірі тих, хто їм суперечив. Вони вважали мутазилітів, мутакалимів і суфіїв, стверджуючих про єднання буття (вахдатуль - вуджуд) і розчинення людині в Аласі (фана), лише людьми, що заблукали. Сучасні дослідники Ібн Абд аль-Ваххаба вважають їх невірними за ці та багато менші речі.
   З часом перші хвилі салафії, основною відмінною рисою яких, крім боротьби з нововведеннями, була протидія ашарітській філософії і її поглядам, домінуючих на той момент в Халіфаті. Якщо ашаріти виступали за деяку свободу думки в розумінні і тлумаченні священних текстів, то салафіти жорстоко виступали проти вільнодумства в питаннях віропереконання (акида), задовольняючись прямим розумінням аятів Корану і хадисів у випадку відсутності тлумачення їх Пророком або його сподвижниками: "Якщо Пророк і сподвижники не знали тлумачення аятів про якості і епітети Аллаха, то той, хто намагається робити це говорить про те, чого він не знає" [9]. Аяти і хадиси, в яких іде мова про такі атрибути Аллаха як сміх, гнів, любов, твердження на троні, рука, пальці, лик салафіти відмовлялися тлумачити, обмежуючись наступним розумінням: це властиво Всевишньому і в цьому немає сумніву, про всі ці атрибути відомо те, що вони не схожі на атрибути Його створень і мають відповідну лише Йому велич. Проте буквальне розуміння салафітами таких аятів та хадисів призвело до того, що проти них виступали вчені, навіть ханбалітського масхаба, обвинувачуючи їх в наданні Аллаху форми (таджсим) і антропоморфізму (ташбіх), і спростовували їх твердження про походження шляхом салафів. Таке строге тлумачення властиво всім салафітам і в усіх часи їх існування, на відміну від їх основних противників суфіїв та прихильників шафіїтського та ха-нафітського масхабів.
   Перша хвиля салафії не знайшла широкої підтримки серед учених і, проіснувавши в 11-12 сторіччях, тимчасово зникла. В 13 сторіччі про вчення знову заговорив Ібн Таймійя. Він проявив велику мужність і рішучість, поширюючи салафітські погляди, в наслідок чого зазнав немало гонінь, що, однак, тільки додавало йому популярності і сприяло збільшенню послідовників. На відміну від своїх попередників Ібн Таймійя зробив опір на протидію дещо іншим явищам, які мали місце в часи перших палафітів, але не досягли за них такого розмаху. Якщо за часів засновників салафітського руху основною проблемою мусульманського суспільства була наявність різних філософських течій, які руйнували строгу систему монотеїзму, то час Ібн Таймійї, це час розвитку суфійських братств і ідей і пов'язаного з ними, надмірного піднесення праведників. Тому вістря атак вченого було направлено проти трьох явищ:
   - наближення до Аллаха за допомогою праведників і святих;
   - волання про допомогу і обрання посередниками мертвих і живих;
   - відвідання могил пророків і праведників для вшанування і отримання благодаті (баракат).
   Саме Ібн Таймійя виділив дві умови для єдино можності в поклонінні:
   - признання Аллаха творцем не рятує людину від многобожжя, якщо вона залучає до Нього кого-небудь чи що-небудь в поклонінні. В Корані про це говориться так: "І якщо ти запитаєш їх "хто створив небо і землю?" Вони обов'язково дадуть відповідь: "Аллах"". Мекканські язичники теж визнавали це, проте частину свого поклоніння присвячували ідолам;
   - поклоніння Аллаху повинно здійснюватися винятковим способом, вказаним в шаріаті мовою Посланника і виходячи з покори і подяки Всевишньому.
   Що стосується благання, то Ібн Таймійя сказав: "Благання є поклоніння, а той, хто звертається будь то мертвий чи живий і волає до них про допомогу, вводить нововведення в релігію і залучає до Аллаха сотовариша, відхиляючись від шляху мусульманина" [10].
   Щодо звернення до мертвих праведників або пророків з проханням помолитися Аллаху за живих Ібн Таймійя: "ми не просимо нічого від пророків і праведників після їх смерті, навіть якщо вони живі у своїх могилах. І навіть якщо вони взмозі блахати Аллаха про живих, нікому не дозволяється просити від них це, і ніхто з наших праведних предків (салаф) не звертався з подібним проханням, бо це відкриває шлях до язичества (ширку)". З цього випливає і заборона відвідувати могили з метою наблизитись до Аллаха або отримати благодать (бараката) від мертвого.
   Рух ваххабітів, який виник у самому серці Аравійської пустелі, як результат надмірного звеличення праведників і надання їм святості, здобуття благодаті через них і прагнення наблизитись до Аллаха; введення в іслам усіляких нововведень, які перетворились на частину релігійних на мирських справ; відвідування могил, яким також надавали риси надзвичайної святості.
   Сам Ібн Абд аль-Ваххаб не ввів в іслам нічого нового, більшість звинувачень на його адресу не відповідала дійсності і спростовувалась ним ще за життя. В одному листі, який написав Ібн Абд аль-Ваххаб ми читаємо: "Що стосується ваших звинувачень на мою адресу, ніби я відкидаю усі книги по чотирьох масхабах, стверджую, що після 6 сторіччя (хіджри) були в омані (тобто після Ібн Таймійя), претендую на іджихад, відкидаю талкід, обвинувачую в невірі скоюючих тавассуль через праведників, забороняю відвідування могили Пророка, хочу поруйнувати купол на його могилі, а так само багато що інше, приписуване мені, але ніколи не злітаюче з мого язика, то моя відповідь на це: "Святий Ти (о, Аллах), це великий наклеп" [11].
   Ібн Ваххаб виділяв серед мусульманських вчених таких, як Ібн Ханбал, Ібн Таймійя, Ібн аль-Кайіму, Аз-Захабі і віддавав перевагу їх працям. Він (ваххаб) відмовлявся від приписування йому винятковості: "Хвала Аллаху! Я не закликаю до наслідування за ким-небудь із цих імамів, яким ми віддаємо перевагу: Ібн аль-Кайіму, Аз-Захабі, Ібн Касіру. Але закликаю я лише до Єдиного Аллаха, у якого немає сотоваришів, і до шляху Посланника, якого він заповідав для своєї умми. І я беру у свідки Аллаха і Його ангелів і всіх Його творінь, що прийму слово істини від вас і кину об стіну слова моїх імамів, якщо вони будуть суперечити Йому" [12].
   Салафітський рух виник задовго до появи ваххабіз-му і має досить глибоке коріння. Звичайно з часом цей рух видозмінювався залежно від умов і положення його в ісламі. З часом і в салафії посилились радикальні прояви, проте це можна пояснити відходом від канонів ісламу в суспільстві.

1. Ашмави Омар. Под знаком полумесяца // Свет и тени ислама. - М., 1999. - №10 (окт). - С.29.
2. Гольдцер И. Лекции об исламе.- Спб., 1912. - С.100.
3. Беляев А.Е. Мусульманское сектанство. - М, 1957. - С.23.
4. Мюллер А. Истории ислама с основания до новейших времен / Перевод с исп. Н.А.Медникова. - М., 1893, С.96;
5. Мантаев А.А. "Ваххабизм" и политическая ситуация в Дагестане // http//zamanaonline/ com/lib/wahabizm_Mantaev.doc. - С.4.
6. Коран (перев. Крачковского И.Ю.). - М.1990;
7. Там само;
8. Мантаев А.А. "Ваххабизм" и политическая ситуация в Дагестане- С.4.
9. Там само. - С.4.
10. Imam Ibn Taymiyyah. Beneficial Knowledge
11. Аль-Ваххаб И.А. Книга единобожия. -М.: Бадр, 1999.-С.119.
12. Там само.-С.247.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com