www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Роль соціал-демократії у становленні та розвитку соціальної держави
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль соціал-демократії у становленні та розвитку соціальної держави

Н.Ю. Заїка, асп.

РОЛЬ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

   У статті аналізується роль соціал-демократичних партій у розробленні концепції соціальної держави та її практична реалізація в політиці західноєвропейських держав.

   This article analyzes the role of the Social Democratic parties in the development of the conception of the social state and its practical realization in the politics of the west-European countries.

   Ідея суспільного добробуту покладена в основу концепції соціальної держави, зародилася ще в доіндустріальну епоху. Перед суспільством і державою завжди поставала проблема матеріального забезпечення людей, які з тих чи тих причин нездатні про себе подбати. В різні періоди передісторії соціальної держави піклування про такі прошарки здійснювалося різними суб'єктами: родиною, сусідами, феодалами, церквою тощо.
   Воно не мало систематичного, обов'язкового характеру та залежало виключно від благодійності тих чи тих осіб.
   Початок виникнення концепції соціальної держави припадає на другу половину XIX століття. В межах внутрішньої політики держави відбулося виокремлення соціальної політики як окремого напряму та були здійснені перші спроби соціальних реформ. У 1878 р. німецький канцлер Отто фон Бісмарк, з метою пом'якшення суспільних протиріч та стримування робітничого руху, започаткував процес формування соціального законодавства. За його ініціативою було видано ряд законів, які запроваджували допомогу в разі хвороби (1883 p.), страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 p.), елементи пенсійного забезпечення (1889 p.). На початку XX ст. подібні процеси розпочалися у Великій Британії, Швеції, Італії де також були введені аналогічні соціальні гарантії.
   Об'єктивна необхідність цілеспрямованого перетворення держав, заснованих на ліберальних принципах, у соціальні держави виникла в другій половині XX ст. Наслідки глибокої економічної кризи 30-х років та Другої світової війни зумовили здійснення активної соціальної політики більшістю європейських держав. У цей період відбулося конституційне закріплення принципів соціальної держави та формування основних її атрибутів, зокрема, владних установ, різноманітних соціальних служб та громадських організацій, відповідної правової бази [1].
   Процес становлення сучасних соціальних держав світу не випадково припав саме на другу половину XX століття. В післявоєнний період і до 1970-х років в більшості європейських країн при владі перебували соціал-демократичні сили, які спряли становленню та розвитку соціальних держав.
   В сучасній літературі вивченню особливостей соціал-демократичної ідеології та діяльності окремих соціал-демократичних партій присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Розробкою даної проблематики займалися, зокрема, І. Гришин, Т. Майєр, В. Медведчук, С. Надель, Б. Орлов, С. Перегудов, А. Преображенська, Ю. Рубинський, У. Хаттон, О. Швець та інші. Проте вплив, який здійснили соціал-демократи на становлення та подальший розвиток сучасних соціальних держав, є малодослідженим.
   Основу соціал-демократичної парадигми складають три взаємозумовлені принципи - свободи, рівності та справедливості. Свобода розглядається як можливість самовизначення кожної людини. Як зазначається в Годесбергській програмі Соціал-демократичної партії Німеччини, яка була прийнята в 1959 р. та стала своєрідним маніфестом сучасної соціал-демократії, "свобода не надає індивіду необмеженої автономії, але і не вимагає від нього безумовного підкорення заповідям суспільства. Вона знаходиться в полі напруги між свободою індивіда та його соціальним обов'язком. Реального наповнення та змісту ідеї свободи надає рівність, оскільки саме вона робить свободу рівною для всіх. Таким чином, свобода та рівність зумовлюють одна одну. Виразом цієї взаємозумовленості виступає справедливість, як рівна для всіх свобода" [2].
   Ці базові соціал-демократичні принципи лягли в основу діяльності соціальної держави, головним призначенням соціальної політики якої стало забезпечення в суспільстві соціальної справедливості, що виражає рівновагу між рівністю та свободою. Рівність в соціальній державі виступає як надання всім індивідам певного рівня добробуту та забезпечення права на гідне життя, а свобода проявляється через економічну свободу та надання можливості самозабезпечення [3].
   В роки важких негативних наслідків світової економічної кризи 1930-х років ідеї соціал-демократії виявилися особливо актуальними. їхня економічна політика, заснована на кейнсіанських принципах державного втручання в економіку, не лише відповідала сподіванням населення, а й надавала змогу досить швидко вивести країну з кризової ситуації. Соціал-демократи розробили реальні програми щодо розширення ролі держави в управлінні господарством, запровадження часткового планування економіки, збільшення частки національного доходу, що перерозподіляється через бюджет, які надали змогу подолати масове безробіття.
   Головне завдання в економічній сфері вони вбачали не просто в пом'якшенні суперечностей капіталізму та вільного ринку, а в зміні їхньої сутності та наданні їм демократичного й соціального звучання. Держава, яка раніше відігравала лише роль "нічного сторожа", тепер мала здійснювати активну економічну та соціальну політику, оскільки ринок сам по собі виявився нездатним запобігати виникненню монополій, нечесним операціям, інфляції, спадам виробництва та, як наслідок, масовому безробіттю та зубожінню населення. До її функцій стало належати регулювання умов праці та найму, встановлення мінімальних розмірів заробітної плати, а у виключних випадках - здійснення контролю за цінами. Для цього держава використовувала бюджетні, кредитно-фінансові, податкові, тарифні та інші важелі впливу [4].
   Стабілізація економічної ситуації доповнювалась активною цілеспрямованою соціальною політикою та запровадженням високих стандартів життя населення. Ідеї солідаризму та гуманізму, що стали розглядатись як базові в організації суспільного життя, були реалізовані завдяки цілеспрямованій діяльності соціал-демократичних сил. Людина почала вважатися найвищою суспільною цінністю, а держава мала враховувати її повсякденні інтереси, забезпечувати та гарантувати не лише економічні та політичні, а й соціальні права.
   Особлива увага приділялася покращенню якості життя населення через запровадження розширеної системи соціального забезпечення та соціальних послуг. На думку соціал-демократів, держава має піклуватися про своїх громадян не лише сьогодні, а й гарантувати їм стабільне та безбідне майбутнє. До початку 1970-х років ними висувалися проекти розширення соціальних послуг, оскільки, за переконанням соціал-демократів, від якості їхнього надання та розвитку системи соціальної допомоги безпосередньо залежить рівень життя громадян. Вони виступали проти їх комерціалізації та покладали піклування про літніх людей та малозабезпечені верстви, систему освіти, охорони здоров'я, розвиток науки, забезпечення населення житлом, виключно на державу.
   Так, шведська модель соціальної держави, яка отримала назву держави загального добробуту та висунула Швецію у світові лідери за рівнем соціальних стандартів, зобов'язана своїм існуванням активній та цілеспрямованій політиці Соціал-демократичної робітничої партії Швеції. З 1932 р. вона лише дев'ять років перебувала в опозиції (1976-1982 та 1991-1994 р.) [5]. У 20-х роках XX ст. СДРПШ відійшла від ідеї націоналізації та стала дотримуватися концепції функціонального соціалізму, за якої досягнення приватного бізнесу спрямовувалися на соціальне вирівнювання. Це забезпечувалося шляхом державного втручання в економіку на основі кейнсіанських принципів через підвищення податків та зростання ролі держави в перерозподілі суспільного багатства. З 1980-х років Швеція стала посідати перше місце в світі за ефективністю здійснення соціальної політики та за рівнем соціалізації економіки. Як зазначає І. Гришин, "шведську модель треба визначати як комплексний соціально-регулятивний механізм, функціонування якого спрямоване на модифікацію системи соціально-економічних відносин в дусі ідеалів рівності, солідарності та свободи (від економічної залежності)" [6]. Основними цілями функціонування даної моделі є: створення суспільства добробуту, яке характеризується рівністю та повною зайнятістю, запровадження універсальної системи соціального забезпечення, створення розгалуженої системи державних соціальних послуг, досягнення солідарності в області заробітної плати.
   На відміну від Соціал-демократичної робітничої партії Швеції інші ліві політичні сили, наприклад Соціалістична партія Франції, Соціал-демократична партія Німеччини, Лейбористська партія Великої Британії, не мали беззаперечної підтримки виборців протягом такого тривалого проміжку часу. Проте вони здійснили значний вплив на становлення різних моделей соціальної держави.
   Так, сучасна французька модель соціальної держави зобов'язана своєму формуванню позиції Французької соціалістичної партії, яку вона проявляла або безпосередньо перебуваючи при владі, або в ролі сильної опозиції, що виконувала функцію накопичення соціальних невдоволень. Політика партії заснована на етатистській політичній культурі, для якої характерна провідна роль держави в усіх сферах суспільного життя, особливо в соціальній та економічній. Результатом діяльності цієї політичної сили стала французька модель соціального забезпечення, яка дотепер вважається однією з найрозвиненіших у світі. За переконанням французьких соціалістів вона покликана захищати громадян від недосконалостей ринкової економіки, яка не здатна сама по собі досягти оптимального економічного та соціального розвитку. Тому необхідна виважена політика держави, здатна забезпечити зростання виробництва та зайнятості, охорону навколишнього середовища.
   Таким чином, найбільш передові реформи в соціальній сфері були проведені соціал-демократичними та соціалістичними урядами. Протягом 50-60-х років XX ст. в західних країнах склалася система соціальних послуг, яка в найбільш істотних її рисах існує й тепер [7]. Як зазначає Т. Майєр, соціальна держава була винайдена та спланована як ключова частина соціал-демократичного проекту задля втілення в життя їхньої основної ідеї. Ця ідея полягає в тому, що кожний громадянин має право на гідний рівень соціального забезпечення, коли всі його власні зусилля зазнали невдачі. Гарантія гідного рівня життя залежить не від економічних заслуг, а від прав людини [8]. Активна соціальна політика соціал-демократів, формування основних принципів соціальної держави стали можливими завдяки післявоєнному економічному піднесенню. Це надавало можливість розширювати перелік державних соціальних гарантій, збільшувати кількість прихильників серед робітничого класу та завойовувати новий електорат.
   Наприкінці 1960-х - на початку 1970-х років ситуація в економіці різко змінилася. Економічні показники в більшості соціальних держав почали знижуватися. Це унеможливило продовження реформ у соціальній сфері та призупинило ряд діючих соціальних програм. Політика, яку змушені були проводити соціал-демократи в кризовий період, не відповідала очікуванням більшості їхніх виборців. На початку 1970-х років відбулося пожвавлення робітничих та профспілкових рухів, що спричинило кризу "політики згоди", яку проводили соціал-демократи. Вже наприкінці 1970-х - на початку 1980-х років зазнали поразки такі політичні сили як британські лейбористи (1979, 1983, 1987 p.), німецькі соціал-демократи (1983, 1987 р.) та французькі соціалісти (1986 р.) [9].
   Невдачі лівих партій на виборах та прихід до влади консерваторів і неолібералів в більшості європейських країн негативно позначилися на розвитку концепції соціальної держави. Наприкінці 1970-х - на початку 80-х років відбулася так звана неоконсервативна революція, коли в соціальній державі стали вбачати джерело економічної кризи. її критикували за те, що державне регулювання економіки є менш ефективним, ніж ринкові механізми, що вона виховує патерналізм, призводячи до появи певної категорії громадян, які не бажають працювати, а живуть за рахунок інших, що зростання соціальних витрат призвело до економічної стагнації, інфляції та збільшення безробіття. Як наслідок, видатки на соціальну сферу в багатьох розвинених країнах були значно скорочені [10].
   На відміну від соціал-демократичних сил програми консерваторів та неолібералів дозволяли швидко пристосуватися до нової економічної ситуації та політичних настроїв. Консервативні партії виступили за послаблення державного контролю над виробництвом, ціноутворенням, кредитно-грошовими операціями, зовнішньою торгівлею [11]. їхньою основною метою було підвищення економічних показників завдяки приватизації частини державної власності, монетарним та фіскальним заходам. Економічна політика була спрямована на "ліквідацію бюджетного дефіциту, утримання інфляції на низькому рівні, пошук нових форм гнучкого реагування державних інститутів на вимоги приватного підприємництва" [12]. Завдяки таким заходам їм вдалося зменшити рівень інфляції, залучити інвестиції для розвитку різних галузей економіки та в цілому підвищити її показники.
   Це змусило соціал-демократів виробити нові принципи організації їхньої діяльності. На перше місце висувалося сприяння розвитку в суспільстві соціального партнерства та вироблення політики на засадах поміркованості. Це означає, що остання почала спрямовуватися на вирішення лише першочергових соціально-економічних проблем та носити характер "жорсткої економії" [13]. Метою нової економічної стратегії стало досягнення високих темпів розвитку економіки шляхом її модернізації, активна політика в сфері зайнятості та зменшення рівня безробіття, розвиток нових та подолання кризи старих галузей промисловості. [14]. Незважаючи на те, що державі як і раніше відводилася значна роль, соціал-демократи наполягали на тому, що вона з її громіздким бюрократичним апаратом повинна не розширюватися, а вдосконалюватися та служити всім суспільним верствам [15]. Старе гасло початку 1950-х років - "Добра економіка - це добра соціальна політика" замінилося на переконання в тому, що стабільна економіка потребує скорочення дорогих соціальних програм.
   Після декількох кризових періодів, які довелося пережити соціал-демократам та більшості соціальних держав світу, роль індивіда у самозабезпеченні помітно зросла. Це стосувалося, на приклад, пенсії за віком, розмір якої почав визначатися відповідно до внесків, які індивід робив протягом усього життя. В разі якщо її розмір виявлявся нижчим за мінімальний гарантований рівень пенсії, який дозволяв гідне існування в старості, його мала гарантувати держава.
   Показовим щодо переосмислення соціал-демократичних ідей та необхідності реформування соціальної держави став маніфест двох теоретиків "третього шляху" Т. Блера та Г. Шрьодера, опублікований 8 червня 1999 року. Цей спільний програмний документ містить положення про надання переваги інвестуванню та розвитку людського капіталу, що дозволить людям адаптуватися до умов нової економіки XXI ст. Водночас була визнана необхідність реформування системи соціального забезпечення, яка не повинна перешкоджати самостійному пошуку роботи. Позиція соціал-демократів зводилась до гарантування мінімальних соціальних стандартів, забезпечення шансів тим, хто не встигає за більшістю, розширення зайнятості та максимального стимулювання особистої ініціативи кожного громадянина. Відбувся відхід від політики "податків та витрат", яка себе вичерпала, оскільки витрати на соціальну сферу досягли гранично допустимого рівня.
   Незважаючи на перегляд соціал-демократичними партіями своїх позицій щодо економічної та соціальної сфери, вони продовжують стояти на позиціях захисту соціальної держави. Тому попри заклики до її "демонтажу", консервативні уряди не змогли радикально змінити систему соціального захисту. Останні усвідомлюють необхідність підтримання соціальних послуг на належному рівні, оскільки вони забезпечують соціально-політичну стабільність в суспільстві та сприяють зростанню економічних показників. Демократичні принципи, на яких заснована соціальна держава, не допускають зменшення обсягу благ або урізання прав громадян.
   Таким чином, як показує досвід, європейська соціал-демократія сприяла становленню та розвитку сучасних соціальних держав. Попри всі критичні зауваження на її адресу вона залишається однією з найконструктивніших форм політичного керівництва суспільством, оскільки забезпечує поєднання стабільного економічного прогресу з реалізацією ідеалів свободи та справедливості. В результаті соціал-демократичних реформ, реалізованих завдяки активній та цілеспрямованій соціальній політиці, виникла соціальна держава, відбулося суттєве скорочення соціальної нерівності, впровадження демократичних начал у відносини на виробництві, пом'якшення негативних соціальних наслідків економічних криз, загальне підвищення керованості соціально-економічним розвитком [16]. В тих країнах, де представники соціал-демократичних сил тривалий час перебували при владі (Австрія, Бельгія, Данія, Норвегія, Швеція, Німеччина, Франція, Велика Британія тощо), їхні принципи продовжують залишатися провідними.
   Соціал-демократія зазнала багато критики: ліві політичні сили звинувачували її в пристосуванні до наявних умов, праві - в надмірній етатизації, переорієнтації ринкової економіки, втручанні в її закони, що мало деструктивний характер. На сучасному етапі можна говорити про її зближення з соціал-ліберальними ідеями, під впливом яких відбувається поступова переорієнтація соціальної держави із соціального забезпечення та гарантування соціальної безпеки максимальної частини населення на створення умов для самозабезпечення індивіда, реалізації його творчого потенціалу. Основною метою діяльності соціальної держави стало забезпечення "включеності" кожного індивіда в суспільство. Досягнення цієї мети можливе завдяки створенню ефективної системи освіти та реалізації концепції навчання протягом всього життя, в результаті чого запроваджуються рівні стартові можливості для самозабезпечення. Це перетворює соціальну державу на "державу соціальних інвестицій", основою якої стає "благоденство для праці" (welfare to work) [17]. Останнє означає, що кожна працездатна людина повинна докладати максимум зусиль для підтримання свого життя на належному рівні. Держава, зі свого боку, бере на себе відповідальність за створення умов для навчання, професійної підготовки та, в разі потреби, перепідготовки кожної особистості.

1. Плехник А.В. Соціальна держава: етапи розвитку ідеї та практики (міжнародний досвід) // Актуальні проблеми політики. - Одеса. - 2003. - Вип. 17. - С 137-138.
2. Цит. за: Медведчук В. Социал-демократическая модель общественного развития и предпосылки ее становления в Украине // Полис. - 1999. - № 6. - С. 17.
3. Заіка НЮ. Проблема соціальної справедливості в контексті соціальної держави II Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2007. - Вип. 84-87. - С 171.
4. Надель С.Н. Рыночная экономика и экономическая демократия // МЭ и МО. - 2000. - № 1. - С. 46.
5. Гришин И. Социал-демократия Швеции: трудное расставание с прошлым // МЭ и МО. - 2000. - № 9. - С. 72.
6. Там само. - С. 73-74.
7. Надель С.Н. Рыночная экономика и экономическая демократия // МЭ и МО. - 2000. - № 1. - С. 52.
8. Майер Т. Годесберг и далее: новая социал-демократия // МЭ и МО. - 2000. - № 6. - С. 60.
9. Западноевропейская социал-демократия: поиски обновления / СП. Перегудов, B.C. Паньков, ИЛ. Шадрина и др. - М., 1989. - С. 49.
10. Соціальна держава: зарубіжний досвід: Аналітична довідка. - К., 2004. - С. 5.
11. Надель С.Н. Рыночная экономика и экономическая демократия. - С. 47.
12. Там само.
13. Западно-европейская социал-демократия: поиски обновления. - С. 192.
14. Там само. - С. 168.
15. Рубинський Ю.І., Перегудов С/П., Орлов Б.С Ліонель Жоспен. Тоні Блер. Герхард Шрьодер. Політичні портрети. - К., 2004. - С. 87.
16. Перегудов С. Западная социал-демократия на рубеже веков // МЭ и МО. - 2000.- № 6. - С. 41.
17. Там само. - С. 45.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com