www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Обіцяння нових підходів до поняття демократії та демократичної суб’єктивності в англо-американській політичній теорії: чи можливе застосування до сучасної України?
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Обіцяння нових підходів до поняття демократії та демократичної суб’єктивності в англо-американській політичній теорії: чи можливе застосування до сучасної України?

М.С. Жеребкін, асп.

ОБІЦЯННЯ НОВИХ ПІДХОДІВ ДО ПОНЯТТЯ ДЕМОКРАТІЇ ТА ДЕМОКРАТИЧНОЇ СУБ'ЄКТИВНОСТІ В АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ТЕОРІЇ: ЧИ МОЖЛИВЕ ЗАСТОСУВАННЯ ДО СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ?

   У статті аналізується концепція демократії та демократичної суб'єктивності "Ессекскої школи" політичних наук (Е. Лаклау і Ш. Муфт та інші) та можливість її застосування до аналізу сучасної української політики.

   The article analyses Е. Laclau and С. Mouffe's concept of democracy and democratical subjectivity and possibility of its application to the contemporary Ukrainian politics.

   Проблема і задачі статті.
   Постановка проблеми в загальному вигляді - актуальність нових підходів до поняття "демократії" та "демократичної суб'єктивності", які виникли в сучасній критичній англо-американській політичній теорії, для української політичної ситуації і аналізу феномена "Помаранчевої революції", що характеризується появою 1) нового, а саме колективного політичного актора соціальних змін і 2) нового механізму зміни політичного ладу, коли мобілізація мас, а не еліт, призводить до повалення уряду (який обвинувачується в "авторитаризмі", "корупції" і "національній зраді"). Саме нова масова національна мобілізація в Грузії (2003), Україні (2004) та Киргизстані (2005) стала демонстрацією нездатності пострадянських політичних еліт легітимізувати авторитарні режими влади виключно за допомогою адміністративних маніпуляцій без участі мас. Аналіз основних досягнень і публікацій, на які спирається автор, - роботи сучасної критичної англо-американської політичної теорії, спрямовані на переосмислення феномену і поняття "демократії" і "демократичної суб'єктивності", що стали особливо актуальними після 11 вересня 2001 року, коли після тривалого домінування дискурсу "ліберальної демократії", яким оперувала західна політична теорія і який прагнула експортувати і в незахідні політичні науки, виникають нові, критичні інтерпретації поняття "демократії". Аргументація необхідності теоретичного переосмислення поняття "демократії" полягає, на думку критичних теоретиків, також і в тому парадоксальному для сучасної політики факті, що його однаково використовують такі різні політики, як Буш або Путін, Саркозі або антиглобалісти, мусульманські фундаменталісти або нові національні лідери в посткомуністичних країнах і т. і. і т. п. К корпусу робіт, які переосмислюють традиційні поняття "ліберальної демократії", відносяться роботи "Ессекскої школи" політичних наук - Ернесто Лаклау і Шанталь Муфф "Гегемонія і соціалістична стратегія: у напрямку до радикальної демократичної політики", 1985) [1]; Е. Лаклау "Нові рефлексії на революції нашого часу", 1990) [2]; Е. Лаклау "Емансипація", 1996) [3]; Ш. Муфф "Повернення політичного", 1993) [4]; А. Норваль "Демократія, що визиває відвернення", 2007) [5]; Д. Хауарт і Дж. Глінос ("Логіка критичного пояснення в соціальній і політичній теорії", 2007) [6] та інші. Ці роботи ознаменували появу нової школи в сучасній політичній теорії - "Ессекської школи" (безпосередньо, в порівнянні із іншою, до того самою відомою школою політичних наук у Великобританії - "Кембриджською школою"). Іншими словами, представників "Ессекської школи" відрізняє потяг к дослідженню інновацій саме в сучасній політиці, у тісному зв'язку з феноменами а) популізму, б) масової мобілізації, в) глобального насильства різних рівнів, г) расових і етнічних конфліктів, д) масового політичного (в тому числі національного) уявляємого - тобто ті проблеми, які найбільш чітко проявились саме в посткомуністичному регіоні (безпосередньо, в феномені "кольорових революцій"). Критика традиційної західної ідеології "ліберальної демократії" привела представників "Ессекської школи" в політичних науках до створення теорії критичного дискурс-аналізу, який відмовляється від багатьох загальновизнаних брендів західної політичної науки, таких як: 1) теорія раціонального вибору, 2) інституціоналізм, 3) біхевіоризм, 4) структурний функціоналізм, 5) марксизм/неомарксизм та інших методологій, що ґрунтуються на а) позитивістських або б) есенціалістських теоретичних передумовах. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми - як за допомогою критичного дискурс-аналізу по аналогії з уже існуючими і, на мій погляд, успішними практиками його конкретного політичного застосування (безпосередньо, 1) аналіз популістських політик перонізму в Аргентині (С. Баррос і Г. Кастанола) [7]; 2) аналіз національної ідеології Мек-секанської рволюції (Р. Бургос) [8]; 3) аналіз ідеології "зелених" та ідеології сучасного націоналізму в ЄС (Я. Ставракакіс) [9]; 4) дискурс-аналіз ролі "Рух свідомості чорних" в розвитку Африканського національного конгресу (Д. Хауарт) [10]; 5) дослідження Північно-Африканського апартеїду (А. Норваль) [11]; 6) і наближені до нашого регіону дослідження падіння комуністичного режиму Чаушеску в Румунії та виникнення нових посткомуністичних політичних дискурсів і риторик (К. Адамсон) [12] та ін.) концептуально охарактеризувати соціально-політичні трансформації в нашому регіоні (а саме, феномен "кольорових революцій" і масової мобілізації) по критеріям нових теоретичних інтерпретацій понять "демократії" та "демократичної суб'єктивності"? Звідси мета статті - довести необхідність використання нової політичної методології для пояснення нових посткомуністичних реальностей в нашому регіоні, які - як випадок "кольорових революцій" - не базуються на а) традиційному розумінні поняття "демократії" як "ліберальної демократії" і б) традиційному розумінні політичної ідентичності як стабільної структури (наприклад, таких характеристик політичної суб'єктивності, - які сприймаються як статичні, але знаходяться в постійних змінах в період трансформацій, - таких як "клас", "етнічність" та інші, що особливо виявилось в феномені "кольорових революцій" в посткомуністичному регіоні).
   Теорія дискурсу і політичний аналіз: нова парадигма в політичних науках?
   Що представляють собою цілі теорії дискурсу в політичних науках? Основоположною для "Ессекської школи" вважається робота Лаклау і Муфф "Гегемонія і соціалістична стратегія: у напрямку до радикальної демократичної політики" (1985), в якій представлені основні терміни і поняття дискурс-аналізу. Політичне завдання цієї книги полягало в формуванні тези про плюралістичні "радикальні і демократичні" політики, яка багато в чому спирається на досвід так званих "нових соціальних рухів" у відповідь на кризу марксизму в західних суспільствах, обумовлену занепадом 1) політики класової боротьби на Заході та 2) пануванням тоталітарного (хоча і формально безкласового) марксизму в країнах Східної Європи. Тому розробка нової політичної теорії вимагала повного перегляду перш за все марксистської теорії, в тому числі відмову від її есенціалістських складників , заснованих на відомій марксистській опозиції базис/надбудова, в основі якої знаходились принципи апріоризму, детермінізму, "економізму" і класового підходу. Опозиція базис/ надбудова і теза про відносну незалежність суспільної свідомості оцінюються в дискурс-теорії як особливо неадекватні для аналізу сучасних - тобто плюралістичних, гетерогенних, складних і відмінних а) типів ідеології і політичних режимів і б) політичних ідентичностей. В теорії дискурсу "Ессекської школи" елементами марксизму, що потребують подальшого теоретичного розвитку для аналізу сучасних - складних і гетерогенних - політичних процесів, визнані 1) теорія гегемонії А. Грамши (позбавлена зведення до традиційного для класичного марксизму класового виміру політичної ідентичності) та 2) поняття ідеологічної інтерпеляції Л. Альтюсера (позбавлене класичного марксистського розуміння ідеології як "хибної свідомості").
   В результаті у версії "Ессекської школи" політичних наук теорія дискурсу - це політичний аналіз по критеріям: 1) поняття "дискурсу" - тобто аналіз політичних подій і дій по критерію множинності і історичності значень, які змінюють один одного в процесі політичного життя (наприклад, розгляд таких політичних понять як "рівність", "справедливість", "свобода" і т. і., - які в дискурсі традиційної "ліберальної демократії" уявлялись як стабільні, - в якості проблематичних і контекстуальних); 2) поняття "гегемонії" - успішних дій влади, що змогла тимчасово зробити нестабільні і множинні значення політичних понять фіксованими (в граничній формі - в фашистських або тоталітарних режимах); 3) поняття "антагонізму" - первинної політичної "нестабільності ідентичності", обумовлену наявністю політичного "іншого", що порушує "нашу" стабільну (національну, класову, статево-вікову і т. і.) ідентичність; 4) поняття "радикальної демократії" - політичному інституціональному прагненні надати новим, гнучким і рухомим сучасним ідентичностям політичні можливості для формування більш демократичних політичних альянсів по новому політичному критерію - а саме, через так звану "низку еквіваленцій" (коли інтереси різних, а не одного, як в класичному марсизмі, соціальних прошарків, національностей і класів тимчасово зівпадають, що проявилось в феномені "кольорових революцій" - безпосередньо, в феномені "Помаранчевої революції" в Україні); 5) поняття "недетермінованного політичного вибору", коли через акти влади виробляється політична гра не тільки "еквіваленцій", але й "відмінностей антагонізмів".
   Переосмислення понять "демократії" та "демократичної суб'єктивності" в теорії критичного диску рс-анапізу.
   Однією з найбільш несподіваних тез сучасних представників "Ессекської школи" являється критика методології постструктуралізму в політичній теорії, яка в останні часи вважалась найбільш актуальною в аналізі сучасної політики. Однак, як формулює А. Норваль в нещодавно виданій книзі під інтригуючою назвою "Демократія, що визиває відвернення" (2007) [13], саме постструктуралісти ще більше загострюють логічний парадокс теорії ліберальної демократії, що полягає в явному після 9 вересня 2001 року розриві між 1) декларованим "демократичним політичним співтовариством" і 2) реальними практиками виключення із нього. Але саме постструктуралістська методологія в політичній теорії, намагаючись репрезентувати голоси виключених (мігрантів, національних меншин, представників Третього світу і Східної Європи і т. п.), ще більш, на думку Норваль, загострює розрив між тими, хто належить до "ліберально-демократичного політичного універсуму", і тими, хто виключений із нього.
   Тому сама проблематика демократії, як відмічає Норваль, потребує по меншій мірі 1) нової мови і 2) нових понятійних осмислень для пояснення цього базового парадоксу. Центральною стратегією для такого переосмислення стає, на думку Норваль, поняття і проблема "політичної суб'єктивності".
   В цьому контексті дослідниця порівнює два різних, найбільш популярних, на її думку, логічних підходи до поняття "політичної суб'єктивності":
   1. Перший - теза французького політичного теоретика Ж. Ранс'єра про те, що поняття "політичної суб'єктивності" повинне визначатись не через категорію "ідентичності", а через процедуру без'ідентифікації. Звідси його поняття "дислокації суб'єктивності" як єдиної можливості політичного суб'єкту а) мислити необхідну дистанцію по відношенню до існуючого політичного порядку і б) тому піддавати його критиці/деконструкції.
   2. Другий - теза засновника "Ессекської школи" Е. Лаклау про необхідність, навпаки, зосередження якраз на немодній в поструктуралізмі процедурі ідентифікації як базової конструкції для "політичної суб'єктивності" і практиках її політичного "іменування" [14]. Але "іменування" для Лаклау - завжди, випадковий момент так званої "низки еквіваленцій" (тимчасового збігу різних, гетерогенних політичних відносин), який в той же час, на його думку, має центральну і конструктивну роль в сучасній політиці, демонструючої роль масової мобілізації в процесі прийняття політичних рішень і в процесі політичних трансформацій. На наш погляд, дана теза, що відрізняє "Ессекську школу" від традиційної методології дослідження еліт як головного політичного актора змін, особливо актуальна для феномену "кольорових революцій" в посткомуністичному регіоні, де, як вже зазначалось вище, головним політичним актором виявився масовий суб'єкт політичної дії.
   Антиесенціаліський акцент на поняттях "випадковості" і конститутивних характеристиках "соціального поділу" і "антагонізму" як в формаціях суб'єктивності, так і в формаціях суспільства дозволяють Лаклау і Муфф, на думку Норваль, перемістити центр трактовки політичних форм як "демократичних" в сферу політичних відносин не всередині традиційної політичної опозиції "влада"/"народ", а в сферу відносин між суб'єктами -громадянами, і саме в цій площині ставити питання про "демократичні форми ідентифікації".
   В цьому контексті Норваль критикує старе просвітницьке поняття демократії, яке, на її думку, базувалось на есенціалістському понятті абстрактно розуміємого "братерства", і пропонує використовувати деррідаїське поняття "прийдешньої демократії" ("democracy to соте") [15] з його акцентом на уявному майбутньому. В той же час провокативність даної тези Норваль полягає в тому, що поняття "прийдешньої демократії" означає не логічно банальне, що а) демократії не існує або б) що вона ніколи не наступить, але апорістичність самої логічної структури демократії як структури "невирішеності між двома позиціями":
   1) перша позиція, з одного боку, передбачає в структурі демократії наявність апріорно і на дискурсивному рівні існуючих якостей (обіцянки справедливості, рівності, досконалості і т. п.);
   2) друга позиція, а з іншого боку - закликає до дії. І в цій другій іпостасі "демократія" - вже не просто дискурсивна "демократична обіцянка", але вимога політичної дії як політичної практики.
   Однак саме таку демократичну апорістичність як структуру, Норваль називає запорукою політичного антидетермінізму як необхідної "творчості політичної суб'єктивності" - безпосередньо, дії в напрямку більш "відкритого майбутнього". В результаті "демократична суб'єктивність" в інтерпретації Норваль - це та, яка повинна знаходитись в нетеологічній політичній ситуації 1) перфекціоніській самореалізації та 2) безупинному процесі боротьби за більш "відкрите майбутнє".
   Поняття політичного "перфекціонізму" Норваль запозичує у американського теоретика С. Кавела як практику 1) політичної "самотрансформації" і 2) "боротьби проти політичного конформізму" [16], включаючи тим самим до сучасної політичної теорії так званий "етичний вимір", який відсутній у Е. Лаклау.
   В той же час поняття "етичного виміру" і "заклику до демократії" у Кавелла і Норваль зовсім не означають віру в "комфортабельний і безпечний сенс" демократії і демократичних відносин з іншим та іншими. Навпаки, це практична політична вимога через антагоністичні, тобто нонконформістські відносини з іншими по ре-конфігурації існуючої форми демократії, а самій демократії як політичній формі "атакувати саму себе" (що, на думку Норваль, є більш політично ефективним, ніж коли її критикують "інші", виключені із її так званого ліберального контініуму). Інакше, пише Норваль, буде відбуватись те, що відбувається в сучасному світі: "демократія" від імені "демократії" буде громити своїх "ворогів" [17].
   Звідси тези про те, що а) практики інституціоналіза-ції демократії як форми повинні бути практиками постійного і безупинного "ре-конструювання інституцій" і б) плюралізм є радикальним, якщо він знаходить ресурси не в зовнішніх (ворозі), а "всередині себе" на основі постійних заміщень і перевизначень так званого "егалітарної уяви".
   Подібним чином розуміє демократію один із найбільш відомих політичних теоретиків сучасності Д. Тал-лі - як критик традиційного конституціоналізму. На його думку, для того щоб відповідати сучасному дискурсу конституціоналізму, треба займатися не пошуками стабільних Конституцій, заснованих на "низці фіксованих і незмінних угод", а замість унітарних концепцій (національності, громадянства і т. п. [18] включати в сучасний конституціоналізм 1) конфлікт і 2) дислокації.
   Однак саме в трактовці проблеми "демократичної суб'єктивності" і "демократичного співтовариства" як наших відносин до інших в формі, за словами Норваль, "нашої відповідальності за свої відповіді і судження всередині загальної розподіленості життя", дослідниця формулює основний парадокс власної трактовки "демократичної політичної суб'єктивності". Несподіваність полягає в тому, що так званий "відповідальна демократична відповідь" у відносинах з іншими політичними суб'єктивностями не повинна бути "детермінованою", а навпаки, "незвичайною", здійсненною по правилам гри, що "непередбачена" (тут дослідниця апелює до теорії ігор Л. Вітгенштейна). Це і є її ідеологія політичного нонконформізму як єдино можливої форми радикальної демократії, здатної "маніфестувати для іншого інакший, альтернативний політичний шлях" [19].
   В цілому можна сказати, що А. Норваль в книзі "Демократія, що визиває відвернення" розвиває і поглиблює базові тези Ернесто Лаклау і Шанталь Муфф про політичний "антагонізм" як позитивну категорію нонконформістського демократичного дискурсу [20], в якому центральними повинні стати можливості: 1) опору і 2) незгоди. Тільки тоді, за твердженням Норваль, в політичному дискурсі може з'явитися те, що називається "політичним голосом".
   Саме цю незгоду і здатність на опір вона і вважає "демократичною відповідальністю" і "демократією, що визиває відвернення" [21] - тобто тією політичною формою, яка "відвертає" будь-який політичний конформізм. І тільки із цієї конфігурації самонезадоволеності виникає бажання змінити суспільство і себе.
   Значення нових підходів до демократії в англо-американській політичній теорії для українського політичного контексту.
   Висновки даного дослідження і перспективи подальших досліджень демократії, на наш погляд, мають шанс бути застосованими для сучасного українського політичного контексту, який також продемонстрував так званий новий тип демократії, для позначення якої введене спеціальне поняття "майданної демократії", що означає, на думку, наприклад, українського політолога Юрія Мацієвського "демократичну модифікацію інституцій" [22], а на думку російського політолога Олексія Богатурова, проректора МДІМВ, політичний режим, який 1) не знає інститутів представництва і 2) характеризується циклічністю і перманентністю власного політичного відтворення [23].
   В цьому контексті для формування нових демократичних практик в Україні на основі використання нових інтерпретацій понять "демократії" та "демократичної суб'єктивності" в критичній англо-американській політичній теорії може бути рекомендоване наступне:
   1) Поняття "демократії" у вітчизняній політичній теорії повинно бути доповнене більш теоретичним осмисленням лакланіанського поняття "популізму", яке передбачає не традиційний бінарізм "народ-влада" як відносини між народом і репресивними політичними режимами, але, як підкреслює А. Норваль, розуміння демократії як "форми життя", а не "режиму", тобто форми етоса (відносин між суб'єктами) більше, ніж форми інституцій (відносин між суб'єктами і інституціями).
   2) В цьому контексті демократія повинна розумітись як вічний процес оновлення на основі а) незгоди, б) незадоволеності, в) дислокації, що супроводжується обіцянками егалітарної "прийдешньої демократії" і потребує постійної ре—конфігурації політичних інституцій.
   3) Політичні інституції повинні підтримувати нові форми "демократичних суб'єктивностей" - тобто "відвернення", або, іншими словами, проблематизуючих суспільну думку.
   Тільки в такому випадку в сучасній українській політиці може бути зроблена ставка на таку недостатню їй "артикуляцію етоса" і на суб'єктивність в формі "демократичної суб'єктивності", яка так безпосередньо, хоча і тимчасово з'явилася в реальних подіях "Помаранчевої революції".

1. Laclau E., Mouffe С. Hegemony and Socialist Strategy: Towards a Radical Democratic Politics. - London: Verso, 2001.
2. Laclau E. New Reflections on The Revolution of Our Time. - London: Verso, 1990.
3. Laclau E. Emansipation(s). - London: Verso, 2007.
4. Mouffe C. The Return of the Political. - London: Verso, 2006.
5. Nerval A. Aversive Democracy: Inheritance and Originality in the Democratic Tradition. - Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
6. Glynos J., Howarth D. Logics of Critical Explanation in Social and Political Theory - N. Y.: Routledge, 2007.
7. Barros S. and Castagnola G. The political frontiers of the social: argentine politics after Peronist populism (1955-1973) II Discourse theory and political analysis: identities, hegemonies and social change I Ed. by David Howarth, Aletta J. Norval and Yannis Stavrakakis.- Manchester: Manchester University Press, 2000. - P. 24-37.
8. Burgos R. The Mexican revolutionary mystique II Discourse theory and political analysis: identities, hegemonies and social change I Ed. by David Howarth, Aletta J. Norval and Yannis Stavrakakis. - Manchester: Manchester University Press, 2000. - P. 86-99.
9. Stavrakakis Y. On the emergence of Green ideology: the dislocation factor in Green politics II Discourse theory and political analysis: identities, hegemonies and social change I Ed. by David Howarth, Aletta J. Norval and Yannis Stavrakakis. - Manchester: Manchester University Press, 2000. - P. 100-118.
10. Howarth D. The difficult emergence of a democratic imaginary: Black Consciousness and non-racial democracy in South Africa II Discourse theory and political analysis: identities, hegemonies and social change I Ed. by David Howarth, Aletta J. Norval and Yannis Stavrakakis. - Manchester: Manchester University Press, 2000. - P. 168-192.
11. Norval A. Deconstructing apartheid discourse. - London: Verso, 1996.
12. Adamson K. The construction of Romanian social democracy (1989-1996) II Discourse theory and political analysis: identities, hegemonies and social change I Ed. by David Howarth, Aletta J. Norval and Yannis Stavrakakis. - Manchester: Manchester University Press, 2000. - P. 119-133.
13. Norval A. Aversive Democracy: Inheritance and Originality in the Democratic Tradition. -Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
14. Ibid. - P. 279.
15. Ibid. - P. 282.
16. Ibid. - P. 286.
17. Ibid. - P. 289.
18. Ibid. - p. 311.
19. Ibid. - P. 317.
20. Ibid. - P. 319.
21. Ibid. - P. 325.
22. Богатуров А. Нам нужна невраждебная Украина.
23. Мацієвський Ю. "Помаранчева революція" крізь призму транзітології // Незалежний культурологічний часопис "І". - 2006. - №40. 

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com