www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Політична соціалізація як політико-культурний процес трансформацій суспільства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Політична соціалізація як політико-культурний процес трансформацій суспільства

Н.М. Дєвочкіна, асп.

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС ТРАНСФОРМАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА

   У статті автор аналізує феномен політичної соціалізації у контексті політичної культури та досліджує його вплив на політико-правовий розвиток і трасформацію суспільства.

   In the article an author analyses the phenomenon of political socialization in the context of political culture and explores its influence on politic-legal development and transformations societies.

   У більшості визначень політичної соціалізації, які відомі сучасній політичній науці, на нашу думку, основою є те, що політична соціалізація розуміється як поняття, яке показує наявні між людиною і політикою зв'язки. Отже, наша мета - верифікація тези про те, що політична соціалізація є частиною політичної культури, по-літико-культурним процесом, який забезпечує збереження суспільства та політичної системи, або ж навпаки, призводить до радикальних змін у суспільстві, до трансформації існуючої політичної системи. Тому основним завданням цього дослідження є аналіз феномену політичної соціалізації у контексті політичної культури та його впливу на політико-правовий розвиток і трасформацію суспільства.
   Проблеми політичної соціалізації стали класичним предметом досліджень психології, політичної соціології, політології, соціальної філософії. Особливо актуальними вони є у час євроінтеграційних процесів в Україні та при побудові демократичного суспільства.
   У філософії соціалізація розглядається у зв'язку з проблемою сутності людини та її призначення в світі. У філософській антропології розуміють сутність людини, по-перше, доброю від природи (традиція від вчень Руссо), так і, по-друге, злою від природи (традиція від учень Гоббса). Серед представників першої виникає проблема виховання та "соціалізації суспільства" у всіх її різновидах (соціалізація власності, соціалізація капіталізму), а в радикальній формі - теорія політичної революції. Прихильники протилежної теорії вважали за необхідне політичну соціалізацію, яка вимагає жорсткого поводження з людиною. Припустивши, що філософ А. Гелен правий у своєму твердженні про людину як істоту, яка потребує впливу жорстких соціальних і політичних інститутів, виконуючих функцію зовнішніх підпор для її поведінки, нескладно дійти репресивної теорії і практики політичної соціалізації у дусі політичної філософії Гоббса [1] . Філософи-екзистенціалісти (Ж. П. Сартр, М. Шелер, Г. Плесснер, М. Хайдеггер) запевняли, що існування передує суті людини [див.: 2].
   Названі нами точки зору щодо політичної соціалізації підтверджують, що наше дослідження має будуватися на можливості вивчення політичної соціалізації як суспільно організованого процесу на масовому рівні та рівні індивідуальному, з використанням теоретичних і емпіричних методів та узагальнень.
   Дослідники М. Роскін, Р. Корд та У. Джоне назвали політичну соціалізацію процесом входження в політичну культуру і процесом розвитку, за допомогою якого індивід дізнається про прийняті погляди і цінності політичної культури [3] . Вони довели, що чим вища політична, культура в суспільстві, тим більше уваги приділяється процесу політичної соціалізації. Таким чином, поняття політичної соціалізації і політичної культури тісно взаємозв'язані між собою. Політична культура суспільства є складовим компонентом політичної соціалізації особистості. Але в результаті політичної соціалізації суб'єкт залучається до певної політичної культури і здатний її розвивати, отже, змінювати [4].
   Політична соціалізація, перш за все - це формування політичної свідомості громадян (індивідуальної та масової). Радянська політична наука трактувала політичну свідомість як усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, класами, спільнотами): "Політична свідомість завжди має суто класовий характер, оскільки являє собою специфічну форму вираження політичних інтересів класу, що зумовлені в кінцевому підсумку тим місцем, яке даний клас займає в системі суспільного виробництва" [5].
   Проте, в окремих дослідженнях поза увагою залишається сутність політичних реальностей, охоплених даним поняттям, наприклад, "політична свідомість являє собою сукупність поглядів та настанов, що виражають ставлення тієї чи іншої соціальної групи або окремої людини до інших суспільних груп, класів, націй, суспільного ладу і процесів, що в них відбуваються, до історичного укладу й способу життя, політичних партій, соціальних цінностей, традицій і норм" [6] . У даному визначенні проблема влади та її відображення у політичній свідомості, вираження в ній політичних інтересів суб'єктів залишились поза увагою.
   Політична свідомість є опосередкованим відображенням політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів. Політична свідомість є сукупністю політичних знань, уявлень, оцінок учасників політичного процесу, в яких відображені їх політичні потреби, інтереси і цінності. Українські дослідники визначають політичну свідомість як сукупність почуттєвих і раціональних, емпіричних і теоретичних, ціннісних і нормативних, усвідомлених та підсвідомих уявлень про політичне життя, які визначають ставлення народу до влади і поведінку останньої [7].
   У нашому дослідженні політична соціалізація розуміється, як формування політичної ідентичності і отримання базових політичних цінностей, що визначають принципове відношення до існуючої політичної системи, становлення якостей особи, важливих для політичного житт суспільства. Формування і розвиток політичної свідомості вдало відображено у дослідженні Ф. Бурлацького і А. Галкіна, які виділили сім її основних характеристик [8]. У сучасних наукових працях можна зустріти від п'яти до двадцяти основних функцій політичної свідомості, які називають політологи. Автор цього дослідження підтримує думку стосовно таких основних п'яти функцій, як когнітивна, комунікативна, прогностична, ідеологічна, виховна [9].
   Показником політичної соціалізації є прийняття та засвоєння політичних цінностей у суспільстві. Під політичним цінностями розуміють не тільки ідеали, а й чітко описані норми, узаконені настанови, яких потрібно дотримуватися. Ціннісне сприйняття об'єктів політичного життя зумовлюється конкретно-історичними умовами розвитку суспільства, місцем особи, соціальної спільноти в системі певних економічних і соціально-політичних відносин, потребами та інтересами людей. У системі таких цінностей наявні соціально-політичні ідеали й цілі, принципи і норми політичного життя, політичні традиції і символи, зразки політичної поведінки [10].
   Вважається, що зміни в світогляді населення слугують значним індикатором реальності суспільної трансформації в цілому. Аналіз таких змін може дозволити краще зрозуміти причини успіхів та невдач в тих інституціональних перетвореннях, які відбуваються в нашому суспільстві сьогодні, а також оцінити ефективність самої трансформації суспільства. Інституціональні перетворення стають дійсно безповоротними тільки тоді, коли вони приймаються суспільством і закріплюються в системі цінностей, на які дане суспільство орієнтується [11].
   Зі зміною суспільних відносин відбувається переоцінка цінностей: багато з того що вважалося абсолютним і беззаперечним, знецінюється і, навпаки, зміни в суспільстві породжують нові політичні цінності. Політичні цінності не можуть сприйматися безпосередньо. Але певні політичні ціннісні ідеали можуть мати предметне втілення. Такі політичні ідеали можна назвати політичним нормами. Політичні норми вводять в структуру мотивації особистості додатковий досвід і колективні пріоритети, на основі яких людина вносить корективи в свої ціннісні орієнтації.
   Свобода особистості, конституціоналізм, правова держава, розподіл влади, громадянське суспільство та інші політичні цінності, до яких суспільство йшло протягом багатьох століть, сьогодні зафіксовані в політичних легітимних нормах, які регулюють поведінку громадян в демократичних суспільствах.
   Перетворення суспільства супроводжується як правило, сильним соціальним та соціально-психологічним стресом, докорінною переоцінкою цінностей, що становлять основу свідомості. Нову якість суспільства не можна звести до змін у сфері економіки, політичних або деяких інших структур. Передусім це зміна свідомості людини, в якій важливе місце посідає переоцінка соціальних цінностей.
   Отже, феномен політичної свідомості можна зрозуміти лише в тому разі, якщо розглядати його як компонент не стільки суспільної свідомості, скільки загальної для конкретної нації культури, а саме, політичної культури. Політична культура "присутня в політичній свідомості у вигляді чинника, що суттєво впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей..." [12] . Політична свідомість функціонує й самовідтворюється у певному політико-культурному середовищі. Можна сказати, що політичні знання в єдності з політичними уявленнями, почуттями, ідеалами, цінностями становлять духовну сторону політичної культури. Місце і роль політичної свідомості, на нашу думку, жодним чином не слід зводити лише до однієї із форм реалізації політичної культури, поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовного порядку і імпульсивними актами поведінки [13].
   Політична свідомість тісно взаємозв'язана з правовою свідомістю. Але розвиток правосвідомості громадян не може проходити такими темпами, як розвиток політичної свідомості. Зміни, що відбуваються в політичній сфері суспільства, швидко усвідомлюються політично активною частиною громадян. Нові політичні відносини завойовують визнання більшості населення. Внесення ж нових якостей правосвідомості в маси вимагає додаткової мобілізації всіх економічних, політичних, духовних засобів для подолання розриву між рівнем політичної і правової свідомості.
   Форми суспільної свідомості - політична, економічна, історична, правова, мораль, філософія - не існують в реальності як певне окреме, самостійне утворення, котре саме по собі виробляє ідеї, цінності, норми тощо являє собою відображення і виявлення живої практики людей і лише настільки дійові, ефективні, наскільки є мислимим змістом і продуктом їх діяльності.
   До політичної свідомості входять політична психологія і політична ідеологія, емпірична і буденна політична свідомість, теоретична свідомість, що поділяється на наукову та ідеологічну, спеціалізована свідомість (передусім партій) і політична свідомость мас, окремих верств і груп суспільства, окремого громадянина. З точки зору об'єкта нашого дослідження, нас цікавить політико-теоретична політична свідомість, яка існує в різновидах науки та ідеології і спрямована на розкриття суті політичних процесів та законів. Вона є стрижнем політичної ідеології, котра являє собою систематизоване, цілісне, концептуальне відображення корінних інтересів певного класу, нації, соціальної групи.
   Суспільна свідомість осмислюється, з одного боку, як єдність ідеології і науки, з другого - як єдність ідеології і суспільної психології. Ідеологія покликана надавати значимості інституціональним відносинам між людьми як суб'єктами політики, пояснювати, обґрунтовувати, виправдовувати чи заперечувати політичні реальності в конкретних суспільно-історичних умовах. Всі ідеології, незалежно від спрямованості, грунтуються на визнанні певної концепції суспільства і політичної системи, шляхів і засобів практичної реалізації цієї концепції. Західна політична думка схильна до розуміння ідеології як "кристалізації оманливої свідомості" (В. Парето), "добровільної містифікації" (К. Мангейм) [14].
   У цілому, представники західної політології вважають, що ідеологія необхідна для регуляції політичного життя суспільства. На думку українських дослідників політичної соціалізації, також відсутність міцної ідеології в державі є ознакою небезпеки для державності [15].
   Залежно від суб'єкта політичної свідомості виділяють спеціалізовану і масову політичну свідомість. Носієм спеціалізованої свідомості виступають партії, спілки, політичні організації, які дотримуються певної політичної орієнтації, вибирають чи виробляють ідеологічну систему, що служить основою їхніх політичних платформ. Вона формується на базі певних ідеологічних концепцій і доктрин і тому є ідеологічно однорідною.
   За своїм змістом масова свідомість становить широку сукупність ідей, уявлень, почуттів і настроїв, що відображають всі сторони суспільного життя, доступні масам і здатні викликати їх інтерес. Масова політична свідомість висловлює опосередкований рівень і зміст потреб, а також характер їхніх знань про суспільно-політичну дійсність - як тих, котрі вироблені різними ідеологіями й закріплені в політичній культурі, так і тих, що здобуті практикою масових соціальних груп.
   На відміну від буденної свідомості, масова політична свідомість не тільки фіксує політичну реальність і оцінює її, але й володіє енергією практичної дії. Можна сказати, що буденна свідомість - це масова свідомість, взята в гносеологічному аспекті і за виключенням її діяльнісної ланки в об'єднуючій великі групи людей категоріальній структурі комунікації [16].
   Масова політична свідомість визначається загальним рівнем розвитку способу виробництва, характером суспільно-політичних відносин і рівнем всієї культури соціуму. Для масової політичної свідомості властиві розірваність, суперечливість, здатність до несподівано швидких змін, а також застиглість. Масова політична свідомість не може бути одноманітною. Л. Гозман і А. Еткінд окреслили визначили такі типи політичної свідомості: тоталітарну, авторитарну, ліберальну і демократичну [17].
   Політична свідомість виступає як складова суспільної свідомості одночасно з іншими її складовими - економічною, релігійною, правовою та іншими, а всі складові, відображаючи окремі сторони суспільного буття, взаємно переплітаються, доповнюють одна одну.
   Вивчаючи ідейно-політичні орієнтації в суспільстві, дослідники пропонують різні основи для їх формування та поширення. М. Вебер запропонував мотиваційне пояснення дій соціальних груп (цілераціональна, ціннісно-раціональна, аффективна дії) [18] . Цілераціональна дія означає, що мотивуються тверезим розрахунком, інтересом. Ціннісно-раціональна теж підпорядкована раціональному розрахунку, але мотивованому не прагматичним матеріальним інтересом, а ідеологічними установками. Політична поведінка може бути керована емоціями - це аффективна дія. І є також стереотипна дія, яка диктується традиційним стереотипом.
   На думку Г. Дилигенського та Р. Громової, обґрунтовувати типологію політичної свідомості слід взявши за основу знання. Г. Дилигенський, виділяючи типи соціально-політичних уявлень, виокремлює типи пізнання, політичної свідомості та дії, які використовує суб'єкт (міф, стихійно-раціональне, рефлективне пізнання, інертна поведінка) [19]. Р. Громова, у свою чергу, називає раціональну, міфологічну та аполітичну свідомість [20]. Таким чином, бачимо, що мотиви політичної поведінки суб'єктів пов'язані зі знаннями.
   Специфічним виявом суспільної і насамперед масової свідомості є громадська думка. Громадська думка містить як істинні, так і викривлені, ілюзорні уявлення про дійсність, адже формується не лише під впливом соціально-економічних і політичних факторів, а й за допомогою ідеологічних засобів. У демократичному суспільстві громадська думка є важливим фактором політичного процесу. Однак там, де політична система не допускає вільного висловлювання відмінних від офіційних політичних думок і оцінок, громадська думка фактично відсутня. Монопольність суджень бюрократизованої управлінської еліти відчужує різноманітність думок людей, свідчить про низький рівень політичної та правової культури у суспільстві.
   Правова культура як суспільний феномен є неодмінною умовою розвитку процесів трансформації щодо формування в суспільстві правової держави і громадянського суспільства. Цілісність правової культури є важливою складовою здійснення суспільно-правової реформи в країні, утвердження верховенства права в усіх сферах соціального буття, свободи, різноманітних способів і форм реалізації правового статусу особи, її прав. Зрілий рівень правової культури в суспільстві, де функціонують її ефективні механізми, є умовою формування демократичних засад життєдіяльності. Правова культура є основою відтворення правового досвіду, розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, утвердження цілісної системи світоглядно-ціннісних орієнтацій, правових ідеалів. У широкому розумінні правова культура - це суспільно-правовий феномен, який включає в себе найсуттєвіші результати сукупного правового досвіду суспільства, насамперед право і правосвідомість, правову діяльність і правовідносини, законність і правопорядок та відображає якісний рівень розвитку правового буття.
   Право, як основна складова правової культури, є специфічною формою суспільних відносин. Цим обумовлено вирішальний вплив суспільних відносин на розвиток правової культури. З цього приводу дослідник І. Честнов називає галузь права як "самі суспільні відносини у формі інституціоналізованих зв'язків і безпосередніх взаємодій" [21]. І. Малинова вважає, "суспільні відносини об'єктивуються в праві не безпосередньо, а системно опосередковуючись усією структурною цілісністю" [22].
   Разом з тим, не слід випускати з уваги те, що обумовлене комплексом об'єктивних і суб'єктивних чинників суспільне буття, впливаючи на формування і розвиток правової культури, змінюється набагато швидше, ніж воля законодавця, спрямована на зміну юридичних норм або створення нових [23].
   Реалізація індивідуальних інтересів та суспільних відносин шляхом демократії передбачає, що корисна для суспільства діяльність перебуває під впливом. Цей вплив, насамперед, здійснюється включенням людини в суспільні відносини на основі правильного розуміння своїх інтересів, які лише в кінцевому підсумку визначаються інтересами колективу, спільності. Водночас, зростання активності особистості в усіх сферах політичної діяльності залежить від того, наскільки колектив рахується з індивідуальною думкою, наскільки демократичними є відносини у соціально-політичному середовищі. Усвідомлення діалектики суспільних та індивідуальних інтересів та реалізація їх на практиці є критерієм правильного розуміння особистістю свого місця і ролі у системі політичних відносин. Це знання позначається на формуванні громадської думки і становленні демократичної культури, розв'язанні колективних завдань. Вони розглядаються нею не як такі, що існують поза особою, а як її власна справа, умова і засіб самовираження і самоствердження в суспільстві.
   Індивідуальні інтереси нездійсненні без зв'язку з колективними політичними проблемами. Збіг політичних та індивідуальних інтересів не означає, що всі інтереси - суспільні, політичні, особисті - завжди співпадають. Між ними існують суперечності, які простежуються у проявах громадської думки, яка є відображенням політичної свідомості. Політична свідомість є передумовою формування політичної реальності. Якщо в ній жорстко задається колективна свідомість, то індивідуальна свідомість втрачає своє призначення, а людина вилучається з політичного процесу.
   Зменшення ролі нормативно-регулятивних складових правової культури, чинників свідомого культурно-правового впливу на процеси суспільного розвитку неминуче призводить до розриву соціальних зв'язків, розлагодження елементів соціальної системи, загострює її внутрішні суперечності. Особливо такий стан речей характерний для суспільств під час політичної трансформації.
   Реформування політичної та правової системи суспільства призводить до формування в суспільному житті нових політичних та правових реалій, які змінюють політико-правовий простір формування і розвитку правової культури. Це створює правові засади для розвитку реальної демократії; формування національної правової системи; закріплення принципу поділу влад, створення передумови для демократизації системи владних відносин; здійснення ряду заходів, спрямованих на проведення політичної, адміністративної реформи.
   Водночас саме в сфері політико-правовій перш за все може виникати найбільше суперечностей, деформацій, проблем, які негативно впливають на правову культуру суспільства, посилюючи явища правового нігілізму.
   Реформування політико-правових відносин є важливою умовою розвитку правової культури. До того ж остання детермінуюче впливає на політичну трансформацію. Водночас трансформація тільки політико-правової сфери життєдіяльності суспільства, яка не взаємопов'язана з реформуванням інших видів суспільних відносин, не здатна забезпечити формування цілісної соціальної системи як основи розвитку правової культури. Тому важливою умовою суспільно-правового прогресу є трансформація не тільки політико-правових, а й усієї системи суспільних відносин - економічних, соціальних, культурних, посилення зворотного впливу цінностей культури на прискорений процес збагачення змісту соціального буття.
   Серед складових суспільних відносин, які істотно впливають на правовий прогрес, на формування та розвиток правової культури, важливе місце належить соціальній сфері суспільного життя, зокрема соціальним відносинам. Сьогодні жодне із завдань державної, зокрема правової політики, не може бути успішно реалізоване без врахування соціальних аспектів суспільного розвитку. Вплив соціальної сфери і, насамперед, соціальних відносин на розвиток правової культури здійснюється передусім за допомогою соціальної спрямованої діяльності держави, забезпечення соціальних прав і свобод громадян, створення умов для реалізації соціального потенціалу людини. Водночас правова культура, її регулятивний потенціал є необхідною умовою упорядкування, розвитку соціальних відносин, введення їх в рамки законності.
   В системі соціальних відносин, котрі здійснюють істотний вплив на розвиток правової культури, особливо важливе місце посідають соціально-класові відносини. Середній клас як основне ядро соціальної структури суспільства є основним суб'єктом правової культури, носієм правових цінностей, силою, яка втілює їх у суспільну практику [24] . Теоретична і спеціалізована політична свідомість цілеспрямовано "вноситься" у маси представниками еліт або контр-еліт, поступово стаючи складовою частиною масової свідомості. Політичні ідеї і погляди мають достатньо високий ступінь незалежності і самостійності. На них впливають особистий досвід, рівень інтелектуальної розвиненості та обізнаності, соціально-економічні чинники, а також історичні традиції, менталітет народу, що формувалися століттями. Політичні організації здійснюють певну роботу, спрямовану на формування і розвиток масової свідомості у відповідному напрямі. Але навіть об'єктивна належність індивіда до тих чи інших груп і організацій не означає, що в нього сформується свідомість, яка неодмінно відповідатиме інтересам даної групи. Середній клас як суб'єкт правової культури, носій правових цінностей характеризується соціально-правовою активністю, обізнаністю в своїх правах та прагненням їх обстоювати, здійснювати свою діяльність на основі легітимних форм у встановлених законодавцем межах. Саме тому соціальна і правова політика, будучи спрямованою на створення середнього класу, є наріжним каменем формування в суспільстві соціальної, правової держави, соціальної і політичної структурованості, важливою умовою зростання правової свідомості, розвитку правової культури. З іншої сторони, правова культура - право та правова свідомість здатні істотно впливати на прискорене формування нової соціально-класової структури суспільства, середнього класу, динамізацію процесів соціальної мобільності.
   Суспільно-правовим полем, де людина реалізує цінності правової культури, свої соціально-економічні права, правовий статус, є процес функціонування соціально-трудових відносин. Оскільки способом існування людини є трудова діяльність, то саме вона і є головним джерелом розвитку і функціонування культури. Система соціально-трудових відносин є процесом взаємодії між суб'єктами, що реалізують свій професійний потенціал, в тому числі й правовий статус, цінності правової культури. Соціально-трудові відносини міцно пов'язані з трудовою та правовою активністю особи, що сприяє їх впливу на процес формування та розвитку правової культури. З іншого боку, повноцінний процес функціонування соціально-трудових відносин, кожної з їх складових є неможливим без відповідного рівня правової культури, зокрема правової свідомості суб'єктів цих відносин. Правова культура є необхідним чинником функціонування, збагачення змісту соціально-трудових відносин, якості трудового життя [25].
   Розвиток масової політичної свідомості - це певний психологічний чинник суспільного розвитку. З іншого боку - це постійне джерело стурбованості для будь-якої влади, що змушена рахуватися з тим, що як тільки реальні умови життя занадто відірвуться від людських претензій, в масах можуть виникнути опозиційні настрої невдоволення цією владою. Розвиток перебудовних і постперебудовних процесів є конкретним прикладом впливу масових настроїв на зміну політичної системи. На фоні попередньої звичної пасивності масової свідомості, кінець 80-х років продемонстрував вражаючі факти так званої мітингової демократії.
   Причинами можна назвати те, що у перехідні періоди потреби і претензії кожного нового покоління найбільш разюче відрізняються від попереднього як в матеріальній, так і в духовній, і в політичній сферах. Зростають можливості задоволення потреб. Крім того, посилюється готовність мас до активних дій. Велике значення має провокуючий вплив в XX столітті засобів масової інформації, які впливаючи на маси, не просто стимулюють ті чи інші потреби і демонструють способи їх досягнення, а намагаються викликати безпосередню масову реакцію у вигляді конкретних дій та акцій. У наслідку - визначальними в поведінці мас є не усвідомлені позиції, а імпульсивні, спонтанні фактори, які залежать від настрою [26].
   Іншою ознакою, нестабільності масової політичної свідомості у суспільстві під час політичної трансформації є аномія. Вона пояснює деякі механізми соціалізації, поведінки, що відхиляється, соціального контролю. Під час політичної трансформації проблема аномії є центральною в регулюванні порушеної суспільної взаємодії. Аномія характеризує втрату соціальної ідентифікації значного відсотка громадян, які перестають ідентифікувати себе з певною соціальною групою, описує розбіжність між цінностями суспільства і засобами їх досягнення. У суспільно-політичній сфері аномія супроводжується підсиленням авторитаризму, політичного екстремізму й етноцентризму.
   У політичній діяльності люди завжди керуються знаннями, концепціями, програмами, настроями, почуттями, тобто політичною свідомістю. Політична свідомість як найважливіший духовний фактор політичної діяльності - це єдність теоретичного і буденного рівнів свідомості суб'єктів, що робить можливим і необхідним урахуванням їх інтересів, узагальнення їх у політичні програми, теорії, вироблення шляхів і засобів реалізації їх. Політична свідомість у такий спосіб виступає показником усвідомлення людьми цілей політичного розвитку, механізмів їх здійснення і водночас фактором розвитку політичного життя, політичної системи суспільства. Така інтегруюча роль політичної свідомості у суспільстві забезпечується її функціями, які становлять суперечливу єдність політико-психологічного, політико-ідеологічного та діяльнісно-практичного компонентів структури політичної свідомості.
   Структурованість політичної свідомості дає змогу чітко виділити функціональний критерій її суспільного та індивідуального призначень. Виходячи з цього, визначають психологічну, ідеологічну та діяльнісну функції політичної свідомості. Будучи відносно самостійними, але взаємно проникаючи одна в одну, лише в своїй цілісності формують "обличчя" політичної свідомості. Провідною, в цьому плані, виділяється практично-діяльнісна функція. Політична свідомість виникає і функціонує у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми, соціальними спільностями політичного буття. Діяльність є основою політичної свідомості, надає їй певності та загальнозначущого політичного змісту.
   Отже, політична трансформація перебуває в прямій залежності від розвитку політико-культурних процесів у суспільстві, які впливають на політичну соціалізацію. Соціальне буття, політична сфера, правова культура перебувають в органічній єдності, взаємодоповнюючи та взаємозбагачуючи одне одного. Суспільні відносини, політичні відносини, процес їх реформування істотно впливають на розвиток правової культури. Цінності ж останньої значною мірою детермінують процеси політичної трансформації. Формування масової політичної свідомості залежить від багатьох чинників, здійснюється різноманітними способами, зокрема через осмислення соціальної дійсності, раціоналізацію та узагальнення інформації, за рахунок приєднання індивіда до вже сформованих ідеологій, норм і цілей політичної поведінки. Таким чином, політична соціалізація є частиною політичної культури, політико-культурним процесом суспільства.

1. Немецкая социология І Под ред. Р.П.Шлаковой. - СПб., 2003. - С. 323-346.
2. Сартр Ж.П. Экзистенциализм - это гуманизм // Сумерки богов. - М., 1989. - С. 323-324; ШелерМ. Формализм в этике и материальная этика ценностей // Избранные произведения. - М., 1994. - С. 261-328; Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Проблема человека в западной философии : Переводы / Сост. и послесл. П.С. Гуревича; Общ. ред. Ю.Н. Попова. - М., 1988. - С. 314-357.
3. Майкл Роскин, Роберт Корд, Уолтер Джонс. Введение в политологию. - Нью-Джерси, 1988. - С. 270.
4. Щеглов И.А. Политическая социализация личности и современный институциональный процесс // Социально-гуманитарные знания. - 2000. - № 4. - С. 287-298.
5. Краткий политический словарь / Авт. кол.: В.П.Абаренков и др. - 6 изд., доп. - М., 1989. - С. 430.
6. Яновский Р. О возростающем значении политического сознания // Коммунист. - 1986. - № 3.
7. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство; Кн. друга: Держава і суспільство І А. Колодій, В.Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. - К., 2000. - С. 244.
8. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической сициологии капитализма. - М., 1985. - 384 с.
9. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство. - С.244.
10. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкі-на. - К.: Генеза, 1997. - С. 328.
11. Башкирова Е.И. Трансформация ценностей российского общества // Политические исследования. - 2000. - № 6. - С. 51.
12. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической сициологии капитализма. - С. 210.
13. Политология : Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост. Ю.И. Аверьянов. - М., 1993. - С. 265.
14. Мангейм К. Идеология и утопия //Диагноз нашего времени. - М., 1994; Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство. - К., 2000.
15. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? / НАН Украины. Институт социологии. АПН Украины. Институт высшей школы. - К., 2001. - С. 229.
16. Любивый Я.В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития. - К., 1993. - С. 12.
17. Гозман Л, Эткинд А. Культ власти: структура тоталитарного сознания // Осмыслить культ Сталина. - М.,1989. - 650 с.
18. Вебер М. Избранные произведения : Пер. с нем. - М., 1990. - 804 с.
19. Дилигенский ГГ. Социально-политическая психология // Учебное пособие для высш. учеб. заведений. - М., 1996. - 352 с.
20. Громова Р. К типолигии политического сознания россиян // ВЦИОМ, Мониторинг. - 1999. - № 2. - С. 11-16; Честное И.Л. Право как диалог: к формированию новой онтологии правовой реальности. - СПб., 2000. - С. 104.
21. Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике). - Екатеринбург, 1995. - С. 60.
22. Селіванов В. Демократичний вимір конституційної реформи в Україні: обумовленість і необхідність // Право України. - 2003. - № 8. - С 18.
23. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. - М., 1999. - С. 44.
24. Петрова Л.В. Аксиологическая фукция правовой культуры в системе социальных связей : Автореф. дис. ... канд. филос. наук. - Харьков, 1988. - С. 14.
25. Ольшанский ДВ. Массовые настроения переходного времени // Вопросы философии. - 1992. - № 4. - С.3-15.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com