www.VuzLib.com

Головна arrow Криміналістика, кримінологія, кримінальне право arrow Гендерне насильство: кримінально-правові та кримінологічні аспекти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Гендерне насильство: кримінально-правові та кримінологічні аспекти

В. І. Попіль,
канд. юрид. наук, доцент,
Університет економіки та права “КРОК”

Гендерне насильство: кримінально-правові та кримінологічні аспекти

   У статті автор розглядає, з точки зору діючого кримінального права України, однойменної науки та сучасної української кримінології, питання гендерного насильства.

   В статье автор рассматривает, с точки зрения криминального права Украины, одноименной науки и современной украинской криминологии, вопрос гендерного насилия.

   The author considers sexual violence item from Ukraine Criminal law currently in force, the same science and modern Ukraine criminology points of view.

   Ключові слова: кримінологія, кримінальне право, гендер, гендерне насильство, насильство.

Постановка проблеми

   Історичний досвід розвитку людства з часів “печерного права” і до сьогодення свідчить про те, що насильство було і залишається одним із засобів розв'язання будь-яких питань. Війни між племенами, а пізніше — між державами, сприяли створенню відповідного стереотипу поведінки людини. Однак епоха відродження людства, цивілізація суспільства, приводить до заборони, і в окремих випадках — обмеження силових варіантів вирішення міждержавних та соціальних конфліктів.
   На сьогодні, одним із внутрішніх питань становлення правової держави залишається боротьба зі злочинністю, і, зокрема, таким її “фоновим явищем”, що детермінує злочинність, як “гендерне насильство”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

   Гендерне насильство, як різновид соціального насильства, на великий жаль, у нашій державі залишається поки що поза межами предмета науки кримінального права та кримінології.Так, окрім відповідних постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України [1] та певних законів стосовно попередження насильства в сім'ї, прийнятих тією ж Верховною Радою України [2], у нашій державі практично ніяких досліджень цього питання не проводилось і відповідних їх результатів немає. Хоча аналіз періодичних видань, курсу “Сучасної української кримінології” [3] тощо, свідчить про наявність гендерного насильства в українському суспільстві, яке на теперішній час характеризується тим, що: по-перше, детермінує окремі види злочинності (наприклад злочинність неповнолітніх, жіночу злочинність, тощо); по-друге, цей вид насильства в окремих випадках є кримінально-караним (наприклад, умисне убивство — ст. 115—118, тілесні ушкодження — ст. ст. 121—125 Кримінального кодексу України); по третє, подібна злочинність має тенденцію до зростання. Збільшення кількості випадків здійснення гендерного насильства призведе до збільшення злочинності по регіонам і в державі вцілому.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

   Існуючий стан гендерного насильства повинен викликати стурбованість не тільки державних органів, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, але й вимагати значних зусиль вчених — фахівців щодо проведення наукових досліджень проблем цього виду насильства.

Формулювання цілей статті

   Дана стаття ставить за мету освітлення деяких питань, в рамках гендерного насильства, і відповідно до цього розробку шляхів вирішення окремих питань проблематики.

Виклад матеріалу дослідження

   Перш ніж здійснити виклад матеріалу, потрібно визначити сам предмет дослідження, а саме — поняття “гендер”. Здійснюючи аналіз досягнень з цього питання науки кримінального права, кримінології протягом кінця XX — початку XXI століття, потрібно зазначити, що термін “гендер” використовують у багатьох галузях, але його значення по-різному трактується і має своє конкретне призначення. Для всіх з них базовим положенням являється відмінність понять “стать” (sex) і “гендер” (gender — з грецької “рід”). Це термін, який визначає ті ана-томо-біологічні особливості людей (в основному, в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловік і жінка. Цей термін необхідно вживати тільки щодо характеристик і поведінки, які безпосередньо відрізняють чоловіка і жінку в їх біологічному сенсі. гендер — це обумовлений соціокультурний конструкт; різниця в ролях, поведінці, ментальних і емоціональних характеристиках між жіночою і чоловічою статтю, які створюються в процесі соціалізації в суспільстві.
   В рамках цього підходу “гендер” розуміють як організовану модель соціальних відносин між чоловіками і жінками, яка не тільки характеризує їх міжособистісне спілкування і взаємовідносини в сім'ї, але і визначає їх соціальні відносини в основних інститутах суспільства. Таким чином, гендер, трактується як одне з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік, професійні навички) організовує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивіду підтримує основану на принципі статі соціальну структуру. Багато жінок і чоловіків не тільки сприймають, але і оцінюють по-різному реальність, що обумовлено гендерними особливостями і різницею в їх здібностях розрізнятися у розподілі влади між собою.
   Гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці або пристосування до культурних норм певного соціуму, ролі і стереотипів. Прийняті в суспільстві гендерні національні стереотипи в певній мірі визначають психологічні якості (схвалюючи або негативно оцінюючі інші), здібності, види діяльності, професії людей залежно від статі. При цьому гендерні ролі і норми не мають універсального змісту, що значно відрізняється у різних суспільствах. У цьому значенні бути чоловіком або жінкою означає зовсім не наявність певних природних якостей, а виконання тієї чи іншої ролі у суспільстві. Сенс поняття “гендер” зводиться до того, що це ідея соціального моделювання або конструктурування статі. В суспільстві виникає певна система норм поведінки, яка прописана до виконання ролей статями. Відповідно, виникає низка уявлень, що таке “чоловіче” і “жіноче” у певному суспільстві. гендер — сукупність соціальних природно закріплених належностей. гендер — це та культурна замаскованість статі, це те, що ми думаємо про стать у наших соціокультурних уявленнях. Не стать належить людині, а людина статі.
   Таким чином, треба зазначити, що аналіз гендерних відносин по суті являється аналізом влади статі як чоловічої, так і жіночої (по відношенню до іншої) в економічній, соціальній, політичній та інших сферах життєдіяльності людини.
   Здійснивши аналіз поняття “гендер”, необхідно стосовно предмета дослідження (назви статті) також відповісти на питання, що таке “насильство”, і зокрема “гендерне насильство”, з точки зору теперішніх досягнень наук кримінально-правового циклу.
   Під насильством розуміють ситуацію, коли будь-яка поведінка індивіда, який свідомо погрожує, намагається нанести або дійсно причиняє фізичні, сексуальні чи психологічні страждання іншим особам, намагається нав'язати їм свою волю.
   Відповідно, під гендерним же насильством слід розуміти — суспільно-небезпечну поведінку особи (насильника), як чоловіка так і жінки стосовно протилежної статі (жертви), яка проявляється у спричиненні фізичних, сексуальних, морально-психологічних та інших страждань, або у прогнозах їх застосування. Важливою ознакою цього аномального явища є те, що гендерне насильство вчиняється як чоловіком по відношенню до жінки так і навпаки. Але такого роду дії можуть бути направлені батьками щодо своїх дітей так і навпаки, діти можуть чинити певного роду насильницькі дії стосовно своїх батьків, піклувальників, опікунів або осіб що їх заміняють.
   Гендерне насильство, як було вже зазначено вище, може проявлятися у різних формах. Наприклад, фізичне гендерне насильство проявляється у нанесенні жертві тілесних ушкоджень будь-якої ступені тяжкості (від легких до особливо тяжких); побоях та мордуванні; катуванні та інших видах фізичного знущання, за які передбачено кримінальну відповідальність відповідно до норм Особливої частини чинного Кримінального кодексу України. Якщо брати до уваги сексуальне насильство, то воно може проявлятися у певних формах сексуальної експлуатації, використанні в порнобізнесі людей різного віку і статі, примусовому наданні сексуальних послуг, примусу до вступу у статевий зв'язок проти волі особи, зґвалтуванні, або проявлятися в насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом та іншого роду формах сексуального насильства. Такого роду насильство також карається Кримінальним кодексом України (Розділ IV Кримінального кодексу України “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи”). Ясно, що гендерне насильство зазіхає також і на морально-психологічні блага, оскільки жертва гендерного насильства отримує певну психічну травму, внаслідок вчинення стосовно неї таких насильницьких дій (наприклад, доведення до самогубства — ст. 120 Кримінального кодексу України). Тому гендерне насильство — одна із болючих проблем сьогодення, особливо, якщо мова йде про насильство в сім'ї, де жертвами можуть бути діти, чоловік, дружина та інші близькі родичі.
   Гендерне насильство — одна з найвищих форм зневаги до людини як до біосоціальної істоти, яка руйнує всі морально-етичні, культурні цінності і надбання людства, перекреслюючи при цьому гендерну рівність чоловіка та жінки, надану кожному індивіду від народження і гарантовану законом, що призводить до виховання підростаючого покоління в обстановці суцільної агресії, зневаги до протилежної статі, що, як внаслідок, створює морально-деградоване суспільство, де насильство — це не аномалія, а закономірність.
   Для обґрунтування викладеного потрібно більш детальніше зупинитись на проблемних питаннях насильства у такому соціальному середовищі, як сім'я. Саме в сім'ї формуються моральні якості і здійснюється процес становлення особи. Несприятливий клімат (мікро-соціум) формує потенційно неправильну соціальну поведінку дитини, а пізніше — і дорослої людини. Власна сім'я може не лише направляти і підтримувати дитину у потрібному для суспільства руслі, але й стати психотравмуючим фактором — порушити соціальну адаптацію і потягти за собою вчинення насильства в сім'ї.Так, переважна більшість (71,2%) злочинців самі у дитинстві були жертвами агресії, що надалі сприяло формуванню у них схильності вирішувати свої проблеми за допомогою сили, у тому числі 19,2% з них піддавалися кримінальному насильству один раз, 26,9% — два-три рази, 17,3% — чотири-п'ять разів, 17,3% — шість і більше разів, 13,5% — регулярно (два-три рази на місяць), а 1,9% — систематично (не менше трьох разів на тиждень) [4].
   З'ясувавши поняття “гендер”, “насильство”, потрібно зупинитись на певній характеристиці насильства в сім'ї.
   На думку автора, насильство в сім'ї це — будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини, так і громадянина, що наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
   Об'єктом насильства можуть бути життя та здоров'я, честь та гідність, а в окремих випадках — статева свобода та статева недоторканість найбільш беззахисних членів сім'ї — жінок, дітей, осіб похилого віку тощо. Відповідно цьому, потерпілими (жертвами) є діти, батьки, рідні сестри, брати, дружина (співмешканка) насильника, та інші його родичі (дідусь, бабуся, онуки, дядьки, тітки, племінники).
   За неофіційними даними, щорічно в Україні від насильницьких злочинів страждає понад 10 тис. жінок. Домінуючими видами протиправних дій стосовно жінок були умисні вбивства та вбивства з обтяжуючими обставинами, нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом [5]. В окремих випадках, потерпілі (жертви) сімейного насильства провокують насильника на скоєння стосовно них суспільно-небезпечних дій.Як результат цього — негативна поведінка потерпілих сприяла тривалому нагромадженню у членів сім'ї негативних переживань, емоційної напруги, що рано чи пізно призводить до насильницьких дій за механізмом “остання крапля”. Щодо суб'єкта насильства в сім'ї, то за результатами репрезентативного вибіркового дослідження, проведеного 1989 р. у м. Києві та трьох областях Української РСР, було виявлено, що здебільшого (84%) злочини у сімейно-побутовій сфері чинили чоловіки [6], які мають, в основному, середню освіту, низький рівень заробітку чи взагалі його не мають, зловживають, як правило, алкоголем тощо. В окремих випадках їм притаманна наявність аномалій психіки в рамках осудності [7].
   Проаналізовані дані також дозволяють виділити такі основні мотиви насильства в сім'ї чоловіками, як: утвердження власного авторитету (46,3%); бажання панувати (40,4%); неможливість повноцінно виконувати свою роль (31,6%); виплескування на потерпілого злості, що виникла внаслідок невдачі, кризи особистого, сімейного життя (53,7%); образа, яка виникла внаслідок конфлікту з іншими членами сім'ї (15,4%); бажання заподіяти потерпілому біль, страждання, завдати збитку (75,7%); бажання повернення потерпілого (12,5%); ревнощі (21,3%); помста (12,5%); бажання припинити пияцтво, іншу аморальну поведінку потерпілого (22,4%); помста за постійні побої, образи, знущання (17,7%); помста за вчинене насильство, образи, знущаннязі сторони потерпілого безпосередньо перед злочином (30,9%); помста за жорстоку поведінку, знущання у дитинстві зі сторони потерпілого (9,6%); бажання позбутися потерпілого або пов'язаних з ним турбот (10,3%); користь (11,8%); бажання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, іншою власністю (9,6%); бажання виселити потерпілого (його родину) із загальної житлової площі (8%); бажання припинити образи, приниження зі сторони потерпілого (16,2%); захист злочинцем інших членів сім'ї від насильства/нападу зі сторони потерпілого (7,4%). Як правило, винний керується відразу декількома мотивами [8]. Врахування викладених мотивів насильника дасть можливість відповідним правоохоронним органам більш ефективно здійснювати профілактику насильства в сім'ї.
   Характерною особливістю зовнішньої сторони поведінки суб'єкта насильства в сім'ї є те, що це об'єктивна, виражена назовні суспільно небезпечна дія насильницького характеру стосовно членів сім'ї, яка посягає на їх законні права та інтереси і проявляється у різних формах фізичного, психічного, морального і сексуального знущання, іншого роду насильницьких діях, які ставлять у певну залежність потерпілого (жертву) стосовно насильника.
   Якщо говорити про фізичне насильство в сім'ї, то воно, звичайно, вчиняється найчастіше. Побиття чоловіком своєї дружини або дітей на сьогодні не диво. Насильник, перебуваючи в алкогольній чи іншій залежності, схильний до непередбачуваних дій і, частіше всього, чинить подібне до дружини, дітей та інших родичів саме у стані алкогольного чи іншого виду сп'яніння, що обтяжує покарання. Але непоодинокі випадки, коли такі “п'яниці” своєю поведінкою детермінують насильство по відношенню до себе зі сторони рідних. Фізичне насильство використовується при вчиненні багатьох злочинів, тому це на сьогодні є основною формою об'єктивної сторони, у тому числі і насильства по відношенню до членів сім'ї. Фізичне насильство, в основному, спрямоване на нанесення жертві тілесних ушкоджень (легкі, середні, тяжкі), побоїв, мордувань, що може призвести до особливо тяжких наслідків, або навіть смерті. Варто зазначити що фізичне знущання може полягати також в обмеженні волі чи свободи особи, навмисному недогляді за малолітніми в цілях покарання.
   Складну проблему становлять насильницькі злочини, які вчиняються із сексуальних мотивів. Зростає, зокрема, інтенсивність умисних убивств, пов'язаних зі зґвалтуванням. Сексуальне насильство в сім'ї, як об'єктивна сторона насильства, супроводжується поєднанням багатьох елементів. Скоєння такого насильства в сім'ї, здебільшого, вчиняється чоловіками, з використанням як фізичного, так і морального поневолення. Батьки розбещують неповнолітніх дітей та змушують займатися проституцією, жебракуванням, навмисно під впливом погроз втягують неповнолітніх у злочинну діяльність з метою наживи. Розповсюдження сексуального рабства, сексуальної експлуатації малолітніх та неповнолітніх, де ініціаторами такого злочину стають саме батьки, стає жахливою правдою сьогодення. Цими діями злочинець порушує нормальний фізіологічний, психічний розвиток неповнолітніх, які у дорослому житті також займаються розбещенням неповнолітніх, або малолітніх. Як правило, такі дії зумовлені економічною бідністю і, щоб якось подолати такий стан, батьки йдуть на такі нелюдські кроки. Сексуальне насильство в сім'ї також може бути направлене як на дружину, так і на чоловіка.Хоча останнє трапляється рідко. Матеріальна чи службова залежність одного з подружжя, безпорадний стан жертви, малолітство чи навпаки похилий вік полегшує злочинцеві акт вчинення насильства і цинічного ставлення до жертви.
   Психічне насильство в сім'ї полягає у систематичному знущанні з члена сім'ї, приниженні його честі та гідності, що призводить до порушення психічного здоров'я жертви та може стати приводом для суїциду. Як показує практика, спочатку вчиняється психічне насильство, яке у певний момент доповнюється різними за ступенем тяжкості фізичними діями, а потім фізичне насильство доповнюється насильством економічним. Доведення особи до самогубства або замаху на самогубство є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності. Все це впливає на психічне здоров'я жертви і призводить до фатальних наслідків.
   За дії, що зазначені вище, встановлена відповідальність відповідно до норм чинного Кримінального кодексу України. Але, враховуючи стан сьогодення, динаміку та структуру насильства в сім'ї, цього явно недостатньо.
   Одним із заходів, спрямованих на боротьбу із насильством в сім'ї, було б передбачення у чинному Кримінальному кодексі України відповідного розділу Особливої частини, який би чітко виділив і закріпив відповідальність за насильство (злочини) в сім'ї. Для порівняння, законодавство зарубіжних країн, і зокрема Російської Федерації, має розділ (главу) XX Особливої частини Кримінального кодексу “Преступления против семьи и несовершенолетних” [9]. Реалізація цієї пропозиції полегшила б роботу правоохоронним органам і могла б слугувати дієвим механізмом для попередження насильства в сім'ї.

Висновки

   За результатами викладеного, постає на сьогодні питання, як протистояти та боротися з насильством? Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому опиратися. Тим не менш, законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи і захист від їх порушення. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, ніхто не може бути підданий такому поводженню чи покаранню, яке б принижувало його гідність. Ці гарантії та багато інших дає нам Конституція України (ст.27, 28). На допомогу цим конституційним засадам приходять закони, які розширюють права осіб у боротьбі, попередженні та іншого роду профілактиці насильства, гендерного, зокрема. Так, наприклад, в ухваленому у 2001 році Законі України “Про попередження насильства в сім'ї” визначено механізм та засоби захисту жертв наруги. Наприклад, працівники міліції мають скеровувати постраж-далих до спеціальних установ, видавати їх захисні приписи та нагляди за виконанням цих приписів. Закон України “Про міліцію” зобов'язує правоохоронні органи гарантувати безпеку осіб (п.1 ст. 10), які повідомили про загрозу їхньому життю, здоров'ю, житлу чи будь-якому іншому майну. Сімейний кодекс України закріпив та розширив конституційне положення про те, що дружина й чоловік мають рівні права та обов'язки, і ніхто з них не має ані привілеїв, ані обмежень за будь-якою ознакою. Паралельно цьому Кримінальний кодекс України передбачає й відповідальність за насильницькі дії. Поряд із цими основними законами є ряд інших нормативно-правових актів, які гарантують і забезпечують права осіб на захист їх від насильницьких дій як власних, так і зі сторони держави.
   Як бачимо, законодавчої бази достатньо для подолання такого суспільно-шкідливого явища як гендерне насильство, але для ефективності цих правових норм потрібен дієвий механізм, який не завжди спрацьовує.Чому це відбувається? Одна з причин — недостатній зв'язок між державою і жертвою. Мова йде про латентність жертви (приховування факту насильства зі сторони жертви).Держава, в особі правоохоронного органу чи іншого органу, який зобов'язаний наглядати за додержання порядку і безпеки, не в змозі контролювати дії кожного із нас, а тому необхідно сприяти їм у вирішенні цих проблем. Коли жертва насильства приховує свій статус, вона потрапляє під більшу небезпеку та вводить у цю небезпеку інших громадян. В силу пасивного ставлення потерпілого до покарання винного за його діяння, злочинець перебуває на свободі і може вчинити насильницькі дії по відношенню до іншої людини. Проблема також у тому, що правоохоронні органи не завжди реагують на факт вчиненого насильства, особливо якщо це стосується насильства в сім'ї. Цьому теж слід приділити особливу увагу.
   Гендерне насильство — дуже складне, багатогранне явище, тому воно потребує особливої уваги як зі сторони держави, так і зі сторони кожного громадянина України. Деякий час науковці не приділяли достатньої уваги жертві злочину, зосереджуючись на самому злочинцеві. Такий підхід не дуже правильний, оскільки злочин потрібно дослідити з усіх сторін. Тому за останні десятиріччя набула значення концепція дослідження і особи жертви, одночасно із дослідженням особи злочинця. Жертва гендерного насильства інколи сама наражається на небезпеку, і тим самим збільшує свою віктимність до насильства.З тим, щоб правильно і всебічно розглянути цю проблему, потрібно враховувати значення жертви у такому суспільно-небезпечному діянні, як гендерне насильство, про що далі в майбутньому будемо вести мову.

Література

1. «Про проведення гендерно  — правової експертизи». http://zakonl. rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=479-2001-%EF Постанова Кабінету Міністрів  України від 12 квітня 2006 року «Про національний план щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадження гендерної рівності в суспільстві на 2001-2005 роки» http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
2. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 5 листопада 2001 року, http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi? meg =504-2006-%EF
3. А.П. Закалюк «Курс сучасної Української Кримінології» / Теоретичні засади та історія Української Кримінологічної науки.— К.: 2007. А.П.Закалюк «Курс сучасної Української кримінології»/ Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів — Київ, 2007.— 424 с
4. Злочинність в Україні.Стат.зб.— К.: Держ.ком.статистики України, 2000.— 100 с; Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік.— К.: МВС України.Департамент інформаційних технологій, 2003.— 120 с
5. Кримінологічна віктимологія.— К:   Атіка, 2006 — 351 с
6. Предупреждение семейно-бытовых правонарушений / Отв. ред. Ф.А.Лопушанский.— М.: Наука,  1989.— С.96.
7. Чечель Г. И. Влияние психических аномалий на назначение и отбытие наказания / Г.И. Чечель. Личность преступника и уголовная ответственность. — Саратов,  1981.— С. 129.
8. Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік.
9. Коментарий к Уголовному кодексу Росийской Федерации (под об-щей редакцией доктора юридических наук, Председателя Верховного суда Росийской Федерации В.М. Лебедева и доктора юридических наук, професора Ю.И. Скуратова — Москва, Издательство Норма, 2002.— 937 стр.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com