www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Місце політичної культури в інформаційному просторі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Місце політичної культури в інформаційному просторі

Л.В. Габелюк, асп.

МІСЦЕ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

   У статті автор аналізує взаємозв'язок між процесами розгортання інформаційної революції і проблемами підвищення рівня політичної культури в українському суспільстві. Підкреслюється важлива роль і функція мас-медіа впливати на формування політичної культури, спрямовуючи свою дію не лише на загальнолюдські ціннісні орієнтації, а на специфічні прояви національних особливостей.

   In the article an author analyses interdependence among the processes of expansion of information revolution and problems of increasing the political culture level in Ukrainian society. An important role and function of mass-media is underlined to impact to political culture formation, directing the activity not only to the common to all mankind valued orientations but also on the specific manifestation of national features.

   Вступ. Специфіка формування політичної культури, її впливу на сучасне суспільно-політичне життя полягає в необхідності врахування нових його вимірів і форм, обумовлених глобалізацією, прискореною інформатизацією, поширенням маніпулятивних технологій у сфері суспільної свідомості, віртуалізацією основних суспільно-політичних і культурних дискурсів. Дані тенденції є визначальними факторами процесів національного самоусвідомлення і політичної самоорганізації спільноти, що суттєво видозмінюють і наповнюють новим змістом традиційну модель націостановлення, вироблену й реалізовану в межах європейської цивілізації протягом XVII-XX ст.
   Стрімкий розвиток інформаційної революції призводить до того, що інформація стає головним структурним компонентом нашої політичної організації, а потоки ідей та образів складають основну логіку політичної структури. Технології по зв'язках із громадськістю, чисельні піар-кампанії є яскравою прикметою інформаційної революції, що розвивається в сфері політики. Зближення політичного процесу з інформаційними технологіями дозволило створити віртуальний політичний простір, за допомогою якого нова політична влада активно прагне підпорядкувати реальний світ політики. Все це супроводжується зміною ціннісних норм, які тісно пов'язані зі зміною духу часу та культури.
   В цьому процесі на передній план висувається високий рівень політичної культури як динамічний процес зміни ціннісних норм політичного життя та засобів його здійснення. І тут йдеться не стільки про поширення політичної культури та оволодіння нею, скільки (більшою мірою) про трансформації її якості та перехід від одного типу, зумовленого початком формування віртуального інформаційного простору вже за новими правилами і принципами політичної гри, котрі диктують закони інформаційної революції.
   Процес розвитку відкритого інформаційного суспільства, що досягається завдяки розвитку інформаційних
   технологій, розширення інформаційного простору, сприяє підвищенню рівня політичної культури громадян та їх політичної активності. В цьому процесі значно посилюється і розширюється функція мас-медіа у формуванні вищого рівня політичної культури та ідеології сучасного українського суспільства, впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, зумовлених інформаційними процесами.
   Аналіз досліджень і публікацій. Діяльність мас-медіа, як і характер масової комунікації, сьогодні визначається глобалізаційними процесами, без наукового дослідження яких неможливе адекватне розуміння статичних і динамічних характеристик політичної культури та ідеології, так само як і її місця в сучасному інформаційному просторі.
   Різні аспекти формування політичної культури в рамках інформаційного суспільства розглядаються в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних авторів. Окрім Г. Алмонда і С Верби, що вперше використали поняття "політична культура" для аналізу якісного стану різних політичних систем, цю проблему розглядають уже в рамках розгортання інформаційної революції такі зарубіжні вчені як А. Кінт, Е. Тоффлер, Б. Ланв'є та багато інших. Серед праць українських вчених-дослідників, в яких представлені проблеми мас-медійних процесів та роль ЗМК у формуванні політичної культури і політичної свідомості і які мають більш загальний характер, слід назвати публікації О. Грищенка, Л. Губерського, В. Андрущенка, А. Москаленка, А. Ручки та ін. Особливо відзначимо оригінальність постановки питання методологічної ролі інформаційного підходу в дослідженні політичної культури Е. Семенюка. Проблеми глобалізацій-них процесів та їх впливу на демократичні перетворення, на формування політичної культури і політичної свідомості в українському суспільстві розглянуті, зокрема, в дисертаційному дослідженні та монографії О. Зернецької та В. Горбатенко. Отже, питання місця і ролі політичної культури в процесі формування інформаційного простору залишається актуальним.
   Постановка завдання. Дана стаття являє собою спробу провести аналіз впливу інформаційних процесів на формування якісно нового, вищого рівня політичної культури та нових форм політичної комунікації, а також стану українського інформаційного простору в умовах впливу глобалізації. Автор звертає увагу на розширення функцій мас-медіа як у формуванні нового типу політичної культури, так і їх впливу на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві.
   Основна частина. Сучасний інформаційний потік, що не має аналогу по силі впливу на світове співтовариство і характеризується всепроникністю, пов'язаний, насамперед, з небувалим розвитком ринку знакової продукції, появою нових інформаційних технологій, удосконаленням і збільшенням кількості засобів масової комунікації. Постійне поглиблення й розширення цього процесу вимагає від людства невпинного пошуку шляхів запобігання можливим негативним наслідкам вторгнення інформації в структуру людської свідомості. Можливість такого вторгнення пов'язана з її ідеологічним, ціннісно-орієнтованим характером, здатністю до деформування духовного життя, загальнолюдської культури окремих суспільств і людства в цілому.
   Пошуки адекватних відповідей на запитання про ступінь впливу інформації на людину передбачають знання і глибоке розуміння основних тенденцій розвитку інформаційного суспільства. До них належать атомізація сучасного суспільства, подолання надмірної залежності індивіда від суспільства, розширення ступеня свободи особи. Сюди слід віднести також підвищення ролі інформації й інформатизації як основи політичного аналізу, моделювання і прогнозування політичної діяльності як вирішального чинника суспільного розвитку, буття людства, формування політичної свідомості та політичної культури суспільства.
   В цих умовах політична культура вперше в історії людства формується високотехнологічними інформаційними і комунікаційними засобами, що стали всепроникаючою культурною силою. Інформаційна революція, віддана на відкуп силам вільного ринку, породжує інформаційну і моральну кризу. Змінюється система політичних цінностей, що неминуче змінює саму природу нашого політичного світу. У цьому процесі утворюється розрив між інформаційною метамережею і більшістю видів політичної діяльності та політичними акторами. Однак ні політичні актори, ні окремі види політичної діяльності не зникають. Зникає їх колишнє структурне значення в коло політики, що переходить у нову логіку інформаційного простору.
   Інформація миттєво розповсюджується в просторі, її можуть одночасно споживати різні політичні актори. З точки зору політичної мобілізації суспільства, інформаційний ресурс має перевагу всеохопленості і одночасності впливу, що до інформаційної революції було практично нездійсненно. Та особливе значення в інформаційному суспільстві має фактор часу: одна й та ж інформація за годину до політичних виборів і годиною після них може стрімко знецінитися і втратити своє політичне значення. Підвищена чутливість до часового фактору викликала до життя цілі нові політичні галузі - сітку спеціалізованих політичних фондів і агентів, що займаються опитуванням суспільної думки.
   Окрім того, нова інформація сьогодні застосовується для систематичних нововведень і новаторства в політиці, що робить політичні практики нелінійними і дискретними. Без перебільшення можна сказати, що інформація стає головним, а не просто одним з ресурсів політики. При цьому серйозна небезпека інформаційної революції в тому, щоб приймати новації заради них самих. Як справедливо зазначає Е. Гідденс, "ми живемо у світі, котрий повністю конституйований через рефлексивно застосоване знання, і ми ніколи не можемо бути впевненими, що будь-який його елемент не буде переглянутий" [1].
   Синергетичний закон еволюційних кореляцій стверджує, що кожне структурне, організаційне нововведення окрім прямого і запланованого результату призводить до паралельних і незапланованих сплесків ентропії в сусідніх і проміжних сферах [2]. Це вимагає від реформаторів випереджувальної технічної, організаційної та інтелектуальної реакції, вироблення лінії коректуючого менеджменту, що може в кілька десятків разів збільшити вартість запланованих інновацій.
   Однією з небезпек інформаційної революції стало й те, що більш точні й повні знання про політичний процес, більш високий рівень політичної культури не приводять до посилення контролю над політикою. Проблема в тому, що в інформаційному суспільстві ми зіштовхуємося з диференційованістю як влади, так і інформації. Отримання інформації здійснюється не одноманітно, найбільш значима її частина залишається засекреченою відповідними службами. При цьому інформація в різній мірі доступна для тих політичних структур, котрі здатні поставити її на службу груповим інтересам.
   Разом з тим, загальні потоки інформації стають все більш неконтрольованими, достовірність, точність і коректність даних практично ніким не перевіряються, що може призвести до зміни усталеної політичної орієнтації громадян, спотвореного виду формування політичної культури. Скажімо, в світі Інтернет сьогодні можуть бути будь-які політичні гасла і заклики, неправдива інформація, здатна посіяти паніку і викликати неадекватні масові реакції.
   Але найголовніше - інформаційна революція перетворила ЗМІ у віртуальну "четверту" гілку політичної влади, котра за силою, оперативністю і проникливістю свого впливу набагато переважає всі три традиційні гілки влади разом взяті. Політична боротьба стала все більше розгортатися у віртуальному інформаційному просторі і набувати нових посттрадиційних віртуальних форм. Мозаїчність подій на віртуальній політичній сцені, котру кожен телеекран висвітлює в різних ракурсах, робить сприйняття політичного процесу ще більш дискретним і схоластичним.
   Вперше в історії людства політична культура формується електронними ЗМІ, які в більшості випадків орієнтовані на максимальні економічні чи політичні прибутки.
   Ніколи до цього суспільство не допускало, щоб формування політичних цінностей залежало від отримання прибутку або власної користі заможних шукачів політичної влади. Особливої небезпеки ця ситуація набуває в умовах безперервного розширення глядацької аудиторії, коли телебачення стає всепроникаючою культурною силою [3].
   Між тим, рівень нашої політичної культури, наш політичний зір так звик до сакраментальних політичних організацій - трьох гілок політичної влади, державних структур, яскравих прапорів і гасел політичних партій, що ми відчуваємо досить зрозуміле почуття розгубленості перед віртуальними формами політичної боротьби, натиском інформаційної агресії, стрімко розширюючим світом символів.
   Синергетичний підхід припускає вирішення проблеми за допомогою формування нової політичної культури, що вимагає нової якості і ефективності політичних досліджень і політичної практики. А це диктує необхідність кардинальної зміни методології політичної науки в цьому аспекті. Зокрема, слід перебороти спрощений підхід до інформації як до повідомлення чи навіть знання, головним суб'єктом яких виступають засоби масової інформації. Доцільно виходити з того, що інформація, з одного боку, виступає такою ж категорією Універсаму, як простір і час, а з іншого - є сутнісною силою людини і суспільства. Інформаційна революція не може досліджуватися лише в технологічному плані, адже вона охоплює всі без винятку сфери людської життєдіяльності. Культура має розглядатися як міра і ступінь розвитку сутнісних сил людини і суспільства в цілому, а політична культура - в світі політичного, зокрема.
   Особливий аспект проблеми пов'язаний з функціонуванням у суспільстві засобів масової інформації та їхньою роллю у формуванні та розвитку політичної культури наприкінці XX сторіччя. За даними ЮНЕСКО, зараз у світі видається понад 8 тисяч солідних щоденних газет загальним накладом близько півмільярда примірників, працюють понад 20 тисяч радіостанцій і понад 6.5 тисячі телепередавачів (телебаченням охоплено 133 країни світу). На початку 90-х років в Україні змінилася ситуація з мас-медіа, а не могло не викликати кардинальних змін в умовах поширення найрізноманітнішої інформації в суспільстві [4]. Безперечним є той факт, що політична культура українського народу зазнає серйозного впливу цих чинників і він (цей факт) потребує глибокого наукового аналізу.
   Відомо, що політична культура забезпечує трансляцію нагромадженого у царині політичного життя позитивного досвіду від однієї генерації до іншої й тим сприяє стійкості політичних відносин у часі. Інакше кажучи, вона є своєрідною естафетною паличкою в соціумі, істотним чинником соціалізації членів суспільства, насамперед молодих генерацій. Адже політична культура органічно поєднує людську свідомість, психоемоційні чинники та діяльність у сфері політики. Будучи засобом політичної соціалізації людини, способом організації та розвитку політичного життя суспільства, вона "формується на певному рівні політичної ідеології та соціальної психології і вбирає в себе певні ідеї, переконання та погляди, способи діяльності, індивідуальний та суспільний досвід, традиції, звички, почуття. Інакше кажучи, політична культура - це єдність об'єктивних, соціально-нормативних компонентів свідомості та поведінки, суб'єктивних станів, які відображають переживання цих нормативів реальному життю" [5].
   Політична культура є одним з тих багатьох соціальних явищ, засадовими стосовно виникнення яких є найрізноманітніші інформаційні процеси з їхніми специфічними механізмами. Справа в тому, що в структурі політичної культури наявні, "по-перше, рівень розвитку та співвідношення усталених правових, соціальних, моральних і психологічних норм-регуляторів суспільних відносин, по-друге, когнітивні, емоційно-комунікативні та практичні (поведінкові) компоненти формування суспільної свідомості і засвоєння її окремою особистістю та соціальними групами" [6]. Кожен із згаданих феноменів не лише багатогранно пов'язаний з різними інформаційними процесами в суспільстві та у психічній діяльності особистості, але й сам має інформаційну природу.
   Варто звернути увагу на багатомірність різновидів та типів інформації, причетних до конституювання політичної культури: це далеко не тільки політична інформація як така, у своєму безпосередньому вигляді, але й економічна, правова, соціологічна, естетична, культурологічна, екологічна тощо. Понад те, справа не обмежується лише семантичною, логічною інформацією, вона може бути також сенсорно-чуттєвою, психологічною, художньо-естетичною тощо. По суті, не має такого різновиду інформації, який був би психологічно чи соціально значущим і разом з тим не відігравав би певної культурно-політичної ролі. До цього слід додати, що політична культура у свою чергу теж справляє багатоаспектний вплив на перебіг багатьох соціально-інформаційних процесів, на формування та розвиток у суспільстві різного роду інформаційних мереж та систем.
   У цьому контексті засоби масової інформації є такими ж компонентами демократичної політичної системи як парламент, виконавча влада, незалежний суд. Звичайно, ЗМІ як спосіб масового зв'язку між тими, хто управляє і тими, хто є об'єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не лише оперативну, а й офіційну інформацію - закони, укази, постанови, розпорядження тощо. Цим самим вони передають волю влади, її вимоги. Це специфічний вид директивної інформації, розповсюджений у масовий спосіб. Разом з тим, ЗМІ є видом зворотного зв'язку: вони акумулюють думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя громади.
   Таким чином, в процесі руху інформації в суспільстві формується громадська думка, що відображає людське буття, суспільну практику людей, рівень їх політичної культури і виступає як регулятор діяльності. Вона (суспільна думка) створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки політики, мистецтва і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації. Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Не підміняючи жодної з форм суспільної свідомості, не спираючись на організовану силу як закон, не визначаючи цілей, як це робить програма, громадська думка за допомогою специфічних засобів, шляхом схвалення або осуду, захоплення чи зневаги. Акцентування інтересів, раціональної та емоційної оцінки людей і їхніх вчинків, сприяє трансформації тих чи інших ідей у конкретні вчинки.
   Разом з тим засоби масової інформації мають показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані формувати, виховувати політичну культуру в суспільстві. Політична культура й самого журналіста передбачає правдивість, чесність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Висока політична культура передбачає також добросовісність, толерантність у викладі точки зору політичного опонента, недопустимість поширених ще й сьогодні мітингових прийомів навішування ярликів, підміни переконливих аргументів суто емоційними засобами суперечок і звинувачень.
   Останнім часом поглиблення інформаційного підходу до аналізу соціальної діяльності породило як нові наукові концепції, так і низку оригінальних понять, необхідних для їх розгортання. До перших належать, наприклад, соціальна інформатика, концепції інформатизації, медіатизації та інтелектуалізації суспільства, когнітивне суспільствознавство, концепція соціального інтелекту [7]. Мірою їхнього конституювання дедалі важливішими стають такі спеціальні поняття як інформація суспільства, інформаційне середовище, інформаційний потенціал (особистості чи суспільства), нарешті, інформаційна культура (особистості, соціуму або ж певної його частини) [8]. Зміст кожного з цих понять багатьма нитками пов'язаний з проблемами становлення та розвитку політичної культури. Особливий інтерес стосовно цього становить, зокрема, питання про співвідношення культури інформаційної та політичної (як на індивідуальному рівні, так і в масштабах різних соціальних спільнот). Апріорно можна припустити, що відсутність належної інформаційної культури неминуче обертається на примітивізм також у площині політичної культури.
   Зауважимо, що в історії українського суспільства поряд з іншими істотними особливостями кожен період був позначений певним характером інформаційного середовища, в якому жили люди, найважливішими інформаційними потоками та пріоритетними різновидами використовуваної інформації, певним загально соціальним рівнем культури інформаційної. Отже, глибоке врахування багатогранної історичної специфіки, соціокультурних, економічних, соціально-політичних особливостей кожного етапу розвитку українського суспільства є необхідною передумовою адекватності аналізу інформаційних чинників еволюції політичної культури народу.
   В сучасному інформаційному суспільстві позитивним для розвитку політичної культури є те, що новітні інформаційні технології надають можливість оперативного доступу до інформації про діяльність державно-владних структур. Взаємодія влади і суспільства базується на механізмах зв'язку з громадськістю та надання інформаційних послуг населенню, а також на механізмі публічного вираження суспільної думки. Для становлення в Україні дійсно відкритого громадянського суспільства необхідним є вирішення проблеми вільного доступу громадян і суспільних організацій через мас-медіа, завдяки чому відбувається формування громадської думки, політичної свідомості і політичної культури.
   Особливе значення проблема інформаційної відкритості набуває в Україні в умовах переходу від командно-адміністративної системи тоталітарного правління до демократичного суспільства. При цьому саме сучасні інформаційно-комунікативні технології, в тому числі електронні медіа (від традиційного телебачення і радіо до Інтернет-сайтів, спрямованих на широку аудиторію) відкривають принципово нові можливості для вільного поширення інформації, масового інформаційного обміну і комунікацій, внаслідок чого можна очікувати формування нового типу демократичного суспільства, в рамках якого політична культура стає одним із домінуючих чинників.
   Таким чином, інформаційний простір суспільства доцільно розглядати як самостійний феномен, розвиток якого має свої еволюційні закономірності, але може бути керованим і за допомогою інформаційної політики. Саме інформаційний простір забезпечує умови для участі громадян у прийнятті суспільно значимих рішень, а також визначає рівень доступності правової, політичної інформації для окремих осіб. Від того, наскільки розвинутий інформаційний простір, значною мірою залежить і відкритість суспільного устрою для демократичних перетворень і рівень політичної культури суспільства. Тому реальна роль мас-медіа полягає не в тому, щоб бути "четвертою владою", а в тому, щоб, по-перше, виступати посередником між суспільством, громадськими і державними організаціями, політичними та владними інститутами. По-друге, саме мас-медіа відіграють головну роль у процесі формування громадської думки, привертаючи увагу членів суспільства до нової, суспільно-значимої проблеми чи до оцінки тих чи інших явищ. Отже, інформаційна діяльність мас-медіа спрямована не лише на інформування або зміну політичної позиції та ціннісних орієнтацій, і тому саме мас-медіа мають стати й одним з важливих чинників формування політичної культури.
   Політична інформація подається мас-медіа різними способами - від об'єктивно-нейтральної до суб'єктивно-оціночної, при цьому рівень достовірності політичної інформації скорочується, наприклад, по мірі наближення виборів, що є досить поширеною тенденцією в діяльності ЗМК. Наслідком цього є загострення проблеми відчуження громадян від влади і перетворення таких елементів демократії, як альтернативні вибори, політичний плюралізм і свобода слова на засоби недемократичного розподілу і приватизації влади. Незважаючи на ці проблеми, провідна роль у забезпеченні суспільства політичною інформацією належить саме мас-медіа, які забезпечують можливість комунікації між політиками, виявляючи рівень їх політичної культури і політичної свідомості, між політичними рухами та органами державної влади, а також здійснення громадянами політичного вибору, зумовленого рівнем політичної свідомості і політичної культури.
   Аналіз стану політичної комунікації як одного з чинників розвитку політичної культури в українському суспільстві, за даними соціологічних опитувань, свідчить, що проголошення відмови українського суспільства від тоталітаризму радянського типу ще не означає його наближення до демократії з властивими їй принципами свободи слова та думки, свободи виявлення поглядів і переконань, а також правом громадян на отримання об'єктивної інформації, а значить - підвищувати та вдосконалювати власну політичну культуру. Наблизитися до розв'язання цієї проблеми можна було б, на наш погляд, через визнання на законодавчому рівні за мас-медіа принципово нового статусу - незалежних від тиску державних структур ЗМІ. Проте ще однією невирішеною проблемою є неготовність самих мас-медіа і журналістів до цього статусу - серед перешкод можна назвати і "внутрішню цензуру", і фінансову залежність, і відсутність солідарності в середовищі журналістів, і часом низький рівень політичної культури самих носіїв інформації.
  Розгляд проблем, що потребують свого вирішення за допомогою цілеспрямованої державної інформаційної політики в Україні, свідчить, що хоча серед країн СНД Україна посідає одне з провідних місць за кількістю законів, присвячених мас-медіа, негативні тенденції в інформаційній сфері України посилюються і становлять суттєву загрозу збереженню національної самобутності українського інформаційного простору, формуванню високого рівня політичної культури суспільства. Серед основних невирішених проблем державної інформаційної політики в Україні, на нашу думку, слід назвати, по-перше, надто високу вартість державних послуг, а значить недоступність їх широкому загалу суспільства; по-друге, відсутністю, перш за все у комерційних ЗМІ, матеріальної зацікавленості у випуску якісної української медіа продукції (інформаційно-аналітичної, а також навчальних і розважальних програм тощо); по-третє, правову незахищеність українських ЗМК та творчих колективів від переслідувань державних контролюючих органів; по-четверте, відсутність гарантій прав журналістів.
   Головним критерієм ефективності державної інформаційної політики можна вважати забезпечення свободи слова. Хоча у західних суспільствах свобода слова є одним з основних інститутів політичної демократії, очевидно, що це положення не слід сприймати буквально, оскільки неформальна інформаційна монополія (яка суттєво обмежує свободу слова) існувала в західному соціумі завжди, внаслідок чого були вироблені механізми не формально-юридичного, а фактичного обмеження свободи слова. Проте, оскільки принцип свободи слова було проголошено однією з основ західної демократії в її традиційній формі, то в тих випадках, коли політика уряду вступала в явну суперечність з інтересами більшої частини суспільства, критична точка зору ставала панівною у мас-медіа.
   Аналіз теоретичних поглядів щодо впливу сучасних мас-медіа на формування політичної культури та ідеології дає підстави констатувати, що без урахування теорії постіндустріального інформаційного суспільства неможливо зрозуміти специфіку ряду аспектів діяльності сучасних мас-медіа та їхню роль у соціально-економічних трансформаціях. Особливості діяльності мас-медіа в сучасних умовах значною мірою визначаються глобалізаційними процесами, які виявляються у зростанні світових комунікаційних конгломератів, що утворюють глобальний інформаційний простір.
   Проте сучасні глобалізаційні процеси, незважаючи на свою історичну закономірність, породжують ряд проблем як у сфері економіки, так і в сфері масової комунікації. Перш за все, це проблема поширення глобальної масової культури, яка веде до стандартизації масової свідомості на основі культурних зразків, створених на Заході і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот зі своїми власними традиціями. Крім того, специфікою глобалізаційних процесів в умовах становлення інформаційного суспільства є те, що політичні інститути держави втрачають контроль над змістом інформаційного простору. Внаслідок цього особливого значення набуває проблема ступеня відкритості інформаційних систем, оптимального для збереження суверенітету національного інформаційного простору та забезпечення ефективності державного управління.
   Сьогодні інформаційний стан суспільства став визначальним фактором економічного і соціального розвитку, від того, як функціонують системи передачі інформації, залежить державне управління, взаємини влади і суспільства, рівень розвитку політичної культури суспільства. Особливе значення в умовах побудови в Україні демократичного суспільства набуває проблема ступеня відкритості інформаційних систем, оптимального для збереження суверенітету національного інформаційного простору.
   Особливості сучасної медіакультури (насамперед її мультимедійність та інтерактивність, реалізовані в електронних ЗМК) суттєво збільшили можливості мас-медіа на вибір певної моделі реальності, і перш за все - реальності політичної. У перехідному українському суспільстві зміст політичної культури визначається правлячими елітами, які виступають у масовій свідомості уособленням соціальної влади, і саме тому контроль за діяльністю мас-медіа стає однією з основних передумов набуття політичної влади. Хоча на законодавчому рівні проголошено свободу слова і незалежність ЗМК від державної влади, вони фактично не мають реальної юридичної та економічної захищеності, і це дає можливість фінансовим і політичним елітам використовувати мас-медіа в своїх інтересах, впливати на формування і розвиток політичної культури, що відповідала б реаліям суспільно-політичного стану суспільства. Все це стало наслідком того, що в українських мас-медіа спостерігається дефіцит з якісною політичною аналітикою, значного поширення набула масова бульварна преса, котра формує у людей примітивні і деструктивні за своїм спрямуванням уявлення про суспільні цінності, веде до розмивання гуманістичних традицій українського соціуму.
   Аналіз теоретичних концепцій політичної комунікації (від класичних поглядів Ю. Габермаса до досліджень сучасних українських авторів) дозволяє дійти висновку про можливість виокремлення двох типів такої комунікації - "традиційної" політичної комунікації "згори", ініціатором якої виступає влада, що інформує громадян про свої рішення (у більшості випадків не очікуючи на зворотний зв'язок з боку громадськості), та "альтернативної" політичної комунікації, ініціатором якої виступає громадськість у формі громадських об'єднань та організацій різного типу [9].
   Недостатня ефективність державного управління і, відповідно, політичної комунікації у її традиційній формі породжує проблему політичної відчуженості, втрати довіри до влади та ініційованої нею політичної комунікації та водночас підвищує значення альтернативної політичної комунікації. Остання є невіддільною від орієнтації на формування високого рівня політичної культури, збереження ціннісних орієнтацій громадян, становлення громадянського суспільства, основним принципом якого є політична активність локальних та регіональних об'єднань громадськості.
   Таким чином, демократичні трансформації українського суспільства, розвиток інформаційних технологій та інформаційного простору має наслідком появу у громадян нових можливостей отримувати інформацію про діяльність державно-владних інституцій, що призводить до формування якісно нового рівня політичної культури громадян, зростання їхньої політичної активності і, зрештою, поступового виникнення нового типу політичної комунікації (ініційованою активністю окремих громадян та їхніх об'єднань), що є найважливішою передумовою становлення в Україні громадянського суспільства.

1. Гидденс Э. Последствия модерности // Новая постиндустриальная волна на Западе. - М., 1999. - С 106.
2. Див. Прожогин И., Стенг-рес И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. - М., 1996. - С. 35-39.
3. Див. Василенко И. Информационные ресурсы власти и формирование новой постклассической картины политического мира в XXI веке // Вестник Моск. ун-та. Сер. 12 - 2002. - № 2. - С. 30.
4. Див. Костенко Н., Кривенко О., Томенко М. та ін. Українські мас-медіа: свобода інформації II Політична думка. - 1994. - № 4. - С. 48-56.
5. Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку // Політична думка. - 1993. - № 1. - С. 27.
6. Там само. - С. 27.
7. Див. Урсул А. Информатизация общества. - М., 1993; Коныгин Ю. Основы когнитивного обществознания. Информационная теория политических систем. - К., 1993.
8. Див. Семенюк Е. Перспективи розвитку інформаційної культури в Україні // Інформація та нові технології. - 1993. - № 3-4.
9. Грищенко О. Мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства. - Автореф. дис. ... д-ра політ, наук. - К., 2003. - С. 23.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com