www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Біотехнологічні практики в перспективі людського буття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Біотехнологічні практики в перспективі людського буття

Н.В. Ніколаєнко, асп.

БІОТЕХНОЛОГІЧНІ ПРАКТИКИ В ПЕРСПЕКТИВІ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

   У статті автор розглядає цілісну картину новітніх біотехнологічних практик та аналізує, які наслідки в бутті людини вони здатні породити.

   The authors of the article examine integral (complex) picture of the newest biotechnological practices and analyse results they are capable to deliver to human being.

   У третє тисячоліття людство увійшло з глибокими знаннями в області наук про життя та величезним потенціалом їх практичного використання. Перш за все йдеться про сукупність біотехнологічних практик, що істотно вплинули на життєдіяльність суспільства, породивши цілий спектр філософських та методологічних проблем (генна інженерія, клонування, нанотехнології тощо). Потреба їх дослідження визначає актуальність даного напряму роботи.
   Треба відзначити, що останнім часом привертає увагу проблема нового розуміння людини в ситуації новітніх біотехнологічних практик. Так, Ф. Фукуяма звертає увагу на те, що дійсно не в такому далекому майбутньому, як іноді нам здається, ми можемо повністю втратити розуміння того, що є людина. На мою думку, він є правий: в тому сенсі що не можна давати оцінку новим технологіям розглядаючи виключно їх позитивний бік. Не можна також стверджувати і те, що біотехнологічні практики можуть розвиватися виключно на благо людини.
   Мета цієї статті - представити цілісну картину різноманіття біотехнологічних практик, проаналізувати їх, акцентуючи увагу не лише на їх позитивній стороні, а й наголосити на тому, що вони породжують дуже складні наслідки в бутті людини, які є непередбачуваними і неспрогнозованими.
   Якщо переродження природи під впливом біотехнологій і становлення штучного світу викликає занепокоєння в суспільстві, то техногенне переродження людини помічається набагато менше. Тому не варто залишати без уваги той факт, що людина почала поширювати свій контроль на власну еволюцію. Спираючись на власне розуміння, вона прагне не просто підтримувати себе, а вдосконалювати і змінювати свою природу. Тобто людство стає творцем та користувачем наведених вище технологій.
   Не викликає сумніву той факт, що положення людини в світі сучасної цивілізації є суперечливим. З одного боку, воно вигідно відрізняється від життя її предків. Тобто з кращою охороною здоров'я, більшою тривалістю життя, великими можливостями в області медицини та харчування тощо. За допомогою науки, техніки і технологій людина наблизила сферу вигаданого до меж реального. Але, водночас, в світоглядному плані виявилася не готовою до таких відкриттів.
   Говорячи про методологічні аспекти проблеми використання таких практик, ми маємо на меті дослідити ті їх вияви, що дозволяють здобути нові знання про сутність таких складних систем, як живе загалом та людина. Як відзначає Л.І. Сидоренко, будучи результатом проектної й конструкторської діяльності людини, біотехнологічний об'єкт набуває рис подвійності природного й штучного в своїй єдності. Отже, сутність біотехнологічних практик повною мірою не може бути розкрита при їх розгляді виключно в рамках біології, а вимагає філософського осмислення [1].
   Як зауважує В. Лук'янець, процес науково-технологічного оволодіння світом людиною, внаслідок створення і використання таких новітніх технологій, як наноінженерні, молекулярно-біологічні, наногеномні технології, технології нейрочіпів, віртуальної реальності, штучного інтелекту тощо, виходить на новий рівень [2]. Дійсно, прогрес медицини не можна вже уявити без широкого застосування генної терапії, яка здатна позбавити людину багатьох спадкових хвороб та сповільнити процеси старіння. Авторитет генетики, а особливо її нових напрямів - ДНК-технології та біоінженерії, взагалі не викликає сумніву. Характеризуючи міжнародну програму "Геном людини", методологи біології відзначають що "в історії людства важко щось порівняти з цією подією за її загальнотеоретичними наслідками та практичному значенню. Можливо, це можна порівняти з відкриттям електрики або шляхів використання атомної енергії, можливо, з виходом людини у космос, але в будь-якому випадку свідчить про кінець однієї ери та початок нової, як мінімум, в біології та медицині, а скоріше, у всьому природознавстві" [3]. Отже, йдеться про нові виміри практики біотехнологічної діяльності та пізнання.
   В свою чергу Б. Юдін наголошує на тому, що сьогоднішні експериментальні дослідження в області біології виступають не тільки як пізнання природного світу, але і як його перетворення, тобто як створення світу (а точніше світів) штучного [4]. Тому осмислення особливостей, наслідків і перспектив майбутнього прориву в нову реальність - актуальне завдання філософської думки XXI століття.
   Про осмислення процесу розвитку сучасної біотехнології можна судити із наростаючого останніми роками дослідницького інтересу до цієї проблематики. Так, важливі аспекти окреслених проблем розглядаються в роботах методологів науки М.М. Кисельова, Ю.А. Овчинникова, Л.І. Сидоренко, П.Д. Тищенка, І.Т. Фролова, Б.Г. Юдіна. В західній філософській традиції - Ж. Бодрийяра, Ж. Дельоза, Ф.Фукуями та ін.
   В практичному застосуванні новітніх біотехнологій постає потреба чітко розрізняти чисто технічний та світоглядний аспекти. Якщо проаналізувати технічний аспект, то впровадження біотехнологій має на меті створення нових ліків, вакцин, нових підходів у лікуванні хвороб людини, створення трансгенних рослин або тварин з бажаними властивостями, тощо. Тобто, виявляються можливості біотехнологій на користь людині. Тому зростає соціальна значущість їх. А з іншого, світоглядного аспекту, біотехнологія здатна спричинити складні проблеми в бутті людини (клонування, ДНК-технології, генна інженерія). Новітні технології є тією могутньою силою, яка сьогодні постійно впливає не тільки на сферу проживання людини, але і на його думки, звички, образ життя, ідеали та систему цінностей.
   Так у своїй книзі "Наше постлюдське майбутнє" Ф. Фукуяма виділяє три напрями майбутнього розвитку біотехнології [5]:
   1) перший напрям пов'язаний з новими лікарськими препаратами. Вже зараз такі психотропні речовини, як прозак та риталін, мають здатність посилювати деякі риси характеру, наприклад, самооцінку та здатність до зосередження, але водночас вони можуть породжувати безліч небажаних побічних ефектів, тому їх застосовують тільки у разі клінічної необхідності. Але в майбутньому, коли знання геноміки дозволить фармацевтичним компаніям виготовляти ліки на замовлення згідно генетичного профілю пацієнта, небажані побічні ефекти будуть надто сильно пригнічуватись. Флегматики стануть живими та веселими, похмурі люди - відкритими та товариськими. Навіть "нормальні" задоволені люди зможуть зробити себе ще більш задоволеними;
   2) другий напрям ґрунтується на вдалих дослідженнях стовбурових клітин, які дозволять вченим регенерувати практично будь-яку тканину тіла. Однією з найбільш прогресуючих областей молекулярної біології, де будуть застосовані стовбурові клітини є геронтологія, наука про старіння, внаслідок чого тривалість життя буде становити більше ста років. Якщо виникне потреба у новому серці або печінці, їх просто виростять в тілі корови або свині. Якщо і існує генетичний шлях до безсмертя, то гонка до цієї цілі в індустрії біотехнології вже розпочалась (корпорація "Герон" вже клонувала та запатентувала людський ген теломерази) [6];
   3) третій напрям розвитку біотехнології дозволить багатіям стандартним шляхом перевіряти ембріони до імплантації і таким чином мати оптимальних дітей. Тобто у майбутньому у батьків з'явиться стандартна можливість автоматичного скринінгу зародка на широкий набір порушень, і ті, у кого гени будуть "правильними", будуть імплантовані у чрево матері. Сьогоднішні технології, такі як амніоцентез та УЗД, вже зараз дають батькам певний вибір, наприклад абортуються зародки з синдромом Дауна. А генетик Лі Сильвер малює такий сценарій майбутнього, в якому вибираються ембріони не лише без дефектних алелей моногенних хвороб, але і спостерігаються поліпшені характеристики таких параметрів, як вага, колір волосся та інтелект [7].
   Отже, немає сумніву в тому, що будь-який з трьох проілюстрованих напрямів розвитку біотехнологій, веде до зовсім іншого, а саме неприродного, непритаманного та незвичного людині штучного світу. Через стрімкий та бурхливий розвиток новітніх технологій суспільство не здатне усвідомити й адекватно оцінити наслідки всього, що відбувається.
   Також Ф. Фукуяма наголошує і на тому, що сьогодні ми стоїмо перед етичним вибором, який має відношення до таємниці генетичної інформації, правильного використання медичних препаратів, досліджень на людських ембріонах та клонування людини. Однак в подальшому нам прийдеться мати справу з питаннями про селекцію ембріонів та про ступінь, до якого всі медичні технології припустимо використовувати для удосконалення людини, а не для чисто лікувальних цілей.
   Отже, глобалізуюча практика використання технологій XXI століття буквально на наших очах перетворює людське буття в об'єкт усе більш зухвалих і вкрай ризикованих маніпуляцій.
   Наприклад, наполегливі заяви вчених про те, що вже у найближчі роки стане технічно і методологічно можливим клонування людини (тобто відтворення у клонах абсолютно точного геному батьківського організму), виділили цю тему із розряду вузькоспеціальних у ряд соціальних проблем, які мають філософське і гуманітарне значення. Питання, пов'язані з клонуванням живих організмів, і людини зокрема, викликали величезний суспільний резонанс в усьому світі. В соціумі досі триває напружений діалог з приводу клонування і ставлення до нього. Адже тут головним питанням є не сама технологія створення клону людини, не стільки питання етичного характеру, а саме суспільне усвідомлення того факту, що така технологія перешкоджає нормальному розвитку людства (тому що клонування є неприродною формою розмноження), та веде до створення штучного світу. Наприклад Ф. Фукуяма категорично ставиться до клонування людини. На його думку, фіксування генотипу тієї чи іншої істоти, по суті, зупиняє його природний розвиток. Втім, більш небезпечною для людини є генна інженерія. В її основі лежить цілеспрямоване конструювання нових комбінацій генетичного матеріалу, який здатний розмножуватися в клітині та синтезувати відповідний продукт. На сьогоднішній день генна інженерія має широке застосування в отриманні трансгенної рослини або тварини з бажаними властивостями, а також при розробці методів радикального лікування вроджених хвороб людини. Але існує реальна загроза, що всі соціальні групи, які зможуть скористатися результатами досліджень генної інженерії, будуть намагатися "поліпшити" свою спадковість (тут мається на увазі, що будуть знайдені гени таких властивостей, як інтелект, ріст, агресивність, самооцінка, колір волосся і т. д.). Тобто, знову виникає проблема втручання біотехнології у природну життєдіяльність людини та взагалі до буття суспільства. Не важко здогадатись, що отримавши можливість змінювати та вдосконалювати себе, знайдеться людина яка б цього уникнула. Оскільки всі ми хочемо бути гарними, розумними та здоровими. Хтось захоче змінити свою зовнішність, а хтось свій інтелект. Тут маються на увазі цілком здорові люди, а не дійсно хворі пацієнти, для яких технологія генної інженерії стане просто божим даром. Саме в цьому і полягає величезна проблема застосування новітніх технологій, оскільки дуже важко провести чітку межу між дійсно лікуванням та навмисним удосконаленням себе. Треба накладати заборону не на технологію, а на коло її можливих застосувань, щоб розрізняти законне від незаконного [8].
   Зробити перший крок до того, щоб надати батькам більший контроль над генетичною структурою дітей, допоможе не генна інженерія, а предімплантаційна генетична діагностика та скринінг. Як відзначає Б. Юдін, одним з найбільш перспективних та швидко прогресуючих напрямків сучасної біомедицини - є різноманітні маніпуляції, які проводяться на початкових стадіях розвитку людського організму [9]. До них можна віднести методи штучного запліднення в пробірці; отримання та культивування ембріональних стовбурових клітин та трансплантацію ембріонів. Оскільки ембріональні стовбурові клітини володіють здатністю безмежного поділу та диференціювання у будь-які типи тканин, тому вони відіграють визначну роль у генетичній регуляції ембріонального розвитку та в механізмах виникнення злоякісних пухлин. Вони також використовуються як ідеальний початковий матеріал для лікування багатьох хвороб [10]. Але разом з тим такі клітини несуть в собі величезну небезпеку для суспільства. Вона полягає в тому, що стовбурові клітини дають можливість - вперше в історії людства - маніпулювати індивідуальним геномом in vitro. Тобто ці клітини мають унікальну можливість відтворювати ембріогенез людини в лабораторних умовах (стовбурові клітини здатні поза зародком створювати такі багатоклітинні модулі, які по частинам відтворюють внутрішньоутробний розвиток людини та ссавців). Тому можна зробити висновок, що з відкриттям стовбурових клітин обірвалась необоротна лінійна траєкторія онтогенезу людини [11]. А це є ще одним прикладом свідомого кроку суспільства, який веде до розширення меж штучного.
   Крім того, слід зазначити, що використання ембріональних клітин породило дуже багато дискусій морально-етичного характеру у всьому світі, в основі яких пошук відповідей на питання про правомірність використання людських ембріонів для науково-дослідних та терапевтичних цілей. Таким чином, використання методологічних можливостей біотехнологічних практик органічно пов'язане з реалізацією морально-регулятивних дій дослідника.
   В свою чергу, застосування ДНК-технології також створює проблему маніпулювання спадковістю людини та вкотре доводить те, що застосування біотехнологій є досить суперечливим. З одного боку, завдяки цій технології можна отримувати потрібні білки, антитіла, імуностимулятори, ферменти, вакцини, сироватки та інші продукти. Вона також може дати початок таким напрямам медицини як генна терапія та фармакогеноміка [12]. А з іншого - застосування такої технології пов'язане з неконтрольованим поширенням нових видів і генів, оскільки сутність цієї технології полягає в ціленаправленній перебудові геному, що веде до створення взагалі нових видів. Тобто людина проектує та конструює те, чого немає в дійсності. Тому можна сказати, що біологічна еволюція вже не може здійснюватися "у чистому вигляді", тому що до факторів природного добору приєднуються фактори штучного відбору [13].
   Нарощуючи свою науково-технологічну могутність, людство поширює свою проектуючу, конструюючу, контролюючу діяльність не тільки на макросвіт, але й на наносвіт. Традиційні технології поступаються місцем наноінженерним, молекулярно-біологічним, геномним, технологіям нанороботів, нейрочипів і штучного інтелекту, оскільки вони не здатні створювати штучні, синтетичні, сурогатні атоми, тобто такі атоми, яких немає в природі. На сьогодні ці технології поки не стали базовими для планетарного соціуму. Однак провідні соціальні експерти стверджують, що такими вони стануть уже в найближчі кілька десятиліть. З'являться нейроімпланти, які дозволять людям безпосередньо підключати до свого мозку різні пристрої (додаткову пам'ять, засоби, що дозволяють бачити інші області спектра). З їхньою допомогою люди зможуть не тільки розширювати свої знання й сприйняття світу, але і переводити свою особистість в електронну форму. Нанотехнології націлені на створення та конструювання різних типів сурогатної матерії. Прикладами таких типів матерії можуть бути квантові крапки (квантові краплі), квантові ґрати, квантові дроти, нанотрубки тощо. Природа не створює такого роду матеріальні структури. Тому названі структури оцінюються як штучні, синтетичні, сурогатні. Вони називаються так не тільки тому, що створені людиною, але й тому, що людина може програмувати їх властивості, взаємодію, поведінку [14].
   Без сумніву можна стверджувати, що на сьогоднішній день поряд з розвитком нанотехнологій потужною міждисциплінарною галуззю досліджень стає створення штучного інтелекту. Як відзначає М. Попович, оскільки штучний інтелект створюється для того, щоб підсилити якісь людські можливості, він ніяк не може бути простим повторенням людського. Проте, хоч і пов'язаний із певними труднощами, вихід за грань обмеженості людських можливостей за рахунок складних алгоритмів математичного мислення - це завдання яке можна вирішити. Нові машини можуть оперувати величезною кількістю данних дуже швидко - аналізувати, давати прогнози. Немає таких структур, які не можна було б відтворити. Та основна небезпека полягає в тому, що такі досягнення можуть розв'язати нам руки. Якщо ми цілком увічнили себе за допомогою машини та інформації, нам нема чого боятися за людське життя. Але важливо пам'ятати, що людина - це найвища мета. І вона не може бути засобом за жодних обставин.
   XXI століття прогнозується як століття штучної фауни і флори. І не останнє місце серед цих штучних створінь посідатимуть гуманоїдні інтелектуальні роботи, не виключено - і "штучні люди". Як свого часу увійшли в кімнату персональні комп'ютери, так і в нашому столітті в кімнату майже кожного мешканця прийдуть штучні робототехнічні системи зі штучним інтелектом та штучною свідомістю. Передбачається, що вже в недалекій перспективі гуманоїдні роботи обслуговуватимуть людину в різноманітних ситуаціях і станах, використовуватимуться як поодинці, так і в групових варіантах: футбол, бойові операції, боротьба з терористами і т. п., стверджує І. Сальников з Інституту проблем штучного інтелекту НАНУ. Вже зараз в Україні розробляються штучні суглоби, складові частини хребта людини, інші протези. В Інституті проблем штучного інтелекту МОН та НАН України під керівництвом директора інституту члена-кореспондента НАН України А. І. Шевченка розробляється наукова програма створення гуманоїдних роботів як роботів нового покоління. На сьогоднішній день роботи вже навчилися розпізнавати мовні та зорові образи, виконують різноманітні механічні дії й рухи, в тому числі і самостійно за наперед заданою програмою пошуку та маніпулювання [15].
   Як стверджує Л. І.Сидоренко, мова йде про зростаючий вплив науки не просто на людство в цілому, а на особистість, її духовний світ, систему особистісних цінностей [16]. До появи нано-техно-науки людина лише "зламувала" природну матерію. Тепер вона за допомогою усе більш могутнього нано-фізико-біо-інфоінжинірінгу конструює нову реальність, яка призводить до перетворення людини в "постлюдину". За визначенням В. Лук'янця, "постлюдина" - це творець та користувач все більш могутніх нанотехнологій, за допомогою яких він здійснює турботу про своє буття в світі. Бо якщо нова практика турботи, здійснювана за допомогою все більш могутніх технологій піддає кардинальним трансформаціям такі якості людини, як її геном, фізіологію, тілесність тощо, то така практика турботи неминуче перетворить людину в "постлюдину" [і 7].
   Зокрема, Ф. Фукуяма наголошує на тому, що наша цивілізація знаходиться на порозі біотехнологічної революції: "Відкриття в області медицини, генної інженерії створюють людству нові загрози, оскільки потрясіння, викликані біотехнологічною революцією, можуть виявитися глибшими та всеохоплюючими, ніж ті, що були викликані попередніми революціями - індустріальною та інформаційною. Раніше люди змінювали спосіб виробництва, реорганізовували громадські інститути, трансформували культуру, але вони не робили замаху на власну природу, свою генетичну спадщину. Якщо ці двері відчинити, все стає можливим. Людська природа складна, але вона також і крихка. Зачепивши один елемент, можна необачно дестабілізувати весь ансамбль. Прагнучи постійно "поліпшувати" людину, ми ризикуємо, в результаті, її зруйнувати. Неконтрольований не тільки моральними обмеженнями, але й законами розвиток біотехнології може перевернути цивілізацію в "постлюдський" етап історії"". Аналізуючи майбутній постлюдський світ, Ф. Фукуяма відзначає, що багато людей вважає, що він буде виглядати як наш - вільний, рівний, дбайливий, співчутливий, - але з кращою охороною здоров'я, більшою тривалістю життя, та може бути, більш високим рівнем інтелекту. Однак постлюдський світ може виявитися куди більш ієрархічним та конкурентним, а тому повним соціальних конфліктів. Це може бути світ, де буде втрачено будь-яке поняття "загальнолюдського", оскільки ми перемішаємо гени людини з генами стількох видів, що вже не будемо чітко розуміти що таке людина [18].
   Внаслідок техногенного розвитку суттєвим змінам підлягають і людські властивості. Людина, все більше занурюючись в штучний світ, поступово втрачає свої природні якості, та набуває соціально-техногенних. Не тільки матеріальні об'єкти, але й тварини і рослини не є "природніми" - їх види також є наслідком розвитку людства. Те ж саме відбувається і на рівні організму людини: вживання штучної або генетично зміненої їжі, практикується штучне запліднення, трансплантація тощо. Враховуючи, скільки людей в індустріально розвинених країнах не можуть жити не користуючись повсякденно досягненнями медицини, таке життя можна назвати "штучним". Наприклад, такі психотропні препарати, як прозак та ріталін почали вживати мільйони людей у всьому світі, які запекло сперечаються відносно довгострокових наслідків щодо тілесного здоров'я. Але при цьому зовсім залишаючи без уваги наслідки вживання їх для звичного розуміння людини та моральної поведінки. Раніше матеріалом для штучної переробки було зовнішнє середовище, а зараз таким матеріалом стає сама людина.
   На підставі вище викладеного можна зробити наступні висновки.
   По-перше, оцінюючи біотехнологічні практики потрібно чітко розрізняти техніко-технологічний та світоглядний аспекти. Вияви першого дозволяють використовувати названі технології на користь людині. Тому зростає соціальна значущість їх. В світоглядному аспекті виявляються ті проблеми, які породжені потужним впливом новітніх технологій на людський спосіб життя, звички, думки, ідеали та систему цінностей.
   По-друге, на підставі проведеного аналізу головних напрямів розвитку біотехнологічних практик, можна стверджувати, що до революційних змін в бутті соціуму, людини призводить вплив саме новітніх біотехнологій - ДНК-технології, генної інженерії, клонування - в єдності з нанотехнологіями та комп'ютерними технологіями. В результаті людина поступово втрачає свої природні якості та набуває соціально-техногенних.
   По-третє, новітні біотехнологічні практики розширюють сферу штучного. "Нова штучна реальність" вступає в глибоке протиріччя з темпоритмом соціуму, що сформувався в ході всієї його попередньої еволюції. Структурне ускладнення сфери штучного на основі біотехнологічних практик може призвести до "техногенного переродження людини" - переходу людини в "постлюдину".
   По-четверте, загалом змінюється онтологічне відношення до свого власного буття. Людина починає вдосконалювати свою природу, ризикуючи втратити розуміння того, що взагалі вона є. Через стрімкий та бурхливий розвиток новітніх технологій суспільство не здатне усвідомити й адекватно оцінити наслідки всього, що відбувається. Отже, в світоглядному плані людина поки що не готова до адекватної оцінки нових аспектів власного буття.
   Таким чином, використання методологічних можливостей біотехнологічних практик потребує органічно пов'язати технологічний їх потенціал з розв'язанням тих світоглядних та моральних проблем, які породив існуючий соціо-дослідницький контекст.

1. Сидоренко Л.И. Философский анализ развития и перспектив биотехнических исследований. - К.. 1987. - С. 60.
2. Лукьянец В. Нанотех-нологии и их роль в судьбе цивилизации
3. Киселев Л.Л. Геном человека и биология XXI века
4. Юдин Б.Г. Наука и жизнь в контексте современных технологий // Человек. - 2005. - № 6. - С. 9.
5. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции. - М., 2004. - С. 20.
6. Там же. - С. 91.
7. Там же. - С. 111.
8. Там же. - С. 294.
9. Юдин Б.Г. Статус эмбрионов человека: многообразие позиций и аргументов // Человек. - 2004. - № 2. - С. 103.
10. Харченко Т.В., Мур-закматов М.А. Морально-этические аспекты исследований эмбрионального развития человека // Человек. - 2004. - № 2. - С. 99.
11. Скуратовская Л.Н., Робра М. Новое знание - новые опасности // Человек.- 2005. - № 1. - С. 119.
12. Глазко В.И., Глазко Г.В. Введение в генетику, биоинформатика, ДНК-технология, генная терапия, ДНК-экология, протеомика, метаболика. - К.. 2003. - С. 953.
13. Сидоренко Л.И. Философский анализ развития и перспектив биотехнических исследований.- К., 1987. - С. 42.
14. Лукьянец В. Нанотехнологии и их роль в судьбе цивилизации.
15. Паньо Т., Паньо К. Чекаючи на робо
16. Сидоренко Л.И. Философский анализ развития и перспектив биотехнических исследований. - К., 1987. - С. 39.
17. Лукьянец В. Нанотехнологии и их роль в судьбе цивилизации.
18. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции. - С.308.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com