www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Символічно-ідентифікаційне поняття культури в сучасному світі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Символічно-ідентифікаційне поняття культури в сучасному світі

Є. Муха-Шаєк, проф.

СИМВОЛІЧНО-ІДЕНТИФІКАЦІЙНЕ ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

   На основі польської та європейської літератури виявляється джерело походження терміну "культура". Представлена його етимологія. В даній статті поняття "культура" розглядається з філософсько-соціологічної точки зору, виділяється його значення на кожному етапі розвитку людства.

   On the basis of Polish and European literature the way of existence of the definition "culture" can be seen. Also is sown its etymology. In this article the definition "culture" is studied from the philosophical and social point of view, pointed its importance on the every step of person's life.

   Поняття культура з'явилося в кінці XI століття і означало ділянку землі відповідно підготовлену до обробки. Латинський термін cultura вживається від часів Цицерона. Спочатку це слово було пов'язане з землеробством та скотарством (agriculture). Воно означало перетворення з допомогою праці людини натурального стану природних явищ так, щоб вони були придатніші для задоволення людських потреб. Цицерон вживав слово культура стосовно філософії. Філософія, як він стверджує, це cultura animi (культура духу). З того часу поняття культура почали пов'язувати з діяльністю людини, яка ставить собі за мету піклуватися про себе, набувати досвіду, вдосконалюватися.
   Поняття культура означає також знання, позицію та спосіб поведінки індивідуума в різних сферах життя. У зв'язку з цим можемо виділити політичну, правову та особисту культуру. В вузькому значенні слово "культура", яке стосується інтелектуальної чи артистичної діяльності, означає т. зв. символічну культуру. Проявом символічної культури є літературні, наукові та музичні твори, живопис, скульптура, тощо. В розмовній мові культура найчастіше асоціюється з такими явищами, як артистична, літературна та наукова діяльність, тобто з символічною культурою.
   Протягом століть значення слова культура значно розширювалося. Його почали використовувати у філософії, суспільних науках та суспільно-політичному житті. В результаті воно стало багатозначним. Для археолога культурою є все те, що він може знайти в землі, тобто сукупність предметів зроблених з каміння, кістки, металу тощо. Для етнографа, який досліджує сучасну регіональну народну культуру, суттєві не тільки предмети, але також поведінка людей (говірки, пісні, звичаї, міфи, повір'я, прислів'я). Всі ці явища для етнографа -це культура. В антропології поняття культури дуже широке. Це сфера виробництва, також поведінки, а крім того інституції, підприємницька діяльність, мистецтво, релігія, мова. Ця наука культурою називає, в принципі, всі досягнення людини. Психолог же, досліджуючи іншу проблематику, під поняттям культури розуміє, перш за все, поведінку людини, її думки, відчуття та реакцію. У психологічному аспекті культура буде означати сукупність принципів та мотивації поведінки, форм експресії, наказів, заборон, оцінок та міркувань. Соціолог, говорячи про культуру, буде розуміти сферу життя та діяльності окреслених груп людей.
   До сьогодні поняття культура викликає багато термінологічних проблем, які важко упорядкувати та пояснити. Я. Щепанськи пише, що "важко собі уявити багатозначніше поняття та поняття, яким зловживають ще більше, ніж поняттям "культура". Воно багатозначне не тільки у розмовній мові, але також в різних науках; в філософії воно має різне трактування та різне значення" [1].
   Безсумнівно культура - це явище властиве для людей. Вона є одночасно способом адаптації людини до середовища та специфічним засобом інформації - "немає такого аспекту життя людини, який би не торкався культури та не змінювався під її впливом". Багатозначність - це властивість культури, що супроводжує її від самого початку введення цього поняття у мову гуманітарних наук, а спроби конкретизувати термін "культура" проводяться регулярно. Наприклад, концепцію Гердера в "Ідеях до філософії історії людства" (Ideen zur Geshichte der Menschheit) можна синтезувати таким чином: "Культура є універсальною ґатунковою властивістю людства. /.../ існують десятки, навіть сотні характеристик культури, при чому вони не пов'язані між собою. Деякі з них наголошують на тому, що успадковане, інші натомість на тому, що нове; одні говорять лише про процеси та діяльність, пов'язані з роботою чи дозвіллям, інші ж, беруть їх до уваги, лише тому, що вони є сумою витворів, які передаються з покоління в покоління; одні дефініції мають описовий характер, інші більш або менш виразно зосереджуються на цінностях.
   Однак кожна з дефініцій описує лише певну ділянку, конкретну точку зору на культуру. Найбільш суттєвим у всіх дефініціях культури є вибір певного аспекту цілого поняття, яке позначається цим терміном, і розглядається воно без урахування інших аспектів. Те, на чому акцентується увага, а в результаті також зміст дефініції, залежить від мети, яку поставив собі дослідник. Існує багато варіантів тлумачення поняття культури, і кожне з них може бути важливим для дослідження в інших напрямках [2].
   Аналіз дефініцій культури дозволяє зробити висновок, що всі вони мають спільну ґенезу, адже були створені людиною через культуру і завдяки культурі. Вони пояснюють певні факти, частиною яких вони є самі, торкаються протилежних аспектів людського життя - то зосереджуючись на загальному, то вказуючи на різницю між людьми. Іноді ідеться про те, що ми отримуємо у спадщину від предків, а інколи про те, чого ми самі досягли. Інколи розглядаються витвори виробничої діяльності, а інколи способи проведення дозвілля.
   Культура - це сукупність доробку людства здобутого протягом століть. А він справді багатий. Це також рівень розвитку суспільства обумовлений рівнем приборкання сил природи. Рівень інтелекту людини - це також культура. Термін культура вживався в різних країнах в різні віки. З XIX століття відбувається зміна поняття культури. В XX столітті філософи та теологи почали визначати поняття культури та цивілізації. Вважали, що культура -це процес та результат боротьби людини з силами природи, а цивілізація - це процес та результат боротьби з самим собою. Терміном культура називали систему та сукупність норм, цінностей, ідеалів, а цивілізацією - сукупність матеріально-технічних процесів та досягнень.
   Дуже часто слова культура та цивілізація замінюють одне одного. Культура, тобто цивілізація - цими словами Б. Тайлор починає свою книжку. Той же автор сформулював у 1871 р. класичну дефініцію культури: Культура, тобто цивілізація (...) це поняття, яке охоплює знання, вірування, мистецтво, моральність, закони, звичаї та інші здібності та звички, які здобуваються людиною як членом суспільства.
   Деякі дослідники вказують, натомість, на різницю між словами культура та цивілізація. За Вебером цивілізація - це ефект прагнення до раціоналізації людського життя та адаптації до зовнішніх умов (елементами цивілізації є всі винаходи та технічні вдосконалення), в той час коли: "культура перебуває поза сферою адаптаційних вимог, там, де починається формування нашого життя шляхом визначення цілей, які не виникають з потреби подальшого існування, або кращого задоволення натуральних життєвих потреб".
   Л. Морган називав цивілізацією найвищу стадію розвитку культури в загальному розумінні цього слова (ця стадія прийшла на зміну етапу дикості та варварства). Сьогодні ці поняття не ототожнюються і по різному трактуються. Цивілізація - це загальний термін, який означає специфіку даної культурної традиції, етап розвитку культури, її характер, наприклад: азіатська культура, європейська культура, індустріальна цивілізація. Вживається також поняття сучасна цивілізація. Його виокремлення зауважує той факт, що вперше в історії, поняття цивілізації стосується цілої земної кулі.
   Важко, однак, описати дійсність та динаміку культури, спираючись на категорії "поведінки", незалежно від того якими складними не були б наші концепції їхнього зовнішнього проявлення. В багатьох дефініціях культури говориться про її цілісний характер та внутрішню інтеграцію, а також про те, що людська поведінка піддається певним спільним громадським зразкам. Вона формується під впливом оточуючих, батьків, чужих людей, знайомих шляхом, який називається соціалізацією.
   У психологічних дефініціях особлива увага приділяється процесам та механізмам поведінки. До такого розуміння культури звертається Гердер. Різноманітний підхід до культури є причиною відмінностей у описі цього питання. Я. Щепанськи називає культуру "сукупністю витворів людської діяльності, матеріальних, нематеріальних цінностей, визнаних способів поведінки, об'єктивних та прийнятих у різних групах, які передаються іншим групам та наступним поколінням" [3].
   Отже, слід задуматися, чи можливе існування людини поза культурою, чи інтелектуальна діяльність необхідна для існування культури, чи можна відділити стан культури від первісного стану (під яким ми розуміємо стан "без культури")?
   Культура є своєрідним відображенням людської вдачі, яка намагається приборкати у людині тваринне начало та риси, які його формують. Вона є різновидом культивованих та реалізованих цінностей, які утворюються за певним зразком.
   По-перше, ідеться про зразки суспільних інтеракцій, які є основою суспільної культури та встановлюють взаємовідносини між людьми. Ці зразки визначають в деяких ситуаціях громадського життя сукупність адекватних форм поведінки, що допускаються, забороняються або є необхідними та впливають на процес їх реалізації. Вони з різною силою поєднуються з символічною культурою групи. Другим елементом культури є сфера цінностей та концепцій, яка підкреслює реальне значення поведінки, уможливлює існування критерію їхнього вибору, розрізнення і ієрархізацію мотивів, цілей та способів діяльності. Третій елемент культури, яку ми розуміємо, як інтегральне поняття, - це велика область процесів самоідентифікації, досягнення різних вимірів тотожності як індивідуальних, так і колективних. Мусимо пам'ятати, що крім уміння навчатися, людина має також здатність комбінувати та проектувати поведінку. Це, власне, четвертий елемент культури - характерна для людей здібність трансгресії, тобто виходу поза те, що ми маємо і ким ми є.
   Підсумовуючи наші міркування про різні концепції культури, слід зауважити, що культура була важливим елементом досліджень для К. Войтили: "Слово культура є одним з тих, що найбільш зав'язані з людиною, що визначають її існування на землі і, в деякому сенсі, показують її суть. Людина це той, хто створює культуру, хто завдяки неї сам створює себе. Культура - це сукупність фактів, в яких людина весь час по-новому виражає себе значно більшою мірою, ніж в будь-яких інших сферах життя [4].
   Людина виражається для себе і для інших. Твори культури, які існують довше, ніж людина свідчать про неї, про її духове життя - а дух людини живе не тільки завдяки тому, що він володіє матерією, але живе сам по собі сенсом життя, який тільки йому доступний і для нього має значення. Отже, живе він правдою, добром та красою - вміє це своє внутрішнє життя показувати назовні та об'єктивізувати у своїх творах. Тому людина як творець культури особливо засвідчує свою людську натуру"[5].
   Отже, можна сказати, що культура є цілісним колективним витвором. Крім того, вона є комплексом пов'язаних між собою та ієрархізованих елементів, сформованим в історичному процесі та існуючим в окреслених суспільних, політичних, економічних (які одночасно є колективним витвором) реаліях. Культура змінюється в часі і спирається на норми, взірці та цінності, які самі піддаються модифікації.
   В понятті "масова культура" слово "культура" вживається у дещо обмеженому значенні. Цей термін також спричиняє багато проблем у визначенні його дефініції. Це певний тип культури, який, останнім часом, захоплює дослідників, що вивчають різні аспекти суспільного життя. її ґенезу слід бачити в процесі промислової революції та урбанізації великої частини світу, а її специфіка полягає в масовій комунікації та тісному взаємовпливові її витворів.
   Саме поняття масової культури стало дуже популярним, у зв'язку з чим може скластися враження, що ніхто не відчуває потреби його докладного пояснення. Хоча поняття масової культури повинно бути нейтральним та настільки широким, щоб охопити різноманітні сучасні явища.
   "Найзагальніше значення поняття масової культури відносить її до явищ переказування великим масам людей однакової або аналогічної інформації, яка походить з не багатьох джерел, а також до однакових форм забави та розважальної діяльності, яка проводиться великими масами людей. /.../ Предметом, на якому концентрувалися проведені на сьогодні дослідження теорії масової культури, були явища інтелектуальної, естетичної та розважально-рекреаційної діяльності людей, пов'язані, перш за все, з впливом засобів масової інформації. /.../ Завдяки засобам масової інформації найкраще реалізуються два критерії, які характеризують масову культуру: критерій кількості та критерій стандартизації" [6].
   Клосовська вирізняє два типи поняття масової культури. Перший, більш широкий, це система освіти, різні види мистецтва, релігійні установи, спорт, а також туризм. Другий, вищий, стосується, передусім, діяльності, пов'язаної з засобами масової інформації. Беручи до уваги складний характер явища, що розглядається як форма суспільного життя, а також як тип культури скористаємося теорією А. Клосовської про чотири різні системи культури.
   Перша система полягає в переказуванні та засвоюванні культурної інформації в рамках формальних та неформальних зв'язків (це народна культура).
   Друга система містить всі культурні інструкції, які передають інформацію формально визначеним способом за допомогою безпосереднього зв'язку, в якому адресатом є місцева громадськість.
   Третя система - це масова культура.
   До четвертої системи зараховуються всі установи, які зосереджуються на нелокальній громадськості. Вона часто ідентифікується з т. зв. вульгарною культурою та ніколи не поєднується з великими витворами людського розуму.
   Вирішальним елементом при зарахуванні якогось явища до масової культури є кількість учасників акту творення чи осіб, на яких скерований цей акт. Масова культура значною мірою визначається технікою, засобами інформації, системами комунікації. Вони вирішують про зменшення дистанції між людьми, призводять до виникнення глобального села.
   Культура впливає на суспільне життя чотирма основними (але не єдиними) способами, а саме: соціалізацією та формуванням особистості, визначенням цінностей та їхніх систем, встановленням зразків поведінки та діяльності, а також конструюванням моделей суспільних ситуацій та різних предметів, що складає дуже важливу основу громадського життя. Вплив культури на особистості та суспільство проявляється по-різному на підставі чого стверджуємо, чи дана особа має високий, чи низький рівень культури. Особиста культура людини проявляється в її вчинках, моделі діяльності, її ідеях та способі мислення. Особиста культура, в принципі, повинна обмежуватися культурою колективу, яку найчастіше вважають загальним витвором думок, цінностей та визнаних в цьому середовищі форм поведінки. Культура колективу називається "поп-культурою" або "субкультурою". Масова культура, крім народної культури та культури, котра підлягає різним установам, має найбільший вплив на соціалізацію суспільства. Винахід друку, електроенергії, конструювання та розповсюдження радіоприймачів, персональних комп'ютерів та Інтернету, це тільки деякі з найважливіших засобів інформації, тобто чинників, які складають систему, яка називається масовою культурою.
   Масова культура, це сукупність інформації, що передається за допомогою ЗМІ. Масову культуру характеризує посередній переказ даної інформації, концентрація засобів інформації, екстериторіальний обсяг, широкий вплив, а також велика кількість адресатів. Розвиток масової культури та її вплив на суспільне життя залежить від шляхів комунікації, а також від масштабу індустріалізації та урбанізації даної території, технічного обладнання, суспільно-економічних умов та рівня освіти. Функцією масової культури (однією з найважливіших поза розважальною) є підвищення рівня освіти, а також зменшення дистанції між різними групами людей (наприклад: місто-село), фізичною та розумовою працею, особами з різним культурним та інтелектуальним рівнем, а також різниці між поколіннями.
   Культура - досить суттєва, але не єдина сукупність чинників, на яких ґрунтуються основи суспільного життя. Чинники природного та економічного характеру збагачуються культурою, завдяки чому біологічна особина стає людською особистістю.
   Культура викликає багато суперечок та дискусій. Політику Європейського Союзу часто підозрюють, наприклад, у прагненні до гармонізованої єдності, в якій одноманітність культури переможе теперішню різноманітність. Згідно зі своєю концепцією Євросоюз намагається розвивати та зберігати багату та неоднорідну культурну спадщину Європи, вживаючи з цією метою конкретних заходів. Ідея хороша, але виконати це завдання нелегко. Вона мусить знайти підтримку також з боку країн-членів. Перша згадка про культуру з'явилася в трактаті ЄС у 1993 р. Розділ IX Трактату зобов'язує Союз: "надати спільній культурній спадщині пріоритетний характер" [7], а її діяльність повинна заохочувати країни-члени співпрацювати у галузі поглиблення та поширення знань про культуру та історію Європи, приймати спільні заходи по реновації та захисту культурної спадщини, а також промувати некомерційний обмін культурою, мистецтвом та літературою.
   У творенні культурних зв'язків важливу роль може відіграти близькість мовних громад. В Західній Європі існує кілька мовних громад. Велику Британію та Ірландію об'єднує англійська мова, Німеччина, Австрія, значна частина Швейцарії говорять німецькою, Франція, Валлонія-Брюссель та західна Швейцарія спілкується французькою. Голландці та фламандці мають голландську мову. Перешкодою у культурній інтеграції Європи є мовний дисбаланс. Незважаючи на виділення досить великих фінансових коштів небагато німців знає французьку, а ще менш французів знає німецьку. Для жителів двох основних країн ЄС першою іноземною мовою не є мова другої країни, але англійська. Французька - перша іноземна мова в Італії, але тільки кожен четвертий італієць підтверджує своє володіння цією мовою. Статистика UNESCO стосовно перекладів книжок є джерелом даних на тему характеру народу.
   З'єднувальним елементом поміж європейськими та світовими культурами є згадувана уже аудіовізуальна комунікація. Можна сказати, що вона веде до перетворення Європи у культурного супутника, який кружляє по орбіті північноамериканської масової культури. До цих пір масова культура двадцятого століття була в основному американська, інколи британська. На європейському континенті вона з’явилася після першої світової війни в новій формі джазу, американській танцювальній музиці та голлівудських фільмах, а також в оригінальних мовних версіях. В середині вісімдесятих років англійська мова була мовою оригіналу (тобто мовою, з якої перекладали), близько половини, майже 46% всіх світових перекладів. При загальній домінації англійської мови існує, однак, романська тенденція, яку можна помітити у італійських, португальських та іспанських перекладах. У Центрально-Східній Європі російською літературою найбільш цікавилися болгари, східні німці, англійська перемагала в перекладах на польську та угорську.
   Ці тенденції зміцнилися після ІІ-ої світової війни, зокрема разом з приходом рок-музики та телебачення. Занепад в вісімдесятих роках концепції публічного телебачення під пресингом технічних новинок (супутники, кабель) вивело цей процес на вищий рівень. Американські фільми опанували, в принципі, всі західноєвропейські ринки в дев'яностих роках, досягаючи приблизно двох третіх участі в товарообігу. За останні роки французьке кіно зазнало великих збитків, хоча декілька разів воно успішно протистояло американській експансії. В 1993 р. французи, також не без успіху, боролися за захист європейського кіно в переговорах з GATT.
   Музичний ринок сьогодні більш насичений американсько-британськими виданнями, а не тільки американськими. Музичні записи стали невід'ємною частиною масової культури.
   Зразки аудіовізуальної комунікації є основним виміром сьогоднішньої культури. До внутрішніх культурних поділів у Європі, пов'язаних з владою, релігією, мовою та законодавством додається ще додатковий центр культури сучасної Європи, тобто аудіовізуалізація. Можна чекати, що цей напрямок у телебаченні, кіно та музиці буде мати вплив на образ світу, який побачать глядачі та слухачі цих ЗМІ, навіть якщо ми ще на знаємо який це буде вплив і в як він буде проявлятися.
   Цю сферу європейської культури відображують результати проведеного в 1991 році широкомасштабного європейського опитування споживачів, з яких більшість опитуваних у Великій Британії, Франції, Німеччині та в Італії, заявила, що коли б їм довелося жити за кордоном, то вони скоріше за все вибрали б США, Канаду, чи Австралію, ніж іншу європейську країну. Серед країн, в яких проводилося опитування Європу вибирали лише в Голландії та Іспанії. Захоплення північноамериканським континентом було особливо популярне серед молодих людей (16-24 роки). Європа не є значущим поняттям у молодіжній культурі. У шведському референдумі, проведеному в листопаді 1994 року наймолодші виборці були єдиною віковою групою, яка негативно ставиться до Європейського Союзу.
   Драматична хвиля імміграції в кінці вісімдесятих на початку дев'яностих років XX століття не залишилася без впливу на західноєвропейський націоналізм. Серед молодих людей помічається повернення до національних символів - прапори, гімн, тощо. Щонайгірше, навіть в таких спокійних країнах, як Голландія та Швеція з'являється сильна ксенофобія та ксенофобічне насильство. Однак найбільш правдоподібним результатом нової культурної гетерогенності західноєвропейських країн є побудова внутрішніх державних стосунків за характеристичним американським зразком.
   В другому та третьому поколінні нових іммігрантів, які оселилися в Європі вже тепер спостерігається розвиток змішаної ідентифікації: турецько-німецької, марокансько-французької, чілійсько-шведської. З'явилися спеціальні дні, свята, що служать збереженню пам'яті та захисту культури країни походження.
   Європейськість, так як і національна чи етнічна тотожність є історичним витвором і змінюється разом з історією. Вона є історично сформованою та вибраною колективною ідентифікацією. Європейська ідентифікація в такому сенсі не відрізняється суттєво від, наприклад, британської, ірландської, польської, чи шведської ідентифікації.
   Європейська інтеграція до цих пір заручається широкою суспільною підтримкою. Така концепція підтримується щонайменше 40% мешканців ЄС. Західна Німеччина, на відміну від Італії, чи жителів країн Бенілюксу, заявила про це перша. Данія та Велика Британія є єдиними країнами, які б вітали вихід з ЄС.
   Цікаву відповідь на запитання про причини визнання європейського громадянства отримав Євробарометр в 1989 р. Питання звучало: Що є найбільш виразним доказом існування громадянської Європи? Найчастіше зустрічалися такі відповіді: безперешкодне подорожування (51%), можливості для молоді навчатися в різних країнах ЄС (34%), можливість придбати закордонні вироби без оплати мита (15%).
   В межах Західної Європи помітні певні результати уніфікації. Європейська тотожність не чіткіша, ніж латинсько-американська чи африканська тотожність. Локальна чи регіональна ідентифікація в Європі сильніша від національної в порівнянні з іншими континентами. Лише у чотирьох з-посеред двадцяти п'яти європейських країнах - у Чехії, Фінляндії, Ісландії та Польщі - зустрічається перевага національної ідентифікації над локальною, чи регіональною.
   Важливим є постання міжнародної - найчастіше глобальної - культури покоління, яка панує у всіх молодіжних групах. Зовсім новий світ, неможливий до ери електронних ЗМІ, - це відео кліпи, які транслює MTV. Новинкою є тут присутність елементів цієї культури в міжнародному масштабі, можливість відтворювання, а також розмір залученого капіталу. Молодість стала великим бізнесом, а молодіжні мегазірки не тільки в області музики, але також у галузі великого спорту, загальних розваг та проектування моди, фільму належать сьогодні до найбагатших людей світу. Поєднання загального впливу ЗМІ з відносно вільними локальними стосунками - з сім'єю та роботою - породжує могутню культуротворчу силу. Сьогодні молодість - це не тільки предмет ідентифікації. Вона є також предметом систем освіти, важливим елементом формування пізнавальної культури.
   Сучасні європейські цінності - це, перш за все, цінності християнські з їхнім світським варіантом, а також національні громадські та індивідуальні. Західна Європа - це скептичний континент, найменш схильний вірити, як у Бога, так і в науку. її найменша країна - Ісландія є в цьому сенсі-хороший виняток.
   Полюси західноєвропейських вимірів визначають дві країни: одна - це найбільш скептичні норвежці, серед яких ті, хто вірить та не вірить у науку складають майже однакові групи - перевага серед віруючих становить у Норвегії 0,9%, за ними ідуть австріяки (6,8%) та голландці (8%) - другий полюс - це Швеція (32,2%). В той час, коли ірландський католик розділяє західноєвропейський скепсис щодо науки (15,2% опитуваних вірить у науку), його польські брати та сестри ставляться до неї з ентузіазмом - 66,6%. Додатково в Ірландії та Польщі занотували найвище в Європі почуття національної гордості. У вільних та демократичних суспільствах доступ до віри та культури, право висловлювати свою думку, почуття, настрої, а також право на участь у сучасній творчості є постійними цінностями невідмінно пов'язаними з поняттям громадянства. Представники ЄС та деяких країн-членів бачать розвиток культури в такому самому аспекті, як інші проекти, метою яких є розвиток думки про спільне європейське громадянство. Інші бояться, що сьогоднішня різноманітність культури постраждає у європейських країнах в зв'язку зі спробами "європеїзації" культури. Вони вважають, що діяльність у цій галузі непотрібна та потенціально шкідлива.
   Вважаючи культуру та громадянство спорідненими поняттями слід визнати концепцію, що жоден громадянин не повинен бути позбавленим права доступу до культури, а також що всі країни повинні забезпечити такий доступ якомога більшій кількості людей.
   Уже розроблені культурні програми ЄС, або такі, що розглядаються, підтримують такі проекти, які доступні для всіх громадян, як наприклад: Kaleidoscope (сучасна культурна творчість), Raphael (реновація культурної спадщини) та Агіапе (книжки та читання).
   У період змін та розширення Євросоюзу культура може допомогти людям зрозуміти, що їх об'єднує. Часто можна почути думку, що ЄС це недосяжна організація, а рішення, які приймаються в Брюсселі, складні та незрозумілі пересічній людині. Культурна діяльність ЄС може наблизити громадянам цінності союзу та переконати тих, хто в Євросоюзі почувається відчужено. На думку культурних організацій, об'єднаних в Європейському форумі мистецтва та спадщини, економічний успіх та політичні структури є невід'ємними елементами побудови безпечної Європи.
   Культура є важливою сферою не тільки для громадян сучасних країн-членів, але також для країн-кандидатів. Культурні програми ЄС заохочують обмінюватися ідеями та бути партнерами, а також є ідеальним способом налагодження зв'язків Схід-Захід. Обидві сторони можуть багато навчитися одна від одної та зрозуміти, що багато мають спільного.
   Сила Європи є у її культурній різноманітності. Це дуже важливо. Культуру слід також цінити з економічної точки зору та пам'ятати про створювані нею робочі місця. На думку загальних зборів EFAH, у процесі розширення ЄС культура повинна мати таке саме пріоритетне значення, як демократія.

1. Szczepahski J. Elementarne pojecie socjologii. - Warszawa, 1970. - S. 78.
2. Linton R. Kulturowe podstawy osobowosci. - Warszawa, 1975. - S. 63.
3. Szczepahski J. Elementarne pojecie socjologii. - S. 82.
4. Wojtyla K. Chrzescijanin a kultura II Znak. - 1964. - № 10.
5. Ibid.
6. Kloskowska A. Kultura masowa. Krytyka і obrona. - Warszawa, 1964. - S. 94.
7. Трактат о Евросоюзе. - 1993. - Розділ IX, фрагмент 9.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com