www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Діяльність М.І. Петрова у контексті еволюції церковно-археологічного товариства та церковно-археологічного музею на другому й третьому етапах їх існування
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Діяльність М.І. Петрова у контексті еволюції церковно-археологічного товариства та церковно-археологічного музею на другому й третьому етапах їх існування

О. Панчук, асп.

ДІЯЛЬНІСТЬ М.І. ПЕТРОВА У КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ЦЕРКОВНО-АРХЕОЛОГІЧНОГО ТОВАРИСТВА ТА ЦЕРКОВНО-АРХЕОЛОГІЧНОГО МУЗЕЮ НА ДРУГОМУ Й ТРЕТЬОМУ ЕТАПАХ ЇХ ІСНУВАННЯ

   Досліджено роль М. Петрова в організації роботи Церковно-археологічного товариства.

   М, Petrov's role in the organisation of the church-archaeological society is Investigated In this article.

   Стосовно розробки Петровим історико-церковної тематики вже завважувалося, що реалізується вона значною мірою у процесі організації і функціонування Церковно-археологічного товариства та Церковно-археологічного музею. Це й зумовлює потребу розгляду інтелектуальної спадщини Петрова у контексті вказаних наукових структур Київської духовної академії [31, с 66 - 67].
   Діяльність Товариства у другий період його існування відрізнялася від попереднього, але була розвинута в наступний період після прийняття нового статуту 1901 р. Це дозволяє нам об'єднати розгляд конкретики діяльності Товариства за 1881 - 1918 роки.
   У діяльності Петрова на другому етапі існування Товариства превалював Музей. Офіційно його завідувачем Петров був обраний 26 квітня 1883 р. [1, арк. 21], уже обіймаючи посаду секретаря Церковно-археопогічного товариства [17, арк. 2]. Таким чином, він зосередив у своїх руках фактичне керівництво роботою обох інституцій.
   Документи фіксують регулярність перевиборів Петрова на обох посадах: 26 квітня 1883 p., 13 січня 1886 p., 16 січня 1889 p., 22 лютого 1893 р. Далі в протоколах пропуск щодо перевиборів до 1901 p., а вже з цього року починаючи, за новим статутом, секретаря обирають раз на п'ять років: 27 лютого 1906 p., 14 лютого 1911 р. [1, арк. 21, 43; 2, арк. 2 зв.; З, арк. 322; 4, арк. 5; 5, арк. 44 зв.; 6, арк. 6-6 зв].
   Головною формою діяльності Товариства в цей період статутно передбачалося читання в його засіданнях наукових рефератів. Упродовж 1876- 1899 рр. їх було виголошено 176 рефератів, при цьому їх регулярність фіксується лише з 1884 р. Особлива роль Петрова в організації цих заходів проступає з того факту, що, як це випливає з протоколів засідань, йому належить рекордна кількість виголошених рефератів - 81 [40, с 134- 151]. Та й упродовж наступних п'ятнадцяти років (з 1900 по 1915 рр.) із 159 зачитаних рефератів Петрову належать 53, тоді як інші читають від 1 до 7, і тільки Ф. Титов та П. Ліницький виголошують кожен по 10 рефератів. Варто при цьому зауважити постійне акцентування М. Петровим церковно-археологічних досліджень [6]. Навіть за умов, коли, починаючи з 1882 p., доповідачі переключаються на обговорення проблем біблеїстики, екзегетики, патрології, герменевтики, патристики тощо, Микола Іванович залишається вірним церковній археології, постійно залучає до неї інших членів Товариства.
   Ремствує Петров і з приводу "халатного характера" звичайних, планових засідань Товариства: вони збиралися на квартирі ректора КДА, де всі пили чай, пригощалися. "И вот, - згадує Петров, - среди трапезующих членов, как будто бы в монастырской трапезе, выделялся на особом стуле референт, читающий свой доклад". Часто імениті слухачі (як, наприклад, єпископ Сергій Ланін) перебивали референта своїми репліками, доповненнями чи навіть анекдотами. "И некому было остановить этого беспорядка, нестерпимого в других обществах, - констатує Петров, - так как виновник его был епископ, т. е. князь Церкви" [34, с. 122].
   Зовсім інша атмосфера установлювалася в особливо урочистих випадках. На засідання, де мав бути присутнім митрополит Київський, "являлись в достаточном количестве и охотники-референты, да и заседание происходило в строгом порядке" [34, с. 122]. Так, цілком достойно 19 листопада 1907 р. у залі засідань Ради КДА було проведено збори, присвячені пам'яті св. Іоанна Златоуста, на яких з доповіддю "О внешнем виде св. Иоанна Златоуста" виступив і сам М. Петров [30, арк. 18-20 зв.; 16, арк. 68, 70; 36].
   Те, що Петров не лише читає реферати, а й організує самі засідання, випливає з його спогадів. За його зізнанням, ця організація була непростою, і навіть болісною для нього. Щорічно слід було виголосити 8, а то й 10 рефератів, а "на арене Общества, - пише Петров, - толпилось только 3-4 человека, которые интересовались сколь-нибудь церковной археологией, и на них-то возлагалась... нравственная обязанность приготовить рефераты для всех ежемесячных заседаний Общества. Но ведь нравственная обязанность, - зауважує далі Микола Іванович, - не принудительна, и мне, как секретарю Общества, больше всех приходилось доставлять свои рефераты для очередных заседаний Общества" [34, с. 121]. Таким чином, слова М. Петрова: "С Людовиком XIV я могу сказать: "Церковно-Археологическое Общество -это я" у листі до йога брата, Івана Вознесенського [7, арк. 28 зв], були не таким уже й перебільшенням.
   Важливу роль відіграє Петров і в організації фінансової діяльності Товариства. Оскільки членські внески статутом не передбачалися, Микола Іванович запропонував першу форму поповнення каси Товариства: підписні листи для членів академічної корпорації, які замість різдвяних та пасхальних візитів вписували суми, що зазвичай витрачалися на такі візити. У спогадах Микола Іванович писав: "С разрешения ректора, я предлагал членам Общества из профессоров академии подписные листы в пользу Общества и музея взамен рождественских и пасхальных визитов. На первый раз дело имело большой успех: подписывалось такое количество денег, какое тратилось прежде на извозчика и в общем образовалась довольно значительная сумма" [34, с. 96]. В архіві ЦАТ збереглися підписні листи за 1880, 1884, 1887, 1895, 1896, 1907, 1908 pp. [20, арк. 68; 22, арк. 27; 12, арк. 38, 95; 13, арк. 1, 46; 16, арк. 31, 41], в яких, щоправда, чітко просліджується тенденція до зменшення збираних коштів. Пояснюючи цю обставину, Петров писав: "Многие профессора продолжали делать рождественские и пасхальные визиты не мужьям, а женам семейных профессоров, которые в свою очередь отплачивали визитерам такой же любезностью" [34, арк. 96].
   Петровим же було започатковано і ще одне, зауважуване в сучасній історіографії [Див про це, в особливості, ґрунтовні публікації Костянтина Крайнього, і найповніше: 32], джерело прибутку Товариства - у недільні дні з 12 до 14 годин для сторонніх відвідувачів він відкривав Церковно-археологічний музей з вхідною платою по 20 коп. з чоловіка [21, арк. 5]. Втім, це приносило не тільки прибуток, а навіть і збиток (екскурсанти вкрали кілька цінних експонатів [34, с 96]), та й часу екскурсії забирали у Миколи Івановича чимало, відриваючи його від важливіших, у тому числі й наукових справ.
   М. Петров, як секретар ЦАТ, мав за правило спеціальним листом від імені Товариства дякувати кожного жертводавця, вносити інформації про пожертви в друковані щорічні звіти ЦАТ. Цим він психологічно підтримував потяг жертводавців до регулярних пожертв та притягував до подібних акцій інших.
   Нарешті, щоб завершити фінансову тему, зазначимо, що найбільше каса ЦАТ поповнювалася за рахунок добровільних внесків і пожертв членів і членів-кореспондентів, на прилучення яких Микола Іванович особисто докладав чималих зусиль. Так, з подання М. Петрова та нового ректора КДА архімандрита Димитрія преосвященного Сільвестра у 1898 р. обрали почесним членом ЦАТ [29, арк. 1 -1 зв].
   Ще однією статтею витрат були видання періодичного органу ЦАТ та путівників і оглядів колекцій Музею. Як засвідчив М. Петров, "мысль об издании своего печатного органа и выполнение ее принадлежит мне" [34, с. 122]. Перший випуск "Чтений в Церковно-археологическом Обществе при Киевской Духовной Академии" з'явився 1883 р. і складався з окремих відбитків рефератів, котрі друкувалися попередньо в "Трудах Киевской Духовной Академии". У спогадах Петрова міститься унікальна бібліографічна інформація: випуск має дві редакції з 9 - ма й 7-ма статтями (відбитків усіх статей виявилася різна кількість) загальним накладом 100 примірників [34]. Для другого випуску Петров також підібрав відбитки, але вони зникли в друкарні, тому цей випуск довелося відкласти, й вчений створив рубрику в "Трудах Киевской Духовной Академии" - "Археологические заметки", де друкувалися лише його власні реферати [34]. Другий випуск "Чтений" вийшов лише через 16 років (1899). Загалом у друці з'явилося 14 випусків цього видання [Вип. 1 - 1883; Вип. 2 - 1899; Вип. З -1901; Вип. 4 - 1902; Вип. 5-1904; Вип. 6 - 1905; Вип. 7 - 1906; Вип. 8 - 1907; Вип. 9 - 1908; Вип. 10 - 1910; Вип. 11-1913; Вип. 12-1914; Вип. 13-1914; Вип. 14-1916]. Товариство опублікувало за власний кошт також 21 назву окремих видань, при цьому: "Отчеты" ЦАТ та ЦІАТ вийшли в 39-ти випусках (1874- 1916), в трьох випусках вийшло підготовлене М. І. Петровим "Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской Духовной Академии" (К., 1875- 1879), так само у трьох томах під титулом ЦАТ вийшло "Собрание сочинений" М.О. Максимовича (1876- 1880), двома виданнями вийшов "Указатель церковно-археологического музея при КДА" (1873, 1897).
   Підкреслимо, що всі видання ЦАТ/ЦІАТ проходили через руки однієї людини - М. І. Петрова. З огляду на вказаний факт, його праця як редактора-публікатора наукових видань Товариства є неоціненною й водночас зовсім не поцінованою в історіографії. Ця діяльність Петрова втретє підтверджує вище процитований його вислів: "Церковно-археологическое Общество - это я".
   Особливе місце у діяльності Петрова в зазначений період складає наукове дослідження пам'яток церковної архітектури. Ці дослідження слід розглядати у контексті загальнодержавних подій. Так, у 1879 р. Св. Синод зобов'язав Товариство "наблюдать за сохранностью древних памятников на Юге Росси" 3 часом Імператорська Археологічна комісія та Імператорське Московське Археологічне Товариство перебрали на себе експертні функції, почали, як зазначає Микола Іванович, демонструвати "начальственно-пренебрежительное отношение" до висновків ЦАТ і Товариство припинило свою експертну діяльність. Проте наукове дослідження пам'яток церковної архітектури продовжилися [34, с 108]. Найбільше членами ЦАТ, і переважно М. Петровим, досліджувалася Києво-Печерська Лавра. У 1886 р. було підняте питання про поновлення розписів Великої Церкви, в обговоренні брав участь і М. Петров [23, арк. З -9 зв]. Тоді ця справа вирішена не була, і Лавра та науковці регулярно поверталися до неї, зокрема, в 1893, потім 1899 році. Петров знову представляв у загальній експертній комісії ЦАТ, детально вивчав розписи XVII -XVIII ст., вказував на їх цінність [28, арк. 36- 39, 60-61; 14]. Він написав спеціальну статтю на цю тему, яка демонструвала розуміння Петровим значення українського живопису доби бароко [26]. Вчений дав оцінку новим розписав Верещагіна, зазначивши їх відповідність давньовізантійським традиціям (окрім Таємної Вечері) [8, арк. 1 - 2; 37]. У 1891 р. Товариство (за участю Петрова) займалося питанням щодо можливостей переробки залізних дверей Собору [25, арк. 375 - 376 зв].
   Про особливу ж роль у церковно-архітектурних дослідженнях Михайла Івановича може свідчити випадок майже курйозний. У 1893 р. митрополит Іоанникій вирішив перебудувати Трапезну церкву Лаври й звернувся до ЦАТ із відповідним запитом [26, арк. 12-14 зв]. Згідно висновку П. Лашкарьова, Товариство порекомендувало при побудові нової Трапезної зберегти форми зводу й бані Трапезної старої, прототипом якої слугували побудови Софії Константинопольської. Митрополит, читаючи протокол ЦАТ, наткнувшись на постулат про потребу збереження зовнішнього вигляду древньої будівлі, жбурнув протокол зі словами: "Плевать мне на Церковно-археологическое общество!". Всю цю історію оповів Петрову тодішній намісник Лаври архімандрит Сергій Ланін, який по смерті митр. Іоанникія повернув секретарю ЦАТ цей протокол без жодних резолюцій владики. Результат цієї історії, за словами М. Петрова, був такий: "Митрополит Иоанникий (був на митрополії у 1891 - 1899 pp. - О.П.) никогда больше не обращался к Церковно-археологическому обществу и в случае нужды, приказывал приглашать в Лаврские комиссии в качестве эксперта меня" [34,110].
   Це твердження засвідчується документально: саме Петров (за участю В. Завітневича) у 1896 р. обслідував Феодосіївську церкву на предмет запланованої її перебудови [27, арк. 37 - 37 зв]. 2 грудня 1898 р. Петров був включений до комісії по обслідуванню сенсаційної знахідки скарбу (знайдений 26 листопада 1898 р.) на хорах Успенського собору (близько 11 тис. монет, в тому числі тисяча - золотих). Доповідь про результати обслідування була зачитана на засіданні ЦАТ 25 січня 1899 р. [28, арк. 18-21 зв., 55 - 59 зв], Петров опублікував також окрему статтю на цю тему [33].
   Активно брав участь М. Петров і в дослідженнях Софії Київської. Так, 12 липня 1884 р. в Товаристві за участю М. Петрова обговорювалася проблема розчистки від фарбованих розписів початку-середини XIX ст. мозаїк головної бані Софійського собору та проблема відтворення втрачених шматків мозаїк через новий розпис відповідно до збережених сюжетів [19, арк. 64-65 зв]. Після жвавого обговорення М. Петров за участю священика К. Фоменка у 1903 р. випрацював систему збереження древніх фресок і мозаїк під час реставрації інших розписів [30 а. арк. 31- 32]. У 1907 р. Петров здійснював безпосередній нагляд за реставрацією фресок Св. Софії [9, арк. 1].
   Серйозний інтерес для ЦАТ, і в першу чергу для М. Петрова, становила Кирилівська церква, особливо у зв'язку з відкриттям фресок XII ст. 21 березня 1876 р. на засіданні Товариства М. Петров зачитав доповідь священика П. Желтоножського про кирилівські розписи. Вочевидь саме секретар ЦАТ спонукав автора підготувати цю доповідь  [18, арк. 21 - 22]. У 1889 р. був досліджений старий (др. пол. XVII ст.) іконостас церкви, який був проданий у с Нижчі Дубеші Остерського повіту [24, арк. 332- 333 зв]. У 1905 р. Петров здійснював офіційний нагляд за реставрацією фресок Свято-Троїцької церкви художником М. Яковлєвим [10, арк. 1]. А в 1907 р. під час проведення ремонту Кирилівської церкви секретар ЦАТ разом з колегами наглядали за роботами [30, арк. 14 - 16 зв].
   Брав участь М. Петров і в обговоренні проекту перебудов у Михайлівському Золотоверхому монастирі у липні - серпні 1887 р. [23, арк. 37 - 42]. А вже наступного року, разом з П. Лашкарьовим, він обслідував винайдені древні фрески Михайлівського собору і робив реконструкцію первісного плану собору. У березні 1889 р. Петров представляв ЦАТ справу про новий іконостас [24, арк. 316 - 318, 325 - 326 зв].
   Впродовж 1888- 1894 рр. тягнулася справа про перебудову стовповидного храму св. Миколая Миколо-Пустинського монастиря. Петров, як і інші члени Товариства, був проти його знесення, пропонуючи або добудувати галерею, або звести новий храм поруч [24, арк. 295 - 295 зв., 299 - 302, 313 - 315; 26, арк. 26 - 28 зв] Особливо наполегливо протестував М. Петров у 1897 р. проти переробок розписів, архітектури та надбанних хрестів у церкві Спаса на Берестові, що намагалися здійснити відповідно до своїх вірувань старообрядці (церква була передана їм для церковних відправ). Микола Іванович обслідував фрески церкви і у 1907 р. на двох засіданнях доповідав про їх історичне значення, можливе датування та атрибуцію [27, арк. 55- 58 зв.; 30, арк. 4-7] (його доповідь була опублікована [35]).
   Як фахівець, Петров брав участь і в обговоренні окремих проектів щодо древніх храмів Києва - прибудов (дзвіниці в ім'я св. Володимира) у церкві Богородиці Пирогощі (1888 р.) [24, арк. 306- 308; 25, арк. 364-365]; розкопок Десятинної церкви 1907 та 1908 pp. [30, арк. 25- 26 зв.; 11, арк. 96- 98]. Вчений здійснював нагляд за земляними роботами на подвір'ї Трьохсвятительської церкви (1884 р., спільно з П. Лашкарьовим” [19, арк. 71 - 72 зв]. У 1889 р. він досліджував і визначав речі (жіночі прикраси XII ст.) зі скарбу, віднайденого у Троїцькому провулку [24„ арк. 327 - 328].
   У 1882 - 1883 pp. М. Петров був дійовим учасником розробки проекту внутрішнього оздоблення та іконостасу Володимирського собору. Головний проект був розроблений професором Санкт-Петербурзького університету А. В. Праховим. Проте члени ЦАТ його розкритикували. На засіданні 4 листопада 1883 р. було прийнято обґрунтування (записане рукою М. Петрова) щодо переробки проекту [50, арк. 20 - 25 зв]. Додаткові пропозиції Прахова були також відхилені. Товариство зазначало, що поданий проект лише в загальних рисах враховує православну традицію й тому пропонувало доручити справу архітектору В. Ніколаєву [19, арк. 22-33 зв., 35 - 42]. Як відомо, Прахов все ж домігся здійснення свого проекту з мінімальними змінами. Система розписів храму так само не враховувала побажань ЦАТ та духовної влади. У березні-квітні 1899 p. М. Петров кілька разів доповідав у Товаристві про розписи [28, арк. 40-43 зв] і виклав свій погляд на них в окремій статті [38]. Ця справа була чи не найскандальнішою в усій діяльності ЦАТ, оскільки попри численні протести, дебати в пресі, постанови на офіційному рівні, думка Товариства була фактично зневажена.
   Таким чином, М. Петров брав безпосередню участь у дослідженні та вирішенні долі багатьох древніх церковних споруд Києва. Йому, як і іншим ученим, культурним, церковним і громадським діячам, належить честь збереження київських святинь та старожитностей для нащадків.
   Досвід Петрова демонстрував поміркованість підходу та врахування безпосередньої конкретики в кожному випадку. У спогадах він наводить численні випадки самоуправства духовної влади у питанні перебудов, а з іншою боку - ригоризм Імператорської Археологічної комісії щодо заборони будь-якого перепланування [34, с 108 -112].
   Саме практика роботи з архітектурними пам'ятками розширила арсенал наукових методів і навичок Петрова, його вміння бачити архітектуру та живопис, фреску чи мозаїку як "текст" історії. Петров не став мистецтвознавцем: на означені пам'ятки він дивився як історик, і це визначило новий методологічний напрямок історико-церковних студій у КДА. Петров, за прикладом Лашкарьова, завжди збирав всю писемну інформацію про історію пам'ятки, і тільки після цього її досліджував безпосередньо. Саме такий підхід обумовив науково обґрунтовані результати експертизи, сприяв зростанню наукового авторитету ЦАТ. Значною мірою цей авторитет базувався і на творчих зусиллях Миколи Івановича Петрова.

1 Національна Бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Інститут рукопису, (далі - НБУВ IP). Ф. 225. Спр. 19.
2. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 33.
3. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 40.
4. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 57.
5. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 92.
6. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 101.
7. НБУВ IP. Ф. III. Спр. 14186.
8. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 582.
9. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 325.
10. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 365.
11. НБУВ IP. Ф. 160. Спр. 877.
12. НБУВ IP. Ф. 160. Спр. 875.
13. НБУВ IP. Ф. 160. Спр. 876.
14. НБУВ IP. Ф. 225. Спр. 293 - 302.
15. НБУВ IP. Ф. 160. Спр. 877.
16. НБУВ IP. Ф. 160. Спр.877.
17. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАУК). Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 2.
18. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1 Спр. 10.
19. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 19.
20. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1 Спр. 25.
21. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 28.
22. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1 Спр. 31.
23. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 33.
24. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1 Спр. 40.
25. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 45.
26. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1 Спр. 57.
27. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 61.
28. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1 Спр. 68.
29. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 69. 
30 а. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп 1. Спр. 91.
30. ЦДІАУК. Ф. 1396. Оп. 1. Спр. 94.
31. Василь Ульяновський, Оксана Панчук. Микола Петров: портрет у часовій перспективі та різних інтер'єрах // Петров Микола. Скрижалі пам'яті / Упоряд. В. Ульяновський, І. Карсим. - К.: Либідь, 2003.
32. Крайній К. К. Дослідження церковної історії членами Київського Церковно-історичного та археологічного товариства 1972- 1920 рр. Дис. канд.. іст. наук. К., 2003.
33. Петров Н.И. Археологическая находка на хорах в Великой Церкви Киево-Печерской Лавры // Труды Киевской Духовной Академии (далі - ТКДА). -1899. - Nb 6.
34. Петров H. И. Воспоминания старого археолога.
35. Петров Н.И. Древняя степонись в Киевской Спасской на Берестове церкви // ТКДА. 1908. - № 2.
36. Петров Н.И. О внешнем виде Св. Иоанна Златоуста // ТКДА. - 1907. - Na 7.
37. Петров Н.И. О новом расписании стен Великой Церкви Киево-Печерской Лавры // ТКДА.- 1901. - № 2.
38. Петров Н.И. О росписании стен и вообще об украшении Киевского Владимирского собора // ТКДА- 1899.- №5- 7.
39. Петров Н.И. Об упраздненной стенописи Великой Церкви Киево-Печерской Лавры // ТКДА. - 1900. - № 4 - 5.
40. Петров Н.И. Тридцатилетие Церковно-исторического и археологического Общества при Киевской Духовной Академии // ТКДА. -1903. - № 1.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com