www.VuzLib.com

Головна arrow Право (різне) arrow Офшорне законодавство в Україні: міф чи реальність
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Офшорне законодавство в Україні: міф чи реальність

C.О. Мосьондз,
канд. юрид. наук, доцент,
Університет економіки та права «КРОК»

Офшорне законодавство в Україні: міф чи реальність

   Стаття присвячена дослідженню становлення офшорного законодавства на сучасному етапі розвитку українського суспільства як необхідної умови забезпечення економічної безпеки в Україні та пошуку пропозицій щодо його удосконалення.

   Статья посвящена исследованию оффшорного законодательства на современном Этапе развития украинского общества, как необходимого условия обеспечения Экономической безопасности в Украине и поиску предложений по поводу его усовершенствования.

   The article is devoted to the offshore research at the Ukraine society development modern stage as a necessary condition of the Ukraine economic safety ensuring and making offers to its improvement.

   Ключові слова: офшорне законодавство, економічна безпека, офшорна зона.

Постановка проблеми

   Проблема існування офшорних та вільних економічних зон має досить суперечливий характер. Сперечаються про те, чи потрібні офшорні зони взагалі, як вони впливають на економічний розвиток держави в цілому. Ведеться дискусія з приводу необхідності формування нової нормативно-правової бази здійснення офшорної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства та удосконалення вже існуючої.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

   Так, Н.В. Ворнавський [3, с. 32] дає загальну характеристику офшорних зон і висвітлює їх роль для світового розвитку, при цьому упускаючи їх значення безпосередньо для окремої держави. Інший, не менш відомий, фахівець В.Р. Денберг [4, с. 21] описав роль і значення офшорних зон для держави, при цьому вказуючи, що контроль зі сторони держави не обов’язковий, оскільки відсутність контролю створить сприятливе середовище для економічного зростання. В своїй публікації В.А. Левертов [5, с. 32] обµрунтовує на практичних прикладах те, що вільні економічні зони спричиняють негативний вплив на економічний розвиток держави, адже з неї вивозяться значні капітали і при цьому руйнується економічна стабільність. Н.І. Морозюк [6, с.17] стверджує, що офшорний бізнес потрібен будьякій країні, але під пильним контролем держави, основою якого має бути досконале нормативноправове регулювання офшорних відносин.

Невирішені раніше частини загальної проблеми

Усі зазначені різнопланові концепції спонукають до висновку про неоднозначність даного питання, яке вимагає глибокого теоретичного вивчення й аналізу.

Формулювання цілей статті

   Метою статті є визначення основних напрямів реформування офшорного законодавства на сучасному етапі розвитку українського суспільства

Виклад основного матеріалу

   Спробуємо, перш за все, розібратися в теоретико-концептуальних питаннях розуміння офшорної зони. Вона є одним із різновидів вільних економічних зон. У класифікаціях, що використовуються, їх зараховують до сервісних вільних економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютнофінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської і комерційної секретності, лояльність державного регулювання.
   Провідний французький юрист Едуард Шамбост пропонує таке визначення поняття: «off shore» — буквально означає «поза берегом». У податковому контексті офшорною є структура, яка, проводячи діяльність в якійнебудь країні, не перебуває під податковим контролем цієї країни. В основному, щоб уникнути місцевих податків (чи місцевої регламентації), офшорні структури не повинні здійснювати місцеву діяльність (on shore) чи діяльність з резидентами країни (реєстрації). Прийнято говорити про офшорні компанії (off shore companies), офшорні банки (off shore banks), офшорні страхові компанії (off shore insurance companies) тощо [7, с. 23]».
   Офшорна зона — термін, де у загальному розумінні мається на увазі будьяка країна з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень по конвертованій валюті. Крім того, більшість офшорних зон має порівняно прості вимоги щодо ліцензування та регулювання фінансових компаній і інших фірм. Відмінною особливістю офшорних зон порівнянно з багатьма державами, що мають низьку або нульову податкову ставку на всі або певні категорії доходу і забезпечують певний рівень банківської та комерційної секретності, є наявність особливих законодавчих гарантій і можливостей для податкового планування. Особливістю офшорної юрисдикції є розповсюдження пільгового режиму виключно на нерезиденті компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найбільш важливо, — забезпечення ефективного режиму фінансової секретності. Основними ознаками у визначенні офшорних зон є:
   1. Оподаткування. Багато офшорних юрисдикцій стягують податки. Проте всі вони або не стягують прибутковий податок узагалі, або стягують його тільки з певних категорій доходу, або стягують податок більш низький, ніж в тій країні, де платники є податковими резидентами. Відсутність прибуткового податку, як правило, є частиною політики залучення іноземного капіталу. Важливою особливістю більшості офшорних територій є надання пільгового податкового режиму і виконання вимоги проведення ділових операцій за межами країни, де офіційно зареєстрована офшорна компанія.
   2. Фінансова секретність. Певний рівень секретності також є характерним для офшорних юрисдикцій, як і для інших країн. Проте більшість країн не захищає цю інформацію від розслідування правоохоронними органами іноземної держави, особливо коли розслідування  здійснюється  відповідно  до  міжнародного  договору. Особливістю офшорних юрисдикцій є наявність надмірно жорстких правил захисту банківської та комерційної таємниці. Вони відмовляють у порушенні своїх бар’єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. З цієї точки зору розрізняють дві категорії офшорних юрисдикцій: країни, які відмовляють у послабленні своєї секретності, не зважаючи на користування режиму секретності в злочинних цілях, і країни, які дозволяють законні розслідування в належних випадках.
   3. Валютний контроль. Офшорні юрисдикції мають, як правило, систему подвійного валютного контролю. В її основу поставлена відмінність між резидентами і нерезидентами, а також між національною і іноземною валютами. Загальне правило таке: резиденти піддаються валютному контролю, а нерезиденти цьому контролю не піддаються. Проте нерезиденти піддаються звичайному контролю стосовно місцевої валюти. З компанією, яка створена в офшорній юрисдикції, що належить нерезидентам, і здійснює свою діяльність зовні юрисдикції, поводяться як з нерезидентом щодо валютного контролю. Відповідно, іноземна особа може сформувати компанію в країні податкового притулку для здійснення бізнесу в інших юрисдикціях. У цьому випадку компанія не піддаватиметься валютному контролю в податковому притулку, оскільки вона не здійснює операції у валюті інших юрисдикцій і не здійснює бізнес у даній офшорній юрисдикції.
   4. Комунікації. Більшість офшорних юрисдикцій мають відмінні засоби зв’язку, особливо добрі телефонні, кабельні і телексні послуги зв’язку для з’єднання їх з іншими країнами. Багато хто має також відмінний повітряний зв’язок. Наприклад, на Кайманових Островах відмінні телефонні і телексні засоби  зв’язку.
   5. Легкість доступу до зарубіжної банківської системи. Використовування офшорних юридичних осіб дає можливість розміщувати капітал у твердій валюті в надійних банках стабільної країни. Великі секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають усталені зв’язки і володіють можливістю відкривати для своїх клієнтів рахунки в першокласних зарубіжних банках. Офшорній фірмі може бути відкритий валютний банківський рахунок у зарубіжному банку [8, с.5].
   Вперше українські бізнесмени дістали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 році. В квітні 1991 року швейцарська компанія Riggs Walmet Group оголосила про те, що виходить на український ринок з пропозицією про організацію компаній. Пропонувалася не тільки допомога в створенні безподаткових компаній, а й підтримка їх діяльності (внесення щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг із обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів і т.п).
   Офшорні схеми, зазвичай, засновані на використовуванні можливостей, що надаються укладеними угодами про виключення подвійного оподаткування. Вони все частіше стали спиратися не тільки на угоди купівліпродажу, а й на лізингові комісійні, трастові, страхові й інші договірноправові форми здійснення складних комерційних операцій. Зарубіжні офшорні компанії використовуються в процесі поточного і довгострокового фінансування українських проектів зза кордону. В схемах цього типу зазвичай широко використовуються спеціалізовані компанії, розташовані в зонах податкових пільг.
   Протягом останніх років українські банки і фінансові компанії використовують офшорні схеми діяльності на світових ринках цінних паперів. Збільшилася роль офшорних схем у формуванні транснаціональних господарських систем, коли офшорні фірми вбудовуються в мережу зовнішніх філіалів українських підприємств. Офшорні схеми часто націлені на подолання іноземних податкових бар’єрів.
   Існує комплекс факторів, які стимулюють розвиток офшорного бізнесу в Україні. До основних із них можна віднести: тягар податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і могутні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об’єктами в Україні, криміналізація економіки і використання офшорних схем для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. Проте, немало й перепон стоїть на заваді цьому бізнесу в Україні. До основних негараздів в цій сфері, насамперед слід віднести відсутність µрунтовного нормативноправового законодавства, яке б визначило поняття офшору та його характерні риси, що дозволило б зпоміж іншого з’ясувати особливості правового режиму оподаткування, принципи встановлення резидентності, механізм їх функціонування, а також загальні правила регулювання відносин між суб’єктами офшорної діяльності.
   Разом з тим, тема офшорного бізнесу є досить актуальним питанням для нашої країни, про що свідчать численні публікації в пресі і науковій літературі, про це саме свідчать і спроби законодавчого врегулювання офшорної діяльності. Чого вартий лише той факт, що станом на 01.01.2009 р. слово «офшор» містилося більш ніж у 50 вітчизняних нормативноправових актах, однак до нинішнього часу юридичного визначення цього поняття не існує.
   Варто наголосити, що хоча офшорні зони і являються привабливими для діяльності нерезидентів у пільговому режимі, ряд країн, у тому числі Україна, ще не визначились щодо юридичного оформлення цих зон, умов та доцільності їх заснування. Так діюче українське законодавство з урегулювання взаємовідносин суб’єктів офшорної діяльності умовно можна поділити на три групи: 1) базове офшорне законодавство; 2) антиофшорне законодавство; 3) законодавство, що регулює заходи, спрямовані на збір та аналіз інформації, яка стосується взаємовідносин «резидент України — офшорна компанія».
   До першої групи належать нормативноправові акти, що визначають поняття, основні риси, принципи встановлення резидентності, принципи діяльності офшорних зон, порядок створення і ліквідації та механізм їх функціонування, загальні правові та економічні основи статусу форм ведення підприємницької діяльності, способи оподаткування доходів, а також загальні правила регулювання відносин між суб’єктами офшорної діяльності.
   На сьогодні в Україні діє базовий у даній сфері Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року, який визначає державну стратегію й тактику в галузі розбудови спеціальних зон і територій пріоритетного розвитку [1]. При цьому, потрібно зазначити, що у вищевказаному Законі України взагалі не згадується термін «офшор».
   У проекті Податкового кодексу України зазначається, що: «офшорні зони — це спеціальні економічні зони, в яких застосовуються особливі правила оподаткування». І теж не наводиться системного та детального розкриття поняття офшору.
   До другої групи належать нормативноправові акти, які спрямовані на те, щоб резиденту України економічно було б невигідно імпортувати товари та послуги з офшорних центрів, а також щодо вирішення проблеми «втечі» капіталу за кордон.
   У пункті 18.3 статті 18 в редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 18 листопада 1997 року визначено: «у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків оплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг). Перелік офшорних зон щорічно оприлюднюється Кабінетом Міністрів України» [8].
   У зазначеному вище щорічному переліку офшорних зон, окрім переліку держав, в яких функціонують офшорні зони, знову ж таки не дається тлумачення поняття «офшор» чи «офшорна зона».
Третю групу становлять нормативноправові акти, що регулюють заходи, спрямовані на виявлення загальносвітової тенденції розвитку офшорного бізнесу, встановлення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України, виявлення незаконних операцій, пов’язаних з легалізацією коштів, отриманих незаконним шляхом. Але жоден з нормативноправових актів даної групи не розкриває поняття «офшор».
   З цього приводу хотілося б навести таке міркування — мабуть кожна країна світу зацікавлена у створенні вільних економічних і офшорних зон, які забезпечать їй валовий приріст, стабілізацію економіки і гармонійний її розвиток. Проте правова невизначеність і відсутність законодавчої регламентації офшорного бізнесу, на жаль, не дозволяють нам сьогодні говорити про створення у нашій державі ефективних механізмів функціонування та загальних правил регулювання відносин між суб’єктами офшорної діяльності. І це поряд з існуванням такого потужного тіньового сектора в економіці, що має місце в Україні. На жаль, сьогодні поки, що доводиться визнати — такий стан призводить до гальмування економічного розвитку країни і залучення тим самим офшорного бізнесу до тіньового середовища.

Висновки

   Ось чому об’єктивно назріла нагальна необхідність прийняття µрунтовного нормативноправового законодавства, яке б визначило поняття офшору та його характерні риси, що, в свою чергу, дозволило б на державному рівні розробити концепцію найбільш оптимальної стратегії розвитку офшорного бізнесу. Необхідна також і ефективна програма з контролю і боротьби щодо проникнення тіньової економіки в діяльність офшорних зон.
   Для вирішення окреслених проблем, на думку автора, також необхідно вжити наступних заходів: внести зміни та доповнення до чинного законодавства (а якщо потрібно, то й прийняти спеціальний закон), за допомогою чого можна було б з’ясувати особливості правового режиму оподаткування; визначити принципи встановлення резидентності; встановити загальні засади діяльності та належного контролю за діяльністю нерезидентів у офшорних зонах; згідно з накопиченим міжнародним досвідом в офшорних зонах сформувати продуктивну схему діяльності на світових ринках цінних паперів; слід також на найвищому рівні при формуванні державної економічної політики зробити чи не пріоритетним завданням боротьбу з відмиванням тіньових капіталів, одержаних в офшорних зонах.

Література

1. Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”.
2. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 4. — Ст. 28.
3. Денберг В.Р. Налогообложение в оффшорных зонах / В.Г. Денберг — М.: Наука. 1999. — 219 с.
4. Левертов В.А. Для кого нужны оффшорные зоны // Украинская инвестиционная газета от 12 — 18 ноября 2001. — № 45 (372).
5. Ворнавский Н.В. Характерные черты оффшорных зон // Экономика и бизнес. — 2001. — № 4. — С. 32–36.
6. Морозюк Н.И. Оффшор-экспресс // Природа оффшорного бизнеса. — 1999. №7. —С.17-19.
7. Эдуард Шамбост. Энциклопедия оффшорных зон [пер. с фр.] / Шамбост Эдуард. — 2000. — 586 с.
8. Даниленко П.С. Оффшорные компании: помощь в налоговом планировании / П.С. Даниленко. — М.: Прогресс. 1995.- 251 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com