www.VuzLib.com

Головна arrow Державне регулювання arrow Шляхи вдосконалення державного регулювання у сфері іноземного інвестування
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Шляхи вдосконалення державного регулювання у сфері іноземного інвестування

Т.О. Косянчук, канд. юрид. наук, доцент,
Університет економіки та права “КРОК”

Шляхи вдосконалення державного регулювання у сфері іноземного інвестування

   Стаття присвячена окремим питанням державного регулювання іноземного інвестування та аналізу нормативно-правової бази іноземних інвестицій, а також питанню створення кодексу про іноземні інвестиції.

   Статья посвящена отдельным вопросам государственного регулирования иностранного инвестирования и анализа нормативно-правовой базы иностранных инвестиций, а также вопросам создания кодекса об иностранных инвестициях.

   The article is devoted to some separate items of foreign investment government regulation, foreign investment normative legal base analysis and foreign investment code foundation.

   Ключові слова: іноземні інвестиції, інвестор, кодифікація інвестиційного законодавства, кодекс про іноземні інвестиції.

Постановка проблеми

   Проведений аналіз нормативно-правової бази іноземних інвестицій і практики їх адміністративно-правового регулювання доводить необхідність вироблення цілого комплексу заходів щодо вдосконалення системи органів виконавчої влади, які регулюють інвестиційну діяльність, а також нормативної бази іноземних інвестицій, які регламентують усі етапи правового регулювання інвестиційного процесу, починаючи з уточнення правових дефініцій основних понять і до впорядковування діяльності суб’єктів інвестиційних правовідносин у конкретних сферах економіки. Комплекс заходів доцільно розділити на 2 групи: 1) групу заходів, пов’язаних із вдосконаленням нормативно-правової бази іноземних інвестицій; 2) групу організаційних заходів, що передбачають перерозподіл владних повноважень між суб’єктами адміністративно-правового регулювання іноземних інвестицій і їх реорганізацію [4, с. 134—135].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

   Аналіз здійснювали такі науковці: В.М. Коссак, С.В. Захарін, В. Сол-датенко, А.В. Омельченко, В.Г. Вишняков, В. Косинський та інші.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

   Автор пропонує комплекс адміністративно-правових і фінансово-правових новел, закріплення яких у Кодексі про іноземні інвестиції та інших діючих в Україні нормативно-правових актах, впорядкує нормативну базу регулювання іноземних інвестицій.

Формулювання цілей статті

   Автор ставить на меті, шляхом аналізу діючого законодавства та практичного досвіду суб’єктів іноземного інвестування, обµрунтувати необхідність існування Кодексу про іноземні інвестиції, як основного кодифікуючого норомативного акту, який би регулював іноземні інвестиції.

Виклад основного матеріалу дослідження

   Документом, що включає в себе комплекс пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правових та інших норм законодавства про іноземні інвестиції, міг би стати Кодекс про іноземні інвестиції. У межах кодифікуючого нормативного акту, який регулює іноземні інвестиції, необхідно виділити загальну частину, в якій надати основні засади законодавства про іноземні інвестиції, поняття інвестиційної сфери, форми і методи державного управління іноземним інвестуванням, питання надання державної підтримки і гарантій прав іноземних інвесторів, обмежень і заборон, що стосуються їх діяльності.
   На сьогодні в рамках нормативного закріплення основ інвестиційного законодавства, законодавчого віддзеркалення потребує базова мета адміністративно-правового регулювання іноземного інвестування — досягнення корисного для суспільства результату. В розвиток положень Конституції України, необхідно нормативно закріпити соціальну складову політики держави у сфері регулювання іноземного інвестування і визначити, що критерієм успішного адміністративно-правового регулювання іноземних інвестицій є забезпечення інтересів громадян України, інакше кажучи, досягнення позитивного соціального ефекту.
   Істотної зміни потребують деякі поняття інвестиційної сфери. При розробці Кодексу про іноземні інвестиції їх змінені визначення можна об’єднати в окремий розділ. У ньому повинні бути закріплені поняття іноземної інвестиції, іноземного інвестора, інвестиційного проекту і терміну його окупності, сукупного податкового навантаження та інші поняття інвестиційної сфери.
   Законодавчого закріплення потребує нове формулювання ключового поняття інвестиційної сфери — іноземної інвестиції, як вкладення іноземного капіталу на території України у вигляді об’єктів, що належать іноземному інвестору, якщо такі об’єкти не вилучені з обороту або не обмежені в обороті в Україні відповідно до законів.
   Змін потребує і дефініція поняття іноземного інвестора. За його основу має бути взято визначення, запропоноване в Законі України “Про режим іноземного інвестування”, але з урахуванням того, що не існує спеціального нормативного положення в законодавстві зарубіжних країн, яке надає право іноземній особі здійснювати інвестиції на території України. До іноземних інвесторів необхідно прирівняти українських осіб, що виконують роботи згідно з концесійною угодою та інвестиційним договором з Україною [1]. Ця норма дозволить забезпечити стабільні умови інвестування для українських осіб, які здійснюють інвестиції у такі сфери української економіки, які гостро потребують припливу капіталу.
   При формулюванні поняття іноземного інвестора необхідно використовувати спеціальний прийом законодавчої техніки — правову фікцію, і з її допомогою надавати українським комерційним організаціям статус іноземних інвесторів у разі входження до їх складу учасників іноземних інвесторів, які беруть участь у статутному капіталі такої організації у встановлених розмірах. Потребує також нормативного визначення поняття “державне управління іноземними інвестиціями”. Пропонується таке визначення: державне управління іноземними інвестиціями — це підзаконна, юридично-владна виконавчо-розпорядча діяльність спеціально уповноважених органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення покладених на них функцій, необхідних у процесі управління іноземними інвестиціями. Питання державного управління інвестиційною діяльністю повинні бути виділені в окрему статтю Кодексу про іноземні інвестиції, в якій будуть описані його основні форми і методи.
   Перегляду потребують деякі правові норми, що регламентують надання державної підтримки іноземним інвесторам.
   По-перше, необхідно детально регламентувати способи надання державної підтримки іноземним інвесторам, шляхом надання пільг з податкових і митних платежів, надання гарантій, кредитування, інвестування і гарантійного забезпечення інвестиційних проектів, а також вживання інших видів підтримки, відповідно до законодавства України, законодавства суб’єктів України та актів органів місцевого самоврядування.
   По-друге, необхідно усунути суперечність у чинному законодавстві відносно пільг щодо сплати митних платежів. Закон України “Про режим іноземного інвестування” надає пільги щодо сплати митних платежів інвесторам, які здійснюють пріоритетний інвестиційний проект, тоді як Закон України “Про митний тариф” встановлює митні збори, що не підлягають зміні залежно від осіб, які переміщують товари через митний кордон України, видів операцій та інших чинників, за винятком випадків, передбачених цим законом [2]. У ньому ж санкціоновано надання тарифних пільг усім інвесторам.
   По-третє, необхідно визначити перелік галузей, видів діяльності і регіонів України, відносно яких інвестору надаються додаткові пільги з податкових і митних платежів.
   Існуючий інститут надання гарантій діяльності іноземних інвесторів потребує доопрацювання і доповнення. На наш погляд, гарантія компенсації при націоналізації та реквізиції майна повинна містити вказівку про те, що компенсація вартості націоналізованого або реквізованого майна повинна дорівнювати реальній вартості цього майна на момент, що безпосередньо передував націоналізації або реквізиції, або їх публічному оголошенню, залежно від того, що з цього мало місце раніше. Крім того, має бути вказано, що розмір компенсації підлягає індексації до дати її фактичної виплати.
   Деякі положення, які надають гарантії від несприятливої зміни правового режиму інвестиційної діяльності, повинні бути змінені. У чинному інвестиційному законодавстві не визначено, чи розповсюджується гарантія від несприятливої зміни правового режиму інвестиційної діяльності на всіх учасників господарської діяльності, які здійснюють конкретний інвестиційний проект, чи тільки на іноземного інвестора. Її доцільно розповсюдити на всіх учасників, які здійснюють інвестиційний проект спільно з іноземним інвестором.
   Гарантія використання інвестором різних форм здійснення інвестиційної діяльності на території України не потребує законодавчого закріплення, оскільки ця гарантія закріплена в цивільному законодавстві України стосовно всіх учасників цивільних правовідносин. Кодекс про іноземні інвестиції не повинен, на погляд автора, містити гарантій прав іноземного інвестора на придбання цінних паперів і участь у приватизації, оскільки ці норми є бланкетними і, по суті, гарантії закріплюються не цими нормами, а правовими нормами, що містяться в інших нормативно-правових актах.
   Формулювання гарантії переходу прав і обов’язків інвестора іншій особі повинне обумовлювати можливість вилучень з неї, передбачених кодифікуючим нормативним актом, регулюючим іноземні інвестиції в Україні. Необхідність адміністративної заборони на зміну осіб у спеціально обумовлених видах зобов’язань викликана їх особливою економічною важливістю для України, як, наприклад, у зобов’язаннях інвесторів з виконання робіт на умовах угод про розділ продукції. У цих випадках правових механізмів, визначених у цивільному законодавстві та які дозволяють захистити інтереси української держави, недостатньо.
   Встановлення заборон і обмежень на діяльність інвесторів у певних галузях економіки і на окремих територіях є адміністративними процедурами, що захищають національну економіку від надмірної залежності від іноземного капіталу [5, с. 98]. Розробка і подальше нормативне закріплення таких заборон і обмежень були передбачені Комплексною програмою стимулювання вітчизняних і іноземних інвестицій в економіку України, схваленою ухвалою Уряду України ще в 2001 р.
   Доцільно було б заборони й обмеження на діяльність інвесторів в окремих галузях, сферах діяльності і на деяких територіях нормативно закріпити в межах спеціальної глави загальної частини Кодексу про іноземні інвестиції. В окремих випадках необхідно передбачити розповсюдження дії заборон і обмежень на права й обов’язки щодо відносин, які виникли до нормативного закріплення заборон і обмежень.
   У Кодексі про іноземні інвестиції не повинні використовуватися такі терміни, як прямі іноземні інвестиції і портфельні інвестиції. Це терміни економічної теорії і реальне їх вживання можливе тільки у процесі статичного аналізу іноземних вкладень, їх трактування економістами неоднозначне, і часто інвестиції, формально відповідні під визначення прямих іноземних інвестицій, не є такими, оскільки не викликають збільшення капіталу в економіці.
   Відсутність такого поділу інвестицій на їх види дозволяє більш повно охопити адміністративно-правовим і фінансово-правовим регулюванням питання вкладення іноземних матеріальних і фінансових ресурсів. Слід зазначити, що відсутність подібного роду розподілу інвестицій на типи характерний для законодавства багатьох країн, які успішно привертають іноземні вкладення.
   Конкретні питання здійснення іноземних інвестицій в окремі сфери економічної діяльності повинні бути закріплені в розділах особливої частини Кодексу про іноземні інвестиції.
   У разі великих обсягів інвестицій та потреби інвесторів, у додаткових гарантіях або особливому правовому режимі інвестування і зацікавленості України в здійсненні іноземними інвесторами вкладень у сфери економіки, яким потрібен особливий приплив іноземного капіталу і технологій, при цьому, доцільно використовувати інститут інвестиційного договору між іноземним інвестором і Україною. Норми, що регламентують порядок його висновку і роботи на його умовах, можливо виділити в окремий розділ особливої частини Кодексу про іноземні інвестиції.
   Незважаючи на те, що інвестиційний договір, безумовно, є цивільно-правовим інститутом, нормами адміністративного характеру необхідно закріпити порядок взаємодії органів виконавчої влади, що розглядають пропозиції іноземного інвестора за умов інвестиційного договору.
   Як істотна умова інвестиційного договору необхідно закріпити імунітет, діючий відносно держави, що вступила в цивільне право-відношення. Закріплення цих норм необхідне для визначення меж виконання державою функцій з адміністративно-правового регулювання економіки.
   У законодавчому закріпленні у межах окремого розділу особливої частини Кодексу про іноземні інвестиції має потребу порядок здійснення іноземних інвестицій на основі концесій. Концесії є складним правовим інститутом, в їх основі містяться разом з цивільно-правовими нормами і адміністративно-правові. Наприклад, для придбання права на розробку родовищ корисних копалин на умовах угоди про розділ продукції, здійснення інших робіт за концесійними угодами, необхідно отримати ліцензію, що є суто адміністративною процедурою. Крім того, нормативні правові акти, що регулюють здійснення інвестиційної діяльності на основі концесій, містять велику кількість фінансово-правових норм.
   Слід зазначити, що чинне законодавство України регламентує питання здійснення іноземних інвестицій на основі угод про розподіл продукції, а питання іншої передачі Україною прав іноземному інвестору на здійснення певної господарської діяльності не врегульовані повною мірою [9, с. 65]. У Кодексі про іноземні інвестиції необхідно визначити два нових для чинного законодавства виду концесій: повний концесійний договір і концесійний договір на надання послуг (виконання робіт). Необхідно також закріпити основні права й обов’язки концесіонера із вказаних трьох видів договорів концесії, а також звести наклеп, що об’єктом концесії можуть виступати права на здійснення окремих видів діяльності, а також надра, води, ліси, землі, та об’єкти, які відповідно до законодавчих актів України можуть знаходитися тільки у власності держави.
   Найбільш значними для України є норми, що регулюють іноземні інвестиції угодами про розподіл продукції [3]. Робота на їх основі здатна привернути чималі фінансові вкладення в економіку країни, розвинути її транспортну й іншу інфраструктуру, забезпечити країну необхідними мінеральними ресурсами і принести інші блага. В той же час, робота на умовах угод про розділ продукції має деякі особливості, і з урахуванням особливої значущості правових норм, що регулюють діяльність щодо угод про розділ продукції, їх можна винести в окремий розділ.
   Відносно інвестування на основі угод про розподіл продукції, то адміністративно-правові норми можуть бути включені до Кодексу про іноземні інвестиції без зміни, оскільки досвід їх успішної роботи показує, що змін вони не потребують [8, С. 69].
   У чинному Законі Україні “Про угоди про розподіл продукції” [83] встановлено, що умови і порядок розділу отриманої державою продукції визначаються договором, який укладається між відповідними органами виконавчої влади України та органами виконавчої влади суб’єкта України. Вважаємо, що доцільно закріплювати порядок розподілу продукції, отриманої державою, безпосередньо в самій угоді. Необхідне узгодження інтересів України і її суб’єктів при розподілі продукції, що належить їм, повинно відбуватися при підготовці проекту концесійного договору, який дозволить прискорити процес реалізації угоди про розподіл продукції.
   Ще однією імперативною нормою чинного Закону України “Про угоди про розподіл продукції” закріплений обов’язок інвестора ліквідовувати всі споруди, установки й інше майно після закінчення робіт за згодою. На погляд автора, ця норма адміністративного характеру, що регулює статус об’єктів, споруджених інвестором при виконанні угоди про розподіл продукції, абсолютно не враховує інтереси і потреби держави в розвитку інфраструктури. Нову редакцію цієї норми доцільно подати у такому формулюванні: “у разі наміру концесіонера після завершення роботи за угодою ліквідовувати споруди, установки й інше майно, в тому числі об’єкти, споруджені для зберігання, переробки і транспортування мінеральної сировини, Україна має право їх викупити за залишковою вартістю. У разі наміру концесіонера після завершення роботи за угодою продати споруди та інше майно, в тому числі об’єкти, споруджені для зберігання, переробки і транспортування мінеральної сировини, Україна володіє правом їх переважної покупки”. Таке формулювання правової норми сприятиме розвитку інфраструктури добувних і інших галузей господарства за рахунок викуплених споруд, установок і іншого майна, створеного концесіонером у процесі виконання угоди про розділ продукції.
   У Кодексі про іноземні інвестиції необхідно зберегти запропоновані в Законі України “Про угоди про розподіл продукції” дві схеми розділу проведеної продукції: так звану “індонезійську” — коли інвестор сплачує платежі за користування надрами, одержує частину проведеної продукції в рахунок відшкодування його витрат на роботу за угодою і бере участь у розподілі продукції, що залишилася, та іншу схему розділу продукції, на розсуд учасників угоди.
   Діюча редакція норми, що регулює право власності інвестора на майно й інформацію, закріплює, що майно може бути відчужено на користь держави при відшкодуванні його вартості інвестору. Це формулювання необхідно переглянути для того, щоб націоналізація майна іноземного інвестора була можлива тільки на підставі закону.
   Відповідно до правил законодавчої техніки кожне слово, яке вживане в нормативному акті, повинно мати конкретне значення, а тлумачення закону не можна здійснювати без урахування такого значення [10, с. 24].
   Інші адміністративні і фінансові норми, що регулюють порядок обліку та звітності концесіонера, валютне регулювання, передачу прав і обов’язків за угодою, а також питання контролю, не потребують значної переробки, оскільки сформульовані згідно з потребами сторін угоди і довели свою життєздатність.
   Крім перерахованих заходів, пов’язаних із вдосконаленням нормативно-правової бази іноземних інвестицій, необхідно провести і певні організаційні заходи, що передбачають перерозподіл владних повноважень між суб’єктами адміністративно-правового регулювання іноземних інвестицій і їх реорганізацію. Від чіткого розділення функцій цих органів залежить приплив і функціонування іноземних інвестицій у національній економіці. На погляд автора, основними органами, уповноважними здійснювати регулювання іноземних інвестицій, повинні стати Уряд України і створений Державний комітет України з питань іноземних інвестицій, а також інші державні органи в межах нормативно закріплених повноважень. Повноваження цих органів в області адміністративно-правового регулювання іноземних інвестицій необхідно деталізувати у межах відповідної групи статтях Кодексу про іноземні інвестиції.
   При нормативному закріпленні повноважень Уряду України з питань іноземного інвестування повинні бути відображені його повноваження щодо:
   - встановлення порядку проведення експертизи для визначення термінів окупності інвестиційних проектів;
   - визначення порядку індексації розміру вартості націналізо-ваного або реквізованого майна інвестора до дня її фактичної виплати;
   - розповсюдження дії обмежень і заборон діяльності інвесторів в окремих галузях, сферах діяльності і на окремих територіях на права і обов’язки щодо відносин, які виникли до вступу Кодексу про іноземні інвестиції в силу, у випадку, якщо це необхідно для забезпечення обороноздатності і безпеки держави, захисту життя і здоров’я людей, охорони природи і культурних цінностей;
   - участі, як сторона, в інвестиційному договорі з Україною, а також право уповноважувати Державний комітет України з питань іноземних інвестицій виступати стороною в такому інвестиційному договорі від імені України.
   З метою централізації функції управління і посилення відповідальності органів виконавчої влади, що регулюють іноземні інвестиції, необхідно закріпити в Кодексі про іноземні інвестиції створення Державного комітету з питань іноземних інвестицій, який повинен бути центральним органом виконавчої влади України, що здійснює безпосереднє керівництво інвестиційною діяльністю іноземних інвесторів. Необхідно визначити, що ніякі державні органи, окрім Верховної Ради України, Президента України й Уряду України, не матимуть права ухвалювати рішення, відносно компетенції Комітету з питань інвестицій, виконувати або змінювати його функції, покладати на нього додаткові завдання або іншим чином втручатися в діяльність цього органу.
   Завданнями Комітету з іноземних інвестицій повинні стати:
   - інформаційне і консультативне сприяння діяльності інвесторів;
   - координація діяльності органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій;
   - розробка спільно з іншими органами державної влади пропозицій по поліпшенню інвестиційного клімату в Україні;
   - розробка і реалізація рекламної та інформаційної стратегії щодо поліпшення образу України як країни, яка приймає інвестиції;
   - представлення органам державної влади узагальненої інформації, пов’язаної з інвестиціями;
   - спільний з іншими уповноваженими органами державної влади контроль за дотриманням обмежень і заборон в інвестиційній діяльності;
   - розробка спільно з Урядом України, а у встановлених випадках з іншими органами виконавчої влади України, а також органами виконавчої влади суб’єктів України, початкових умов конкурсів або аукціонів на висновок концесійних договорів з інвесторами;
   - розробка спільно з органами виконавчої влади умов користування надрами і підготовка проекту концесійного договору стосовно певного об’єкта надровикористання;
   - надання необхідної інформації про об’єкт концесії концесіонеру для роботи;
   - експертиза інвестиційних проектів на дотримання екологічних, антимонопольних і інших вимог законодавства України;
   - експертиза інвестиційних проектів, відносно яких може бути укладений інвестиційний договір з Україною;
   - у випадках, передбачених законодавством України, спільно з іншими органами державної влади експертиза конкретних інвестиційних проектів для підрахування терміну їх окупності, з правом залучення сторонніх експертів для здійснення експертизи.
   Розробка Кодексу про іноземні інвестиції повинна вестися при суворому дотриманні вимог законодавчої техніки. Особливої уваги необхідно надавати загальнологічним принципам розробки тексту проекту нормативного акта. При розробці дефініцій, що будуть використовуватися в проекті Кодексу про іноземні інвестиції, слід виходити з того, що вживання термінів, існуючих зараз в масиві правових актів, регулюючих інвестиції, є основними, у випадку, якщо вони адекватно описують предмет регулювання і не перешкоджають ефективному адміністративно-правовому регулюванню іноземних інвестицій. При розробці нових визначень або внесенні поправок у вже існуючі в нормативних актах дефініції, слід виходити з того, що визначення повинно адекватно відображати зміст поняття, що розробляється, а також повинне бути безумовно тим, що розуміються, а також кількісно і якісно визначуваним.
   У Кодексі про іноземні інвестиції не повинно бути преамбули. Для цього є кілька причин: по-перше, дотепер однозначно не вирішено питання про нормативний статус преамбули. У разі розуміння преамбули, як ненормативної складової кодексу, що закріплює мотивацію закону, вона відіграє роль частини висновку на проект нормативного акта, що описує практичну необхідність ухвалення закону і не повинна бути частиною кодексу. Правова наука виділяє декілька логічних складових преамбули закону: “перелік регульованих питань, цільовий напрям закону і загальну його мотивацію” [6, с. 88]. Кодекси, як нормативні акти, повинні закріплювати ці питання нормативно, тобто правовими засобами, що встановлюють права й обов’язки для учасників регульованих відносин. По-друге, всі без винятку кодекси закріплюють логічні складові преамбули у статтях, що описують: 1) відносини, врегульовані нормами кодексу, 2) мету і завдання, що стоять перед кодексом. Таким чином, повторне закріплення цих норм у преамбулі кодексу є тавтологією. У Кодексі про іноземні інвестиції складові преамбули слід визначити у статтях, що описують регульовані відносини законодавством про іноземні інвестиції, а також у статтях, що закріплюють мету і завдання законодавства про іноземні інвестиції.
   У разі ухвалення Кодексу про іноземні інвестиції нормативно-правові акти необхідно відмінити, а в деякі внести зміни. Перш за все, при вступі Кодексу про іноземні інвестиції в силу, повинні бути відмінені: Закони України “Про режим іноземного інвестування” і “Про угоди про розподіл продукції”, оскільки їх норми, що регулюють питання інвестування, повинні ввійти в Кодекс про іноземні інвестиції.
   Крім сказаного, Закон “Про введення в дію Кодексу про іноземні інвестиції” повинен містити правовий статус і порядок передачі повноважень із регулювання інвестиційної діяльності створеному органу виконавчої влади — Державному комітету України з питань іноземних інвестицій — здійснювати адміністративно-правове регулювання іноземних інвестицій.
   Для повноти правового регулювання необхідно доповнити загальну і особливу частини Кодексу про іноземні інвестиції деякими главами і розділами. Так, його загальна частина повинна бути доповнена розділом, адміністративно-правові і фінансово-правові норми якого регулюватимуть порядок надання і функціонування централізованих інвестиційних ресурсів.
   Одним із дієвих механізмів залучення інвестицій є створення економічних зон з особливим режимом здійснення інвестиційної діяльності. Світова практика показала, що на частку зон вільного підприємництва, технопарків, експортних промислових зон, особливих митних територій та інших видів вільних економічних зон передбачено близько 10% світової торгівлі [4, с. 174].
   Оскільки його ефективність очевидна, Кодекс про іноземні інвестиції потребує спеціального розділу особливої частини, що укладає адміністративно-правові і фінансово-правові норми, що регулюють порядок господарської діяльності іноземних інвесторів у подібних зонах на території України. Цей розділ повинен містити, як правові основи існування в Україні різних видів таких зон, так і порядок здійснення інвестиційної діяльності в кожному з цих видів, включаючи порядок надання податкових та інших пільг іноземним інвесторам.

Висновки

   Кінцевою метою кодифікування інвестиційного законодавства є створення такого кодексу, який би регулював питання здійснення зарубіжних інвестицій в усі об’єкти цивільних прав. У зв’язку з цим, у Кодекс про іноземні інвестиції повинні бути введені норми, що регулюють інвестиційні відносини на ринку цінних паперів, у сфері капітальних вкладень, а також фінансової оренди з участю іноземних інвесторів. Необхідне також включення до Кодексу про іноземні інвестиції норм, що регулюють питання вкладень іноземних інвестицій у кредитні організації України. Крім того, необхідними є подальша переробка і включення до Кодексу про іноземні інвестиції і Митного кодексу адміністративних норм, що збільшують потенціал митних режимів переробки у справі залучення іноземних інвестицій в українську економіку. Не зважаючи на те, що комплекс адміністративно-правових і фінансово-правових новел, запропонований для закріплення у Кодексі про іноземні інвестиції у деяких випадках відкриває дискусійні питання, нормативне закріплення запропонованих правових норм сприятиме подальшому розвитку інвестиційної діяльності на користь усіх її учасників.
   На закінчення розгляду способів удосконалення адміністративно-правового регулювання іноземного інвестування необхідно відзначити, що:
   - по-перше, на сьогодні склалася потреба в кодифікуванні норм інвестиційного законодавства;
   - по-друге, кодифікування законодавства про іноземні інвестиції повинне бути комплексом заходів з нормативного регулювання кількох правових інститутів;
   - по-третє, кодифікування законодавства про іноземні інвестиції — захід, що дозволяє впорядкувати нормативну базу адміністративно-правового регулювання іноземних інвестицій, а також нормативно закріпити організаційні перетворення структури органів виконавчої влади і законодавчо визначити межі здійснення ними своїх повноважень з адміністративно-правового регулювання іноземних інвестицій.

Література

1. Закон України “Про концесії” // Урядовий кур’єр. — 1999. — № 38.
2. Закон України “Про митний тариф” від 5 квітня 2001 р. №2371-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 24. — Ст. 125.
3. Закон України “Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 р. №1039-XIV // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1999, — № 44, ст. 391.
4. Вишняков В.Г. Особые экономические зоны: правовые проблемы и пути развития / В.Г. Вишняков // Журнал экономического права. — 2003. — №1. — 341 с.
5. Захарін С.В. Державне регулювання іноземного інвестування / С.В. Захарін. // Фінанси України. — 2002. — №1. — С. 98.
6. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії / В. Косинський // Право України. — 1999. — №6. — С. 84—91.
7. Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні / В.М. Косак. — Львів: Центр Європи, 1999. — 244 с.
8. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навч. посібник / А.В. Омельченко. — К.: Атіка, 1999. — 176 с.
9. Солдатенко В., Іноземне інвестування в розбудову економіки України / В. Солдатенко // Вісник податкової служби України. — 2003. — №22. — С. 64–71.
10. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства / Под ред. С.Н. Братуся и Самощенко. — М.: Государственное издательство Юридической литературы, 1962. — 398 с.

 
< Попередня

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com