www.VuzLib.com

Головна arrow Право (різне) arrow Правові та організаційно-фінансові питання регулювання та захисту корпоративних інтересів суб’єктів господарювання в акціонерних товариствах
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Правові та організаційно-фінансові питання регулювання та захисту корпоративних інтересів суб’єктів господарювання в акціонерних товариствах

О.І. Коваленко,
канд. юрид. наук, доцент, професор,
Університет економіки та права “КРОК”,

Н.О. Коваленко,
адьюнкт Донецького юридичного інституту
Луганського державного
університету внутрішніх справ

Правові та організаційно-фінансові питання регулювання та захисту корпоративних інтересів суб’єктів господарювання в акціонерних товариствах

   Стаття присвячена сучасному стану організаційно-фінансових питань корпоративних інтересів в акціонерних товариствах.

   Статья посвящена сегодняшнему состоянию организационно-финансовых вопросов корпоративных интересов в акционерных обществах.

   The article is devoted to the corporate interests organization finance items in the joint-stock company at the modern stage.

   Ключові слова: акціонерні товариства, публічні акціонерні товариства, приватні акціонерні товариства, державне управління, організаційно-фінансове управління, корпоративні права, значні правочини, голосуючі акції, значний пакет акцій, проста більшість голосів.

Постановка проблеми

   Українське законодавство використовує правові процедури апроксимації, імплементації, конвергенції та все більше відображає Директиви Ради Європи і Рекомендації комісії ЄЕС щодо координації гарантій, операцій з цінними паперами, злиття і поділу публічних компаній, інформації, яка публікується на регулярній основі товариствами, правил регулювання інсайдерської торгівлі та інвестиційними послугами у галузі цінних паперів [22].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

   Незважаючи на більш нове детальне регулювання акціонерних питань і наукові розробки О.М. Вінника, В.С. Щербини, В. А. Євту-шевського, І. В. Спасибо-Фатеевої, Д. В. Задихайло, Г. В. Назарової [23-29; 31], залишаються практичні питання використання положень акціонерного закону стосовно “значних правочинів”, “голосуючих акцій”, “значного пакета акцій” і, особливо, “простої більшості голосів”.

Формулювання цілей статті

   Метою цієї публікації є як порівняльно-правові історіографічні питання акціонерного законодавства, так і розкриття можливих тлумачень, застосувань “схем організації” не на користь корпоративних інтересів приватних, юридичних осіб і держави.

Виклад основного матеріалу дослідження

   На сьогодні кількість акціонерних товариств в Україні становить близько 32 тис., із них 11 тис. — відкриті та майже 21 тис. — закриті. Ними виробляється майже 75% валового внутрішнього продукту країни. Саме в акціонерних товариствах зосереджено понад 60% промислово-виробничого потенціалу України. Проте, чинний Закон “Про господарські товариства” 1991 р. на практиці не забезпечує елементарного захисту прав як великих, так і дрібних акціонерів, та не врегульовує безліч питань управління акціонерними товариствами, що призводить до численних корпоративних конфліктів, які негативно позначаються на фінансовому стані та виробничій діяльності підприємств. Внаслідок масової приватизації більша частина населення України стала акціонерами. І хоча кількість громадян-акціонерів поступово зменшується, за останніми даними, майже третина населення країни (близько 15 млн.) залишається власниками акцій. Через незадовільний стан законодавства, що регулює ринок цінних паперів і діяльність акціонерних товариств, існують широкі можливості безкарного порушення прав дрібних акціонерів. У ст. 3 Закону України “Про акціонерні товариства” [1] акціонерне товариство визначено як господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
   Під корпоративними правами законодавець визначає сукупність майнових і немайнових прав акціонера — власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Із законодавчих визначень акціонерного товариства відображається і його правовий статус. Першою ознакою акціонерного товариства є те, що воно являється господарським товариством, а відтак має на меті одержання прибутку, другою — є юридичною особою, зареєстрованою у порядку, встановленому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” [2]; має статутний фонд (капітал), мінімальний розмір якого встановлений законом і дорівнює 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, яка діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства.Наступною ознакою, яка суттєво відрізняє акціонерне товариство від інших господарських товариств, є обов’язковість емісії цінних паперів — акцій. Акції посвідчують корпоративні права акціонера і можуть бути простими та привілейованими. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Відповідно, з 29.04.2009 року, згідно із Законом України “Про акціонерні товариства” [18] буде впроваджено новий поділ акціонерних товариств на публічні та приватні. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства — з приватного на публічне. Характерним нововведенням є те, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Суб’єктами господарських правовідносин, що можуть бути акціонерами згідно зі ст. 4 Закону України “Про акціонерні товариства” [1], можуть бути фізичні особи, юридичні особи, територіальна громада, держава. Держава та територіальна громада можуть виступати акціонерами товариства через спеціальні органи, уповноважені управляти відповідним (державним чи комунальним) майном.
   Якщо засновників більше ніж один, то вони мають право укласти засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. У законі встановлені наступні вимоги до форми засновницького договору: письмова форма; нотаріальне посвідчення підписів засновників — фізичних осіб; загальне правило визначене законодавцем щодо створення акціонерних товариств полягає у тому, що засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.
   Безпосередньо етапи створення акціонерного товариства визначені у п. 5 ст. 9 Закону України “Про акціонерні товариства” [1]. Відповідно, ними є: прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства; подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР); Реєстрація ДКЦПФР випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів; укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів; закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства; оплата засновниками повної номінальної вартості акцій; затвердження установчими зборами товариства результатів закритого розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, згідно з законом; реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації; подання ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; реєстрація ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій; видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.
   У законі міститься застереження, що у разі, якщо порушено процедуру створення акціонерного товариства, — це є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства. На першому етапі створення акціонерного товариства проводяться установчі збори. Цікаво, що визначений у законі строк їх проведення — протягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками. Слід відзначити, що оплата вартості акцій, які розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами або майном (що є новелою), майновими і немайновими правами, що мають оцінку; цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів). Ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна. У разі заснування акціонерного товариства, його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій. Реєстрація випуску акцій здійснюється уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку відповідно до вимог Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств [10], і є підставою для внесення випуску акцій до Загального реєстру випуску цінних паперів. Реєстрація випуску акцій, що здійснюється ДКЦПФР, не може розглядатися як гарантія вартості акцій.
   Реєстрація випуску акцій здійснюється протягом 30 календарних днів з дати подання заяви та всіх необхідних документів.
   Документи, які подаються засновником (засновниками) або уповноваженою особою (особами) засновника (засновників) товариства для реєстрації випуску акцій:
   1) заява про реєстрацію випуску акцій;
   2) рішення про розміщення акцій, що оформлюється протоколом, який повинен бути пронумерований, прошнурований та засвідчений підписом і печаткою (у разі її наявності) засновника (засновників) або підписами голови і секретаря зборів засновників;
   3) рішення засновника (засновників) про визначення уповноваженої особи (осіб) засновника (засновників) (прізвище, ім’я та по батькові для фізичної особи; найменування, код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), місцезнаходження та номери телефонів (факсу) для юридичної особи, якій надаються повноваження здійснювати дії, пов’язані зі створенням товариства, що оформлено протоколом або випискою з протоколу зборів засновників, які повинні бути пронумеровані, прошнуровані та засвідчені підписом і печаткою (у разі її наявності) засновника (засновників), у разі прийняття такого рішення;
   4) висновок аудитора (аудиторської фірми) щодо спроможності засновника — юридичної особи сплатити відповідні внески до статутного капіталу товариства;
   5) копія декларації про майновий стан і доходи, завірена відповідним податковим органом, за останній рік, що передував року, в якому прийняте рішення про намір створення товариства, щодо спроможності засновника — фізичної особи сплатити відповідні внески до статутного капіталу товариства.
   Державна реєстрація юридичної особи — акціонерного товариства відбувається на підставі Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” [2]. Відповідно до нього, для реєстрації юридичної особи — акціонерного товариства подаються наступні документи:
   1. заповнена реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи;
   2. примірник оригіналу або нотаріально засвідчена копія рішення засновників, або уповноваженого ними органу, про створення акціонерного товариства;
   3. два примірники установчих документів.
   Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Установчим документом акціонерного товариства є його статут. Незатвердження установчими зборами статуту акціонерного товариства вважається відмовою засновників від створення цього товариства та є підставою для повернення засновникам внесків, зроблених ними в рахунок оплати акцій. Повернення внесків здійснюється протягом 20 робочих днів з дати проведення установчих зборів, на яких не було прийняте рішення про затвердження статуту акціонерного товариства;
   4. документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за прове дення державної реєстрації юридичної особи;
   5. у разі, якщо проводилося резервування найменування акціонерного товариства подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи;
   6. документ, який підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) акціонерного товариства.
   Кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. У разі неоплати (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається незаснова-ним. До оплати 50 відсотків статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов’язані з його заснуванням;
   7. у разі державної реєстрації акціонерного товариства, засновником (засновниками) якого є іноземна юридична особа, крім вище перелічених документів, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема, витяг із торговельного, банківського або судового реєстру.
   Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати термін у три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.
   Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.
   Закон України “Про акціонерні товариства” [1] прийнятий Верховною Радою України 17.09.2008 року, набрав чинності через шість місяців від дня його опублікування, тобто 29.04.2009 року, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через 2 роки з дня його опублікування. Визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов’язки акціонерів. Є спеціальним уніфікованим законом, набрання чинності яким призведе до необхідності внесення відповідних змін до Цивільного [10] та Господарського [11] кодексів, Законів України “Про господарські товариства” [5], “Про управління об’єктами державної власності” [4], “Про цінні папери та фондовий ринок” [24], Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” [6], “Про Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” [6]. Підсумовуючи вищевикладене, ми можемо виділити такі основні нововведення за Законом в частині утворення та правового статусу акціонерних товариств:
   - дано більш розширене та чітке визначення поняття акціонерного товариства;
   - практично передбачена можливість заснування акціонерного товариства одним акціонером;
   - запроваджено новий типологічний поділ акціонерних товариств на приватні та публічні;
   - накладаються певні обмеження щодо правового статусу учасників акціонерного товариства;
   - дозволено формування статутного капіталу акціонерного товариства майном;
   - загальна концепція закону полягає у посиленні захисту акціонерів — власників простих акцій шляхом покладення додаткових, порівняно із чинним законодавством, обов’язків на наглядову раду, виконавчий орган, посадових осіб акціонерного товариства;
   — визначено чіткий порядок реєстрації акціонерних товариств, проведення загальних зборів, придбання, відчуження акцій тощо.
   Крім перелічених, існує ціла низка спеціальних законів, що регулюють окремі аспекти діяльності акціонерних товариств. Серед них:
   Закон України “Про Державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” [2] регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі акціонерних товариств, а також фізичних осіб — підприємців; складається з 8 розділів, у тому числі прикінцевих положеннь, та 53 статей. Реєстрації створення та припинення юридичних осіб присвячений розділ 3 цього Закону;Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” [5] регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку в Україні. Складається з 7 розділів, 49 статей. Ст. 6 дає визначення акції, а розділ 4 регулює питання емісії цінних паперів у разі відкритого (публічного) та закритого (приватного) їх розміщення;
   Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” [6] визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні;
   Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.
   Питання продажу товарів, робіт, послуг українськими акціонерними товариствами за митний кордон України врегульовано Законами України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, [7] “Про міжнародне приватне право” [8] тощо.
   Закони України “Про управління об’єктами державної власності” [4], “Про державне регулювання ринку цінних паперів” [6], “Про приватизацію державного майна” [9] визначають компетенцію держави як учасника господарських відносин, у тому числі як акціонера.
   Перелік загальних та спеціальних законодавчих актів, наведений вище, не є вичерпним, в переліку охарактеризовані лише основні закони, що регулюють діяльність або окремі аспекти діяльності акціонерних товариств.
   Наступними за юридичною силою після законів України, які регулюють окремі аспекти діяльності акціонерних товариств, є під-законні нормативні акти.
   Наприклад, Укази Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.06.2005 року “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” та від 28.10.2005 р. “Про заходи щодо утвердження гарантій та підвищення ефективності захисту права власності в Україні” [30], “Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах” [12] визначають концептуальні засади та стратегічні орієнтири щодо забезпечення поліпшення інвестиційного клімату в Україні та створення належних умов функціонування акціонерних товариств.
   Особлива регулятивна роль у державному регулюванні діяльності акціонерних товариств в Україні відведена Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Рішеннями “Про затвердження принципів корпоративного управління” [13] та “Про схвалення типового положення про корпоративне управління відкритого акціонерного товариства” Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює практичну реалізацію концептуальних засад, схвалених вищенаведеними указами Президента України.
   Рішенням ДКЦПФР “Про затвердження зразкових Статуту та внутрішніх положень відкритого акціонерного товариства” [33] затверджено такі життєво важливі типові локальні нормативно-правові акти акціонерного товариства — статут, положення про загальні збори акціонерів, положення про наглядову раду, положення про ревізійну комісію, положення про правління, положення про посадових осіб.
   У тому, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, як уповноважений орган держави, у більшій мірі регламентує діяльність саме відкритих акціонерних товариств, виявляється зацікавленість держави — акціонера та держави, що уважно слідкує за акціонерними товариствами, створеними в процесі приватизації, у яких існує велика кількість міноритарних акціонерів — фізичних осіб, громадян України.
   Є певні підстави вважати окремим джерелом рекомендації, роз’яснення, узагальнення практики та інші листи Верховного та Вищих спеціалізованих судів України у сфері корпоративних відносин, які хоча і носять рекомендаційний характер, проте широко використовуються у правозастосовній діяльності господарськими та адміністративними судами різних інстанцій при розгляді відповідних судових справ.

Висновки

   Проблемні питання діяльності акціонерних товариств можна об’єднати у два умовні блоки: проблеми застосування законодавства про акціонерні товариства в умовах колізії норм різних нормативно-правових актів; проблеми, які стосуються корпоративних інтересів акціонерів, у тому числі держави-акціонера.
   1. Проблеми застосування законодавства про акціонерні товариства в умовах колізії різних нормативно-правових актів.
   1.1 У загальних рисах ця проблема має місце при вирішенні питання — застосування норм яких нормативних актів має відбуватися при вирішенні спорів з приводу діяльності акціонерних товариств? Через те, що Цивільний та Господарський кодекси і Закон України “Про господарські товариства” не відповідають один одному та співвідносяться як загальна і спеціальна норми, то окремі юристи вважають, що слід застосовувати норми Закону “Про господарські товариства”, згідно із правилами переваги спеціальної норми над загальною. Їх опоненти керуються протилежним правилом, згідно з яким має застосовуватись норма правових актів, що були прийняті пізніше, якими є відповідно Цивільний і Господарський кодекс. На думку авторів, однозначної відповіді на це питання немає.
   Науковці та практики визначають три основних проблемних питання у зв’язку із набуттям чинності Цивільного та Господарського кодексів.
   1.2. Визначення холдингів. Зокрема, ст. 118 Цивільного кодексу передбачено, що господарське (акціонерне) товариство є залежним, якщо іншому господарському товариству належить 20% або більше його акцій. Внаслідок цього, під визначення “холдинги” підпадатиме значна частина підприємств, які раніше не входили до їх числа, і діяльність цих об’єктів регулюватиметься відповідними нормативними актами, що призведе в черговий раз до виникнення колізій.
   1.3. Процедура ліквідації підприємств. Так, згідно зі ст. 155 Цивільного кодексу, якщо після закінчення фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації. Можна передбачити, що пряму зацікавленість у ліквідації підприємств матимуть особи, які бажають отримати їх активи, та кредитори.
   1.4. У  ст. 81 Господарського кодексу задеклароване переважне право акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Проте ні нові кодекси, ні чинне законодавство не містять відповідних механізмів реалізації цього права. Вирішення цієї проблеми лежить виключно у прийнятті від повідного спеціального Закону “Про акціонерні товариства”, що фактично вже відбулося, та набрання ним чинності. Хоч і слід відзначити, що велика робота по регламентації окремих аспектів діяльності акціонерних товариств проведена ДКЦПФР знайшла своє відображення у її рішеннях. Так, ДКЦПФР затверджено принципи корпоративного управління та типові Статут і внутрішні положення відкритих акціонерних товариств тощо.
   2. Проблеми, які стосуються корпоративних інтересів акціонерів, у тому числі держави-акціонера.
   2.1. Врегулювання питань виплати дивідендів. Численні порушення права міноритарного акціонера на участь у розподілі прибутку товариства, є одним із ключових факторів зниження привабливості інвестицій в акції зі сторони інституційних портфельних інвесторів. Навіть за наявності прибутку, як свідчить практика, в акціонерних товариствах нерідко виникають конфлікти, пов’язані з неприйняттям загальними зборами рішення про виплату дивідендів, невиплату вже нарахованих дивідендів, затягування строків виплати дивідендів окремим категоріям акціонерів, виплаті дивідендів продукцією, яка виробляється товариством тощо.
   2.2. Розширення кола питань, які віднесені до виключної (виняткової) компетенції загальних зборів, зокрема, питання викупу товариством власних акцій, укладання правочинів на суму, що перевищує 50% вартості активів товариства. Ст. 81 Господарського кодексу декларує переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Проте, ні кодекси, ні чинне законодавство не містять відповідних механізмів реалізації цього права. Крім того, на сьогоднішній день можливість здебільшого міноритарних акціонерів активно впливати на прийняття найважливіших
рішень щодо діяльності товариства, зокрема щодо його (товариства) майна, значно обмежена.
   2.3. Посилення ролі наглядової ради та забезпечення участі у ній представників різних груп акціонерів — на практиці із прийняттям Господарського та Цивільного кодексів існує складність обрання та відкликання виконавчого органу акціонерного товариства. До прийняття Цивільного та Господарського кодексів існував ефективний механізм, відповідно до якого статут товариства міг містити норму щодо можливості обрання та відкликання його виконавчого органу спостережною радою акціонерного товариства. Нові документи ці питання відносять до компетенції загальних зборів акціонерів.
   2.4. Встановлення порядку викупу акцій міноритарних акціонерів у випадку придбання акціонером (групою акціонерів) контрольного пакету акцій — є першим кроком на шляху встановлення повного контролю над діяльністю акціонерного товариства в інтересах цієї групи акціонерів, відповідно виникає конфлікт інтересів з міноритар-ними акціонерами, в частині розподілу прибутку та виплати дивідендів.
   2.5. Закріплення права акціонера в певних випадках вимагати викуп товариством належних йому акцій та порядку його реалізації.
   2.6. У Законі розширено перелік питань, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства. До них, зокрема, віднесено прийняття рішень про викуп товариством власних акцій та укладання товариством правочинів на суму, що перевищує 50% вартості активів товариства.
   2.7. З метою посилення ролі наглядової ради та забезпечення участі у ній представників міноритарних акціонерів у Законі визначено перелік питань, які стосуються виключної компетенції наглядової ради та не можуть бути передані виконавчому органу товариства, крім того, за допомогою механізму кумулятивного голосування забезпечено представництво акціонерів, які володіють малими та середніми пакетами акцій.
   2.8. Закон чітко встановлює те, що особа (особи, що діють спільно), яка придбала значний пакет акцій протягом 60 днів, з моменту придбання значного пакета акцій має зробити пропозицію іншим акціонерам щодо викупу у них належних їм акцій, що має дозволити міноритарним акціонерам, у тому числі і пенсійним фондам, своєчасно продати належні їм акції до того моменту, коли їх вартість та дохідність може знецінитися внаслідок реалізації політики контрольного акціонера.
   2.9. Також закріплено право акціонера щодо вимоги викупу належних йому акцій у випадках, коли рішення загальних зборів про реорганізацію товариства або вчинення значних правочинів з майном товариства, за умови, що цей акціонер голосував проти цих рішень.
   На думку авторів, крім позитивних моментів, у Законі України “Про акціонерні товариства” слід звернути увагу також і на окремі елементи, які недостатньо врегульовані.
   3. Як зазначалося у попередніх розділах, Законом встановлено можливість функціонування на території України двох типів акціонерних товариств: публічного та приватного. Запропоновані види (типи) товариств, які за своєю суттю не відрізняються від діючих відкритих та закритих товариств. При цьому, вони зберегли в собі ряд негативних особливостей своїх попередників, зокрема: приватним визнається акціонерне товариство, в якому акції не підлягають відкритому (публічному) продажу, а розповсюджуються виключно серед акціонерів товариства. Проте, акція — це, перш за все, цінний папір, який вказує на те, що юридична чи фізична особа внесла певну суму коштів для проведення діяльності акціонерного товариства. У випадку, коли акції розповсюджуються виключно між акціонерами товариства, то вони нічим за своєю сутністю не будуть відрізнятися від, скажімо свідоцтва, яке отримує кожен з учасників товариства з обмеженою відповідальністю після внесення своєї частки вкладу до Статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю. Таким чином, нівелюється різ
ниця між приватним акціонерним товариством та товариством з обмеженою відповідальністю.
   4. Дискусійними та такими, на думку авторів, що не відповідають вимогам підприємництва та розвитку ринкових відносин, виглядають і положення Закону щодо обмежень права власників вільно розпоряджатися належними їм акціями (вільно продавати їх), а осіб, що мають кошти, вільно їх придбати.
   5. Взагалі, якщо зважити очікувані вигоди та загрози від прийнятого Закону України “Про акціонерні товариства”, то з впевненістю можна стверджувати, що цей закон вельми потрібний на сучасному етапі розвитку господарських відносин в Україні, основним його завданням є запобігання конфліктним ситуаціям в акціонерних товариствах та створення цілісної стабільної системи корпоративного управління. Прийняття Закону має привести до підвищення суверенного рейтингу України. Великі акціонери мають бути зацікавлені у зменшенні корпоративних конфліктів, що сприятиме зменшенню ризику їх інвестицій та збільшенню прибутку. За умови відсутності належної системи корпоративних відносин інституційні інвестори вкладатимуть кошти у цінні папери підприємств інших країн, оскільки вони мають бути впевнені в захищеності інвестицій. Значну зацікавленість у розвитку корпоративного управління мають й акціонери — фізичні особи, яких сьогодні все ще налічується близько 15 млн. (і ця цифра поки що не змінюється). В усьому світі приватні акціонери є консервативними інвесторами, які розраховують на довгострокове вкладання своїх коштів. Їх головна мета — отримання дивідендів по акціях, а в перспективі — зростання курсової вартості цінних паперів.
   На власне переконання авторів, останнім часом, особливо в період економічного спаду, що спостерігається в Україні, головна проблема знаходиться не в самих нормативних актах, а у їх виконанні, тому конче необхідним є ефективне забезпечення інститутами державного примусу виконання законів й інших нормативних актів та посилення відповідальності осіб, що порушують чинне законодавство чи зловживають ним незалежно від статусу цих осіб, їх належності до політичних партій тощо.

Література

1. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 // Офіційний вісник України. — 2008. — №81.
2. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців». від 15.05.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2003. —№ 31. — Ст. 263.
3. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 // Відомості Верховної Ради України. —  1991. — №49. — Ст. 682.
4. Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — №46. — Ст. 456.
5. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — №31. — Ст. 268.
6. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №15. — Ст. 26. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №51. — Ст. 292.
7. Закон    України    «Про    зовнішньоекономічну    діяльність»    від 16.04.1991 // Відомості Верховної Ради України. — 1991. —  №29. — Ст. 377.
8. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — №32. — Ст. 422.
9. Закон   України   «Про   приватизацію   державного   майна»   від 04.03.1992 //   Відомості Верховної Ради України. —1992. — №24. — Ст. 348.
10. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40–44. — Ст. 356.
11. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верхов-ної Ради України. —  2003. — №18. — Ст. 144.
12. Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку корпо-ративного управління в акціонерних товариствах» від 21.03.2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — №13. — Ст. 647.
13. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Принципів корпоративного управління» від 11.12.2003 // Юридичний вісник України. — 2004. —  №19.
14. Перша Директива Ради (68/151/ЄЕС) від 9 березня 1968 р. про координацію гарантій (застережних заходів), які вимагаються країнами — членами від товариств у значенні другого абзацу статті 58 договору для захисту інтересів членів Співтовариства та інших країн з метою зробити такі гарантії однаковими в усьому співтоваристві.
15. Друга Директива Ради (77/91/ЄЕС) від 13 грудня 1976 р. про узгодження, з метою зробити рівноцінними, захисних засобів, яких для охорони своїх та чужих інтересів держави — члени вимагають від компаній відповідно до змісту другого пункту статті 58 договору, і які стосуються створення відкритих акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю та збереження і зміни їхнього капіталу.
16. Третя Директива ради (ЄЕС) № 78/855 від 9 жовтня 1978 року, розроблена на підставі Статті 54 (3) (g) Договору, яка стосується злиття публічних компаній з обмеженою відповідальністю (акці-онерних товариств).
17. Шоста Директива Ради ЄЕС (82/89) від 17 грудня 1982 р., яка базується на статті 54 (3) (g) Договору та регулює поділ публічних компаній з обмеженою відповідальністю (акціонерних товариств).
18. Дванадцята директива Ради ЄЕС по Корпоративному законодавству від 21 грудня 1989 р. про закриті товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником.
19. Директива Ради ЄЕС (82/121) від 15 лютого 1982 р. щодо інформації,яка публікується на регулярній основі товариствами, чиї акції допущені до офіційного лістингу фондової біржі.
20. Директива Ради (93/22/ЄЕС) від 10 травня 1993 р. про інвестиційні послуги у галузі цінних паперів.
21. Директива Ради Європи ЄЕС (89/592/ЄЕС) від 13 листопада 1989 р., що координує внутрішні правила регулювання інсайдер-ської торгівлі.
22. Рекомендації Комісії ЄЕС (77/534/ЄЕС) від 25 липня 1977 р. щодо Європейського кодексу поведінки стосовно операцій з цінними паперами, що обертаються.
23. Функ Я.И. Акционерное общество: история и теория (Диалектика свободы) / Я.И. Функ, В.А. Михальченко, В.В. Хвалей. — Мн.: Амалфея. — 1999. — 680 с.
24. Вінник О.М. Акціонерне право: Навчальний посібник / За ред. проф. Щербини В.С. / О.М. Вінник, В.С. Щербина. — К.: Атіка. — 2000. — 544 с.
25. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: навчальний посібник / В.А. Євтушевський — К.: Знания — Прес. — 2002. — 317 с.
26. Задихайло Д.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник / Д.В. Задихайло, О.Р. Кібенко, Г.В. Назарова — Х.: Еспада, 2003. — 688 с.
27. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины: Учеб. пос. / Е.Р. Кибенко. —Х.: фирма «Эспада». — 2001. — 288с.
28. Основные принципы акционерного законодательства для стран с переходной ýкономикой (с поддержкой ОÝСР). — К., 1998. — 44 с.
29. Принципы корпоративного управления Организации Экономического Сотрудничества и развития (ОЭСР). — Париж. 1999. — 50 с.
30. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.06.2005 р. «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» та від 28.10.2005 р. «Про заходи щодо утвердження гарантій та підвищення ефективності захисту права власності в Україні». Указ Президента України від 24.11.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — №48. — Ст. 2986.
31. Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения / И.В. Спасибо-Фатеева — Х.: Право,— 1998. — 256 с.
32. Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15.03.2007 // Офіційний вісник України. — 2007. — №28. — Ст. 1133.
33. Про затвердження зразкових Статуту та внутрішніх положень відкритого акціонерного товариства. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08.04.2004 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2005 . —  ¹12.
34. http://zakon.rada.gov.ua/.
35. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/.
36. http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=200:1:397509241791741.
37. http://www.eurocourt.org.ua/.
38. http://newlegal.ua/.
39. http://www.ssmsc.gov.ua/.
40. http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1079/.
41. http://www.dt.ua/2000/2020/63685/.
42. http://dominion.in.ua/article.php?category_id=32&article_id=132.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com