www.VuzLib.com

Головна arrow Криміналістика, кримінологія, кримінальне право arrow Форма співучасті як кримінально-правове поняття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Форма співучасті як кримінально-правове поняття

В. Ткаченко, асп.

ФОРМА СПІВУЧАСТІ ЯК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ПОНЯТТЯ

   У статті проаналізовано погляди авторитетних науковців щодо визначення форми співучасті у злочині і використано філософський підхід до вирішення питання про співвідношення категорій "форми" та "змісту".

   In the article the looks of authoritative research workers are analysed in relation to the decision of form of compliciti in a crime and philosophical approach is utillized to the decision of question about correlation of categories of "manner" and "matter".

   Співучасть - особливий інститут кримінального права, який передбачає випадки спільного вчинення умисного злочину декількома особами. У науці кримінального права немає, напевно, такої великої кількості наукових праць, ніж ті, що присвячені інституту співучасті. Разом з тим, можна сказати з впевненістю, що саме у ньому зосереджено безліч проблем, ще не вирішених до кінця - щодо змісту поняття співучасті, критеріїв класифікації її форм, підстав відповідальності співучасників тощо. У межах загальнотеоретичного дослідження співучасті у злочині надзвичайно актуальним залишається питання про поняття форми співучасті.
   Загалом проблема форм співучасті має неабияке теоретичне і практичне значення. Чітке її вирішення необхідне для правильного розуміння природи та змісту співучасті, з'ясування характеру та рівня суспільної небезпеки спільно вчиненого злочину, належної кваліфікації діянь співучасників і правильного призначення покарання. Проте, насамперед, потрібно з'ясувати найзагальніше - що ж собою становить форма співучасті.
   Детальне вивчення наукових праць показує, що зазначеному питанню у літературі не приділяється достатньо уваги. Здебільшого вчені здійснюють лише класифікацію форм співучасті та характеристику окремих з них [9, с 243; 13, с. 195], не даючи при цьому визначення поняття форми співучасті. Проблема ускладнюється ще й тим, що окремі теоретики поряд з формою співучасті виділяють її вид: інколи різниці між ними не вбачається [15, с 80-81; 21, с. 406-407].
   Основним завданням даної статті є аналіз найпоширеніших у теорії кримінального права точок зору щодо поняття форми співучасті. У літературі можна виділити декілька підходів до визначення форми співучасті, за яких форма співучасті становить: характеристику зовнішньої сторони співучасті; типовий прояв спільної злочинної діяльності; спосіб об'єднання співучасників і, нарешті, специфічний прояв зовнішньої і внутрішньої сторін спільної злочинної діяльності.
   Нерідко форма співучасті визначається тільки як характеристика зовнішньої її сторони [1, с 217]. Свого часу М.І. Ковальов зазначав, що у будь-якому явищі внутрішня його сторона визначає зміст, зовнішня ж -його форму, тобто конкретний індивідуальний прояв зовні [5, с 199]. На думку П.Ф.Тельнова, форма співучасті - це її зовнішня сторона, що розкриває спосіб взаємодії винних, показує, яким чином умисні дії двох чи більше осіб зливаються в єдиний злочин [14, с 107].
   Дещо іншу позицію висловлює Є.В. Кічігіна, яка формою співучасті визначає структуру зв'язку між особами, що спільно вчиняють злочин, спосіб їх взаємодії [16, с 184]. Уданому визначенні йдеться не лише про спосіб взаємодії, але й вказується на структуру зв'язку декількох осіб.
   Продовжуючи ланцюг визначень, які характеризують об'єктивну сторону співучасті, можна виділити позицію Л.Д. Єрмакової, яка зазначає, що форма співучасті - це зовнішній прояв зусиль декількох осіб у досягненні спільної злочинної мети [17, с 268]. На відміну від попередніх визначень, що характеризують зовнішню сторону співучасті, у даному вказується ще й на додаткову ознаку - мету вчинення злочину. Мета злочину - це наслідок, якого прагне досягти особа, котра вчиняє злочин; вона характеризує одну з ознак суб'єктивної сторони злочину. Вказуючи на мету як суб'єктивну ознаку злочину, автор до певної міри заперечує ту частину визначення, у якій форма співучасті розуміється як зовнішній прояв співучасті, оскільки спільність мети вказує на наявність певного суб'єктивного зв'язку між співучасниками. Тому вихідні положення даної позиції видаються суперечливими.
   До наведеної групи визначень цілком можна віднести і визначення Г.П. Жаровської. На її погляд, форма співучасті - це зовнішня сторона вчинення злочину, яка відображає ступінь узгодженості й організованості дій співучасників. Чим більший ступінь узгодженості дій співучасників, тим більш небезпечною є спільна злочинна діяльність. Саме узгодженість і організованість визначає в кінцевому рахунку ефективність об'єднання зусиль [3, с 96].
   Аналіз наведених визначень показує, що автори, сприймаючи форму співучасті як її зовнішню сторону, по-різному її тлумачать: як індивідуальний прояв співучасті ззовні, як спосіб взаємодії винних, як структуру зв'язку між співучасниками злочину. Оцінюючи ці визначення, треба врахувати, що ознаки, які надають співучасті певної форми, закладені не тільки в об'єктивній, але й суб'єктивній її сторонах. Зрозуміло, що форму співучасті неможливо розкрити лише через характеристику діяльності співучасників у її зовнішніх проявах, без врахування суб'єктивних моментів, що лежать в основі спільного вчинення злочину. Даний момент береться до уваги у позиціях інших авторів.
   Так, І.Х. Хакімов зазначає, що форма співучасті розкриває характер спільної злочинної діяльності співучасників, насамперед організаційну сторону вчинення злочину. Вона відображає і суб'єктивні ознаки співучасті. Водночас автор припускає певну суперечність у своїй позиції, коли вказує, що у визначенні форми співучасті потрібно враховувати об'єктивні властивості співучасті, тобто зовнішні прояви конкретних дій співучасників, а суб'єктивні ознаки враховувати при характеристиці видів співучасті [20, с 83].
   М.І. Бажанов визначає форму співучасті як об'єднання співучасників, що різняться між собою за характером ролей, які виконують співучасники і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними [6, с 202]. Наведений підхід потребує уточнення у частині вжитого словосполучення "об'єднання співучасників"; при буквальному його тлумаченні можна зрозуміти, що йдеться про характеристику певного злочинного угруповання. До того ж форма співучасті характеризує не просто кількість учасників, але й специфічні риси структури спільної діяльності суб'єктивно пов'язаних осіб, характер їх взаємодії при спільному вчиненні злочину. Специфічні особливості форми співучасті не можна зводити лише до кількісної ознаки. Зовні подібну позицію висловлює П.Л. Фріс, на думку якого, форма співучасті - це спосіб об'єднання співучасників злочину з відповідним розподілом ролей та стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними [19, с 192]. Однак, на відміну від тлумачення М.І. Бажанова, П.Л. Фріс вказує на спосіб спільної діяльності декількох осіб при вчиненні злочину. Як бачимо, введення автором у визначення лише одного слова "спосіб" кардинально змінює зміст визначення.
   У теорії кримінального права з розглядуваної проблеми можна виділити й інші позиції, що заслуговують на увагу. Ряд авторів вказують на форму співучасті як на тип спільної діяльності. Л.Д. Гаухман, зокрема, пише, що форми співучасті утворюються найтиповішими, тобто подібними за суттєвими ознаками варіантами зв'язку між особами, котрі спільно вчиняють злочин. Вони, у свою чергу, зумовлюються характером злочинного об'єднання, способом взаємодії між співучасниками, ступенем їх організованості, роллю, виконуваною кожним [18, с 147]. Впадає у вічі, що автор значно розширив коло критеріїв, за якими можна виділити форми співучасті. При цьому окремі із них є вираженням інших. Так, спосіб взаємодії та характер виконуваної ролі є виявом організованості співучасників, певного її рівня; характер ролей зумовлює спосіб взаємодії співучасників.
   СІ. Нікулін зазначає, що під формою співучасті необхідно розуміти тип спільної діяльності декількох осіб у процесі вчинення злочину, яка розрізняється залежно від способу їх взаємодії і наявності змови між ними [11, с 130]. Подібну позицію висловлює А.В. Савченко, який під формою співучасті розуміє тип спільної діяльності осіб у процесі скоєння злочину, що різняться за способом їх взаємодії та ступенем узгодженості [12, с 131]. Очевидно, наведені визначення форм співучасті з виділенням ознаки їх типовості, можна відносити до тих форм, що відображені у законі. Водночас, у кожному конкретному випадку спільного умисного вчинення злочину спостерігається певна неповторність форми співучасті.
   Існування розбіжностей у розумінні форми співучасті можна пояснити труднощами систематизації проявів співучасті і недостатнім використанням у теорії кримінального права положень філософії про співвідношення категорій "форма" та "зміст". У цьому відношенні суттєво відрізняється позиція М.А. Шнейдера, який вказує на залежність форми від змісту, від структури зв'язку і визначає форму співучасті як структуру зв'язку двох чи більше осіб, котрі спільно вчиняють умисний злочин. Саме залежно від змісту співучасті, тобто від характеру об'єднання, від ступеня організованості співучасників і від розподілу ролей між ними співучасть, пише вчений, поділяється на форми. Форми співучасті, підсумовує він, характеризують насамперед організаційну сторону спільної злочинної діяльності [22, с 33]. Проте впадає у вічі, що при визначенні поняття форми співучасті вчений веде мову про структуру зв'язку між особами, котрі є співучасниками злочину. У зв'язку з цим його визначення піддається критиці. Цілком слушно B.C. Прохоров в одній із своїх праць вказує, що кожна форма співучасті відрізняється від іншої залежно від того, як спільною злочинною діяльністю виконується склад певного злочину. На його думку, форму співучасті виражає не характер зв'язку між особами, не його структура, а специфічні риси структури спільної діяльності суб'єктивно пов'язаних осіб, тобто, не зв'язок між діячами, а зв'язок між діяннями [7, с 602-603]. Він також зазначає, що питання про загальне поняття форми співучасті має виходити із об'єктивно існуючої залежності між змістом співучасті і її формою. Змістом співучасті є суспільно небезпечна діяльність двох чи більше осіб, формою співучасті може бути названа тільки форма діяльності [10, с 8]. Така позиція є найбільш прийнятною і підтримується нами. Саме філософські категорії форми і змісту є основоположними при визначенні форми співучасті.
   Зміст явища, його форма - категорії матеріалістичної діалектики, що відображають певні сторони об'єктивної дійсності. Формою називають структуру предметів, спосіб поєднання і взаємодію різних сторін явищ і процесів, спосіб їх існування. Категорією "форма" позначають не тільки зовнішню організацію предмета, але й внутрішню його структуру [4, с 3]. Категорія форми наділена декількома характеристиками. Зовнішня форма не може бути основою для існування об'єктів. Такою основою може виступити лише внутрішня сторона предмета, яка представляє собою єдність змісту і внутрішньої форми. Якщо під змістом розуміється сукупність елементів, процесів, що утворюють об'єкт, то внутрішня форма постає як спосіб внутрішньої організації, структура зв'язку елементів і процесів змісту. За К. Марксом, внутрішня форма є продовженням змісту. Таким чином, головним аспектом створення форми, що виражає її сутність виступає спосіб внутрішньої організації явища. Саме внутрішня організованість елементів змісту дає і якісну визначеність, і стійкість, і спосіб існування, і спосіб вираження, і відмінність, і зовнішність того чи іншого явища. Тому форму можна визначити як спосіб організації змісту явища або як спосіб внутрішньої організованості явища, де поняття "внутрішній" відноситься до змісту [8, с 460]. Форма і зміст знаходяться в єдності, вони нерозривні у своїй сутності. Видатний філософ Гегель вказував: "Зміст не без форми, а форма в той же час міститься в самому змісті" [2, с 298]. Зміст і форма діалектичне взаємопов'язані і взаємозалежні. Кожен елемент цілого існує лише за наявності зв'язку з іншими, таким чином форма міститься у змісті. Це означає, що і зміст включається у форму. Сутність взаємозв'язку між змістом і формою полягає у діалектичному переходові форми у зміст і змісту у форму. Таким чином, з філософських позицій можна визначити залежність форми від таких складових частин: елементи і зв'язок між ними, які утворюють зміст - структуру - форму.
   Беручи до уваги ці загальнофілософські положення щодо форми та змісту при вирішенні проблеми визначення поняття форми співучасті доцільно було б звернутися також до суті самої по собі співучасті.
   Стаття 26 КК України визначає поняття співучасті у злочині як умисну спільну участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це визначення дозволяє нам охарактеризувати співучасть як явище в цілому і виділити окремі суттєві його ознаки, що характеризують його зміст.
   Кожен предмет наділений певною множиною ознак, властивостей, які у процесі практичної діяльності суб'єкт пізнає і фіксує за допомогою слів. Суттєвими (основними) називають такі ознаки, без яких даний предмет не може існувати у своїй індивідуальності, які розкривають їхню якісну специфіку і зумовлюють інші - несуттєві ознаки. Сукупність суттєвих ознак того чи іншого виду конкретних предметів дійсності утворюють їх зміст. Отже, для розкриття змісту того чи іншого явища та виділення його форми необхідним є визначення саме суттєвих ознак. Суттєвими ознаками співучасті є множинність учасників злочину, спільність їх участі у злочині та умисний характер діяльності. З об'єктивної сторони співучасть проявляється у спільності вчинення злочину декількома особами. Основний кримінально-правовий зміст якої визначається такими трьома моментами:
   • злочин вчиняється узгодженими діями співучасників, при цьому функції кожного із них можуть бути тотожними, а можуть і відрізнятися;
   • єдиний злочинний результат досягається спільними зусиллями всіх співучасників, незалежно від ролі, яку кожен з них виконував у злочині;
   • між діями співучасників всіх разом і кожного окремо і єдиним злочинним результатом існує певний об'єктивний зв'язок. Він визначається тим, що кожен із співучасників вкладає свої зусилля у досягнення загального спільного злочинного результату, безпосередньо власним діянням чи створює для цього необхідні у даній обстановці умови.
   Суб'єктивні ознаки співучасті передбачають наявність умисної вини у кожного із співучасників. Зміст умислу має свою специфіку. Особа усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій, а також суспільну небезпеку діяння принаймні ще однієї особи; усвідомлює зв'язок між власним діянням і діянням принаймні ще однієї особи; іншими словами, співучасник повинен бути проінформований про злочинні наміри інших.
   Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність співучасників про участь кожного у скоєнні злочину. Вольовий момент умислу окремого співучасника при вчиненні злочину з матеріальним складом визначається, перш за все, у бажанні настання суспільно небезпечних наслідків. Якщо ж у співучасті вчиняється злочин з формальним складом, то вольовий момент умислу виражається лише у бажанні поєднати власне діяння з відповідним діянням іншого. Об'єктивні і суб'єктивні ознаки як властивості будь-якого явища в тому числі і співучасті як форми злочинної діяльності, утворюють єдність і розглядати їх ізольовано, у відриві одних і інших, неможливо.
   Суть співучасті становить взаємодія співучасників злочину. З об'єктивної сторони зв'язок співучасників полягає у спільній злочинній діяльності декількох осіб, а з суб'єктивної сторони - в умисній участі кожного із них у вчиненні злочину. Завдяки цьому об'єктивні і суб'єктивні сторони співучасті не тільки знаходяться у нерозривній єдності, але й визначають одна одну.
   Вищевказані ознаки, що утворюють зміст співучасті є загальними, тобто такими, що характеризують будь-який прояв співучасті і є основою визначення будь-якої її форми. Відповідно кожна окрема форма співучасті, виділена у кримінальному законі, у змістовному її наповненні характеризується, окрім наведених, певними додатковими ознаками. Наприклад, при вчиненні злочину групою осіб (ч.1 ст. 28 КК України) між співучасниками зв'язок простий, оскільки всі вони вчиняють тотожні з позиції кримінального закону дії. Але більш складнішим він може бути при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК України). Попередня змова забезпечує більш високий ступінь взаємодії між співучасниками. Співучасники домовляються до початку вчинення злочину про спільність своїх дій, місце, час, спосіб і вчинення злочину. Змова може передбачати згоду кожного із співучасників на використання певних технічних засобів, знарядь, способів вчинення злочину, стосуватися розміру суспільно небезпечних наслідків.
   Залежно від того, яким способом поєднуються зусилля співучасників при здійсненні спільної злочинної діяльності можна говорити про характер і ступінь суспільної небезпеки співучасті у цілому. Тому саме спосіб взаємодії найповніше відображає форму, як із суб'єктивної, так із об'єктивної її сторін.
   Підсумовуючи вищевикладене можна дійти висновку, що форма співучасті - це спосіб взаємодії декількох суб'єктів злочину при спільному вчиненні умисного злочину, що визначається характером вчинюваних дій, характером суб'єктивних зв'язків між співучасниками та спільністю їх злочинних намірів.

1. Ветров Н.И. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. -2-е изд., перераб. и доп. - М., 2002.
2. Гегель Г.Ф. Энциклопедия философских наук. - М., 1974.
3. Жаровська Г.П. Форми співучасті в кримінальному праві України: проблеми диференціації / Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Серія: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2001.
4. Зиннуров Ф.Т. Содержание и форма. - Сталинград, 1957.
5. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. -Свердловск, 1962.
6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001.
7. Курс советского уголовного права (Часть Общая). Т.1. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1968.
8. Маркс К. Теория прибавочной стоимости. 4.3. - М., 1961.
9. Пинасе А.А. Уголовное право Украины. Общая часть. - Харьков, 2005.
10. Прохоров B.C. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву: Авторефер. дисс. ... на соискание учен, степени канд. юрид. наук. - Л., 1962.
11. Российское уголовное право. Общая часть. Учебник / Под общей редакцией заслуженного юриста Российской Федерации, доктора юрид. наук, профессора М.П.Журавлева. -М.: Центр юридической литературы "Щит" 2001.
12. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право україни : Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф. Штанько, - К., 2005.
13. Смирнова Н.Н. Уголовное право. Учеб. - Спб., 1998.
14. Тельное П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М., 1974.
15. Трайнин А.Н. Учение о соучастии. -М., 1941.
16. Уголовное право БССР. Часть общая [учеб. пособие для юрид. фак. вузов] Под ред. д-ра юрид. наук, проф. И.И. Горелика и засл. юриста БССР, д-ра юрид. наук, проф. И.И. Тишкевича. - Минск, "Вышэиш школа", 1973.
17. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник/ Под ред. д-ра юр. наук, проф. Л.В. Иногамовой-Хегай, д-ра юрид. наук, проф. А.И. Рарога, д-ра юрид. наук, проф. А.И. Чучаева. - М.: Инфра - М: КОНТРАКТ, 2004.
18. Уголовное право. Учебное пособие / Под ред. проф. Л.Д. Гаухмана и проф. С.В. Максимова. - М.: ООО "Издательство "Элит", 2007.
19. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів. - K., 2004.
20. Хакимов И.Х. Правовые вопросы соучастия в хищении социалистического имущества- Ташкент, 1975.
21. Шаргородский М.Д. Советское уголовное право. Часть общая. Учебное пособие для юрид.ин-тов и фак. - М., 1961.
22. Шнейдер A.M. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. - М., 1958.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com