www.VuzLib.com

Головна arrow Цивільне право, цивільний процес arrow Реалізація принципу справедливості у цивільно-правових зобов’язаннях із завдання недоговірної шкоди
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Реалізація принципу справедливості у цивільно-правових зобов’язаннях із завдання недоговірної шкоди

О. Отраднова, канд. юрид. наук

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СПРАВЕДЛИВОСТІ У ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАННЯХ ІЗ ЗАВДАННЯ НЕДОГОВІРНОЇ ШКОДИ

   Присвячено дослідженню основних положень стосовно принципу справедливості в цивільному праві взагалі і у деліктних зобов'язаннях зокрема. Проаналізовано застосування принципу справедливості при виконанні деліктних зобов'язань та прийнятті судом рішень по справах про відшкодування шкоди.

   Article is devoted to general thesises of principle of justice in Civil law and in law of torts in particular. A use of principle of justice in torts obligations fulfillment and court decisions in such cases were analyzed.

   Як і будь-яка галузь права цивільне право будується на певних принципах, під якими розуміються "основні положення, що виражають найважливіші закономірності розвитку права, визначають його головні риси, характеризуються найвищим рівнем імперативності і загальною значимістю, відбивають об'єктивну необхідність побудови і зміцнення певного суспільного ладу [5, с 14]. С.С. Алексеев визначає правові принципи як основні керівні засади (основні ідеї), які знаходять своє закріплення в нормах відповідної галузі права, які направляють розвиток і функціонування всієї правової системи [1, с 16].
   На законодавчому рівні правові принципи закріплюються в якості загальних засад, на яких має ґрунтуватися законодавство тієї чи іншої галузі. Серед основних загальних засад цивільного законодавства Цивільний кодекс України (ст. 3) називає принцип справедливості. До того ж частина 3 статті 509 ЦК України визначає згаданий принцип в якості загальної засади, на якій має ґрунтуватися цивільно-правове зобов'язання.
   За своєю суттю принцип справедливості (як доречи і принципи добросовісності і розумності) є принципом природного права, і його закріплення на рівні закону не впливає на природно-правовий характер цього принципу. За висловом проф. А.С. Довгерта "принципи справедливості, добросовісності, розумності виконують в українському приватному праві стосовно позитивного права, договорів, звичаїв тощо інтерпретаційну, доповнюючи та виправну функції" [9, с 13]. Природний характер даних принципів, а також їх сутність, спрямована на встановлення засад вільних, диспозитивних відносин, дозволяє стверджувати, що принципи справедливості, добросовісності та розумності переважно розраховані на їх застосування для регулювання договірних відносин. Зрозуміло також, що згадані принципи мають велике значення саме у договірному праві, оскільки саме тут діє ще й принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України), який робить вельми значним обсяг регулювання відносин за розсудом сторін. У зв'язку з цим дослідження принципів справедливості, добросовісності, розумності переважно проводиться в рамках договірного права [2, 3].
   Отже постає питання, чи можна застосовувати принципи справедливості, добросовісності, розумності при розгляді спорів, пов'язаних із відшкодуванням не договірної шкоди, оскільки деліктні зобов'язання в цивільному праві регулюються здебільшого імперативними нормами. Свобода вибору поведінки тут є значно обмеженою. Для відповіді на це питання необхідно дослідити сутність зазначених принципів та їх співвідношення із імперативністю норм деліктного права.
   Принцип справедливості вперше отримав закріплення на легальному рівні в Цивільному кодексі України 2003 р. Зазначений принцип, по-перше є загальною засадою цивільного законодавства (ст. З ЦК), а по-друге, ст. 509 ЦК окремо визначає його як принцип зобов'язального права. Таке розташування норм Цивільного кодексу, які закріплюють даний принцип, дозволяє стверджувати, що в якості загальної засади принцип справедливості може бути застосований до будь-яких цивільних, і зокрема зобов'язальних правовідносин, в тому числі і до правовідносин, що виникають із завдання не договірної шкоди. Разом з тим, застосування зазначеного принципу до деліктних правовідносин має свою специфіку та проявляється в дещо інших положеннях, ніж у відносинах договірних.
   Цивільне законодавство не надає визначення категорії "справедливість", що дозволяє відносити це поняття до оціночних категорій, які отримують своє змістовне оформлення виходячи із конкретних обставин справи. У літературі зазначається, що в силу абстрактного характеру цього принципу розкрити його зміст досить важко, і пропонується включати в нього такі елементи, як рівність суб'єктів права, свобода договору, необхідність урахування всіх істотних обставин при розгляді конкретної справи судом [4, с 160].
   Поняття "справедливість" в першу чергу виникло в людському спілкуванні не як правова, а саме як моральна категорія, результат формування уявлення людей про поняття добра і зла. Спочатку справедливими розуміли такі стосунки між людьми, які відповідали їх моральним устоям, моральним уявленням. З виникненням нових суспільних формацій категорія справедливості поступово втрачає персоніфікований підхід. В її основу закладається уява всього соціуму, або, у всякому разі, його більшості.
   Аристотель поділяв справедливість на два види - природну і встановлену законом. Справедливість від природи - це та, що залишається в більшості випадків такою. Те ж, що ми самі визнаємо справедливим, стає після цього таким, ми називаємо його справедливим за законом. Природа справедливості визначалася ним як поправка до закону в тому, в чому через його загальність присутнє упущення. Добро, говорив він, "і є право і краще будь-якого, але не безумовного права, а точніше, воно краще права з погрішністю, причина якого його безумовність... Хоч добро є право, проте право не в силу закону, а як виправлення законного правосуддя. Причина цього в тому, що всякий закон складений для загального випадку, але про окремі речі неможливо сказати вірно в загальному вигляді. Тому в тих випадках, коли необхідно сказати в загальному переважно, цілком усвідомлюючи можливу погрішність. ... Отже коли закон складений для загального випадку, а відбулося щось підсудне йому, але поза загальним випадком, тоді поступити правильно означає: там де у законодавця, який склав закон без застережень, прогалина або погрішність, виправити упущення, яке визнав би сам законодавець, опинись він тут, а якщо б знав заздалегідь, то вніс би цю поправку до законодавства" [цит. за 2, с 104-105].
   В подальшому з розвитком держави і права справедливі з моральної точки зору правила знаходили своє відображення в правових нормах. Але і на сьогодні тлумачні словники визначають справедливість перш за все як категорію моралі, людських відносин.
   Так Енциклопедія Блокгауза і Ефрона визначає справедливість як один з вищих принципів взаємних відносин між людьми. Позитивний елемент справедливості полягає у визнанні за кожною людиною права на безперешкодну діяльність і на користування тими благами, які вона надає. А негативний елемент справедливості втілюється у усвідомленні того, що існують межі, які обумовлені наявністю інших людей, що мають однакові права і повага до яких є необхідною умовою суспільного життя [10].
   За даного підходу само по собі існування в цивільних правовідносинах зобов'язань, спрямованих на відшкодування завданої шкоди, є реалізацією принципу справедливості, оскільки основною метою таких зобов'язань є саме відновлення порушених прав, компенсація завданої шкоди.
   З правової точки зору справедливість у виконанні цивільно-правових зобов'язань визначається сучасними вченими як "така поведінка кожної із сторони зобов'язання по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної, а з другого - у справедливій (об'єктивній, неупередженій, з урахуванням етичних та інших моральних аспектів) оцінці судом поведінки суб'єктів зобов'язальних правовідносин" [3, с 119].
   У Рішенні Конституційного суду України від 2.11.2004 р. за № 15-рп2004 у справі №1-33/2004 за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) зазначено, що "справедливість - одна із основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню" [6].
   Щодо деліктних зобов'язань реалізація принципу справедливості тут здійснюється перш за все в разі висування потерпілим вимог про стягнення моральної шкоди. Так частина 3 статті 23 ЦК України встановлює, що при визначенні розміру відшкодування (моральної шкоди - О.О.) враховуються вимоги розумності та справедливості. До того ж Постанова Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п. 9) встановлює, що "розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості".
   Отже розмір компенсації моральної шкоди, яка вимагається потерпілим, має бути справедливим, тобто адекватним тому обсягу фізичних та моральних страждань, які зазнав потерпілий в результаті скоєного щодо нього правопорушення. Як зазначено у Методичних рекомендаціях "Відшкодування моральної шкоди", що містяться у Листі Міністерства юстиції України від 13.05.2004 р. № 35-13/797, "у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді". Неадекватність вимог потерпілого є підставою для зменшення судами розміру присудженої йому компенсації моральної шкоди.
   Так Судова палата в цивільних справах Верховного суду України ухвалою від 23.03.2005 р. зменшила розмір компенсації моральної шкоди, завданої гр-ну К. незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури в процесі порушення кримінальної справи та проведення слідчих дій, з 500 тис. грн. до 100 тис. грн. В обґрунтування такого зменшення суд послався на необхідність врахування засад розумності, виваженості та справедливості при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди [7]. Так само зазначений принцип був застосований Судовою палатою в цивільних справах Верховного суду України при винесенні ухвали від 31 березня 2005 p., якою був зменшений розмір компенсації моральної шкоди, завданої гр-ке Ж. Незаконними діями прокуратури, з 1 млн. грн. до 150 тис. грн. [8].
   Принцип справедливості в деліктних правовідносинах має реалізовуватися також в разі кваліфікації дій завдавача шкоди як таких, що вчинені при самозахисті, зокрема в стані необхідної оборони. ЦК України не надає визначення необхідної оборони, отже в даному випадку можна звернутися до положень ст. 36 Кримінального кодексу України, яка визначає необхідну оборону як "дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони". Право особи на необхідну оборону є природним та невідчужуваним. Але воно виникає виключно за наявності для цього відповідної підстави. Такою підставою відповідно до ст. 36 КК України є вчинення потерпілим суспільно небезпечного посягання. Межі необхідної оборони характеризує співрозмірність захисту рівню посягання, тобто справедливість такого захисту.
   Отже при прийнятті судом рішення про відмову у задоволенні вимог про відшкодування шкоди у зв'язку з тим, що шкода завдана у стані необхідної оборони, має бути оцінена справедливість дій завдавача шкоди, їх адекватність поведінці потерпілого. В разі кваліфікації таких дій як перевищення меж необхідної оборони, тобто як дій несправедливих, шкода підлягатиме відшкодуванню в повному обсязі. Так само принцип справедливості має враховуватися при вирішенні питання відповідальності за шкоду, завданої третій особі при здійсненні права на самозахист. Відповідно до ч. 2 ст. 1169 якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.
   Також неупередженим та справедливим суд має бути при вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої кількома особами. І якщо стосовно повнолітніх дієздатних осіб суд робить це за заявою потерпілого відповідно до ступеня вини кожного співзаподіювача (ст. 1190 ЦК України), то щодо малолітніх та неповнолітніх такі рішення приймаються судом в разі недосягнення згоди про порядок відшкодування самими неповнолітніми або батьками малолітніх осіб (ч. 1 ст. 1181, ч. 1 ст. 1182 ЦК України). Крім того, в разі якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми (неповнолітніми) особами, одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна (піклувальника), цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.
   При прийнятті рішення про розподіл відшкодування шкоди, завданої кількома особами, суд повинен виходити із відповідності розміру відшкодування участі кожної особи у завданні шкоди, факту можливого часткового відшкодування шкоди у добровільному порядку, віку малолітньої або неповнолітньої особи. Тобто в даному випадку рішення суду має ґрунтуватися на загальному принципі справедливості.
   Отже, проводячи аналіз законодавства та судової практики, можна зробити висновок, що принцип справедливості є загальним принципом цивільного права взагалі і зобов'язального права зокрема. Даний принцип застосовується в будь-яких зобов'язальних відносинах. І хоча найбільше застосування цього принципу спостерігається в договірних відносинах, виконання зобов'язань із завдання не договірної шкоди та судові рішення в цій сфері також мають ґрунтуватися на принципі справедливості.

1. Алексеев С.С. Общая теория права. - М., 1982. - Т. 2. - С 16.
2. Бервено С.М. Проблеми договірного права України. - К., 2006. -392 с
3. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов'язань в цивільному праві. - К., 2005. - 272 с.
4. Мережко A.A. Lex mercatoria: теория и принципы транснационального торгового права. - К., 1999. - с. 160.
5. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. У 2 т. / за відп. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. 1. - с. 14.
6. Рішення Конституційного суду України № 15-рп2004 // Урядовий кур'єр, 2004, 11, 17.11.2004 N219.
7. Ухвала Верховного суду України від 23.03.2005 р. // "Рішення Верховного суду України", № 2, 2005.
8. Ухвала Верховного суду України від 31.03.2005 р. // "Вісник Верховного суду України", № 9, 2005.
9. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / за ред. Розробників проекту Цивільного кодексу України. - К., 2005. - с 13.
10. Энциклопедия Брокгауза и Эфрона

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com