www.VuzLib.com

Головна arrow Право (різне) arrow Способи підтримання законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Способи підтримання законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави

Г. Пономаренко, канд. пед. наук, доц.

СПОСОБИ ПІДТРИМАННЯ ЗАКОННОСТІ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

   Досліджуються способи підтримання законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.

   Ways of legal streghtening of national security measures are examined in the article.

   Управління внутрішньою безпекою як один із напрямків діяльності адміністративно-політичного апарату Української держави ґрунтується на загальних принципах, методах та формах управління у сфері адміністративно-політичної діяльності, є одним із його видів. Цим обумовлено не тільки характеристики управлінської діяльності у зазначеній сфері, але і вимоги, принципи та засоби забезпечення її законності.
   Питання забезпечення законності в державному управлінні досліджували В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, А.С Васильєв, В.М. Гаращук, А.Т. Комзюк, В.К. Колпаков, Р.С. Мельник, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, В.В. Цветков та ін. Разом з тим у вітчизняній юридичній літературі проблеми законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки висвітлені ще недостатньо, що обумовлює актуальність обраного напрямку наукового пошуку. Крім того, у науковій літературі не склалося єдиної думки щодо сутності самого поняття "законність", способів (засобів) її забезпечення та системи органів (суб'єктів), які її забезпечують, з'ясування яких дозволить визначити особливості забезпечення законності управління у сфері внутрішньої безпеки держави. Вирішенню цих та інших проблемних питань у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави і присвячену цю статтю.
   В тлумачних словниках законність визначається як "загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки, що охороняється законами" [1, с 67] або як "виключне надбання правової держави, яке виражається в режимі панування закону у взаємовідносинах особистості та держави, громадянина та посадової особи (органу держави)" [2, с 41]. Слід зазначити, що законодавчого визначення поняття законності не існує, теж саме стосується і поняття закону. У науковій літературі під законністю здебільшого розуміють "неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями" [3, с 157], а під законом "нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури" [4, с 316].
   Як зазначає, О.Ф. Скакун, "термін "законність" є похідним від терміна "закон" і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права - від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства" [4, с 446]. Погоджуючись в цілому з таким розумінням законності, не можемо приєднатися до такої думки, що "законність є похідним від терміна "закон", що значно звужує розуміння її сутності. На нашу думку, законність це не лише дотримання (виконання) вимог законів, а й інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.
   У науковій літературі приводиться різний перелік ознак законності. Так, наприклад, Ю.П. Битяк до таких ознак відносить наявність: певних економічних умов; розвинутої політичної системи; механізму соціального захисту населення; науково обґрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу і доступна для розуміння усіма суб'єктами державного управління; механізму примусу, який чітко працює в межах закону; високу правову культуру громадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком загального рівня освіти і культури суспільства [5, с 216-217]. О.Ф. Скакун, зазначає, що "законність характеризується поєднанням двох ознак: зовнішньої (формальної) - обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями; внутрішньої (сутнісної) - наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів [4, с 446].
   Аналіз наукової літератури в якій аналізувались проблеми законності діяльності державних органів надав змогу зробити висновок, що законність, залежно від мети та завдань того чи іншого дослідження розглядалась з різних аспектів, зокрема як: принцип, метод, режим, гарантія чи вимога [6-11 та ін.], що підкреслює багатосторонність цієї категорії.
   На нашу думку, законність передбачає такий стан взаємовідносин між спеціальними суб'єктами забезпечення внутрішньої безпеки в державі та фізичними (юридичними) особами при якому їх діяльність як зовнішня, так і внутрішньо-організаційна відповідає вимогам законів, інших законодавчих та підзаконних актів. У зв'язку з чим, вважаємо доцільним виділити два аспекти забезпечення законності у досліджуваній нами сфері: ^забезпечення законності під час зовнішньо-адміністративної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки в державі, тобто дотримання вимог нормативно-правових актів у відносинах із фізичними та юридичними особами, які не перебувають з ними у службовій підлеглості (під час публічних відносин); 2) забезпечення законності під час їх внутрішньо-організаційної діяльності, зокрема під час державно-службових відносин, у відносинах типу "керівник-підлеглий" (встановлення режиму робочого часу, надання відпусток, накладення дисциплінарних стягнень тощо).
   Забезпечення законності як під час зовнішньо-адміністративної, так і внутрішньо-організаційної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки відрізняється як за її засобами, так і за суб'єктним складом. Так, забезпечення законності під час зовнішньо-адміністративної діяльності спеціальних суб'єктів здійснюється за допомогою таких адміністративно-правових засобів як: контроль, нагляд та право на звернення. Для забезпечення законності внутрішньо-організаційної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки більш характерним є такий засіб як внутрівідомчий контроль, який здійснюється як спеціально створеними у структурі цих органів контрольними підрозділи, наприклад внутрішньої безпеки, так і керівниками усіх рівнів.
   Переважна більшість адміністративістів до способів забезпечення законності в державному управлінні відносять: контроль, нагляд та право на звернення, з чим ми цілком погоджуємось. Так, Ю.П. Битяк зазначає, що "законність і дисципліна в державному управлінні забезпечуються трьома основними способами - проведенням контролю, здійсненням нагляду та за допомогою звернень громадян" [5, с 217]. Розглянемо ці способи детальніше.
   Контроль є одним з найпоширеніших і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції шляхом втручання в оперативну діяльність останнього, давання йому обов'язкових для виконання вказівок, припинення, зміни чи скасування актів управління, вжиття заходів примусу, у тому числі і шляхом притягнення до відповідальності. На нашу думку, з'ясувати сутність контролю як одного із способів забезпечення законності діяльності спеціальних суб'єктів у сфері внутрішньої безпеки в державі допоможе його класифікація. Ми пропонуємо таку класифікацію видів контролю як способу забезпечення законності діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки в державі:
   Залежно від контролюючих суб'єктів: парламентський; президентський; урядовий; спеціалізований; відомчий; муніципальний (представницький); судовий; громадський. Так, суб'єктами парламентського контролю є Верховна Рада України як колегіальний орган, її парламентські комітети та спеціальні комісії, окремі депутати. Відповідно до ст.8 Закону України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави", Верховна Рада України, реалізуючи установчі й законодавчі функції здійснює парламентський контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави, зокрема: визначає основи національної безпеки, забезпечення громадського правопорядку; при затвердженні Державного бюджету України визначає розмір витрат на забезпечення державної безпеки України і громадського порядку із зазначенням конкретного спрямування бюджетних асигнувань; визначає правовий режим державного кордону України тощо [12]. У цьому ж Законі визначені контрольні повноваження й інших суб'єктів, а саме: Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Президента України; Ради національної безпеки і оборони України; Кабінету Міністрів України; центральних та місцевих органів виконавчої влади; органів місцевого самоврядування; органів прокуратури України та судових органів; громадян України та громадських організації, утворюваних відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів; засобів масової інформації.
   Звичайно основним критерієм розмежування між цими видами контролю (парламентським, президентським, урядовим, спеціалізованим, відомчим, муніципальним (представницьким), судовим, громадським) є суб'єкт його здійснення, однак визначені нами вище види контролю мають й інші особливості. Так, до особливостей парламентського, президентського та урядового контролю необхідно віднести те, що вони реалізуються в основному під час нормотворчої роботи, тобто розробки і прийняття обов'язкових для виконання загальнодержавних нормативно-правових актів з питань забезпечення внутрішньої безпеки. Особливість спеціалізованого контролю полягає у тому, що його об'єктом є певна сфера діяльності (дотримання правил пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічних правил, правил використання енергоресурсів тощо) - з одного боку, та здійснення цього виду контролю спеціалізованими органами - з другого. До особливостей відомчого контролю ми відносимо такі: здійснюється органами (підрозділами, посадовими особами), які входять до організаційно-штатної структури органу який перевіряється; оперативність такого контролю; виступає як складова частина організаційної роботи, невід'ємний елемент керівництва діяльністю підконтрольних органів. Особливість муніципального (представницького) контролю полягає у тому, що: представницькі органи наділені широким колом делегованих їм державою повноважень і питань, вирішення яких покладено на них; вони мають виключну компетенцію на встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях. Основна особливість судового контролю як засобу забезпечення законності діяльності досліджуваної нами групи органів полягає у тому, що він має юрисдикційний та періодичний характер, так як здійснюється не постійно, а лише під час розгляду та вирішення окремих спорів. Особливістю громадського контролю є те, що його суб'єкти, як правило, не мають права втручатися в оперативну діяльність досліджуваної нами групи органів, а їх рішення мають здебільшого рекомендаційний характер і носить профілактичне спрямування.
   Залежно від спрямованості (організаційного зв'язку між контролюючим суб'єктом і підконтрольним об'єктом): зовнішній контроль який здійснюється органами, що не входять до організаційно-штатної структури підконтрольного суб'єкта; внутрівідомчий який здійснюється у середині певного відомства.
   За обсягом: загальний коли перевіряються усі напрямки діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки в державі (такий контроль, як правило здійснюється під час комплексних перевірок); спеціальний, під час якого перевіряється один або декілька напрямків їх діяльності, і який у зв'язку з цим може бути фінансовим, внутрішньогосподарським та ін.
   Усі інші критерії класифікації видів контролю, які пропонуються в науковій літературі, а саме: 1) залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль; 2) залежно від його форми; 3) за відкритістю (гласністю); 4) напрямками втручання в оперативну діяльність підконтрольної структури; 5) ступеня втручання в оперативну діяльність підконтрольного органу; 6) часу його проведення [13, с 525-526; 14, с. 195] мають, на нашу думку, здебільшого теоретичне ніж практичне значення.
   Іншим способом забезпечення законності діяльності спеціальних суб'єктів, які виконують завдання із забезпечення внутрішньої безпеки в державі є нагляд. У тлумачних словниках нагляд здебільшого визначається як "спостереження з метою перевірки" [15, с 144]. На нашу думку, нагляд як засіб забезпечення законності необхідно розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому, як діяльність яка здійснюється будь-яким суб'єктом; у вузькому - лише органами прокуратури. Як зазначає Ю.П. Битяк, "контроль слід відрізняти від близького до нього виду державної діяльності - нагляду, хоча у них є деякі однакові риси, їх поєднують єдина мета - забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи - перевірки, витребування звітів, пояснень та ін., обов'язковість вказівок. Але контроль на відміну від нагляду проводиться повсякденно і безперервно широким колом органів. Нагляд же здійснює єдиний державний орган - прокуратура" [5, с 221-222]. З наведеного видно, що вчений розглядає нагляд у вузькому значенні. Такий підхід ми вважаємо найбільш обґрунтованим, так як він унеможливлює термінологічну плутанину під час використання категорій нагляду та контролю. Так, наприклад, деякі органи визначені як органи нагляду (органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, органи ветеринарно-санітарного нагляду, органи державного портового нагляду, органи пожежного нагляду, органи державного енергетичного нагляду та багато інших, яких є більше тридцяти в Україні), але вони фактично здійснюють контроль а не нагляд.
   На нашу думку, поняття контролю є ширшим від нагляду, так як під час його здійснення перевіряється не лише систематичність виконання певної діяльності, а й контролюючим органам надане право втручатися в оперативну діяльність підконтрольних об'єктів у формі видання обов'язкових для виконання вказівок, застосування примусових заходів, притягнення до відповідальності тощо. У свою чергу, завданням нагляду є лише виявлення та попередження правопорушень, органи прокуратури не мають права втручатися в оперативну діяльність, застосовувати примусові заходи, притягати до відповідальності, однак це не означає їх меншу значущість у забезпеченні законності.
   Прокуратура, здійснюючи нагляд, лише ставить питання про усунення виявлених нею порушень законодавства. Прокурор приносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне провадження, провадження в справі про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи відносно винних осіб, але самостійно ніяких конкретних дій по ліквідації (припиненню) протиправної ситуації не здійснює. Конкретні дії щодо наведення порядку здійснюють компетентні посадові особи - сама особа, винна у вчиненні правопорушення, або вища посадова особа, яка має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного їй об'єкта [5, с 222]. Однак в деяких випадках окремі акти прокурорського реагування, зокрема припис (ст.22 Закону України "Про прокуратуру") підлягають негайному виконанню, але і у цьому випадку прокурор не може притягти винну особу до відповідальності за невиконання припису. Тут, на нашу думку, нагляд співпадає за змістом з деякими владно-розпорядчими повноваженнями начальників воєнізованих правоохоронних органів, наприклад, ОВС, які під час виявлення правопорушення також не можуть правопорушника самостійно притягнути до дисциплінарної відповідальності, однак зобов'язані про факт порушення дисципліни доповісти керівнику правопорушника. Тобто у цьому випадку також можна говорити про наглядові повноваження, однак у їх широкому значенні.
   Іншим ефективним способом забезпечення законності діяльності спеціальних суб'єктів із забезпечення внутрішньої безпеки в державі є реалізація права фізичних та юридичних осіб на звернення, що передбачено ст.40 Основного закону України відповідно до якої "усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Крім того, одному із видів звернень, а саме скарзі присвячено окрему статтю Конституції в якій зазначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55).
   Слід зазначити, що не всі звернення громадян можна віднести до заходів, які забезпечують законність діяльності досліджуваної нами групи органів. Тільки скарги і заяви про порушення чинного законодавства та недоліки в роботі тих чи інших органів та їх працівників слугують підставою для проведення контрольно-наглядових дій з метою усунення порушень і недоліків, які були в них описані. На відміну від пропозицій, які також є різновидом звернень громадян, і в яких висловлюються порада, рекомендація, у заявах та скаргах йдеться про порушення чинного законодавства чи певні недоліки, про поновлення прав і захист законних інтересів.
   В Конституції закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб щодо розгляду звернень та надання обґрунтованої відповіді на них у встановлений строк (ст.40). З чого можна зробити висновок, що право на звернення кореспондується з обов'язком відповідних органів (посадових осіб) щодо їх розгляду.
   Заяви та скарги мають подвійне значення, з одного боку вони є способом захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб у сфері внутрішньої безпеки, з другого - сигналізують про існуючі недоліки в роботі спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки в державі, є підґрунтям для застосування інших способів забезпечення законності, зокрема контролю та нагляду. Отже, захищаючи свої законні права і свободи у сфері внутрішньої безпеки, громадяни тим самим звертають увагу компетентних органів на порушення законодавчих та інших нормативних актів у цій сфері.
   На завершення зазначимо, що значення забезпечення законності в діяльності досліджуваної нами групи спеціальних суб'єктів полягає в: попередженні та припиненні порушень прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, які є учасниками правовідносин у сфері внутрішньої безпеки; притягненні винних осіб до відповідальності; своєчасному, повному і достовірному інформуванні населення про діяльність спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки держави; вихованні учасників правовідносин в сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави у дусі суворого додержання існуючих правил (вимог).

1. Новий тлумачний словник з української мови. У чотирьох томах. / Уклад. В.Яременко. - Том 2. - К.: "Аконіт", 1998. - 910 с.
2. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права / Под общ. ред. Н.И. Панова. - Харьков: Рубикон, 1993. - 164 с.
3. БахрахД.Н. Административное право: Учебник. Общая часть. - М.: Издательство БЕК, 1993. - 724 с.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с
5. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с
6. Ремнев В. Социалистическая законность в государственном управлении. - М.: Наука, 1979. - 301 с.
7. Лазарев В.В. Законность: форма или метод. - М.: Изд-во "Знание", 1992. - 154 с.
8. Кудрявцев В.Н. Законность: содержание и современное состояние. - М.: Юрист, 1988. - 320 с.
9. БахрахН.Д. Вопросы законности в государственном управлении // Правоведение. - 1992. - № 3. - С. 9-12.
10. Мельник Р.С. Забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю: Дис... канд. юрид. наук. - Харків, 1999. - 211с.
11. Стародубцев А.А. Організаційно-правові питання діяльності інспекцій з особового складу щодо зміцнення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ. Дис. ... канд. юрид.наук. - X., 1999. - 176 с.
12. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 46. - Ст. 366.
13. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. -544 с.
14. ГаращукВМ. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: Дис. д-ра юрид. наук. - X.: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, 2003. - 413 с
15. Ожегов С.А. Словарь русского языка. - М.: Рус. Яз., 1984. - 816 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com