www.VuzLib.com

Головна arrow Екологічне право arrow Проблеми систематизації правових норм про компенсацію шкоди за екологічним законодавством України
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблеми систематизації правових норм про компенсацію шкоди за екологічним законодавством України

ПРОБЛЕМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ПРАВОВИХ НОРМ ПРО КОМПЕНСАЦІЮ ШКОДИ ЗА ЕКОЛОГІЧНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

   На засадах світового та європейського досвіду розглядаються можливі форми систематизації правових норм про компенсацію шкоди в проекті спеціального екологічного закону або в розділі проекту Екологічного кодексу України.

   On the basis of word and European experience possible forms of systematization of legal norms concerning harm repayment in draft of special ecological law or as an chapter of Environmental Code of Ukraine are reviewed.

   Сучасні демократичні перетворення в нашій країні неминуче торкаються питань перегляду підходів до вирішення складних екологічних проблем, пов'язаних передусім з частішими проявами заподіяння шкоди природі взагалі, окремим природним компонентам чи життю і здоров'ю людини зокрема внаслідок забруднення довкілля господарською діяльністю, або ж унаслідок стихійних явищ, викликаних значним техногенним впливом на природу.
   Такі питання мають вирішуватися у межах рішучіх кроків по пропеденню виваженої правової реформи, спрямованої на ефективну адаптацію національного законодавства до стандартів міжнародного та європейського екологічного законодавства.
   Одним із ефективних засобів вирішення таких питань може стати систематизація еколого-правових норм про компенсацію шкоди у формі кодифікації в єдиному законі або ж розділі проекту Екологічного кодексу України. Кодифікація таких норм сама по собі складає відповідний фактор удосконалення правопорядку, національної екологічної політики на засадах верховенства права. У межах такої форми систематизації еколого-правових норм про компенсацію шкоди стане можливим забезпечення всебічної переробки, в тому числі виключення застарілих, таких, що не застосовуються на практиці норм, усунення внутрішніх протиріч між ними, очевидних прогалин, створення системно взаємопов'язаного, зведеного правового акту, який по суті стане більш якісним та прогресивним. Наука екологічного права покликана забезпечити дослідження таких норм, з метою всебічного аналізу з позиції їх взаємозв'язків та напрацювання доктринальних пропозицій по їх удосконаленню.
   При цьому системоформуючими елементами такого кодифікованого нормативно-правового акту мають стати еколого-праві норми, що фактично визначають цілий юридичний механізм правового забезпечення компенсації шкоди. Такими правовими нормами, на нашу думку, повинні стати: а) норми, що визначають компенсацію шкоди на рівні загальноюридичних принципів охорони навколишнього природного середовища; б) норми, які виступають гарантіями реалізації та захисту екологічних прав та інтересів суб'єктів еколого-правових відносин; в) норми, у межах яких закріплені права та обов'язки таких осіб, що спрямовані на реалізацію встановлених екологічних вимог щодо забезпечення компенсації шкоди у межах відносин природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки; г) норми, які визначають систему організаційно-правових, функціонально-процедурних, економічних та інших засобів забезпечення компенсації шкоди; д) норми, які конкретизують форми, методи та прийоми компенсації шкоди з метою досягнення мети у забезпеченні паритету суспільних екологічних та економічних інтересів тощо.
   Питання кодифікації еколого-правових норм про компенсацію шкоди у межах можливої кодифікації екологічного законодавства у формі розділу проекту Екологічного кодексу України піднімалися свого часу на круглому столі "Екологічний кодекс: міфи та реальність" [17]. При цьому бралася до уваги практика деяких країн, наприклад Республіки Башкортостан, де Екологічний кодекс був прийнятий Верховною Радою Республіки ще 28 жовтня 1992 р. [3], а також законодавча ініціатива групи народних депутатів України, які в 2004 р. внесли в Парламент проект Екологічного кодексу України. У цих документах питання компенсації шкоди викладені в спеціальному розділі, присвяченому питанням юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства та іншим заходам реагування на порушення законодавства в цій сфері.
   Так, в Екологічному кодексі Республіки Башкортостан такі питання викладені як в загальних положеннях (розділ 1), так і в спеціальному розділі 14, який присвячений компенсації шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням. Зокрема, серед основних принципів охорони навколишнього середовища відповідна роль віддана принципу раціонального використання природних ресурсів з урахуванням законів природи, потенційних можливостей навколишнього природного середовища, необхідності відтворення природних ресурсів і недопущення незворотніх наслідків для навколишнього середовища і здоров'я людини; додержання вимог екологічного законодавства, незворотність настання відповідальності за їх порушення (абз.4, 5 ст. З Кодексу). Такі основоположні начала адекватно опосередковані у повноваженнях органів державної влади, громадян та їх об'єднань, у гарантіях прав громадян на здорове і сприятливе навколишнє природне середовище, у засобах економічного характеру щодо формування спеціальних екологічних та страхових фондів тощо, правові норми про які містяться практично у всіх розділах Кодексу.
   У спеціальному позділі, присвяченому питанням компенсації шкоди, закцентовано увагу, що така шкода стягується виключно при вчиненні екологічного правопорушення, яке визначається як винне, протиправне діяння, що порушує природоохоронне законодавство і яке заподіює шкоду а) навколишньому природному середовищу і б) здоров'ю людини (ст. 82 Кодексу). В той же у ст. 87 Кодексу визначено, що обов'язок повної компенсації шкоди несуть підприємства, установи, організації, та громадяни, які заподіяли шкоду: а) навколишньому природному середовищу; б) здоров'ю та майну громадян;  в) народному господарству, такими діями як:
   • забрудненням навколишнього природного середовища;
   • порчею, знищенням, пошкодженням, нераціональним використанням ресурсів;
   • руйнуванням природних екологічних систем і
   • іншими екологічними правопорушеннями.
   При цьому сам нормативно-правовий акт не дає визначення таких оціночних понять. Крім цього, в зазначеному Екологічному кодексі закріплені загально-правові принципи щодо порядку компенсації шкоди (добровільно або за рішенням суду чи арбітражного суду), способів компенсації заподіяної шкоди (грошовий - на підставі затверджених в установленому порядку такс та методик обчислення розміру збитків, а при їх відсутності - по фактичних затратах на відтворення порушеного стану навколишнього середовища з урахуванням понесених збитків, та натуральний - шляхом відновлення природного середовища за рахунок власних сил та коштів винною особою), особливостей несення такої відповідальності кількох заподіювачів шкоди чи володільців джерела підвищеної небезпеки для навколишнього середовища (ст.ст. 88, 89).
   Позитивними моментами у цьому Кодексі є закріплення положень про особливості компенсації шкоди, заподіяної здоров'ю та майну громадян несприятливим впливом навколишнього природного середовища (ст.ст. 90, 91), цільове призначення сум збитків, які стягуються за рішеннями судів і компенсуються потерпілим особам для вжиття заходів по відновленню втрат у навколишньому природному середовищу або перераховуються в державний екологічний фонд, якщо природний ресурс, якому заподіяна шкода, знаходиться у загальному користуванні (ч. 2 ст. 88). Гарантією виступає закріплення можливості виступати з позовними вимогами про припинення екологічно небезпечної діяльності (ст. 92 Кодексу).
   На відміну від Екологічного кодексу, який аналізувався, у проекті Екологічного кодексу України практично дублюються положення попереднього, однак, на нашу думку, питання компенсації шкоди викладені дещо тавталогічно, його розробники не відійшли від традиційних, здебільшого фетишизованих виключно до цивільно-правових підходів її регулювання, яке не враховує новації міжнародного та європейського законодавства щодо визначення юридичної природи такої компенсації. Зокрема, керуючись положеннями цивільного законодавства та не враховуючи етимологію понять у більшості випадків зазначається про відшкодування шкоди, на відміну від усталених наукових підходів, що відшкодовувати можна лише збитки, втрати, неодержані доходи, які розкривають змістовну частину поняття "шкода", а шкоду відповідно слід компенсувати [2, с. 853-854].
   Для наукового опосередкування юридичної характеристики категорії "компенсація шкоди" важливим є те, чим вона є в системі правового регулювання.
   В спеціальній літературі "компенсація" розглядається як, по-перше: сукупність дій, спрямованих на зниження негативного ефекту господарської або іншої діяльності на той чи інший вид природного ресурсу та, по-друге, як складова частина природоохоронних заходів, об'єм і зміст яких планують на стадії підготовки такої господарської чи іншої діяльності (наприклад, організація риборозводного підприємства при меліорації) [12, с 325]. Таке значення дозволяє розглядати компенсацію шкоди перш за все у регулятивних екологічних правовідносин як відповідний процес, у межах якого здійснюється ціла низка природоохоронних заходів зобов'язаними на таке суб'єктами, сфера діяльності яких пов'язана з негативними впливами на навколишнє природне середовище. Таким суб'єктом виступає й держава, особливо у сфері забезпечення екологічної безпеки від природних стихійних явищ, або у випадках заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, життю і здоров'ю громадян від небезпечних аварій, катастроф, що відбулися на державному чи іншому підприємстві за умови, коли само підприємство фінансово не здатне компенсувати усі заподіяні збитки і втрати.
   У такому значенні, компенсація шкоди розглядається як основна ознака так званої компенсаційна екологічної відповідальності, в межах якої передбачається залік попередження екологічної шкоди в ринковій діяльності. На відміну від мети загальної матеріальної відповідальності, яка має справу з претензіями (заявами) постраждалої від незаконної дії особи, врівноважити матеріальний стан потерпілого, метою компенсаційної екологічної відповідальності є мінімізація заподіяння майбутньої шкоди [12, с 324]. Застосування такої відповідальності передбачає також досягнення чотирьох результатів: а) гарантування постраждалій особі компенсацію економічної шкоди; б) збереження навколишнього середовища шляхом відшкодування шкоди винною особою; в) стимулювання відповідальної сторони здійснювати превентивні і передбачувані заходи, такі як аналіз ризику, екоаудит, системи природоохоронного управління з тим, щоб уникнути надмірних витрат; г) забезпечення принципу "забруднювач платить" [12, с 753-754].
   Відтак, компенсація шкоди, як правова категорія, забезпечує реалізацію важливих принципів охорони навколишнього природного середовища, визначених Законом України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища": запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища (п.п. "в", "и", "і", "й" ст. 3) [4].
   Такі правові ідеї відповідають й міжнародним та європейським принципам: а) превентивність заходів, спрямованих на попередження, профілактику забруднення або іншої шкоди навколишньому середовищу. Загроза шкоди навколишньому середовищу повинна бути врахована заздалегідь, при прийнятті рішень, а не згодом, при виникненні забруднення; б) застереження, суть якого полягає в тому, що недостатність наукових даних по відповідній проблемі не може бути причиною відміни чи відстрочення заходів по профілактиці забруднення навколишнього саредовища; в) компенсації шкоди навколишньому середовищу, метою реалізації якого є усунення джерел шкоди; г) відповідальності забруднювача, тобто шкода оплачується тими, хто її спричинив, "забруднювач платить" [20, с 756].
   Актуальність правового опосередкування таких принципів беззаперечна. Е сучасних умовах відома міжнародна організація Комісія міжнародного права запровадила цілу низку доповідей за програмою на тему "Міжнародна відповідальність за шкідливі наслідки діянь, не заборонених міжнародним правом" [13], за спеціальним підрозділом "Попередження транскордонної шкоди від небезпечних видів діяльності", в основу чого покладено концепцію попередження шкоди навколишньому середовищу, людям та майну, суть якої полягає в реалізації положень багатьох міжнародно-правових та політичних документів, які передбачають, що у випадках заподіяння шкоди компенсація здебільшого не може забезпечити відновлення положення, яке існувало до цього або до аварії, тому переважним засобом має стати саме попередження [22, с 234-245].
   Така пріоритетна стратегія характеризується певними критеріями, по-перше, діяльність, що розглядається, повинна бути не заборонена законодавством, водночас, по-друге, вона має бути пов'язана з ризиком значної транскордонної шкоди в силу своїх фізичних наслідків і здійснюватися на території чи іншим чином під юрисдикцією або контролем держави. Окрім цього, визнано недоцільним включення переліку видів діяльності, оскільки він не буде носити вичерпний характер, може швидко застарівати, вимагаючи періодичного перегляду з урахуванням швидкого розвитку технологій.
   Саме з урахуванням таких положень компенсація шкоди виступає опосередкуванням у правових нормах прав та обов'язків суб'єктів еколого-правових відносин, які базуються на конституційних положеннях про юридичні можливості вимагати відшкодування шкоду у разі порушення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також зобов'язанні не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст.ст. 50, 66 Конституції України). Конкретизація таких повноважень реалізована у положеннях екологічного законодавства [4, 5, 11].
   Компенсація шкоди виступає також важливою конституційною гарантією реалізації обов'язку держави забезпечувати екологічну безпеку, підтримувати екологічну рівновагу на території України, подолати наслідки Чорнобильської катастрофи, зберігати генофонд Українського народу (ст. 16 Конституції), яка в екологічному законодавстві конкретизується системою гарантій екологічних прав громадян, зокрема, компенсацією у встановленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Крім цього, важливе значення мають й інші гарантії, які впливають на компенсаційні економіко-стимулюючі засоби попередження та ліквідації заподіяної шкоди довкіллю: проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; обов'язок невичерпного кола осіб здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів (ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Такі повноваження деталізуються у спеціальних законах, що врегульовують види підприємницької діяльності, які за законодавчими визначеннями підпадають під ознаки екологічно-небезпечних видів діяльності [9, 10].
   На можливість кодифікації норм про компенсацію екологічної шкоди вказує й практика інших країн у цій сфері. Зокрема, в Німеччині ще з 1990 року діє Закон про відповідальність в галузі охорони навколишнього середовища [24], у Франції в межах Екологічного кодексу 2000 року міститься Книга V "Попередження забруднення, ризиків і шкоди", включена до кодексу Законом від ЗО липня 2003 року [18], в Сполучених штатах Америки існує Закон про про Всебічне Регулювання, Компенсацію і Відповідальність (відомий як ЗВЕРКВ або Суперфонд) [23].
   Зокрема, в Законі Німеччини про екологічну відповідальність від 10 грудня 1990 р. , в ст. З, визначено, що шкода, що може виникати внаслідок впливу на навколишнє середовище це така шкода, яка спричиняється речовинами, вібраціями, шумами, тиском, випромінюванням, газами, парами, теплом, які поширюються в грунті, повітрі або воді. Зі змісту ст.ст. 1,2 цього Закону випливає, що така шкода може виникнути від технічних об'єктів як тих, що ще не введені в експлуатацію, та таких, що вже експлуатуються. За складом така шкода може включати смерть особи, тілесні ушкодження чи шкода здоров'ю або її майну.
   Закон не встановлює інші характеристики шкоди, лише вказує, що власник такого об'єкту зобов'язаний компенсувати потерпілій особі шкоду, якої вона зазнала. Можна припуститись, що потерпіла особа вправі вимагати як відшкодування заподіяних майнових збитків, так і компенсувати моральну шкоду.
   Крім цього, Закон окреслив коло суб'єктів обов'язкового страхування відповідальності перед третіми особами, це: діючі підприємства; підприємства, що знаходяться на стадії незавершеного будівництва; старі підприємства або закриті через їх зношеність або неконкурентноздатність. Така відповідальність власника (оператора) установки або підприємства є строгою, іншими словами - абсолютною, оскільки не потребує доказування вини заподіювача шкоди, а для виникнення підстав відповідальності за заподіяну шкоду достатньо самого факту заподіяння матеріальної шкоди чи шкоди життю і здоров'ю людини. Основою виникнення відповідальності є тільки наявність причинно-наслідкового зв'язку. Це означає, що заподіювач шкоди несе беззаперечну відповідальність за заподіяну шкоду, незалежно від того, було забруднення "очікуваним", відомим чи ні, "випадковим" чи "повторним" чи воно виникло внаслідок недбалих дій оператора примислової установки.
   Відповідальність за цим Законом розповсюджується на такі сфери як повітря, грунти і водні ресурси. У додатку до Закону вказані граничні нормативи допустимих викидів (скидів) різних речовин у навколишнє середовище. Цікаво, що Закон містить положення про відповідальність за забруднення, заподіяне при нормальному функціонуванні підприємства при допустимих викидах, якщо вони все ж таки заподіяли фізичну або матеріальну шкоду. Гарантією компенсації шкоди по Закону виступає купівля страхового полісу, одержання відповідних гарантій від Земельних виконавчих органів або уряду ФРН, одержання гарантій спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів [1, с 49]
   В Екологічному кодексі Франції (Code de I'Environnement), який складається з семи книг, Законом від 30 липня 2003 р. № 2003-699 про попередження технологічних і природних ризиків і відшкодування шкоди, були внесені масштабні зміни, що зформували положення Книги V "Попередження забруднень, ризиків і шкоди". Ця книга є самою крупною по об'єму і включає 8 розділів: класи установок для охорони навколишнього середовища (Розділ І), хімічні продукти і біоциди (Розділ II), генетично модифіковані організми (Розділ III), відходи (Розділ IV), особливості положень для деяких споруд і установок (Розділ V), попередження природних ризиків (Розділ VI), попередження звукових перешкод (Розділ VII), охорона умов життя (Розділ VIII). В свою чергу, Глава II Розділу V цієї Книги передбачає особливий інститут так званих "Фінансових гарантій", який пов'язаний з інститутом екологічної відповідальності за заподіяння шкоди. У межах своїх повноважень орган влади, відповідальний за видачу дозволів на експлуатацію споруд і установок, які складають ризик, та вірогідні фінансові наслідки яких з очевидністю непропорційні по відношенню до вартості капіталовкладень, встановлює необхідність упровадження фінансових гарантій. Декрети Державної Ради визначають категорії таких споруд, правила встановлення сум, що підлягають гарантії, розмір якої повинен відповідати передбачуваним наслідкам при здійсненні ризику, а також умови використання даної суми (ст. L.552-1).
   В свою чергу, ЦІ положення деталізуються принциповими, але достатньо рамковими нормами прийнятого Держдумою та підписаного прем'єр-міністром Декретом №77-1133 від 21 вересня 1977 року про застосування Закону №76-663 від 19 червня 1976 року відносно класів установок для захисту навколишнього середовища (з наступними змінами від 5 січня 1996 року, Декретом №96-18). Згідно з цим документом префект має прийняти рішення про установлення фінансових гарантій протягом трьох місяців (ст.23-2). Фінансові гарантії випливають із письмового зобов'язання, виданого особі кредитною установою, страховою організацією, а для установок зберігання (складування) відходів - спеціально створеним гарантійним фондом, який підпорядковується Агенству навколишнього середовища та використання енергії.
   Користувач такими установками передає префектові проект документу, який свідчить про фінансові зобов'язання, за формою, установленою спільною постановою міністра економіки і міністра екології. Префект приймає постанову, де фіксується сума гарантій і умови актуалізації цієї суми. Враховуючи, що гарантії носять терміновий характер, вони повинні бути поновлювальні протягом трьох місяців до закінчення строку (ст.23-3).
   Префект за рахунок суми фінансових гарантій приймає необхідні заходи як на випадок бездіяльності користувача, так і у випадку його ліквідації (ст.23-4).
   Отже, в цілому французьке екологічне законодавство фінансові гарантії розглядає як зобов'язання щодо страхування відповідальності на випадок можливого заподіяння шкоди. В українському законодавстві передбачено здійснення добровільного і обов'язкового державного та інших видів страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів (ч. 1 ст. 49 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
   В той же час французьке законодавство, як і українське, не містить визначення поняття "екологічна шкода". На думку французьких вчених вона, частіш за все заподіюється в цілому всім елементам природної системи і в силу свого непрямого характеру не дозволяє автоматично зробити можливим право на відшкодування. Як наслідок предметом доктринальних спорів стало питання про те, хто ж, людина чи оточуюче її середовище є потерпілими у випадку заподіяння екологічної шкоди [6, с 868].
   Проте, норми Екологічного кодексу Франції та декретів, виданих на його основі, одержали в цій країні підкріплення у вигляді норм конституційного характеру: 1 березня 2005 року Президент Французької Республіки підписав Конституційний закон № 2005-205 про Хартію навколишнього середовища, в якій закріплені такі принципові норми:
   • на умовах, визначених законом, кожна особа зобов'язана запобігати шкоду, яку вона здатна заподіяти навколишньому середовищу, а якщо не було запобігнуто шкоди - обмежувати її наслідки (ст. 3);
   • на умовах, визначених законом, кожна особа повинна сприяти компенсації шкоди, яку вона спричиняє навколишньому середовищу (ст. 4) [7].
   Аналогічні положення випливають зі змісту більшості міжнародних конвенцій, європейських директив, наприклад, ст.ст. 2-4 Конвенції ООН про транскордонне забруднення на великі відстані (1979), ст. 4 Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням (1989), Преамбула Директиви ЄП і РЄ від 21 квітня 2004 року №2004/35/СЕ "Про екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію заподіяної навколишньому середовищу шкоди" [19].
   Міжнародне законодавство врегульовує питання компенсації шкоди за порушення екологічного законодавства шляхом прийняття спеціальних конвенцій, або ж врегульовує питання такого виду відповідальності в спеціальних розділах конвенцій, що охороняють окремі об'єкти природи. Останнім часом намітилася тенденція до прийняття спеціальних конвенцій про спеціальні види відповідальності, зокрема про цивільну відповідальність за шкоду у відповідній галузі, або прийняття спеціальних протоколів про таку відповідальність [15].
   При цьому проблема багатьох визначень у сфері компенсації шкоди також належним чином не врегульована й міжнародно-правовими документами, які, зокрема не дають визначення компенсації шкоди, однак інколи застосовують оціночні її ознаки. Зокрема, Протокол про відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх знищенням (2000 р.) до Базельської конвенції з цих питань вказує на те, що компенсація має забезпечити режим такого виду відповідальності як матеріальна та визначає ознаки такої компенсації, а саме: належна та оперативна (ст. 1), адекватна та негайна (п.1 ст. 15), що в цілому, на нашу думку, з урахуванням українських значень цих слів, є синонімами компенсації шкоди своєчасно та у повному обсязі.
   Не дає міжнародне екологічне законодавство й визначення екологічної шкоди, однак достатньо повно, на нашу думку, встановлює обсяги такої шкоди. Так, у п. 2, п.п. "с" Протоколу про відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх знищенням (2000 р.) до Базельської конвенції з цих питань шкода це: а) позбавлення життя і тілесне ушкодження; б) втрата або пошкодження майна, іншої, чим майно особи, яка несе відповідальність у відповідності до цього Протоколу; в) втрата доходу, безпосередньо пов'язаного з економічними інтересами, що випливають з будь-яким використанням навколишнього середовища, понесеного в результаті заподіяння значної шкоди навколишньому середовищу, з урахуванням накопичень і затрат; г) затрати на заходи по відновленню постраждалого навколишнього середовища, обмежені затратами на заходи, які фактично вжиті або повинні бути вжиті і; д) затрати на превентивні заходи, включаючи будь-які втрати або збитки, заподіяні таким заходам, за умови, що такі збитки є наслідком або результатом небезпечних властивостей відходів, що є об'єктом транскордонного перевезення і знищення небезпечних відходів і інших відходів, на які розповсюджується дія Конвенції.
   За Конвенцією ЄС про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища від 21 червня 1993 р. (Лугано) шкода це: а) втрата життя або ушкодження здоров'я; б) втрата або пошкодження об'єктів власності; в) втрата або пошкодження природного середовища його погіршення; г) компенсація у межах запобігання будь-якій втраті або знищенню.
   Протокол про цивільну відповідальність та компенсацію за шкоду, заподіяну транскордонним впливом промислових аварій на транскордонні води (2003 р.) до Конвенції з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (1992 р.) та до Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій (1992 р.) визначає шкоду в ст. 2, це: а) загибель людей або тілесне пошкодження; б) втрата або пошкодження майна, іншого, ніж майно особи, яка несе відповідальність у відповідності до цього Протоколу; в) втрата доходу, який безпосередньо випливає зі збитків, забезпечених правовим захистом інтересів, пов'язаним з будь-яким використанням транскордонних вод у економічних цілях, понесену в результаті заподіяння шкоди транскордонним водам з урахуванням накопичень і затрат; г) затрати на заходи по відновленню постраждалих транскордонних вод, обмежені затратами на заходи, які фактично вжиті або повинні бути вжиті; д) затрати на заходи реагування, включаючи будь-які втрати або збитки, спричинені такими заходами в тій мірі, в якій така шкода була заподіяна в результаті транскордонного впливу промислової аварії на транскордонні води.
   На рівні європейського Союзу для визначення поняття та обсягів компенсації екологічної шкоди важливо враховувати положення Директиви ЄП і РЄ від 21 квітня 2004 року №2004/35/СЕ "Про екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію заподіяної навколишньому середовищу шкоди", яка готувалася близько десяти років. У вступній частині Директиви вказується на необхідність до запобігання і ліквідації шкоди, завданої навколишньому середовищу, яке повинно здійснюватися шляхом застосування принципу "забруднювач платить", запобігання і відновлення заподіяної навколишньому середовищу шкоди. Засадничим принципом цієї Директиви є встановлення вимоги, що особа, що здійснює права управлінця, і чия діяльність спричиняє шкоду навколишньому середовищу або реальну загрозу настання такої шкоди, повинна нести фінансову відповідальність, з метою спонукати осіб вживати превентивні заходи і застосовувати практику мінімізації ризиків заподіяння шкоди навколишньому середовищу, і таким чином зменшувати рівень їх фінансової відповідальності. Там само вказується, що шкода, завдана навколишньому середовищу включає шкоду, спричинену елементами, що переносяться повітрям, якщо вони завдають шкоди водним ресурсам, ґрунту, чи охоронюваним видам або ареалам.
   У постановчий частині Директиви в п.1) шкода, завдана навколишньому середовищу (екологічна шкода) означає: а) шкода, завдана охоронюваним видам і ареалам; такою шкодою визначається будь-яка шкода, що має значний негативний вплив на досягнення чи підтримку сприятливого стану збереження таких ареалів і видів. Розмір шкоди, завданої таким впливом, повинен оцінюватися, виходячи з початкового стану і враховуючи критерії, зазначені в Додатку 1; до шкоди, завданої охоронюваним видам і ареалам, не входить заздалегідь визначений негативний вплив, який є результатом діяльності особи, спеціально уповноваженої на це відповідними органами влади згідно з нормами ст. 6 (3) і (4) чи ст. 16 Директиви №92/43 EEC чи ст. 9 Директиви №79/409/ЕЕС, чи якщо це стосується видів і ареалів, які не підлягають охороні законодавством Співтовариства і відповідним національним законодавством у сфері охорони природи; б) шкода, завдана водним ресурсам; такою шкодою визнається будь-яка шкода, що має значний негативний вплив на екологічний, хімічний, і/або кількісний показники і/або екологічний потенціал вод, як визначено в Директиві №2000/60/ЕЕС, за винятком негативного впливу, коли повинна застосовуватися ст. 4 (7) тієї Директиви; в) шкода, завдана землі; такою шкодою визнається будь-яке забруднення землі, що створює значну загрозу для здоров'я людини, шляхом негативного впливу прямого чи непрямого застосування в, на чи під землею речовин, препаратів, організмів чи мікроорганізмів.
   В п.2) "шкода" означає негативні зміни у природних ресурсах чи погіршення корисних властивостей природного ресурсу, які можна виміряти і які можуть спричинятися прямо чи опосередковано.
   Отже, дана Директива спрямована не стільки на охорону життя і здоров'я людини та її майна, скільки на охорону виключно навколишнього середовища як основи життєдіяльності, а саме біологічного різноманіття, вод і ґрунтів.
   В статті 14 цієї Директиви містяться положення financial security, так званої фінансової безпеки, згідно з якими кожна країна повинна застосовувати заходи заохочення розвитку ринкових інструментів забезпечення фінансової безпеки операторів, включаючи фінансові механізми на випадок їх неплатіжездатності, з метою надання можливості використовувати різні фінансові гарантії, які забезпечуть покриття їх зобов'язань, відповідно до цієї Директиви.
   Такі зобов'язання поділяються на дві групи. Перша група - це попереджувальні дії (preventive action) (ст. 5):
   • коли шкода навколишньому середовищу ще не настала, але є неминуча загроза настання шкоди, оператор повинен без будь-яких затримок вжити всі необхідні попереджувальні (превентивні) заходи(п. 1);
   • у будь-якому випадку кожний раз, коли неминуча загроза заподіяння шкоди навколишньому середовищу не усунена, не дивлячись на попереджувальні заходи, вжиті оператором, оператори повинні повідомити компетентні органи по всіх можливих аспектах ситуації і як можна скоріше(п. 2);
   • компетентні органи можуть у будь-який час - вимагати, щоб оператор забезпечив їх інформацією про будь-які неминучі загрози заподіяння шкоди навколишньому середовищу або про підозрілі випадки такої неминучої загрози; вимагати щоб оператор вжив усі необхідні заходи; направити оператору інструкції для належного виконання необхідних попереджувальних заходів, або безпосередньо вжити необхідні превентивні заходи.
   Друга група зобов'язань - це так звані відновлювальні дії (remedial action) (ст. 6), коли шкода навколишньому середовищу заподіяна, оператор без будь-якої затримки повинен повідомити компетентні органи по всіх умісних аспектах ситуації і вжити:
   Всі можливі кроки по негайному контролю, стримуванню розповсюдження, ліквідації або іншому управлінню забрудненням і/або будь-якими факторами заподіяння шкоди з метою обмеження або відвернення подальшої шкоди навколишньому середовищу і несприятливих наслідках для людського здоров'я та необхідні відновлювальні заходи повинні бути здійснені згідно зі ст. 7.
   Відповідно до ст. 8 всі затрати по належному виконанню попереджувальних і відновлювальних заходів несуть оператори.
   Отже, положення зазначеної Директиви ЄС доцільно було б запровадити у правову систему України, що з одного боку, наблизило б процедури входження нашої країни до європейської спільноти, з іншого - дозволить найбільш цивілізованими та ефективними засобами забезпечувати систему попереджень та ліквідації шкоди, заподіяної навколишньому середовищу.
   Компенсація шкоди є важливою ознакою й традиційної юридичної відповідальності цивільно-правового характеру, яка застосовується за забрудненням навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України, незалежно від притягнення винних осіб до різних її видів. Таке передбачає, зокрема, ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Традиційний порядок компенсації шкоди за українським законодавством - це досудовий (добровільний) на підставі претензійних вимог до винних осіб, та судовий, на підставі позовів потерпілих осіб, членів їх сім'ї, прокурора, уповноваженим на те державним органом управління та контролю, громадської організації (об'єднання) в інтересах потерпілого.
   Особливостями застосування цього виду відповідальності у цій сфері є те, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Крім цього, на осіб, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки покладається зобов'язання компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих (ст. 69 цього ж Закону).
   У більшості екологічних законів такі положення дублюються, що-правда, в одних випадках зазначається про необхідність компенсації, в інших - про відшкодування, або ж в одних нормах говориться про необхідність відшкодування шкоди, в інших - про відшкодування збитків, ще в інших-про відшкодування втрат [11, 14, 16]. Тобто, в законодавчих актах немає чіткого визначення поняття шкоди, що носить екологічний характер.
   В екологічному законодавстві України, зокрема в нормах основного екологічного закону, не визначаються способи компенсації екологічної шкоди. Лише шляхом наукового опосередкування можна встановити, що, зокрема, земельним та лісовим законодавством передбачено можливість застосування витратного способу.
   Такі способи визначаються постановами Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. №284 "Про відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам"; від 5 грудня 1996 р. №1464 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству" (Примітки до Додатку №2). Водним, атмосфероохоронним, рибоохоронним та, в окремих випадках земельним законодавством, передбачено розрахунковий спосіб, який здійснюється за допомогою спеціальних методик, прийнятих Мінприроди України. Природоохоронним законодавством передбачено нормативний спосіб компенсації шкоди у випадках перевищення нормативів викидів, скидів забруднюючих речовин чи розміщення небезпечних відходів, здійснення наднормативних забруднень довкілля. Фауністичним, лісовим, природно-заповідним законодавством, законодавством про Червону книгу передбачено таксовий спосіб, який переважно забезпечується спеціальними постановами Уряду України. Способи компенсації шкоди громадянам, заподіяної негативним впливом забрудненого довкілля, екологічним законодавством не визначено, що складає певну правову проблему та необхідність застосування положень інших галузей права і законодавства.
   На нашу думку, доцільним було, з урахуванням процедур адаптації та імплементації правових норм міжнародного та європейського екологічного законодавства у сфері компенсації шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, а через його стан - життю, здоров'ю та майну фізичних чи юридичних осіб, систематизувати такі норми в найбільш оптимальному варіанті для України - в проекті Закону про екологічну відповідальність та компенсацію заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди. Такий закон міг би містити кілька розділів, де одержали б закріплення такі визначення як екологічна відповідальність; екологічна шкода; компенсація екологічної шкоди; форми, способи та порядок компенсації екологічної шкоди, фінансові гарантії екологічної відповідальності та інше. Термін "екологічна відповідальність" відповідним чином відповідав би галузевій належності такого виду відповідальності, яка по своїй суті, характером державно-правових санкцій визнавалася б превентивною та цивільно-правовою, компенсаційною. Термін "екологічна шкода" враховував би наслідки правопорушення (забруднення навколишнього природного середовища; порча, знищення, пошкодження, нераціональне використання природних ресурсів; руйнування природних екологічних систем тощо), яким може заподіюватися шкода навколишньому природному середовищу, чи його компонентам, а через них - життю і здоров'ю громадян, чи їх майну. За обсягами заподіяння таку шкоду доцільно визнати майновою та в окремих випадках моральною. Компенсація запояної навколишньому природному середовищу шкоди враховувала б превентивний та ліквідаційний характер відповідних фінансових, технічних, технологічних та інших затрат, які має здійснити особа, яка заподіяла таку шкоду, або ж держава у випадках, визначених цим законом. Такий проект закону міг би згодом увійти до відповідних глав чи книг більш уніфікованого нормативно-правового акту - Екологічного кодексу України.

1. Бажайкин А.Л. Страхование оветственности а причинение вреда окружающей среде в Федеративной Республике Германии (Umwelthaftpflichtversicherung) // Экологическое право. - 2004. - №5.
2. Беляков В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. - М.: АО "Центр ЮрИнфоР", 2003.
3. Ведомости Верховного Совета Правительства Республики Башкортостан. - Уфа, 1993. - № 3. -Ст.57.
4. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41. - Ст. 546.
5. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р., ст. 57 II Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №24. - Ст. 189.
6. Gilles Martin. Le dommage ecologiq en droit interne, communautaire et compare. Rapport introductif. Ed. Economicf, 1992. - P. 8; Michel Prieur. Droit de I'environnement. Paris, Dalloz, 2000. - P. 868.
7. Journal Official de la Republique Francaise, 2mars 2005, texte 2.
8. Закон України від 18 березня 2004 року "Про затвердження Загальнодержавної Програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №29. - Ст. 367.
9. Закон України від 21 червня 2001 р. "Про охорону атмосферного повітря", ст. 10 / Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 48. - Ст. 252.
10. Закон України від 5 березня 1998 р. "Про відходи", п. "є", ст. 14, п.п. "є, і, л" ст. 17 / Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №36-37. - Ст. 248.
11. Земельний кодексу України від 25 жовтня 2001 р., гл. 24 та гл. 36 І Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №3-4. - Ст. 24.
12. Экологический энциклопедический словарь. - М.: Издательский дом "Ноосфера", 1999.
13. Ежегодник Комиссии международного права, 1998. Том I. - ООН, Нью-Йорк и Женева, 2005.
14. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р., ст. 67 І Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №36. - Ст. 340.
15. Конвенція ООН про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (1969), Протокол про цивільні відповідальність та компенсацію за шкоду, заподіяну транскордонним впливом промислових аварій на транскордонні води до Конвенції 1992 року з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер і до Конвенції 1992 року про транскордонний вплив промислових аварій (21.05.2003).
16. Лісовий кодекс України в ред. від 8 лютого 2006 р., ст. 107 / Урядовий кур'єр. - 2006. - № 73-74. - 18 квітня.
17. Материалы Международного "Круглого стола" на тему "Экологический кодекс Украины: мифы и реальность". - Киев, 12-13 мая 2005 г.
18. Ordonnance n°2000-914 du 18 septembre 2000 relative a la partie Legislative du code de I'environnement II JO n°219 du 21 septembre 2000 page 14792; Loi n°2003-699 du 30 juille 2003 relative a la prevertion des risques techologiques et a la reparation des dommages II JO n°175 du 17 aout 2004 page 14545.
19. Official journal of the European Union. 30.4.2004. L 143/56-143/74.
20. Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. С.Ю.Кашкина. - М.: Юристъ, 2004.
21. Программа международного "Круглого стола" на тему: "Экологический кодекс Украины: мифы и реальность". - Киев, 12-13 мая 2005 г.
22. Савельева Л.В. Итоги работы Комиссии международного права над первой частью проекта статей "Международная ответственность за вредные последствия действий, не запрещенных международным правом" // Московский журнал международного права. - 2005. - №2.
23. Comprehensive Environmental Response, Compensation, and Liability Act of 1980 (CERCLA) I U.S.C. section 9607 (a).
24. Umweltrecht. Wichtige Gesetze und Verordnungen zum Schutz. Textausgabe min ausfuhrlichtm Sachverzeichnis und einer Einfuhrubg von Prof. Dr. Peter-Christoph Storm. 12., neubearbeitete und erweiterte Auflage Stand: 16. Juli 1999. - P. 885-891.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com