www.VuzLib.com

Головна arrow Цивільне право, цивільний процес arrow Особливості спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу

Є. Рябоконь, канд. юрид. наук

ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЄДИНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ

   Дана стаття присвячена розгляду та аналізу основних проблем чинного спадкового законодавства з питань інституту спадкування підприємств.

   This article is devoted to examination and analysis of basic problems of current succession legislature concerning the provision of inheritance of the enterprises.

   У зв'язку з постійним пожвавленням цивільного обороту, що особливо спостерігається протягом останніх кількох років, збільшується коло майна, що може перебувати у власності фізичних осіб, і, відповідно, переходити у спадщину. При цьому мова йде не лише про кількісне збільшення об'єктів спадкового наступництва, але й про істотне ускладнення різноманітних юридичних процедур, пов'язаних з його оформленням, що викликано як новизною таких об'єктів, так і в деяких випадках невиправданою лаконічністю нормативної бази.
   Проблеми, що виникають в процесі успадкування підприємств, імовірно, через складність їх дослідження та відсутність належного законодавства, не є предметом великої наукової уваги і розглядаються переважно в сукупності інших питань спадкування, зокрема, питань обсягу спадкового наступництва [11, с 42-43; 12, с. 51-52].
   Тому метою даної статті є аналіз сучасного стану правовідносин щодо спадкування підприємств, аналіз вітчизняного законодавства з використанням порівняльного методу дослідження, формування висновків і пропозицій, спрямованих на створення більш ефективного правового регулювання цих відносин.
   Питання про спадкування підприємств є відносно новим у вітчизняній правовій науці, оскільки до прийняття Цивільного кодексу (ЦК) України [21] ні в законодавстві, ні в літературі не було єдиного погляду про те, чи може підприємство виступати не лише суб'єктом, але й об'єктом цивільних відносин і, таким чином, переходити у спадщину. Думки тих авторів, які стверджували про можливість успадкування підприємств, розділилися: деякі з них стверджували про те, що у спадщину переходить підприємство як таке, другі наполягали на тому, що об'єктом спадкування виступає майно підприємства, треті обстоювали позицію про те, що успадковується сукупність прав щодо управління підприємством (корпоративних прав) [17, с 213-218; 18, с. 23-27].
   З прийняттям нового ЦК України інститут підприємства розглядається як єдиний майновий комплекс - засіб для здійснення підприємницької діяльності і регулюється ст. 191, що вміщена у главі 13 "Речі. Майно". Суб'єктом права при цьому залишається юридична особа, а поняття "підприємство" покликане сприяти забезпеченню діяльності юридичної особи, обслуговувати її потреби, індивідуалізовувати її.
   Отже, ЦК остаточно відмовився від концепції підприємства як суб'єкта цивільних правовідносин, що була панівною у 90-х роках минулого століття, наблизивши його таким чином до розуміння західної правової доктрини, де дане поняття має економічне значення і розглядається як сукупність матеріальних та нематеріальних активів та пасивів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності (бізнес).
   Разом з тим слід зауважити, що в деяких інших нормативних актах підприємство розглядається одночасно і як об'єкт, і як суб'єкт права (наприклад, абзац другий ч. 1 ст. З і абзац другий ч. 1 ст. 28 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. [8]). Закон "Про оренду державного та комунального майна" в редакції від 14 березня 1995 р. [5] виділяє такий об'єкт правовідносин-предмет договору оренди як цілісний майновий комплекс підприємства.
   Натомість Господарський кодекс (ГК) України [9] розглядає підприємство винятково як суб'єкта правовідносин - юридичну особу. Згідно ст. 62 ГК України підприємство - самостійним суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Розуміння підприємства як суб'єкта, а не об'єкта правовідносин випливає з Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. [7].
   Проте наведена подвійність у підходах до розуміння поняття "підприємство" не торкається відносин спадкування, основним джерелом правового регулювання яких є ЦК України. Оскільки в ЦК України підприємство вважається майном - об'єктом правовідносин, воно автоматично включається до складу об'єктів спадкування.
   Згідно ч. 2 ст. 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права. Інший склад майна може бути встановлений договором або законом.
   Не складно помітити, що в даній нормі поняття "майно" застосовується як комплексна категорія, що включає як речові права та обов'язки (право власності як абсолютне речове право, речові права на чуже майно, обмеження речових прав), права та обов'язки, що виникають із зобов'язань (права вимоги та борги за зобов'язаннями), а також права та обов'язки в сфері інтелектуальної власності.
   За визначенням А. Грібанова підприємство слід відмежовувати від звичайної сукупності майна, оскільки "при сукупності майна об'єктами цивільно-правових відносин виступають самі речі та майнові права; якщо мова йде про підприємство, то об'єктом прав є підприємницька діяльність, що здійснюється за допомогою даних речей, прав та інших матеріальних цінностей" [10, с 66].
   Крім того, будучи учасником комерційного обороту, підприємство в процесі реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг створює у споживачів своєї продукції, контрагентів та широкого загалу певне більш-менш стійке уявлення про якість, добросовісність, точність своєї роботи, що в сукупності складає ділову репутацію підприємства. В процесі здійснення своєї діяльності підприємство використовує передбачені законом засоби індивідуалізації (торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення), що також мають вагоме значення для визначення елементів майнового комплексу підприємства. Таким чином, вважаємо, що до складу підприємства включається не лише "майно", навіть в найширшому розумінні ст. 190 ЦК, але й нематеріальні активи.
   Зрозуміло, що далеко не завжди такі нематеріальні активи можна відобразити у бухгалтерському балансі підприємства, проте вони відіграють велику роль саме у відносинах спадкування підприємства, адже їх вартість має бути врахована при визначенні оцінки підприємства, що має бути проведена до видачі свідоцтва про право на спадщину на це майно з метою нарахування податку з доходів та визначення розміру державного мита.
   Згідно ч. З ст. 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. З цією нормою пов'язується ціла низка важливих правових наслідків.
   По-перше, оскільки підприємство вважається нерухомим майном слід застосовувати норми, що визначають момент виникнення права власності на дане майно. Як відомо, ЦК України пов'язує виникнення права власності на нерухомість з її державною реєстрацією. Норми спадкового права не є винятком. Згідно ч. 2 ст. 1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. З цього випливає, що спадкоємець стане правонаступником майнового комплексу підприємства не раніше, ніж буде здійснена реєстрація свідоцтва про право на спадщину на підприємство.
   Очевидно, що подібне регулювання даного питання породжує цілу сукупність проблем. Передусім даною нормою встановлюється виняток з правила про зворотну юридичну силу акту прийняття спадщини, за яким незалежно від того, коли спадкоємці прийняли спадщини, вони вважаються носіями прав та обов'язків, що входять до її складу з часу її відкриття, тобто з дня смерті спадкодавця або з того дня, коли він оголошений померлим (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Існування цього правила має своєю метою, по-перше, юридично не допустити наявності розриву між моментами відкриття і прийняття спадщини; по-друге, уніфікувати час (момент), з якого спадкоємці вважаться наступниками в тих правах та обов'язках, носієм яких був померлий спадкодавець.
   Отже, норма ч. 2 ст. 1299, що пов'язує виникнення права власності на нерухомість (підприємство) з моментом його державної реєстрації, є спеціальною щодо ч. 5 ст. 1268 ЦК України, а тому юридично підприємство не має свого власника (засновника) від дня відкриття спадщини до дня державної реєстрації права на нього. Цілком зрозуміло, що подібна ситуація не може влаштовувати ані державу в особі її органів, адже ставиться під сумнів можливість оподаткування такого підприємства, знижується його виробнича потужність або воно взагалі зупиняється, ані спадкоємців, які не можуть бути впевненими в доцільності прийняття у спадщину підприємства через значний проміжок часу після смерті спадкодавця (більше шести місяців), коли може змінитися кон'юнктура ринку, ані інших заінтересованих осіб.
   Формально із змісту наведеної норми випливає, що спадкоємець, до якого перейшло майно підприємства, не набуває тих прав (активів), які виникли у складі підприємства, рівно як і не несе відповідальності за борги (пасив) підприємства, що виникли у проміжку між моментами відкриття спадщини і державною реєстрацією прав. Водночас цілком очевидно, що в будь-якому випадку спадкоємець як новий суб'єкт прав на єдиний комплекс підприємства набуває права на підприємство в цілому, незважаючи на те, в який час - до або після відкриття спадщини відбулися зміни у складі майна останнього. Відтак, оскільки зазначена норма жодним чином не вплине на обсяг успадкованого майна, тобто не застосовуватиметься, слід визнати її недоречною.
   Існування норми, що аналізується, є виправданим тільки за умови, що у законодавстві є розвиненим інститут виконавця (адміністратора) заповіту або особи, що здійснює управління спадковим майном. В такому разі є підстави стверджувати про мінімізацію майнових втрат для спадкоємців та держави. В умовах вітчизняного законодавства, коли виконавець заповіту та управитель призначаються надзвичайно рідко (проблеми правового статусу останнього будуть викладені нижче), запровадження даної норми автору статті уявляється неефективним і передчасним.
   На підставі викладеного вважаємо за необхідне змінити редакцію норм ч. 5 ст. 1268 та ст. 1299 ЦК України, передбачивши, що правило про зворотну юридичну силу акту прийняття спадщини поширюється і на випадки входження до її складу нерухомого майна, яке вимагає державної реєстрації.
   Слід зауважити, що до складу підприємства, як було зазначено вище, входить ціла сукупність матеріальних і нематеріальних активів та пасивів, а не лише права власності, відтак застосування ч. 2 ст. 1299 ЦК України на перший погляд є неприйнятним. Підприємство не є об'єктом права власності: засновникові підприємства належить сукупність прав, пов'язаних з управлінням підприємством (корпоративних прав). Однак в такому випадку втрачається саме значення поширення на підприємство правового режиму нерухомості у ч. З ст. 191 ЦК. Дана норма є універсальною і не передбачає винятків. Висновок про доцільність поширення на підприємство правила про державну реєстрацію права власності на нерухомість підтверджується і тим, що згідно ч. 4 ст. 191 ЦК України підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Усі згадані правочини укладаються за правилами про купівлю-продаж, заставу тощо нерухомого майна. Оскільки іншого механізму державної реєстрації прав на підприємство, крім реєстрації прав власності на нього як різновиду нерухомості закон не передбачає, незастосування ч. 2 ст. 1299 ЦК призвело б до визнання того, що права спадкоємців на підприємство взагалі не підлягають визнанню і підтвердженню державою, що не узгоджується з інтересами спадкоємців, заінтересованих у стабільності їхнього правового положення.
   Другим важливим наслідком віднесення підприємства до числа об'єктів нерухомості виступає автоматичне поширення на нього норм, що регулюють порядок оформлення свідоцтва про право на спадщину та процедуру його державної реєстрації.
   Аналіз вітчизняного законодавства з цього питання - Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. [15] та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 р. [20] - переконливо доводить майже повну відсутність нормативного регулювання цього питання. Норма ЦК як акту вищої юридичної сили про поширення на підприємства правового режиму нерухомості не одержала в цих актах логічного продовження.
   Інструкція, що є основним нормативним актом, який визначає процедурні питання щодо оформлення нотаріусом права на спадщину спадкоємцям, не містить жодної норми, яка б вказувала на особливості оформлення права на спадщину на підприємство. Водночас одержання свідоцтва спадкоємцями підприємства як різновиду нерухомості є не просто доцільним, а необхідним, оскільки воно, будучи зареєстрованим, визнається правовстановлюючим документом (ч. 1. ст. 1297 ЦК України).
   Сучасна практика видачі свідоцтв про право на спадщину свідчить про те, що нотаріуси в переважній більшості випадків оформляються свідоцтва на окремі види майна, що входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (земельні ділянки, будівлі, споруди, інше майно). Однак оскільки ЦК визнає об'єктом правовідносин саме підприємство як цілісний комплекс - об'єкт нерухомості, таку практику навряд чи слід визнати вдалою.
   Виходячи із змісту норм Інструкції про те, що якщо у складі спадщини є нерухоме майно, свідоцтво на нього оформляється окремо (абзаци другий, третій пункту 206), свідоцтво про право на спадщину на підприємство також має видаватися у формі окремого документу. Це сприятиме спадкоємцям у зручнішому оформленні прав на підприємство в органах державної реєстрації прав на нерухоме майно.
   Велике значення для визначення етапів нотаріального оформлення спадкування підприємств має зарубіжний правотворчий досвід. Російська Федерації (РФ), частину третю Цивільного кодексу (ЦК) якої було прийнято у 2001 році [22], і до цього моменту вже почала розробляти і вдосконалювати механізм нотаріального провадження у спадкових справах про правонаступництво спадкоємцями підприємств.
   Крім загальних документів, що підтверджують факт і місце відкриття спадщини, підставу спадкування, прийняття спадщини, належність майна спадкодавцеві тощо за законодавством РФ спадкоємці мають надати нотаріусу: 1) акт інвентаризації, де визначається поточний склад майна підприємства; 2) бухгалтерський баланс; 3) висновок незалежного аудитора про склад та оцінку майнових та немайнових активів та пасивів підприємства. При цьому висновок незалежного аудитора розглядається як основний документ, що береться до уваги при розрахунку податку на спадщину. Аудитор надає свій висновок після отримання довідки про інвентаризацію та бухгалтерської звітності, враховує зміст цих документів в процесі його підготовки, проте не пов'язаний їх результатами. Викликано це тим, що у довідці аудитора про склад та вартість майна підприємства має бути вирахувана реальна ринкова вартість цього об'єкту, в той час як акти інвентаризації та бухгалтерської звітності враховують балансову вартість майна. Тому у випадках неспівпадіння відомостей щодо складу підприємства та його оцінки в зазначених документах перевага надається відомостям, що містяться в аудиторському висновку [1, с 69].
   Згідно абзацу третього пункту 3 ст. 5 Закону РФ "Про податок з майна, що переходить в порядку спадкування або дарування" [2] оцінка спадкового майна має здійснюватись експертами (спеціалістами-оцінщиками). При оцінці складу підприємства з суми активів вираховуються пасиви підприємства. Федеральний закон "Про оціночну діяльність в Російській Федерації" від 29 липня 1998 р. [19] розуміє ринкову вартість як "найбільш імовірну ціну, за якою даний об'єкт оцінки може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони угоди діють розумно, маючи усю необхідну інформацію, а на вартості угоди не відображаються які-небудь надзвичайні обставини".
   Слід відзначити, що за змістом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус не зобов'язаний вимагати від спадкоємців висновок незалежного експерта про склад спадкового майна та його оцінку. Водночас вимогу про обов'язковість оцінки майна у разі його оподаткування міститься у ч. 9 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12 липня 2001 р. [6] Крім того, при успадкуванні нерухомого майна нотаріусу подається витяг з Реєстру прав власності на таке майно - абзац четвертий п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Проте на даний час, оскільки реєстру як такого ще не створено нотаріусу подається довідка-характеристика БТІ відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 р. [14], де визначається фактична площа будівель та споруд, здійснюється оцінка їх технічного стану та встановлюється їх вартість (пункт 1.2 Інструкції). Дана Інструкція не містить норм, які б визначали особливості оцінки підприємств як цілісних об'єктів нерухомості. Тому її норми застосовуються лише щодо інвентаризації та оцінки окремих видів нерухомого майна, що може входити до складу успадковуваного підприємства - будівель та споруд.
   Аналогічний висновок щодо практичної неможливості державної реєстрації прав на підприємство як єдиний об'єкт можна зробити і з аналізу Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", згідно ч. 2 ст. 2 якого його дія не поширюється на державну реєстрацію прав на об'єкти цивільних прав, на які іншими законами поширено режим нерухомої речі. Водночас спеціального закону, який би визначав процедуру державної реєстрації прав на підприємство як об'єкт цивільних прав не існує. Це не дозволяє спадкоємцям належним чином оформити свої спадкові права навіть після того, як буде утвореного відповідний єдиний реєстр прав на нерухоме майно, адже Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вимагає, щоб вони подали нотаріусу витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Дана норма Інструкції є імперативною, поширюється на усі об'єкти нерухомості і винятків стосовно підприємств не передбачає.
   Відсутність у законодавстві України спеціальних норм, які б стосувалися визначення критеріїв та порядку оцінки підприємства як майнового комплексу - об'єкта спадкування не узгоджується з нормою ЦК України, який поширює на підприємство правовий режим нерухомості саме для того, щоб підкреслити, що законодавець визнає підприємство єдиним та цілісним об'єктом правовідносин. Усе майно, немайнові активи та борги, що входять до складу підприємства, безпосередньо і утворюють цей цілісний об'єкт.
   Віддаючи належне чіткішій процедурі оформлення спадкових прав на підприємство, що міститься у законодавстві Росії, слід підкреслити, що і вона не є позбавленою істотних вад, адже змушує спадкоємців подавати для оформлення свідоцтва про право на спадщину і акт інвентаризації БТІ, і бухгалтерський баланс, і висновок незалежного аудитора. Оскільки усі ці документи мають на меті здійсненні опису та оцінки майна підприємства, вони певним чином дублюють один одного, що призводить до невиправданих ускладнень та додаткових витрат при здійсненні спадкових прав. Крім того, одержання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину не завжди звільняє їх від необхідності здійснювати окрему реєстрацію окремих видів майна (прав), що входять до його складу. Так, згідно Закону РФ "Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місць походження товарів" від 23 червня 1992 р. [3] перехід виключних прав на використання товарного знаку реєструється в патентному відомстві і без такої реєстрації є недійсним.
   Доцільно, щоб спадкоємці подавали єдиний документ, з якого було видно про склад та оцінку майна підприємства, але за умови, що у ньому відображено не лише майно підприємства, але й інші активи, а також обов'язкового пасиви підприємства з визначенням боргів підприємства, що відображалося б на його оцінці. Безумовно, оцінка підприємства є набагато складнішою, ніж оцінка інших видів майна, тому її здійснення потребує спеціальних знань.
   Варто зауважити, що оскільки склад спадщини визначається на момент її відкриття (ст. 1218 ЦК України) інвентаризація та оцінка підприємства мають здійснюватися на момент смерті спадкодавця, що відображається у свідоцтві про право на спадщину. Проте норма ч. 2 ст. 1299 ЦК України, як вже наголошувалося, пов'язує появу прав власності на нерухоме майно у спадкоємців з державною реєстрацією цього майна. В будь-якому випадку інвентаризація майна підприємства здійснюватиметься до видачі свідоцтва про право на спадщину, і тим більше до його державної реєстрації. Тому у свідоцтві a priori не може вказуватися майно, що входитиме до складу підприємства на момент державної реєстрації прав на нього, адже про склад, кількість і вартість цього майна можна лише здогадуватись. Підприємство не можна ототожнювати з іншими видами майна, адже підприємство, будучи визнаним об'єктом правовідносин, виступає також і різновидом юридичної особи - суб'єктом правовідносин. Склад майна підприємства не є стабільним і постійно змінюється. З моменту відкриття спадщини і до моменту реєстрації права на спадщину підприємство може набути майно на праві власності, можуть з'явитися права вимоги за укладеними договорами, або, навпаки, може зрости кількість боргів підприємства, в залежності від зміни кон'юнктури ринку майно, закріплене за підприємством, може збільшитися або зменшитися у вартості тощо. З викладеного випливає, що незважаючи на наявність у ст. 1299 прив'язки факту виникнення у спадкоємців права власності на підприємство до моменту державної реєстрації права на спадщину, склад майна підприємства визначається свідоцтвом про право на спадщину, заснованим на акті інвентаризації, який відбувся раніше. Тому не виключено, що у зареєстрованому свідоцтві зазначатиметься майно, яке більше не входить до поняття єдиного майнового комплексу підприємства, або, навпаки, у свідоцтві не перераховуватимуться об'єкти (права), які увійшли до складу майна підприємства у проміжку між здійсненням інвентаризації та державною реєстрацією свідоцтва про право на спадщину.
   На наш погляд, за умови зміни редакції ч. 2 ст. 1299 ЦК України, про що йшлося вище, увесь склад спадщини, в тому числі і майно, що включається до єдиного комплексу підприємства, має визначатись на момент її відкриття, що сприятиме стабільності та одноманітності в правовому регулюванні спадкових відносин. Віднесення ж до складу спадкової маси додаткових активів або пасивів підприємства, що виникли вже після відкриття спадщини, є недоцільним, оскільки до складу спадщини входять лише права та обов'язки, які належали самому спадкодавцеві, а не ті, які з'явилися після його смерті і поява яких викликана знаходженням спадщини в обороті. Майно, що увійшло до складу підприємства після відкриття спадщини, також має належати суб'єкту прав на підприємство, проте вже не як спадкоємцеві, а як власнику.
   Слід наголосити, що на підприємство законом поширюється режим нерухомого майна незалежно від того, чи входить до складу майна підприємства нерухомість у власному розумінні (земельна ділянка, будівлі та споруди). Тому на спадкоємців розповсюджується дія усіх правил та процедур, викликаних особливостями спадкування нерухомості, навіть і тоді, коли до складу підприємства включаються тільки рухомі речі або майнові права. Ця теза є усталеною у правозастосовчій практиці Росії [16, с 56], а також поділяється і вітчизняними науковцями [13, с 324].
   Якщо до оформлення свідоцтва про право на спадщину будівлі та споруди, що входять до складу підприємства, були знесені, знищені, зруйновані або перебувають в аварійному стані в результаті пожежі, паводку, іншого стихійного лиха або інших причин з урахуванням норми ст. 1218 ЦК України про включення до складу спадщини майна в тому вигляді, в якому воно існувало на момент її відкриття, у свідоцтві про право на спадщину має зазначатися підприємство, а не сума страхового відшкодування або грошової компенсації.
   Разом з тим згідно пункту 4 ч. 1 ст. 346 ЦК України знищення майна є підставою для припинення права власності, а тому спадкоємці, одержавши свідоцтво про право на спадщину, мають звернутися до органів БТІ із заявою про зняття об'єкта з технічного огляду у зв'язку з його фізичним знищенням. Прийняття органами БТІ такого рішення буде підставою для внесення відповідного запису органом, що здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухомість.
   В інших випадках, коли сталося не повне знищення, а пошкодження будівель та споруд, які включаються до майнового комплексу підприємства, спадкоємець як правонаступник майна підприємства має здійснити перереєстрацію такого майна. Він має представити БТІ документи, які підтверджують зміни у складі майна підприємства (наприклад, рішення компетентних органів про визнання будівлі такою, що перебуває в аварійному стані, довідку органів пожежного нагляду).
   В будь-якому випадку, навіть у разі повного знищення будівель та споруд підприємства, мова йде не про припинення підприємства як об'єкта спадкування в цілому, а про зміну, хоча б й істотну, складу майна підприємства. Торговельна марка, фірмове найменування, права вимоги за зобов'язаннями та інші активи залишаються у складі майна підприємства і переходять до його спадкоємців.
   Спадкове наступництво у складі прав на майно підприємства може мати наслідки, пов'язані з тим, що підприємство є не лише об'єктом, але й суб'єктом правовідносин - юридичною особою. Зокрема, одним з таких наслідків може виступати перереєстрація підприємства, наприклад, у зв'язку із зміною його назви (ч. 14 ст. 58 ГК України), оскільки відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. [4] найменування повних і командитних товариств повинно містити прізвища учасників товариства.
   Крім того, зміна засновника підприємства потребує внесення відповідних змін і до установчих документів юридичної особи. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" для реєстрації змін до установчих документів юридичної особи вимагає, крім інших документів, обов'язкове подання нотаріально посвідченої копії рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів (абзац третій ч. 1 ст. 29) Проте цей документ може бути поданий лише у разі, коли після смерті спадкодавця залишився ще бодай один засновник або якщо існує виконавець заповіту або особа, яка управляє спадковим майном, наділена правом представляти інтереси спадкоємців до їх явки. В протилежному випадку доцільно подавати тільки документ, зазначений у ч. З ст. 29 цього Закону - "нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі", яким виступатиме свідоцтво про право на спадщину.
   Зазначеними в цій статті питаннями не вичерпуються проблеми спадкування підприємств. Крім того, важливими є проблеми, пов'язані з охороною та управлінням підприємством з моменту відкриття спадщини до моменту з'явлення спадкоємців, співвідношення вартості підприємства з вартістю іншого спадкового майна, особливості поділу майна підприємства тощо.
   Проведене дослідження дає підстави сформулювати наступні висновки:
   • Істотною особливістю підприємства як об'єкту спадкового правонаступництва і відмінністю від інших видів спадщини є надзвичайно широкий склад майна, що переходить до спадкоємців. Оскільки підприємство у новому цивільному законодавстві розглядається як об'єкт, а не суб'єкт правовідносин, тобто як засіб здійснення господарської (підприємницької) діяльності, успадкування підприємства має наслідком переходу до спадкоємців не лише прав та обов'язків щодо речей, які обслуговують діяльність підприємства, але й інших матеріальних та нематеріальних активів та пасивів, обумовлених перманентним знаходженням майна підприємства в цивільному обороті.
   • Оскільки ЦК України поширює на підприємство правовий режим нерухомості, на відносини щодо успадкування підприємства мають бути розповсюдженими усі норми, які застосовуються при спадкуванні нерухомого майна, зокрема: а) нотаріуси мають оформляти свідоцтва про право на спадщину на підприємство, а не на окремі види майна, які входять до складу майнового комплексу підприємства; б) права на майно підприємства, яке перейшло у спадщину, мають реєструватися відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
   Законом на підприємство поширюється режим нерухомого майна незалежно від того, чи входить до складу майна підприємства нерухомість у власному розумінні (земельна ділянка, будівлі та споруди). Тому на спадкоємців розповсюджується дія усіх правил та процедур, викликаних особливостями спадкування нерухомості, навіть і тоді, коли до складу підприємства включаються тільки рухомі речі або майнові права.
   • Норма ч. 2 ст. 1299 ЦК України, що пов'язує виникнення права власності на нерухомість (підприємство) з моментом його державної реєстрації, є спеціальною щодо ч. 5 ст. 1268 ЦК України, а тому юридично підприємство не має свого власника (засновника) від дня відкриття спадщини до дня державної реєстрації права на нього. З метою виправлення зазначеного недоліку доцільно змінити редакцію норм ч. 5 ст. 1268 та ст. 1299 ЦК України, передбачивши, що правило про зворотну юридичну силу акту прийняття спадщини поширюється і на випадки входження до її складу нерухомого майна, яке вимагає державної реєстрації.
   • Увесь склад спадщини, в тому числі і майно, що включається до єдиного комплексу підприємства, має визначатись на момент її відкриття, що сприятиме стабільності та одноманітності в правовому регулюванні спадкових відносин. Віднесення ж до складу спадкової маси додаткових активів або пасивів підприємства, що виникли вже після відкриття спадщини, є недоцільним, оскільки до складу спадщини входять лише права та обов'язки, які належали самому спадкодавцеві, а не ті, які з'явилися після його смерті і поява яких викликана знаходженням спадщини в обороті. Майно, що увійшло до складу підприємства після відкриття спадщини, також має належати суб'єкту прав на підприємство, проте вже не як спадкоємцеві, а як власнику.

1. Бегичев А.В. Оформление наследственных прав на предприятие // Бюллетень Министерства юстиции Российской Федерации. - 2002. -№ 5. - С. 69.
2. Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. - 1992. -№ 12. - Ст. 593.
3. Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. - 1992. -№ 42. - Ст. 2322.
4. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49.- С. 682.
5. Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 15. - Ст. 99.
6. Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 47. - Ст. 251.
7. Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31-32. - Ст. 263.
8. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
9. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.
10. Грибанов А. Понятие предприятия в российском гражданском праве II Хозяйство и право. - М., 2003. - № 5.- С. 66.
11. Заіка Ю.О. Спадкове право України: Навчальний посібник. -К.: Істина, 2006. - С. 42-43.
12. Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні. Монографія. - К.: НАВСУ, 2004. - с 51-52.
13. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За від-повід. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. І. - С 324.
14. Офіційний вісник України. - 2001. - № 28. -Ст. 1290.
15. Офіційний вісник України. - 2004. - №15.
16. Порядок государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним // Нотариус. - 2002. - № 1. - С. 56.
17. Рябоконь СО. Спадкове правовідношення в цивільному праві. - К.: Віпол, 2002. - С. 213-218.
18. Рябоконь Є., Турлуковський Я. Проблеми і перспективи регулювання спадкових відносин після смерті засновника приватного підприємства // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 3. - С. 23-27.
19. Собрание законодательства Российской Федерации. - 1998. -№ 31. - Ст. 3813.
20. Урядовий кур'єр. - 4 серпня 2004 року. - № 145.
21. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. -2003. - №47-48.
22. Часть третья Гражданского кодекса Российской Федерации // Парламентская газета. - 28.11.2001 г.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com