www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Особливості політики як публічного процесу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості політики як публічного процесу

О.І. Ткач, д-р політ, наук, проф.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКИ ЯК ПУБЛІЧНОГО ПРОЦЕСУ

   Розглянуто особливості політики як публічного процесу.

   Considered the problems of policy above social and public process.

   Спроба розкрити сутність поняття "політика" припускає вирішення двох проблем. По-перше, це безліч асоціацій, пов'язаних з використанням терміну "політика". В очах людей політика є справою свідомо "брудною", з насильством, махінаціями, лицемірством. Вона пов'язана з такими явищами, як конфлікт і співробітництво. Ханна Арендт запропонувала визначення політичної влади як "співробітництва". Тому за такого підходу політику можливо розуміти як пошук шляхів вирішення конфліктів. Це тому, що не всі конфлікти в суспільстві вирішуються або можуть бути вирішені. Отже, політика завжди буде невід'ємною частиною людського суспільства. Навіть за умови суспільної розмаїтості, дефіциту суспільних ресурсів [1].
   По-друге, дослідники не мають єдиного погляду щодо предмету політики. її визначають як здійснення влади, як прийняття колективних рішень, як розподіл дефіцитних ресурсів, як системоманіпуляції. На наш погляд, можна визначити політику як створення, збереження і збагачення загальних правил суспільного життя. Але всіх проблем не вирішує і широкий підхід. Тому важливо "розпакувати" визначення або спробувати уточнити інші його аспекти. Воно є багатозначним. Визначення насправді відбивають лише різні аспекти, можливо, політика як мистецтво державного управління. "Політика не наука, це мистецтво", - визначив, якщо вірити легенді, канцлер Німеччини Бісмарк. Мистецтво, що мав на увазі Бісмарк, є мистецтвом державного управління, здійснення державного контролю над суспільством, як це відбувається через прийняття і виконання колективних рішень, - напевно, класичне розуміння політики, що виходить з первісного значення цього слова в давніх греків [2].
   Термін "політика" походить від слова поліс (polis), буквально означає "місто-держава". Сучасна форма такого визначення - "що стосується держави". З такого розуміння терміну виходила і політична філософія. В сучасних умовах ототожнення політики з тим, "що стосується держави", здається, трохи застарілим розумінням предмету. Це відбиває давню схильність академічної науки концентрувати свою увагу на тому, хто і як працює в органах влади. За такого підходу досліджувати політику означає по суті вивчати уряд або ширший - здійснення влади. Ця традиція, зокрема, в працях американського політолога Девіда Істона, який визначав політику як "розподіл цінностей, здійснений владними структурами". Передбачається, що політика охоплює тільки ті процеси, за допомогою яких уряд, реагуючи на тиск суспільства, здійснює розподіл благ і цінностей або, навпаки, здійснює заходи негативного характеру, а під цінностями розуміються такі блага, що прийняті суспільством і визнані ним у якості обов'язкових. Політика визначається англомовним поняттям "policy", тобто сукупності офіційних рішень, якими орган влади пропонує суспільству ту або іншу програму або напрямок діяльності. Визначимо недолік такого підходу - його вузькість. Виходить, що політика зводиться лише до того, що відбувається всередині політії (polity). Системи організацій суспільства, що концентруються навколо апарату влади. У такому розумінні політика і здійснюється лише в кабінетах, законодавчих палатах, урядових відомствах. Здійснюють її маленькі й особливі групи людей - політики, чиновники, лобісти. Значна частина інститутів і видів суспільної діяльності тут свідомо виводяться за межі політики. Бізнес, місцеві співтовариства, родина, школа та інші освітні інститути - усе це в даному випадку розуміється як структури "неполітичні". Вони не пов'язані з "управлінням країною". Ототожнення політики з державним апаратом означає те, що не враховуються фактори міжнародного порядку, трансграничні технології і транснаціональні корпорації [3].
   Отже, такий підхід, є відгуком тих часів, коли на міжнародній арені діяли винятково внутрішньо замкнуті національні держави. Це суперечить нинішньому стану речей. Тому що складні суспільства стають об'єктом управління з боку не стільки уряду, скільки мережі органів суспільного і приватних секторів. Деякі дослідники визначають, що потрібно змінити термін "уряд" на "макроуправління". Іншими словами, галузь "політичного" зводиться до окремих осіб, що мають ідеологічні установки і прагне запровадити через діяльність в офіційних організаціях - політичних партіях. Саме в цьому розумінні діячів партій зараховують до "політичної", а державних службовців до "неполітичної" категорії, які діють нейтрально. Аналогічним чином судді розглядаються як "неполітичні" фігури. їхнє завдання інтерпретувати закони неупереджено та у відповідності до фактів. їх можуть звинуватити й у "політиканстві", якщо на їхні рішення впливають особисті переваги або будь-яка інша тенденція. Звичка ототожнювати політику з державою пояснює, чому в очах суспільства політична діяльність в негативному світлі. Буденна свідомість схильна ставити знак рівності між сферою політики і справами державних діячів, політика-лицеміра з власними амбіціями. За сучасних умов цей образ є типовішим, ніж раніше, оскільки сучасним засобам масової інформації стало легше привертати увагу суспільства до фактів корумпованості.
   Ніколо Макіавеллі визначив реалістичну картину підступництва, жорстокості і хитрощів правителів. Негативний образ політики визначається і з боку ліберальної філософії: оскільки індивід за цією філософією завжди є зацікавленим. Політична влада свідомо псує людину. Тому що ті, хто "при владі", завжди будуть використовувати своє місце. Лорд Актон визначив, що "Будь-яка влада розбещує, - абсолютна влада розбещує абсолютно". Без механізму розподілу ресурсів і благ почнеться "громадянська війна всіх проти всіх", як це визначали перші теоретики "суспільного договору" [4].
   Річ у тому, щоб не "позбутися політиків і "скасувати політику", а в тому, щоб здійснювати громадянський контроль. Щоб ніхто не зловживав урядовою владою. Концепція політики як публічного процесу виводить її за межі урядового управління в "громадське життя". Відмінності між "політичним" і "неполітичним" збігається з розходженням між публічною і приватною сферами життя. Такий погляд на політику визначився в працях грецького філософа Арістотеля. У своїй "Політиці" він визначив, що "людина за своєю природою є істотою політичною", "гідне життя" люди можуть мати у політичному співтоваристві. Політика розглядається переважно в етичному аспекті. Це те, що пов'язано зі створенням "справедливого суспільства".
   Де саме проходить межа між "публічним" і "приватним" життям? Звичайно визначають, що вона збігається з поділом між державою і громадянським суспільством. Інститути держави (апарат уряду, суди, поліція, армія, система соціального захисту) розглядаються як "публічні", тому що вони відповідають за колективну організацію життя суспільства і при цьому фінансуються за рахунок суспільства - через оподатковування. Громадянське суспільство складається з "малих осередків", як їх називав Едмунд Берк. Тобто таких інститутів, як родина, родинні співтовариства, приватні підприємства, профспілки, клуби, місцеві співтовариства та інші подібні структури. Вони є "приватними" утому розумінні, що створюються і підтримуються приватними громадянами у своїх власних інтересах. Виходячи від розподілу на публічну і приватну, політику в даній традиції розуміють як діяльність держави та інших публічних структур. Отже, знову стикаємося з тим, що ті види діяльності, де люди можуть обходитися й обходяться власними силами, виявляються свідомо "неполітичними". Наприклад, в економічних, соціальних, побутових, особистих, культурних сферах громадянське суспільство завжди має низку інститутів, які можна розглядати як "публічні" у тому розумінні, що вони є відкритими структурами, діють цілком привселюдно, у суспільства завжди є доступ до них. Такі, наприклад, економічні інститути.
   Перенесення економіки з приватної в публічну сферу значно розширює розуміння "політичного". Хоча розглянутий нами підхід справедливо трактує такі інститути, як приватні підприємства, співтовариства, асоціації і профспілки як "публічні", він також залишається обмеженою концепцією політики. Визначається, що політика не впливає і не повинна впливати на "приватні" справи і відносини. Фемінізм, і його теоретики довели, що насправді політика не припиняється "біля вашого будинку". Вона стосується родини, побуту, особистих відносин. Виявляється схильність інших політиків відокремлювати свою поведінку в професійній сфері від особистих і побутових відносин. Так вийде, що можна обманювати сусідів або прикро поводитися з дітьми. Все це не вийде за рамки чисто "особистого", не пов'язаного з публічним іміджем політика.
   На відміну від підходу до політики як публічного процесу, концепція політики як суспільної діяльності завжди мала і прихильників і супротивників. У традиції, що починається від Аристотеля, політична діяльність розглядається як шляхетна та освічена діяльність саме через свій "публічний" характер. Ця традиція продовжена Ханною Арендт, яка визначила, що політика є найбільш важливою формою людської діяльності через відносини вільних і рівних громадян. Вона стверджує унікальність кожної людини і дає їй сенс життя. Схожі думки висловлювали Жан-Жак Руссо і Джон Стюарт Міль. Вони стверджували, що участь у політичному житті вже сама по собі є перевагою і благом людини. Руссо вважав, що тільки через пряму участь усіх громадян, держава може служити загальному благу. На думку Мілля, участь у публічних справах є свого роду освітою людини, що сприяє моральному і інтелектуальному розвитку [5].
   Цьому протистоїть інший погляд, якому публічна політика представляється злісною формою непрошеного втручання в життя людини. Мова тут йде, зокрема, про теоретиків крайнього лібералізму. Вони завжди ставили громадянське суспільство вище держави на тій підставі, що "приватне" життя є сферою вибору, особистої свободи та особистої відповідальності. Сьогодні ця орієнтація найчастіше виражається в закликах обмежити сферу "політичного" і "тримати політику подалі" від таких видів приватної діяльності, як, наприклад, бізнес, спорт або сімейне життя.На відміну від підходу до політики як публічного процесу, концепція політики як компромісу і консенсусу сприймається через прийняття рішень. Політика розглядається як спосіб вирішення конфліктів через компроміс, переговори, будь-які інші заходи об'єднуючого характеру - через усі те, що протистоїть застосуванню сили або голої влади. Саме ця концепція свідчить, що "політика є мистецтвом можливого". Так визначають "політичне" вирішення проблеми, маючи на увазі мирні переговори на противагу "силовим" рішенням. За Аристотелем ідеальною системою управління є "політія" як "змішана" форма. Вона поєднує аристократичні і демократичні елементи. Бернард Крік визначав, що "Політика - це діяльність, за якої при заданій системі правил конфлікт інтересів вирішується за допомогою передачі кожній стороні конфлікту частини влади або ресурсів заради виживання усього співтовариства." Відбувається розосередження влади (сили). Конфлікт інтересів не сприяє процесу об'єднання. Це можливо лише за умови наявності сили або влади. Політика в такому розумінні визначається, як "таке рішення проблеми, за якого вибір здійснюється на користь згоди і примирення, ніж насильства і примусу". Таким чином прослідковується прихильність ліберально-раціоналістичним принципам і віра в дієвість громадської дискусії.
   Громада має схильність до солідарності і згоди, ніж до конфлікту. Якщо в ньому і виникають якісь конфлікти, їх можна вирішити без насильства або загрози насильства. Проте, Б. Крік захоплювався досвідом західних плюралістичних демократій і ототожнив політику з такими явищами, як електоральний процес і партійне суперництво. Ставлячи в центр компроміс і консенсус, концепція трактує політику в позитивному розумінні. Вона не розглядається як "утопічно-ідеальне вирішення всіх проблем. Політика визначається як цивілізована сила, що спонукує громадян до політичної участі і гідна позитивного ставлення. Однак Б. Крік вказує, що й у такій політиці відбувається боротьба через "прагнення мати переваги будь-якою ціною".
   На відміну від підходу до політики як публічного процесу, концепція політики як влади є радикальнішою. Політика не має конкретної сфери як уряд, держава або "публічне" життя. Визначається, що вона присутня у всіх сферах суспільної діяльності. А. Лефтвич визначив, що "політика знаходиться в центрі суспільної діяльності". Наприклад, офіційних і неофіційних, публічних і приватних, вона присутня у всіх соціальних групах, інститутах і суспільствах.
   Отже, вирішується питання: що відрізняє політичну діяльність від інших видів діяльності людини, у чому її специфіка? Політикою є все, що пов'язано з виробництвом, розподілом і використанням ресурсів для життєзабезпечення суспільства. Саме на здатності "одержати своє" будь-якими, засобами. Г. Лассуелл визначав, що в суспільному житті ця традиція вбачає насамперед розбіжність і конфлікт інтересів. Головне -дефіцитність ресурсів, що виникає з безмежності потреб і можливості їхнього застосування. Політика розуміється як суперництво за обмежені ресурси, влада - як головний інструмент у цьому суперництві. Прихильниками цього підходу є феміністки і неомарксисти [6].
   З цієї філософії випливає і радикальне розуміння сутності самої політики. Так, Кейт Міллет визначав політику, як "владу відносин, що дозволяють одним людям контролювати інших". Фемінізм визначив нішу -"політику повсякденності". Відносини в родині, мають політичний характер [7].
   Таким чином, політика визначається як фактор підпорядкування. Для радикального фемінізму це те, що характеризує "політичний патріархат", для марксизму - експлуатацію пролетаріату. Політика визначається негативно. З позитивної точки зору розглядається як інструмент подолання суспільної нерівності. Марксисти переконані, що з безкласовим суспільством "класова політика" буде усунута, що призведе до "відмирання держави" і усунення політики в класичному її розумінні.
   Особливості політики як публічного процесу визначаються у складових політичної системи та перевагах демократизації українського суспільства, політичній модернізації. Це сприяє в дослідженні політики в її онтологічному розумінні і комплексному дослідженні явища політики в міждисциплінарному вимірі. Політика, як публічний процес має багато нюансів, які фіксують ці-лесприйняття, регулятивність відносин між людьми та навколишнім світом, виступає засобом використання ресурсів і реалізації потенціалу, є інструментом комунікації та інтеграції суспільства. Вона спрацьовує на об'єднання суспільства, забезпечує отримання результату, що задовольняє суб'єкт за допомогою арсеналу засобів впливу, включаючи силу і примус. Формат політики як публічного процесу може обмежуватися демократичними змінами за рахунок гармонізації відносин між суб'єктами, що дозволять здійснити перехід політики до громадської самоорганізації.

1. Веймер Д. Аналіз політики. Концепція і практика. - К.: Основи, 2000 - С.79.
2. Артемов Г. Политическая социология. Курс лекций. - СПб., 2000. - С.49.
3. Браун П. Посібник з аналізу державної політики. - К.: Основи, 2000. - С.33.
4. Веймер Д. Аналіз політики. Концепція і практика. - К.: Основи, 2000 - С.119.
5. Романов В. Вступ по аналізу державної політики. - К.: Основи, 2001 - С.78.
6. Гаєвський Б. Философия политики. - К.: МАУП, 2001 - С.89.
7. Горлич М.І. Політологія: наука про політику. - 2001. - С.99.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com