www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Мовно-політичні конфлікти у сфері освіти (на матеріалах південно-східного регіону)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Мовно-політичні конфлікти у сфері освіти (на матеріалах південно-східного регіону)

С.В. Савойська, канд. іст. наук, доц.

МОВНО-ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ У СФЕРІ ОСВІТИ (НА МАТЕРІАЛАХ ПІВДЕННО-СХІДНОГО РЕГІОНУ)

   У статті розглядаються мовно-політичні конфлікти, які мають місце у сфері освіти на Південному Сході України. Автор стверджує, що зазначена проблема може поширитися й на інші регіони держави, якщо мовне питання і надалі буде ігноруватися державною владою і не буде вирішуватися належним чином.

   In article jazykovo-political conflicts which are shown in an education sphere in the Southern East of Ukraine are considered. The author asserts that the existing problem can extend and on other regions of the state if the language question both is ignored further by the government and will not dare properly.

   Мовно-політичні конфлікти в Україні в імперську і радянську добу існували у вигляді адміністративних заборон української мови, зокрема у сфері освіти, які закінчувалися голодоморами, масовими висилками і репресіями. Власне, всі мовно-політичні проблеми, що існували в освіті Радянської України, яка була інструментом формування авторитарного мислення, були успадковані режимом Л. Кучми. У пострадянській Україні мовно-політичні конфлікти у сфері освіти починають виникати у кінці 90-х pp. XX століття під гаслами "насильницької українізації", заборони російської мови в Україні і дискримінації російськомовних українців. Прикриваючись такими гаслами, проросійські політичні сили незалежної України намагаються загальмувати поширення української мови в освіті, зокрема в південно-східному регіоні, посилаючись на положення колишнього Закону "Про мови в Українській РСР" та "Європейської хартії регіональних мов або мов меншин". У зв'язку з цим місцева влада Південного Сходу приймає ряд рішень, які спрямовуються на захист російської мови і поширення її в освіті. В результаті цього місцеві ради Півдня і Сходу держави починають скорочувати набір, закривати або переводити в стан російськомовних україномовні школи, дошкільні навчальні заклади, групи і класи. Це, звичайно, призвело до виникнення мовно-політичних конфліктів у сфері освіти, які час від часу продовжують актуалізуватися у зв'язку з нестабільною внутрішньою і зовнішньою ситуацією держави, яка пов'язана з втручанням у внутрішні справи України Російської Федерації. Підсилюють конфліктогенність ліві і ліво-центристські політичні сили, які використовують її як знаряддя для децентралізації Української суверенної держави і подальшої боротьби за владу. Це можна пояснити відсутністю патріотизму, низьким рівнем політичної культури окремих політиків, національної свідомості. Відтак, для подальшого розгляду проблеми слід визначитися з розумінням самого терміна "мовно-політичний конфлікт у сфері освіти".
   Отже, "мовно-політичний конфлікт у сфері освіти" слід розуміти як боротьбу за сфери впливу на мовно-освітньому просторі, як зіткнення протилежних за суттю і характером ідеологій, суб'єктів влади, політики в намаганні досягти своєї мети. Втім, мовно-політичні конфлікти у сфері освіти можна розуміти як боротьбу регіональної влади Південного Сходу України з місцевою україномовною громадою, яка не дозволяє проросійськи налаштованим чиновникам використовувати владу на місцях у своїх інтересах, продовжувати російщити залишки україномовного населення певного регіону і маніпулювати його свідомістю. Власне, протистояння, що час від часу виникає в результаті зіткнення інтересів проросійських сил, зокрема Партії регіонів з україномовними громадянами зазначеного регіону, які борються за право навчати своїх дітей українською мовою, говорить про те, що влада на місцях Південного Сходу належить не державі, а олігархічним кланам, які відбирають надію у населення регіону відроджувати україномовну освіту і поширювати її, чим актуалізують конфлікти у сфері освіти, які уже призвели до умовного розколу держави за мовною ознакою.
   Отже, місцева влада Південного Сходу України намагається і надалі зберігати російськомовну освіту в незмінному стані. Тому конфлікти у сфері освіти є штучними, мають політичний характер, а також тенденцію до наростання та поширення. Ця проблема привернула увагу багатьох вчених. Серед вітчизняних науковців, які у своїх дослідженнях розглядають мовно-освітні конфлікти, заслуговують на увагу праці Б.Ажнюка, Г.Залізняк, П.Кононенка, О.Кривицької, О.Майбороди, Т.Марусика, Л. Масенко, В. Радчука та ін. Натомість окремі з них упевнені, що українська мова все більше витісняється з освіти. Відтак вони стверджують, що мовно-політичні конфлікти у сфері освіти за своєю природою є штучними, а причиною їх виникнення є боротьба за владу. Значна частина дослідників доводить, що цими конфліктами управляють з Кремля, що може призвести до децентралізації держави і втрати незалежності. Інші дослідники вважають, що все має залишатися так як і було. Вони закликають не чекати, а відстоювати свої права в судах, влаштовувати акції протесту, звертатися до міжнародних організацій, в тому числі і до Європейського суду і, таким чином, вирішувати проблему російської мови і освіти в незалежній Україні [1].
   Тобто, таким як Д.Табачник, Г.Крючков та іншим важко змиритися з новими історичними реаліями, тому вони намагаються зберегти без змін домінантне становище росіян в Україні і російської мови, чим і створюють в регіонах держави конфліктну ситуацію, зокрема і в сфері освіти. Разом з тим, мовно-політичні конфлікти у сфері освіти є наразі мало вивченими і залишаються практично не дослідженими. У цьому контексті заслуговує на увагу один з непоодиноких мовно-політичних конфліктів, який стався у сфері освіти, за словами В. Радчука, ще у 1951 р. в Харківському університеті. У результаті цього конфлікту 33 студентам було винесено вирок - розстріляти, а 800 репресувати лише за те, що вони відмовилися складати іспити російською мовою [2].
   Варто звернути увагу на ще один інцидент, який стався у 1959 р. у школі м. Сімферополь, керівництво якої звинувачувалося "в несвоєчасному реагуванні на скарги батьків учнів, які не бажали, щоб їхні діти вивчали українську мову". Варто знати, що цей випадок було розглянуто Кримським обкомом КПУ, який постановою від 12 вересня 1959 р. "Про факти порушення принципу добровільності у вивченні української мови в середній школі № 15 міста Сімферополя" "засудив неправильні дії керівників обласного та міського відділів освіти, керівників школи, які намагалися перешкодити задоволенню вимог батьків стосовно виконання статті 9 Закону про школу". Слід зазначити, що така "добровільність" стосувалась лише української мови і означала прискорення процесу російщення освіти в Україні, на що щорічно, починаючи з 1983 p., виділялось 2,5 млн. крб. [3].
   Отже, наслідки такого російщення у сфері освіти нам уже відомі. Одним з головних чинників виникнення мовно-політичних конфліктів у сфері освіти у пострадянській Україні є неправдива інформація, яка не відповідає реальному стану справ, скажімо, у південно-східних регіонах держави. Наприклад, як зазначає доктор філологічних наук Б.Ажнюк, "на Сході та Півдні є школи які юридично мають статус україномовних, але навчальний, а тим більше виховний процес там здійснюється російською мовою". В результаті україномовні громадяни, які бажають навчатися державною мовою, вимушені і надалі російщитися, що призводить до різного роду протистоянь і конфліктів в освіті. Крім цього, вчений вважає за необхідне "посилити контроль за мовою викладання таких дисциплін, як фізкультура, трудове виховання, основи інформатики та іноземна мова(мова перекладу)", а також вивчати ті конфліктогенні фактори, які виникають у навчальному процесі для того, щоб виробити підходи до їх запобігання, а також розв'язання [4].
   Отже, мовно-політичних конфліктів у сфері освіти не поменшає, якщо у російськомовних навчальних закладах Південного Сходу України будуть існувати україномовні мінікласи і мінігрупи, а українська мова буде функціонувати лише на факультетах української філології та українознавства. Більше того, мовно-політичні конфлікти не зникнуть, якщо російськомовні вищі навчальні заклади, приміром, сільськогосподарського профілю для українського села будуть готувати спеціалістів російською мовою, зокрема вчителів математики, фізики, історії, географії, хімії, біології, а також журналістів, правоохоронців, юристів, податківців, митників, соціологів, політологів, тобто фахівців, які будуть працювати також на державній службі, де володіння державною мовою є обов'язковою вимогою. Така ситуація, на думку відомого вченого П. Кононенка, "заганяє україномовну освіту у глухий кут і дискредитує набуття освіти державною мовою". І загалом, серйозною національною небезпекою для України, на думку вченого, "є існування на теренах держави філій російських ВНЗ", які готують для України ідеологічно-політичних диверсантів[5].
   У зв'язку з ситуацією, що склалася, мовно-політичні конфлікти у сфері освіти набирають обертів, з чим погоджується відомий мовознавець Лариса Масенко. Вона вважає, що "після подій 2004-2005 pp. конфлікт на мовному ґрунті набув ще більшої гостроти і нині, поряд із питаннями про федералізацію і вступу до НАТО належить до тих, що визначають лінію розколу країни" [6].
   Тобто, мовно-політичні конфлікти у наш час набули геополітичного відтінку, що дає підстави не відділяти їх від проблем вступу до НАТО, ідеї федералізації держави, яку нав'язують суверенній Україні ліві і ліво-центристські політичні сили. Ці проблеми не розділяє і Лариса Масенко, а поєднує їх в один вузол. Зокрема, депутат Львівської міської ради Вардкес Арзуманян упевнений, що мовний конфлікт, який актуалізує Партія регіонів, може перерости у війну, якщо ця політична сила і надалі буде так будувати свою політику. Бо саме з мовного питання, на думку депутата, розпочинався й Карабах [7].
   Мета нашого дослідження: виявити природу мовно-політичного конфлікту в сфері світи, з'ясувати його сутність, причину виникнення і наслідки.
   Власне, на Донеччині мовно-політичні конфлікти у сфері освіти актуалізує Донецька міськрада, зокрема її секретар Микола Левченко, який, прикриваючись положеннями колишнього Закону "Про мови в Українській РСР" і "Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", обмежує використання української мови у школах і дошкільних навчальних закладах, забороняє відкривати нові україномовні дошкільні заклади й групи та збільшувати кількість учнів, котрі вже навчаються українською. І це відбувається в той час, коли на Сході України мешкає 59% етнічних українців [8].
   У своїх діях депутати Донецької міськради керуються рішенням "Про хід виконання Комплексної програми розвитку освіти в м. Донецьку на 2006-2010 pp.", яке було прийнято на черговій сесії міскради 20 травня 2006 р. Цей документ заборонив міському управлінню освіти збільшувати число учнів, що навчаються українською мовою, розширювати мережу україномовних середніх навчальних закладів, дитячих дошкільних закладів, класів і груп у школах та дитячих садках з українською мовою навчання [9].
   Власне, цим рішенням депутати Донецької міської ради, захищаючи російську мову і прокладаючи їй зелену дорогу (ще до цього Донецька міськрада прийняла рішення щодо введення у Донецьку другої державної мови - російської), виступають проти "насильницької українізації регіону", де функціонує 34 україномовні школи, в яких навчається лише 21% учнів від загальної їх кількості. І, це відбувається тоді, коли попит на українську мову в регіоні, за словами секретаря міскради Донецька М. Левченка, зростає. Виходить, що депутати міськради, переважну більшість яких становлять представники Партії регіонів, свідомо гальмують поширення української мови в регіоні і все роблять для того, щоб поширювалася російська мова, яка і так в регіоні є пануючою, чим актуалізують мовно-політичні конфлікти. Наприклад, з їх ініціативи у регіоні функціонує 10 шкіл з поглибленим вивченням російської мови і літератури [10].
   А як тоді зрозуміти подвійний підхід до мовного питання екс-прем'єр-міністра В. Януковича, який в інтерв'ю зарубіжним журналістам 22 серпня 2006 р. сказав, що "у південно-східних регіонах держави проблеми російської мови немає, але є проблема української мови". В той же час під час візиту до Російської Федерації Віктор Федорович висловився про те, що він "домагатиметься у Верховній Раді конституційної більшості для вирішенні питання про статус російської мови в Україні" [11].
   Але ціну цих "домагань" і чим вони закінчилися ми знаємо. І, дійсно, тут можна погодитися з лідером опозиції- В. Януковичем, що проблем з навчанням російською мовою в Україні немає, якщо зважити, що в Україні за офіційною статистикою 2006 р. мешкає 17,3% росіян, а російською мовою в загальноосвітніх навчальних закладах навчалося 20% учнів (це п'ята частина всіх школярів держави) і 17% студентів - у ВНЗ (за неофіційною статистикою їх 57%), то виходить, що усі діти з російських родин можуть навчатися російською мовою. Результати наступного опитування спростовують заяви про "насильницьку українізацію" і свідчать про те, що на Донеччині 89% дітей навчаються російською мовою, а 53% зазначили, що хотіли б навчатися цією мовою [12].
   Не зважаючи на бажання батьків цього регіону навчати своїх дітей українською мовою, чиновники змушують їх віддавати своїх дітей до класу з російською мовою навчання або шукати інші навчальні заклади. І це не поодинокий випадок, про це свідчить ряд мовно-освітніх політичних конфліктів, які час від часу виникають то в одній, то в іншій місцевості регіону. Якщо врахувати, що на Луганщині мешкає 58% етнічних українців, а україномовною освітою охоплено лише 40% бажаючих, то не дивно, що і тут відбуваються конфлікти мовно-освітнього характеру. Варто зазначити, що у Луганську із 70-ти шкіл лише 6 вважаються українськими, але і в цих школах у більшості випадків українською мовою викладаються лише такі предмети, як Українська мова, Українська література та Історія України [13].
   Отже, мовно-освітні конфлікти, які актуалізуються лівими і ліво-центристськими політичними силами, у Донбаському регіоні призвели до того, що за роки незалежності у Донецькій області частка осіб, котрі вважають українську мову рідною, зменшилась на 6,5%, а у Луганській - на 4,9%. Схожа проблема у громадян Дніпропетровська, які також борються з місцевою владою за можливість навчатися українською мовою. Варто зазначити, що міськрада Дніпропетровська 19 вересня 2007 р. також ухвалила "Програму розвитку російської мови і культури до 2011 року", яка дала право місцевим чиновникам ліквідовувати україномовні школи, а учнів переводити до шкіл з російською мовою навчання. Таким чином місцева влада Дніпропетровська "забезпечує права та свободи російськомовного населення" [14].
   Отже, такі дії місцевої влади Дніпропетровська надали право директорам навчальних закладів міста та області діяти адекватно, що викликало ряд конфліктів на мовно-політичному ґрунті у сфері освіти. Свідченням такого конфлікту є Дніпропетровська гімназія №99, де з промосковськими і прокомуністичними поглядами, а також з ненавистю до всього українського, зокрема мови та Української держави борються навіть не батьки, а учні. За словами останніх, в зазначеній гімназії панують антиукраїнські настрої. На уроках Історії України, яка викладається російською мовою, не виховуються патріотичні почуття, не визнаються українські свята, голодомори, герої ОУН - УПА. Зокрема, учнів, які пишуть державною мовою, прославляють Україну та її героїв, на уроках історії ображають, занижують оцінки, звинувачують у шовінізмі та ненависті до Москви. Власне, учні Дніпропетровської гімназії звертаються до небайдужих допомогти їм відновити порядок у цьому навчальному закладі і закликають до справедливості [15].
   Україномовні громадяни Запоріжжя також пікетують міськвиконком і, таким чином, висловлюють свій протест проти рішення міськради, яка розформовує і закриває україномовні школи міста, а дітей, які навчалися українською мовою, переводить до російськомовних шкіл. Головна причина закриття україномовних шкіл нічим не відрізняється від причин, які наводилися на Донеччині, у Дніпропетровську та в інших містах - це недостатня наповнюваність класів і шкіл з українською мовою навчання, які, на думку місцевої влади, утримувати не вигідно [16].
   Отже, місцева проросійська влада в південних та східних регіонах держави мовно-політичні конфлікти у сфері освіти створює штучно, скорочує кількість україномовних класів і шкіл, все робить для того, аби поменшало бажаючих вчитися українською мовою. В результаті такої політики кількість навчальних закладів з українською мовою навчання не відповідає національному складу населення в тому числі і в Запорізькій області, де мешкає понад 70 % етнічних українців. Звичайно, що такі необдумані кроки місцевої влади неминуче призведуть до виникнення нових конфліктів на мовно-освітньому рівні. Таким чином, на Південному Сході спостерігається цікава картина: з одного боку, батьки шукають правду в судах у зв'язку з закриттям україномовних шкіл і переводом їх дітей в інші школи, де вони вимушені продовжувати навчання російською мовою, з іншого боку, місцева влада Південно-Східного регіону стривожена "насильницькою українізацією", яка начебто нав'язується національно-демократичними політичними силами. Свідченням цього є заява Кіровської міської ради, яка стривожена насильницьким впровадженням української мови у навчальний процес, яке, начебто, перешкоджає російськомовному населенню України вивчати рідну мову, хоча за останніми даними в Україні існує 1200 шкіл з російською мовою навчання і закривати їх ніхто не планує [17].
   Зрозуміло, що все це порушує мир і злагоду в регіоні і провокує міжетнічні протистояння. Разом з тим, україномовні громадяни також намагаються отримати освіту українською мовою. В цьому сенсі їх прагнення не співпадають з інтересами місцевої влади східного регіону. Власне, на цій основі виникають мовно-освітні конфлікти, які вирішуються судами різних рівнів. Наприклад, право навчатися українською мовою у вищих навчальних закладах виборює у судах студент факультету журналістики (м. Луганськ) Сергій Мельничук, який унаслідок завданих йому ударів депутатом Луганської міськради від Партії регіонів Арсеном Клінчаєвим потрапив зі етруском мозку до лікарні [18].
   А підсилює мовно-політичні конфлікти в освітніх навчальних закладах регіону, як уже зазначалося, прийнята Донецькою міськрадою "Регіональна програма розвитку російської мови і російської культури на 2007-2011 роки (від 26.09.2008)", яка забезпечила всебічний розвиток для російської мови в усіх сферах суспільного життя міста, зокрема співпрацю в освітній сфері між Донецьком і містами Російської Федерації. А тим часом протистояння в мовно-політичній сфері регіону продовжує наростати, яке має під собою міцну основу, що надається не лише міською владою Донецька в особі голови Олександра Лук'янченка, який фактично закликає керівництво шкіл до бойкоту наказів Міністерства освіти та науки України про покращення вивчення української мови у школах нацменшин, а й обласною радою, яка виділила більше семи мільйонів гривень на розвиток російської мови та культури [19].
   Бойкотують накази Міністерства освіти і науки України також депутати міськради Одеси, які створили комісію для розробки програми з "Розвитку і збереження російської мови і мов етнічних менших в Одесі", яка стосується мовних проблем у початковій та середній освіті. Було вирішено створити спеціальну раду для контролю за викладанням у школах російської та іншої мов, захищених Хартією. Власне, депутати міськради Одеси закликають до негайного вирішення проблем російськомовного населення у сфері освіти, де освітні установи всіх рівнів повинні пропонувати викладання російською мовою кожному, хто цього бажає [20].
   Так, з одного боку, місцева влада Одеси і Партія регіонів ставлять під сумнів легітимність ряду положень наказу Міністерства освіти і науки України "Про затвердження галузевої програми з поліпшення вивчення української мови в загальноосвітніх учбових закладах з навчанням на мовах національних меншин на 2008-2011 роки", з іншого боку, відмовляється його виконувати у зв'язку, начебто, з насильницькою "українізацією", а також відсутністю україномовних підручників і викладачів. Більше того, Партія регіонів ініціювала збір підписів за відставку міністра освіти Івана Вакарчука саме за цей наказ, наголошуючи, що саме "з його подачі в країні фактично йде насильницька "українізація", що ставить під загрозу цивільний спокій в Україні, провокує численні конфлікти" [21].
   Але найнебезпечнішим, на нашу думку, є те, що мовно-політичні конфлікти, зокрема у сфері освіти, південно-східний регіон намагається поширити й на інші регіони. Свідченням цього є звернення Донецької міськради до депутатів Львівської міської ради, в якому викладено образи на адресу всього українського народу, його мови і культури. Наприклад, у зверненні стверджується, що українці - це "зіпсовані" росіяни, а українська мова - це російська, але "зіпсована" ворогами Росії [22].
   Друге мовно-сепаратистське звернення Донецької міськради було спрямовано до депутатів Тернопільської міськради, у якій зазначалося, що "Донбас є донором економіки України, а більшість його депутатів виступають за надання російській мові статусу регіональної і державної" [23].
   У зв'язку з викладеним вище, слід зробити такі висновки: звернення Донецької міськради мало на меті поширити мовно-політичні конфлікти далеко за межі свого регіону, а також посіяти ворожнечу між східним і західним регіонами. Відтак, південно-східний регіон України є одним з самих конфліктогенних, де продовжує тривати інтенсивне російщення етнічних українців, зокрема і в сфері освіти, що продовжує актуалізувати конфлікти на мовно-політичному ґрунті, які можуть посилитися і призвести до політичного і остаточного розколу держави. Щоб запобігти новим мовно-політичним конфліктам, необхідно забезпечити домінування української мови в усіх сферах суспільного життя держави, в тому числі і в освітній, та неухильно дотримуватися хоча б того чинного законодавства, яке існує, а також Конституції України.

1. Крючков Г., Табачник Д. Фашизм в Украине: угроза или реальность? - Харьков: Фолио, 2008. - С.244, 245.
2. Українсько-російська двомовність. Лінґвосоціокультурні аспекти: 36. наук. пр. / Ін-т укр. мови НАН України. - К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007. - С.152.
3. Скляр В. Етнічний склад населення України 1959-1989 pp.: етномовні наслідки російщення. - К.: Просвіта, 2008. - С.122;127.
4. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. - К.: ІПІЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - С.356;357;358.
5. Кононенко П.П. Українська освіта у світовому часопросторі / Кононенко П.П., Кононенко Т.П. - К.: Т-во "Знання" України, 2007. - С.580;582.
6. Масенко Л. Синдром залежності // 12 марта 2008
7. Із питання мови починався й Карабах //Львівська газета. - 13 грудня, 2006.
8. Кривицька О. Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України // Політичний менеджмент. - №3 - 2005 - С.42-62.
9. Котовенко І. "Дайош" другу державну, а першу - під заборону! 22-05-2008
10. УНП звернулася до прокурора з тим, щоб той зупинив ксенофобію у Донецькій міськраді. 22.05.2008
11. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. - К.: ІПІЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - С.7.
12. Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз і рекомендації / За ред. Ю. Бестерс-Ділґер. - Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008. - С.208.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com