www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Системний аналіз як метод дослідження соціально-політичних явищ та процесів: проблеми та перспективи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Системний аналіз як метод дослідження соціально-політичних явищ та процесів: проблеми та перспективи

Д.В. Неліпа, канд. політ, наук, доц.

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ЯВИЩ ТА ПРОЦЕСІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

   У статті аналізується сутність системного аналізу та його застосування при дослідженні соціально-політичних явищ та процесів. Виокремлюються основні проблеми та з'ясовуються перспективи використання цього методу в соціальних науках.

   In the article, the essence of systems analysis is presented and its usage for study of social and political phenomena and processes is scrutinized. Main problems that systems analysis can potentially bring for social scientists as well as its perspectives are accentuated.

   Однією з провідних тенденцій розвитку світової науки у другій половині XX століття стала міждисциплінарність. Актуальність будь-яких здобутків та відкриттів в окремій галузі знань сьогодні вимірюється можливістю їхнього теоретико-методологічного чи практичного застосування не лише в цій галузі, а й у інших. Комплексний характер проблем сучасного світу потребує застосування системного підходу до вивчення їхніх причин та розробки стратегій вирішення. Зокрема, на Заході пріоритетними напрямами підготовки фахівців стають такі спеціальності як "країнознавство", "регіонознавство", тощо, які передбачають розгляд тієї чи іншої країни чи регіону як системи. Усі ці фактори призводять до того, що вчені у галузі соціальних наук звертають дедалі більшу увагу на системний аналіз, який дозволяє створювати цілісну, універсальну та багатовимірну картину дійсності та оперативно приймати рішення з метою вирішення складних суспільно-політичних проблем.
   Системний аналіз можна охарактеризувати як науковий метод, який передбачає розгляд об'єкта дослідження як сукупності взаємопов'язаних елементів, що утворюють систему. Його історія саме як способу розв'язання комплексних завдань з різних сфер життя суспільства та природи порівняно коротка. До початку XX століття ідеї про системність як основу наукових досліджень лише формувалися і мали здебільшого інтуїтивний характер. їхній розвиток супроводжувався виокремленням та формулюванням окремих категорій, принципів і процедур проте, більшість відкриттів були випадковими та фрагментарними.Проблема створення, аналізу та оптимізації багатовимірних соціальних, екологічних, технічних та інших систем, які виникли як наслідок стрімкого науково-технічного та соціально-економічного прогресу людської цивілізації у XX столітті, потребував консолідації зусиль вчених, що працювали в різних галузях, уніфікації підходів, які до того були характерними лише для окремих наук та пошуку компромісу між, на перший погляд, абсолютно несумісними дослідницькими завданнями. Тому початок - середина XX століття характеризується теоретизацією системних ідей. Системність як певний спосіб бачення світу розповсюдилася у переважній більшості галузей науки та, врешті, стала основою системного аналізу як методу наукових досліджень та аналітичної діяльності. Найбільший внесок у розвиток системного аналізу і системного мислення протягом усієї його історії внесли такі вчені, як Р. Декарт, Ф. Бекон, І. Кант, І. Ньютон, Л. фон Берталанфі, Л. С. Берг, А. А. Богданов, Н. Вінер, І. Пригожий, І. Блауберг, А. А. Маліновський, В. Н. Садовський, Е. Г. Юдін, Н. Згуровський, В. Білоус, І. Добронравова та багато інших.
   Однак, якщо у західних академічних спільнотах системність уже давно стала формою методологічної інтеграції науки, то в Україні системний аналіз лише впроваджується у теоретичні та практичні дослідження. Цей підхід є доволі популярним у природничих та технічних науках, але недостатньо використовується у соціальній сфері. Тому метою даної статті є з'ясування доцільності застосування системного аналізу при дослідженні суспільно-політичних явищ та процесів через зіставлення проблем, що виникають при його використанні, і його переваг порівняно з іншими методами.
   У 1965 р. вийшла праця американського політолога Девіда Істона, в якій він наголошує, що загальна теорія в політології може і повинна існувати саме в якості теорії політичної системи та пропонує використовувати системний підхід для аналізу політики. Політичні системи, на думку вченого, володіють характеристиками, притаманними біологічним системам, а саме: взаємодіючи між собою та з навколишнім середовищем, залишаються стабільними, зазнають впливу оточення та активно впливають на нього з метою самозбереження і розвитку, тощо. Тому для теоретичного аналізу політичного життя можна використати досвід біологічних систем, проте, із врахуванням специфіки існування та функціонування політичних явищ та процесів.
   Основною одиницею аналізу політичної системи, згідно з Істоном, є взаємодія. Своєю чергою, особливістю інтеракції власне політичної системи з навколишнім середовищем (на відміну від інших соціальних систем) є її спрямування, насамперед, на владний розподіл суспільних благ. її ефективність вимірюється здатністю людей, які володіють певними матеріальними і нематеріальними цінностями, переконувати (чи, за необхідності, навіть змушувати) більшість членів суспільства погоджуватися із даним розподілом благ на певний час. Тобто, політична система постає як сукупність взаємодій між індивідами в межах визначених для них ролей з метою розподілу суспільних благ.
   Ще однією важливою ознакою політичної системи є те, що вона є "живою", відкритою [1]. Ця система має здатність пристосовувати свою структуру та процеси до вимог навколишнього середовища, яке, своєю чергою, може до значної міри впливати на неї, зумовлюючи "стрес", викликаний зовнішніми (війна чи інфляція) чи внутрішніми (боротьба політичних партій) факторами. При аналізі спроможності політичних систем протидіяти цим стресам виникають поняття "входу" та "виходу". На вході у політичну систему знаходяться вимоги і підтримка, які надходять з її оточення, а на виході - рішення та дії. Вимогами є будь-які запити і потреби, які стосуються розподілу матеріальних благ та послуг, регулювання поведінки, комунікацій, тощо та дають громадянам змогу висловлювати власну думку з цього приводу. Для збереження політичної системи, крім вимог, необхідна також і її підтримка суб'єктами політичного життя. Підтримка пов'язує маси громадян із політичною системою. Найважливішим механізмом відбору вимог та підтримки в сучасному демократичному суспільстві Істон вважає вибори органів влади та інші форми політичного волевиявлення громадян.
   Всередині політичної системи відбувається конверсія вимог та підтримки. Вони трансформуються і переробляються, в результаті чого виходом, тобто продуктом, системи є владні рішення щодо розподілу благ у суспільстві та відповідні дії для його здійснення. Прикладами таких рішень та дій можуть бути нові закони, субсидії, пільги, політичні заяви влади або вищих посадових осіб, тощо. Продукт функціонування політичної системи, зауважує Істон, не слід ототожнювати із наслідками реалізації прийнятих рішень, однак, саме вони сприяють виникненню зворотного зв'язку у вигляді нових вимог чи підтримки [2].
   Виживання політичної системи прямо залежить від наявності певної структурної бази. Вона підтримується трьома основними об'єктами: політична спільнота, режим та влада. Політична спільнота - це об'єднання людей, які добровільно проживають разом на певній території. Вони співпрацюють між собою з метою подолання проблем в їхній політичній системі. Режим - це писані та неписані правила політичного устрою суспільства. Відповідно, влада - це та частина політичної спільноти, яка може впливати на розподіл благ у цій спільноті в рамках чітко означених правил політичного ладу.
   Ще один підхід до дослідження політики як системи був запропонований американським політологом Габріелем Алмондом. На відміну від Істона, основний акцент він зробив на структуру політичної системи та функції її конкретних елементів. Система, за Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, забезпечуючи його згуртованість і цілісність [3]. Вона складається з інституцій - груп інтересів, політичних партій, виконавчої, законодавчої та судової гілок влади, а також бюрократії. Повне розуміння політичної системи може виникнути лише при дослідженні того, як ці інституції діють в рамках політичного процесу. Наприклад, групи інтересів слугують для артикуляції політичних проблем, які згодом систематизують політичні партії задля забезпечення чіткості та однозначного тлумачення; на наступному етапі органи влади втілюють певний політичний курс з метою вирішення цих проблем, врешті, бюрократичний апарат регулює виконання цього політичного курсу і стежить за цим.
   Загалом, вчений виокремлював наступні види функцій: функції входу та функції виходу. До перших він відносив артикуляцію інтересів як спосіб прямого чи опосередкованого перетворення основних індивідуальних чи групових потреб та бажань у політичні вимоги та агрегування інтересів, тобто, узгодження індивідуальних чи групових політичних потреб та бажань для подальшого їх оформлення у політичні програми та політичний курс. Функції виходу включають розробку норм, застосування норм та контроль за їх дотриманням.
   Принципово новий підхід до трактування політичної системи був запропонований чеським дослідником Карлом Дойчем у розробленій ним інформаційно-кібернетичній моделі. У книзі "Нерви врядування: моделі політичної комунікації й контролю" (1963 р.) він розглядав політичну систему як складну сукупність інформаційних потоків та комунікативних зв'язків, обумовлених характером політичних акторів, які виконують ролі та розв'язують завдання, а також особливістю процесів переробки, передачі та зберігання ланцюга повідомлень [4].
   Загалом, схема взаємодій інформаційно-комунікативних процесів, на думку Дойча, розділяється на чотири основних блоки. На першому етапі формується база даних, яка складається на основі використання різноманітних (зовнішніх і внутрішніх, урядових і суспільних, офіційних і неофіційних) джерел інформування інститутів влади, повідомлення яких жорстко не прив'язані до наступного формулювання цілей державної політики. Другий етап - переробка даних - включає в себе співвіднесення отриманих повідомлень із домінуючими цінностями, нормами та стереотипами держави, тогочасним станом справ, преференціями правлячих кіл, а також уже наявною в органах управління "старою" інформацією. Далі ця відібрана інформація стає підставою для прийняття рішень з метою підтримки стабільності функціонування політичної системи і ці рішення, на завершальному етапі, забезпечують реалізацію поставлених цілей. Отримані результати вже в якості "нової" інформації через механізми зворотного зв'язку надходять на перший блок, виводячи систему на наступний рівень функціонування.
   Вихідним поняттям усіх вище описаних моделей аналізу політичного життя є "політична система". Кожна із них є доволі ефективним засобом для вирішення конкретних завдань політологічного дослідження чи достатнім підґрунтям для прийняття політичного рішення. До того ж, сьогодні можна знайти і чимало інших описів застосування системного аналізу, деталізацій його методик та процедур в контексті його використання при розв'язанні соціально-політичних задач. Втім, ця проблематика знаходиться в центрі уваги здебільшого західних вчених, в той час як серед вітчизняних науковців вона не здобула належної популярності та уваги, незважаючи на свою ефективність.
   Як наслідок, в українській політиці та політології повною мірою не використовуються можливості здійснювати експерименти не в реальній соціально-політичній системі, а на її моделі, створеній за допомогою системного аналізу, що, своєю чергою, призводить до значних негативних наслідків. Насамперед, це суттєво знижує ефективність прийнятих політичних рішень. До того ж, необхідність перевірки висновків на практиці ще більшою мірою ускладнює завдання науковців, оскільки такі експериментування постійно змінюють параметри соціально-політичних систем і попередні висновки втрачають свою актуальність. Врешті, з моральної точки зору, така ситуація є загрозливою, оскільки жертвами невдалих дослідів стають живі люди. На противагу цьому, на Заході, уже є загальноприйнятою практика, коли важливі суспільні рішення проходять попередню апробацію саме за допомогою системного аналізу [5].
   Однією із перешкод, які стоять на шляху розвитку системного аналізу як способу дослідження соціально-політичних явищ та процесів може бути недостатнє розуміння можливостей цього методу та його дійсних переваг та перспектив вітчизняними вченими. Його застосування в політології справді має певну специфіку. Перш за все, слід враховувати особливість політичних відносин, які, зазвичай, характеризують як "суб'єкт-суб'єктні". Тому виникає проблема об'єктивності дослідження політичної системи, яка, крім того, є надзвичайно динамічною і кожна із її складових та взаємодій між ними перебуває у постійному русі. Водночас, системний аналіз буде проведений вірно, якщо будуть враховані усі фактори та показники без покладання на інтуїцію чи суто особистий емпіричний досвід.
   Оскільки проблема суб'єктивності є актуальною для будь-якої соціальної науки, це особливо важливо враховувати при проведенні системного аналізу політичних явищ. Ідеологічні переконання аналітика, матеріальна залежність чи особисті уподобання можуть суттєво вплинути на результати дослідження уже на першому його етапі (пізнання), відповідно деформувавши усі подальші кроки [6]. Наприклад, при проведенні системного аналізу з метою з'ясування оптимальної кількості партій для України, на дослідника може вплинути той факт, що він чи вона виховувалися в однопартійній системі, яка мала чимало недоліків. Тому, якщо ця система відхиляється як неприйнятна чи неефективна без достатніх підстав уже на першому етапі, а не розглядатиметься як один із можливих варіантів і буде виключена лише після завершення усіх етапів дослідження, системний аналіз проведений невірно. Як наслідок, надзвичайно важливо (а водночас і складно - що і є недоліком системного аналізу при дослідженні соціально-політичних явищ) забезпечити максимально можливу об'єктивність дослідника та зібраних фактів та даних.
   Із цією проблемою тісно пов'язана друга - неможливість точно виміряти усі вихідні індикатори [7]. На відміну від фізико-технічних систем, де показники мають певну одиницю виміру та будь-які відхилення є передбачуваними через наявність твердих закономірностей (наприклад, у формі формул, блок-схем, алгоритмів, тощо), політичній системі такі закономірності не притаманні і зміни не завжди залежать від чітко означених факторів. Постійно існує ймовірність помилкового визначення підтримки та вимог (використовуючи термінологію Істона), адже соціологічні опитування чи, навіть, вибори не повністю відображають ставлення населення до тієї чи іншої проблеми. Тобто, розробляючи, наприклад, будь-який електронний пристрій, можна точно передбачити, що він працюватиме з певною напругою, в той час як забезпечити таку ж ймовірність прогнозування прихильної чи негативної громадської думки практично неможливо.
   Третьою проблемою системного аналізу як методу дослідження соціально-політичних явищ є складність точної постановки проблеми [8]. Приміром, системний аналіз може бути застосований вченим на замовлення політичної партії з метою обрання стратегії, яка максимально збільшить її шанси на перемогу на виборах. Однак, ця загалом успішна стратегія може не призвести до очікуваного результату, якщо в останній день передвиборчої кампанії раптом з'ясується, що лідер партії, наприклад, зраджує свою дружину. Відповідно, в кінцевому підсумку, системний аналіз не був проведений належним чином, оскільки при формулюванні проблеми не було враховано особливість самої особистості лідера та потенційний вплив, який риси його характеру можуть здійснити на успішність даної стратегії ведення передвиборчої кампанії.
   Водночас, усі ці недоліки є суто технічними та можуть бути усунуті, якщо системний аналіз застосовується вірно та з ретельним дотриманням усіх принципів та послідовності його процедур. Вище перелічені проблеми дійсно є суттєвими для вітчизняних науковців, оскільки при здобутті освіти в галузі соціальних наук недостатня увага приділяється міждисциплінарності та спроможності розв'язувати завдання у соціально-політичній сфері за допомогою методів, які тут традиційно вважаються більш характерними для природничих та технічних наук. Хоча уже здійснюються перші спроби вибудувати моделі політичної системи для дослідженні того чи іншого процесу чи явища, однак, слід пам'ятати, що моделювання - це лише один із методів системного аналізу і при його застосуванні варто покладатися на його основні принципи та процедури цього підходу загалом.
   До того ж, в другій половині XX ст. практично в будь-якій сфері діяльності (науці, технології, промисловості, управлінні, тощо) людина зустрічається з комплексними проблемами, які можна віднести до різних систем (природних, технічних та соціальних), а не з окремими ізольованими явищами та процесами, тому саме системний аналіз, який дає змогу розглядати світ як сукупність взаємопов'язаних елементів, дозволяє розробити стратегії їхнього вирішення [9]. Це особливо актуально для України. Системний аналіз тут отримав певне поширення ще за часів УРСР, але лише у природничо-технічній сфері. Розвивалися математичні методи системного аналізу в кібернетиці як науці управління, зокрема, в теорії автоматичного контролю, ідентифікації складних систем, оптимізації, стохастичному програмуванні, створенні штучного інтелекту, тощо [10]. Наукові досягнення цих досліджень успішно впроваджувалися в економіку та промисловість, наприклад, металургію, авіацію, контроль за продуктивністю, тощо. Проте, системний аналіз практично не застосовувався при вивченні соціально-політичних процесів. Як наслідок, десятиліття ідеологічного впливу Радянського Союзу призвели до того, що у вітчизняній науці саме ці проблеми стають особливо актуальними, але перешкодою є відсутністю досвіду розробки стратегій їхнього вирішення за допомогою методу, який уже довів свою дієвість в цьому контексті на Заході.
   Соціально-політичні процеси в сучасній Україні проходять через період трансформації у трьох вимірах. Насамперед, відбувається інституціоналізація державності та формується відповідна самоідентифікація громадян із суверенним утворенням, а не із республікою як складовою союзу. Трансформується і політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади - від тоталітаризму до демократії. Врешті, реформується і економіка - від планово-адміністративної до ринкової. Відповідно, становлення вітчизняної політичної системи потребує виважених політичних рішень, які б ґрунтувалися на ретельному науковому аналізі усіх цих та інших явищ та процесів. Саме системний аналіз дає змогу відповісти на питання, які виникають у сфері управління та контролю складними системами, до яких безумовно відноситься і політична [11].
   Враховуючи все вище зазначене, очевидно, що системний аналіз матиме практичне застосування при вирішенні дійсно важливих проблем, що виникають у процесі становлення політичної системи сучасної України. Проведення системного аналізу соціально-політичних явищ буде доцільним при вивченні енергозабезпечення, глобального потепління та зміни клімату, політичних криз, становлення інформаційного суспільства, тощо [12]. Наприклад, він потенційно може сприяти розв'язанню дилеми у системі соціального забезпечення. Соціальний захист виконує дві функції: акумуляція ресурсів через створення можливостей для працездатного населення заощаджувати кошти для їх подальшого використання на власні потреби та потреби суспільства в ті періоди, коли виникає необхідність, та перерозподіл цих ресурсів (прямий трансфер фондів від активних до неактивних груп населення). Ці функції прямо суперечать одна одній, що стає особливо складною проблемою в період демократичного транзиту, оскільки збільшення податків та зборів з метою акумуляції коштів гальмує економічний розвиток, переводячи більшу частину населення із статусу активних в статус неактивних. З іншого боку, ці кошти терміново необхідні для допомоги тим, хто з різних причин не може самостійно себе забезпечувати [13].
   Системний аналіз дозволяє також прогнозувати та вираховувати ризики та ймовірні наслідки економічних криз та природних чи техногенних катастроф. Ці явища важко передбачити з максимальною точністю та запобігти їм, проте, саме системний аналіз дає змогу виробити стратегію дій у всіх можливих варіантах розвитку подій. Наприклад, досі немає однозначної думки про те, як розгортатиметься сучасна світова фінансова криза. Вчені та експерти висловлюють різні позиції. Деякі із них вважають, що її розвиток слід зображувати літерою "V" (швидке падіння і такий же стрімкий підйом економіки), інші - літерою "U" (падіння економіки, тривалий час перебування "на дні", і аж тоді відновлення). Існує думка, що найймовірніший сценарій розвитку подій найкраще відображає літера "W" (декілька хвиль економічної кризи), врешті, є навіть песимістичний прогноз (літера "L" - дуже довгий період застою, який може і не завершитися підйомом економіки до попереднього рівня). При цьому, саме системний аналіз дав би змогу розробити стратегію дій нашої держави у будь-якому із цих випадків із максимально можливим врахуванням усіх факторів та впливів як ззовні, так і зсередини.
   Таким чином, системне бачення світу зумовило тенденцію до міждисциплінарності у науці та, врешті, призвело до виникнення системного аналізу. Його сутністю стало вивчення певних цілісних одиниць - систем. Спочатку системний аналіз використовували як прикладну методологію управління складними системами. В цьому контексті його вважають найуспішнішою спробою впровадження системного підходу в практичну діяльність. Однак, прикладна спрямованість системного аналізу аж ніяк не применшує його методологічного та теоретичного значення. Таке поєднання ефективності застосування в практичній діяльності із теоретико-методологічним наповненням дозволяє його успішно застосовувати в усіх галузях науки, в тому числі і в політології.

1. Easton D. A Systems Analysis of Political Life I David Easton. - New York: Wiley, 1965. - P.17.
2. Там само. - P.32.
3. Jayapalan N. Modern Political Analysis I N. Jayapalan. - New Delhi: Atlantic, 1999. - P.29.
4. Ibid.- P.38.
5. Шабров О. Системный подход и компьютерное моделирование в политологическом исследовании / Олег Шабров // Общественные науки и современность. - 1996. - №2. - С.109-110.
6. Там же. - С.100.
7. Quade Е. Problems Associated with Systems Analysis I E. S. Quade.- Santa Monica, CA.: Rand Corporation, 1966. - P.3.
8. Там само. - P.15.
9. Sadovsky V. Systems Approach and General Systems Theory - State of the Art, Main Problems and Prospects for Development I V. N. Sadovsky II Systems Research: Metodological Problems I M Gvishiani. - Oxford: Pergamon Press, 1984. - P. 17.
10. Згуровський М.З. Стан та перспективи розвитку методології системного аналізу в Україні / М. 3. Згуровський // Кібернетика і системний аналіз. - 2000. - № 1. - С.101.
11. Там само. -С.102.
12. Там само.-С.102-103.
13. Там само.-С.102.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com