www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Концепція "кокуса" Моисея Острогорського: від партійного лідерства до олігархізаціі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Концепція "кокуса" Моисея Острогорського: від партійного лідерства до олігархізаціі

А.Б. Москалюк, асп., КНУТШ, Київ

КОНЦЕПЦІЯ "КОКУСА" МОИСЕЯ ОСТРОГОРСЬКОГО: ВІД ПАРТІЙНОГО ЛІДЕРСТВА ДО ОЛІГАРХІЗАЦІІ

   Розкривається зміст концепції "кокусу" в контексті критичної теорії політичних партій М. Острогорського та її методологічне значення для аналізу процесів бюрократизації та олігархізації.

   The concept of "Caucus" in the context of M. Ostrogorsky critical theory of political parties and its methodological importance for analyzing of bureaucratization processes is researched in the article.

   Концепція "кокуса" M.Острогорського важлива як безумовно значиме, основне явище теоретичної думки, що істотно вплинуло на розвиток соціально-політичних ідей у XX столітті. Елітарність сучасного суспільства, утворення партійної еліти - це реальність. Тенденція олігархізаціі' у розвитку масових політичних організацій вважається загальновизнаною та підтвердженою історичною практикою й подальшими дослідженнями в партології.
   Як дослідник політичних партій, Острогорський набагато більше відомий на Заході, ніж у Росії. Перша й головна причина цього полягає в тому, що учений більшу частину свідомого життя прожив в Європі й писав в основному французькою мовою. Переклад основного його праці "Демократія та політичні партії" з'явився в Росії лише після смерті М.Острогорского, в 1927 році. Друга причина більшої наукової розробленості спадщини М.Острогорского в західних країнах - ідеологічні установки, котрі діяли в СРСР протягом більше 70 років, які перешкоджали розвитку вивчення немарксистської соціології.Серед західних учених, котрі у свій час звернули увагу на ідеї М. Острогорского, необхідно відзначити насамперед С Ліпсета, Р. Баркера, К. Говард-Джонстона й Р. Маккензі. Водночас проте у їхніх роботах не можна простежити які-небудь концептуальні підходи до творчості М.Острогорского, відрізняються лише їхні оцінки значущості ідей російського вченого для західної партології.
   Метою даної статті є розкриття змісту концепції "кокуса" М. Острогорського як складової його критичної теорії політичних партій.
   Книга М.Острогорського "Демократія та організація політичних партій" була вперше видана французькою мовою в 1898 році, потім англійською мовою в 1902 році (російською мовою з назвою "Демократія та політичні партії" вийшла в Москві в 1927р. - 1 том й в 1930 -2 том). Це було перше порівняльне дослідження політичних партій, завдяки чому М.Острогорський вважається одним із піонерів порівняльного підходу в соціології політичних відносин і науці про політику. Він був також першим, хто піддав науковому аналізові діяльність партії як великої організації. Висновки, зроблені із цього аналізу, були песимістичними.
   М.Острогорский належав до того напряму соціально-політичної думки, що базується на визнанні домінуючої ролі суспільства над державою. Для нього характерним є визнання пріоритету соціальних зв'язків між індивідами над соціальною й політичною ізоляцією в підтримці стабільності суспільства. Тому одним із центральних питань у його дослідженні є проблема стійкості нових соціальних відносин, а це значить і життєздатності самого демократичного суспільства, коли "...пришестя демократії зруйнувало існуючі рамки політичного суспільства, ієрархія класів та їхнє внутрішнє співвідношення були знищені, і традиційні соціальні зв'язки, котрі поєднували індивіда з колективом порвалися" [1].
   Оскільки М.Острогорський не сумнівався в тому, що демократичний рух, який розвивався разом з поширенням загального виборчого права, є історично закономірним, то вихідним пунктом його емпіричного дослідження стає аналіз конкретних результатів реалізації загального виборчого права.
   На думку М.Острогорського, проголошення загального виборчого права, що привело до правління чисельної більшості, тільки ускладнило проблему управління: "прийнятий новітніми демократіями представницький спосіб правління тільки іззовні розв'язує це питання. Він зовсім не змінює суть питання, тому що чи не із народних мас виходить національне представництво?" [2].
   Подібне бачення соціального можна інтерпретувати як розуміння того факту, що потреба індивіда в соціальній ідентифікації в умовах тотальної ізоляції веде до появи нової соціальної ролі політичних структур, а саме політичних груп, здатних змусити знайти себе в політичному полі. Можливо, тому М.Острогорський помічає зростаючу роль політичних партій і звертається до їхнього вивчення.
   Його тривожить той факт, що політичні партії, пропонуючи можливість якщо не соціальної, то політичної ідентичності на основі соціальної доктрини, вимагають, як наслідок, глобальної прихильності. Він показує процес трансформації старих партій у перманентні політичні організації, орієнтовані на завоювання влади. Претендуючи спершу на роль виразника "народних інтересів", вони поступово монополізують державне управління.
   Первісний задум М.Острогорського полягав не стільки в тому, щоб дати історичний опис партій у політичному процесі, скільки в тому, щоб зрозуміти й спробувати вирішити проблему відповідності нових методів управління: демократичного представницького правління й політичних партій "соціальному синтезові", без якого неможливе існування суспільства, що розуміється ним як органічно структуроване ціле.
   У передмові до першого тому своєї книги М.Острогорський порушує це питання наступним чином: "Чи наближає він (досвід політичних партій. -A.M.) до відтворення в новому синтезі політичного суспільства, яке вийшло з демократичної революції?" [3].
   Відповідь, до якої приходить він у ході дослідження, негативна: "загальне виборче право вкоренилося в демократії з його недоліком - властивим йому синтезом без попереднього аналізу", тобто цей синтез не відповідав вимогам органічності. Партії захопили для себе роль політичної мобілізації мас, залишивши пригніченому та апатичному виборцеві роль звичайного статиста. Процес олігархізаціі' партій супроводжується формалізацією й машинізацією політики. Губиться зміст представницької демократії, вона вже не представляє все розмаїття думок та інтересів.
   М.Острогорський був одним з перших, хто у вирішенні подібних проблем звертався до вивчення елементів реального політичного процесу, поведінки його дійсних учасників: політичних організацій, лідерів, мас, а також "політичних вподобань", тобто переконань і вірувань людей щодо політики. Значення його роботи полягало в самій постановці подібних питань, у формулюванні найбільш істотних тенденцій у подіях, що відбуваються; у правильному підборі фактичного матеріалу й застосуванні порівняльного й історичного методів у дослідженні. М.Острогорський використовує порівняльний метод як у наднаціональному історичному контексті, намагаючись знайти загальне в культурно-історичному розвитку й політичних системах досліджуваних країн, так і в зясуванні внутрішніх національних тенденцій політичного життя та еволюції партійних систем.
   Оскільки М.Острогорський ототожнював демократію з особистою участю партійних мас в управлінні й оскільки він прийшов до висновку, що в кожній масовій партії влада перебуває в руках партійного апарата, то, на його думку, партії незалежно від ідеології, що пропагується, неминуче здобувають недемократичний характер.
   У XXI столітті, як показує практика, ситуація майже не змінилася. У партії боротьба між фракціями іноді буває більш запеклою, аніж боротьба партій-суперниць. Члени партії найчастіше об'єднуються загальним прагненням використати політику якомога вигідніше у своїх цілях. У партії існує безпринципна гонитва за владою. Як правильно зазначав М. Острогорський: "Ледь відрізняючись одна від одної за своїми методами, партії переважно намагаються забрати владу одна в одної" [4].М.Острогорський досліджує внутрішню організацію буржуазних партій і робить висновок, що спочатку в партію вступають усі на однакових правах, але протягом розвитку партії утворюється коло людей, котре пов'язує політичну верхівку й саму партію. Таке утворення він називає кокусом партії. "Кокус"- прізвисько, яке традиційно пов'язувалося в історії міжпартійної боротьби з уявленнями про маневри і хитрування безсоромних, непорядних ділків, що пов'язані з виборами, з їхнім інтриганством, політичною корупцією тощо. "Кокус" - закриті збори партійних лідерів для попереднього обговорення політичних й організаційних питань. Система "кокуса", створена "одним нонконформістським священиком" (за зауваженням М.Вебера) і Джозефом Чемберлєном в 1868 році в Бірмінгемі, стала центральною ланкою в оформленні ієрархічної структури Ліберальної партії Англії. Консервативна партія Англії пішла тим же шляхом в ієрархії своєї організації без особливих розходжень. "Кокус" призначає кандидатів для парламентських виборів і видає себе за єдиного й законного представника партії. Його функції досить різноманітні, вони полягають: у координації всієї партійної роботи в масі електорату, у підборі кадрів для партійного апарату, у здійсненні пропаганди та маніпулюванні суспільною думкою, контролі за висуванням кандидатів в органи місцевого самоврядування та парламент, а також у контролі за діяльністю депутатів у парламенті [5;6].
   На відміну від традиційних носіїв влади, "кокус" (принаймні в розвиненому своєму вигляді) не тільки не прагне афішувати свій вплив у суспільстві та партії, але, навпаки, ретельно приховує його. Виникнувши спочатку як спеціалізований орган, що забезпечує зв'язок парламентських партій з масами виборців, "кокус" згодом стає інститутом, що відає мобілізацією мас у підтримку тієї або іншої програми, координацією всієї партійної роботи в масах, підбором і призначенням функціонерів на керівні посади в місцевому та центральному апараті і, нарешті, здійсненням пропаганди партійної ідеології.
   Із самого початку свого існування "кокус" заявив про себе (наприклад, у Ліберальній партії Англії) як про впливову силу, яка для зміцнення своєї влади й престижу не зважає на традиції й може усувати навіть досить авторитетних політичних діячів. Сам характер влади "кокуса" полягає в маніпулюванні матеріальними ресурсами, кадрами, інформацією, не піддається точному визначенню й може бути розкритий лише шляхом ретельного аналізу інфраструктури партійно-адміністративної машини.
   Таким чином, можна дійти висновку: "кокус" стає механізмом, котрий дає змогу невеликій кількості людей контролювати й спрямовувати поведінку партійних лідерів і мас. "Кокус" є первинним організаційним осередком партії, котрий забезпечує зв'язок центру (політичного керівництва) з масами. Він є політичним механізмом, що дає змогу вузькому колу партійних лідерів зосереджувати у своїх руках владу над партійними структурами. Сам факт утворення такого центру виступає в концепції М.Острогорського як вирішальна стадія консолідації партії, початок її бюрократизації та централізації в ній влади. "Кокус" знищує в партії вільне змагання кандидатів, замінюючи їх лише кандидатами зі штампом "кокуса". Відбувається процес диференціації й у самому "кокусі". Депутати стають повністю відірваними від основної маси виборців і від влади партійних політиканів.
   Постає наступне питання: чи можна назвати "кокус" політичною елітою? Політична еліта - поняття, що відбиває особливу роль верхівки панівного класу, насамперед тієї його частини, що безпосередньо здійснює політичне керівництво суспільством, стоїть за кермом державного управління [7]. Тобто, якщо партія перебуває при владі, то її верхівка і є політичною елітою держави. Але яка ж це еліта? Еліта, яка за своєю суттю є недемократичною, тяжіє до олігархічних тенденцій і дбає лише про завоювання підтримки електорату. Навіть якщо ця підтримка стає квазіпідтримкою. Особисті якості кандидата не є важливими. Від депутата вимагається капітал, приєднання без застережень до політики партії, підпорядкування партійним босам. Відбувається процес олігархізації й бюрократизації партії.
   Вся діяльність партії зводиться до проведення кампанії"! не стільки на переконання, скільки на гіпнозування виборців. Партії суперничають у засобах введення в оману виборців. Політичні партії залежать у фінансовому становищі від верств населення, котрі володіють значними матеріальними ресурсами, які і визначають політику партії. "Функція мас зводиться до того, щоб заслуговувати правителів" [8]. Утворюється замкнене коло: економічна еліта або зростається з політичною, або формує політику правлячої партії, надаючи кошти для її розвитку. Ще раз звернемось до М.Острогорського: "маса - це лише "ряд нулів, що збільшують значення тієї цифри, котра пишеться попереду них" [9].
   Російський політолог М. Острогорський на основі порівняльного аналізу партійних систем Великій Британії та США дійшов висновку, що для подолання "партійного ярма" необхідно створювати тимчасові ініціативні об'єднання громадян, які не здатні стати бюрократичними за своєю суттю. Такі структури можуть слугувати противагою системі "постійних партій", оскільки вони дають змогу всім активним громадянам впливати на політичне життя. М.Острогорський розглядав активного громадянина як "наріжний камінь демократії".
   Елітарність сучасного суспільства, утворення партійної еліти - це реальність. Тенденція олігархізації в розвитку масових політичних організацій тепер вважається загальновизнаною й підтвердженою історичною практикою та подальшими дослідженнями в партології. Політичні партії як засіб консолідації різних інтересів претендують на вираження інтересів усього народу. У деяких випадках вони дійсно виконують дану функцію, але найчастіше використовують це з метою пропаганди в боротьбі за електоральну підтримку. Насправді політичні партії не є представниками інтересів усього народу, як вони в цьому намагаються переконати виборців. Партійні функціонери усе більше зацікавлені в самозбереженні організації. Із засобу для здійснення поставленої мети організація перетворюється в самоціль, "їхнє найголовніше завдання, як зазначає інший представник критичної теорії політичних партій Р.МІхельс -досягти сиюмінутного успіху для партії. їхні програми складені, головним чином, для потреб війни, що ведеться між партіями; поряд із проблемами, дійсно висунутими народним життям, вони створені тільки для того, щоб можна було пограти в орел або решку" [10].
   Найбільш важливими завданням для партії стає зростання кількості членів і парламентських мандатів, що безпосередньо пов'язане із проведенням власної політики. Варто зазначити, що вибраний войовничими особами, з яких зазвичай складається "кокус", кандидат повинен, насамперед, представляти погляди партійної організації, уподобання більшості, яка її складає. "Кокус" навіть за найсприятливіших обставин представляє виборчі маси тільки частково. На думку М.Острогорського, партії не є більше об'єднаними загальними принципами та прагненнями; розколоті часто усередині, вони підтримуються штучно. "їхня найважливіша турбота - існувати, а найвищий подвиг лідерів - не які-небудь великі справи, а збереження партії живою, та мимоволі пригадується вислів: "Щоб зберегти життя, втрачають сенс життя" [11].
   М. Острогорський визначає дійсну сутність партії як "асоціації, котра складається із жменьки людей, які одержали мандат від настільки ж обмеженої кількості партійних одновірців; її виборний характер визначається тільки стимулюванням виборчої процедури, що передує її утворенню, а її представницька цінність обмежується войовничими членами партії" [12].
   М.Острогорським чітко показано процес перетворення традиційної партії в консолідовану організацію, котра не має жодної іншої мети, окрім власного зростання. Лідери самі стають заручниками організації, яку вони створили, перетворюються в рупор партійної машини або, за термінологією вченого, у її фонограф. "Кокус", який згуртовував навколо себе як передових, так і найактивніших членів партії, - писав він, - незабаром перетворювався у фракційну силу для групи, повної сектантського духу, з часом він ставав ще більш нестерпним, тому що народна форма його організації давала йому привід видавати себе за єдиного й законного представника ліберальної партії. Цей дух "кокуса" не затримався позначитися в здійсненні ним свого першого завдання: у призначенні кандидатів для парламентських виборів" [13].
   Завдання самозбереження партії визначається її найважливішою та єдиною метою - боротьбою за владу, до неї зводиться в остаточному підсумку вся діяльність політичних партій. Існуюча процедура виборів дає змогу зосереджувати всі свої сили на боротьбі за депутатські місця. Але досягнення більшості в парламенті призводить до таких наслідків представницького й парламентського режиму, котрі розглядаються М.Острогорським як кінець вільного представництва й деградація палати: "Тепер завдяки існуванню "кокуса", в одній та іншій партії досить одного знака батога для того, щоб відповідні асоціації зажадали від їхніх найвпертіших членів слідування за лідером. І якщо вони не бажають бути переобраними, їм залишається тільки підкоритися" [14]. Депутати не можуть більше голосувати вільно в палаті, що призводить до зниження рівня відповідальності, незалежності й втрати гідності членів парламенту: "Тому що більшість поклала функцію приведення до руху цієї машини на своїх лідерів, на міністерство, останнє негайно використало це не тільки проти опозиції, але й проти членів або окремих фракцій своєї власної партії" [15]. Партії стають "машинами" з висування професійних політиків й "лідерів гіршої якості" [16].
   Функції політичного рекрутування М.Острогорський надає особливо важливого значення в демократії, однак саме тут політичні партії виявляють свою неспроможність. Вони постачають політиків, які, на жаль, не керуються моральними засадами й почуттям боргу. М.Острогорський зауважує, що величезна більшість "кокуса" не має навіть середнього інтелектуального рівня. "Зазвичай ці люди не грішать освіченістю", - з гіркою іронією зауважує він. Простежуючи анатомію політичних партій, М.Острогорский звертає увагу на те, що з утворенням "кокуса" процес концентрації влади й бюрократизації не зупиняється, але йде значно далі. Оскільки виконавчий комітет занадто багаточисельний для того, щоб діяти, у його середовищі утворюється "інтимний гурток", який сконцентровує всю владу.
   Розмірковуючи про взаємовідносини рядових членів партії та лідерів, М.Острогорський пише: "Кокус" тримає в руках своїх членів приманкою чи ілюзією виконаного обов'язку, або задоволенням їхнього самолюбства... Перш за все - це насолода владою, впливовістю, радість людей, котрі відають великими справами. Зазвичай, політичні машини виставляють кандидатів високої гідності, репутація та соціальний статус котрих завчасно, здається, виключає думку про те, що вони стають підкореними машині, але завдяки слабкості їхніх характерів чи відсутності прозорливості вони стають, безсумнівно, слухняним знаряддям в руках витончених керівників машини; вони будут робити те, чого бажає машина, і виравдовувати її дії своєю репутацією" [17].
   М.Острогорський стверджує, що усунути політичну елітарність можна лише за рахунок громадського самоврядування. Однак, як свідчить досвід, на нинішньому етапі розвитку людської цивілізації самоврядування народу - це лише привабливий ідеал, утопія. Для демократичної держави першочергове значення відіграє не боротьба з елітарністю, а вирішення проблеми формування найбільш кваліфікованої, результативної й корисної для суспільства політичної еліти, її своєчасного якісного відновлення, запобігання тенденції відчуження від народу й перетворення в замкнену пануючу привілейовану касту. Іншими словами, мова йде про необхідність створення відповідних інститутів, які забезпечували б ефективність політичної еліти і її підконтрольність суспільству.
   І якщо "кокус" - це механізм, котрий дає змогу невеликій кількості людей контролювати і спрямовувати інтереси мас, то він повинен складатися з осіб, які мають високий інтелект, талант, здібності та професійність. Партійна еліта повинна бути більш моральною в порівнянні із середніми показниками конкретного соціуму. Тільки за наявності таких умов процес олігархізації та бюрократизації партії не буде настільки загрозливим для суспільства яким він є зараз.
   Таким чином, досліджуючи внутрішню організацію буржуазних партій, М.Острогорський доходить висновку, що спочатку в партію вступають усі на однакових правах, але у процесі розвитку партії утворюється коло людей, котре уособлює політичну верхівку й саму партію. Таке утворення він називає "кокусом" партії. Концепція "кокуса" М. Острогорського розкриває фундаментальні проблеми внутрішньопартійної організації, визначає її основні недоліки та негативні тенденції розвитку - тяжіння до узурпації влади верхівкою, бюрократизації та олігархізації. Концепція "кокуса" є надзвичайно актуальною, в чому можна переконатися на прикладі сучасних партій, в діяльності котрих яскраво простежуються тенденції бюрократизації. Саме тому ця концепція потребує подальших наукових розробок в галузі партологіїта елітології.

1. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. Т. 1: Англия / Предисловие Е.Б.Пашуканиса; пер. с франц. A.M. Горовиц. - М.: Изд. Комакадемии, 1927. - С.15.
2. Там же.
3. Там же.
4. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. Т. 2: Соединенные Штаты Америки / Пер. А.М.Демьяновой. - М., 1930. - С. 293.
5. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. Т. 1: Англия / Предисловие Е.Б.Пашуканиса; пер. с франц. A.M. Горовиц. - М.: Изд. Комакадемии, 1927. - С.170-176.
6. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные сочинения. - М., 1990. - С.676-684.
7. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост. Ю.И.Аверьянов. - М.: Изд. Московский коммерческий университет, 1993. - С.165.
8. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. Т. 2: Соединенные Штаты Америки / Пер. А.М.Демьяновой. - М., 1930. - С. 278.
9. Там же. - С.276.
10. Михельс Р. К социологии партии в условиях современной демократии. Исследование олигархических тенденций, действующих в жизни групп // Диалог. - 1990, № 9, С.26.
11. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. Т. 1: Англия / Предисловие Е.Б.Пашуканиса; пер. с франц. A.M. Горовиц. - М.: Изд. Комакадемии, 1927. - С.268.
12. Там же. - С.269.
13. Там же. - С.268.
14. Там же. - С.272.
15. Там же. - С.263.
16. Там же.
17. Там же. - С.272.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com