www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Політична участь як основа політичної діяльності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Політична участь як основа політичної діяльності

М.О. Призіглей, асп.

ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ ЯК ОСНОВА ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   Розкрито сутність поняття політичної участі, проаналізовано підходи зарубіжних та вітчизняних вчених до визначення цієї категорії. Розглянуто специфіку політичної участі як основи політичної діяльності, прослідковано співвідношення цих понять.

   The essence of concept of political participation is exposed, the approaches of foreign and domestic scientists are analyzed in definition of this category. The specific of political participation as basis of political activity is considered, correlation of these concepts is traced.

   Становлення України як суверенної та демократичної держави - процес складний, довготривалий і далеко неоднозначний. Кардинальні зміни відбуваються в усіх без винятку сферах життя нашого суспільства, але найпомітніші з них ті, що стосуються свідомості громадян, їхньої життєвої позиції, участі у державотворчих процесах.
   Зміни у політичній поведінці електорату, перехід від політичної пасивності, абсентеїзму до активних дій і навпаки, як свідчить історія політичної науки, є вирішальним аргументом на внесення змін до існуючих правил політичного процесу.
   Політична участь як суспільний феномен, який потребує комплексного дослідження, тривалий час залишалася поза увагою українських науковців. На початку 90-х pp.. в Україні, в умовах демократизації політичної сфери та зі збільшенням проявів громадянської активності інтерес наукової спільноти до проблеми політичної участі значно зріс. Популяризувалися та активізувалися наукові доробки західних політологів щодо поняття участі громадян у політиці. Разом з тим почалося переосмислення цієї проблематики в контексті українських реалій.
   Нині до політики в широкому розумінні залучена переважна більшість пересічних громадян України, що засвідчує їх небайдуже ставлення до того, що відбувається в державі. Так, останнім часом в Україні спостерігається досить висока активність громадян під час виборчих кампаній, опитувань громадської думки, інших суспільно-політичних акцій, що є ознакою демократичного розвитку суспільства.
   Метою статті є визначення поняття політичної участі та розкриття його специфіки як основи політичної діяльності.
   Вивчення поняття політичної участі носить міждисциплінарний характер. Це питання вивчається в політології, філософії, соціальній і політичній психології, загальній соціології і соціології в політиці, що загалом визначає різноманітність підходів до вивчення цієї проблеми.
   Найбільш широку теоретичну та методологічну базу для вивчення проблеми політичної участі представляють праці західних, зокрема американських політологів та соціологів. У сучасній зарубіжній політичній науці розроблені і узагальнені способи і методи вивчення політичної участі, проаналізовано характер прояву політичної участі в різних соціально-політичних умовах. Серед них особливе місце займають праці Г. Алмонда, С Верби, Р. Даля, Р. Кловарда, Р. Міллса, Л. Мілбрайта, Б. Барбера, Д. Ціммермана, Дж. Нагеля, Н. Ная, Р. Патнама, К. Пейтмен, С. М. Ліпсета та інші.
   У російській політичній науці варто виокремити наукові доробки таких дослідників як Г. Артемов, Д. Гончаров, О. Мелешкіна, В. Петухов, Ю. Шевченко, О. Шестопал, А. Клюев та ін.
   Проблема залучення громадян до сфери політичних відносин все більше привертає увагу і вітчизняних вчених, серед яких І. Алєксєєнко, Н. Дембіцька, В. Речицький, Л. Угрин, О. Чемшит, І. Воронов, В. Бортніков, Н. Ротар та ін.
   Участь як соціальне явище являє собою важливу складову життєдіяльності суспільства. В широкому розумінні приймати участь означає мати частину, долю в якій-небудь справі; бути причетним до якої-небудь справи предметно і морально [1].
   Проблема участі, яка передбачає не лише політичну участь громадян, але і інші діяльнісні аспекти - їх громадянську, а також соціальну активність на різних рівнях, від сім'ї та школи, локальної спільнот до суспільних рухів, громадянських ініціатив, розглядається в західних демократіях як одна з найважливіших характеристик постіндустріального суспільства.
   Політична участь органічно пов'язана з демократичними процесами, станом громадянського суспільства, публічною політикою, є її важливим компонентом.
   Політична участь громадян є одним із найважливіших критеріїв легітимації існуючої системи влади та збереження демократичного режиму. Без широкої участі, відповідно, забезпечення участі громадян у прийнятті політичних рішень неможливо досягнення суспільної згоди, само відтворення громадянського суспільства. Політична участь нерозривно пов'язана з виникненням правової та конституційної держави, легітимність якої передбачає схвалення існуючого порядку громадянами держави.
   Існує багато підходів, в межах яких висвітлюються певні аспекти проблеми політичної участі. В сучасній світовій науковій літературі феномен політичної участі отримав всебічну розробку з точки зору структури, форм, рівнів, методів, ідеологічних і соціальних аспектів цього явища. Однак сутність політичної участі набагато складніша, ніж здається на перший погляд. Аналіз сучасного стану вивчення політичної участі істотно ускладнюється як багатогранністю цього явища, використанням різних методологічних підходів для його пояснення, так і складністю термінологічної визначеності основних понять. Існує велика кількість тлумачень терміну "політична участь", більшість з яких, до того ж, є дуже розмитими. Ці тлумачення відображають еволюцію від спеціальних до більш загальних уявлень про досліджуване явище. Крім того, для опису феномену політичної участі використовують такі поняття, як "громадянська участь", "політична поведінка", "політична активність", "політична діяльність". Це свідчить, що сам феномен активності є складним і багатогранним.
   Питання політичної участі бере свій початок ще з античних часів, з початком становлення первісних форм державності. Платон та Арістотель розглядали участь громадян у справах грецького полісу як одну з причин зміни форм державного устрою, високо оцінюючи роль політичної участі у становленні ідеальної держави. Кожна наступна епоха характеризувалась набуттям додаткових рис. В новітні часи політичну участь характеризували переважно як безпосередню участь громадян у виборах та державному управлінні. Н. Макіавеллі розглядав її як засіб для створення ідеальної стратегії для правителя. Ж. Боден аналізував політичну участь вивчаючи роль носіїв суверенітету і різних режимів правління, а Ш. Монтеск'є розумів її через форми і принципи правління.
   Отже, майже до 50-х pp. XX ст. політичну участь в соціології та політичній науці переважно розглядали як участь у виборах та державному управлінні. Саме на другу половину XX ст. припадає світовий досвід з вивчення форм участі громадськості в діяльності органіввлади у зарубіжній політичній науці. З цього часу поняття політичної участі почало набувати ширшого тлумачення; політична участь розуміється як вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів та процесів, прийняття політичних рішень. Криза інституціональних основ політичного процесу, падіння рівня довіри до органів влади на Заході викликало нагальну потребу у дослідженнях, які б ретельно вивчали поведінкові характеристики динаміки політичного життя, акцентували б увагу на суб'єктивних чинниках політичної участі; більш значимими для громадян стає прагнення самореалізації, розвитку індивідуальних здібностей та потреба у реалізації громадянської активності. Проблема політичної участі найбільш повного теоретичного осмислення набула в дослідженнях С Верби, Н. Ная, Дж. Нагеля, М. Каазе, А. Марша, роботи яких і заклали теоретико-методологічний та емпіричний фундамент концепції політичної участі.
   Найбільш універсальне визначення політичної участі було запропоноване американським дослідником Дж. Нагелем, який розуміє її як "дії, через які рядові члени будь-якої політичної системи впливають або намагаються впливати на результати діяльності" [2]. Тобто участю є реальні дії індивіда в політиці.
   С Верба, Н. Най визначають політичну участь як "законні дії окремих громадян, спрямовані на те, щоб впливати на вибір урядового персоналу та/або його дії" [3]. В цьому сенсі було звужено поле теоретичного аналізу до окремих форм політичної участі.
   Німецький вчений М. Каазе ширше аналізує політичну участь, він розуміє це поняття як "вільну активність громадян, зорієнтовану на прямий чи опосередкований вплив на ухвалення тих чи інших варіантів або альтернатив на різних рівнях політичної системи", тобто він пов'язує її з впливом громадян не лише на уряд і його структуру, а на всю політичну систему [4]. Крім того, дослідник розумів політичну активність як вільну активність громадян, наголошував на її добровільному та автономному характері. Таке визначення охоплює всю діяльність, яка добровільно здійснюється громадянами з метою впливу на процес прийняття політичних рішень на різних рівнях політичної системи.
   У російській науковій літературі найґрунтовніший аналіз політичної участі здійснив вчений Д. Гончаров. Політична участь, на його думку, водночас є інститутом та складним соціокультурним явищем. Водночас Д. Гончаров акцентує увагу на таких важливих теоретико-методологічних аспектах політичної участі, як характер і зміст соціальної та політичної дії в структурі участі. Він визначає політичну участь перш за все як інструментальну активність, "через яку громадяни намагаються впливати на уряд таким чином, щоб він здійснював бажані для них дії" [5]. Д. Гончаров зазначає, що політична участь належить до сфери дій громадян, не беручи до уваги психологічні складові, які характеризують політичну поведінку. Громадянина він визначає як "будь-яку людину, активність якої з того чи іншого питання не пов'язана з його службовими обов'язками" [6]. Цим самим він розмежовує поняття політичної участі та політичної діяльності, які належать до дій у політиці. Але політична участь характеризує дії громадян поза службовими обов'язками, а політична діяльність характеризує дії саме професійних політиків. Крім того, дослідник наголошує на інструментальності політичної участі і пропонує розрізняти поняття інструментальної політичної участі та політичної участі. Інструментальна політична участь, на його думку, спирається на соціально-політичну активність, що має інструментальний характер, натомість політична участь - не завжди піддається інструментальній інтерпретації, і є проявом певної стихійної активності. Під інструментальністю політичної участі він розуміє "здатність вибудовувати раціональні технології досягнення цілей" [7].
   Російська дослідниця О. Мєлєшкіна наголошує на проблемі термінологічної неадекватності основних категорій та понять, що стосуються участі громадян у політичних процесах. З огляду на те, вона пропонує такі термінологічні комбінації: політична поведінка - political behavior; політична діяльність - political action; політична активність - political activity; політична участь - political participation. При цьому політичною участю вона вважає більш-менш регулярне і, перш за все, інструментальне застосування акторами різних форм політичної діяльності, засобом, за допомогою якого громадяни намагаються впливати на процес прийняття політичних рішень [8].
   На думку М. Пірен, "політична участь - це втягнення (залучення) членів соціально-політичної спільноти в існуючі всередині неї політичні відносини і структуру влади" [9].
   За А. Бєловим, під політичною участю розуміють "будь-яке сприяння політичній системі у здійсненні її функцій, впливовий прояв громадянином, його групами своїх інтересів і позицій по відношенню до влади" [10]. Але, на думку вченого, політична участь - це передусім непрофесійна політична діяльність.
   Український вчений В. Бебик так само вважає, що політична діяльність може здійснюватися на громадських або професійних засадах.
   П. Шляхтун також пов'язує сферу політичної участі громадян з непрофесійною політичною діяльністю, найпоширенішими формами якої є вибори та референдуми. Політичною діяльністю, на його думку, є загальне поняття, яке відображає всю багатоманітність дій людей у сфері політики як у персоналізованих, так і в інституціоналізованих формах [11].
   Отже, категорія "політична участь" нерозривно пов'язана з поняттям політичної діяльності. В узагальненому вигляді можна сказати, що категорії "політична участь" та "політична діяльність" співвідносяться таким чином: політична діяльність індивідів може здійснюватися як політична участь і як політичне функціонування або політична поведінка. Політична участь охоплює непрофесійну сферу політичного життя суспільства. Політичне функціонування або політична поведінка ж сукупно означає професійну політичну діяльність.
   Політична участь забезпечує реалізацію інтересів і запитів громадянина в процесі політичної діяльності.
   В системі суспільної життєдіяльності політична діяльність посідає особливе місце.
   Суспільство є певним цілісним організмом, який виконує основні життєві функції. І саме механізмом, який забезпечує життєдіяльність всього суспільства, є діяльність. Політична діяльність віддзеркалює систему політико-владних відносин у суспільстві, здійснюється переважно в межах відносин влади або поза ними. Взагалі, політична діяльність має бути спрямована на гармонізацію політичних відносин у суспільстві.
   Політична діяльність визначається самою природою політики - встановленням відповідних політичних відносин між суб'єктами політики, які часто мають протилежні запити та інтереси, судження і спрямування активності.
   Зміст і характер політичної діяльності визначаються об'єктивними (суспільні потреби та інтереси політичних структур, соціальних груп та окремих індивідів, характер та особливості політичних, правових, економічних та соціальних відносин між ними) та суб'єктивними чинниками (особливості формування та еволюції політичної свідомості глобального суспільства), які змінюються під впливом політичних процесів, явищ і подій, що відбуваються у політичних структурах, політичних відносинах та політичній свідомості глобального політичного суспільства [12].
   В. Бебик під політичною діяльністю розуміє діяльність суб'єктів політики (політичних структур, груп, особистостей), спрямовану на реалізацію, збалансування та узгодження політичних інтересів суб'єктів політики - від індивіда до соціальних груп і суспільства в цілому [13].
   Ще один український дослідника. Колодій політичну діяльність визначає як специфічну форму активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою фактора влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямований на здобуття та здійснення влади або впливу на неї [14].
   Отож сутність політичної діяльності полягає насамперед у завоюванні, утриманні, функціонуванні і розвитку політико-владних відносин. Змістом політичної діяльності є вольове осмислення і реалізація політичних потреб і політичних інтересів усіх соціальних суб'єктів суспільства стосовно політичної влади.
   Політична діяльність завжди індивідуальна. Йдеться про індивідуальний стиль політичної діяльності не як сукупність окремих якостей, а як цілеспрямовану систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягається певний результат.
   В українській науковій літературі значну увагу приділяють дослідженню політичної участі окремих соціальних груп, факторам і чинникам, які впливають на політичну активність громадян, а також конкретним формам політичної участі громадян. Стосовно дослідження проблем політичної участі певний інтерес становлять розробки А. Деркача, який досліджує її психологічні, характерологічні чинники. О. Бардяк ілюструє роль політичної активності у зарубіжному досвіді суспільно-державних перетворень. О. Чуб вивчає фактори політичної активності громадян України у виборчому процесі, нормативно-законодавчі основи політичної активності.
   Н. Ротар внесла значний внесок до теоретичного осмислення проблеми політичної участі громадян, яку розуміє як "вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів та процес вироблення політичних рішень" [15].
   Істотне доповнення у розуміння категорії політичної участі додає український дослідник О. Чемшит. На його думку, політична участь це "будь-яка дія або бездіяльність, спрямована на зміну або збереження існуючого способу розподілу ресурсів у масштабах усього суспільства" [16].
   Вчений робить слушне зауваження, що політична участь як володарювання або прагнення до влади є лише окремим випадком політичної участі взагалі. Політичну участь "взагалі" дослідник визначає як свідомі дії або відмову від них, які роблять політичні актори (громадяни, групи інтересів, політичні партії тощо) "з метою якнайповнішої реалізації відповідних базових потреб" [17].
   Отже, політичні процеси неможливі без відповідної участі в них різноманітних суб'єктів політичного процесу. Політична участь є багатоаспектним поняттям, її змістовну сутність складає політична активність. І узагальнюючи вітчизняні та зарубіжні теоретичні розробки проблеми політичної участі можна сказати, що політична участь характеризується як форма залученості громадян до політичних процесів, владно-політичних відносин, взаємодії з політичними інститутами, зокрема, з владними структурами, до процесу прийняття політичних рішень. Водночас вона не передбачає професійної політичної діяльності.
   Не дивлячись на те, що ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі не існує однозначного визначення поняття "політична участь", всі дослідники визнають, що політична участь є одним з найбільш демократичних інститутів, який забезпечує реалізацію основної функції політичної системи - виявлення, формування і вираження інтересів громадян. Саме політична участь виступає одним з критеріїв якісної специфіки політичної системи та характеризує наслідки взаємодії політичних інститутів, соціально-економічних інтересів та сил, національних традицій та типу політичної культури.

1. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 тт. Т. 4: С - v. - М.: ОЛМА Медина Групп, 2007. - С.ЗЗЗ.
2. Ротар Н. Політична участь громадян України у системних трансформаціях перехідного періоду: Монографія. - Чернівці: Рута, 2007. - С.20.
3. Там само.
4. Каазе М. О политическом действии и не только. - Доклад на специальной пленарной сессии Президента МАПН на ХХ-м Всемирном конгрессе Международной ассоциации политической науки "Работает ли демократия?", 13 июля 2006 г. (Фукуока, Япония) / Пер. с англ. Л.В. Сморгунова //
5. Гончаров Д.В. Теория политического участия. М., 1997. - С.146.
6. Там само. - С.148.
7. Пірен М.І. Основи політичної психології: Навч. посібник. - К.: Міленіум, 2003. - С.10.
8. Ротар Н. Зазнач, праця. - С.31. 9. Пірен М.І. Цит. праця. - С.62.
10. Белов А.Г. Политология: Учебное пособие. - М.: ЧеРо, 1996. - С.233.
11. Шляхтун П.П. Політологія (Теорія та історія політичної науки): Підр. для студ. вузів. - К.: Либідь, 2002. - С.417.
12. Бебик В. Політична діяльність як об'єкт політичного менеджменту // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К.: Український центр політичного менеджменту, 2008. - Спецвипуск. Політичний менеджмент. - С.5.
13. Там само.
14. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільства. Кн. друга: держава і політика / А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Марченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - С.81.
15. Ротар Н. Зазнач, праця. - С.19.
16. Чемшит А.А. Государственная власть и политическое участие. - К.: Украинский центр духовной культуры, 2004. - С.254.
17. Там же. - С.386.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com