www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Історичні передумови для зародження етнічного сепаратизму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Історичні передумови для зародження етнічного сепаратизму

М.М. Басараб, здобувач

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ЗАРОДЖЕННЯ ЕТНІЧНОГО СЕПАРАТИЗМУ

   У публікації здійснюється аналіз конфлікту двох суспільних процесів: державотворення та етногенезу. Однією з основних передумов для сепаратизму є своєрідна історична несправедливість, коли не кожен самоідентифікований етнос має свою державу. Публікація має розкрити предмет історичного конфлікту інтересів між державами та етносами, який закладався тривалим розвитком суспільства.

   In the publication the analise of conflict of two social processes: the state creation and ethnogenese is realised. One of the basic original pre-conditions for separatism is original historical unfair, when not every identified ethnos has it's own state. The publication has to bare the object of historical conflict of interests between states and ethnoses, which was putting by a long developing of society.

   У більшості випадків прологом до сепаратистських дій є суперечка між двома етносами за певну територію. Суперечка за життєвий простір між двома народами є свідченням складних історичних процесів етногенезу та державотворення. Проблема проявляється в несумісності інтересів двох або більшої кількості народів, що претендують на одну і ту ж територію. Варто відзначити, що зараз на Землі проживає близько 3000 етносів, лише 300 з них мають свої держави чи автономії. Україна тривалий час, як і багато інших народів, також не мала власної держави, оскільки відчувала на собі великий вплив потужних сусідніх держав. Зараз карта розселення самоідентифікованих етносів не відповідає межам сучасних держав. Мета публікації полягає у з'ясуванні значимості історичних передумов для зародження та поширення етнічного сепаратизму.
   Російський демограф Соломон Брук приділяв значну увагу закономірностям етногенезу та міграцій. Детальний аналіз проблем басків викладено у праці Ангуло Ландабасо "З історії басків". Питання басків у своїх дослідженнях аналізує російський науковець Наталія Анікєєва. Аналіз проблем історичного розвитку держав та народів на Балканах зустрічаються у дослідженнях київського дослідника Олександра Маначинського. Розгляд взаємозалежності державотворчих процесів та етногенезу надається львівською групою дослідників на чолі з Петром Жуком у праці "Етнополітична карта світу у XXI столітті". Перелічені дослідники розкривають важливі сторони паралельних процесів: державотворення та формування етносів, загалом та на конкретних прикладах. Водночас, узагальнення потребує аспект чіткої залежності етнічного сепаратизму та історичних обставин, що зумовили етнічний дисбаланс в більшості світових держав. Проблему етногенезу в історико-політичних реаліях вивчали А. Макмастер, М. Кіттінг, Ж. Міллер, С Келроу, Л. Вірт, М. Гуннарсон, Е.Маркузента інші.
   Протягом останніх століть політична карта світу зазнала суттєвих змін. Суспільні процеси призводили не лише до зміни меж різних держав, а й до ліквідації окремих країн. Натомість виникали нові держави. Таким чином формувалися обставини, коли на території однієї держави проживало кілька і більше етносів. Зазвичай, головну роль відігравав основний етнос, що в державотворенні долучав до цього процесу інші сусідні народи. Наприклад, у формуванні сучасної Іспанії кастильці зіграли визначну роль, фактично очоливши в середньовіччі визвольний рух народів Піренейського півострова проти завойовників-мусульман. Свідченням цьому є те, що в основу сучасної іспанської мови лягла кастильська. Потім державотворчий процес поглинув арагонців, басків, каталонців та інших. В результаті сьогодні існує держава, народи якої зберегли високий рівень самоідентифікації через свою мову, культуру і традиції. Саме це і підтримує актуальність проблем етнічного сепаратизму в Іспанії з моменту її створення. Дослідник етногенезу баскаків Ангуло Ландабасо зокрема пише: "Протягом кількох століть баски вели боротьбу за автономію в складі Іспанії, і навіть за незалежність від неї. Вони вважають, що з іспанцями у них немає нічого спільного.
   І у багатьох випадках вони праві - баскська мова не схожа на жодну у Європі" [1]. Сучасна Великобританія як держава формувалася германськими племенами англосаксів, які підпорядкували собі місцевих автохтонів кельтів: ірландців, валлійців та шотландців. Сьогоднішня Великобританія відчуває постійну загрозу сепаратизму. Складний процес державотворення пройшла сучасна Італія. Держава не стала однорідним етнічним простором. Між областями Італії існують ментальні, мовні та культурні відмінності.
   Коріння сучасних конфліктних ситуацій в Африці лежать в колоніальному минулому. В результаті розподілу континенту в XIX столітті між колонізаторами, 44 % державних кордонів там проходять по меридіанах і паралелях, 30 % - по прямих і дугоподібних лініях. Лише 26 % кордонів розташовані на природних географічних кордонах, як правило, співпадаючи з кордонами розселення етнічних груп. Споріднені народності та племена залишилися розшматованими на кілька колоній, до складу яких, в свою чергу, насильно були включені частини тих чи інших неспоріднених етнічних груп.
   В ході формування сучасних держав траплялись випадки зміни статусу і прав етнічних меншин внаслідок переходу території їхнього проживання під юрисдикцію інших держав. Основні етнічні одиниці нової держави не завжди бажали наділяти нові етнічні меншини адекватними правами, а етнічні меншин, не завжди схвально реагували на зміну території держави свого попереднього проживання. "Спроба розподілу територій, заселених басками, мала місце... Землями по обидві сторони Піренеїв в різні часи володіли то англійська корона (з 1154 року), то герцогство Аквітанія, то Франція чи Іспанія" [2]. Зараз територія Країни Басків поділена між Іспанією та Францією: "Таким чином, баски являються розділеним народом чисельністю до 3 мільйонів чоловік. Вони не збираються миритися з тим, що їхні землі, як вони вважають, в результаті змови поділили Іспанія та Франція" [3]. Баски можуть сприймати свій сьогоднішній статус як регрес у забезпеченні їхніх прав Іспанією. В часи ранньої іспанської держави були періоди, коли баски мали значно більше прав. Особливо це стосується часів звільнення Піренейського півострова з-під влади арабів. "На зміну суверенітету прийшов свого роду "принципат", який проявлявся у тому, що баски як в Іспанії, так і у Франції довгий час, протягом більш ніж п'яти століть, зберігали місцеву автономію і привілеї в торгівлі, оподаткуванні і військовій службі, так званий особливий статус" [4]. Баскський сепаратизм можливо актуалізується сьогодні і через усвідомлення того, що у столітній історії відносин з Іспанією та Францією вони поступово втрачали свої права.
   Статус та права українців, як меншини, помітно різнились в складі різних держав: Литовського князівства, Австро-Угорщини, Польщі, Росії та Румунії. Територія проживання українців протягом тривалих періодів була розділена між кількома державами одночасно. Завдячуючи тривалому етногенезу до цього та наявному досвіду державотворення, українці на той момент вже мали високий рівень самоідентифікації. Саме тому, перебуваючи під владою різних країн, український етнос століттями відстоював свою окремішність та право на власну державу. Вдаючись, безумовно, до різних засобів і методів сепаратизму. Окрім того, належність українських територій до різних держав у минулому, призвела до того, що на території сучасної України проживають численні меншини етносів, держави яких колись урядували на цих землях. Такі випадки непоодинокі і стосуються багатьох новітніх держав.
   Албанський сепаратизм є прикладом агресивнішої боротьби проти "історичної несправедливості". Зокрема, конфлікт у Косово був зумовлений тривалою боротьбою етносу за "Велику Албанію", яка окрім основної частини держави, на думку албанців, частково знаходилася в межах Сербії та перебуває зараз у Македонії і навіть Греції. "Про необхідність об'єднання всіх земель населених албанцями, йшлося ще у 1912 році, коли була створена Албанія. Згідно з планом албанських націоналістів, до складу Великої Албанії мають увійти Косово і деякі дотичні до нього регіони Сербії і Чорногорії, захід Македонії та низка північно-західних районів Греції' [5]. Заяви такого змісту періодично висловлює лідер македонських албанців Арбен Джафері. Основним аргументом албанців - є чисельна перевага їхнього народу на зазначених землях. Демографічну політику албанців стосовно сербських територій описує балканіст Олександр Маначинський: "В умовах демографічного вибуху (середньо-статистична сім'я косовських албанців у 1981 р. складалась з 6-9 чоловік) і перенаселення в найвідсталішому регіоні Югославії албанські клани вибрали тактику безперервного витискання з Косова сербів та чорногорців. В результаті Косово стало майже моноетнічною територією, що давало лідерам албанського національного руху козир у їхніх вимогах національного самовизначення. Варто зазначити, протягом останніх трьох століть відсоток сербського населення в краї - зменшувався, а албанського неухильно зростав. Албанська жінка в середньому народжує сімох дітей" [6].
   Глобальний переділ територій проживання етносів часто зумовлювався глобальними військовими катаклізмами. Внаслідок, Першої та Другої світових воєн суттєво перекроювалися, до прикладу, території Центральної, Східної та Південної Європи: створено СРСР, СФРЮ, Чехословаччину, змінено кордони Польщі і т.і. Операція "Вісла", наприклад, призвела не лише до втрати українцями та поляками своїх помешкань, а й до загострення ворожнечі між народами. Українські території після обох світових воєн неодноразово змінювали свою належність до тих чи інших держав.
   На Близькому Сході є яскравий приклад палестинців, яким після Другої світової війни не дали створити анонсовану державу. До цього, народ століттями перебував під владою різних держав: римлян, арабів, хрестоносців, турків і британців. Зараз боротьба палестинців за незалежність є серйозним конфліктним чинником для держави Ізраїль. Також у цьому регіоні є етнос, який за результатами столітніх геополітичних перестановок між різними державами зазнавав суттєвих потрясінь. Курдський народ фактично ніколи не мав власної держави. Внаслідок низки воєн, територія Курдистану неодноразово переходила з володінь однієї держави до іншої. Курди є найбільшим етносом у світі, що не має власної держави. Прототипом Курдської держави зараз можна вважати лише Іракський Курдистан, який отримав квазідержавність після повалення режиму Саддама Хусейна.
   Окрім політичної складової варто розглянути й інші суспільні процеси, які призводили до відмінностей між етнічною та політичною картами світу. Зокрема, це суспільно-економічні та соціокультурні особливості формування держав. Так, наприклад, в Європі процес формування державних утворень тісно пов'язаний з зародженням буржуазних відносин. Зародження та розвиток буржуазних відносин спричинили активізацію економічних та культурних зв'язків, що в свою чергу поклало край відносній замкнутості етносів, яка була характерною для добуржуазного суспільства. У період середньовічного пожвавлення торгівлі, доцільність формування держав полягала не у збереженні національної самобутності народів, а у оптимізації розвитку буржуазно-капіталістичних відносин: використання природних ресурсів, формування централізованої оборонної системи, формування оптимальної промислово-торгівельної інфраструктури тощо. З розвитком буржуазно-капіталістичних відносин помітно розвиваються комунікаційні процеси. Це в свою чергу призводить до об'єднання різних етносів в одну комунікаційну систему, яка є достатнім підґрунтям для формування єдиного життєвого простору. В подальшому підвищення ролі інформаційного обміну та економічних залежностей призвело до активізації міграційних процесів вже між існуючими державами. Характер міграцій населення за останнє століття суттєво змінився. Слід взяти до уваги такі чинники, як підвищення ролі масових комунікацій, зростання рівня екологічного дисбалансу на різних територіях Землі, нерівномірність розподілу матеріальних благ між розвинутими та відсталими країнах, урбаністичний тренд розвитку людства тощо.Узагальнюючи розмаїтий досвід формування сучасних держав світу, львівська група дослідників етнополітичних процесів на чолі з Петром Жуком запропонувала свою класифікацію регіонів світу за природою формування етнічних спільнот. У їхній праці "Етнополітична карта світу у XXI столітті" в основі аналізу та прогнозів лежить така типологізація регіонів світу:
   "Тип 1. Території, де проживають давно (переважно в середні віки) сформовані етноси на своїх історичних територіях. Ці етноси мають мову, виражені особливості культури та ментальності...
   Тип 2. Території, в основному населені малочисельними етносами переважно на своїх історичних землях чи етносами, що перебувають у стадії формування з родоплемінних утворень...
   Тип 3. Колонізовані території, на яких корінне населення переважно асимільовано, витіснено чи знищено" [7].
   Як бачимо із запропонованої класифікації територій, основним критерієм відмінності тих чи інших регіонів світу, а відтак і держав, є ступінь інституціалізації, внутрішньої інтегрованості та самоусвідомлення етнічних спільнот, що проживають на їхніх територіях. Виходячи з цієї класифікації, автори пропонують прогнозувати зміни кордонів існуючих держав у майбутньому через дроблення існуючих країн та виникнення нових державних утворень. Основною передумовою для цих процесів є різні стадії еволюції етносів та невідповідність етнічної та політичної карт світу. Необхідно відзначити, що саме особливості міжетнічних взаємин дослідники закладають в основу прогнозування зміни кордонів сучасних держав в майбутньому. Виходячи з такого підходу, етнічні сепаратистські рухи мали б стати одним з ключових рушіїв, за допомогою якого відбуватиметься подальший переділ кордонів держав.
   Окрім очевидних історичних передумов етногенезу, слід зосередитися на новітніх обставинах, що актуалізуватимуть для будь-якої держави проблему втрати територіальної цілісності. Сучасні глобалізаційні процеси призводять до створення єдиного транскордонного інформаційного простору. Якою б внутрішньо замкнутою не була будь-яка держава, її громадяни в тій чи іншій мірі, завдяки сучасним масовим комунікаційним засобам, поглинаються глобальним простором. У такий спосіб громадяни кожної з держав у більшій чи в меншій мірі формують внутрішньо-особистісну потребу у пересуванні за межі своєї батьківщини.
   Порівняльний аналіз точок зору деяких дослідників, що вивчають проблеми міграцій, дає можливість твердити, що цим процесом керують здебільшого раціональні мотиви мігрантів. Іншими словами, мігрантами керує ціль щодо покращання умов особистого життя. Мігруючи вони сподіваються отримати високооплачувану роботу, захистити свої права, потрапити на території з краще розвинутою соціальною інфраструктурою, кращою екологією тощо. Зокрема Соломон Брук на прикладі різних країн доводив, що як внутрішнє, так і зовнішнє переселення людей проходить, як правило, з економічно малорозвинених на високорозвинені території. Так, зокрема "Для США, окрім імміграції, що продовжується з Європи і країн інших континентів, характерною стала сезонна імміграція мексиканців (головним чином на час сільськогосподарських робіт), сягаюча більше 1 млн. чоловік" [8]. Значна частина іммігрантів, на думку автора, залишається в США і переходить в категорію постійно проживаючих іммігрантів. Зараз в США іммігранти з Мексики є однією з найчисельніших етнічних меншин з високим рівнем самоідентифікації та внутрішньоетнічної інтегрованості. Переселенці з Мексики компактно проживають на півдні США. Іспанська мова у деяких південних регіонах США стає панівною у побутовому спілкуванні. "Фонд англійської мови США опублікував доповідь, яка дає повну уяву про лінгвістичне розмаїття, що має місце у Сполучених Штатах... Що б там не було, іспанська мова - друга за поширеністю у США: нею активно користуються 28100725 мешканців Штатів" [9]. Опосередкованим свідченням того, що імміграція здебільшого стосується розвинених країн, є дані ООН про те, що найбільше іммігрантів в країнах та регіонах з високим рівнем економічного розвитку чи соціального захисту. У переліку держав, що приймають іммігрантів переважають європейські країни та США, а також заможні держави Близького Сходу [10].
   Цілеспрямованість дій мігрантів зумовлює їхню суспільну активність, яка в свою чергу може суперечити інтересам та правам основних етносів. Іммігранти мають чіткі установки та інтереси, які вони планують реалізувати і задовольнити на нових територіях. Іммігранти зазвичай організовано відстоюють свої права. Неспівпадіння інтересів "нових" та "старих" громадян закономірно призводить до конфліктних ситуацій, як наприклад, у Франції. "Нові" французи, як правило арабського походження, агресивно виступають на захист своїх соціальних та культурних прав. Періодично такі виступи переростають у застосування сили та сутички з корінним населенням Франції і поліцією. Згодом, ці тенденції можуть трансформуватися в сепаратистські вимоги чи навіть дії. У Німеччині є яскравий приклад інтеграції турків до вищих прошарків політичної еліти країни. Лідером однієї з провідних політичних сил Союз 90/Зелені є німець турецького походження Джем Оздемір. Це зумовило надзвичайно високу підтримку партії на останніх виборах до Бундестагу у 2009 році з боку турецької меншини.
   Дослідник Петро Жук також вважає, що "Міграції,... можуть впливати на етнічну ситуацію" [11]. Він узагальнив спільні раціональні мотиви для мігрантів:
   "а) перенаселення і брак ресурсів;
   б) наявність малозаселених територій з великими ресурсами;
   в) традиційні міграції Старий Світ-Новий Світ;
   г) репатріація;
   д) соціально-економічні міграції" [12].
   Варто зазначити, що дослідник не врахував ще одного важливого чинника, що зумовлює міграційні процеси - це військові катаклізми чи стихійні лиха. Активні військові дії на Близькому Сході між Палестиною та Ізраїлем, інші конфлікти в Африці чи Азії зумовлюють масові хвилі переселення біженців. Фактор військового напруження чи збройних конфліктів є більш рушійним мотивом для міграції населення, ніж, наприклад, пошук кращих умов праці. Втеча від військових дій чи стихійного лиха є інстинктивною захисною дією населення. Це призводить до швидкоплинності та непрогнозованості цих міграцій. В свою чергу, такі переселення призводять до утворення численних компактних громад біженців, які в перспективі перетворюються на етнічні меншини з тривалою осілістю. Моральна і політико-правова непідготовленість держав та їхнього населення до таких стихійних міграцій, потенційно може призвести до загострення міжетнічних взаємин між основним населенням держав та новоутвореними меншинами. Швидке утворення чисельної етнічної меншини, надання їй певного статусу з відповідними правами, закономірно призводить до обмеження прав та умов проживання основного населення держави.
   Сучасні міграційні процеси, наряду з більш тривалими суспільно-історичними процесами, які призвели до того, що кордони держав у більшості випадків не відображають етнічної карти світу, у будь-який момент і будь-де можуть призвести до загострення міжетнічних взаємин, а також сепаратистських дій.
   Узагальнюючи наслідки паралельного становлення сучасних держав та формування етносів, слід дійти таких висновків:
   - не кожен народ з високим рівнем самоідентифікації реалізував своє право на суверенітет. У світі значно більша кількість етносів, аніж держав. Це об'єктивно зумовлює етнічне розмаїття практично в усіх країнах світу. В тому числі і України;
   - часто ареалом компактного проживання етносів, що не реалізували свого права на власну державу, є територія кількох різних держав одночасно. Періодично, територія "народів без держави" зазнає численних переділів між іншими країнами без врахування інтересів цих народів. Це яскраво простежується на прикладі України у минулому;
   - стрімкий та незворотний розвиток глобалізацій-них процесів і, як наслідок, інтенсифікація міграцій, поглиблюють етнічну розмаїтість в межах кожної зі світових держав. Це загострює загальну соціальну конкуренцію за ресурси та можливості. Це може стати реальністю і для України;
   - як і в Україні, у багатьох новітніх державах світу значну частину населення складає етнос, держава якого колись панувала на території новітньої держави (в Україні та інших пострадянських країнах, це росіяни).
   Як наслідок в сучасному світі практично не існує мононаціональних держав. Наявна політична карта світу не відповідає інтересам та суверенним стремлінням багатьох народів. Територіальні претензії до сусідів є практично у кожної держави. Все це свідчить про об'єктивний та системний характер проблеми етнічного сепаратизму, історичні передумови для якої формувалися протягом тривалого часу.
   У перспективі основні зусилля дослідників мають бути спрямовані на залагодження проблеми історичних несправедливостей. Для цього потрібен пошук універсальних для всієї світової спільноти методик і засобів досягнення компромісу між збереженням існуючих кордонів держав та врахуванням інтересів народів, що не мають своїх держав, але бажають бути суверенними.

1. Ландабасо Ангуло А.И., Коновалов A.M. Терроризм и этнополити-ческие конфликты. / А.И.Ландабасо Анголо, А.М.Коновалов // Книга 1. Из истории басков. Москва: Огни, 2004, С.31.
2. Там само. - С.35.
3. Вадим Трухачев. Баски взяли решительный курс на отделение от Испании / Вадим Трухачев. // Правда.га. - 2008.
4. Ландабасо Ангуло А И., Коновалов A.M. Терроризм и этнополитичес-кие конфликты. Книга 1. Из истории басков. Москва: Огни, 2004, С.36.
5. Вадим Трухачев. "Великая Албания" становится реальностью? / Вадим Трухачев // Правда.га. - 2005.
6. Олександр Маначинс-кий. Броз Тито, Энвер Ходжа, Иосиф Сталин и НАТО в битве за Косово / Олександр Маначинський // Косовская правда.
7. Жук П. Етнополітична карта світу XXI століття I [Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.] Методичний і предметний коментарі. - Тернопіль: Мандрівець, 2000. - С.12.
8. Брук СИ. Население мира / С.И. Брук // Этнодемографичес-кий справочник. - Москва: Наука, 1981.
9. Антон Иваницкий. В США вияснили на скольки языках говорит население страны I А. Иваницкий // Демоскоп weekly.
10. Україна у топ-5 держав за кількістю іммігрантів II Перша рейтингова система. - 2009. -
11. Жук П. Етнополітична карта світу XXI століття I [Жук П., Мазур Н.Соломонюк Р. Турчак Р.] // Методичний і предметний коментарі. - Тернопіль: Мандрівець, 2000. -С.15.
12. Там само. -С.15.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com