www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Ідея політичної толерантності в контексті дослідження проблеми міжнаціональних відносин
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ідея політичної толерантності в контексті дослідження проблеми міжнаціональних відносин

В.О. Носовець, асп.

ІДЕЯ ПОЛІТИЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН

   Розкривається теоретичне значення концепту політичної толерантності для аналізу процесів міжнаціональних відносин в сучасній Україні.

   This article evolves a theoretical value of concept of political tolerance for analysis of process of international relations in modern Ukraine.

   Проблеми толерантності у різних її вимірах давно вже є предметом розгляду науковців, політиків, журналістів.
   Все більшу увагу привертають до себе як з боку уряду, громадських організацій національних держав, так і з боку міжнародних організацій питання основних чинників, засобів досягнення миру та попередження конфліктів на етнічному ґрунті. Нетерпимість є однією з найбільших глобальних проблем сучасності. Загроза її поширення пов'язана з ксенофобією, екстремізмом та насильством.
   Метою дослідження є виявлення й узагальнення закономірностей та тенденцій у сфері міжнаціональних відносин в Україні, а також спроба привернути та поглибити наукову увагу до питань міжнаціональної взаємодії та проблеми толерантності у сфері міжетнічних відносин.
   Завданням є постійний аналіз проблем, оцінка ризиків та вимог що все частіше виникають у цій чутливій сфері.
   Актуальність проблеми толерантності для українського суспільства пов'язана, насамперед, із необхідністю визначення української перспективи, а також подолання внутрішніх протиріч.
   В Україні ухвалено низку законів, які сприяють захисту прав національних меншин та народів. Однак, окремі політичні партії, групи та політики експлуатують теми толерантності та багатонаціональності українського суспільства, що робить їх заполітизованими й тим самим сприяють різноманітним політичним маніпуляціям в сфері міжнаціональних відносин. Значною мірою це стосується мовних питань, проблем збереження культурної та національної ідентичності.
   Рівень міжетнічної толерантності оцінюється у двох вимірах. Психологічному - готовність до зближення або, навпаки, до несприйняття людей іншої національності. Політичному - як дія або здійснювана через закон і традицію суспільна норма. Обидва виміри є сутнісною складовою феномену толерантності, високий рівень якої становить цінність і соціальну норму громадянського суспільства, забезпечує суспільно-політичну стійкість та гармонію міжетнічних взаємовідносин.
   За наявності в різних регіонах специфічних інтересів, присутність у деяких з них компактних і до того ж чисельно помітних етногруп надає етнополітичним відносинам в Україні доволі виразного регіонального характеру. І, навпаки, відносини між різними регіонами, а також між регіонами і центром теж позначені етнічною тематикою. На етнополітичній карті держави вирізняється ряд так званих "проблемних" регіонів, які або характеризуються зосередженням складного комплексу міжетнічних відносин, або самі виступають ініціатором постановки гострих питань, відносно яких позиція різних етнополітичних суб'єктів виявляється суперечливою, а часом і непримиренною. Одне з них про обсяг повноважень регіонів та їх стосунки із центральною владою. Крім того, спостерігається й розбіжність позицій між регіонами з деяких питань загальнонаціонального характеру, насамперед державної мови, вибору суспільно-політичної моделі і геополітичного вектора, розколу в православ'ї та ін.
   Одним з визначальних пріоритетів внутрішньої політики української держави є вироблення та регулювання сфери міжнаціональних відносин, забезпечення прав та свобод національних меншин, створення різних можливостей для їх активної участі в процесах державотворення. З часу проголошення незалежності Україна прагне створити умови для рівноправного розвитку й активної участі в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави представників усіх національностей, котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства.
   Зниження рівня толерантності підриває принципи демократії, призводить до порушення індивідуальних та колективних прав людини. Натомість високий рівень толерантності сприяє зміцненню політичного і соціального фундаменту демократичної державності, громадянського суспільства, національної єдності.
   Дотримання вимог терпимості виключає примирення щодо порушень правових і етичних норм, особливо характерних для її антиподу - екстремізму. Так, аморально і злочинно миритися з різними формами протиправного насильства, соціальної несправедливості, з порушниками суспільної безпеки з терористичною діяльністю, з порушеннями прав і свобод людини і громадянина, з розпалюванням соціальної, расової, національної або релігійної ворожнечі і здійсненням у зв'язку з нею актів насильства і вандалізму, з приниженням національної гідності із спробами насильницької зміни основ конституційного устрою і підривання державної цілісності країни. Подібні антигромадські дії представляють суть екстремізму.
   Потрібно зазначити, що основні характеристики екстремізму прямо протилежні принципам терпимості. Наприклад, якщо екстремістська діяльність включає пропаганду винятковості, переваги або неповноцінності громадян залежно від їх соціальної, расової, національної релігійної або мовної приналежності, то принцип терпимості виходить з того, що люди, розрізняються за своєю природою, зовнішнім виглядом, положенням, мовою, поведінкою і цінностями, володіють непорушним правом зберігати свою індивідуальність однаково користуватися універсальними правами і основними свободами людини.
   Необхідність дотримання терпимості членами різних соціальних спільнот, в яких можуть бути різні інтереси, певні правила поведінки, засновані на компромісі, взаємних поступках, видається очевидною. Але, на жаль, як свідчить практика, толерантності важко досягти саме через існування цих різних інтересів, точок зору, традицій, переваг, амбіцій. їх носії часом догматично абсолютизують свої уявлення, порушуючи при цьому визнані світовою спільнотою правові і етичні норми. На жаль, немає такого суспільства, такої країни, де б повною мірою здійснювались толерантні принципи людського співіснування. Факти про їх нехтування спостерігаються часто в різних регіонах.
   Толерантність в Україні є однією із важливих складових політичної свідомості, яка забезпечила міжетнічний мир і є духовним очікуванням майбутньої інтеграції всіх етнокультурних груп у складі української політичної нації. Доречно зауважити, що в перші роки розбудови української національної держави процес формування національної політичної свідомості був обтяжений ускладненим соціокультурним синтезом. Соціальна етнокультурна онтологія, що вимальовувалася у межах пострадянської культури і політичної системи, демонструвала певні непорозуміння між основними етноспі-льнотами - українською й російськомовною Східного регіону. На феноменальному рівні це виявлялося у підвищеному інтересі до державної мови. Неоднорідність соціокультурного простору використовували певні політичні сили: національно-патріотичні орієнтувалися до населення Західного регіону, соціалістичні - на Схід [1].
   Сьогодні вже стає очевидним, що всі етнокультурні спільноти України мають спільну політичну спрямованість, більше чи менше скоординовану систему соціальних та правових цінностей, що дає надію на відтворення демократичних та громадянських засад, що стане одним із головних чинників формування нової політичної свідомості української нації, інтегрованої на основі громадянсько-державної самоідентифікації.
   Як показують соціологічні дослідження, національна ідея побудови Української держави не може відігравати інтегруючу роль. Так, на питання: "Що, на Вашу думку, об'єднує людей у нашому суспільстві", лише 9,4% вказали на національну ідею. Водночас 40% респондентів вказали, що "спільні труднощі життя" об'єднують сучасне суспільство. На другому місці посідає "невдоволеність владою" - 39,6%. На третьому - "віра в краще майбутнє" (39,3%) [2]. Це означає, що українське суспільство єднається на основі негативних до влади соціальних і політичних почуттів та сподівається на краще.
   Труднощі, які пов'язані з втіленням в життя принципів толерантності не зупиняли і не зупиняють діяльності їх переконаних поборників - як відомих людей, мислителів, що обґрунтували етику і практику ненасилля (Га-нді, Толстой, Швейцер, Конів) так і сучасні авторитетні міжнародні організації (ООН, ЮНЕСКО та ін.). Достатньо нагадати Декларацію принципів толерантності, прийняту ЮНЕСКО в 1995 p., вирішення Генеральної Асамблеї ООН про проголошення 2000 року Міжнародним роком культури миру, 2001 року - Роком діалогу культур і цивілізацій під егідою ООН 2001-2010 років - Міжнародним десятиліттям культури ненасилля і миру на користь дітей планети [3].
   Потрібно звернути увагу, що підґрунтям для проявів нетерпимості є незадоволення матеріальних і духовних потреб, відчуття збитковості і приниження, нереалізоване патріотичне почуття, відчуття національного приниження. Особливу увагу потрібно звернути на те, що коли виникають затяжні соціально-економічні кризові процеси, коли, наприклад, в одному регіоні різко змінюється етно-демографічний баланс, природно, виникає негативна реакція, насамперед в молодіжному середовищі, яке більш за все, підпадаючи під вплив емоційних спалахів, схильне до сприйняття радикальних ідей. Дослідження показують, що як правило молодіжний екстремізм - це протест проти тяжких соціально-економічних умов в тому або іншому регіоні, проти труднощів, викликаних непродуманими формами затвердження ринкових відносин проти різкого розшарування суспільства.
   Для тих людей, які не змогли адаптуватися до нових соціально-економічних умов, не в змозі реалізувати свої можливості, протиріччя на побутовому ґрунті легко стають поштовхом до міжнаціональної ворожнечі. Іноді, навіть незначний привід стає причиною для конфлікту.
   Під толерантністю розуміємо визнане спільнотами всеосяжне утвердження прав людини, яке підтверджується як на індивідуальному, так і на державному рівнях.
   Побутова ксенофобія і націоналістичний екстремізм залежать і від недосконалості вітчизняного законодавства, від політики, що реально проводиться, в тому чи іншому регіоні.
   Торкаючись теми міграції очевидно, що міграція не повинна бути нелегальною, міграційний потік повиненконтролюватися та регулюватися з урахуванням демографічного фактору, об'єктивної необхідності в трудових ресурсах. Саме в таких випадках зникнуть у націоналістів приводи для підбурювання до екстремістських виступів. Нажаль, поки відсутня законодавча база, щодо кількості емігрантів та умов їх проживання в Україні.
   Необхідно добиватися дотримання чинного законодавства, припинення будь-яких проявів екстремізму і ксенофобії - будь то підбурюючий виступ політика або розгромна стаття в пресі, хуліганство на футбольному стадіоні або вандалізм на національних кладовищах. Важлива також своєчасна політична і правова реакція на подібні дії. Незворотність покарання, ефективність роботи правоохоронних органів, включаючи судову систему, необхідні не лише для справедливого покарання винних, але і як превентивного стримуючого чинника для потенційних правопорушників.
   Загалом в українському законодавстві щодо захисту прав національних меншин не існує дискримінаційних положень у різних сферах життя (працевлаштування, навчання, отримання помешкання для проживання, доступ до соціальних послуг, місць громадського користування та підтримки контактів між особами). Однак дієвих механізмів комплексного моніторингу цих процесів не існує. Такий комплексний моніторинг є необхідним для відтворення реальної картини ситуації - від аналізу недоліків законодавства до виявлення конкретних прикладів порушення прав національних меншин. Певне коло ускладнень, негараздів та проблем в етнонаціональній сфері має регіональне забарвлення [4].
   Затвердження толерантних установок немислиме без їх широкої суспільної підтримки. У нашому суспільстві в даний період спостерігається відсутність ясних і обґрунтованих ідей, здатних знайти відгук у більшості, об'єднати різні верстви населення з усіма їх реальними регіональними, етнічними, конфесійними і іншими відмінностями. Тут навряд чи може зіграти позитивну роль суто "національна ідея", що ставить в привілейоване положення один етнос: більше шансів на успіх в багатонаціональній і поліконфесійній Україні в концепції єдиного українського народу, що складається з усіх його рівноправних етноконфесійних спільнот. її утвердження у суспільній свідомості і державно-правовій сфері може послужити тим стабілізуючим фактором, що сприятиме поширенню толерантних ідей у представників різних поколінь, різних етносів і конфесій.
   У сфері міжнаціональних стосунків, де далеко ще до встановлення цивілізованих толерантних взаємовідносин, спостерігається негативна дія як суб'єктивних чинників, так і об'єктивних протиріч. На поведінку і почуття людей, особливо молоді, прагнуть впливати ті представники центральних і місцевих еліт, які борються за владу і привілеї, керуючись при цьому своїми клановими інтересами і прагненнями до етнонаціонального сепаратизму. Саме цей обачливий екстремізм еліт і збуджує нерідко екстремістські настрої і вчинки серед різних вікових і етнічних груп.
   Поряд з нейтралізацією подібних політичних дій важливо досягти цивілізованого вирішення різних об'єктивних протиріч, які виникають між інтересами різних етносів, що живуть в Україні. Вони можуть бути викликані тими або іншими народногосподарськими рішеннями, відмінностями в ступені економічного розвитку, рівні освіти, оснащеності досягненнями цивілізації, що викликає необхідність підтримки економічно менш розвинених за рахунок більш розвинених.
   Обов'язковою умовою розкриття вмісту інтересів кожного етносу, який може вижити і розвиватися в наш непростий час при толерантних взаємовідносинах, є використання об'єктивних самоочевидних критеріїв, покликаних відображати інтереси саме всієї спільноти, а не лише її еліти; будучи вищим за потреби поточної політики і існуючих партійних ідеологій, вони повинні виражати довгострокові, не заідеологізовані універсальні цінності. Головне їх "призначення" - сприяти самозбереженню і розвитку спільнот, задоволення їх основних, аж до біологічних, потреб. Державна ж мудрість полягає в розробці такого механізму включення етноконфесійних груп в українське суспільство, щоб кожен народ міг проявити свої найкращі якості.
   Суспільство зацікавлене у тому, аби у його членів, особливо у молоді, сформувалося мислення відкритого типу, прокинувся інтерес до діалогу послідовників різних світоглядів і політичних переваг щодо усунення упередженості один проти одного на основі терпимості і конструктивної співпраці в ім'я всезагального блага. В той же час суспільство виступає за жорстке припинення будь-яких екстремістських дій, за незворотність покарання їх натхненників і учасників.
   Всезагальне і повне затвердження атмосфери толерантності і одночасно активного неприйняття проявів екстремізму - довгий процес. Тут багато що залежить не лише від державних і суспільних органів, у тому числі молодіжних організацій, але й від системи освіти, виховання, від засобів масової інформації, діячів культури, від подолання ними свого пасивного ставлення до існуючих, далеких від толерантності, позиціях і звичаях. Значний вплив має також розсудливість і культура політичних діячів, лідерів суспільних, особливо молодіжних, рухів сучасної України.
   За наявності в різних регіонах специфічних інтересів, присутність у деяких з них компактних і до того ж чисельно помітних етногруп надає етнополітичним відносинам в Україні доволі виразного регіонального характеру. І, навпаки, відносини між різними регіонами, а також між регіонами і центром теж позначені етнічною тематикою. На етнополітичній карті держави вирізняється ряд так званих "проблемних" регіонів, які або характеризуються зосередженням складного комплексу міжетнічних відносин, або самі виступають ініціатором постановки гострих питань, відносно яких позиція різних етнополітичних суб'єктів виявляється суперечливою, а часом і непримиренною. Одне з них про обсяг повноважень регіонів та їх стосунки із центральною владою. Крім того, спостерігається й розбіжність позицій між регіонами з деяких питань загальнонаціонального характеру, насамперед державної мови, вибору суспільно-політичної моделі і геополітичного вектора, розколу в православ'ї та ін. [5].
   Одним з визначальних пріоритетів внутрішньої політики української держави є вироблення та регулювання сфери міжнаціональних відносин, забезпечення прав та свобод національних меншин, створення різних можливостей для їх активної участі в процесах державотворення. З часу проголошення незалежності Україна прагне створити умови для рівноправного розвитку й активної участі в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави представників усіх національностей, котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства.
   Європейський вибір, зроблений Україною, - це водночас і рух до стандартів, реальної демократії, яка базується на засадах верховенства права й забезпечення прав і свобод людини.
   Реалізація державної політики у сфері міжнаціональних відносин та забезпечення прав національних меншин має бути динамічною і зорієнтованою на кінцевий результат - створення сприятливого зовнішньополітичного та економічного середовища для оптимізації процесів духовного відродження національних меншин на шляху інтеграції України у європейське співтовариство.
   Стабільність міжнаціональних відносин, відсутність гострих конфліктів і протистоянь - наслідок і доказ виваженості та ефективності державної політики у міжнаціональній сфері, яка забезпечується Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами, органами виконавчої влади на місцях. Підтримання атмосфери толерантності, усунення чинників міжнаціональної напруги і конфліктів є одним із найголовніших завдань України, як правової, демократичної держави, що обрала шлях на інтеграцію до європейського співтовариства [6].
   Аналізуючи діяльність громадських організацій національних меншин України, слід зазначити, що переважна їх більшість бере активну участь у процесах державотворення, сприяє громадсько-політичній консолідації та міжнаціональній взаємодії у суспільстві.
   Досить високий рівень толерантності окреслює перспективи для утвердження такого феномена, як міжнаціональна солідарність, котра за певних обставин попри всі політичні настрої або ж і політичні доктрини може відігравати вирішальну роль у консолідації українського суспільства на багатонаціональній, багатокультурній основі й усувати причини, які породжують конфліктні ситуації на рівні відносин між спільнотами.
   Утворення демократичної та правової держави, процес формування української політичної нації зумовлює необхідність консолідації українського суспільства шляхом мирного і толерантного співіснування різних груп і прошарків населення.

1. Головаха Є. Політична залученість населення: поінформованість, активність, компетентність // Політологічні читання. - 1992. - №2.- С. 18-21. 5. Українське суспільство - 2003. Соціологічний моніторинг. - К., 2003. - 682 с
2. Там само. - С.657.
3. Декларація принципів толерантності, схвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО на її 28-й сесії в Парижі 16 листопада 1995 р. // Віче. - №11(128). - 2002. - С.2-13.
4. Толерантність у поліетнічному суспільстві: питання теорії і практики. - К., 2003 - С.21.
5. Сприяння поширення толерантності у полі етнічному суспільстві / О. Майборода, Р. Чілачава, Т. Пилипенко та ін. - К.: Фонд "Європа XXI", - С.14.
6. Там само. - С.50.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com