www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Концепт "цілісної людини" на шляху оволодіння свободою в іудаїзмі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Концепт "цілісної людини" на шляху оволодіння свободою в іудаїзмі

З.В. Швед, канд. філос. наук

КОНЦЕПТ "ЦІЛІСНОЇ ЛЮДИНИ" НА ШЛЯХУ ОВОЛОДІННЯ СВОБОДОЮ В ІУДАЇЗМІ

   В статті розглядається проблема формування "цілісної людини" в плані реалізації нею свободи як умови досягнення повноти існування в аспекті інтерпретованому через уявлення іудаїзму. Підкреслюється, що свобода є не самоціллю, а підставою для досягнення "надмети" суть та шлях до якої відкривається в системі віроповчальних настанов іудаїзму. В статті аналізується феномен любові як ціннісного осередка фундуючого витоку для реалізації як свободи так і утвердження цілісної людини.

   In the article of Shwed Z.V. "Concept of the "Totally integrated person" on the path to conquer "freedom" in Judaism" considers the difficulty of forming a "Totally integrated person", in the sense of this person realizing it's "freedom" as a precondition to achieving total existence as interpreted through the Judaic point of view. Especially stressed is the fact that freedom is not "the" goal, but a foundation, a basis for achieving the essence of "the ultimate goal", and the path to which is opened through the Judaic belief systems. The article also analyzes the phenomenon of love as a valuable source for achieving freedom and the establishing of "the totally integrated person".

   Актуальність дослідження. "Антропологічний поворот" який було здійснено у філософії двох останніх століть не завершився остаточним виходом на нові горизонти філософської проблематики, а додав до загальновизнаних філософських питань ще й такі що пов'язані з самим запитуючим. Людина повстала проблемою для філософської думки. Хто, що вона є і яка вона - нові "запити філософських смислів" (Горський B.C.). В залежності від відповіді на ці запитання розв'язуються інші проблеми гуманітарної науки, зокрема й релігієзнавства. Людина, як носій цілісного світогляду, як певна єдність світів матеріального і духовного є, таким чином, цілісною істотою. З іншого боку, співіснування в одній особі пристрасності і слабкості, знання і нерозуміння, пасивності та жаги до дії, відваги та боягузтва "розколює" особистість. І в такій ситуації існує потреба зрозуміти, з одного боку, суть концепту "цілісної людини" на прикладі іудаїзму, а з іншого, проаналізувати співвіднесеність цього розуміння з проблемою свободи.
   Новизна дослідження. В статті в перше аналізується проблема взаємозв'язку концептів "цілісна людина" та "індивідуальна свобода" в іудаїзмі в аспекті усвідомлення мети існування як реалізації індивідуальної свободи.
   Стан розробленості теми в науці. З огляду на актуальність теми та широкий спектр підходів до її розуміння можна стверджувати, що проблема окреслена в темі висвітлюється більшістю дослідників які працюють в площині філософських, релігієзнавчих, психологічних підходів. Зокрема релігієзнавчі школи, акцентуючи увагу на відповідних складових релігійного комплексу, виокремлюють для себе той аспект розуміння релігії який видається найсуттєвішим. Так вітчизняна школа психології релігії відзначається цінними напрацюваннями в цій галузі, що підтверджується низкою видань присвячених даній темі. У доробок зазначеного підходу варто віднести дослідження Т.Горбаченко, Л.Конотоп, В.Лубського, О.Прядко, С.ПІддубну, О.Сарапіна. Акцент, в основному, робиться на вивченні почуттів та феномену віри (в релігійному аспекті), при цьому аналіз своєрідності розуміння певними національними релігіями уявлень про саму "цілісну людину" має продовжуватися.
   Об'єктом дослідження виступає феномен людини в уявленні Танаху, а предметом дослідження є процес формування людини як "цілісної істоти" в іудаїзмі.
   Мета і завдання дослідження полягають у виокремленні і аналізі основних підходів в розумінні ідеї цілісної людини в аспекті її реалізації індивідуальної свободи.
   Методологічними та теоретичними основами дослідження виступають концептуальні положення релігійного вчення іудаїзму та сучасні підходи до їх інтерпретацій в релігійному та релігієзнавчому осмисленні.
   Теоретичне і практичне значення полягає у можливості випрацювати таку модель розуміння екзистенцій-них вимірів існування людини в іудаїзмі яка має дозволити зрозуміти міру сприйняття ідеї свободи в єврейській релігійній інтерпретації.
   Людина для єврейського релігійного світогляду є феноменом синкретичної єдності початків, які у своїй певній протилежності та взаємозалежності створюють цілісну істоту спроможну відповідати меті власного існування. Ототожнення іудаїзму виключно з етичним вченням, іншими словами зосередження уваги на "етичному монотеїзмі", є хибним способом розуміння самої суті даного віровчення. Глибина даної тези виявляє себе у співставленні понять етики і віри в інтерпретаціях єврейських джерел де аналізуються властивості цих явищ в плані їх реалізації через фундаментальні принципи Письмової та Усної Тори: "Возлюби ближнього свого як самого себе" [1], "Все що ненависне тобі не роби ближньому своєму" говорить Вавилонський Талмуд в Трактаті "Шабат", Лист 31 б.
   Парадоксальність сказаного полягає в тому, що зазвичай ми сприймаємо релігійний концепт через його фундуючу роль відносно тих моральних настанов якими керується людина. Абсолют тут виступає гарантом моральних цінностей, роль яких може полягати у виховній функції спрямованій на вдосконалення людської істоти. Для іудаїзму це положення не є однозначним та очевидним, адже підходи до його розуміння можуть уточнюватися у зв'язку з уявленнями про призначення людини. Суть релігії полягає, зокрема, в тому, щоби навчити людину розпізнавати зло [2]. І якщо акцентувати увагу та тому, що протиставлення добра і зла в іудаїзмі є не висхідними (як істина і хибність), а "проміжним" положенням, то виходить, що глибинною сутністю релігії є розрізнення та виокремлення істини у межах пізнання.
   Таким чином, виконання заповідей, приписів Тори є засобом "очищення" людини і, як наслідок, оволодіння здатністю впізнавати "невідповідність" задуму Творця. Підставою для цього зла є егоїзм який протирічить Закону. Виходить, що і етична складова віровчення не стільки регулює взаємини між людьми скільки привчає особистість до любові до іншого. Прагнення отримувати задоволення заміняється на бажання давати. Етика що ґрунтується на досвіді, перетворює емпіричне знання на правила та приписи моральнісного життя, зрозуміла, пізнана віра виховує в людині здатність впізнавати зло без практичної зустрічі з ним, без "життєвих уроків". Дана обставина вказує на те, що хоча віра і мораль в іудаїзмі мають на меті, зокрема, піднести людину, вдосконалити її, все ж вони і відрізняються одна від одної саме в плані розуміння людини та визначення мети її вдосконалення. Мораль акцентує увагу на міжособистісних стосунках які вимагають від людини належного ставлення до оточення. Мораль, як "духовно-культурний механізм регуляиі'і поведінки особистості та соціальної групи за допомогою уявлень [Курсив наш. - З.Ш.] про належне, в яких узагальнені норми, цінності, зразки поведінки, принципи ставлення до інших індивідів та соціальних груп" [3] є практичним способом облаштування людських взаємин. В цьому визначенні наголос робиться на інструментальній ролі моралі, яка спрямована на практичне життя, уявлення про яку формується в залежності від потреб, а значить не має універсального позачасового характеру. Виходить, що призначення моралі полягає в відтворенні сформованих не мораллю механізмів соціальної взаємодії. І як що міняються обставини життя можуть мінятися і приписи моралі. Виразним прикладом цього є історія Європи XX століття.
   Для іудаїзму, в цій площині, таке уявлення про мораль та віра, як здатність відрізняти добро від зла, відстоять одна від одної. Шлях віри наближує людину до Творця, уподібнює її Йому так, що досягається мета: близькість, невідторгненість, двекут. Мораль суспільства прагне збереження суспільства. Але постає питання, "як можна переконати індивіда яка міра блага йому необхідна, щоби він відчував себе зобов'язаним обмежити себе заради суспільного блага?" [4]. Суспільство немає відповідних механізмів переконання особистості у необхідності дотримання тих моральних приписів якими воно само керується. Серед наявних способів зобов'язання до відповідної дії можуть бути примус, аргумент опертий на традицію. Натомість спротив з боку особистості може сприйматися як неадекватна дія, ворожа самозбереженню спільноти. Для іудаїзму даний підхід не є прийнятним, адже з точки зору цього розуміння, особистість та спільнота до якої вона належить потрібні одна одній, навіть більше, особистість, для реалізації власної свободи, потребує спільноти в межах якої свобода тільки і може реалізуватися. Глибинний зміст цього аспекту творення цілісної людини міститься в концепті "клаль Ісраель". Аспектом розуміння свободи тут виступає такий підхід для якого "ідея свободи", у сучасному її розумінні як надання широких прав, є прикладом хибної інтерпретації.
   Свобода в іудаїзмі не є метою самою для себе. Вона також не тільки інструмент для досягнення мети. Свобода, в плані реалізації цілісної особистості, є умовою завдяки якій така особистість може існувати. З іншого боку, немає тотожності тут і в плані реалізації ідей індивідуалізму які так широко підтримуються у пріоритетних настановах сучасних ліберальних суспільств. Даний політологічний вимір проблематики вказує на піднесення індивідуальної свободи, як середовища утвердження "індивідуальних воль" [5]. Натомість для єврейської релігійної настанови (іудаїзму) цей підхід сприймається як викривлення самої суті свободи, котра виступає не способом утвердження "індивідуалістських" стандартів, а є чинником реалізації "індивідуально-колективного" призначення, про що буде вестися мова в подальших розвідках.
   Унікальна особистість, в іудаїзмі, є метою, в якій має здійснитися любов до ближнього. Тобто той принцип який веде до стану "двекут". В такому випадку осуд інших або їх схвальне ставлення до поведінки людини не є вирішальним, а це, у свою чергу, не обмежує міру морального вдосконалення. Таким чином, виконання заповідей (міцвот), реалізація приписів Тори у повсякденному житті, збагачує людини до тої міри що їй відкривається свобода подорожі у світі Творця. Вкоріненість у матеріальному світі є причиною втрат які переживаються боляче-нестерпно, наголошує іудаїзм, в той час, коли завдяки вірі віруючої людини світ моральної поведінки не зосереджується на уявленні (гадці) про те що повинно бути, а обертається на прагненні привести світ до повної відповідності Творцю.
   Інший аспект проблеми полягає у самому розумінні людини в плані її сутності. Для іудаїзму питання, що таке людина, не є риторичним. Більше того, відповідь на нього містить у собі в концентрованому вигляді широку систему поглядів на суть та призначення світу, все те що "олюднено" особистісною присутністю. Світ, в такому розуміння, є "декорацією" для існування людини. Таким чином, ми виходимо на питання розуміння феномену свободи в плані розкриття сутності особистості. Абсолютний ступінь свободи яким вирізняється людина з цілого світу, стверджує іудаїзм, виявляє себе у здатності до творення і руйнування. Тут враховується той факт, що наявність неоднозначних відповідей на приписи, розкриває можливий потенціал людини до "креації та негації". Звернемо увагу: мова тут йде не стільки про емоційно-вольовий чи психологічний аспекти індивідуальності, скільки про обов'язковий діяльніс-ний вияв її переконань, в яких має міститися і відповідальність про вільно прийняте рішення. Наявність розмаїття виборів та знання про наслідки їх обрання відкриває перед людиною горизонт реалізації виключно людської властивості - свободи. "Щоб існувала свобода вибору необхідно щоб існувало бодай одно "ні"" [6]. Тобто, має бути наявною можливість порушити або знехтувати встановленими правилами. Підставою свободи тут виступає реально наявний простір для хибного вчинку. Розмаїття виборів або можливостей не є з точки зору іудаїзму визначальною мірою свободи. Навпаки, цей факт лише доводить що можливості тільки утверджують фізичну природу людини. Натомість для вияву свободи має бути наявною свідома мета. Мета, досягнення якої пов'язується не просто з свідомим або емоційним її розумінням, а діяльнісною реалізацією, тобто мету треба не тільки уявляти і розуміти (або вивчати її, чи в неї вірити), використовувати власну свободу щоб цю мету досягнути. Виходить, що настанови іудаїзму, заповіді (хукім, мішпатім) виступають не просто дороговказами на шляху реалізації мети людського життя, вони власне і постають в якості мети яка відповідає виключно людській здатності до вільного вибору. І хоча зв'язок між наявністю можливостей та фактом реалізації свободи видається очевидним, іудаїзм уточнює це положення і наполягає, що здатність до свободи обирати впливає і на самі обставини які внаслідок цього вибору можуть мінятися.
   Для посилення аргументу відносності даних положень зазначимо що мова в даному випадку, у відповідності до релігійної настанови іудаїзму, ведеться відносно світу в якому дія можлива. Аспект піднесення людини у пізнанні призводить до усвідомлення нерелевантності поняття свободи в усіх аспектах осягнення Істини у зазначеному розумінні. Більше того, тільки "непрозорість" життєвого світу людини створює можливість для реалізації свободи яка зменшується пропорційно до усвідомлення та розуміння "Законів Життя". Дану тему варто продовжити в подальших дослідженнях де йтиметься про міри свободи як їх розуміє іудаїзм, а також про корисність свободи для людини, якщо взагалі доцільно говорити про доцільність в даному контексті.
   Цікавим питанням в межах іудаїзму щодо трансформації уявлень про "істину і хибність" на уявлення про "добро і зло" видається нам таким, що заслуговує на окрему увагу, що може стати підставою для подальших досліджень. Повертаючись до питання про розуміння людини в аспекті оволодіння нею свободою, переформулюємо його і наголосимо на способах виявлення свободи. Для цього варто прояснити визначення цілісної людини у глибинному розумінні іудаїзмом. Тут акцент зміщується від спроби поєднати фізичний та духовний аспекти індивідуальності, до розуміння цих складових як унікальної єдності не протилежних, а взаємозумовлених елементів цілого. Теза про єдність світу є невід'ємною складовою всього світогляду іудаїзму який в концентрованому вигляді ми можемо віднайти в класичних текстах, зокрема, у Пророків. "В той день буде Господь один і ім'я Його одне" (Захарія 14:9). Наведений уривок інтерпретується в плані встановлення єдності світу в якому людина посідає центральне місце, ба більше, для містичної складової вчення іудаїзму, вона, тобто людина, і є цим цілим світом. Цікавою видається аналогія, яку можна віднайти у пошуках представників української філософської традиції, таких як Ф.Проко-пович, для якого людина була не тільки частиною світу але й його уособленням; в значенні "моделі світу", "мікрокосму". "Всі чесноти, по частинах розділені в природі, в ній одній (людині - З.Ш.) зосередилися, і вана є як іншою, якщо не величиною, то повнотою досконалості яка є рівною до цілої природи [7]. Схожу позицію поділяв Г.С. Сковорода, який мислив у подібній площині, наголошуючи, у притаманній йому манері визначати сутність людини з її власних витоків та наявності двох натур, що людина уособлює перетин матеріального і духовного світів стаючи їх "усамітненим" осередком [8].
   Цілісність людини викарбовується через максимальне наближення до Джерела існування в подобі якого вона, людина, повинна існувати. Зобов'язаність любити ближнього свого постає умовою досягнення цілісності людини для якої реалізація шляхів вдосконалення самої себе є головною метою, досягти яку можливо лишень при дотриманні цієї настановної заповіді (обов'язку) любити ближнього. Більше того, поза дотриманням цієї умови будь які інші спроби не оперті на прихильне, дружне, "любовне" ставлення до іншого не можуть бути гідними віруючої людини. Виходить, що для іудаїзму міцва (заповідь) любити іншого є фундуючою всього релігійного світогляду в тому числі тої його складової що обернена на світовідношення та визначення власного місця у світі.
   Цілісність люблячої людини здійснюється в радості, яка теж, у свою чергу, є обов'язком серця. Засмучена людина стає заручницею обставин, оптиміст - має сили використовувати власну свободу вибирати між наближенням до Добра (добрих думок, слів, справ, спокою) або віддаленням від Нього. На цій межі здійснюється перетворення світу сумнівів у світ переконань які потребують вдумливого розуміння, почуття міри та досвіду. Єврейська релігійна думка порівнює такий постійний вибір з битвою, що потребує сталого морального зусилля, вправності і твердості й гнучкості одночасно. Принагідно зазначимо, що саме розуміння слова в іудаїзмі тісно пов'язане з діяльністю і навіть часто ототожнюється з нею. Цей аспект, наголошує іудаїзм, дозволяє точніше зрозуміти глибину коментарів Тори де мова йде про цілісну людину в якій мають перебувати у відповідності всі сили що творять світи. В цьому аспекті поєднання віри і розуму виступають складовими реалізації цілісної людини, яка через ці два види відношенні до Абсолюту здійснює "завдання" життя індивідуальне та унікальне для кожного [9]. Навіть повсякденна діяльність, окрім молитви, вчення та виконання заповідей, сприймається як форма здійснення цілісної людини яка вірить і знає, що вільно "пізнає Його" на всіх своїх шляхах [10].
   В цьому аспекті цінним видається спостереження М.Бубера, який відзначає фундаментальний фактор яким визначається духовне життя людини, яким є єдність дійсного та можливого. Ця дуальність однієї особи спонукає до постійного "внутрішнього руху" до єдності, напрямок якого визначається "корені і сенс всього духовного взагалі" [11]. В площині іудаїзму цій ідеї єдності до цілісного а не роздвоєного життя відповідає ідея монотеїзму яка як відповідь на запит духовності пропонує напрямок на умови досягнення цілісності в особі. Своєрідність такого підходу полягає у виявленні "роздвоєності" не в природі а в самій людині і тому долання її має скеровуватися не на світ зовнішній щодо людини а на її внутрішній світ. За переконанням М.Бубера вся духовна робота, - висвітленню якої присвячені тексти "єврейської давнини" (Танах), як їх називає сам Бубер, - це прагнення до подолання досвіду "роздвоєності", прагнення до цілісності. "До єдності в одній людині, до єдності між частинами народу, між народами, між людством і всім живим. До єдності між Богом і всім живим" [12]. Бубер пов'язує ідею цілісної людини з більш загальним концептом історичної тяглості та спадковості національної мети, вписаності індивідуального життя в систему соціальних зв'язків сучасності, ідеями творення сучасного оновленого суспільства. Але поза його увагою лишається аспект власне індивідуального сприйняття та реалізації ідеї цілісної людини як мети людського існування, а не тільки складової більш загального і грандіозного поступу до єдності "людства та світу", "Бога і всього живого".
   Тема індивідуальної цілісності є предметом класичної Усної Традиції, через яку прояснюється аспект виокремлення людського життя з обставин природної зумовленості.
   Вправи пам'яті підтримують зв'язок з усвідомленням мети власного існування. Вони здійснюються через постійне (щоденне) пригадування мети власного існування. Усвідомлення цієї мети, у свою чергу, має розповсюджуватися на всі аспекти життєдіяльності, таким чином, надаючи цим аспектам глибинного змісту [13].
   Висновки. Таким чином, для іудаїзму уявлення про людину цілком спираються на концепт реалізації свободи як способу творення та усталення "цілісної" особи, що можливо за умов, по-перше, через усвідомлення наявності самої свободи як фактору який впливає на фізичний аспект її існування, по-друге, через вдосконалення, або, іншими словами, досягнення "цілісності", яка залежить від використання повною мірою самої свободи; по-третє, завдяки розумінню міри відповідальності за факт реалізації свободи для себе та світу. Ці три аспекти створюють певну єдність в якій враховується часовість процесу постання "цілісної людини".
   Перспективи подальших наукових розвідок в цьому напрямку торкатимуться вивчення впливу освіти та виховання на формування даного уявлення в середині релігійної громади та способів інтерпретації цілісності через уявлення про єднання та єдність чоловіка та жінки. Іще одним аспектом дослідження може виступати виокремлення специфічних характеристик щодо уявлення про свободу не тільки для людини але й для всієї етнонаціональної спільноти, тут вже мова йтиме про такі явища самі найменування яких іще не достатньо визначені і швидше належать до ідеологічних кліше ніж до наукових категорій, наприклад, колективна відповідальність, спільна доля тощо.

1. Ваикра // Пятикнижие и гафтара. Ивритский текст с русским переводом и классическими коментариями "Сончино". - М.: Мосты культуры, 2001. - С.691.
2. Ашлаг Й.Л. Раби. Сущность религии и ее цель // О сути еврейства (Из книги Матан Тора). - Иерусалим: Ор а-Гануз, 5743. - С.51.
3. Аболіна Т., Надольний Н. Мораль // Філософський енциклопедичний словник. - К.: Абрис, 2002. - С.397.
4. Ашлаг Й.Л. Раби. Сущность религии и ее цель // О сути еврейства (Из книги Матан Тора). - Иерусалим: Ор а-Гануз, 5743. - С.56.
5. Біленко В.Д. Теоретичні розвідки моралі як засади соціального консенсусу в плюралізмі сучасної культури. - Політологічний вісник. Зб-к наук.праць. - К.: "ІНТАС", 2009. - №43. - С.22.
6. Полонский П. Перевоплощение. - Йерушалаим, 2001.- С.15.
7. Нічик В.М. Феофан Прокопович. - М.: Мысль, 1977. - С.132.
8. Шикула О.П. Самотність як модус людського існування у творчій спадщині Григорі Сковороди // Культуротворча спадщина Григорія Сковороди: філософсько-психологічне бачення, історія та сучасність. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Лу-ганськ-Арт, 2007. - С.92.
9. Таубер Э. Тьма перед рассветом. Катастрофа и возвышение через страдания. - Иерусалим: Швут Ами, 1996.- С.38.
10. Маамар. Хасидское учение на стих из книги "Иешая" "И исчезнет смерть навеки" / Пер. Раввин Моше-Реувен Асман. - К., 2006. - С.4.
11. Бубер М. Еврейство и человечество // Избранные произведения. - Иерусалим: Библиотека Алия, 1979. - С.44.
12. Бубер М. Еврейство и человечество. // Избранные произведения. - Иерусалим: Библиотека Алия, 1979. - С. 47.
13. Безансон И.-И. Всегда есть надежда. - Иерусалим: Шир-хадаш, б/г. - С.22-29;68.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com