www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Діалогізм як умова реалізації свободи в іудаїзмі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Діалогізм як умова реалізації свободи в іудаїзмі

З.В. Швед, канд. філос. наук

ДІАЛОГІЗМ ЯК УМОВА РЕАЛІЗАЦІЇ СВОБОДИ В ІУДАЇЗМІ

   В статті розглядається проблема співвідношення феномену свобода з такою формою реалізації людської екзистенції як діалог. Для іудаїзму виявами діалогу на рівні розкриття зв'язку "Я" з "абсолютним Ти" є молитва та пророцтво. Ці форми діалогу у свій власний спосіб виявляються механізми актуалізації індивідуальної та колективної свободи. Метою свободи виступає повнота розкриття призначення існування людини та людства у світі.

   In the article by Shved Z.V. "Dialog as a condition of realization of freedom in Judaism" examines the problem of comparing the phenomenon of freedom with a form of human realization of existence, such as dialog. For Judaism, prayer and prophecy are the opening to the connection of "I" and the absolute "You". These forms of dialog, in their own way, appear to be mechanisms of the actualization of individual and collective freedom. The goal of this freedom appears to be the full understanding of the purpose of man and humanity in the world.

   Актуальність даного дослідження пов'язана з тим, що вміння слухати та бути почутим є фундаментом для творення вирозумілих стосунків на міжособистісному та суспільному рівнях. Цей один із способів розуміння діалогу відкриває для дослідників широке коло проблематики, в які сам діалогізм постає або як філософська концепція, або як інструмент через який реалізується взаємодія культур, або як метод вслуховування в своєрідність "культурного цілого", або як спосіб зв'язку з іншим, Абсолютом.
   Новизна дослідження полягає в тому, що своєрідність теми діалогізму в аспекті і її багатозначності (полісематничності), і в плані її поліфункціонального розуміння дозволяє розглянути цей феномен як специфічну форму в якій здійснюється діалог в площині свобідного розгортання індивідуальної екзистенції відкритої до Бога. Специфіка єврейської релігійної інтерпретації такої зумовленості в українському релігієзнавстві розглядається вперше.
   Відносно стану розробленості даної теми в науці то варто зазначити, що ґрунтовне вивчення, аналіз, інтерпретація феномену діалогізму, зокрема в іудаїзмі, вели відомі представники світової філософської думки аналіз робіт яких викладено в дослідженні Л.Владиченко [1]. Вітчизняні науковці вивчали духовні витоки у потребі діалогу, аспекти його співвіднесення з людською екзистенцією (існуванням), способами вільного спілкування тощо. Цінним доробком тут є праці С.Гатальська, В.Малахова, М.Попович, Л.Ситниченко, В.Табачковський. Релігієзнавчий підхід висвітлювалися в роботах В.Єленського, А.Колодного, Л.Конотоп, М.Лубської, Л.Филипович. Основний акцент в цих роботах ставиться на релігієзнавчому аспекті, специфічній релігієзнавчій методології, яка передбачає врахування, при аналізі будь-яких феноменів, певної конфесійної складової, яка, в залежності від культурно-історичних обставин в яких досліджується феномен, може суттєво різнитися.
   Об'єктом дослідження є діалог як умова реалізації індивідуальної свободи.
   Предметом дослідження є особливості інтерпретації іудаїзмом ролі діалогу в аспекті реалізації індивідуальної свободи.
   Мета і завдання дослідження полягають у виявленні та аналізі особливості діалогічної умови реалізації індивідуальної свободи в іудаїзмі, а до розв'язуваних завдань належить дослідження особливостей вияву форм діалогу в єврейській релігійній традиції та розкриття особливостей кожного з них в аспекті класичного для іудаїзму розуміння свободи.
   Методологічні та теоретичні основи дослідження ґрунтуються на загально-філософських та спеціальних релігієзнавчих принципах об'єктивності, системності, толерантності. Використовується підхід компаративного аналізу при виявленні специфіки розуміння та розгортання діалогу в системі релігійних інтерпретацій іудаїзму.
   Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у виявленні своєрідних для розуміння іудаїзмом особливостей діалогу в його відношенні до реалізації свободи. Практичний результат торкатиметься можливості переосмислення діючих механізмів формування міжособистісних стосунків в середині релігійної спільноти з урахуванням її включеності в систему суспільних зв'язків.
   Діалог як "універсальна форма відношення "Я-Ти", як спосіб дослідження сутності людини та визначення її реального призначення в житті" [2] в івриті має подібний відповідник в яком зберігається грецьке поєднання частки ді (двоє), з логос (слово, висловлювання, мовлення) і має одночасно значення розмова бесіда двох - "дусиах". Водночас терміном "сіха" позначається розповідь-бесіду яка поглиблено розкриває смисл Тори. Цей метод "пошуку істини" особливо розповсюджений в хасидизмі свідченням чого є ціла збірка бесід, розмов-повчань на кожний тижневий розділ Тори. Розмова тут це не просто спілкування, а власне діалог-бесіда, "говоріння", метою якого є прояснення незрозумілих фрагментів, розкриття нових граней Істини в розумінні іудаїзму. Цікаво припустити, що співзвучність слів "сіха" (бесіда) і "сімха" (радість) натякають на певну пов'язаність цих явищ в тому сенсі, що додана в слові "радість" літера "м" (мем), яка символізує воду, Тору, це робить бесіду приємною серцю і корисною для душі, якщо вона ведеться заради вищої мети. Говорення-спілкування позбавлене цієї цілі набуває в іудаїзмі зовсім інших характеристик.
   Як що розглядати діалог з урахуванням цього аспекту, то якщо не брати до уваги філософське визначення терміну діалог, а зосередитись на повсякденному, спрощеному його розумінні, то виходить, що діалог це "говорильня" двох, яка не завжди передбачає розуміння. Тому в івриті для позначення цього проблемного поля розкриття сутності та мети людського спілкування та виокремлення міжособистісних моделей взаємодії, форма відношення людини до іншого через реалізацію зв'язку Я з Ти, розкриття власної свободи, існують інші терміни, глибинний зміст яких має стати предметом окремого аналізу.
   Слово, у розумінні іудаїзму, яке водночас є дією [3], не просто може, а власне змінює світ, тому глибиною пізнань закріплених у слові можна правильно оцінювати вплив вчинків на людину та світ. Пояснимо тут, що мова йде про пізнання вчинене цілісною людиною. Яскравим прикладом такого розуміння є відомий фрагмент Танаху "Шир га Ширім" (Піснь Пісень).
   Часто цей текст відносять до різновиду любовної лірики. На нашу думку, це лишень один із способів його ідентифікації і розуміння його можна значно розширити. У тому числі і до інтерпретацій через проблему діалогізму, а значить філософсько-екзистенційну проблематику, в якій максимально розкривається аспект "двекут" Я-Ти. "Я належу своєму другові, а мій друг - мені" [4]. Слово як дія знаменує собою шляхи та методи відкривання себе Абсолюту. В іудаїзмі початок такого "відкривання" зумовлюється не тільки волею людини, але й "поміччю Небес", яка може розкриватися і як дарунок, і як "винагорода", тобто завойоване, через вдосконалення рис характеру, "Світло" [5]. Принагідно зазначимо, що цитований уривок з Пісні Пісень у своєму оригінальному варіанті (тобто на івриті) є підставою для утворення абревіатури, значенням якої є назва місяця року (Елул). Цікаво, що, згідно з традицією іудаїзму, це саме той місяць в якому максимально розкриті можливості для діалогу, що людина постійно веде зі світом та Творцем.
   Для єврейської релігійної традиції, в плані розуміння виявів діалогу, важливими способами його (тобто діалогу) реалізації є молитва і пророцтво. Наявні в молитві і пророцтві риси діалогу, виступають в іудаїзмі способами зближення людини з Абсолютом. Молитва, як ствердження активності та відкритості людини до поза-природнього, представляє людину як активного співрозмовника, ініціатора діалогу. Людина самостійно обирає місце і час молитви, а відтак, молитва постає інструментом "подолання прірви" через наближення кінцевого та обмеженого з безмежним і нескінченим.
   Молитва як діалог - сприймається іудаїзмом в кількох аспектах. По-перше, це обов'язок, до якого закликається кожен віруючий, по-друге, молитва є способом безпосереднього зв'язку з Абсолютом. Підкреслимо, що закони та приписи ведення діалогу у такий спосіб походять, зокрема, з книги Пророків (Шмуель І, 1:16). Діалог, як спосіб безпосереднього контакту у спілкуванні передбачає промовляння молитви в голос, що стає уособлення намірів людини та її думок, як формі взаємодії - молитві притаманна властивість впливати на відповіді Бога, як говорить іудаїзм, виявами яких стає реальність в якій перебуває особистість. Таким чином, у діалозі Я-Ти розкривається механізм поступу історії та духовного розвитку людини. Дана теза розкривається в концепті філософії молитви. Безпосередньо діалогічних характер молитви (тфіла) можна віднайти через аналіз тих способів взаємозв'язку людини з Богом які виокремлює іудаїзм. Це інтелект, емоції, воля та, власне, молитва [6]. Як зазначалося, через молитовний діалог розкривається вищи мета цього спілкування, подолання прірви кінченого і нескінченого (адеха) в чому один з виявів Абсолюту (Царство) віднаходить своє максимальне розкриття. Тому для іудаїзму, діалог, як спосіб підтвердження вільно обраної форми стосунків, має надзвичайно велике значення. Адже вільне прийняття на себе обов'язків та відповідальностей "перед Царем" виступає фундаментом віроповчальної та світоглядної настанов іудаїзму. Принагідно зазначимо, що для іудаїзму Абсолютизм спирається на згоду й добровільне визнання влади Царя. Ця глибоко містична думка підпирається аргументом протиставлення поняття володар і цар, які в мові оригіналу мають відповідники "мошель" (передбачає абсолютну владу) та "мелех" (власне, цар, поняття яке включає в себе "дорадчий" аспект. Похідним від нього є слово німлах - радитися). І в такому розумінні аспекту володарювання виявляється, що діалог (порада), водночас є умовою самої можливості прояву "влади Царя", як залежної від визнання влади.
   Додатковий аспект розуміння молитви як діалогу розкривається в плані інтерпретацій індивідуального існування, як екзистенційної присутності у світі, у чому і полягає суть підходу єврейської релігійної філософії, зокрема, представленою творчістю Маймоніда. Людина, закинута у світ, усвідомлює своє перебування у світі як "екзистенційну боротьбу" людини у всесвіті і зі всесвітом, що, у свою чергу, актуалізує потребу у спілкуванні, промовлянні молитви-заклику з "безодні самотності" до трансцендентного за співчуттям і проханням про допомогу. Даний підхід пропонує розуміти молитву одночасним підтвердженням свободи людини, адже остання (тобто людина), звільняючись від зовнішні проявів "кризових ситуацій", отримує внутрішню свободу. В цій свободі криза екзистенційна не минає, але її наявність є не покаранням, а у мовою, зокрема, для розуміння та реалізації мети людського існування: виокремити реальність і ілюзорність, розставити акценти серед незначного і визначального.
   Беручи до уваги той факт, що підходів до розуміння феномену молитви в іудаїзмі є достатньо багато, ми зупинилися лишень на одному з них, який безпосередньо пов'язаний з темою даного дослідження. І як проміжний висновок можемо зазначити, що молитва, як одна з форм діалогу є унікальним, в розуміння іудаїзму, способом реалізації свободи, яка реалізується в екзистенційному вимірі. Тобто, сама молитва підтверджує наявну в людині свободу до визнання несамостійності та підпорядкованості власного життя, коли добровільно визнається розумність (інтелектуальна складова) і справедливість (емоційна складова) світоустрою.
   Ще одним способом ведення діалогу між Я та абсолютним Ти в іудаїзмі виступає пророцтво. Виразний зв'язок між молитвою та пророцтвом виявляється в аналізі історії сну Якова, коли він побачив драбину, що своїм кінцем губиться в небі. Інтерпретатори цього уривку наголошують, що полісемантичний зміст цього уривку створює підстави для нав'язання ідей, що молитва не тільки наближує людину до Абсолюту, але й створює підстави для розкриття самих потенцій особистості до духовного зростання, "підйому".
   Так, зокрема, П.Полонський, формулюючи питання про способи реалізації індивідуальної свободи зазначає, що у людини є можливість безпосереднього спілкування з Творцем, коли "я говорю з Ним, Він говорить зі мною і я Його чую та розумію" [7]. Ця здатність людини до прямого спілкування реалізується в розумінні іудаїзму через різні форми пророцтва. Коментуючи книги пророків рав Нахум Шатхін пропонує певну диференціацію у підходах до розуміння самого призначення цих текстів. З одного боку, пророцтва є джерелом для виведення певних законів повсякденного життя (гала-хот), а з іншого, і це важливий для нас аспект, вони, ці пророцтва, є "досвідом" морального вдосконалення. Цей другий аспект розкриває іще один рівень у розумінні іудаїзмом діалогічних підстав реалізації свободи, тут мова йде про можливість добровільного вступу людини на шлях, який передбачений самою метою існування особистості. Все що вчиняє людина в своєму остаточному вияві передбачає реалізацію її свободи, але сама свобода виявляється не стільки у наявності виборів скільки у можливості відмови від заборонених вчинків, наголошується в традиції іудаїзму.
   І якщо можливість молитви відкрита для кожного, то для пророцтва потрібні певні якості, котрі згадуються у Вавилонському Талмуді в Трактаті Шабат. Це якості -мудрість, багатство та сила. Потреба цих якостей, особливо двох останніх, полягає в тому, що саме завдяки ним людина, долаючи їх можливі негативні впливи, спроможна підійматися до рівнів розкриття такого рівня духовності який дістав назву пророцтво. В цьому плані цінним джерелом аналізу стає книга Йони в якій розповідається про те, як людина зобов'язується пророцтвом, але не позбавляється свободи. Основний висновок, у цьому плані, полягає у тому, що два центральних образи книги (особистість та світ, тобто сам Йона та "велике місто") співвідносяться у конфлікті, який можливо розв'язати через ствердження ідеалу життя, обрати який кожен повинен вільно та свідомо. В діалогах цієї книги присутня ідея морального вибору яким керується сам пророк, і в завершальному уривку виявляється, що людині, якій притаманне милосердя, не є чужим й почуття відповідальності. Ця єдність наявного вибору, відповідальності та милосердя для іудаїзму суть умови в яких може реалізуватися свобода, а способи прийняття рішення та способи його реалізації можуть набирати форм і молитви і пророцтва.
   У цьому зв'язку варто звернути ще на один аспект пророцтва на якому наголошує П.Флоренський. Будучи певним виразом особливостей релігійної культури, пророцтво уособлює в собі те специфічне, що вирізняє "бачення і мовлення". Індивідуальне та унікальне східного типу культури (зокрема іудаїзмі як його специфічного вияві) уприявнюється в діалозі: між почутим і промовленим. Вияв здатності співставляти себе та світ в плані співмірності у можливому спілкуванні, людина розкриває свою цінністю та вільно вступати в діалог. Ця "ситуація діалогу" [8] відкриває можливість розуміння світу, місця та призначення індивідуальності. І як що ці завдання не розв'язуються "водночасся", все ж вони можуть прояснюватися в самому діалозі.
   Діалог в іудаїзмі є, також, способом утвердження "індивідуального і загальнонаціонального монотеїзму". Індивідуальний діалог людини з Богом який ґрунтується на свободі, яка гарантує духовну незалежність, виступає критерієм та способом вдосконалення людини [9].
   З іншого боку, зв'язок людини та Бога, в інтерпретаціях індуїзму ґрунтується на підкореності, яка, у свою чергу, спирається на вільну від примусу віру, вибір якої є закликом до реалізації свободи особистості. У Талмуді (Трактат Брахот) наводиться висловлювання в якому дана теза виявляється достатньо виразно. "Все в руках Небес, окрім страху перед Небесами". Єврейські мудреці інтерпретуючи цю думку віднаходять багато її аспектів і у зв'язку з поняттям-концептом Тшува (повернення-розкаяння), і в ідеї Тікун (виправлення), і в плані розуміння реалізації свободи до якої закликає Тора: "А тепер Ізраїль, чого Господь, Бог твій, вимагає від тебе? Тільки боятися Господа Бога твого, ходити всіма Його шляхами, і любити Його, і служити Господу, Богу твоєму, всім серцем і всією душею твоєю" [10]. Для інтерпретаторів визначальним постає навіть свобідне зусилля, яке докладає людина в плані розуміння закликів до серця і душі відповідати вимогам "шляху життя" в любові та тремтінні.
   Пристрасть до свободи в якій реалізується позитивний аспект останньої (тобто вибір добра та відсторонення від зла як їх розуміє іудаїзм) виступає, одночасно, унормовуючою складовою діалогу з Богом. Як зазначав М.Бубер, виходячи саме з цього можна стверджувати, що екзистенційною основою можливості ведення діалогу є реалізація цілісності через вільне підкорення Духовній Досконалості. Цей діалоги можливий за умов беззастережної довіри та розуміння, а його (діалогу) прояв або дію ми можемо спостерігати в світовій історії [11]. Принагідно зазначимо, що думку про відповідність діалогу між народом Ізраїлю і Богом, як форму в якій реалізується мета творіння, що розгортається в історії розглядав вже рав Авраам Іцхак Кук (1865-1935). У вченні цього релігійного мислителі акценти переносилися з проблеми діалогу між християнством і іудаїзмом, як це було представлено в таких роботах як згадана праця М.Бубер, або П.Полонського "Дві тисячі років разом" [12], на проблему діалогу Бога з єврейським народом; кожне індивідуальне Я якого є носієм творчого потенціалу здатного реалізувати найвищий задум втілений у сенсі життя.Таким чином, не тільки індивідуальність але й народ, як колективне Я, тобто Ізраїль-Особистість, використовуючи принцип свободи, через колективну дію як слово спілкується з Богом, натомість події які супроводжують долю Ізраїлю в історії є словами Бога до Ізраїлю. Тут актуалізується проблематика національної єдності, "національного тіла" (за висловлюванням Льва Ребета [13]), що потребує окремого дослідження і ми не будемо тут детально її аналізувати.
   У відповідності до мети зосередимося на індивідуальному аспекті розуміння діалогу який розуміється іудаїзмом одночасно словами спілкування, молитвою, пророцтвом і дією. В єврейській релігійній культурі зберігається, в основному, індивідуалістичні вияви означених форм діалогу, до яких відносяться, також традиції різноманітних напрямків класичного іудаїзму, які у свій спосіб розв'язували питання пріоритетності способів спілкування людини і Бога, в процесі якого постійно відкриваються нові горизонти "одкровення що продовжується". В цьому плані іудаїзм віднаходить такі сфери реалізації діалогу, в яких вимогою постає власне свобода індивіда. Це, наприклад, сфера творчості. Класичний підхід наголошує що характеристика Бога, як Торця, для іудаїзму є показовим в тому плані, що ідея творчості закладена в самі тезі подібності людини "своєму кореню", і як наслідок, саме через свобідну творчу діяльність людина виявляє свою здатність та спрямованість на діалог. З огляду на те, що в єврейському розумінні свобода необхідно пов'язана з метою володіння нею (свободою) це передбачає обов'язкове усвідомлення "чому має бути присвячене життя". Пояснимо лише невеликий аспект цієї думки.
   В Торі (Глава Шмот) кінцевою метою свободи є не звільнення від рабства, а здійснення служіння. Таким чином, мета свободи постає метою життя, іншими словами, самим життям реалізується свобода людини, а відмова від мети тягне за собою відмову від смислу. Наче в постійному усвідомленні смислу здійснюється свобода людини, і дороговказом на шляху утримання смислонастановчої ідеї служіння виступають форми діалогу в яких прояснюється "задум Свободи".
   Як наголошує Є.Свірський, свобода постає не просто можливістю обирати, а є способом правильного досягнення Мети. Правильного - в значенні максимально відповідного потребі людині реалізовувати свій духовний, емоційний, інтелектуальний потенціал [14].
   І якщо метою свободи є діалог, то способом її реалізації в іудаїзмі постають такі діалогічні за своєю суттю способи як, наприклад, розуміння Мудрості (Слова Тори), спілкування-навчання з іншими людьми, самоаналіз як внутрішній діалог. Особистість таким чином, як образ Бога, втілює і мету творіння: це діалог людини і Бога.
   Висновки який можна зробити в результаті проведеного аналізу полягає у тому, що феномен свободи та розуміння форм діалогу в іудаїзмі має власні своєрідні прикметності які відрізняються від загально філософських та полягають у тому, що і свобода, і діалог, як умова його реалізації, виступають лише передумовою для більш глибинного проникнення у розуміння та доконан-ня призначення людини. Вона живе не заради свободи, її існування не зумовлено лише вимогою "олюднення світу". Людина, в іудаїзмі, спроможна повною мірою розкрити власний потенціал та спробувати виконати своє призначення за умов розуміння наведених обставин, де діалог є можливістю вчинення служіння, заради якого власне і надається свобода.
   Перспективами подальших наукових розвідок є висвітлення проблеми співвіднесення феноменів діалогізму та спілкування в іудаїзмі, що передбачає виокремлення в наступних дослідженнях особливостей інтер-претативних моделей діалогу в різних напрямках традиційної релігійної думки (Харедім, Хасидизм, ХаБаД, ортодоксальний модернізм тощо).

1. Владиченко Л. Д. Філософські та релігійні аспекти проблеми діалогу: компаративний аналіз творчості Мартіна Бубера та Михайла Бахтіна: дис... канд. філос. наук: 09.00.11 / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2007. - 189 с
2. Озадовська Л Діалог // Філософський енциклопедичний словник. - К.: Абрис, 2002. - С.161.
3. Асман М.-Р. раввин. О тайнах Каббалы // От сердца к сердцу. - №77 апрель. - 2009. - С.14.;
4. Шир га-Ширим II Пять магилот и Гагада шел Песах. - Иерусалим: Шамир, 1998. - С.15.
5. Безансон И.-И. Всегда есть надежда.- Иерусалим: Шир-хадаш, б/г. - С.106.
6. Сидур. Врата молитвы на будни, Субботу и праздники. - Иерусалим-Москва: Маханаим, 1993.- С.ХХХ.
7. Полонский П. Перевоплощение. - Йерушалаим, 2001.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com