www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Розуміння філософії як мистецтва в поглядах М. Грота
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Розуміння філософії як мистецтва в поглядах М. Грота

І.В. Пушкарьов, асп.

РОЗУМІННЯ ФІЛОСОФІЇ ЯК МИСТЕЦТВА В ПОГЛЯДАХ М. ГРОТА

   У статті розглядається співвідношення філософії та мистецтва в інтерпретації М.Грота.

   In this article the correlation between philosophy and Art is analyzed.

   Протягом всієї своєї історії філософія є одним із основних джерел розвитку людського знання. Розглядаючи її історично, можна виявити спадкоємність в розвитку філософського знання, його проблематики, спільність категоріального апарату і логіки дослідження. Не випадково Гегель розглядав філософію передусім з точки зору "науки логіки".
   Зайнявшись пошуком науки, яка змогла б поєднати дані зовнішнього і внутрішнього досвіду, відкриттів думки і внутрішніх одкровень почуттів, відновити повну картину життя людини, з'ясувати її всебічне призначення і місце в природі, розумні цілі її існування і діяльності, дати її волі розумні ідеали, М.Грот все більше переконувався, що це під силу тільки метафізиці, яка, в свою чергу, неможлива без оформлення філософії в самостійну науку. З цим переконанням він починає формувати власне уявлення про філософію і її завдання, з'ясовувати відзнаки і схожість її з іншими формами суспільної свідомості, перш за все, наукою і мистецтвом, аналізувати ідеї різних філософських систем, відбираючи з них найбільш прийнятні його світогляду, вибудовувати власну метафізичну систему.
   Цьому сприяли і зміни спільного культурного фону, які сталися в Росії в 80-і роки XIX століття. "В настрої і світобаченні суспільства, - писав Е.Радлов, - сталася величезна зміна; у політиці консервативний напрям взяв верх над ліберальним, в мистецтві натуралізм поступився місцем новому романтизму, а у філософії матеріалізм втратив силу над Розумами [1].
   Звернувшись до метафізики, М.Грот не зраджує первинному предмету своїх досліджень, продовжуючи як і раніше ставити в їх центр людину з її проблемами сенсу життя, пошуком себе, розкриттям духовних потенціалів і розвитку людської суб'єктивності, хоча бажання продовжувати своє філософствування в руслі класичної метафізики було дуже великим.
   Класична метафізика, що народилася як виклик фізиці, природничим наукам, головним своїм завданням ставила мету піти від механістичного розуміння людини як ланцюга жорстко детермінованих фізичних процесів через розкриття в ній розумного начала як визначаючого все інше. У своєму бажанні в рішенні цього завдання вона зайшла так далеко, що не залишила місця ірраціональному в людині - його чуттєвості, відчуттям, волі і душі.
   М.Грот наважується заповнити це упущення і розгортає власне філософствування на новому його етапі в руслі некласичної метафізики, що не випускає з уваги вольові, духовні, етичні і інші ірраціональні начала в людині. В той же час його версія некласичної метафізики несе на собі відбиток російської філософської традиції з її ідеєю всеєдності. Поєднання ірраціонального начала в людині з божественним в світі робить його концепцію метафізики унікальною і неповторною.
   Поворот М.Грота до некласичної метафізики починається в 1883 році з вироблення ним власного уявлення про філософію і перспективи її подальшого розвитку в праці "Відношення філософії до науки і мистецтва" і закінчується в 1885-1886 роках, коли він стає на точку зору філософії як самостійної науки. У цьому повороті є цікава особливість, яка полягає в збереженні філософом вірності своєму психологічному методу дослідження.
   Створюючи "Психологію відчуттів", М.Грот прагнув представити всі прояви людського духу у взаємозв'язку, розглянувши їх на рівні метафізичної психології. Принцип психологізму пронизував усю його спадщину і був при цьому початковим і визначаючим. Тепер вже хоча і не психологія, а філософська метафізика стає для нього теоретичним фундаментом у вирішенні основних філософських проблем, тим не менш психологічний метод дослідження залишається домінуючим.
   Психологічний метод, зазначає М.Грот, примикає до історичного і перевіряє його висновки. В майбутньому "за допомогою критики, заснованої на даних історії філософії психології буде змога проникути в сенс дійсних завдань і в характер справжніх методів філософії і визначити шлях її подальшої розробки одноманітно і безповоротно" [2].
   З самого початку звернення до філософії М.Грот пов'язує її в загальний контекст культури, вважаючи філософію критичною підставою культури кожної конкретної історичної епохи. Історично філософія, вказує він, будувалася на основах науки, мистецтва і релігії певного народу і конкретного історичного періоду, здійснюючи на них сильний вплив і сприяючи їх прогресивному розвитку.
   Ідеї, які були вироблені в тих або інших філософських системах, транслювалися в культурі, встановлюючи зв'язок філософії з іншими формами суспільної свідомості. М.Грот вважає за безплідні спроби тих, хто намагається розірвати цей зв'язок і попереджає, що це може призвести до загибелі філософії і культури. Розрив філософії з наукою, зазначає він, породжує фантастичні побудови, розрив з мистецтвом - веде до схоластики, а розрив з релігією ставить філософію перед проблемою "безвихідних суперечностей і антимоній людського розуму".
   В той же час М.Грот виступає проти поєднання і ототожнення філософії з іншими формами суспільної свідомості. Відмінність філософії і науки, мистецтва і релігії, стверджує філософ, в тому, що філософія прагне до "цілісності всіх даних і чинників людської свідомості". В свою чергу, наука, мистецтво і релігія, на думку М.Грота, задовільняють лише окремі потреби людського духу: наука - потребам логічного мислення, мистецтво - потребам постановки відчуттів у відповідності з дійсною природою речей, релігія - потребам врегулювання людської волі.
   Таким чином, філософія, на думку М.Грота, є не просто знанням про світ, а раціональною формою осягнення взаємозв'язку "людина-світ", в якому людині розкривається уявлення про світ і про саму себе. Це не просто знання, а знання, яке задовільняє вищі потреби людського духу і яке виявляється в різноманітних формах творчості в сфері відвернутих понять. Цим пояснюється постійна присутність у філософії поряд з раціональним також і ірраціонального начала.
   Філософія, зазначає М.Грот, "не є тільки володіння спостереженнями, узагальненнями їх досвіду, висновками розуму, - вона є володіння вищими абстрактними формулами життя, вищими інтуїціями відчуття - ідеалами, набутими шляхом взаємодії всіх духовних сил людини, - повідомлень логічного мислення і багатої фантазії, всіх доступних людині відчуттів і найбільш піднесених почуттів" [3].
   Згуртувавши своє дослідження загальними зауваженнями про взаємини філософії з культурою і різними формами суспільної свідомості, М.Грот виокремлює два найбільш проблемних, заплутаних і помилково трактуємих питання - про взаємовідносини між філософією і наукою і про взаємовідносини між філософією і мистецтвом - і звертається до їх детального дослідження.
   Співставляючи філософію з наукою, М.Грот розкриває подвійність стосунків між ними. З одного боку, зазначає він, вони існують до певної міри незалежно один від одного. М.Грот ілюструє це на прикладі, розглядаючи їх як два різні моменти діяльності. Якщо наука, говорить він, - це діяльність, направлена на придбання достовірних і стійких знань, то філософія прагне до повноти і єдності знань про світ, необхідних для суб'єктивної, етичної природи людини.
   Ці два моменти діяльності, зазначає М.Грот, "одночасно виникли в той момент як людство усвідомило в собі прагнення до знання; зникнути ж вони можуть лише тоді, коли це прагнення до знання або буде знищено, або буде задовільнене, тобто коли знищиться саме людство або коли зовнішнє або внутрішнє життя цього людства, завдяки досягнутій повноті і точності знань, будуть цілком влаштовані і організовані" [4].
   З іншого боку, вказує М.Грот, наука і філософія, виникаючи з практичного відношення людини до світу, являють собою певну єдність, будучи при цьому частинами діяльності людини, направленої на його пізнання. Спочатку вони знаходяться в "несвідомому союзі" один з одним і людина прагне за допомогою науки отримати корисні точні знання про світ, а філософія, в свою чергу, намагається осягнути світ в цілому і себе в цьому світі.
   Взаємодія науки і філософії, вважає М.Грот, є постійний і неминучий процес, який здійснюється не як однобічний, а як взаємний зв'язок. Всі наукові революції визначаються зміною філософської концепції, а розвиток науки завжди відбувається в рамках певних ідей, фундаментальних принципів, що належать до сфери філософії, тому їх не можна відокремити один від одного.
   Але філософія, стверджує М.Грот, не є ні наукою, ні її частиною. Наука дає точні знання, які є дуже важливими на практиці, але вона "є тільки ступенем до філософії і її слугою, тому що точність знань якісніше покращує їх спільний синтез, збільшує їх органічну єдність" [5]. Філософія ж є "вищою" за науку, тому що надає повне знання про світ і приводить його в єдність.
   На цьому грунті варто говорити про цікаву полеміку М.Грота з А.Козловим, який вважав філософію наукою про світ в цілому, енциклопедією наукового знання, що базується на даних окремих наук. У відповідь на його "Критичні етюди" він пише "Критичний нарис", в якому детально аналізує підхід А.Козлова до питання про місце філософії в системі наук. "Філософія, помічає він, - як особлива наука про світ в цілому, що виходить із спільних положень інших наук, не лише не потрібна, але і неможлива як з теоретичної, так і з практичної точки зору" [6].
   Наукове знання, продовжує він, дуже обширне і існує лише як величезна сукупність спеціальних наук. Сума всіх знань є тільки певним набором знань, які хаотично відкладаються в голові, а не цілісним, тобто систематичним світоглядом. Так, зазначає М.Грот, "вивчивши енциклопедичний словнику всіх його томах, ми не здобудемо ніякого світогляду" [7]. Крім того, вважає він, якщо підсумувати дані окремих наук, то вони можуть бути і суперечливими.
   Розвиток філософії, стверджує М.Грот, тісно пов'язаний з розвитком природничих наук, які дають їй конкретний матеріал для узагальнень. "Будь-яка філософська система як продукт різносторонніх розумів часу, зазначає філософ, - завжди була в більшій або меншій мірі виразником сучасного стану емпіричних наук; тому вона жила, поки не змінився цей стан і витіснилася новою системою, коли емпіричні науки вступали в нову епоху свого життя" [8].
   Але філософія, підкреслює М.Грот, не базується на висновках окремих наук, а, навпаки, повинна систематизувати, узагальнити їх в спільну систему. Підсумовуючи періодично підсумок розвитку окремих наук, філософія виконує синтезуючу функцію, і в цьому, стверджує М.Грот полягає її справжній сенс. Наукове знання, на його думку, не здатне виконати цю функцію повністю через обмеженість свого предмету дослідження, що не дозволяє проаналізувати основні досягнення науки з метою подальшого прогнозування її розвитку.
   М.Грот виступає проти тенденції поєднання і ототожнення філософії з наукою, проти визнання філософії особливою наукою серед інших наук, а саме - наукою про пізнання, про основи і методи самої науки, а також проти зображення філософії як певним підсумком всіх наук. Ці підходи, за переконанням М.Грота, ігнорують основне завдання філософії - встановлення спільних критеріїв і методів пізнання, а також функцію синтезу даних спеціальних наук. Також слід сказати, що ці підходи відкидають значення філософії у створенні спільних начал і принципів не лише пізнання, але і творчості.
   Для того, щоб правильно визначити відношення філософії до науки, вважає М.Грот, необхідно виділити у філософії особливий "науковий елемент", яким є метафізика. М.Грот характеризує її як умоглядну науку, яка досліджує загальні форми і закони духу в пізнанні дійсності. "Визначаючи загальні форми і умови пізнання дійсності розуму, зазначає він, - метафізика тим самим вирішує питання і про відношення розуму до буття, суб'єкта до об'єкта, а, отже, визначає і загальну природу об'єкта і суб'єкта, як вони відкриваються нашому розуму в його пізнанні і діяльності, тому з тим разом ця наука є наукою про загальні начала і критерії розуму, але і у відомому сенсі і наукою про загальні начала буття" [9].
   Вирішення цих важливих філософських питань, на думку М.Грота, можливо завдяки наявності в метафізиці гранично спільних понять або категорій, які виступають способами осягнення всієї повноти дійсності. Вони, відзначає М.Грот, відрізняються від понять, якими оперує наука, більш багатим змістом, який в процесі історичного розвитку змінюється, про що свідчать різні історико-філософські системи.
   У зв'язку з цим М.Грот піднімає проблему зміни категоріального складу мислення. Всі поняття, категорії, відзначає він, мають бути осмислені і, так би мовити, "минути критику", а потім приведені в єдність і в такому очищеному вигляді з'явитися в філософії. Категорії субстанції і причини, необхідності і свободи, сили і духу, та інші, зазначає М.Грот, "можуть мати таке ж об'єктивне значення для дійсності і можуть бути розроблені також достовірно і чітко, як і математичні поняття крапки, лінії, трикутника, кола, числа і інші подібні" [10].
   Зовсім по іншому, на думку М.Грот, складаються відношення між філософією і мистецтвом. На відміну від науки, філософія знаходиться набагато ближче до мистецтва. Більш того, в історичному розвитку вони впливають один на одного, взаємно переплітаючись і зближуючись. Це виходить з того, що якщо завданням науки є проникнення у всі стосунки зовнішніх предметів і явищ для підпорядкування їх і управління людиною, то завданням мистецтва є штучне відтворення дійсності за допомогою результатів пізнання і науки з метою задоволення вищим, суб'єктивним потребам людської природи, тобто потребам в відчуттях.
   Так само як наука і філософія, мистецтво, вважає М.Грот, змінювалося в своїй історії з розвитком людської чуттєвості. В давнину, зазначає М.Грот, свідомість більшості людей відповідала нижчим відчуванням, тому панували ті мистецтва, які їх і відтворювали (наприклад, архітектура). Пізніше, з розвитком так званих первинних, більш складних почуттів розвивається живопис і музика. Ще пізніше, з появою "загальних відвернутих відчуттів", розвивається поезія і література.
   Якщо звернутися до новітньої вітчизняної та зарубіжної літератури, то можна побачити, що майже кожен письменник використовує в своїх художніх творах філософські здобутки, і ця тенденція, на думку М.Грота, буде підсилюватися. "Старе, так зване чисте мистецтво, пише він, - було лише несвідомим знаряддям філософії, нове, реальне мистецтво, в кращому значенні цього поняття, буде, навпаки, свідомим знаряддям філософів" [11].
   Посилення тенденції до оновлення і розвитку мистецтва через філософію поклало початок зворотньому процесу у філософії, яка все більше почала відтворюватися мистецтвом. Теоретично філософія, осмислюючи тенденції розвитку мистецтва, втілюється в конкретних образах, стає його невід'ємною частиною, а це, я вважаю, відкриває шлях до поєднання мистецтва і філософії.
   В майбутньому, на думку М.Грота, філософія і мистецтво повинні злитися воєдино. Філософія стане змістом мистецтва і, більш того, надасть йому внутрішнього сенсу. Мистецтво стане формою виразу філософії, тим самим зробивши її більш зрозумілою для більшості. Якщо врахувати, зазначає він, що "сучасне мистецтво прагне звернутися в філософію, а філософія - вдягатися в новітні форми мистецтва, то було б зрозуміло, що філософія може бути одночасно і частиною або моментом мистецтва, тобто мистецтвом майбутнього і самим цим мистецтвом, тобто не лише сьогодення і майбутнього, але і минулого, єдиною законною його основою" [12].
   Поєднання мистецтва і філософії полегшується існуванням між ними схожих рис. Причому, за переконанням М.Грота, мистецтво і філософія мають таких рис більше, ніж філософія і наука.
   По-перше, вони суб'єктивні в тому сенсі, що завжди пов'язані з конкретною особою, з її внутрішнім світом, хвилюваннями і відчуттями. Витвори мистецтва або філософії створюються відповідно до особистого смаку творця, тобто вони є вкрай індивідуальними, особистісними. В свою чергу, наукові факти і відкриття, відзначає М.Грот, складають так би мовити загальне надбання людства, і саме в цьому сенсі вони є безособистісними.
   По-друге, формою філософії і мистецтва є образ з властивою йому багатозначністю, на відміну від наукового мислення, формою якого виступає однозначне наукове поняття. Наука прагне до строгої однозначності сприйняття знання людиною, тоді як філософія і мистецтво не вимагають такої однозначності. їх сприйняття, породжує цілу низку глибоко індивідуальних відтінків і тонів, які роблять це сприйняття надзвичайно багатообразним, а сприйняття науки -одноманітним.
   По-третє, в філософії М.Грот виділяє суб'єктивний елемент - елемент відчуття і творчості, який є характерним також для мистецтва. Наука ж, на думку М.Грота, позбавлена творчості, вона вимушена строго слідувати природничо-науковим законам. Строгість логічних висновків і доведень, вимога звільнитися від всього суб'єктивного не дозволяють досліднику виразити себе при створенні наукової теорії.
   По-четверте, основою творчості і в мистецтві, і в філософії є синтез, за допомогою якого вони виводять універсальне загальне і повне знання. В науці синтез виступає допоміжним засобом і ніколи не веде до досягнення повного знання. "Філософія як синтез, як віддзеркалення суб'єктивного, як результат творчості, вказує М.Грот, - і є мистецтвом, а не наука" [13].
   По-п'яте, філософія, як і мистецтво, пронизана естетичним началом, поза яким вона не може існувати. Вона вимагає від вченого розвиненого естетичного відчуття і в цьому сенсі виступає як мистецтво. Будь-який філософський доробок, за М.Гротом, перш за все, є художнім доробком, а будь-яка філософська система є художньою і естетичною. На мою думку, саме естетична форма надає філософській системі особливу завершеність, оригінальність і неповторність.
   В той же час мистецтво і філософія, вважає М.Грот, мають свої особливості і відмінності. Змістовне поле філософії є набагато ширшим ніж конкретні художні витвори. Потенційно в філософії в закодованому вигляді містяться відповіді на багато питань сучасності, які впродовж довгого часу можуть залишатися незатребуваними, тому це філософське поле може актуалізуватися не одразу.
   Філософія, знаходячись в органічній єдності з мистецтвом, грає все ж таки визначальну роль, так би мовити задаючи напрям його розвитку. "Вона, зазначає М.Грот, - об'єднує і освітлює те, що відгадане художнім чуттям, і створює відвернуті принципи (символи), які охоплюють конкретні образи поетів, викриває мистецтво (з точки зору вищого синтезу ідеальних понять) в брехні і натяжках, вказує йому нові ідеали і нові способи впливу на дійсність" [14].
   Нарешті, на думку М.Грота, філософія є не просто мистецтвом, а "вищим видом мистецтва". "Філософія, вказує він, - не є ні наукою, ні мистецтвом, ні релігією, а дещо особливе, так би мовити, тільки філософія. Споріднені стосунки філософії до цих сфер людської свідомості можна виразити так: від науки філософія черпає матеріал, від мистецтва бере метод його обробки (творчий синтез), а з релігією поєднується в кінцевій меті - надати людині етичні начала життя.
   Наука є організованою розумовою діяльністю, яка прагне до ідеалу істини; мистецтво є організованим задоволенням відчуття, незалежного від волі; релігія є організацією волі, яка прагне до здійснення ідеалу добра. Але всі ці ідеали треба примирити, треба узгодити один з одним запити розуму, відчуття, волі, а до цього власне і прагне філософія, яка сумує в єдине естетично завершені цілі розподілені наукою елементи дійсності заради етичних цілей" [15]. Таким чином, філософія розкриває те, що має бути, а не те, що є.
   Філософія, зазначає засновник "Асоціації філософського мистецтва" М.Хамітов, є духовним вирішенням часу. "Філософське мистецтво вінчає собою таке явище як філософія, тому що висловлює філософські істини не в монолозі, а в діалогах своїх персонажів і дає можливість стійкого співпереживання своїм ідеям. Воно наповнене смисло-образами, які возвеличують його над поняттями теоретичної філософії і над образами звичайного мистецтва" [16].
   Проблема взаємозв'язку філософії і мистецтва в тому ракурсі, в якому показав її М.Грот, стала предметом дослідження не лише М.Хамітова. В сучасній західноєвропейській традиції і російській філософії над нею працюють багато інших вчених.
   Французкий філософ Е.Суріо, розглядаючи в роботі "Мистецтво і філософія" філософему як витвір мистецтва, вказує, як ще Платон підкреслював, що філософія є мистецтвом. До сказаного Платоном Е.Суріо додає, що філософія - "це вище мистецтво". "Хто не бачить, зазначає він, - що у будь-якого філософа, яким би він не був, ми зустрічаємося з мистецтвом, або скоріше, мистецтво міститься у всій його філософії, а філософія у всьому є сама ця філософія" [17].
   Е.Суріо розглядає вплив філософії на мистецтво, відзначаючи, що дана проблема повинна цікавити не стільки істориків мистецтва, скільки істориків філософії. "Філософія, вказує він, - не може бути ізольована, вона повинна прагнути мобілізувати, збирати, виражати цілісний стан думки в певний момент. Це означає бажати її бачити такою, що не лише осяює все навкола себе, але і оживляючою і одухотворюючою все" [18].
   Е.Суріо вказує, що "пожвавлення філософії в мистецтві" сприяє філософському прогресу. Він попереджає про згубність відходу філософії від мистецтва, підкреслюючи, що вивчення і осмислення філософських концепцій завжди має бути пов’язане з вивченням витворів мистецтва. Для того, щоб бути всестороннім і повним знанням, філософія, зазначає він, повинна вбирати не лише чисто філософські ідеї, але і філософські ідеї та гіпотези, які містяться в літературних творах і в мистецтві.
   Виходячи з таких же позицій в поглядах на взаємовідношення між філософією і мистецтвом, розвиває свою концепцію Б.Гройс. Філософії, на його думку, можна порівняти скоріше з витворами мистецтва, адже кожен витвір мистецтва, на загальну думку, містить всередині себе закон свого власного розуміння. Кожен філософ, як і кожен художник, вважає своєю справою створити новий критерій істини і надати самому слову "істина" нового сенсу.
   Зв'язок між філософією і мистецтвом, згідно Б.Гройсу, виявляється в тому, що філософія прагне теоретично осмислити мистецтво, мистецтво "охоплює" ті або інші філософські ідеї і втілює їх в конкретні образи. Будучи сховищем і фіксацією ясності, очевидності, воно надає знаряддя для мислення. "Понятійне мислення, яким у свій час так гордилася філософія і ще тепер гордиться наука, стверджує Б.Гройс, - грунтується на мистецтві" [19].
   Б.Гройс акцентує свою увагу на формуванні мови, що відбувається у сфері мистецтва і культури, яка стає інструментарієм для філософії. На його думку, філософія сприймає буденну мову як абсолютний витвір мистецтва. Але відношення до мови змінюється, оскільки змінюється і сама мова, і філософія, і культура в цілому. Філософія, на відміну від мистецтва, не може осмислити своє нове відношення до мови.
   Мова розвивається в сфері мистецтва і культури, а філософія згодом використовує вже її як даність. "Сучасне мистецтво, зазначає Б.Гройс, - представляє глядачеві не просто очевидне, а очевидне, поставлене під сумнів. Сучасне мистецтво співставляє історично успадковану форму з її історичними умовами профанічного існування: економічними, соціальними, психологічними і так далі" [20].
   Таким чином, на мою думку, поставлена і вирішена багато років тому М.Гротом проблема про тенденції і перспективи розвитку майбутньої філософії, опинилася правдивою. Наука не може заповнити людську душу до кінця, інакше вона б культивувала однобічність і "одновимірність" людини. В мистецтві людина виходить за межі раціональної однозначності і тим самим пізнає те, що не піддається раціональному, науковому пізнанню: етичні проблеми життя і смерті, добра і зла, свободи і несвободи. Але мистецтво не може надати теоретичного обгрунтування цих проблем.
   Філософія же, в свою чергу, є любов і прагнення до мудрості, яка здатна надати людині володіння об'єктивним критерієм діяльності і поєднати раціональний аспект науки з ірраціональним аспектом мистецтва, піднявшись вище за них. Вона розвивається, все тісніше переплітаючись зі всіма наявними формами суспільної свідомості, але все чіткіше вимальовувалася тенденція все більш сильного запліднення її мистецтвом. Тому М.Грот і зробив висновок про єдність і взаємодію, взаємну "доповнюваність" філософії, науки і мистецтва і перетворенні в перспективі розвитку людства філософії в мистецтво або вище мистецтво.

1. Грот Н.Я. В очерках, воспоминаниях и письмах товарищей. - СПб., 1911.- С.140.
2. Грот Н.Я. Психология чувствований. - СПб., 1879-80. - С.12.
3. Грот Н.Я. Что такое метафизика? // Философия и её общие задачи. - СПб., 1904. - С.198.
4. Грот Н.Я. Отношение философии к науке и искусству // Философия и ее общие задачи. - СПб., 1904. - С.40.
5. Там же. - С.41.
6. Грот Н.Я. "Философские этюды" (А.А.Козлова). Критический очерк // Философия и её общие задачи.- СПб.,1904. - С.10.
7. Там же. - С.10.
8. Там же. - С.9.
9. Грот Н.Я. Что такое метафизика? // Философия и её общие задачи. - СПб., 1904.- С.202.
10. Там же. - С.207.
11. Грот Н.Я. Отношение философии к науке и искусству // Философия и ее общие задачи. - СПб., 1904.- С.38.
12. Там же. - С.31.
13. Грот Н.Я. Философия как ветвь искусства // Философия и её задачи. - СПб., 1904. - С.31.
14. Грот Н.Я. Что такое метафизика? // Философия и её общие задачи. - СПб., 1904.- С.199.
15. Спекторский Е.В. Разбор книги Грота "Философия и её общие задачи" // Грот Н.Я. Философия и её общие задачи. - СПб., 1904. - С.235.
16. Коллон Е. И одиночество, сквозящее как мысль // Зеркало недели. - 1996. - N5. - С.14.
17. Сурио Э. Искусство и философия // Вопросы философии. -1991. - N7-8. - С.111.
18. Там же.- С.111.
19. Гройс Б.Е. Философия и время // Логос-1991. - Вып.1. -С.27.
20. Там же. -С.31.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com