www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Практична нормативність versus комунікативна нормативність Ю. Хабермаса
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Практична нормативність versus комунікативна нормативність Ю. Хабермаса

А.В. Лактіонова, канд. філос. наук, асист.

ПРАКТИЧНА НОРМАТИВНІСТЬ VERSUS КОМУНІКАТИВНА НОРМАТИВНІСТЬ Ю. ХАБЕРМАСА

   Здійснення і оцінка лінгвістичних одиниць, на фоні загально-лінгвістичних норм в комунікативно-прагматичному контексті, уможливлюється практичними імпліцитними епістемічними нормами. Прагматичний контекст становить необхідну умову функціонування мови (мовлення), але не визначає її.

   The possibility of accomplishment and evaluation of linguistic units on the background of general linguistic norms in the definite communicative pragmatic context exists due to practical implicit epistemic norms. Pragmatic context plays the role of necessary condition of the functioning of a language (speech), but does not define it.

   Ми відстоюємо позицію, що мова (як мовлення, форма людської поведінки (за Л.Вітгенштайном), інтегрована в людські трансакції і соціальну поведінку, залежна від контексту та потреб) є системою лінгвістичних одиниць (сутностей, а саме окремих класів функціонально означених лінгвістичних сутностей, придатних для вираження завершеної думки, наприклад, речення, висловлювання, твердження), які є мовленнєвими виразами наших уявлень і являють собою факти мови (наразі терміни "мова" і "мовлення" застосовуються як взаємозамінні). Тобто мова представляє цілісний (конститутивно-регулятивний) нормативний інструмент опису реальності за допомогою лінгвістичних одиниць. При цьому фундаціями їх здійснення (а опис в цьому випадку набуває значення дії, отримує іллокутивну силу) виступають імпліцитні епістемічні норми лінгвістичних одиниць, внутрішнім чином притаманні їм як свідчення їх слушності, яку ми схоплюємо на фоні інших норм мови у визначеному прагматично-комунікативному контексті. Такі норми, фундуючи здійснення лінгвістичних одиниць методологічно, є необхідними конститутивними умовами їх можливості, як внутрішньо притаманні цим одиницям правила. Отже, зазначені норми мають практичний характер.
   Сучасна практична філософія, як філософія дії, включає аналіз мовлення в своє тематичне поле. В її межах аналізується не належний спосіб здійснення мовленнєвих актів, а імпліцитні умови можливості мовленнєвих актів, в яких здійснюються лінгвістичні одиниці, завдяки чому останні і виступають як сутності.
   Принципова можливість лінгвістичної одиниці забезпечується саме її практичною імпліцитною нормативністю. Інші норми і загальний контекст є необхідним супроводжувальним фоном для здійснення лінгвістичної одиниці. Таким чином, "практична норма" здійснення лінгвістичної одиниці, як відповідної сутності, у нашому розумінні є фундаментальною гіпотезою про можливість лінгвістичної одиниці, вона уможливлює лінгвістичну одиницю разом зі всіма іншими нормами про неї і здійснюється у певному прагматичному контексті, що регулює її слушність зовнішнім чином і, в свою чергу, забезпечує можливість її інтерпретації.
   Прослідкуємо досвід і результати розробки подібного предметного поля у комунікативній філософській традиції (зокрема, проаналізуємо позицію Ю.Хабермаса [1]) з метою обгрунтованого формулювання фундаментальних методологічних засад для оцінювання лінгвістичних сутностей. Ми у якості такої засади експлікуємо практичну норму, яка є конститутивним правилом для того, що розглядається, і критерієм його оцінювання. Основна інтуїція, яка є підставою для такого тлумачення, полягає у тому, що наша чутливість до хибності як неправильності лінгвістичної одиниці (хоча через хибність вона й не втрачає своєї ідентичності) вимагає своєю передумовою її нормативність, якою лінгвістична одиниця принципово конституюється як така. Тобто, лінгвістична одиниця конституюється своєю практичною імпліцитною нормою, яка у підсумку виявляється також і критерієм для її оцінювання.
   Отже, ми наголошуємо на визначальній ролі і місці практичної нормативності для здійснення лінгвістичних одиниць у мовленні, їх конституюванні і оцінюванні. Практична нормативність лінгвістичних одиниць - конститутивно-регулятивна роль сутнісно визначених функціональних можливостей застосування лінгвістичних одиниць.
   Результатом застосування подібних методологічних засад аналізу лінгвістичних одиниць, може стати уточнення їх значення як засобів вираження наших уявлень, а також типологічна експлікація лінгвістичних одиниць як окремих класів функціонально означених лінгвістичних сутностей, придатних для вираження завершеної думки. Прикладне значення наша позиція має для сфер сучасних розробок штучного інтелекту в межах комп'ютерних наук, семантичних досліджень в межах лінгвістики, побудови логічних систем природної та штучних мов, розвитку комунікативної теорії мови, а також розв'язання онтогносео-логічних ускладнень в межах філософської логіки.
   Концепція мовленнєвої нормативності Ю. Хабермаса суттєво враховує наслідки "лінгвістичного повороту" (як методологічних та предметних трансформацій, що полягають у врахуванні контекстів мовного вираження теоретичної аргументації й мовленнєвого здійснення тверджень у дисциплінарних дослідженнях, що тягне за собою необхідність залучення й переосмислення в їхніх межах загальних категорій та спеціальних аналітичних концепцій і підходів) шляхом введення до порядку визначення мовленнєвої нормативності прагматичного контексту та паралельного такому введенню прагматичного мовленнєвого унормування - у зворотному зв'язку між таким контекстом і мовою, що забезпечується структурами здійснення мовою своєї комунікативної функції.
   Ю. Хабермас розглядає "норми" у такий спосіб, який дає нам підстави вважати, що його концепцію можна застосувати на рівні мови до лінгвістичних одиниць. Адже рівень мови задовольняє заданим ним умовам розповсюдження значення "норми" як концепту.
   Скерованість нормами передбачає, що діючий суб'єкт, який ними керується, їх дотримується інтенціона-льно, або, що вони здаються йому справедливими, тобто здатні витримати свій статус при їх обговоренні у "невимушеній та необмеженій дискусії" [2]. Обидві альтернативи видаються проблемними. Це пов'язано з тим, що скерованість нормами передбачає їх значущість, а значущість має забезпечуватися їх обґрунтованістю, яку не виявляється можливим перевірити. Обидва варіанти керування нормами є ідеалізацією, оскільки передбачають, як умову скерованості нормами, контрфактичні очікування.
   Істинність лінгвістичних одиниць, наприклад, речень, означає наявність певного положення справ, подібно тому, як правильність дій означає притримання певних норм. Стосунки між мовленнєвими актами і нормами, -інші, ніж між мовленнєвими актами і фактами. Це обумовлене тим, що норма не є мовленнєвою дією, вона безособистісна [3]. Мовленнєві акти претендують на істинність, а норми - на значущість, яка мовленнєвим актам, тому, доступна тільки через опосередкування нормами, мовленнєві акти претендують на значущість, немовби, "вторинно". Норми можуть бути правильними або неправильними. Правильність дій залежить від того, чи виконуються в них норми. Мовленнєві акти мають регулятивний характер через свою дієвість, вони від початку претендують на нормативну значущість. їх констатація здійснюється як мовленнєва дія, цим забезпечується їх претензія на істинність, так ми встановлюємо факти серед інших речей, передаємо стани справ. Значущість норм мовленнєвих актів забезпечує їх регулятивний характер, надає їм "особливої об'єктивності, як незалежності "об'єктивного духу"" [4], самі по собі факти позбавлені її, вона уможливлюється тільки через їх констатацію в мовленнєвих діях. Але факти, як і інші речі, незалежні в іншому смислі, вони існують незалежно від того, чи констатуємо ми їх взагалі, або чи констатуємо ми їх специфічно істинними реченнями. Нормативна залежність, як залежність мови від соціального світу, оскільки норми пов'язані з "неперервним відтворенням легітимно впорядкованих міжособистісних відношень", не наявна між мовою і об'єктивним світом.
   Подвійний характер значущості належності, про який йдеться, автор [5] пов'язує з переплутаністю між претензіями на значущість, які властиві нормам, і тих, які висуваються в мовленнєвих діях, з їх характерною регулятивністю. Між наявністю стану справ і істинними висловлюваннями має місце однозначне відношення, а наявність чи соціальна значущість норм ще нічого не каже про те, чи є вони дієвими. Соціальний факт інтер-суб'єктивного визнання норми відрізняється від того, що вона сама по собі гідна бути визнанною. Тільки дискурсивне підтвердження нормативної претензії на значущість не є достатньою для її фактичного визнання. Твердження норм може засновуватися мотивами визнання претензій на нормативну значущість, засновану на переконаннях і санкціях, або на суміші внутрішнього переконання і зовнішнього примусу. Тоді раціональна вмотивованість згоди і примирення, є запорукою віри в легітимність. Нав'язати норму дії - недостатньо для її тривалої соціальної значущості.
   Питання про умови дієвості моральних суджень безпосередньо призводить до запровадження логіки практичних дискурсів, а питання про умови дієвості емпіричних суджень вимагає "теоретико-пізнавальних і науково-теоретичних міркувань, незалежних від логіки теоретичних дискурсів" [6].
   Моральний принцип виключає, як недієві, ті норми, які не могли б отримати кваліфіковане схвалення всіх, кого вони могли б стосуватися. Як дієві визнаються тільки норми, які виражають всезагальну волю (тут простежується паралель з Кантом). Способи дії і максими, які її визначають, і відповідно вже враховані, як і інтереси, які є втіленими в нормах дій, допускають узагальнення.
   За запропонованим філософом принципом універсалізації, будь-яка діюча норма має задовольняти вимогу, щоб ті прямі і сторонні дії, що є наслідками всезагального слідування їх, по задоволенню інтересів, переважно, кожної окремої особи, могли бути прийняти всіма, кого вони стосуються, і виявилися для них слушнішими ніж результати інших, відомих можливостей їх врегулювання [7]. Основоположний принцип етики дискурсу, передбачає, що вибір норм може бути обґрунтований так: та чи інша норма може претендувати на значущість, якщо всі, кого вона стосується, як учасники практичного дискурсу досягають, або здатні досягти згоди щодо того, що ця норма має силу.
   Отже, етика дискурсу, за Хабермасом, стоїть на двох припущеннях [8], зазначити які важливо ще й тому, що вони виражаються лінгвістичними одиницями, можливість яких нас цікавить. По-перше, що претензії на нормативну значущість мають когнітивний зміст, і їх можна розглянути, подібно до претензій на істинність.
   По-друге, що обґрунтування норм і принципів потребує здійснення реального дискурсу.
   Для обґрунтування принципу універсалізації застосовується трансцендентально-прагматичний аргумент, щоб показати як принцип узагальнення функціонує як правило аргументу: кожен, хто покладається на всезагальні і необхідні комунікативні передумови аргументативного мовлення і знає, що означає виправдати ту чи іншу норму для дії, непрямо має припускати дієвість принципу універсалізації. При цьому "правила аргументації мають дотримуватися фактично" [9].
   Правило універсалізації має силу [10], коли прямі і побічні дії, як загальне слідування спірній нормі, як передбачається, буде задовольняти інтереси кожного окремого індивіда, можуть бути, без будь-якого примусу, прийняті всіма. Принцип етики дискурсу, як економне положення, формулюється так: на значущість можуть претендувати тільки ті норми, які отримують, або здатні отримати, схвалення з боку всіх зацікавлених осіб, як учасників практичного дискурсу. Таким чином, єдиний моральний принцип має характер принципу узагальнення, який діє як аргументативне правило, і належить до логіки практичного дискурсу. Він не є змістовним принципом або основною нормою, які здатні бути тільки предметом моральної аргументації. Він не є нормативним змістом передумов аргументації, які здатні бути представлені в виді правил. Він не є принципом етики дискурсу, який є основним в теорії моралі, але не належить логіці аргументації. Всі змісти, яких би фундаментальних норм дій вони не стосувалися б, мають "потрапити" у залежність від реальних дискурсів.
   Ми не здатні відсторонитися від немовби нормативної навантаженості фактичності нашої історичної ситуації разом з тими, що транслюються в ній, традиційними нормами і критеріями раціональності, щоб, так би мовити, відсторонено "осягнути історію в цілому і наше положення в ній" [11]. Це призвело би до "теоретичного свавілля" і "практичного терору".
   Важливо наголосити, що в дискурсі не продукуються норми, а перевіряється дієвість запропонованих і гіпотетично виважених норм [12]. Застосуванням смисл норм може викривлятися.
   Спірні норми порушують баланс інтерсуб'єктивного визнання, оскільки спір про норми, навіть коли він проходить як дискурс, є "боротьбою за їх визнання" [13].
   Повсякденну практику (а норми є її складовою) можна підпорядкувати "вимогам строгого морального виправдання" [14]. Цінності, особливі ціннісні орієнтації, інтегровані в той чи інший індивідуальний або колективний спосіб життя, і як не одна її інша складова, стосуються сфери моралі. Отже, практична єдність звичайної повсякденної комунікації розпадається на норми і цінності, тобто на ту частину практичного, яка здатна підпасти під вимогу морального виправдання з точки зору деонтологічної значущості, і на іншу, яка не піддається моралізації, а є, для особи, - про ціннісні конфігурації, інтегровані в тому чи іншому колективному, або індивідуальному образі життя. Цінності "пронизують полотно повсякденної комунікативної практики, в якій виражається екзистенція, і забезпечується тотальність діючих суб'єктів, і від якої вони не здатні дистанціюватися" [15]. Цінності трансцендують фактичний хід дій, складають інтегральну частину культури і особистості. Цінності є життєвими формами, в яких набувається власна тотожність особистості.
   Серед результатів, маємо те, що емпіричне підтвердження теорії, оскільки воно передбачає значущість основних припущень деякої нормативної теорії, не можна вважати незалежним.
   Таким чином моральний принцип, обґрунтований засобами етики дискурсу, з якого виводяться основні припущення когнітивізму, універсалізму і формалізму: кожна дієва норма має задовольняти умову, що прямі і побочні дії, які, загальне слідування їй, як передбачено, буде мати для задоволення інтересів кожного окремого індивіда, можуть бути без всякого примусу прийняті всіма, кого вона стосується.
   В практичному дискурсі дієвість спірної норми залишається в стороні, адже в змаганні між "пропонентом і опонентом" [16] вперше прояснюється чи варта норма бути визнаною. Норми, яка зобов'язує, можна дотримуватися, або порушувати її, в цьому залучена регулятивність норми.
   Настанова на створення норм, є перспективою, в якій суб'єкт мовлення співвідноситься із загальновизнаними нормами. Легітимність норм означає їх фактичне визнання, і те, що вони варті такого визнання. Із зазначеного вище, можемо сказати, що тут перше (фактичне визнання норм) передбачає експлікацію норм, а друге (виправданість їх такого визнання) - їх конвенціональний характер. Ці обидва компоненти мають передувати здійсненню того, що нормується. Те, що нормується таким чином, має характер дії, і є наслідком власної нормативності. Норма здійснюється постконвенціонально, але передує дії. Значущість норми не співпадає з її дієвістю, а уможливлює її, передуючи їй, а не тільки супроводжуючи її. Далі автор зауважує, що "моральні норми не містять в собі правила свого застосування, а дія, що походить від морального вглядіння, вимагає додаткової здатності герменевтичного розуміння", -або, якщо знов провести паралель з Кантом, - "рефлектуючої здатності судження" [17]. Це можна було б зрозуміти як натяк на принциповість конститутивної функції норми. Отже, в понятті "норми" поєднані конститутивна і регулятивна функції, але значення цих функцій може отримувати різні інтерпретації.
   Таким чином, бачимо, що ця лінія міркувань про "норми", "факти", "оцінки" еволюціонувала у напрямку зближення із традицією аналітичної філософії. Зокрема, це обумовлюється спробами опрацьовувати проблеми мови в обох традиціях. В сучасному філософському світі вже давно з'явилися намагання синтезувати напрацювання кожної з них.
   Але щодо рівня філософського осмислення мови, нам бачиться неадекватним зведення засад мови до її прагматичного контексту. Хоча прагматичний контекст становить необхідну умову функціонування мови, він не визначає її вичерпно. Власне він взагалі не визначає її, і лінгвістичні одиниці, як її елементи, а виступає необхідним фоном для їх функціонування, поряд із загальнолінгвістичними положеннями прийнятими в лінгвістиці. Засадничу роль, умову можливості кожної лінгвістичної одиниці відіграє для неї практична норма, яка поряд із цією конститутивною функцією, виконує і регулятивну функцію, являючи собою критерій для її оцінювання. Ця норма є "свідченням" лінгвістичної одиниці самої себе з самої себе, що не може відбуватися без відповідного, з необхідністю, супроводжуючого фону, на тлі якого здійснюється лінгвістична одиниця. До цього фону входить - між іншими фонетичними, граматичними і т. д. нормами - і прагматичний контекст, в якому здійснюється лінгвістична одиниця.
   Мова набуває внутрішньої структури в контексті комунікації - в контексті мовлення і розуміння. Мовці припускають і фіксують правила в постійному практичному процесі намагання донести свої думки до інших і збагнути, що інші намагаються сповістити нам. Початковими даними, що творяться в комунікації з іншими, фіксуються вихідні семантичні правила. Вони є фундаментальними гіпотезами, достатньо поєднаними і перевіреними, аби бути інтерпретативними для мови інших, для надання смислу значенням інших і для того, аби наша мова мала значення для них. Тестуючи такі гіпотези, ми з'ясовуємо чи має смисл наша інтерпретація мови інших людей, відповідно до їхніх рухів і взаємодій з оточенням. Тобто, чи надає наша інтерпретація їх мови раціональності їх різноманітним проявам. Основна ціль при цьому - надати максимального смислу їх діям і поведінці.
   Отже, зазначимо знову, що мовними фундаціями виступають практичні імпліцитні (конститутивні) епістемічні (регулятивні) норми лінгвістичних одиниць, внутрішнім чином притаманні їм як свідчення їх слушності, яку ми схоплюємо на фоні інших норм мови у визначеному прагматично-комунікативному контексті. Такі норми, фундуючи здійснення лінгвістичних одиниць методологічно, є необхідними конститутивними умовами їх можливості, як внутрішньо притаманні цим одиницям правила. Інші норми і загальний контекст є необхідним супроводжувальним фоном для здійснення лінгвістичної одиниці, але принципова можливість лінгвістичної одиниці забезпечується саме її імпліцитною нормативністю.
   Експлікація визначальної ролі і місця нормативності для здійснення лінгвістичних одиниць в процесі мовлення охоплює їх конституювання і оцінювання. Це означає, що завдяки наявності практичної імпліцитної епістемічної нормативності в структурі лінгвістичної одиниці остання самоконституюється і здійснюється як факт ("квант", "порція") мовлення. Прагматичний (трансцендентальний, комунікативний) контекст та експліцитні норми (правила мови) лінгвістичних одиниць є їх загальним фоном і необхідною умовою функціонування мови, але не конститутивною умовою їх можливості. Оцінювання лінгвістичних одиниць відбувається на підставі їхніх практичних імпліцитних норм і є здійсненням регулятивної функції цих норм. Регулятивність несе епістемічний сенс, оскільки завдяки оцінюванню, затверджується або заперечується слушність лінгвістичної одиниці, як відповідність її змісту - її власному здійсненню в певній ситуації, що уможливлюється практичною нормою. Практична норма лінгвістичної одиниці уможливлює вибір суб'єктом мовлення відповідної лінгвістичної одиниці серед інших, альтернативних їй типів. Інтерпретація значення лінгвістичної одиниці є переглядом можливостей її здійснення в певному прагматично-комунікативному контексті із врахуванням загальнолінгвістичного фону на засаді її практичної норми, яка є фундаментальною гіпотезою про можливість цієї лінгвістичної одиниці.
   На противагу цьому, у варіанті сучасної комунікативної філософії Ю. Хабермаса норми для лінгвістичних одиниць задаються, виходячи з прагматичного комунікативного контексту. Однак у такому тлумаченні вони набувають "екстерналістського" (зовнішнього) по відношенню до самих лінгвістичних одиниць характеру, за яким вони можуть бути поєднані у спільний клас з усіма експліцитними нормами, утворивши, таким чином, деякий "фон". На противагу цьому ми аналізуємо імпліцитні (а отже - "інтерналістські") епістемічні норми, властиві певним типам лінгвістичних одиниць та їх конкретним прикладам.
   Таким чином, ми не можемо погодитись зі зведенням засад мови до її прагматичного контексту, яке, на наш погляд, несе у собі небезпеку заперечення повноцінності мови як самодостатньої системи в цілому (на рівні семантики), і повноцінності лінгвістичних одиниць, як її конкретних елементів, зокрема.
   Прагматичний контекст становить необхідну умову функціонування мови (мовлення), але не визначає її вичерпно. Власне, він лише виступає необхідним "фоном" для її функціонування. Філософський аналіз структур конституювання і здійснення лінгвістичних (мовних) одиниць як фактів мовлення є з аналізом імпліцитної епістемічної нормативності мови.

1. Хабермас Ю. Демократия, разум, нравственность. Лекции и интервью, Москва, апр. 1989 г.: [Пер. с нем. / Послесл. Мотрошиловой Н.В. С. 115-174]. - М.: Наука, 1992. - 175 с; Хабермас Ю. Комунікативна дія і дискурс (Дві форми повсякденної комунікації) // Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. - К.: Либідь, 1996. - С.84-90; Хабермас Ю Моральное знание и коммуникативное действие. / Пер. с нем. под ред. Д.В.Скляднева; [Отв. ред. Б.В.Макаров]. - СПб.: Наука, 2000. - 377 [2] с; Habermas J. Communication and the evolution of society / Transl. and an introd. By T. McCarthy. - Boston: Beacon press., 1979. - 239 p.
2. Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії.- К.: Либідь, 1996. - 176 с. - С.88.
3. Хабермас Ю. Моральное знание и коммуникативное действие / Пер. с нем. под ред. Д.В.Скляднева; [Отв. ред. Б.В.Макаров] - СПб: Наука, 2000. - 377 [2]с. - С.94.
4. Там же. - С.96.
5. Там же. - С.97.
6. Там же. - С.98.
7. Там же. - С.104.
8. Там же.-С.108.
9. Там же.-С.144.
10. Там же.-С.146.
11 Там же. -С.162.
12. Там же. - С.163.
13. Там же. - С.167.
14. Там же. - С.170.
15. Там ЖЄ.-С.268.
16. Тамже.-С.187.
17. Там же. - С.272.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com