www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Міф про культурного героя: психоаналітичний та культурологічний аспект
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Міф про культурного героя: психоаналітичний та культурологічний аспект

Д.Є. Предко, студ.

МІФ ПРО КУЛЬТУРНОГО ГЕРОЯ: ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

   В статті досліджується феномен культурного міфу про героя, його витоки у психоаналітичному та культурологічному аспектах. Звернено увагу на процесе становлення концепції героїчного міфу, його трансформаційний характер.

   In this article investigates the phenomenon of cultural myth of the hero, his roots in psychoanalytic and cultural aspects. Payed much attention on the process of becoming concept of heroic myth, its transformational nature.

   Сьогодні людство стоїть на порозі третього тисячоліття. Що чекає нас на його соціокультурних просторах, які міфологеми будуть слугувати тим конструктом людської буттєвості, яка уможливить подальший розвиток цивілізації? Чи спроможне людство протистояти проти деструктивних тенденцій, якими перенасичена наша цивілізація?
   Ці та інші питання змусили уважніше поставитися до вивчення різних світових культур та цивілізацій і переосмислити уявлення про унікальність західного способу існування. На зміну їй було висунуто тезу рівноцінності й еквівалентності цивілізацій. Таке переосмислення історичної реальності дало змогу глибше роздивитися вкорінення людства в біосферу землі, осмислити унікальність локальних соціальних систем, тих найархаїчніших цивілізацій, які і до сьогодні залишаються загадкою.
   Хто ми є і звідки походимо? Хто наші предки? Як виявилося, соціальна тканина первісних народів досить складна, що аж ніяк не свідчить про їхню "примітивність". Більше того, багато явищ і міфів, притаманних архаїчним культурам, і до сьогодні існують у трансформованих формах, продовжують дивувати представників західної цивілізації.
   Тому й цілком закономірно, чому сьогодні величезний інтерес викликають праці, присвячені дослідженням народів із примітивною культурою та найархаїчнішими цивілізаціями.
   Поскільки будь-який міф про культурного героя завжди народжується як певний образ світу й можлива культура, постільки й актуалізація його дослідження зумовлена тими культуротворчими процесами, які відбуваються в усьому світі загалом, та Україні зокрема. Даний процес характеризується неперервністю смислоутворення та смисловідтворення. Однак традиція може залишатися мертвим спадком, якщо не є безперервною інтерпретацією невичерпного смислового запасу міфів про культурного героя.
   Дослідження про культурного героя доволі різноманітні. Ряд авторів, зокрема, З.Фройд, О.Ранк, К.Юнг досліджують концепцію героїчного міфу в в психологічному вимірі, Е.Дюркгайм, Б.Маліновський - в соціологічному зрізі, натомість Є.Мелетинський, О.Лосев, О.Фрейденберг розглядають дану проблему в культурологічній площині.
   Звідси виникає необхідність подальшого дослідження механізмів інтерпретації даних міфів при їх включенні до нового культурного контексту.
   Первісні, архаїчні міфи у синкретичній формі започатковували витоки мистецтва, релігій та донаукові уявлення про природу, суспільство і культуру. Відтак сказання про культурних героїв історично передують релігійним міфам і художній епічній творчості.
   Міфи про героїв та культурних героїв поширені у всіх цивілізаціях та культурах. Безперечно, це свідчить про те, саме ця група міфів є універсальною для всіх культур, яка згодом трансформувалася у релігійні, політичні міфи. Власне наявність аналогічних комплексів міфів свідчить про те, що розвиток ментального світу відбувався приблизно за однаковими законами.
   Проте, міфи про героїв є унікальними в тому сенсі, що вони репрезентують саме ту стадію мислення архаїчної людини, коли починає відбуватися процес розщеплення міфологічне мислення, коли започатковується нова форма світовідчуття та світорозуміння.
   Що ж мається на увазі, коли говориться про міфи, де основною дійовою особою виступає культурний герой? По-перше коли йдеться про культурних героїв, то мають на увазі розповіді про першопредків, що жили раніше, які діяли, здійснювали подвиги, змінювали навколишнє довкілля і врешті-решт себе. Йдеться насамперед про ті міфи, що присутні у найбільш архаїчних суспільствах, наприклад Австралії та Меланезії, Африці [1].
   По-друге, маються на увазі пізні міфи про героїв, що потрапляють у великі пригоди чи роблять відкриття, яке перевертає світ та робить його іншим. Вони діють креативно, епохально впливають на світ та життя людини. Зокрема це міфи семітських народів, античної Європи, Індії та інших.
   Безперечно, великий внесок у розкриття психологічної сутності культурного героя вніс психоаналіз. З.Фройд, О.Ранк, К.Юнг, досліджуючи архаїчну культуру, зуміли вловити особливості внутрішнього життя культурного героя, його амбівалентну сутність.
   З.Фройд (1856-1939) спробував пояснити проблему виникнення релігії, звертаючись при цьому до тотемічної міфології, до витоків міфу про героя.
   Варто зазначити, що до проблеми виникнення релігії З.Фройд звертався упродовж усього життя, починаючи з роботи "Про психологічні механізми істерії" (1893) і, закінчуючи, власне, останнім твором "Мойсей і монотеїстична релігія" (1939). Саме в тотемізмі він вбачав ключ до реконструкції первісної культури і релігії.
   З.Фройда не задовольняла ні одна з теорій походження тотемізму. Так, адепти номіналістичної теорії надавали найменуванню вирішальну роль (М.Мюллер, Г.Спенсер та ін.). Представники соціологічних теорій (Е.Дюркгайм) вказували на соціальну природу тотему, оскільки він втілював суспільність. Досить критично З.Фройд відносився до психологічних теорій (Дж.Фрезер, В.Вундт), які проблему тотемізму пов'язували з вірою в душу чи з анімізмом.В реконструкції модифікацій тотемізму З.Фройд вбачав витоки релігійної свідомості, пов'язуючи даний процес з тотемічною трапезою. Остання включає декілька моментів: члени клану прагнуть уподібнитись тотему, переймати його звуки та рухи. Отже, умертвінню тварини передував певний церемоніал. Згодом оплакують вбиту тварину, тим самим немовби пом'якшують екзистенційну напругу, демонструючи почуття жалю. Згодом емоційна гама почуттів змінюється - настає радісне свято "обов'язковий ексцес, урочисте порушення заборон" [2]. З.Фройд зазначає, що тварина-тотем є заміною батька, а амбівалентна направленість почуттів переноситься на заміну батька у вигляді тварини-тотема.
   Чому ж дійство розгортається саме так? Тут "спрацьовує" фройдівський Едиків комплекс: "Одного чудового дня брати-вигнанці з'єдналися, вбили і з'їли батька та поклали таким чином кінець батьківській орді. Вони насмілились спільно зробити те, що було неможливо зробити кожному зокрема. Мабуть, культурний прогрес, вміння володіти новою зброєю дали їм відчуття переваги. Те, що вони, окрім того, з'їли вбитого, цілком природно для канібалів-дикунів.
   Жорстокий прабатько був, безперечно, прикладом, якому заздрив і якого боявся кожний із братів. У акті поїдання вони здійснюють ототожнення з ним, кожний з них засвоїв собі частину його сили. Тотемічна трапеза, була повторенням і спогадом цього прекрасного злочинного діяння, від якого взяло багато чого свій початок: соціальні організації, моральні обмеження, релігії" [3].
   Ліквідувавши батька і здійснивши своє бажання ототожнитись з ним, сини попали під владу підсилених ніжних душевних порухів, що трансформувались у форму покаяння, виникнення свідомості вини. Останнє спонукало до виникнення двох основних табу тотемізму - необхідність оберігати тварину-тотем і заборони інцесту. "Тотемічна релігія виникла із свідомості вини синів - як спроба заспокоїти це почуття та умилостивити ображеного батька "пізнішим послухом". Всі наступні релігії були спробами розв'язати ту ж проблему різними шляхами" [4]. При цьому З.Фройд зазначає про одночасність походження тотемізму і екзогамії. Тим паче, психоаналіз показує, що кожна людина створює бога по образу свого батька. Між богом і священною твариною можна виокремити наступні відносини: кожному богу присвячується деяка тварина; при містичних жертвоприношеннях богу приносили в жертву посвячену йому тварину, бога часто вшановували в образі тварини; навіть у міфах бог часто перетворюється в присвячену йому тварину. Відтак можна виснувати, що бог сам виступає твариною-тотемом; по суті, він являється пізнішою в порівнянні з тотемом формою заміни батька. Але "возвеличення вбитого колись батька в степінь бога, від якого плем'я веде свій рід, було, однак, набагато серйознішою спробою спокути, ніж в свій час договір із тотемом" [5].
   В подальшому тварина втрачає свою святість, жертвоприношення перетворюється в просте приношення божеству, в самообмеження на користь божества.
   Варто зазначити, що тотемізм мав свою систему міфологічних образів: це уявлення про "тотемічних предків". В міфології австралійців ці предки - не реальні люди - родоначальники групи; вони наділяються зооантропо-морфними рисами культ-предків як форма релігії - явище пізніше. Проте уявлення про "тотемістичних предків" слугувало одним із чинників, з яких склались образи шанованих предків. "Важлива ідеологічна роль віри в тотемічних предків і міфів про них полягає в тому, що в них немовби втілений зв'язок родової общини з територією" [6]. Т.Штрелов (знавець побуту і вірувань аранда) відзначав, що для туземця аранди навколишнє довкілля -живе родословие дерево: це наочна історія його предків. Уявлення про тотемічних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і наступність її традицій.
   Рід свято беріг передання про подвиги предка-тотема; з ним була пов'язана система заборон - табу і приписів. Саме тотему приписувались здібності, дії, характерні не для реальних тварин чи рослин, а для самих людей - якими вони себе бачили. Тому можна сказати, що це була перша спроба самосвідомості архаїчної людини, форма пояснення взаємних стосунків у групі, спосіб ідентифікації індивіда - належність його до певної групи. Рід зі своїм тотемом немовби був "закріплений" за певною територією з усіма її природними властивостями.
   До речі, фройдівська концепція героїчного міфу знаходить своє завершення в праці "Мойсей та монотеїстична релігія", в якій психоаналітик приходить до висновку, що становлення монотеїзму проходить певні стадії: кривавий злочин, ініційований несвідомими імпульсами, запізніле почуття вини та покаяння - компенсація, яка відчайдушно прагне реставрувати раніше неприйнятний авторитет. За З.Фройдом, таку триєдність подій євреї відтворили в особі Мойсея, а згодом ця ідея була реалізована у виникненні християнства як засобі примирення людей з Богом-батьком.
   Отже, З.Фройд лише окреслив психологічні обриси тотемічної міфології, в якій зароджується концепція героїчного міфу; щоправда, він показав процес становлення тотемічного героя та трансформації його в міф про релігійного героя.
   Продовжив цю ідею послідовник З.Фройда О.Ранк (1884-1939) у праці "Міф про народження героя" (1909), в якій він спробував показати, що комплекс Едіпа (за фройдівською концепцією Едіпівський комплекс виражається в емоційній прив'язаності хлопчика до матері і амбівалентного ставлення до батька) є універсальним принципом для пояснення стародавніх міфів [7].
   Розглядаючи типові сказання про народження героїв - Мойсея, Едіпа, Паріса, Персея, Гільгамеша та ін. О.Ранк приходить до висновку, що всі ці міфи мають, в основному, стандартну та стереотипну структуру. Герой є дитиною знатних батьків, зазвичай сином царя. Його народженню передують різноманітні труднощі: стримування, довге безпліддя тощо. До народження героя чи перед зачаттям мало місце пророцтво через сновидіння чи оракула, який попереджав про небажаність його народження. Зазвичай, дитину поміщають у воду в корзині, сундукові, бочці. Згодом його рятують тварини чи люди нищого походження. Герой, який виріс, знаходить своїх знатних батьків доволі різноманітними способами: з одного боку, він мстить своєму батьку, а з іншого -одержує визнання в інших і врешті-решт досягає високого статусу.
   Розглянутий під таким кутом зору міф про народження героя стає вичурним засобом вирішення пізнавальних чи еротичних бажань окремої людини.
   Наступний крок у становленні психоаналітичної теорії міфа зробив К.Юнг, який вважав, що, по-перше, в якості суб'єкта міфа потрібно розглядати не індивіда, а архаїчний колектив, а, по-друге, потрібно дати можливість міфу "сказати" про себе самому, вірніше, дослухати його до кінця. В цьому випадку виясниться, що героїчний міф - це міф не тільки про народження героя, але й також і про його смерть і відродження.
   Таким чином, представники психоаналізу поставили питання про психологічні корені міфу про народження героя, вибудували певну психоаналітичну модель становлення концепції героїчного міфу.
   Образ культурного героя займає одне із чільних місць у працях видатного російського дослідника міфів Є.Мелетинського. У фольклорі архаїчних спільнот саме міфи про культурних героїв синтезують позитивний людський досвід, прагнуть ідеалізувати людину, надати їй статусу соціальної значимості. До речі "існуючий світопорядок розглядається як результат діяльності тотемічних предків і культурних героїв" [8]. Варто зазначити, що у міфах народів Месопотамії можна віднайти явну ідеалізацію віку героя, його царювання. Наприклад, цар Алулім царював 28800 років, а Алалгар - 36000 років. Ці величезні числа навряд чи означали роки правління конкретних людей; скоріше всього, вони повинні були викликати у сучасників подив, трепіт перед далеким минулим.
   Зазвичай міфічний культурний герой не бог; проте він може еволюціонувати до бога-творця: тоді, відбувається сакралізація культурного героя. Однак, як зазначає Є.Мелетинський, цей процес не відбувається і тому "культурний герой стає народно-епічним образом, першим літературно-фольклорним персонажем" [9].
   Культурний герой-деміург - найстародавніший образ світового фольклору. Більш архаїчні - тотемні предки, на основі яких формується ідея деміурга. Тотемізм як певна система само- і світосприйняття настільки була значима в архаїчних колективах, що багато культурних героїв у фольклорі народів носять імена тварин. В цьому сенс культурні герої немовби творять географію імен, оскільки ландшафт та культура стають результатом їх діяльності. Більше того. Все, що існує, виникло у міфічну епоху як результат дій культурного героя. Тому в багатьох архаїчних культурах навіть час пов'язувався з його ім'ям. Безперечно, такий відлік часу зберігався до тих пір, поки новий культурний герой не вражав уяву, що й призводило до появи нових міфів Отже, "поскільки ініціатива всіх нововведень приписується культурному герою, міф про нього -це в той же час своєрідна літопис перемог людини над природою, літопис досягнень в області технічного прогресу" [10]. Відтак культурний герой немовби творить моделі поведінки, торує шлях для інших.
   В океанійських міфах, в Меланезії культурні герої мають братів, старший із яких - розумний, а молодший - дурень. Тут, як ми бачимо, намічається тенденція до перетворення первісного міфу в казку.
   Натомість у американських індіанців культурний герой має свої особливості; він не має братів. Це творець-одинак. Цей герой має подвійну сутність. Наряду з позитивними рисами він має й інше обличчя - шахрая, простофілі, дурня. Згодом образ шахрая - шибеника став центром формування казок про тварин та анекдотів.
   Доволі яскраво риси культурного героя проявляються в образі Прометея, який здатний іти на подвиг і жертвувати собою задля блага людей. Прометей добуває вогонь, вчить людей різним мистецтвам. Його дії обумовлені най-благороднішими прагненнями. Хоча здійснюючи благородні вчинки, Прометей вступає у конфлікт з богами. У деяких варіаціях міфів він то створює людей (ліпить їх із глини), то доробляє істоти, яких почали створювати боги.В карело-фінських міфах Вяйнямейнен викрадає са-мно (чудо-млин, символ матеріального добробуту народу) у міфічної господарки Півночі, щоб передати людям. Тут спостерігається близькість дій Вяйнямейнена та Прометея. Перехід від міфологічного культурного героя до епічного богатиря яскраво виражений у нартському епосі, зокрема у культурному герої Сосрика. До речі, епос про Сосрико вирізняється доволі крайньою архаїчністю. Таким чином, культурний герой - стародавній образ фольклору. З самого початку сказання про культурних героїв поетизують творчі можливості людини.
   В процесі свого становлення культурний герой може еволюціонувати до бога (коли починає домінувати процес сакралізації). Проте, ґрунтуючись на народній художній творчості, він може трансформуватися в героя епосу, коли структура міфологічного наративу змінюється: самоочевидність змінюється на альтернативність. До речі, тенденції формування героїчного епосу виявляються у багатьох міфах про культурного героя.
   Всі відомі архаїчні народи ще на ранній стадії розвитку почали прославляти своїх героїв. До нас дійшло багато поетичних сказань та легенд, в яких історія життя таких особистостей доволі таємнича та фантастична. Варто зазначити, що у різних народів, не дивлячись на їх географічну віддаленість і незалежність один від одного, виявляться дивовижна подібність, а почасти певна відповідність у міфах про культурного героя. Цей факт давним-давно вражав багатьох дослідників, що слугувало могутнім стимулом до побудови нових теорій.
   Отже, міфи про культурних героїв, накопичуючи весь позитивний потенціал із моменту свого виникнення поетизують творчі можливості людини, у синкретичній формі вміщують в собі початки мистецтва, релігії і, загалом, культури. Героїзація культурного героя, досягаючи апогею, вражає неперевершеними зразками мужності, сміливості, що, безперечно, сприяло формуванню загальнолюдських гуманістичних цінностей.

1. Время сновидений: мифы и легенды аборигенов Австралии. - М.: Наука, 1989. - 189 с. / Мифы и сказки бушменов. - М.: Наука, 1983.- 318 с. / Миф, предания и легенды острова Пасхи. - М.: Наука, 1978. - 382 с. / Элиаде М. Религии Австралии. - СПб.: Универс. книга, 1998.-  С.88-148.
2. Фрейд 3. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии // Тотем и табу. - М.: Олимп "Изд-во АСТ-ЛТД", 1998. - С.164.
3. Там само. - С.164.
4. Там само. - С.164.
5. Там само.- С.171.
6. Токарев С.А. Ранние формы религии. - М.: Политиздат, 1990 - С.71-72.
7. Ранк О. Миф о рождении героя. - М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. - 252 с.
8. Там же.
9. Мелетинский ЕМ. Предки Прометея (Культурный герой в мифе и эпосе)
10. Там же.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com