www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Філософське осягнення людини: інтегральний гуманізм Ж. Марітена та гуманістична етика Е. Фромма
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Філософське осягнення людини: інтегральний гуманізм Ж. Марітена та гуманістична етика Е. Фромма

І.С. Матвієнко, асп.

ФІЛОСОФСЬКЕ ОСЯГНЕННЯ ЛЮДИНИ: ІНТЕГРАЛЬНИЙ ГУМАНІЗМ Ж. МАРІТЕНА ТА ГУМАНІСТИЧНА ЕТИКА Е. ФРОММА

   В даній статті проведено паралелі двох історико-філософських концепцій інтегрального гуманізму Жака Марітена та гуманістичної етики Еріха Фромма в основу яких покладено розуміння поняття людина.

   The article focuses on two historico-philosophical concepts of integrated humanism of Jaque Maritena's and humanistic ethics Erikha Fromm in which basis the understanding of concept the person lays.

   Філософські дискусії XX століття навряд чи можна було б повністю абстрагувати від історичного контексту, в якому вони велися. Постійні війни, революції, знущання над людьми, саме тому не дивно, що на грунті цих страшних подій формуються ідеї, які покликані захищати людину, її права та свободу. Саме такими є концепції інтегрального гуманізму Жака Марітена та гуманістичної етики Еріха Фромма. Різні за своїм релігійним віросповіданням та світоглядами, але такі близькі в одному переконанні, що філософське осягнення людини має бути центральним пунктом в панорамі сучасного мислення.
   Історико-філософський розгляд проблеми гуманізму дозволяє досить плідно розширити та конкретизувати уявлення про нього, а іноді навіть відкинути досить розповсюджені думки, що гуманізм представляє собою дещо зовсім ясне, зрозуміле, просте і з самого початку оптимістичне. "Слово гуманізм багатозначне і може бути розвинуте по різним напрямкам. Істотним чином прагне зробити людину дійсно більш людяною і показати її початкову велич, допомагаючи приймати участь у всьому чи то історія, чи природа" [1].
   У філософській літературі "гуманізм" визначається в широкому смислі як: історично змінна система світобачення, яка визнає цінність людини, як особистості, її права на свободу, щастя, розвиток і виявлення своїх здібностей, яка вважає, що благо людини є критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності - бажаною нормою відносин між людьми; в вузькому ж змісті трактується, як культурний рух епохи Відродження. Але витоки ідей про гуманізм, можна віднайти ще за часів філософії Стародавності.
   Гуманізм завжди має досконало конкретний суспільно-історичний зміст - або це вимоги звільнення від рабства, або намагання вирватися від класового пригнічення, або вимоги всезагальної справедливості і т.д.
   Класичний гуманізм розвивався як напрямок, який на перший план висував проблему людини її земне життя, як систему поглядів на світ, в основі якої покладене визнання цінності людської особистості її права на земне щастя та розвиток.
   Гуманізм, який виник у другій половині XX століття, тобто "новий гуманізм" намагається підірвати довіру до філософських основ класичного гуманізму. На філософію XVII-XIX ст. покладають відповідальність за все насилля, яке відбувалося у світі. "Новий гуманізм" починає використовуватись більш широко, визначаючи спроби цілого ряду шкіл західної філософії другої половини XX ст. по новому осмислити принципи і цінності гуманізму, який існував раніше. "Нові гуманісти" є представниками різних філософських та соціологічних напрямків, які орієнтуються на різні сфери знання. Однак їх об'єднує прагнення перейти від спекулятивних філософських роздумів до конкретно наукових досліджень, щоб з їх допомогою відшукати нові основи буття людини і суспільства. Гуманістичні мотиви ми знаходимо і в умовах народної творчості, і в професійному мистецтві, і в філософських вченнях ще починаючи з давніх часів. В різні історичні періоди вони виражалися по різному. Оскільки впродовж цілих епох релігія була (в певному змісті і залишається в сучасному світі) невід'ємною частиною культури і суспільного життя, релігійні уявлення про добро і зло, справедливе і не справедливе, про смисл і ціль людського існування так чи інакше притягує нас в орбіту гуманізму.
   Довгий час католицизм не приймав ідеї гуманізму. Але поняття "гуманізм", як сукупність деяких позитивних світоглядів, з'являється в офіційних документах лише при понтифікаті папи Павла VI, в першу чергу в прийнятій ІІ-м Ватиканським собором (1962 - 1965) конституції "Про церкву і сучасний світ". В цій конституції відмічається: "в сучасному світі наявно 2 типи гуманізму. Головною задачею гуманізму першого типу, який представляє церква є "персоналізація", тобто встановлення таких суспільних відносин, які ґрунтуються на вченні католицизму, яке повинно допомагати в становленні особистості і істинно людських відносин. Інший, який засуджується церквою тип гуманізму, який іменується в конституції "новий гуманізм", характеризується як програма, яка відводить людей від віри, як доктрина, яка виходить з того, що заперечення Бога і релігії обумовлене необхідністю наукового прогресу і гуманізації суспільних відносин" [2]. Головну небезпеку, яку несе в собі цей світський гуманізм, на думку пап собору, є те, що він не виражає необхідності створеної по образу і подобі Бога людини, встановлює відповідальність між своїми співбратами та історією, однак заперечує відповідальність перед Богом. Починаючи з 1960 року теологи та філософи формують концепцію "християнського гуманізму", яка була специфічною реакцією церкви на те, що почала зростати цікавість до значення суб'єкта, суб'єктивного фактора. "Теологія є не тільки вченням про Бога, а і про теологічну антропологію або вчення про людину, яка виправдана Богом. Ця думка відстоює права громадян, і отримала еволюцію в соціальних енцикліках" [3]. Таким чином присутнє деяке умовне розрізнення на "християнський гуманізм", який був прийнятий інститутом церкви та інший "новий гуманізм" або, як його ще називають, світський, який не визнавався церквою.
   Подальший розвиток ідей "християнського гуманізму" ми можемо знайти в енцикліці "Populorum progressio" (1967). В ній Павло VI звертається до праць французького філософа Ж. Марітена, привертаючи увагу до поняття "повного гуманізму" (або інтегрального гуманізму, за Марітеном), а єдино істинним проголошується гуманізм, орієнтований на Бога і який виходить з принципу надприродного визнання людського щастя.
   Жак Марітен - головний теоретик неотомізму. Видатний католицький філософ і богослов - апологет неотомізму - є послідовним критиком новоєвропейського "антропоцентричного гуманізму", якому протиставляється "гуманізм інтегральний (теоцентричний)", який будується навколо релігійних цінностей і принципів внутрішньої свободи людини. Неотомізм як напрямок ввібрав в себе ідеї екзистенціалізму та персоналізму, що виражається у ідеях представників цього напрямку.Проблеми гуманізму, свободи і прав людини в сучасному епоху, коли спостерігаються соціально-історичні перетворення, коли відбувається неймовірний розвиток науки та техніки, мають особливу актуальність. Це пов'язано з тим, що епоха XX століття все гостріше ставить питання про глобальні проблеми, пов'язані з переоцінкою цінностей людини і суспільства, намагання вирішити проблеми миру та війни, охорона навколишнього середовища, але ключовими є проблеми пов'язані з забезпеченням прав, свобод та гідності людини.
   Філософсько-моральний світогляд гуманістів характеризується зверненням до людини. Відомо, що проблема людини є однією з головних і в християнстві, і що, як правило, її вирішення було пов'язане з ідеями антропоцентризму, який розглядав людину як центр і вищу ціль світобудови. Більш вагомим світоглядним орієнтиром гуманізму є визначення гідності людини не по релігійному благочестю або по класовій належності, а по гострому розуму, таланту, знанням в області науки та мистецтва, адже, на думку італійського гуманіста Піко делла Мірандола, "на землі не має нічого більш величного, крім людини, - і в людині - нічого більш величного ніж її розум (mens) і душа (anima)", і "якщо піднятися над ними, то це означає, що піднятися над небесами" [4].
   Виходячи із основного принципу, що людська особистість - це творіння і подоба Бога, вона має духовні цінності в самій собі не залежно від тих чи інших суспільних відносин. Християнський гуманізм, вважає, моральними лише ті норми і погляди, які базуються на християнському уявленні про людину. Тому істинна людяність виражається в любові до ближнього, в милосерді, співчутті, всепрощенні, і це можливо лише в такому світогляді.
   "Християнський гуманізм" Павло VI трактує як інтегральний розвиток людини і всіх людей, а новий світський гуманізм вважає замкнутим, закритим для сприйняття духовним цінностям, оскільки він виключає Бога - який і є першоджерелом всіх цінностей. Навіть, якщо людині вдається, на думку папи, організувати земне життя на началах безбожжя, то все одно без Бога вона не зможе організувати його ніяк по іншому, як проти іншої людини. Гуманізм, який виключає Бога, заперечується папою як гуманізм нелюдяний. Людина, на його думку не може бути вищим і останнім мірилом цінностей.
   Жак Марітен критикує світський (який на той час уособлював собою марксистський) гуманізм висуваючи йому на противагу новий "інтегральний гуманізму". Християнський гуманізм вважається "над гуманізмом", він заперечує ідеї класичного гуманізму - "людина - міра всіх речей", "людина - творець своєї долі", натомість пропонує свої ідеї залежності людини від волі Бога. Християнський гуманізм протиставляється всім формам антропоцентричного гуманізму, який заперечується церквою за його "не людський характер", за не сприйняття католицької ієрархії цінностей, за те, що він орієнтується на звільнення людини шляхом революційного перетворення світу і т.п. Варто також зазначити, що в будь-якій формі світського гуманізму церква вбачає перш за все його антирелігійну спрямованість.
   Християнська гуманістична традиція реалізувалася в конкретних, притаманних тій чи іншій епосі соціальних процесах. Відповідно до цього християнське вчення про людину отримувало нові грані. Воно виголошувало загальний колективізм, майнову рівність і поряд з цим вимагалася християнська мораль, також вимагалося відречення від земних благ, аскетизм та інше.
   Позиція християнського гуманізму, відповідно до якого трагедія класичного гуманізму не в тому, що він був гуманістичним, а в тому що він був антропоцентричним, в тому що він ізолював розум і в тому, що він був орієнтованим на ілюзорний міф про деякий Град людини-бога замість того, щоб звернутися до ідеалу Града особистості, який був створений по образу та подобі Божій. Своє коріння інтегральний гуманізм веде ще з середньовічного теоцентричного гуманізму, який визнає, що витоком людської цінності є прагнення до Бога. Тому гідні людини такі умови її існування, які дозволяють і індивіду, і персоні задовольнити свої потреби. Засудженню підлягають умови, коли людина дуже занята земним життям, як зі сторони того, що не вистачає матеріальних благ, так і з боку їх надлишку.
   Говорячи про інтегральний гуманізм, Ж.Марітен мав на увазі: необхідність цивілізації нового типу, в межах якої християнська віра поєднувалась з визнанням автономії світських інститутів, секуляризація яких не повинна привести до небезпечного змішання між ними. Джерелом суверенітету, як і раніше залишається всевидячий Бог, бо він один дає народам закон поєднання.
   Інтегральний гуманізм - це християнський гуманізм, який захищає ідею, що людина (істота створена) не повинна не заперечувати в ім'я Бога, ні стверджувати заперечуючи йому, але людина має бути утверджена в Богові. Створена істота має бути поважаючою Бога, оскільки вона пов'язана з ним і в силу того, що бере все у нього. Без виправлень гріхів, страждань в цьому світі людська душа, яка приймає все це має існувати і без цього, такий гуманізм не можливий. Антропоцентризм як такий виключений, а основні зусилля направлені на створення умов, при яких благодать божественної любові може зійти на людину і внутрішньо її змінити для здійснення Божого провидіння в світі.
   Марітен прагне інтегрувати саме початкові релігійні, як він думає, основи, і багатозначність європейського гуманізму. Разом з тим він говорив, що інтеграція не передбачає критичного відношення до традицій гуманістичної думки та культури. Він високо оцінює особистісне начало, природні закони життєдіяльності людини, як вони були задані гуманістичною культурою з часів Ренесансу. Але індивідуалізм і антропоцентризм європейського гуманізму Марітен визнав неприйнятими.
   На початковому етапі розвитку антропоцентризму в XVI—XVII столітті розпочався, а на другому етапі у XVIII—XIX столітті завершився процес віднесення на другий план релігійних основ європейського гуманізму, які іноді, навіть заперечувались. І платою за це була всезагальна криза, яка в XX ст. охопила буття і культуру людства. Вихід з цієї ситуації філософ бачив в утвердженні теоцентричного (християнського) гуманізму.
   Марітен закликав сучасників і нащадків до глибокої відповідальності, осмислення руйнуючих наслідків гуманізму без Бога і за допомогою спеціальних засобів поступово рухатися до інтегрального гуманізму, закладати та відновлювати основи життя та культури. Він закликав перебороти злопам'ятство проти християнського світу, який пов'язаний з протистоянням християнської історії, а не з самим християнським ідеалом.
   В концепції інтегрального гуманізму Марітена культура розуміється, як одна з вершин, яка досягається людиною на шляху до досконалості. Творча діяльність, яка втілена в творіннях культури носить на собі відбиток трансцендентального божественного буття - Істини, Краси і Блага.
   Інтегральний гуманізм, за Марітеном, органічно поєднує все істинно гуманне, що було в попередніх типах гуманізму, і в той же самий час відкидається все негативне, все те, що не притаманне людині. Якщо марксистський гуманізм пов'язаний з уявленням про кінець історії після закінчення комунізму в всесвітньому масштабі і створенням комуністичного раю, то інтегральний гуманізм утверджує себе в реально діючому історичному процесі, в якому постійно існує проблема боротьби зі злом. Із соціалістичного гуманізму він бере віру в силу взаємодопомоги, але заперечує механічний колективізм. Із буржуазного лібералізму він запозичує розуміння важливості індивідуального розвитку, але не доводить його до апології індивідуалізму і егоїзму. Новий "інтегральний" гуманізм не вимагає самопожертви заради кращого, більш праведного життя людей.
   Істинний гуманізм, який усвідомлює себе, веде людину до жертовності, людські очі відкриваються в стражданнях. Але новий гуманізм не вимагає того, щоб людина жертвувала собою заради раси, класу, чи нації, за ради їх розвитку і процвітання; "він вимагає найкращого життя для людей і конкретного блага для об'єднаних груп людських особистостей; він закликає до смиренної істини, до братської дружби, до їх втілення - ціною постійних навантажень сил і певної бідності - в соціальному строю і в структурах суспільного життя; тільки таким шляхом цей гуманізм зможе виховати людину в суспільстві і стати героїчним гуманізмом" [5].
   Не менш цікавою та неординарною є думка іншого класика філософії XX століття Еріха Фромма, який на наших теренах є більш відомий та популярний, ніж Жак Марітен. Еріх Фромм - психолог, соціолог німецького походження, який емігрував до США. Є одним з головних представників неофрейдизму. Роботи Фромма - це дзеркальне відображення інтелектуального життя століття, в них він намагався розв'язати основні протиріччя людського існування - егоїзм і альтруїзм, буття і володіння, свободи і рабства, - тому саме в пошуках відповідей на ці важливі питання XX ст., Фромм створив так званий гуманістичний психоаналіз. Він гадав, що кризу сучасного світу може перебороти тільки "здорове суспільство", яке має бути побудоване на цінностях гуманізму, встановленні гармонії між індивідом і природою, особистістю та суспільством. Він намагається знайти ключ до загадки людського існування, який на його думку, потрібно шукати в умовах існування людини, її місця в середині Природи. Фромм зазначає, що "людина - це дитина природи, але дитя бунтуюче, яке покинуло свій батьківський дім, яке стало самостійним" [6].
   Важливим, на думку Фромма, є розведення таких важливих термінів як авторитарна етика та гуманістична, які з необхідністю протиставлені одна одній. В авторитарній авторитет визначає, що є благом для людини, саме він встановлює правила та норми поведінки, гуманістична ж етика ставить на перший план не авторитет, а людину, яка сама для себе творить правила і закони поведінки, і сама ж їх виконує і регулює. Для мислителя також важливим є визначитися, який із авторитетів раціональний чи ірраціональний нам слід визнати, як єдино вірний. Раціональний авторитет має своїм джерелом компетентність. Людина, чий авторитет поважається, компетентно справляється з задачею, яку поклали на нього, ті хто йому довіряють. Саме до того моменту доки авторитет компетентно допомагає, а не експлуатує, він базується на раціональних основах, і не звертається до ірраціонального благоговіння. І саме гуманістична етика може базуватися лише на раціональному авторитеті. На противагу цьому Жак Марітен вважає, що в житті кожної людини має бути лише один авторитет (ірраціональний) - Бог.
   Гуманістичну етику можна охарактеризувати, за допомогою двох критеріїв: матеріальному і формальному, які також присутні і в авторитарній етиці. Формально, гуманістична етика заснована на такому принципі, що сама людина, а не авторитет, може визначити критерій доброчинності і гріха. Матеріальний критерій, "благо" -те, що добре для людини, а "зло" - те, що їй шкодить. І єдиним найбільш важливим критерієм для етичної оцінки є благополуччя людини.
   Гуманістична етика є антропоцентричною, але важливим доповненням є те, що Еріх Фромм вживає цей термін не в звичному для нас визначенні, що людина - центр Всесвіту, а в тому значенні, що людські судження про цінності, подібні до всіх інших суджень і відчуттів, мають свої корені в особливостях людського існування, і саме так людина виступає як "міра всіх речей", про що до речі говорить і Жак Марітен. З гуманістичної точки зору не має нічого вище і гідніше ніж людське існування. Саме проблема існування людини є важливим компонентом в системі філософії людини Фромма. Але ця теорія має своїх противників, які зазначають, що по самій своїй природі етична поведінка - це відношення людини до чогось трансцендентного, і відповідно система, яка визнає лише людину і її інтереси, не може бути істинно моральною, а її об'єктом був би просто егоїстичний індивід [7]. В захист гуманістичної етики говорять, що однією із характерних особливостей людської природи є те, що вона отримує себе і своє щастя, тільки коли взаємодіє з іншими людьми. Але любов до ближнього - вроджений дар, який людина випромінює сама. Любов - це не вища сила, яка сходить на людину, і навіть не обов'язок, це її власна сила, завдяки якій вона, тобто людина, має зв'язок зі світом і світ саме завдяки любові стає істинно своїм. Так само вважає і Ж. Марітен але він також наголошує на тому, що не тільки світ стає істинно своїм, але і те, що ми завдяки любові можемо наблизитися до Бога.
   Гуманістична етика, за Фроммом, є така для якої добре є синонімом добре для людини, а не добре - не добре для людини. І саме для того, щоб осягнути цю проблему нам потрібно знати природу людини, це питання є важливим не тільки для пізнання доброго (корисного) для людини але і для усвідомлення сенсу людського існування та осмислення важливості природної обдарованості людини.
   "Гуманістична етика - це прикладна наука “мистецтва жити”, яка основана на теоретичній “науці про людину”" [8]. Тут як і в інших мистецтвах, досконалість пропорційна знанню науки про людину, а також таким важливим компонентам, як досвід та вміння. Але формувати норми можна лише тоді, коли вже намічена певна ціль та визначена певна форма діяльності.
   В сучасному світі гостро постає питання про те, чому саме зараз втрачено уявлення про життя як про мистецтво. Сучасна людина, вважає, що писати, читати, малювати - це мистецтво, якому потрібно вчитися. Щоб стати кваліфікованим працівником, чи то медиком, чи інженером потрібно наполегливо працювати та серйозно навчатися, а от життя - це настільки просто, що непотрібно прикладати ніяких зусиль щоб цього навчитися. Це можна пояснити тим, що кожен живе так, як йому хочеться і вважає себе великим знавцем в цій галузі. Але справа не в тому, що люди настільки з плином віків навчилися володіти цим мистецтвом, що воно не потребує додаткової уваги. Ні, насправді, змінилися пріоритети сучасної цивілізованої людини, і до "мистецтва жити" їй просто не має часу. Світ змінився, люди перестали почувати себе щасливими, перестали радіти щиро, натомість отримали велику увагу до проблем особистості її інтересів, щастя, свободи але це навчило людину тому, що ціллю життя тепер ставиться не щастя конкретної людини, а обов'язки та успіх. Гроші, влада та престиж стали основними цілями та мотивами життя. Людина постійно перебуває в ілюзіях того, що ніби то, це їй дійсно потрібно, а на справді ж знаходиться в стані служіння чому завгодно, тільки не своєму реальному "я". Все що завгодно важливо для людини, окрім мистецтва жити для себе. Якщо гуманістична етика дає нам перелік норм, за якими ми можемо досягти досконалості в мистецтві жити, то її найбільш загальні принципи мають відповідати природі життя взагалі і людського існування особливо. "Бути живим" - це динамічне поняття. Існування і розгортання специфічних сил організму - це одне і теж. Всі організми мають вроджені властивості актуалізувати свої потенціальні можливості. Тому ціллю людського життя потрібно вважати, як пише Фромм, розвертання сил людини відповідно до законів її природи. Маючи певний набір властивостей кожна людина все ж унікальна по своїй суті. Як і Фромм, так і Марітен закликають суспільство замислитися над цими проблемами та намагатися знайти вихід з них шляхом зміни пріоритетів в першу чергу в своєму житті: Марітен за допомогою інтегрального гуманізму, а Фромм шляхом звернення до гуманістичної етики.
   Отже, підсумовуючи можна сказати, що обох мислителів турбували проблеми людини, і особистості загалом. Вони намагалися кожен по своєму проінтерпретувати та вирішити проблеми сучасної цивілізованої людини. Ідеї як Жака Марітена, так і Еріха Фромма переплітаються в головній ланці суспільства -людині. Інтегральний гуманізм Марітена - це християнський гуманізм, який захищав ідею, що людина, створена істота, яка має бути поважаючою, оскільки вона пов'язана з Богом і в силу того, що бере все у нього. Без виправлень гріхів, страждань в цьому світі, людська душа, яка приймає все це, не може існувати, і відповідно, такий гуманізм не можливий. Антропоцентризм як такий виключений, а в основі зусилля направлені на створення умов при яких благодать божественної любові може зійти на людину і внутрішньо її змінити для здійснення Божого провидіння в світі.
   Неотоміська концепція Жака Марітена культуроцентрична, повернута всім своїм змістом на формування релігійно-моральної перспективи рішення проблем сучасної цивілізації. Подібна установка народжує і особливе відношення до тлумачення природи і функції філософського знання. Філософія за переконанням Марітена повинна пізнавати ціль і зміст людського життя, тому що не який інший тип знання не в змозі цього зробити. Відстоюючи досвід культурного розвитку при опорі на метафізичні істини філософія вчить нас мудрості.
   Концепція гуманістичної етики Фромма, закликає кожного звернути увагу на себе, своє мистецтво жити. Благом є утвердження життя, розвиток своїх людських сил. Головним обов'язком є відповідальність за своє існування. Зло, як таке позбавляє людину сил, відсутність яких призводить до пороку, тобто до безвідповідальності до самого себе.Відкинувши примарні ідеали та цілі: більше грошей, влади та управління, які так гостро стоять в сучасному суспільстві. Еріх Фромм та Жак Марітен закликають до того, щоб дійсно бути щасливими для себе, жити в гармонії з собою.

1. Маритен Ж. Интегральный гуманизм II Маритен Ж. Философ в мире. - М.: Высшая школа, 1994. - С.53.
2. Гуманизм и религия. Сборник трудов. Издание ГМИРиА. - Ленинград, 1980. - С.19.
3. Там же. - С.21.
4. Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII веков. - М., 1984. - С.40.
5. Маритен Ж. Интегральный гуманизм // Маритен Ж. Философ в мире. - М.: Высшая школа, 1994. - С.56.
6. Фромм Е. Искусство любить: Пер. с англ. / Под ред. Д.А.Леонтьева. - 2-е изд. - СПб.: Издательский Дом "Азбука-классика", 2008. - С.5.
7. Фромм Е. Человек для себя / Пер. с англ. и послесл. Л.А.Чернышевой. - Минск: Коллегиум, 1992. -С.21.
8. Там же. - С.25.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com