www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія arrow Право в системі культури
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Право в системі культури

М.В. Лубська, д-р філос. наук, проф.

ПРАВО В СИСТЕМІ КУЛЬТУРИ

   В статті розкривається характеристика права, як невід'ємного елемента культури суспільства і показаний його органічний взаємозв'язок з іншими елементами культури.

   The article is describing the law as an integral element of society's culture and is showing its organic relationship with the other elements of culture.

   Актуальність теми полягає в тому, що зміна світоглядних парадигм права і радикальна переоцінка існуючої правової системи цінностей потребує обґрунтування нової системи поглядів на сутність права. В основу такої системи доцільно покласти не позитивістські, а культурно-антропологічні аспекти. Звертаючись до правогенезу можна стверджувати, що відбір культурних норм, які потім набувають властивостей норм права, здійснюється суспільством.
   Мета статті полягає в проведенні цілісного аналізу детермінації права в процесі соціокультурного розвитку суспільства у зв'язку культурно-духовними факторами, такими як правова свідомість і правовий менталітет.
   Розуміння необхідності "повернення" права в лоно культури, відродження його не тільки як феномена духовної культури, але й як явища певної, конкретно-історичної культури й цивілізації останнім часом стає характерною рисою сучасної науки. І в цьому ракурсі варто звернути увагу на положення, яке останнім часом починає поширюватися в науковій літературі. Згідно з цим положенням, правова система будь-якого суспільства завжди, навіть якщо вона з-за деякої своєї ортодоксальності здавалося б непристосованою до сучасних умов, оскільки втрачає певну практичну значимість, залишається, тим не менш, невід'ємною складовою частиною культурної спадщини, яка завжди є індикатором, який відрізняє одне суспільство від іншого, один народ від іншого. Поступово стверджується думка, що історично складена правова система і право, зокрема, функціонують як соціокультурні феномени і є тими найважливішими факторами, зміст яких враховується (або має враховуватися) в процесі правовиникнення і правотворчості, а також правозастосування. В етносоціології в останні десятиліття, встановлено, що при порівнянні США та Японії (за рівнями технологій) японський спосіб життя, складовим елементом якого є традиційна правова система, незрівнянно більш ефективний. Це відбувається, як вважають вчені, за рахунок того, що японці зберегли історично властиву їм систему соціального регулювання, пов'язану з уявленнями про відповідальність і справедливість, з поняттями колективного блага і свободи в їх традиційному, а не так званому модерністському змісті. Народ, що зберіг традиційні цінності, набагато затишніше себе почуває в епоху інформаційного суспільства, ніж той, що з ними розстався, - такий висновок етносоціологів.
   Взявши в основу дану тезу, ми вважаємо, що однією з найскладніших проблем сучасного розуміння змісту і суті права є осмислення права як частини культури певного суспільства, його соціокультурної реальності. В цьому аспекті важливо з'ясувати, як співвідносяться право і культура, як вони пов'язані між собою і взаємодіють між собою. Сьогодні особливо актуальним є уточненя поняття "право" і місця в ньому культури і навпаки, поняття "культура" і місця в ній права. Щоб розібратися в цій непростій проблемі, треба при вивченні права вдатися до використання філософсько-антропологічного підходу як методологічного синтезу, складовою якого виступає культурологічний метод.
   Однією з суттєвих особливостей соціального життя, як відомо, є той факт, що вона не може бути дослідженою на основі суто раціональних міркувань, і за допомогою тільки технічних методів і прийомів. Тут мова може і повинна йти про ціннісні (аксіологічні) параметри, оскільки відповідь на питання, чому люди діють саме так, а не інакше, чому вони оцінюють по-різному одну й ту ж ситуацію, змушує дослідника визнати важливість ролі, культурних смислоутворюючих елементів суспільного життя: цінностей, норм, зразків поведінки, оцінок, ідей, піднятися до рівня загальних питань культури і застосувати культурологічний метод, який дає можливість вирішити досить складне питання про співвідношення права і культури.
   Саме під таким кутом зору, можна знайти відповіді на питання: Що є культура і яке місце в ній права? Вперше спробу провести огляд відомих в світовій науковій літературі концепцій та визначень "культура" зробили американські вчені А. Кребер і К. Клакхон в 50-ті pp. XX ст. Вони проаналізували понад 150 визначень, кожне з яких відображало важливу сторону поняття, культури, і безумовно, мало право на існування. Незважаючи на те, що А. Кребер і К. Клакхон зосередили свою увагу на підходах, прийнятих в англо-американській науковій літературі, поза їх наукового інтересу залишилося різноманіття визначень і концепцій, що були в романо-германських традиціях, сама робота дає достатньо адекватне уявлення про типи і способи визначення поняття культури.Перш за все, звернемося до визначення культури, яке було дано знаменитим англійським антропологом Е. Тайлором і яке прийнято вважати класичним. На його думку, культура складається зі знань, вірувань, законів, звичаїв, які засвоєних людиною як членом суспільства. Важливим у цьому тайлоровському визначенні для нас є те, що обов'язковим компонентом культури виступає нормативна система регулювання суспільних відносин. Американський культуролог і антрополог Р. Бенедикт в культурі виділяє таку властивість, як спадкоємність. Більш чітко і конкретно цю думку проводить інший американський вчений Л. Хебел, який розглядає культуру як інтегровану систему завченої моделі поведінки.
   Найбільш повне визначення культури дано Л. Кребером і К. Клакхоном [1], які зазначали, що саме поняття "культура" викликано до життя пластичністю людського створіння. Новонароджених в різних групах населення привчають виконувати одні й ті ж дії, причому майже нескінченною безліччю способів. Така поведінка, особливості якої засвоєні всією групою, яка передається від старших поколінь нащадкам, називається "культурою". Сутнісне ядро культури, складають традиційні (історично складені й акцентовані) ідеї, а першу чергу - ті, яким приписується особлива цінність. Культурні системи можуть розглядатися, з одного боку, як результати діяльності людей, а з іншого - як її регулятори. В цьому визначенні культури і виявляється саме значне для цілей нашого дослідження, - це те, що сутнісним ядром культури є ідейні цінності, які, як духовні орієнтири лежать в основі поведінки людей, тим самим регулюючи відносини між ними.
   Такий підхід до розуміння культури характерний і для ряду інших вчених. Так, К. Пртц [2] охарактеризував культуру як систему регульованих механізмів, що включає рецепти, правила, інструкції, що слугують для керування поведінкою. Найбільш важливим, на наш погляд, в культурологічній теорії К. Гіртца є його твердження, що такі інститути культури, як ритуал, міф, звичай, повинні розглядатися як символічні систем, аналіз яких повинен представляти не експериментальну науку, що відшукує закон, а інтерпретацію, що відшукує значення. К. Пртц вважає, що в кожній культурі є ключові слова - символи, значення яких відкриває доступ до інтерпретації цілого. З цієї тези можна зробити висновок про те, що в кожній культурі є ті смислові ідеї які кладуться в якості фундаментальних принципів всієї життєдіяльності суспільства, і саме вони відрізняють культуру одного суспільства від іншого.Досить точно і в той же час образно цю властивість культури підкреслив американський культуролог і антрополог Ф. Бок у вступі до збірки з культурної антропології. "Культура в найширшому сенсі слова, - стверджує вчений, - це те, через що ти стаєш чужинцем, коли покидаєш свій дім. Культура включає в себе всі переконання і всі очікування, які висловлюють і демонструють люди... Коли ти в своїй групі, серед людей, з якими розділяєш загальну культуру, тобі не доводиться обдумувати і проектувати свої слова і вчинки, бо всі ви і ти, і вони - бачите світ в принципі однаково, знаєте, чого чекати один від одного. Але перебуваючи в чужому суспільстві, ти будеш відчувати труднощі, відчуття безпорадності і дезорієнтованості" [3]. Тому культура в цілому і кожен її окремий елемент втілюють у собі особливий колективний досвід адаптації людей до конкретних умови життєдіяльності (включаючи природно-кліматичні і соціальні) протягом тривалого історичного періоду, характерний тільки для певної спільноти людей.
   Логіка подальшого дослідження передбачає відповідь на запитання про причини розмаїття культур. І в цьому аспекті вдалим є міркування з даного питання німецького філософа К. Мангейма. "Існує не один колективний досвід з однією особливою спрямованістю, "світ" пізнається різним чином, оскільки кілька одночасно існуючих протилежних один одному тенденцій мислення борються відрізняючись один від одного тлумаченням "загального миру", що даний їм у досвіді. Ключ до конкретного розуміння цього різноманіття дає аж ніяк не "предмет у собі" (тому що тоді б було б не зрозуміло, чому він "переломлюється" настільки різним чином), а відмінність очікувань, прагнень які й виникають із досвіду імпульсів" - робить висновок К. Мангейм [4]. Отже, за К. Мангеймом розходження культур слід шукати в людині, її інтересах та потребах, а ми доповнимо, в його трансгресивній сутності.
   Досить цікавим і своєрідним поглядом на причини різноманіття культурного середовища є і точка зору іншого німецького філософа О. Шпенглера, який використовував застосовуване в біології поняття габітуса, що означає властивий кожній рослині особливий спосіб її зовнішнього прояву, хід розвитку, тривалість життя і його темп, в силу чого вона кожною своєю частиною і на кожній ступені свого життя відрізняється від усіх інших рослинних видів. О. Шпенглер вважає, що це поняття цілком доречно і до великих "соціальних організмів" - до індійської, єгипетської, західноєвропейської та іншим культурам, історії, духовності: габітус індійський, єгипетський, західноєвропейський і т.ін. Релігійні, наукові, політичні, господарські, правові погляди відображають життя культури, також як і листя, квіти, гілки та плоди виражають своєю формою, виглядом та видом життя рослини. На думку вченого, конкретна культура, як і окрема рослина, на все життя прив'язана до того ґрунту, на якому вона виростає. Суттєвим дня нас моментом в утвердженні філософа є думка про те, що реально значущою для людини та її життєдіяльності є не просто якась абстрактна культура у формі певної сукупності речей та ідей, а те завжди особливе соціально-культурне середовище, в якому вона живе і яка створює, "засліплює" особливий тип мислення та поведінки, в тому числі й правової, обумовлює і визначає її.
   Саме це середовище й утворює те, що англійський історик Т. Карлейль вдало, на наш погляд, назвав "корою звичок". Саме з цієї "корі звичок", на думку вченого, й полягає справжній кодекс законів і констатацій суспільства, його моральність, підстави правових інститутів. І хоча вони часто неписані, їм всі коряться, навіть того не помічаючи. Конкретно-історичний характер культури підкреслював і російський філософ Лев Гумільов [5].
   Отже, визначаючи культуру як соціально-успадковану систему регулюючих механізмів, що обумовлена всією сукупністю конкретно-історичних умов, в якій основним, сутнісним елементом є ідеї, цінності, обов'язково стандартизовані, і становлять основу моделей поведінки, яка зрештою, упорядковує людську діяльність, ми тим самим вказуємо на її нормативність.
   Як відомо, нормативність є універсальною властивістю і в ній виражається потреба утвердження в суспільних відносинах повних початків, пов'язані із забезпеченням впорядкованості суспільного життя. В основі нормативності лежить типовість, повторюваність соціальних та розумових процесів і явищ, підпорядкованість їх певним правилам. У зв'язку з цим нормативність культури забезпечує координацію й організацію дій індивідів, що входять до соціального цілого. Нормативність культури, як організаційних та координованих засобів, виявляється у формі інституціоналізації суспільних відносин і поведінки людей, суттю яких є поява об'єктивних, не залежних від індивідів правил поведінки та забезпечення їх виконання певним механізмом.
   Спираючись на теорію інституціоналізації, можна припустити, що першим результатом процесу інстітуціоналізації є поява на самих ранніх етапах первіснообщинного ладу, коли, ще на початковому етапі історичного розвитку людського співтовариства культурні норми існували як символічні механізми забезпечення організованості індивідів, їх гармонійного співіснування і відтворення в природному середовищі. Безпосередньо відображаючи уявлення людини про її місце в конкретному природному соціальному середовищі, культурні норми утворювали нормативну систему, від якої залежала ступінь виживання людини в певних умовах. Виступаючи засобом пристосування та адаптації до історично конкретного навколишнього середовища, норми культури завжди історичні і селективні, і є втіленням певного типу поведінки.
   Подальший розвиток норм культури, пов'язаний з формуванням власне трудової діяльності, виробництва та обміну як універсального способу кооперації людей в суспільство, призвів до їх диференціації на моральні, релігійні, правові, етнічні та інші види. Логіка еволюції норм культури дозволяє нам констатувати, що вони становлять основу всіх інших нормативних систем: норм моралі, релігії, права, звичаїв, традицій. Залишаючись нормами культури, норми зразки, які допомагають вирішити, що існує і що може бути, існувати (взаємозв'язки); як ставитися до того, що є і що може бути (цінності); що з цим робити і як це робити (норми), а також які санкції сприяють дотриманню даних зразків. Отже, підводячи підсумок розмірковуванням про взаємозв'язок культури та права, можна стверджувати, що норми права - це один з видів культурних норм, правові ідеї, частина культурних цінностей, а правовідносини - частина соціокультурних відносин. Причому сутнісні властивості і культури, і права зосереджені в ідеях, уявленнях і цінностях. Це означає, що включення індивіда в наявну систему суспільних відносин, що супроводжується опануванням ним, у першу чергу, всією системою культурних цінностей, в тому числі й засвоєння правових ідей-цінностей. Якщо засвоєне право стає рисою, власною характеристикою особистості, то дотримання правил поведінки правового характеру забезпечується як би саме собою, добровільно без втручання будь-кого, і держави зокрема.
   Співвідношення права і культури аналізується також Парсонсом в рамках створеної ним культурно-нормативної концепції права. За Т. Парсонсом [6], право має три історико-логічнї підстави; формальну, реальну і повну. Формальна підстава - це форма фіксації зовнішніх сторін права, його властивостей, що знаменує собою рівень "узаконеного".
   Оскільки автор вважає, що право існує в будь-якому суспільстві, то форма "узаконеного" може існувати у формах звичаєвого права, позитивного і постпозитивного. Реальна (змістовна) підстава права пов'язана з виявленням причини, що породжує право, в якості якої, як вважає Т. Парсонс, виступають дійсні закономірності громадського поступального руху, тотожні "культурній легітимації нормативної системи", а точніше загальнообов'язкова "підсистема звіту", або інтегративна система цінностей. Саме вона сприяє внутрішній інтеграції суспільства як певної соціальної системи в певних умовах. Повна ж, підстава права, визначається у взаємодії реальних і фактичних підстав, що розглядаються як здійснення правового феномена в цілому. В основі цієї взаємодії лежить "розуміння", "осмислення" суб'єктом зв'язку між цінністю (реальних підстав) і нормою (фактичних підстав), яке активізує дійсне здійснення ціннісних орієнтацій усіма, хто їх поділяє.
   Трьохструктурна підстава права у Т.Парсонса співзвучна нашому розумінню структури моралі, причому введення поняття ідентифікації цінностей акцентує ще в більшій мірі увагу на культурній суті права. Свідоме співвідношення індивідуальних цінностей з цінностями співтовариства дає можливість погодитися з Т. Парсонса про те, що право - це такий елемент культурно-нормативної системи, на який покладається завдання пом'якшення потенційних конфліктів, що закладені в людині (трансгресивність), із соціальною системою. І ще одним важливим досягненням парсонскої концепції права є розгляд загальнообов'язкової "підсистеми звіту", або інтегративної системи цінностей, як результату об'єктивного процесу розвитку та адаптації певного суспільства до певних умов.
   На неминучість і необхідність існування соціально-культурної основи права вказували й інші вчені, наприклад, К. Леві-Строс стверджував: "Перехід від природи до культури спонукав людей урізноманітнити свій спосіб життя так, щоб можна було існувати в різному середовищі й множити свої відносини з природою. Але щоб це розмаїття і ця множинність могли спричинити соціальні перетворення, їм потрібно було стати для людини предметом і засобом мислення" [7], а право диференціюватиме це різноманіття, офіційно закріплюючи найбільш значущі його елементи.
   Але перш ніж продовжити розгляд проблеми взаємозв'язку культури та права, на нашу думку, важливо зробити наступне уточнення. Право не робить ніякого відбору, відбір виробляє саме життя суспільства, взяте в єдиному своєму соціокультурному комплексі. Право, якщо ставити його в зв'язок з цим відбором, лише закріплює його на кожній стадії суспільного розвитку, відповідними нормами. Право з'являється і вступає в дію як офіційний регулятор лише тоді, коли наявні в суспільстві інші традиційні засоби соціального контролю, підтримки нормальної його життєдіяльності та збереження його культури, а разом з нею і самого суспільства, виявляються або малоефективними, або і зовсім недієвими. Говорячи про право як про один з елементів культури суспільства, важливо не абсолютизувати значимість права і тим більше не перетворювати його в якийсь, як справедливо констатує А. Хебель, автономний суб'єкт, що використовує силу організованого суспільства, для регулювання індивідуальної і групової поведінки, для запобігання, виправлення чи покарання відхилень від запропонованих соціальних норм. Право не повинно і не може бути суб'єктом, воно є результатом відображення визнаних у суспільстві моделей поведінки, що є характерними для конкретної соціокультурної реальності.
   У цьому контексті доцільно пригадати вислів П. Таппана про соціальну роль і призначення права, який твердив про те, що сформульоване і застосоване людьми в суспільстві право через свій інструментарій відображає визнані правила групового життя. Крім того воно навмисно і більш-менш раціонально застосовується для створення норм поведінки з метою вирішення проблем і потреб, з якими стикається суспільне життя. Тільки завдяки правильній мові багато стає на свої місця. Тому, говорячи про зв'язок права і культури, зазначимо, що будь-які інститути культури сімейні, політичні, економічні, релігійні, національні, професійні та ін. так само як і зміни в них, знаходять своє відображення у праві як засобі офіційного регулювання та підтримки соціального порядку, притому не прямо, а через відповідні офіційно-владні механізми відбору в рамках відповідної, форми суспільного, в тому числі державного устрою, які й самі є проявом специфічної культури.
   Таке тлумачення співвідношення культури та права дає можливість зрозуміти, що в праві лише закріплюється те, що відбувається в суспільстві. Розмірковуючи в такому ракурсі, вважаємо за необхідне виходити з важливого методологічного положення, згідно з яким кожна культура історично формувалася з безлічі рис, які в процесі групового досвіду відбиралися і затверджувалися як, насамперед, способи світогляду і певних моделей поведінки. Огляд цієї тези підводить нас до висновку, що всі сторони суспільного життя, в тому числі й правові, не є якимись окремими, механічно зліпленими автономними частинами, а являють органічну єдність взаємозалежних елементів. Хоча кожен аспект чи "частина" цілого має при цьому свою специфічну форму, наприклад, неоднакові способи ведення справ в суді, або виробництво або торгівля, жоден з цих аспектів не існує у вакуумі, сам по собі, як автономна ізольована частина. Кожен грає свою роль, і кожен є відображенням загальної культури народу або суспільства.
   Таким чином можна зробити висновки про те, що органічний взаємозв'язок всіх сторін і проявів культури означає, що зміна будь-якої окремо взятої сторони з неминучістю викликає істотні, або вторинні зміни в інших сторонах соціокультурної реальності, що не можна чіпати, міняти, реформувати, трансформувати будь-яку сферу життя суспільства без того, щоб за цим не пішли неминучі зміни в інших. Ми спеціально звертаємо увагу на цей системний аспект культури, оскільки, як показує, сумний досвід майже всіх народів, завжди знаходяться неосвічені і надміру завзяті реформатори-політики, що прагнуть "поліпшити", а то й просто змінити якісь сфери соціальних відносин з наївною впевненістю в тому, що можливі такі ізольовані маніпуляції, "лагодження" і переробки суспільства, які являють собою щось на зразок набору "дитячого конструктора", з деталей якого можна збирати за бажанням будь-які соціальні форми та механізми. Навіть при самому глибокому розумінні та знанні цих факторів, надзвичайно важко передбачити кінцеві соціальні наслідки будь-якого штучно викликаної зміни в культурі народу або в цілому, або ж в одній з її сфер. Система соціальних взаємозв'язків занадто тонка і складна, щоб її міг охопити людський розум, тим більше він не здатний передбачати всіх небажаних і шкідливих наслідків їх порушення або зміни. У кращому випадку вони виявляться небажаними, в гіршому ж - про це, як показує практика, і є типовим - руйнуванням і непоправністю. Саме тому справедливе і актуальне твердження Е. Дюркгейма про те, що борг державної людини не в тому, щоб насильно штовхати суспільство до ідеалу, що здається йому спокусливим.

1. Kroeber A.L, Kluckhohn С Culture. A Critical Concepts and Definitions II Papers of Prabody Museum of American Archeology and Ethnology. - 1952.
2. Гиртц К. С точки зрения туземца: о природе понимания в культурной антропологии // Девятко И.Ф. Модели объяснения и логика социологического исследования. - М., 1996. - С.90-91.
3. Культурный шок
4. Мангейм К. Идеология и утопия. - М., 1976, 4.2. - С.88-89.
5. Парсонс Т. Система современных обществ. - М.: Аспект-Пресс, 1997. - 345 с.
6. Там же.
7. Леви-Стросс К. Первобытное мышление. - М., 1994. - С.105.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com