www.VuzLib.com

Головна arrow Цивільне право, цивільний процес arrow Порядок розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Порядок розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Правничий вісник Університету “КРОК”

С.С. Бичкова,
канд. юрид. наук, доцент, Київський національний університет внутрішніх справ

Т.Р. Федосєєва,
канд. юрид. наук, доцент, Університет економіки та права “КРОК”

Порядок розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

   Наукова стаття присвячена дослідженню змін, внесених до Цивільного процесуального кодексу України, пов’язаних з порядком оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Дана характеристика цих понять та здійснений їх критичний аналіз.

   Научная статья посвящена исследованию изменений, внесенных в Гражданский процесуальный кодекс Украины, связанных с регулированием порядка обúявления физического лица умершим впоследствии чрезвычайных происшествий техногенного и природного характера. Приведена характеристика этих определений, произведен критический анализ.

   The scientific article is devoted to the amendments research introduced in Ukraine Criminal Law Code according to the legal entity death proclamation order in case of technogen and natural character emergency situations. The characteristics of these relations and critical analysis are carried out.

   Ключові слова: надзвичайна ситуація, оголошення фізичної особи померлою.

Постановка проблеми

   Національне законодавство постійно змінюється, а тому особливу увагу привертають нормотворчі процеси та їх вплив на правовідносини, у тому числі і на цивільні процесуальні. Відповідні новели досліджуються фахівцями з метою виявлення їх недоліків, колізій, неузгодженостей, внесення пропозицій щодо удосконалення правових норм, внесення змін і доповнень до нормативних актів. При цьому зміни в законодавстві повинні бути спрямовані на втілення в життя основних конституційних прав і свобод людини та громадянина, зміни ж, що вносяться до цивільного процесуального законодавства, мають сприяти реалізації завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
   Для спрощення порядку розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру 25 червня 2009 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих” (далі у цій статті — Закон). Цим законом внесено зміни до низки законодавчих актів України, зокрема Цивільного кодексу України (надалі — ЦК України) і Цивільного процесуального кодексу України (надалі — ЦПК України), що стосуються порядку оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

   Деякі аспекти оголошення особи померлою у своїх працях піднімали такі відомі вітчизняні вчені, як Ю.В. Білоусов, Д.В. Боброва, Ю.О. Заіка, В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, С.Я. Фурса, Ю.С. Червоний та ін. Крім того, питанням судочинства у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, було присвячено дисертаційне дослідження В.Г. Бобка.
   Проте, зважаючи на внесені вищезазначеним Законом зміни до цивільного і цивільного процесуального законодавства, виникла низка проблем, пов’язаних із застосуванням відповідних нормативних положень, які потребують негайного розв’язання.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

   Оскільки стаття присвячна дослідженню змін, внесених до чинного законодавства Законом “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих”, який набере чинності лише з наступного року, проблематика, окреслена данною статтею, ще не піднімалася на рівень наукових дискусій.

Формулювання цілей статті

   При написанні статті було поставлено за мету здійсниити аналіз окремих положень Закону, виявити суперечності, що з’явилися у цивільному процесуальному законодавстві після його прийняття, і внести на підставі цього пропозиції щодо вдосконалення ЦПК України.

Виклад основного матеріалу дослідження

   Після набрання чинності Законом 1 січня 2010 р. ч. 1 ст.46 ЦК України буде виглядати таким чином: “Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру — протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”.
   Отже, у разі можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, суд може оголосити таку особу померлою. При цьому порядку розгляду судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою спеціально присвячено гл. 4 розділу IV ЦПК України.
   Але Законом доповнено і ч. 1 ст. 256 ЦПК України п. 9 такого змісту: “смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”. Тобто, законодавець виокремив одну із справ про оголошення фізичної особи померлою (відразу слід наголосити, що для цього немає якихось підстав) і встановив, що вона має розглядатися у порядку, передбаченому для справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення.
   Вказана позиція законодавця є незрозумілою, оскільки розташування норми, присвяченої оголошенню особи померлою, у гл. 6 розділу IV ЦПК України є нелогічним.Як правильно зазначається в юридичній літературі, провадження у справах про оголошення фізичної особи померлою потрібно відрізняти від провадження про встановлення факту смерті особи у певний час [5, с. 658; 6, с. 551]. Останнє, справді, здійснюється за правилами, встановленими у гл. 6 розділу IV ЦПК України, оскільки достеменно відомо, що фізична особа померла, але немає доказів, в який час (наприклад, у зв’язку із відсутністю лікарського свідоцтва або фельдшерської довідки про смерть). Тому орган державної реєстрації актів цивільного стану не може зареєструвати факт смерті.
   На відміну від встановлення факту смерті особи, оголошення фізичної особи померлою відбувається при вірогідному припущенні про її смерть, коли немає доказів, які можуть підтвердити сам факт смерті цієї особи.
   Крім того, слід відзначити, ще на стадії підготовки висновків та зауважень на проект Закону було справедливо вказано на недоцільність внесення відповідних змін до ст. 256 ЦПК України.
   Так, Головне науково-експертне управління не підтримало доповнення ч. 1 ст. 256 ЦПК новим пунктом, оскільки питання про оголошення відповідних фізичних осіб померлими мають розглядатися у порядку, встановленому гл. 4 розділу IV ЦПК України “Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою” [1].
   Головним юридичним управлінням підтримано в цілому зауваження Головного науково-експертного управління до зазначеного законопроекту в частині недоцільності внесення змін до ст. 256 ЦПК України і також підкреслено, що з огляду на зміни, які вносяться до ст. 46 ЦК України, справи про оголошення вказаних фізичних осіб померлими мають розглядатися у порядку, встановленому гл. 4 розділу IV ЦПК України [2].Якщо ж навіть розглядати справи про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, як різновид справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, то в такому разі неможливе дотримання всіх вимог щодо змісту відповідної заяви, яка подається до суду. Це пов’язане з тим, що згідно із ст. 258 ЦПК України у такій заяві обов’язково потрібно зазначити причини неможливості одержання або відновлення документів, які посвідчують цей факт, а також додати до неї довідку про неможливість відновлення втрачених документів. Але у цьому випадку взагалі не було документів, що посвідчували факт смерті особи, інакше не потрібно було б звертатися до суду для оголошення відповідної особи померлою. Отже, можливість практичного застосування п. 9 ч. 1 ст. 256 ЦПК України викликає істотні сумніви.
   Відтак те, що законодавець виокремив одну зі справ про оголошення фізичної особи померлою і відніс її до справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, слід вважати технічною помилкою, обумовленою порушенням юридичної техніки. Тому вважаємо, що необхідно виключити п. 9 із ч. 1 ст. 256 ЦПК України, а відповідну справу розглядати за загальними правилами розгляду справ про оголошення фізичної особи померлою (гл. 4 розділу IV ЦПК України).
   Попри зазначене, вважаємо за необхідне перейти до аналізу цієї категорії цивільних справ. Насамперед, слід визначитися з тим, що саме відповідно до норм чинного законодавства України є надзвичайною ситуацією техногенного та природного характеру, які саме небезпечні події можуть її викликати.
   Відповідно до ст. 1 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” надзвичайною ситуацією техногенного та природного характеру є порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.
   Таке визначення потребує додаткового розтлумачення деяких понять.
   Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю (ст. 1 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”).
   Катастрофою є велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків (ст. 1 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”).Термін “стихійне лихо” широко застосовується у цивільному, господарському, екологічному законодавстві України, однак єдине його визначення на сьогодні відсутнє. Виходячи із визначення надзвичайної екологічної ситуації (ст. 65 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 1 Закону України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”), стихійним лихом можна вважати втрату, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів, окремих видів майна внаслідок руйнівного впливу стихійних сил природи, які обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.
   Епідемією є масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу (ст. 1 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”).
   Відповідно до п. 2 Положення про функціональну підсистему захисту сільськогосподарських тварин і рослин єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затвердженого наказом Міністерства агропромислового комплексу України від 25 травня 1999 р. 214, епізоотія — це поширення заразних захворювань тварин за відносно короткий проміжок часу на значній території, що характеризується безперервністю епізоотичного процесу, а епіфітотія — масове поширення у часі й просторі інфекційних захворювань рослин, що супроводжується масовим ураженням сільськогосподарських культур або значним зниженням їх продуктивності.
   У зв’язку із особливим значенням охорони здоров’я людини і світовими тенденціями діагностики виникнення нових видів захворювань, серед небезпечних подій, які можуть викликати надзвичайну ситуацією техногенного та природного характеру, слід виділити також зоонози, якими є хвороби, що передаються людям від тварин (ст. 1 Закону України “Про ветеринарну медицину”).
   Відносини, пов’язані із надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру, регулюються також міжнародними актами (зокрема, Модельним законом про захист населення та територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, що прийнятий на десятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (Постанова № 10-6 від 6 грудня 1997 р.), законами України “Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 р., “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р., Постановою Кабінету Міністрів України ¹ 1198 “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру” від 3 серпня 1998 р. та іншими нормативно-правовими актами.
   Незалежно від того, в якому порядку з часом будуть розглядатися справи про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, чи за правилами гл. 4, чи за правилами гл. 6 розділу IV ЦПК України, обов’язковим реквізитом заяви, що подається до суду, є зазначення, для якої мети необхідно заявникові оголосити певну фізичну особу померлою (ст. 247, п. 1 ч. 1 т. 258 ЦПК України).
   Ця мета повинна носити правовий характер, тобто оголошення особи померлою має бути підставою для настання інших юридичних фактів, з якими пов’язане виникнення у певних осіб прав та обов’язків (припинення дії довіреності, відкриття спадщини, припинення шлюбу, виникнення права на отримання пенсії у зв’язку із втратою годувальника) [4, с. 555].
   Заявниками у цих справах, за аналогією до інших справ про оголошення фізичної особи померлою, можуть бути особи, які зацікавлені в охороні прав та інтересів безвісно відсутньої фізичної особи або в реалізації своїх прав та інтересів. Як зазначає Ю.С. Червоний, такими можуть бути і фізичні особи (зокрема, один із подружжя, батьки, діти безвісно відсутнього, його кредитори-фізичні особи), і організації (наприклад, банк) [3, с. 461].
   Як заінтересовані особи у зазначених справах можуть брати участь будь-які особи, прав, свобод та інтересів яких тією чи іншою мірою буде стосуватися ухвалене у справі рішення, зокрема особи, у яких наявна пряма матеріально-правова заінтересованість у результатах розгляду відповідної цивільної справи; або на яких покладається обов’язок реалізувати право, підтверджене встановленим у рішенні суду фактом.
   Участь у справах про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, представників, а також органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, регулюється загальними положеннями цивільного процесуального законодавства (статті 38-46 ЦПК України).
   Як випливає із змісту ч. 1 ст. 46 ЦК України (в редакції Закону), при розгляді відповідної цивільної справи суд має встановити такі обставини:
   1) мала місце надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру;
   2) під час певного нещасного випадку або інших обставин, внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, фізична особа пропала безвісти;
   3) спеціальна комісія, утворена у зв’язку із відповідною надзвичайною ситуацією техногенного та природного характеру, закінчила свою роботу;
   4) у місці постійного проживання особи, яка пропала безвісти під час певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, немає відомостей про місце її перебування протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії.
   Лише наявність вказаних фактів у сукупності дає підстави вважати фізичну особу загиблою і на підставі цього оголошувати її померлою.
   Для категорії справ, що аналізується, законодавець передбачив пільги та особливості сплати судових витрат, внісши відповідні зміни Законом.
   Так, згідно із п. 5 розділу ХI ЦПК України, п. 9-1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. ¹ 7-93 “Про державне мито” громадяни за заявами, що подаються до суду у справах окремого провадження про оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, звільняються від сплати судового збору.
   У справах про оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (п. 6 ч. 4 ст. 81 ЦПК України).
   Серед іншого, Законом доповнено ст. 84 ЦПК України частиною третьою, відповідно до якої витрати фізичних осіб, пов’язані з оплатою правової допомоги при розгляді судом відповідних справ, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.
   Головне юридичне управління щодо цих змін ст. 84 ЦПК України правильно зауважило, що на юридичних осіб у такому разі покладається обов’язок фінансового забезпечення правової допомоги без будь-якого причинно-наслідкового зв’язку між юридичною особою та негативними наслідками.Вказане положення фактично звільняє осіб, винних у техногенних аваріях, від відшкодування шкоди, в тому числі тієї, що виникла внаслідок необхідності отримання правової допомоги. Крім того, використання поняття “територія юридичної особи” не відповідає цивільно-правовому визначенню “місцезнаходження юридичної особи” [2]. Відтак, ми повністю підтримуємо позицію Головного юридичного управління про те, що зазначене положення слід виключити.
   Хоча більш детальне дослідження питань щодо поняття “територія юридичної особи” і про відповідальність винних у виникненні надзвичайної ситуації техногенного характеру виходить за межі цієї статті та є перспективним напрямком подальших наукових розвідок.

Висновки

   Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що внесення Законом змін до нормативно-правових актів аж нітрохи не спростило порядок розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Навіть більше — деякою мірою навпаки цей порядок ускладнено, у зв’язку із чим на практиці виникне багато проблем із розумінням і застосуванням змінених положень цивільного процесуального законодавства.
   І це не зважаючи на те, що назва Закону взагалі не відповідає його змісту, як правильно підкреслено у Висновку Головного науково-експертного управління [1]. Адже у Законі розглядаються питання спрощення порядку оголошення особи померлою, якщо вона пропала безвісті внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, а не спрощення порядку розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих, як це передбачається у його назві.
   Крім того, формулювання п. 9 ст. 256 ЦПК України та інших змін, закріплених у Законі, дають підстави для віднесення категорії справ, що була проаналізована, саме до справ про оголошення фізичної особи померлою. Тому необхідно виключити п. 9 із ч. 1 ст. 256 ЦПК України, а відповідну справу розглядати за загальними правилами розгляду справ про оголошення фізичної особи померлою (гл. 4 розділу IV ЦПК України).Також потрібно виключити положення ч. 3 ст. 84 ЦПК України як таке, що не відповідає чинному законодавству.

Література

1. Висновок Головного науково-експертного управління на проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо спрощення порядку розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих)” (реєстр. № 1140 від 07.12.2007 р., внесений народними депутатами України В.А. Бондиком, Є.В. Волинцем, М.Я. Волинцем, П.П. Коржем, В.І. Турмановим) // http:// zakon1. rada. gov.ua.
2. Зауваження Головного юридичного управління до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку розгляду питань надання допомоги сім’ям загиблих” (реєстраційний № 1140) // http://zakon1.rada.gov.ua/.
3. Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Отв. ред. Ю.С. Червоный. — Х.: Одиссей, 2007. — 792 с.
4. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / Отв. ред. Г.А. Жилин. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК Велби, 2006. — 872 с.
5. Кравчук В.М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / В.М. Кравчук, О.І. Угриновська. — К.: Істина, 2006. — 944 с.
6. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. С.С. Бичкової. — К .: Атіка, 2008. — 840 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com