www.VuzLib.com

Головна arrow Права людини arrow Проблеми утвердження і забезпечення прав та свобод людини
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблеми утвердження і забезпечення прав та свобод людини

Правничий вісник Університету “КРОК”

В.П. Тихий,
академік Академії правових наук України,
д-р юрид. наук, професор

Проблеми утвердження і забезпечення прав та свобод людини

   Людина — найвища цінність, і тому найприорітетнішим напрямком правових досліджень повинно стати забезпечення її прав і свобод. Саме питанням закріплених у Конституції України прав та свобод людини і присвячена данна стаття.

   Человек — наивысшая ценность, поэтому, наиболее приоритетным направлением правовых исследований должно стать обеспечение его прав и свобод. Именно вопросам закрепленных Конституцией Украины прав и свобод человека и посвящена данная статья.

   A human being is the highest value, therefore guaranteeing of all rights and freedoms shall be legal research directions of the highest priority. The article under review gives prominence to the issues stipulated by the Constitution of Ukrainian rights and freedoms of a person.

   Ключові слова: права і свободи людини, Конституція України, відповідальність держави перед людиною, гарантії захисту прав і свобод людини.

Постановка проблеми

   Ідея прав людини пройшла перевірку часом. Права людини були гаслом буржуазних революцій, зруйнувавши феодалізм, і відіграли подібну роль у падінні тоталітарних режимів, у розвалі комуністичної системи (соціалістичного табору), у розпаді СРСР та створенні на його теренах цілої низки суверенних незалежних, самостійних, демократичних держав. Права людини є ідеологічною основою Конституції Пилипа Орлика [2].
   Ідея невід’ємних прав людини стала основою перших у світі конституцій у Американській декларації незалежності (1776) [3], визначено, що всі люди створені рівними і всі вони наділені Творцем невід’ємними правами, до яких належать право на життя, право на свободу і на прагнення до щастя. Автори зазначеної Декларації визнавали, що влада уряду дійсна і підтримується підданими доти, доки вона (ця влада) захищає право людини і “µрунтується на згоді тих, ким управляють”. Якщо влада (уряд) порушує ці права, народ має право ліквідувати цю владу і встановити нову, засновану на таких принципах, які мають найкращим чином забезпечити безпеку і благополуччя народу. Це, по суті, теж визнання прав людини, але на цей раз у вигляді права на революцію.
   Аналогічні права людини проголошені у Французькій Деклараціії прав людини і громадянина (1789 р): “1. Люди народжуються і залишаються вільними й рівними в правах. Суспільні відмінності можуть µрунтуватися лише з огляду на загальну користь. 2. Метою кожного політичного союзу є забезпечення природних і невід’ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір гнобленню” [4].Ідея невід’ємних прав людини — ідеал людства епохи Просвітництва, стала вирішальною основою для наступних конституцій практично у всіх країнах. Таким чином, досвід історії наочно підтвердив не тільки життєздатність ідеї невід’ємних прав людини, а і їх універсальність.

Аналіз досліджень і публікацій

   Основні права і свободи людини становлять підвалини справедливості, миру та безпеки для всього світового співтовариства, і тому мають всесвітнє значення. Про це свідчить Статут ООН, однією із засновників (фундаторів) якої є і Україна, Загальна декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.); Факультативний протокол до міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.); Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.); Африканська декларація прав та обов’язків людини (1948 р.); Американська декларація прав людини і народів (1981 р.); Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.) та інші міжнародні документи з прав людини і громадянина [5].

Формулювання цілей статті

   Виходячи із ролі зазначених вище правових актів для людства, автор ставить за мету ще раз наголосити на сучасних проблемах прав та свобод в Україні і показати шляхи їх розв’язання.

Виклад основного матеріалу дослідження

   Із зазначеним вище, ідейною основою Конституції України [1] були обрані права і свободи людини. Відповідно до її положень, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1); людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3), усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч. 2 ст. 22); при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ч. 1 ст. 24); іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26) [1].
   Визнаються і діють принципи поділу влади і верховенства права (ч.1 ст.6, ч. 1 ст. 8 Конституції України).
   Чітко втілений в Конституції України принцип законності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
   Статті 22 і 157 Конституції України гарантують захист самого існування прав і свобод людини, заборонено їх скасовувати, у тому числі і шляхом внесення змін до Конституції.
   Особливо важливими є також положення ч. 3 ст. 8 та ч. 1 ст. 55 Конституції України, які передбачають, що права людини застосовуються безпосередньо і захищаються судом.
   Незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ст. 58 Конституції України) також гарантує права людини від посягань держави. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Такі обмеження мають переслідувати законну мету і бути необхідними в демократичному суспільстві.
   Дуже важливо, що ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Таким чином, положення Конституції заклали конституційну основу для здійснення судового контролю за адміністративними органами.Не менш важливою в аспекті відповідальності держави перед людиною за свою діяльність є і ч. 4 ст. 55 Конституції України, яка пе-ребдачає, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
   Хоча ідея прав людини і лежить в основі та пронизує кожний розділ Конституції, виступає центром її організаційного начала, стрижнем Основного закону, але, на жаль, Конституція України не містить механізмів забезпечення реалізації багатьох конституційних прав і свобод людини і громадянина.
   В певній мірі, це пов’язано з низьким рівнем свободи в радянські часи. Права і свободи людини відповідно не досліджувались, оскільки це вело до їх визнання. А вони кваліфікувалися марксизмом не інакше як так звані права і свободи. Саме тому СРСР, УРСР, як інші країни соціалістичного табору, голосували проти прийняття ООН Загальної декларації прав людини. За сам факт її зберігання, не кажучи вже про розповсюдження, притягали до кримінальної відповідальності як за особливо небезпечний державний злочин — антирадянську агітацію і пропаганду (сумно відома ст. 62 КК УРСР 1960 р.). Загальна декларація прав людини розглядалася як антирадянська література. А втеча за кордон або відмова повернутись із-за кордону розглядалась як зрада Батьківщині.
   Практично лише після проголошення незалежності України з теми прав і свобод людини було знято табу.

Висновки

   Утвердження і забезпечення прав і свобод людини вимагає:
   - забезпечення верховенства, пріоритету прав і основоположних свобод людини у відносинах з державою;
   - врегулювання поведінки людей відповідно до загальновизнаного принципу “дозволено все, крім того, що заборонено законом” та врегулювання діяльності держави, її органів, посадових і службових осіб відповідно до принципу “дозволено лише те, що передбачається законами”;
   - підвищення рівня гарантованості прав і свобод людини, закріплених у Конституції, насамперед, права на життя (стаття 27), права на повагу гідності (стаття 28), свободи та особистої недоторканності (стаття 29), недоторканності жита (стаття 30), таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31), недоторканності особистого і сімейного життя (стаття 32), свободи пересування, вільного вибору місця проживання (стаття 33), права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34);
   - приведення законодавства у галузі прав людини у відповідність до міжнародних норм і стандартів;
   - ратифікування Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародної Конвенції про захист осіб від насильницьких зникнень;
   - забезпечення прав і свобод кожної людини згідно з міжнародними, в тому числі європейськими, нормами і стандартами, практикою Європейського суду з прав людини;
   - посилення юридичного забезпечення права людини на власність;
   - зміцнення основи економіки — малих і середніх підприємств;
   - створення належних умов, вироблення правових механізмів і процедур для повної і безперешкодної реалізації кожною особою прав і свобод, їх дієвої охорони та захисту у разі їх порушення;
   - посилення боротьби зі злочинами, які посягають на права і свободи людини;
   - прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, законів про референдум, про зброю, про захист персональних даних, про недержавні правозахисні організації, безоплатну правову допомогу.
   Залишаються актуальними питання підвищення рівня гарантування соціальних прав громадян, подолання їх певної декларативності шляхом виконання зі сторони державних органів відповідних програм, виділення достатніх економічних та фінансових ресурсів, посилення контрольних функцій, подальшого розвитку громадянського суспільства. Щоб люди були вільні від страху насилля і нестатків (злиднів). Щоб кожна людини мала реальне право на такий порядок, при якому права і свободи людини можуть бути повністю здійснені.
   Законодавство та діяльність по забезпеченню прав людини повинні бути, з однієї сторони, достатніми, а з іншої — не порушувати прав і свобод людини. З метою збереження прав людини держава не має права звертатися до засобів, які загрожують її свободі. Рівень забезпечення прав людини повинен бути щонайменше таким, щоб у суспільстві була створена атмосфера свободи, миру та спокою, щоб кожний був впевнений у тому, що його правам і свободам, життю і здоров’ю, честі і гідності, свободі і власності не загрожує небезпека, що він захищений державою.Але людина — не тільки об’єкт забезпечення прав і свобод, але й суб’єкт цієї сфери. Згідно з Конституцією України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її  особистості (ст. 23). Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68).
   Вимагає подальшої розробки загальна теорія прав і свобод людини і громадянина. Вона є предметом теорії держави і права, її методологічною основою, і саме вона покликана виявити загальні закономірності функціонування, розвитку та гарантування прав і свобод людини і громадянина, а також забезпечувати правознавство засадничими поняттями у цій сфері. Такі ж завдання стоять і перед накою конституційного права щодо конституційних прав і свобод людини і громадянина.
   Людина - найвища цінність, і тому найприорітетнішим напрямком правових досліджень повинно стати забезпечення її прав і свобод. Категорії та наукові поняття теорії прав і свобод людини є філософськими (світоглядними), загальнонауковими, загальними для суспільних наук або загальними для теорії держави і права і галузевих юридичних наук. Отже, ця теорія, її категорії, наукові поняття мають методологічне значення для правознавства. Вони виступають відповідно “інструментом” наукового пошуку, методологічним засобом пізнання або джерелом постановки актуальних проблем правознавства і принципів (характерних напрямків) їх вирішення, тобто виконують методологічні функції.
   Права і свободи людини визначають завдання і принципи правового регулювання, межі втручання влади, підстави відповідальності, характер і межі застосування санкцій тощо.
   Людство живе в епоху трансформації, переходу до нового, незво-ротного, але далеко не відомого стану, невизначеного майбутнього. Існуючі економічні та соціальні структури довели свою неспроможність, вони не в змозі вирішити проблеми розвитку людства.
   Для забезпечення прав і свобод людини потрібна розбудова нового, безпечного, більш гуманного і демократичного суспільства, миролюбивого устрою, заснованого на принципах солідарності, співробітництва, взаємодопомоги, справедливості, взаємної відповідальності індивіда і суспільства, толерантності, поваги і турботи про життя соціуму, відношення один до одного як до членів єдиної загальнолюдської сім’ї, визначення балансу між економічними, етичними, емоційними та духовними цінностями тощо.
   Метою суспільного ладу повинно бути створення умов для забезпечення безпеки і благополуччя (добробуту) для кожної людини. Це вимагає шукати і знаходити інноваційні підходи вирішення ключових питань сьогодення.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. — 30. - Ст. 141.
2. Паріцак О. Пилип Орлик, його конституція і бачення проблем тогочасної України / О. Паріцак. - К.: Дзвін, 1990. - С 14-29.
3. Американська декларація незалежності // Основні міжнародно-правові документи. - К, 1989. - С 29-31.
4. Французька Декларація прав людини і громадянина // Основні міжнародно-правові документи. - К., 1989. - С. 45-51.
5. Статут ООН // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. — М.: Международные отношения, 1989. — С. 21–56.
6. Декларація про державний суверенітет // Відомості Верховної Ради України. — 1990. — 31.
7. Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1961. — 2.
8. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1961. — 2. — Ст. 15.
9. Закон України “Про референдум” // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — 33. — Ст. 443.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com