www.VuzLib.com

Головна arrow Криміналістика, кримінологія, кримінальне право arrow Основні визначення термінів, пов’язаних з правовим поняттям "культурна спадщина": проблемні питання
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Основні визначення термінів, пов’язаних з правовим поняттям "культурна спадщина": проблемні питання

Б. М. Одайник

старший радник юстиції, начальник відділу нагляду за розслідуванням
кримінальних справ слідчими органів прокуратури,
Прокуратура Херсонської області

ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ПРАВОВИМ ПОНЯТТЯМ "КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА": ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

   Стаття присвячена дослідженню поняття "культурна спадщина", змінам законодавства щодо цієї правової категорії. Стверджується необхідність реорганізації національного законодавства стосовно захисту культурної спадщини, у відповідності з новими національними та міжнародними пропозиціями.
   Ключові слова: правова охорона, культурна спадщина, об'єкти культурної спадщини.
   Визначення феномену "культурна спадщина" і пов'язаного з ним кола термінів представляється таким нее складним, як і визначення феномену самої культури. Розмаїтість термінів і характеристик, як правило, пов'язане з тими цілями і завданнями, які стоять перед дослідниками-теоретиками або фахівцями-практиками. Будь-яка наукова дисципліна може відбутися тільки в тому випадку, коли оперує єдиним понятійним апаратом. Необхідність узгодження вітчизняної правової бази з міжнародною термінологічною практикою і визначає актуальність представленої статті.
   Етимологія англійського слова heritage, що переводиться на українську мову як спадщина, має наступне походження. У середньовічній Англії в XIII столітті, коли після норманського завоювання відбувався взаємовплив англо-саксонської і французької мов, існував термін "heriter", що йде своїми коріннями до "inherit" (від латинського "hereditare" — спадкоємець, продовжувач). Основні значення цього слова: власність, що передається в спадщину; володіння чимось.
   Термінологічне коло культурної спадщини складається з безлічі визначень культурної спадщини. Як відліком скористаємося загальноприйнятим визначенням Конвенції ЮНЕСКО 1972 року по захисту всесвітньої культурної спадщини. Стаття 1 даної Конвенції класифікувала поняття матеріальної культурної спадщини по трьох категоріях:
   - "пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
   - ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;
   - визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології" [1, с 176].
   Дане визначення обґрунтовано і може бути застосоване для визначення внутрішнього складу матеріальної культурної спадщини і для організаційних цілей, пов'язаних із правовими і майновими відносинами, але не відображає його роль і місце в сучасному світі.
   На інформаційну складову спадщини звертає увагу М. Є. Кулєпіова: "Спадщину можна розглядати як інформаційний потенціал, відбитий у явищах, подіях, матеріальних об'єктах, і необхідний людству для свого розвитку, а також, що зберігається для передачі майбутнім поколінням" [2, с 41]. Інформаційно-часовий аспект у визначенні поняття спадщини підкреслював також Д. С. Лихачов у своєму проекті Декларації прав культури. Він розуміє під нею форму закріплення і передачі сукупного духовного досвіду людства. При цьому він чітко виділяє дві іі складові: духовні (мова, ідеали, традиції) і матеріальні (музейні, архівні, бібліотечні фонди, пам'ятники археології, архітектури, науки і мистецтва, пам'ятні знаки, спорудження, ансамблі, визначні місця і інші свідоцтва історичного минулого, унікальні ландшафти, спільні творіння людини і природи, сучасні спорудження, що представляють особливу цінність із погляду історії, мистецтва або науки) [3].
   Дуже часто матеріальна культурна спадщина сприймалася практично як синонім терміна "пам'ятник". У теперішній час пам'ятник розглядається в основному лише як синонім об'єкта спадщини.
   Разом з тим, як відзначила Т. М. Миронова, "дефініція "пам'ятник", насамперед, орієнтується на збереження пам'яті, спогаду; він виключений з активної господарської діяльності; спадщина ж — це те, що передали нам предки, але передали не просто на збереження, але для інтерпретації і збільшення" [4, с 77]. Звідси робимо висновок, що, на відміну від пам'ятника, що є категорією нединамічною, об'єкт спадщини виступає частиною цілісної системи спадщини, що розвивається.
   До того ж все більше поширення в професійних колах теоретиків і практиків менеджменту спадщини і менеджменту культурних ресурсів, як на глобальному, так національному і регіональному рівнях, набуває застосування дефініцій і визначень, вироблених у практиці роботи фахівців ЮНЕСКО і пов'язаних з ним інших організацій глобального рівня. У найбільш: загальному і стислому вигляді вони містяться в дослідженні "Культура в стійкому розвитку", виконаному за замовленням Всесвітнього банку, і виглядають наступним чином:
   "Культура: комплекс певних духовних, матеріальних, інтелектуальних і емоційних рис, які характеризують суспільство або соціальну групу. Вони містять у собі не тільки мистецтво і писемність, але також способи життя, фундаментальні права людського буття, ціннісні системи, традиції і вірування.
   Культурна спадщина: складається з таких аспектів минулого, які люди зберігають, культивують, вивчають і передають наступному поколінню. Ці досягнення втілені в матеріальних формах, таких, як, наприклад, будинки, і в нематеріальних формах, наприклад, у різних видах виконавського мистецтва. Культурна спадщина — це те, що набуло цінність у минулому і цінність чого очікується в майбутньому. Оскільки ця цінність і її очікування змінюються із часом, це затвердило саму культурну спадщину як суб'єкт динамічної зміни.
   Культурне надбання: відноситься до місць, структур, об'єктів і природних ландшафтів, що мають археологічну, історичну, релігійну, естетичну або іншу культурну цінність.
   Матеріальна або "побудована" спадщина: будинки, історичні пам'ятники, об'єкти і сільськогосподарські пейзажі.
   Жива або "експресивна" спадщина: соціальні практики, життя в співтоваристві, цінності і вірування, форми вираження, такі, як мова, мистецтва і ремесла, музика, танець, поезія і література.
   Культурна значимість: використовується для оцінки цінності об'єкта або місця. Вона містить у собі естетичну, історичну, наукову (дослідницьку), соціальну або економічну цінність.
   Збереження: спрямоване на всі аспекти захисту об'єкта або його залишків, щоб зберегти його культурну значимість. Воно містить у собі і використання. І може залежати від значимості культурного артефакту або супровідних обставин, включаючи консервацію, реставрацію, реконструкцію, пристосування або будь-яку комбінацію із цих дій" [5, 1—2].
   Крім цього, сюди ж включені і інші визначення, які показують включенність спадщини в процеси соціального і економічного розвитку. Цим вона принципово відрізняється від понятійного апарата, що використовується в підходах багатьох інших дослідників, коли культурна спадщина і пов'язане з нею коло понять розглядаються як самоцінність, поза контекстом поточних соціальних, економічних і інших проблем життя, а також перспектив розвитку суспільства.
   В Україні 8 червня 2000 р. Верховною Радою України було прийнято Закон "Про охорону культурної спадщини", що містить ряд новел порівняно з попереднім законодавством [6].
   Насамперед, це стосується зміни об'єкта правового регулювання. Відповідно до міжнародно-правових традицій замість терміна "пам'ятки історії та культури", який традиційно вживався у радянському законодавстві, застосовано — "культурна спадщина", який за змістом значно ширший від попереднього. Під культурною спадщиною в цьому Законі розуміють сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, до яких належать місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні чи створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Закон закріплює нові критерії класифікації об'єктів культурної спадщини: за типами (споруди (витвори), комплекси (ансамблі), визначні місця) та видами (археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні).
   Закон став своєрідним ядром системи законодавства України у цій галузі. Його можна характеризувати як акт, що кодифікував правові акти, які вже діяли в сфері охорони пам'яток.
   З наведеного можна зробити висновок, що Україна знаходиться у процесі реорганізації законодавства стосовно кращого захисту її культурної спадщини, у відповідності з новими національними та міжнародними пропозиціями. Але проблемою залишається незадовільний стан із поширенням та популяризацією Конвенцій ЮНЕСКО в Україні, це є по суті показником ставлення держави як до виконання міжнародних зобов'язань, так і до виконання власних законів.

Література

1. Україна в міжнародно-правових відносинах / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / Ю. С. Шемшученко (відп. ред.), В. І. Акуленко (упоряд.), В. І. Акуленко (відп. ред.). — К.: Юрінком, 1996. Кн. 2: Правова охорона культурних цінностей. — К.: Юрінком, 1997 — 863 с
2. Кулешова М. Е. Понятийно-терминологическая система "Природное и культурное наследие": содержание и основные понятия // Уникальные территории в культурном и природном наследии регионов: Сб. науч. тр. — М.: РНИИ культурного и природного наследия, 1994. — С. 40-46.
3. Лихачёв Д. С. Раздумья о России. — СПб.: Logos, 1999. — С. 635-640.
4. Миронова Т. Н. Сохранение природного и культурного наследия как императив культурной политики постиндустриального общества: дис. ... канд. культурол. наук: 24.00.01 / Миронова Татьяна Николаевна. — Москва, 2000. — 168 с.
5. Community Foundations — A Tool for Preservation of Cultural Heritage // Social development notes. — No. 108 /April 2007. — P. 1-4.
6. Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 39. — Ст. 333.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com