www.VuzLib.com

Головна arrow Екологічне право arrow Суб’єкти права користування зеленими насадженнями у містах
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Суб’єкти права користування зеленими насадженнями у містах

О. В. Толкаченко

викладач
Одеський національний університет імені І.I. Мечникова,
кафедра цивільно-правових дисциплін

СУБ'ЄКТИ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ЗЕЛЕНИМИ НАСАДЖЕННЯМИ У МІСТАХ

   Стаття присвячена дослідженню питання про суб'єктний склад у сфері охорони зелених насаджень у містах та визначенню повноваження цих суб'єктів. Ключові слова: суб'єкти у сфері охорони рослинного світу, власники та користувачі земельних ділянок, об'єкти рослинного світу, балансоутримувач, користувачі природних рослинних ресурсів.
   У статті 13 Конституції України від 28 червня 1996 року [1] було продекдаровано, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Отже, Український народ можна розглядати як суб'єкт екологічного права, що є спірним питанням в юридичній науці, як й взагалі питання про поняття та класифікацію суб'єктів. В екологічному праві дослідженням питання про суб'єктний склад займалися такі відомі вчені-правознавці, як В. І. Андрейцев, С. О. Боголюбов, М. М. Бринчук, Ю. О. Вовк, І. І. Каракапі, О. С. Колбасов, В. В. Костицький, Н. Р. Малиіпева, В. Л. Мунтян, В. В. Петров, В. К. Попов, Ю. С. Шемпіученко та інші. Ними були вироблені загальнотеоретичні положення щодо визначення суб'єкту та розроблена класифікація відповідних суб'єктів в загальному вигляді, без врахування специфіки суспільних відносин, в яких вони беруть участь. Враховуючи специфіку об'єктів екологічних правовідносин, слід зазначити, що їх суб'єктний склад може бути різним, а, отже, вони можуть бути наділені специфічним комплексом повноважень. В результаті, всі ці чинники впливають на визначення правового режиму відповідного природного об'єкту в цілому. З огляду на те, що останнім часом набуло актуальності питання про необхідність дослідження правового режиму зелених насаджень міста, не можна залишити поза увагою й дослідження питання про суб'єктний склад суспільних відносин в цій сфері. Актуальність даної теми полягає також в її широкому законодавчому регулюванні та відсутності у вітчизняній науці екологічного права ґрунтовного дослідження всіх питань, що є складовими правового режиму зелених насаджень міста.
   Як вище зазначалося, одним з проблемних питань в екологічному праві є визначення Українського народу власником природних ресурсів, в тому числі й зелених насаджень у містах. О. С. Колбасов, досліджуючи дане питання, писав, що виключність повноважень народу як власника природних об'єктів встановлює особливий правовий режим для них: ці об'єкти є невідчужуваними та вилученими з вільного господарського обігу, а природні багатства, як об'єкт виключної власності народу, не можуть бути предметом правочинів — тобто купівлі-продажу, міни та інше [2, с 42-57]. З огляду на це, можна зробити висновок, що визначення в Конституції України нашого народу власником природних ресурсів на такому високому рівні законодавчо підтверджує екологічну цінність цих ресурсів порівняно з товарно-матеріальними об'єктами, що не належать на праві власності нашому народу.
  В той нее час, на нашу думку, в галузі екологічного права суб'єктний склад не слід ускладнювати такою політико-правовою категорією, як народ, і її слід розглядати через призму конституційного права. Зокрема, І. І. Каракапі писав, що конституційне закріплення "народної правосуб'єктності" щодо природних об'єктів "має не стільки правовий, скільки політичний характер" [3, с 82]. Здійснюючи класифікацію суб'єктів екологічних правовідносин, М. М. Бринчук писав: "за характером забезпечуваних та охоронюваних правом екологічно значимих інтересів суб'єкти екологічних правовідносин поділяються на дві групи — фізичні особи та організації. До організацій відносяться держава в цілому, державні органи, муніципальні органи, юридичні особи, громадські організації" [4, с 111]. Поряд з цим, О. Л. Дубовік та В. К. Попов народ та державу не виділяють в окрему категорію серед суб'єктів екологічного права: "суб'єктами екологічного права є різноманітні фізичні та юридичні особи. Суб'єкт має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов'язками; суб'єкт реально здатний брати участь у правовідносинах в екологічній сфері" [5, с 18], [6, с. 346-347]. Таким чином, можна погодитися з висновком І. І. Каракапіа, що: "Український народ як власник природних об'єктів делегує право власності на них органам державної влади та місцевого самоврядування водночас з демократичним способом формування останніх" [3, с 82], що відповідає ч. 1 ст. 5 Конституції України.На додаток до вищевикладеного, слід зазначити, що в юридичній науці існує точка зору про необхідність розрізняти "суб'єктів права" та "суб'єктів здійснення прав" [7, с 264-265]. Якщо перша категорія осіб має повний комплекс юридичних повноважень, то другій категорії осіб не обов'язково бути наділеними цими повноваженнями в повному обсязі. Вони можуть бути уповноваженими першою категорією осіб — суб'єктами права, на здійснення певних дій чи утримання від них. Таким чином, коло суб'єктів права є обмеженим за кількістю та за своїм змістом є статичним, наперед визначеним законодавством, на відміну від суб'єктів здійснення права. Окрім цього, можна було б припустити, що суб'єктами екологічного права є ті суб'єкти, що визначені чинним законодавством, а суб'єктами екологічних правовідносин — ті суб'єкти, які реальною, дійсною поведінкою чи бездіяльністю беруть участь у формуванні суспільних відносин в цій сфері, тобто реалізують юридично закріплені за ними повноваження. При цьому слід зазначити, що хоча суб'єкти визначаються законодавством, міра їх участі в екологічних правовідносинах, за словами М. М. Бринчука, різна та визначається їх правоздатністю та дієздатністю [4, с 111]. Як зазначає О. Л. Дубовік: "Беззаперечно, колена з цих груп повинна мати певне уявлення про екологічне законодавство. Ступінь освоєння цього законодавства та, головне, реакція на нього, відношення до закону, використання його положень практично є та повинні бути різними" [6, с 346-347]. Це обумовлене різницею в їх правовому статусі, змістом їх повноважень, в тому числі виконуваними ними функціями та видом професійної діяльності.У ч. 2 ст. 25 Закону України "Про рослинний світ" № 591-XIV від 9 квітня 1999 року [8] виділяються наступні суб'єкти у сфері охорони рослинного світу:
   1) центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;
   2) власники та користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, а також користувачі природних рослинних ресурсів.
   Центральні та місцеві органи виконавчої влади у сфері екологічних правовідносин мають відповідні повноваження та представляють інтереси держави, а органи місцевого самоврядування представляють інтереси територіальних громад [9]. При цьому доречним буде навести наступне зауваження І. І. Каракапіа: "Однак визнання органів державної виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції суб'єктами права не позбавляє державу її природноресурсової правосуб'єктності. Не породжує воно й "подвійної" правосуб'єктності у природиоресурсових відносинах тому, що зазначені органи виступають від імені держави і представляють її інтереси на підставі та в межах, визначених законом, тобто їх дії вважають діями держави" [10, с 28]. З огляду на вищевикладене, в загальнотеоретичному плані більш логічно було б назвати дану категорію суб'єктів, як "держава в особі органів виконавчої влади та територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування".
   Друга група суб'єктів охорони рослинного світу — власники та користувачі земельних ділянок, а також користувачі природних рослинних ресурсів, є більш широкою та, аналізуючи чинне законодавство України, можна дійти висновку, що ця категорія суб'єктів за правовим статусом включає до свого змісту:
   1) громадські об'єднання та їх організації;
   2) юридичні особи — підприємства, установи, організації та їх об'єднання;
   3) фізичні особи — громадяни, іноземці, особи без громадянства;
   4) іноземні держави та міжнародні організації тощо [11].
   Враховуючи, що ці суб'єкти детально досліджуються в інших галузях права — в конституційному праві та цивільному праві тощо, а об'єктом даного дослідження є правовий режим охорони ЗНМ та, як його складова, права та обов'язки природокористувачів в цій сфері, розглянемо дану групу суб'єктів по відношенню до об'єкту нашого дослідження. Спеціальне законодавство в цій сфері виділяє власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, в якості суб'єктів відповідних суспільних відносин. Зокрема, п. 2.1. Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України "Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України" № 105 від 10 квітня 2006 року (надалі — Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України № 105) [12] дає наступні визначення: власники земельних ділянок — це юридичні та фізичні особи, які мають документ на право власності на земельну ділянку [12]; користувачі земельних ділянок — фізичні чи юридичні особи, які взяли земельну ділянку в довгострокову оренду або користування ними [12]. При цьому слід зазначити, що, звичайно, правовий статус суб'єкта щодо земельної ділянки впливає на обсяг його природоресурсних повноважень. Так, загальновідомо, що власник має більше повноважень щодо даного природного об'єкту, а, отже, його статус впливає на обсяг не лише наявних прав, але й обов'язків. Так, ст. 26 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" № 2807-IV від 6 вересня 2005 року встановлює обов'язок власників або користувачів присадибної ділянки здійснювати її благоустрій, а також забезпечувати належне утримання території загального користування, прилеглої до його присадибної ділянки власними силами або на умовах договору, укладеного з органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування. Благоустрій присадибної ділянки, на якій розміщені житлові будинки, господарські будівлі та споруди, що в порядку, визначеному законодавством, взяті на облік або передані в комунальну власність як безхазяйні, відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", проводиться відповідним органом місцевого самоврядування. В даному випадку можна зробити висновок, що правовий статус земельної ділянки та об'єктів, що знаходяться на ній, впливає на визначення суб'єкта, зобов'язаного здійснювати належне утримання цього об'єкту благоустрою разом з зеленими насадженнями.В загальному вигляді суб'єкти, відповідальні за збереження зелених насаджень і наделений догляд за ними, в залежності від правового статусу території та об'єктів, що знаходяться на ній, були чітко визначені у п. п. 5. 5. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України № 105: "відповідальними за збереження зелених насаджень і наделений догляд за ними є:
   - на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності — балансоутримувачі цих об'єктів;
   - на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях — установи, організації, підприємства;
   - на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, — забудовники чи власники цих територій;
   - на безхазяйних територіях, пустирях — місцеві органи самоврядування;
   - на приватних садибах і прилеглих ділянках — їх власники або користувачі".
   Для певних суб'єктів в даній сфері чинне законодавство України передбачає право пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою. Так, відповідно до п. 2 ст. 24 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" такими суб'єктами є підприємства, установи, організації, які розміщуються на території об'єкта благоустрою. А п. 4 ст. 15 цього Закону, конкретизуючи суб'єктів — власники будівель та споруд торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення, встановлює обов'язок належного утримання відповідної земельної ділянки та право пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою тощо.
   Враховуючи юридичний зв'язок між суб'єктом та земельною ділянкою, в чинному законодавстві України встановлюються певні привілеї. Так, ч. 8 ст. 10, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про рослинний світ" передбачають випадки, при яких власники та користувачі земельних ділянок не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів, що знаходяться на цих ділянках, та звільняються від збору за спеціальне використання цих ресурсів. Ач. 1 ст. 23 даного Закону встановлює обов'язок цих суб'єктів здійснювати відтворення даних природних рослинних ресурсів. Привілеї можуть встановлюватися для суб'єктів також з огляду на вид їх професійної діяльності. Так, згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України "Про рослинний світ", від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються науково-дослідні установи, навчальні та освітні заклади, що проводять наукові дослідження об'єктів рослинного світу з метою їх охорони, невиснажливого використання та відтворення.
   Користувачами земельних ділянок та відповідно об'єктів рослинного світу є також підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з розміщенням, проектуванням, реконструкцією, забудовою населених пунктів, підприємств, споруд та інших об'єктів, а також введенням їх в експлуатацію. Враховуючи вплив їх господарської діяльності на стан природного об'єкту, частини 1, 4 ст. 27 Закону України "Про рослинний світ" встановлюють обов'язок передбачати і здійснювати заходи щодо збереження умов місцезростання об'єктів рослинного світу, а в окремих випадках — обов'язок пересаджувати рідкісні рослини і такі, що перебувають під загрозою зникнення, на ділянки з однотипними умовами місцезростання.
   В окремих випадках чинне законодавство України при визначенні суб'єкта в даній сфері та його наділенні певними повноваженнями встановлює кваліфікаційні вимоги. Наприклад, у п. 2.1. Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 160 від 11 листопада 2005 року (надалі — Положення про порядок конкурсного відбору підприємств № 160) [13], визначені кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсу — юридичних осіб, що повинні бути належним чином підтвердженими. Відповідність учасника встановленим кваліфікаційним вимогам є важливою умовою його допуску до цього конкурсу та визнання переможцем. Зокрема, відповідно до п. 5.2. цих Правил: "Переможцем конкурсу визначається його учасник, що відповідає кваліфікаційним вимогам, може забезпечити виконання робіт відповідної якості і конкурсна пропозиція якого визнана найкращою за результатами оцінки". А п. 5.1. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України №105 зазначає, що щодо об'єктів благоустрою зеленого господарства державної та комунальної власності таким суб'єктом повинно бути спеціалізоване підприємство чи організація та у п. 5.8. цих Правил конкретизується: "Догляд за зеленими насадженнями на вулицях, площах, бульварах, майданах повинен проводитися спеціалізованими підприємствами, організаціями зеленого господарства, які укомплектовані спеціальною технікою та механізмами, кваліфікованими спеціалістами, на умовах договору з балансоутримувачем".
   Досить специфічним суб'єктом в цій сфері є балансоутримувач. У п. 2.1. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України № 105 балансоутримувач визначається як спеціально уповноважене на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємство, організація, що відповідає за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства. В залежності від правової форми власності об'єкту благоустрою, вони поділяються на два види:
   1) балансоутримувачі об'єктів благоустрою державної та комунальної форм власності; ці суб'єкти визначаються на конкурсних засадах органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства України [13], [14];
   2) балансоутримувачі об'єктів благоустрою приватної форми власності; визначаються власниками цих об'єктів [11].
   Особливість балансоутримувачів, як суб'єктів, полягає в тому, що ними можуть бути лише юридичні особи. Зокрема, п. 2 ст. 24 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" закріплює, що об'єкти благоустрою органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть передавати на баланс підприємствам, установам, організаціям. Балансоутримувачі об'єктів, а також межі територій, закріплених за підприємствами, установами та організаціями, визначаються на схемі мене об'єктів благоустрою населеного пункту [11]. Таким чином, в даній сфері балансоутримувач юридично закріплюється як реальний суб'єкт та наділяється повноваженнями, що необхідні йому для здійснення функцій по належному утриманню об'єктів благоустрою.
   Окрім вищезазначених спеціальних суб'єктів в даній сфері можуть бути й інші "додаткові" суб'єкти, які виконують "допоміжну функцію" та беруть на себе обов'язок виконувати певну частину функцій основних суб'єктів. Наприклад, підприємства, установи та організації, що залучаються баланстоутримувачем на умовах договору з метою забезпечення належного утримання та здійснення своєчасного ремонту об'єкту благоустрою [11], [13]. Таке залучення може здійснюватися як на конкурсній основі, так й у простій формі шляхом укладення договору з відповідним суб'єктом.
   Досить цікавим в даній сфері є питання про доповнення повноважень одного суб'єкта повноваженнями іншого суб'єкта. Так, власник об'єкта благоустрою за поданням його балансоутримувача, згідно з п. З ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту цього об'єкта на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Балансоутримувач об'єкта благоустрою несе повну відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі. Таким чином, належне та своєчасне виконання своїх функцій одним суб'єктом сприяє належному та своєчасному виконанню функцій іншими суб'єктами, тобто можна сказати, що вони здійснюють свого роду контроль за діяльністю одне одного, що можна вважати гарантією дотримання законодавчо визначеного правового режиму зелених насаджень у містах.
   З огляду на вищевикладене, можна виділити наступних суб'єктів у сфері охорони зелених насаджень у містах:
   1) держава в особі органів виконавчої влади та територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування;
   2) фізичні та юридичні особи, а також іноземні держави:
   а) власники та користувачі земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти рослинного світу (до цієї групи суб'єктів може бути також включений орган місцевого самоврядування, що передбачено, зокрема, п. 2 ст. 26 Закону України "Про благоустрій населених пунктів");
   б) юридичні особи, які розміщуються на території об'єкта благоустрою та мають право пайової участі в утриманні цього об'єкту;
   в) за професійною діяльністю:
   - науково-досліджувальні установи, навчальні та освітні заклади, що проводять наукові дослідження об'єктів рослинного світу з метою їх охорони, невиснажливого використання та відтворення;
   - юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з розміщенням, проектуванням, реконструкцією, забудовою населених пунктів, підприємств, споруд та інших об'єктів, а також введенням їх в експлуатацію;
   г) балансоутримувачі;
   д) "договірні суб'єкти", що залучаються, зокрема, балансоутримувачем на умовах договору з метою забезпечення належного утримання та здійснення своєчасного ремонту об'єкту благоустрою.
   При цьому слід зазначити, що в чинному законодавстві України не міститься термін "власники зелених насаджень". Частина 2 ст. 25 Закону України "Про рослинний світ" застосовує загальний термін "користувачі природних рослинних ресурсів". Отже, юридично коректним в даному випадку буде застосування терміну "користувачі зелених насаджень", оскільки привласнити зелені насадження юридично неможливо. Суб'єкт, що посадив зелене насадження на земельній ділянці, яка, наприклад, належить йому на праві приватної власності, не може заборонити іншим суб'єктам користуватися природними властивостями цього зеленого насадження: дихати вироблюваним ним киснем, затемненням певної території, а в деяких випадках отримувати захист від несприятливих умов, як, наприклад, вітер, дощ, та, звичайно, насолоджуватися естетично привабливим виглядом цього насадження тощо. Таким чином, з огляду на вищевикладене, логічним є висновок, що суб'єктів в даній сфері, об'єднуючи в єдине ціле, доцільно було б називати користувачами цих природних ресурсів. Здійснюючи утримання такого виду об'єкту благоустрою, як зелене насадження, з метою задоволення особистих потреб, користувач цього ресурсу діє також в інтересах всього суспільства. В даному випадку можна сказати, що приватний інтерес суб'єкта є рушійною силою для задоволення публічного інтересу. В цих відносинах особливість полягає в тому, що приватний інтерес в певній частині збігається з публічним інтересом: зокрема, незмінним залишається екологічний інтерес, що полягає, насамперед, в необхідності задоволення звичайних природних потреб людини і який є спільним для всіх користувачів зелених насаджень міста.
   Отже, з огляду на вищевикладене, слід зазначити, що визначення суб'єктів є важливою складовою системи благоустрою населених пунктів, передбачених ст. З Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Це сприяє чіткому визначенню прав та обов'язків суб'єктів в даній сфері, юридичної відповідальності, допомагає належним чином організувати благоустрій населених пунктів, забезпечити ефективне державне управління та контроль в цій сфері та в результаті визначити зміст правовідносин в цій галузі в цілому.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами та доповненнями) // ВВР України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Колбасов О. С. Водное законодательство в СССР. — М.: Юр. лит., 1972. — 216 с.
3. Каракаш I. Право поділеної власності на природні ресурси у законодавстві України // Право України. — 2001. — №3. — С 82-84.
4. Бринчук М. М. Экологическое право: Учебник. — М.: Юристъ, 2005. — 670 с.
5. В. К. Попов. Предмет, метод, принципи та система екологічного права // Екологічне право України: Підручник / За ред. В. К. Попова і А. П. Гетьмана. — X.: Право, 2001. — с. 3-25.
6. Дубовик О. Л. Субъекты экологического права // Дубовик О. Л., Кремер Л., Люббе-Вольфф Г. Экологическое право: Учебник. — М.: Изд-во Эксмо, 2005. — С. 345—358.
7. Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. — Юрінком Ін-тер, 2006. — 544 с.
8. Закон України "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 року № 591-XIV // ВВР України. — 1999. — № 22-23. — Ст. 198.
9. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21 травня 1997 року // Голос України. — 1997. — 12 червня.
10. Каракаш І. І. Предмет і система природноресурсового права // Природноресурсове право України: Навч. Посіб. / За ред. І. І. Каракаша. — К.: Істина, 2005. — С. 5—41.
11. Закон України "Про благоустрій населених пунктів" № 2807-IV від 6 вересня 2005 року (із змінами) // Урядовий кур'єр від 19.10.2005 — № 198. — Ст. 12.
12. Закон України "Про інформацію" № 2657-ХП від 2 жовтня 1992 року (із змінами) // Голос України від 13.11.1992. — Ст. 7.
13. Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України "Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України" № 105 від 10 квітня 2006 року// Офіційний вісник України від 16.08.2006. — № 31. — Ст. 2276.
14. Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затверджене Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 160 від 11 листопада 2005 року // Офіційний вісник України від 21.12.2005. — № 49. — Ст. 3105.
15. Порядок проведення ремонту та утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затверджений Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 154 від 23 вересня 2003 року // Офіційний вісник України від 12.03.2004. — № 8. — Ст. 503.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com