www.VuzLib.com

Головна arrow Цивільне право, цивільний процес arrow Основні принципи цивільно-правової відповідальності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Основні принципи цивільно-правової відповідальності

А. Л. Юріна

студентка 3 курсу денної форми навчання
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова,
економіко-правовий факультет, спеціальність "правознавство"

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

   В даній статті досліджуються принципи цивільно-правової відповідальності та проблема відмежування їх від принципів юридичної відповідальності. Ключові слова: юридична відповідальність, цивільно-правова відповідальність, принципи юридичної відповідальності, принципи цивільно-правової відповідальності.
   Питання визначення принципів цивільно-правової відповідальності наразі залишається відкритим. Досі немає єдиної точки зору щодо переліку принципів цивільно-правової відповідальності. Деякі цивілісти ототожнюють принципи цивільно-правової відповідальності з принципами юридичної відповідальності, інші — їх розмежовують. Тобто в цивільному праві питання щодо принципів відповідальності потребує до себе підвищеної уваги цивілістів через недостатню його розробленість і дискусійність.
   Отже, спробуємо зіставити принципи юридичної відповідальності та принципи цивільно-правової відповідальності, проаналізувати та охарактеризувати їх та визначити перелік найбільш: доцільних принципів цивільно-правової відповідальності. Дослідження зазначених питань і є метою даної статті.
Окрему увагу принципам цивільно-правової відповідальності приділили такі фахівці, як О. С. Іоффе, І. С. Канзафарова, І. С. Самощенко, Г. В. Єрьоменко, А. В. Сурилов, Н. С. Малеїн, І. Б. Новицький та ін.
   Для більш повного з'ясування принципів цивільно-правової відповідальності важливо дати визначення терміну "принцип" та обумовити основні засади юридичної відповідальності. У принципах будь-якого явища відображаються глибинні, сталі, закономірні зв'язки, завдяки яким воно й існує. Пізнання основ відповідальності дозволяє правильно застосовувати охоронні норми, вирішувати справи при прогалинах у праві, забезпечувати ефективність державно-правового примусу.
   В основі будь-якої свідомої діяльності людини лежать певні принципи. Значення слова "принцип" в українській мові — "керівний початок" або "основна ідея". Законодавство, будучи соціальним явищем, так само засноване на певних засадах.
   В юридичній літературі термін "принцип" в основному визначають як основні ідеї, керівні положення, що визначають зміст і напрямок правового регулювання. З одного боку, вони виражають закономірності права, а з іншого — являють собою найбільш: загальні норми, які діють у всій сфері правового регулювання й поширюються на всіх суб'єктів. Принципи права визначають шляхи вдосконалення правових норм, виступаючи в якості керівних ідей для законодавця. Вони є сполучною ланкою між основними закономірностями розвитку функціонування суспільства й правовою системою. Завдяки принципам, правова система адаптується до найважливіших інтересів і потреб людини й суспільства, стає сумісною з ними.
   Так, наприклад, О. Ф. Скакун визначає принципи права як "об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку" [1, с 221].
   Отже, принципи права закріплюють засади суспільного ладу, формулюють правові норми, забезпечують вплив норм права на суспільство за допомогою способів державного впливу.
   Коротко ознайомившись із поняттям принципів права, як категорії загальної, тепер безпосередньо перейдемо до принципів юридичної й цивільно-правової відповідальності.
   Принципи юридичної відповідальності виражають її основні засади, вимоги, зміст та значення.
   В. С. Нерсесянц виокремлює такі принципи юридичної відповідальності: правомірність, законність, обґрунтованість, правова доцільність, невідворотність, своєчасність, неприпустимість подвійної відповідальності за скоєне правопорушення, справедливість [2, с 527].
   І. С. Самощенко та М. X. Фарукпіин визначають такі основні засади юридичної відповідальності, як "відповідальність лише за поведінку, за вчинки учасників суспільних відносин, а не за думки, біологічні або соціальні властивості, родинні й інші зв'язки людей; відповідальність тільки за провину людей і організацій; законність; справедливість; доцільність; невідворотність і швидкість настання відповідальності" [3, с 125].
   О. В. Сурилов принципами юридичної відповідальності вважає: індивідуалізацію відповідальності; невідворотність; процесуальну регламенто-ваність [4, с 403-405].
   Дамо стислу характеристику основних з наведених вище принципів та спробуємо зіставити їх з принципами цивільно-правової відповідальності.
   Розпочнемо з принципу законності. Термін "законність" є похідним від терміну "закон" і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які видають у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних організацій, громадян (сфера правореалізації).
   Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення — додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність — явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли "суворе додержання" у дійсності означало "суворе порушення" (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була "правозаконність", чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності.
   На наш погляд, такий принцип є універсальним для всіх галузей права. Отже, принцип законності є однією з головних засад цивільно-правової відповідальності.
   Г. В. Єрьоменко визначає принцип законності, як "обов'язкове виконання суб'єктами цивільного права імперативних вимог, викладених у нормі права щодо відповідальності" [5; с 88].
   Як вірно зазначає І. С. Канзафарова, принцип законності "передбачає кілька взаємопов'язаних вимог: 1) відповідальність повинна покладатись на особу у суворій відповідності до вимог норм права; 2) не допускається будь-яке свавілля відносно учасників правовідносин відповідальності; 3) компетентні органи при здійсненні своїх владних повноважень повинні діяти тільки в рамках закону" [6; с 114].
   На нашу думку, принцип законності полягає у наступному: 1) точне і неухильне виконання вимог закону при реалізації цивільно-правової відповідальності; 2) обґрунтованість застосування відповідальності до правопорушника.
   Принцип справедливості полягає в необхідності дотримання наступних вимог:
   а) не можна за відсутності провини встановлювати карне покарання; б) закон, що встановлює відповідальність або посилює її, не може мати зворотної сили; в) юридична відповідальність по можливості завжди повинна забезпечувати відшкодування збитку, заподіяного правопорушенням; г) покарання, стягнення повинне відповідати характеру й ступеню шкідливості правопорушення; д) особа несе відповідальність лише за свою власну поведінку; є) за одне правопорушення можливе лише одне юридичне покарання.
   Вважаємо, що такий принцип не відноситься до цивільно-правової відповідальності, бо в цивільному праві особа не завжди несе відповідальність лише за свою власну поведінку. Існує таке поняття, як "відповідальність за чужу вину". Наприклад, за ст. 553 ЦК поручитель відповідає перед кредитором за порушене зобов'язання боржником. Поручитель не може звільнитися від відповідальності, навіть якщо буде доведено його невинність.
   Він відповідає за вину боржника — за "чужу" вину, а не за власну провину. Поручитель має право вимагати від боржника відшкодування йому того, що він виплатив кредитору. Отже, по справедливому зауваженню І. Б. Новицького, у результаті відповідальність за збитки несе винна особа, на яку було покладено обов'язок [7, с 352].
   Також у цивільному праві існує така категорія, як відповідальність "без вини". Наприклад, якщо будівельник при будуванні дому, незважаючи на проведений інструктаж виконробу, зробив помилку та замість чотирьох кімнат зробив три — відповідальність перед замовником буде нести не будівельник, а виконроб, хоча по сутті, вини його тут немає.
   До того ж цивільне право передбачає, як обмежену відповідальність, так і підвищену відповідальність, що також суперечить засадам принципу справедливості.
   Принцип невідворотності був сформульований В. І. Леніним. "Важливо не те, щоб за правопорушення було призначене суворе покарання, а те, щоб жоден випадок правопорушення не проходив нерозкритим" [8, с 412].
   Не можу не погодитись з І. С. Канзафаровою, яка вірно зазначила, що такий принцип відповідальності не може вважатися цивільно-правовим, бо "в силу диспозитивності цивільного права потерпілий сам вирішує, буде захищене його порушене право чи ні" [9, с 80]. Це означає, що потерпіла сторона не завжди прагне поновити свої порушені права, тобто правопорушник не завжди понесе покарання за вчинені дії. Взагалі такі випадки трапляються не стільки із-за незнання законодавства, скільки із-за пасивності або страху потерпілих.
   Принцип гуманізму передбачає, що за Конституцією до людини не можуть застосовуватись жорсткі міри покарання та такі, що принижують її гідність. Вважаємо, що такий принцип більш доцільно відносити до кримінального законодавства, бо цивільне право за своєю суттю не передбачає і не може передбачати таких мір покарання.
   Принцип повного відшкодування полягає у тому, що міра цивільно-правової відповідальності має дорівнювати обсягу заподіяної правопорушником шкоди. Дуже важливо визначити обсяги завданих втрат потерпілому, оскільки метою відповідальності є поновлення у правах потерпілого, а не його збагачення за рахунок відповідальності правопорушника.
   Принцип реального виконання передбачає таке виконання, що відповідає умовам щодо предмета обов'язку, тобто боржник повинен вчинити дії за надання кредитору благ, які є предметом обов'язку. Реальне виконання обов'язку не допускає його заміни відшкодуванням збитків і сплатою неустойки. Принцип реального виконання набуває особливого значення у договірних відносинах між організаціями, оскільки майновий інтерес колективу може не співпадати з інтересами споживача. Виробнику краще іноді сплатити штраф, відшкодувати збитки, ніж виконувати обов'язок у натурі. Однак, оскільки його продукція потрібна споживачеві, то з цим необхідно рахуватися, тобто забезпечити реальне виконання обов'язку. Як вірно зазначає О. С. Іоффе, принцип реального виконання трансформується у вимогу виконання в натурі [10, с 61].
   Будь-яке зобов'язання повинно здійснюватися на основі принципу поєднання особистих інтересів із суспільними. Суспільство і особа не тільки відносно обумовлені і органічно взаємозалежні, між їх інтересами незмінно встановлюється певне співвідношення. Необхідність поєднання цих інтересів обумовлюється не тільки цілями суспільного розвитку, а також й тим, що ці інтереси є одним із важливих мотивів людської діяльності. І.С. Канзафарова знаходить вираження цього принципу у тому, що: "1) цивільно-правова відповідальність забезпечує стабільність економічних відносин; 2) цивільне законодавство встановлює відповідальность без вини, оскільки суспільство не може покласти на себе обов'язок повного відшкодування випадкових збитків" [9, с 81].
   Отже, до категорії принципів цивільно-правової відповідальності із перерахованого можна віднести: 1) принцип законності; 2) принцип повного відшкодування; 3) принцип реального виконання; 4) принцип поєднання особистих інтересів із суспільними.
   Таким чином, у даній статті було визначено перелік основних принципів цивільно-правової відповідальності. Ретельне вивчення їх змісту може стати предметом подальших наукових досліджень у зазначеній сфері наукових інтересів.

Література

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с
2. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. члена-корр. РАН, доктора юрид. нпук, проф. В. С. Нерсесянца. — М.: Изд. Группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. — 832 с.
3. Самощенко И. С, Фарукшин М. X. Ответственность по советскому законодательству. — М.: Юрид. лит., 1971. — 240 с.
4. Сурилов А. В. Теория государства и права: Учеб. пособие. — К.; Одесса: Выща пік., 1989. — 439 с.
5. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн "Видавничий Дім "ІнЮре", 2003. — 520 с.
6. Канзафарова I. С. Теорія цивільно-правової відповідальності: Монографія. — Одеса: Аст-ропринт, 2006. — 264 с
7. Новицкий И. В., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950. — 413 с.
8. Ленин В. И. Случайные заметки // Полн. собр. соч. — Т. 4. — С. 412.
9. Канзафарова I. С. Принципи цивільно-правової відповідальності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2005. — № 2. — С. 78—82.
10. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — 880 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com