www.VuzLib.com

Головна arrow Історія держави і права arrow Політико-правові погляди Кирила Трильовського
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Політико-правові погляди Кирила Трильовського

А. Ю. Бойчук

аспірант
Одеська національна юридична академія,
кафедра історії держави та права

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ КИРИЛА ТРИЛЬОВСЬКОГО

   В даній статті розповідається про становлення політико-правових поглядів видатного українського адвоката, громадсько-політичного діяча К. И. Трильовського та його вплив на формування політико-правової думки на західноукраїнських землях другої половини XIX — початку XX століття, а також на захист прав і свобод простого населення краю.
   Ключові слова: держава, право, закон, політика, свобода, громадяни, адвокат.
   Сучасний етап розвитку історико-правової науки в Україні дав вітчизняним науковцям можливість звернутися до вивчення життя та діяльності осіб, які були організаторами українського національного руху та учасниками боротьби за нашу незалежну державу. Одним із важливих завдань сучасної правової науки є дослідження не тільки життєвого шляху персоналій, а й змісту їх професійної діяльності та її впливу на суспільно-політичні та державотворчі процеси. В такому контексті ми розглядаємо постать К. Трильовського [2], який увійшов в історію політико-правої думки, насамперед, як громадський діяч, адвокат та організатор січового-стрілецького руху, з діяльністю якого були пов'язані найвизначніші події з життя галицького люду другої половини XIX — початку XX століття.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання проблеми, пов'язаної з дослідженням правової спадщини К. Трильовського, дає підстави стверджувати, що в Україні існує широке коло наукових публікацій, які присвячені дослідженню його творчого доробку. Варто звернути увагу на праці Барана С. І., Головацького І. Ю., Кульчицького В. С, Костицького В. В., Медведчука В. В., Макаровсько-го І. П., Марчука В. В., Мацькевича М., Марковського М., Святоцько-го О. Д., Скомаровського В. Б., Павчука І. С, Полянського Ю. Є. та інші. Однак, на думку вчених, кількість юридичних праць в сфері дослідження політико-правових поглядів К. Трильовського в Україні є недостатньою і потребує детального аналізу.
   Метою статті є здійснення комплексного, системного, історичного та правового аналізу творчості видатного українського адвоката, письменника, громадсько-політичного діяча К. Трильовського з точки зору висвітлення його поглядів, пов'язаних з визнанням громадянських прав і свобод простого населення Галичини в період її перебування в складі Австро-Угорської імперії. А також підтвердити думку ряду вітчизняних та зарубіжних науковців, що протягом свого життя, правничої, політичної діяльності доктор Трильовський боровся за права селян і за незалежну українську державу.Народився Кирило Йосипович Трильовський 6 травня 1864 р. у селі Богутин на Тернопільщині в сім'ї священика. Навчався в школі у Золочеві і Бродах, а згодом у гімназії в Коломиї. Вже під час навчання був членом таємного учнівського гуртка. Вищу освіту здобував на юридичному факультеті Чернівецького, згодом Львівського університетів [1]. Докторську дисертацію захистив у Кракові в 1894 p., а через декілька місяців, цього ж року, в Львові склав адвокатський іспит. Відкрив правниче бюро в Коломиї, а через деякий час переніс його до Яблунова.
   Слід зазначити, що великий вплив на формування світогляду Кирила Трильовського ще в дитинстві справила українська проза, а саме: творчість таких корифеїв нашої літератури, як Котляревський, Шевченко, Куліш, Гребінка, Глібов та ін. У період навчання в університеті мав змогу ознайомитися з науковою спадщиною М. Костомарова та В. Антоновича. Завдяки цьому "знайомству" він захопився славним історичним минулим українського народу періоду Київської Русі та козацької держави. Становлення його політичних та правових поглядів було пов'язано з його дружбою з Михайлом Драгомановим та Іваном Франком, яких він по праву називав своїми старшими наставниками, при цьому ніколи не забуваючи згадувати, що протягом усього життя він був "завзятим Драгоманівцем" [3].
   Активне політичне життя Трильовський розпочав досить рано, у 1884 p., вперше виступивши на громадських зборах у Коломиї. З того часу почав активно займатися суспільно-політичною діяльністю. З моменту заснування в 1890 р. Русько-української радикальної партії був її членом. Водночас активно займався культурно-просвітницькою та господарсько-організаторською діяльністю [4]. В тому ж 1884 р. Трильовський був одним з засновників читальні "Просвіти" в с Карлові на Снятинщині, в 1896 р. — бібліотечного товариства "Наука" у Снятині, в 1904 р. — кооперативу "Народна Спілка".У 1902 р. Трильовський брав активну участь в організації селянських страйків. У 1905-1907 pp., агітуючи за загальне виборче право, він висунув гасла безоплатної передачі селянам усієї землі та боротьби з клерикалізмом.
   У 1907 p. К. Трильовського було обрано послом до віденського парламенту, причому він здобув чи не найбільшу кількість голосів зі всіх депутатів парламенту. Від самого початку своєї депутатської діяльності він намагався піднести українську проблему на загальнодержавний рівень. Зокрема, в 1908 р. він разом з Т. Масариком організував у Празі велике віче, на якому ознайомив чеську громадськість з переслідуваннями, яких зазнає український народ Галичини з боку польської адміністрації краю. Виступаючи на цьому зібранні, Трильовський заявив, що коли і далі триватимуть утиски українського народу, то подібні збори скликатимуться і в інших краях не тільки Австрії, але й по всій Європі. Він активно використовував парламентську трибуну для захисту прав та інтересів українського народу.
   Особливо гостро боровся К. Трильовський в парламенті зі зловживанням галицької крайової адміністрації. До цієї проблеми адвокат звертався з коленою слушною нагодою. Наприклад, 22 липня 1907 р. під час дебатів з приводу бюджету він виголошує викривальну промову, згодом опубліковану під заголовком "Проч із шляхтою! Проч із єї посіпаками!" [7]. Промова цікава як з огляду на ті численні факти грубих порушень, особливо під час виборів, що мали місце в Галичині, так і як приклад безкомпромісної боротьби, з допомогою не сили, а закону, яку з допомогою своєї роботи в Австрійському парламенті проводив К. Трильовський.
   В 1911 р. його знову обрано членом парламенту, а в 1913 р. ще й послом до галицького крайового сейму. Проте найвагомішим здобутком громадської діяльності доктора Трильовського було створення 18 березня 1913 р. товариства "Українських Січових Стрільців" [20], мережа яких у першому десятилітті XX ст. охопила всю східну Галичину та Буковину.
   І в цій справі йому довелося також використати свій хист адвоката, щоб подолати протидію польських чинників, які чинили опір створенню українцями подібної організації. Зазначимо, що й серед переваленої більшості українських політичних діячів на той час ще не було чіткого усвідомлення важливості створення військових товариств, організації збройних сил українського народу, і К. Трильовський докладав титанічних зусиль для реалізації зазначеної ідеї.
   Трильовський був переконаний в тому, що український народ повинен активно боротися за своє національне визволення. Трильовський усвідомлював, що ця боротьба може мати не тільки мирні парламентські форми. З огляду на це, за його словами, для українського народу необхідно "себе й військово організувати". А для цього "треба було також боротися проти антимілітаристичного комплексу в народі, треба було старатися відновити старі козацько-визвольні традиції, навчити народ найголовніших військових вправ!.. Важливо також, щоб "народ полюбив військові вправи, не з приязни до Австрії, але з уваги на далеке майбутнє..." [22]. З цією метою потрібно було створити товариство, яке б взяло на себе виконання такого завдання. Однак дістати дозвіл на утворення парамілітарної організації від тогочасної крайової адміністрації було більш ніж проблематичним. Тож, діючи у межах чинного законодавства, К. Трильовський виступив ініціатором та засновником протипожежних гімнастичних товариств, яким дав назву "Січі". У лее сама назва повинна була виховувати почуття національної свідомості та поваги до історичного минулого, історичних традицій.Формуючись як діяч ліворадикального напрямку, він головним своїм завданням ставив за мету організувати галицьке селянство. Багатогранна праця К. Трильовського привела до того, що він зумів у легальних рамках Австро-Угорської держави створити січові організації, як прообраз мілітарних сил українців у галицькому краї [10]. Незабаром стрілецькі товариства поширилися майже на всі міста Галичини. На початок війни було 96 військових "Січей".
   Вшановуючи колосальну заслугу К. Трильовського в справі організації збройних сил українського народу, Осип Демчук та Осип Семенюк — автори першого українського військового підручника "Правильник піхотинців", видали його в 1914 р. з посвятою доктору Трильовському.Напередодні та в період Першої світової війни К. Трильовський бере активну участь у роботі над реорганізацією Українських Січових Стрільців в національноу військову одиницю в структурі армії Австро-Угорщини, працює в Боєвій Управі у Відні, стає членом Кодифікаційної комісії в уряді ЗУ HP. У цей час він спрямовує всю свою енергію на трансформацію УСС у бойові підрозділи Галицької Армії, а згодом за зразком галицького стрілецтва формуються з'єднання Січових Стрільців на Наддніпрянщині, ставши основою збройних сил УНР [14].
   Після поразки Української національної революції К. Трильовський не відійшов від політичної боротьби, а, навпаки, у 1927 р. повертається до України, починає працювати адвокатом у Гвіздці (поряд з Івано-Франківськом), а паралельно, в умовах польського окупаційного режиму, реформує роботу Селянсько-радикальної партії, а також намагається відновити діяльність національних парамілітарних структур, але через тиск влади та в зв'язку зі станом здоров'я участі в громадському житті у цей період він уже не брав.
   Наприкінці життя К. Трильовський писав у своїх спогадах: "Коли гляну на своє життя, а головно на мою молодість, не маю чого нарікати!.. Та молодість, а передусім мій мужеський вік, це був час безпереривної рухливости і праці "на народній ниві"... Та праця не давала мені матеріяльних надбань — навпаки! Зате давала мені велике моральне вдоволення, тим більше, що я відчував і бачив, що нема нікого другого, хто міг би її виконати" [21]. З огляду на ці слова, а також на правничу, громадську, політичну, наукову, публіцистичну діяльність Кирило Трильовський гідний не тільки пам'яті, але й наслідування. Помер Кирило Трильовський 19 жовтня 1941 року, похований у Коломиї.
   Аналізуючи правові погляди Кирила Трильовського, передусім вартий уваги той факт, що він був не стільки теоретиком права, скільки практикуючим адвокатом та політичним діячем. У своїй діяльності він в першу чергу звертав увагу на факти порушення вимог австрійського та польського законодавства щодо простого населення західноукраїнських земель. Напротязі усього життя доктор Трильовський не припиняв юридичної практики, представляючи інтереси не тільки галичан, але й представників інших народів та національностей. Зокрема, він був захисником єврейського соціаліста Михайла Герера на процесі в Коломиї, виступав одним із оборонців у знаменитому "процесі 101" над студентами, які вимагали відкриття вільного українського університету у Львові.
   Трильовським було написано декілька наукових праць, в яких він розкриває свої політичні та правові погляди. Серед них слід зазначити такі: "Боротьба італійців за свободу і соборність" (1928 р.) та "Про Велику Французьку революцію" (1934 p.), яка написана спільно з С. Яричевським і містить ряд цікавих теоретичних висновків та ідей [11].
   У передмові до праці "Боротьба італійців за свободу та соборність", що побачила світ у 1928 р. в Коломиї, Кирило Трильовський писав, що її ціллю є зацікавити широкий загал українського громадянства "справою боротьби італійців за соборність і з луку". Ця боротьба для українського народу є цікавою і повчальною з огляду на те, що італійський народ не одразу ж досягнув своєї мети, як це вдалося, наприклад грекам, а вів свою боротьбу упродовж тривалого періоду окремими етапами, між якими, як зазначає автор, "були значні історичні передишки" [16]. Та найголовніше те, що ці періоди реакції, які наставали після піднесення національно-визвольного руху, провідники, ідеологи цього руху використовували для виявлення недоліків попередніх етапів боротьби за свободу і злуку, для окреслення планів на найближче майбутнє, для підтримки патріотичного настрою найширших верств народу та для кращої його організації.
   Як бачимо, К. Трильовський є самобутньою постаттю українського громадського та політичного життя Галичини другої половини XIX — початку XX століття. Як один із творців ідеології української радикальної партії, він мав суттєвий вплив на розвиток української політико-правової думки того періоду [7]. Це був представник так званої адвокатської доби в українському русі. На той час керівне становище в усіх сферах суспільного, політичного, економічного та культурного життя в Галичині посідали адвокати. Ці люди приділяли найменшу увагу власному добробуту та благополуччю, вбачаючи своє покликання в служінні рідному народові. Саме їхня діяльність дала змогу поставити українські вимоги на правові основи, розробити правові механізми боротьби за забезпечення та захист прав і свобод українського народу.На завершення слід зазначити, що роль Кирила Трильовського в процесі формування вітчизняної політико-правової думки та становлення української державності в другій половині XIX — початку XX століття надзвичайно велика і ще недостатньо оцінена майбутніми поколіннями. Але незважаючи на все, через певний проміжок часу його внесок у розбудову самостійної України та її правої системи буде належно оцінений на найвищому рівні. А такого роду публікації повинні підняти науковий інтерес вітчизняних та зарубіжних науковців до вивчення не тільки творчості К. Трильовського, а ще до багатьох забутих імен "великих українців", про яких ми забули, але про яких потрібно згадати і пам'ятати. Зазначені питання можуть бути предметом подальших досліджень вітчизняних науковців в окресленій сфері наукових інтересів.

Література

1. Баран С. Шляхами нашого відродження / Баран С. // Життя і Право. — Львів, 1934. — С 3.
2. Левицький К. Про завдання сучасного адвоката / Левицький К. // Життя і Право. — Львів, 1930. —СІ.
3. Левицький К. Українські політики. Сильветки наглих давніх послів і політичних діячів/ К. Левицький. — Львів, 1936. — С 20-25.
4. Левицький К. Про право руской мови / К. Левицький. — Львів, 1896. — С 9.
5. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914 / К. Левицький. — Львів, 1926. — 165 с
6. Левицький К. Українські політики. Ч. 1 / К. Левицький. — Львів, 1936. — С 44.
7. Левицький К. Українські політики. Ч. 2 / К. Левицький. — Львів, 1937. — С. 6.
8. Левицький К. Історичний огляд життя в студентських українських організаціях / К. Левицький. — Львів, 1908. — 74 с
9. Левицький К. Про право руской мови / К. Левицький. — Львів, 1896. — 9 с.
10. Трильовський Кирило. З мого життя... (Уривок зі спогадів) / К. Трильовський. — Едмонтон, 1965. — 35 с
11. Трильовський К. Боротьба італійців за свободу та соборність / К. Трильовський. — Коломия, 1928 — 45 с
12. Трильовський К. Про Велику Французьку Революцію. — Львів: Самоосвіта, 1934. — 57 с
13. Українська загальна енциклопедія. Книга знання в 3-х т. Т. 3. — Львів-Станиславів-Ко-ломия, 1935. — 971 с
14. Целевич В. Нарід. Нація. Держава / В. Цалевич; — Львів. — 1934 с
15. Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині / І. Я. Франко. — Львів, 1986. — Т. 47. — 108 с
16. Життя і Право. — Львів, 1939. — Червень. — 5 с.
17. Життя і Право. — Львів, 1935. — Червень. — 3 с
18. Життя і Право. — Львів, 1933. — Грудень. — 4 с.
19. Життя і Право. — Львів, 1933. — Березень. — 17 с.
20. Життя і Право. — Львів, 1939. — Червень. — 25 с
21. З діяльности д-ра Кирила Трильовського яко посла до Ради Державної. Накладом І. Чупрея. Друковано в друкарні Михайла Білоуса в Коломиї. — Коломия, 1911.
22. Проч зі шляхтою! Проч із єї посіпаками! / Промова д-ра Кирила Трильовського. — Львів, 1908.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com