www.VuzLib.com

Головна arrow Підприємництво arrow Неприбуткове підприємництво (досвід США)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Неприбуткове підприємництво (досвід США)

Н. В. Мішина

кандидат юридичних наук, доцент
Одеська національна юридична академія, кафедра конституційного права

НЕПРИБУТКОВЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО (ДОСВІД США)

   Стаття присвячена неприбутковому підприємництву, яке базується на одній із теорій існування інститутів третього (добровільного неприбуткового) сектору у ринковій економіці — підприємницькій теорії. У статті розглядаються праці дослідників, які зробили найістотніші внески у розвиток обґрунтування цієї теорії, а також аналізуються переваги та недоліки підприємницької теорії існування третього (добровільного неприбуткового) сектору у ринковій економіці.
   Ключові слова: третій сектор, підприємницька теорія, неприбуткове підприємництво, соціальне підприємництво.
   Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. На сучасному етапі в Україні відбувається становлення інститутів добровільного неприбуткового (третього) сектору, а отже, нагальним питанням є доктринальне забезпечення цього процесу. У зв'язку з цим уявляється доцільним вивчення та використання у національній науці досліджень відповідного зарубіжного досвіду, в першу чергу — доктринальних розробок іноземних вчених. Особливий інтерес представляє досвід країн із давніми демократичними політичними та економічними традиціями, в тому числі — США.
   Виникнення теорій існування інститутів добровільного неприбуткового сектору в ринковій економіці пов'язано з тим, що на певному етапі назріла необхідність визначити місце цих інститутів в ринковій економіці. Усі теорії пропонувалися економістами; саме тому теорії застосовуються не до всіх функцій інститутів добровільного неприбуткового сектору, а тільки до однієї — до функції постачання товарів.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. При написанні статті автор використовувала монографії та статті американських дослідників — авторів теорій існування інститутів добровільного неприбуткового сектору у ринковій економіці: Е. Джеймс, Д. Льюісу, Д. Янгу та їхніх численних послідовників, серед яких Д. Кордес, С. Стюр-ле, Е. Твомблі, С. Тейк, С. Задек, Д. Шифф. На жаль, роботи більшості з них ще не було введено у доктринальний обіг в Україні; на ліквідацію цієї істотної прогалини і спрямована ця стаття. Отже, ціллю статті є, наскільки це можливо з огляду на наявність вимог до обсягу статті, розглянути підприємницьку теорію існування інститутів добровільного неприбуткового сектору в ринковій економіці.
   Деякі вчені вважають, що терміни "добровільний неприбутковий сектор" та "підприємництво" є несумісними, проте рекомендують інститутам цього сектору для того, щоб вижити у ринковій економіці, перейняти певні риси інститутів приватного прибуткового сектору. Як правило, в першу чергу йдеться про стратегічне планування та менеджмент. Так, розглядаючи функції керівника інституту добровільного неприбуткового сектору, який виконує управлінсько-розпорядницькі дії з поточного управління повсякденною діяльністю, Д. Янг зазначає, що він повинен мати багато навичок топ-менеджера інституту приватного прибуткового сектору [1, с 168]. Вчені, які підтримують точку зору авторів підприємницької теорії, часто використовують термін "соціальне підприємництво". Вони зазначають, що коли йдеться про "соціальне підприємництво" (синонім — "неприбуткове підприємництво"), "може здатися, що у цих двох термінах є протиріччя" [2, с 115], але "підприємці, в якій частині суспільства вони б не діяли, і що б вони не робили, — це завжди особистості, які привносять певні зміни" [3, с 14].
   Одна з найбільш: відомих представників теорії підприємництва, Е. Джеймс, розглядає три умови, які сприяють появі інститутів добровільного неприбуткового сектору:
   - неспроможність ринку (у випадку, коли інформація про товари є асиметричною),
   - неспроможність уряду (у випадку, коли уряд не може постачати достатньо товарів колективного споживання);
   - особлива мотивація засновників цих інститутів — неприбуткових підприємців [4, с 2] (синонім — "соціальні підприємці").
   Прибічники теорії підприємництва зосереджуються на вивченні останньої умови. Якщо виникнення теорії неспроможності ринку та теорії неспроможності уряду пов'язані із вивченням попиту на товари, то виникнення теорії підприємництва пов'язано із вивченням постачання цих товарів. Ця теорія пояснює, чому неприбуткові підприємці витрачають свій час та капітал на те, щоб засновувати організації у добровільному неприбутковому секторі, коли їм заздалегідь відомо, що за свої дії вони не отримають матеріальної винагороди або компенсації. Таким чином, теорія підприємництва, крім вивчення постачання товарів, зосереджується "на характеристиці самих неприбуткових організацій, їхніх засновників та осіб, які ці організації підтримують" [5, с 200].
   Дослідники поділяють підприємців на комерційних (діють у приватному прибутковому секторі) та соціальних (діють у добровільному неприбутковому секторі). С. Тейк та С. Задек, характеризуючи соціальних підприємців, відмічають, що такі підприємці "не заробляють гроші для себе, а створюють спільні блага для співтовариства" [3, с 17]. Д. Льюіс вважає, що "соціальний підприємець — це особа, яка використовує невикористані раніше ресурси для задоволення існуючих соціальних потреб" [6, с 202].
   Як відмітили Д. Шифф та Б. Вейсброд, неприбуткових підприємців мотивує можливість "максимізації суспільної корисності", а не можливість "максимізації прибутку". Саме тому ці особи отримують задоволення від постачання благодійницьких товарів чи від виконання соціальної місії, а не просто від отримання прибутку для збільшення свого доходу [7, с 132-133; 8, с. 125].
   До речі, в рамках теорії підприємництва не має єдності, коли йдеться про дефініцію неприбуткового (соціального) підприємництва. Наприклад, Р. Гасслер, розглядаючи неприбуткові підприємства, не обмежується добровільним неприбутковим сектором, а вказує на їхню наявність і у публічному, і у сімейному секторах, — тобто, в усіх секторах, крім приватного прибуткового [10, с 2]. Практично аналогічну думку висловили Д. Кордес, С. Стеурл та Е. Твомблі, зазначивши, що неприбуткові підприємці можуть реалізовувати свій талант у межах двох секторів — добровільного неприбуткового та приватного прибуткового. При цьому, на їхню думку, визначення "неприбутковий підприємець" або "прибутковий підприємець" до особи слід застосовувати в залежності від її мотивації, а не в залежності від того, в якому із цих двох секторів вона діє. Ці дослідники зазначають: "особа або група осіб... становляться неприбутковими підприємцями, коли вони знаходять потребу чи "попит" на якийсь вид благодійницьких товарів чи послуг, і потім присвячують час та енергію тому, щоб налагодити їхнє виробництво, роблять все для того, щоб задовільнити цей попит, використовуючи або неприбуткову, або прибуткову форму організації" [2, с 125]. Вони дійшли висновку, що у разі, якщо максимізація суспільної корисності мотивує підприємця більше, ніж максимізація свого прибутку (тобто якщо він обирає бути неприбутковим підприємцем), у нього є декілька варіантів поведінки:
   1) використати свої підприємницькі здібності для того, щоб створити новий інститут добровільного неприбуткового сектору і відшукати для нього фінансування у вигляді грантів чи пожертв;
   2) спочатку заснувати новий інститут добровільного неприбуткового сектору, а потім заснувати інститут приватного прибуткового сектору або ще один інститут добровільного неприбуткового сектору. Метою другого інституту буде підтримка діяльності першого;
   3) особа може заснувати інститут приватного прибуткового сектору, метою якого буде використання прибутку для підтримки одного чи декількох видів неприбуткової діяльності. При цьому таку діяльність будуть здійснювати інститути добровільного неприбуткового сектору, до заснування яких цей підприємець не буде мати ніякого відношення;
   4) особа може заснувати інститут приватного прибуткового сектору, зазначивши, що певний відсоток прибутку буде передано для підтримки неприбуткової діяльності. При цьому таку діяльність будуть здійснювати інститути добровільного неприбуткового сектору, до заснування яких цей підприємець не буде мати ніякого відношення.
   Автори вважають, що раціональний підприємець надасть перевагу третьому та четвертому варіантам, а не першому та другому. Адже використовуючи свої здібності у приватному прибутковому, а не у добровільному неприбутковому секторі, він зможе залучити більше фінансових ресурсів. Соціально-орієнтований підприємець, який обрав реалізацію свого таланту у прибутковій сфері, скоріше за все обере четвертий, а не третій варіант поведінки.
   Чому ж деякі неприбуткові підприємці вирішують заснувати новий інститут добровільного неприбуткового сектору, а не новий інститут приватного прибуткового сектору? Д. Кордес, С. Стеурл та Е. Твомблі відповідають на це питання так: як правило, при створенні інституту добровільного неприбуткового сектору сам підприємець повинен надати менше ресурсів — бо його однодумці, скоріше за все, нададуть кошти також. Крім того, вже з моменту заснування організація буде мати "позитивний" імідж — традиційно вважається, що якість послуг, які надають неприбуткові організації, є вищою, тому і довіра до них є більшою [2, с 126-147].
   Висновки з даного дослідження. Підприємницька теорія виникла у 1970-х роках для пояснення можливих причин існування інститутів добровільного неприбуткового сектору у ринковій економіці. У статті розглянуто основні положення теорії, які були запропоновані її засновниками — Е. Джеймс, Д. Льюісом, Д. Янгом. До числа переваг теорії підприємництва відносяться підвищена увага, яку прибічники теорії приділяють мотивації як засновників, так і працівників інститутів добровільного неприбуткового сектору, та концентрація не на вивченні попиту на товари, що постачаються інститутами добровільного неприбуткового сектору, а на постачанні цих товарів. Найістотнішим недоліком теорії підприємництва є практично повна відсутність уваги до аналізу впливу публічного сектору та до аналізу взаємодії між інститутами публічного та добровільного неприбуткового секторів.
   Перспективи подальших розвідок у даному напрямку вбачаються у доцільності подальшого, більш детального розгляду цієї теорії, зокрема — у розгляді двох основних напрямків, у яких розвивається підприємницька теорія, — "економічного" та "психологічного".

Література

1. Young D. Executive Leadership in Nonprofit Organizations // The nonprofit sector: a research handbook / edited by W. W. Powell. — New Haven: Yale University Press, 1989. — P. 167-179.
2. Cordes J. J., Steuerle C. E., Twombly E. Dimensions of Nonprofit Entrepreneurship: An Exploratory Essay // Public policy and the economics of entrepreneurship / edited by D. Holtz-Eakin and H. S. Rosen. — Cambridge, Mass.: MIT Press, 2004. — P. 115-151.
3. Thake S., Zadek S. Practical people, noble causes: how to support community — based social entrepreneurs. — London: New Economics Foundation, 1997. — 61 p.
4. James Е. Whither the third sector? today and tomorrow // Voluntas. — 1997. — Vol. 8. — Issue 1. — P. 1-Ю.
5. Knapp M., Robertson E., Thomason C. Public Money, Voluntary Action: Whose Welfare? // The study of the nonprofit enterprise: theories and approaches / edited by H. K. Anheier and A. Ben-Ner. — New York: Kluwer Academic / Plenum Publishers, 2003. — P. 183-218.
6. Lewis D. The management of non-governmental development organizations: an introduction. — New York: Routledge, 2001. — 242 p.
7. Schiff J. Expansion, Entry and Exit: the Long and Short Run of it. Working paper 111, Program on Nonprofit organizations. Yale University, 1986 // Цит. за: Cordes J. J., Steuerle C. E., Twombly E. Dimensions of Nonprofit Entrepreneurship: An Exploratory Essay II Public policy and the economics of entrepreneurship / edited by D. Holtz-Eakin and H. S. Rosen. — Cambridge, Mass.: MIT Press, 2004. — P. 115-151.
8. Shiff J., Weisbrod B. Competition between for-profit and non-profit organizations in commercial markets // The Nonprofit Sector in the Mixed Economy, editors Ben-Ner A., Gui. B. — Michigan: University of Michigan Press, 1993 // Цит. за: Cordes J. J., Steuerle C. E., Twombly E. Dimensions of Nonprofit Entrepreneurship: An Exploratory Essay II Public policy and the economics of entrepreneurship / edited by D. Holtz-Eakin and H. S. Rosen. — Cambridge, Mass.: MIT Press, 2004. — P. 115-151.
9. Locke E. A., Baum J. R. Entrepreneurial Motivation // The psychology of entrepreneurship I J. Robert Baum, Michael Frese, Robert A. Baron. — Mahwah, NJ: L. Erlbaum Associates, 2007. — P. 93-112.
10. Gassier R. S. The economics of nonprofit enterprise: a study in applied economic theory. — London: University Press of America/Eurospan, 1986. — 132 p.

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com