www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Право в системі соціальних норм
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Право в системі соціальних норм

І. В. Борщевський

кандидат юридичних наук, доцент,
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова,
кафедра загальноправових дисциплін та міжнародного права

ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

   Стаття присвячена проблемам визначення норм права в системі соціальних норм. Автором дається власне бачення структурних елементів системи соціальних норм, їх взаємозв'язку, значення для правозастосування. Ключові слова: соціальні норми, право, система, структура, праворозуміння.
   Найважливішим засобом організації суспільних відносин є соціальні норми: норми права, норми моралі, норми колективних утворень, норми традицій, звичаїв та ритуалів. Цілісна, динамічна система соціальних норм є необхідною умовою стабільного життя суспільства, засобом суспільного управління, організації і функціонування держави, забезпечення узгодженої взаємодії людей, дотримання прав людини. В науковій літературі немає єдності щодо визначення системи соціальних норм, однак загальновизнаним є те, що норми права в системі соціальних норм, незалежно від її будови, є основними.
   До вивчення проблеми визначення місця права в системі соціальних норм зверталися такі науковці, як С. С. Алексеев [1, 2], М. І. Бару [3], І. М. Бачіашвілі [4-6], Є. В. Бурлай [7], А. Б. Венгеров [8, 9], В. О. Котюк [10], П. С Недбайло [11], В. С Нерсесянц [12], П. М. Рабинович [13, 14], О. Ф. Скакун [15, 16], О. В, Зайчук, Н. М. Оніщенко [17, 18] та ін.
   Проблеми співвідношення права і моралі турбують людство зі стародавніх часів. Однак й на сьогодні питання визначення місця права в системі соціальних норм, співвідношення і взаємодія норм права з нормами моралі, звичаїв, традицій, технічними нормами тощо є практично значущими і потребують подальших досліджень.
   Будь-яка соціальна норма — це правило поведінки загального характеру, яке врегульовує різноманітні сфери суспільних відносин, має визначений зміст і забезпечується різними засобами соціального впливу. Кожен з видів соціальних норм має тільки їм притаманну специфіку, вони різні за своєю будовою, формами впливу, засобами забезпечення, сферами застосування, водночас взаємодіють між собою і складають визначену нормативну систему в суспільстві.
   Правова норма є одним із різновидів соціальних норм, з якими її споріднює спільність їх призначення — всі вони слугують врегулюванню суспільних відносин — встановлюють, визначають межі, рамки можливої, дозволеної, обов'язкової поведінки суб'єктів суспільних відносин.
   Водночас норма права — це особлива соціальна норма, яка має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від інших соціальних норм і норм природного права:
   - вона встановлюється або санкціонується державою або її органами;
   - має формально визначений характер, чітку письмову фіксацію в тексті правового документа (джерела права) за законами формальної логіки і граматики;
   - має імперативний характер, тобто є загальнообов'язковим велінням, вираженим у вигляді державно-владного припису;
   - має чітко виражений зміст, який формується у вигляді юридичних прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин;
   - адресована колу неперсоніфікованих суб'єктів;
   - характеризується неоднократністю дії, якщо щодо іншого немає застережень в самій нормі, не вичерпує свою обов'язковість визначеною кількістю застосування, її чинність припиняється відповідно до спеціальної процедури;
   - є основним елементом системи права. Ця ознака характеризує властивість норми права бути у визначеному зв'язку, у визначеному співвідношенні з іншими нормами, з правовим інститутом, підгалуззю, галуззю права. Дає можливість систематизації права за ієрархією для правильного застосування правових норм;
   - реалізація правової норми гарантується державою, в необхідних випадках забезпечується засобами державного примусу. Порушення мене свободи дозволеної і необхідної поведінки тягне за собою застосування з боку компетентних органів держави заходів юридичної відповідальності до правопорушників;
   - має чітко визначену структуру.
   Відзначені істотні характеристики норми права значною мірою співпадають з ознаками права в цілому, які виділяються в юридичній літературі [13, с 63; 8, с. 86-88; 2, с. 31-36]. Цей збіг не випадковий, якщо під правом в цілому розуміється система норм, що встановлюються і санкціонуються державою. Згідно з нормативним підходом до розуміння права, право — це система норм, виражених в законах, інших джерелах, що визнаються державою і є загальнообов'язковим, нормативно-державним критерієм правомірно-дозволенної (а також забороненої і приписаної) поведінки.
   В реальному житті право далеко не завжди відповідає, а часто й прямо суперечить нормам моралі. Існують не тільки аморальні норми звичаєвого права, а й аморальні закони. Однак необхідно чітко розуміти, що моральні переконання різняться в різних суспільствах, а також в межах різних соціальних груп в одному суспільстві. Досить згадати такі негативні прояви викривлення понять моралі в законодавстві революційного і радянського періоду (врахування класових інтересів, революційної доцільності тощо), що необхідно визнати взагалі запереченням права.
   Реалізація суб'єктивних прав суб'єктів правовідносин відбувається за умови дотримання і використання, дотримання і виконання правових норм. Однак те, що розуміється під реалізацією права, не можна зводити тільки до цих умов. Значну роль тут відіграє утвердження в суспільстві високих принципів цивілізації і культури, втілення в життя концепції правової держави (правова держава — це держава реальних прав людини) [13, с 24], виключення із суспільного життя сваволі і беззаконня. І в цьому норми права і норми моралі найтісніше пов'язані між собою, доповнюють одна одну, хоча між ними можуть бути й істотні розбіжності. Однак в цілому норми моралі підкріплюють норми права і навпаки, порушення правових норм тягне за собою, як правило, і моральний осуд дій порушника. Можна сказати, що всі найважливіші відносини в суспільстві нормуються як правом, так і мораллю. Про це свідчить зміст багатьох законодавчих актів, зокрема й зміст статей Конституції України, норм КК України, ЦК України, КУпАП та ін.
   Але збіг предмета регулювання в жодному разі не свідчить про те, що між нормами права та іншими соціальними нормами немає відмінності за змістом. Одні й ті самі суспільні відносини мають різні сторони, виступають в різних зв'язках. Через це вони потребують регулювання різними соціальними нормами і різну мету. Норми права регулюють суспільні відносин в тій частині, в якій вони вимагають державного впливу і закріплення шляхом наділення їх учасників формальними правами і обов'язками. Норми ж моральності врегульовують ці самі відносини в тій частині, в якій вони усвідомлюються їх учасниками як відносини справедливі або несправедливі [11, с 23-24].
   На відміну від правового регулятора норми моралі мають менш формалізований характер. Це стосується і самого правила поведінки, і санкцій. Вони забезпечуються не державним примусом, а суспільною думкою, оцінками з боку оточуючих тощо.
   Існують відмінності як в правах, так і обов'язках морального характеру і нормативно-правового регулювання.
   Я. М. Магазинер вважав, що "відмінність права від моралі полягає в тому, що обов'язок, що покладається правом, є обов'язок перед визначеними особами, які можуть вимагати його виконання, а обов'язок, який покладається мораллю, є обов'язок перед невизначеною чисельністю осіб, які складають наше суспільство або середовище (клас, партія, професія). Наприклад, обов'язок не обманювати є моральним обов'язком перед невизначеною масою людей; тут немає особливого управомоченого, який може вимагати виконання цього обов'язку. Обов'язок лее відшкодувати за шкоду, завдану корисливим обманом, є юридичним обов'язком перед обманутим, який може вимагати цієї винагороди" [19, с 21] (курсив — Я. М. Магазинера). Ці міркування автора є актуальними і сьогодні.
   Так, взаємний обов'язок доглядати, утримувати батьками своїх дітей, дітьми — своїх немічних батьків, бабусями, дідусями — своїх онуків, онуками — своїх бабусь і дідусів тощо є моральним обов'язком членів будь-якого суспільства. Водночас це є й обов'язками, що покладаються державою на цих осіб (ст. 150 СК — обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, гл. 15 СК — обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання, ст. 172 СК — обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків, ст. 265 СК — обов'язок баби, діда утримувати внуків, ст. 264 СК — обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю). Виконання зазначених обов'язків може забезпечуватися державним примусом, а також покаранням — як за сімейним законодавством, так і за адміністративним та кримінальним.
   Щодо юридичного обов'язку Я. М. Магазинер зазначав, що "вони часто збігаються з моральними, наприклад, корисливий обман є порушенням морального і юридичного обов'язку. Але цей збіг не завжди може бути: те, що є обов'язковим відповідно до права, може бути необов'язковим за правилами моралі, і навпаки" [19, с 21].
   Наприклад, виконуючи моральне зобов'язання перед пам'яттю померлої бабусі, онуки зберігають на її прохання старенький комод, хоча заповітом вони на це не уповноважені.
   Інший приклад. Дідусь зробив заповіт з умовою, зобов'язавши онуків зберегти нагороду Третього Рейху медаль "За хоробрість і за заслуги для східних народів", якою він був нагороджений в роки війни як вояка Вермахту. З одного боку, спадкоємці зобов'язані виконати заповіт, з іншого, вони можуть вважати це аморальним. Крім цього, така умова може бути визнана нікчемною, оскільки може підпадати під норму ч. 2 ст. 1242 ЦК, тобто суперечити моральним засадам суспільства. Якби дідусь залишив таку нагороду як колекціонер-нумізмат, то питання про моральність такої умови не постало б.
   Відмінність між нормами права і моралі полягає не тільки в різних їх формальних характеристиках, наприклад, в більшій формальній визначеності права порівняно з мораллю. Різниться також і сам зміст норм, їх логічна будова. Для правових норм характерними є заборони і дозволи ("заборонено" — "можна"). Норми моралі свій регулятивний вплив виражають оціночними поняттями типу "добро" — "зло", "справедливо" — "несправедливо", "сором", "совість" тощо.
   Важливу роль має відігравати моральна відповідальність. Осуд порушника через суспільну думку (наприклад, догана, попередження) — це дієвий регулятивний засіб, який на сьогодні, на жаль, не має широкого поширення, зокрема через зниження рівня культури в суспільстві, в тому числі й правової.
   Норми моралі регламентують широке коло відносин, але не можуть замінити право в сфері суспільного виробництва, де вимагається чітка регламентація, однозначні рішення, які виключають різні тлумачення. На сьогодні в правотворчій діяльності при побудові нормативно-правових актів досить часто моральні критерії беруться за основу неконкретизовано, що породжує в практичній діяльності (судовій, нотаріальній тощо) багато проблем. Окрім названого прикладу про визнання умови, визначеної у заповіті, нікчемною через те, що вона суперечить моральним засадам суспільства (ч. 2 ст. 1242 ЦК), можна назвати такі норми ЦК щодо дотримання моральних засад суспільства при здійсненні цивільних прав (ч. 4 ст. 13), самозахисті цивільних прав (ч. 1 ст. 19), при укладенні правочину (ч. 1 ст. 203 ЦК), а також щодо принципів добросовісності та розумності засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3), здійснення цивільних прав (ч. 5 ст. 12) та інші норми цивільного та сімейного законодавства.
   Підсумовуючи викладене щодо співвідношення норм права і норм моралі, слід навести слова С. С. Алексеева: "Право і мораль — два своєрідних, самостійних інститути соціального регулювання, вони взаємодіють, але взаємодіють саме як особливі, суверенні явища, колене з яких при опосередкуванні суспільних відносин виконує свої особливі функції і має свою особливу цінність" [20, с 136].
   Самостійний вид соціальних норм складають правила звичаїв. Головним чином це природні норми, традиції, духовні постулати, етикет, громадська думка тощо. В стародавні часи саме звичаї врегульовували спадкові, сімейно-шлюбні відносини, безпеку людей та військові конфлікти, територіальні спори. Однак тільки із записом звичаїв в різноманітні збірки-кодекси вони отримали правову характеристику, на них стали посилатися при вирішенні спорів, їх стали забезпечувати церковні і королівські суди. Саме суди надали звичаям правовий характер, перетворювали звичаї в одну із форм права — правовий звичай. На думку Я. М. Магазинера, найвирішальніше і первинне джерело права, яке виділилося із звичаю, є судовий акт як відповідь на спори [19, с 28]. В зв'язку з такою якістю — правовою — звичай справді підпадає під визначення права і виражається у формі нормативно-правового акта, судового прецеденту тощо. Ці форми вираження права дають можливість знати і відчувати дію права як правового звичаю зокрема, і як соціального інституту взагалі.
   Досить поширеними в суспільстві є норми юридичних осіб (корпоративні норми). їх специфіка полягає в тому, що на відміну від правових норм, вони не мають загальнообов'язкового характеру, оскільки виражають волю тільки тих осіб, які об'єдналися в певну організацію. Сфера їх дії обмежена колом членів організації і метою її діяльності. Юридична особа сама забезпечує їх застосування, спираючись на рішення більшості її членів. Форми впливу (санкції) визначаються статутом, положенням, договором в загальних рисах (не персоніфіковано) і відомі наперед. Деяким із норм організацій, утворених колективами, держава надає юридичну обов'язковість (наприклад, нормам профспілкових і кооперативних організацій).
   На певних етапах історії людства істотну роль відігравало релігійне (канонічне) право. До церковної юрисдикції належала значна частина шлюбно-сімейних, майнових і кримінальних правовідносин. З відокремленням церкви від держави сфера дії канонічного права стає все меншою. Релігійні норми відображені в статутах, священних книгах, інших релігійних документах. Слід зауважити, що С. С. Алексеев не виділяє церковні норми, а відносить їх до корпоративних [21, с 52].
   До сьогодні поширеним джерелом права в арабських країнах залишаються мусульманські релігійні погляди і переконання. Норми шаріату складають мусульманське право.
   Важливими і своєрідними в рамках системи соціальних норм є технічні норми — правила найбільш: доцільного і раціонального поводження людей з предметами природи, знаряддям праці, різноманітними технічними засобами. Вони містяться в різних інструкціях, паспортах, правилах з експлуатації певних предметів. Найбільш: важливі для суспільства технічні норми утілюються в правову форму. Закріплення технічних правил в правових нормах надає їм юридичного значення.
   В науковій літературі тривалий час точаться дискусії щодо правової природи технічних норм. Одні науковці обстоюють тезу про несоціальний характер технічних норм [11, с 41; 22, с. 476-477; 23, с. 7; 24, с. 84-90; 25, с. 123], інші — про те, що технічні норми є частиною соціальних. Як аргумент вказується на те, що предмет регулювання такими нормами не сугубо соціальний, а суб'єктний склад пов'язаний не тільки з людьми, а й з зовнішнім світом, природою, технікою. Аргументи видаються недостатньо обґрунтованими. Наприклад, норми права, що врегульовують купівлю-продаж, дарування тощо об'єктів нерухомості, транспортних засобів також стосуються зовнішнього світу, мають певні технічні характеристики, однак предметом їх регулювання є суспільні відносини. Ми дотримуємося точки зору, що технічні норми є частиною соціальних норм.
   Підсумовуючи, слід зазначити, що соціальні норми складають нормативну систему суспільства і, незважаючи на відмінності у змісті і способі функціонування, є міцно пов'язаними її елементами. Співвідношення норм права та інших соціальних норм — одна з головних проблем дієвості права. Якщо при конструюванні правової норми, яка моделює те або інше правило поведінки, не враховуватиметься певний стереотип поведінки, то вона може втратити будь-яке значення та реальність її застосування.
   Важливим в процесі дослідження правових норм є проблеми визначення юридико-технічних способів законодавчого закріплення логічної структури норм права, зокрема таких її елементів, як гіпотеза, диспозиція, санкція.

Література

1. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права: Нормы права и правоотношения. Курс лекций: Учебное пособие. Вып. 2 / Алексеев С. С; Ред.: Петрищева Г. И. — Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1964. — 226 с.
2. Алексеев С. С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 2 / Алексеев С. С. — М.: Юрид. лит., 1982. — 360 с.
3. Бару М. И. Применение правовых норм после иных социальных норм // Межвузовская научная конференция на тему: Социалистическая законность, толкование и применение советских законов. Тезисы докладов. — Киев: Изд-во Киев, ун-та, 1961. — С. 21—24.
4. Бачиашвили И. М. Особенности права как вида социальных норм // Советское государство и право. — № 8. — С. 136—139.
5. Бачиашвили И. М. Нормы в системе социального регулирования // Тезисы докладов на теоретической конференции аспирантов Института государства и права и юридического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова. — М.: Изд-во ИГиП АН СССР, 1981. — С. 16-17.
6. Бачиашвили И. М. О понятии социальной нормы / Право и правотворчество: вопросы теории / Редкол.: Боботов С. В., Казимирчук В. П. (отв. ред.), Лукашев Е. А., Халфи-на Р. О. — М.: Изд-во ИГиП АН СССР, 1982. — С. 64-69.
7. Бурлай Е. В. Социальная природа и взаимосвязь социалистических правовых норм и правовых отношений. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Бурлай Е. В. — Киев, 1984. — 197 с.
8. Венгеров А. Б. Теория государства и права. Теория права. — М.: Юрист, 1996. — Ч. 2. Т. I. — 166 с.
9. Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. — 3-е изд. — М.: Юриспруденция, 2000. — 528 с.
10. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вен-турі, 1996. — 208 с.
11. Недбайло П. Е. Советские социалистические правовые нормы / Недбайло П. Е.; Отв. ред.: Сокуренко В. Г. — Львов: Изд-во Львов, ун-та, 1959. — 169 с.
12. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник / Нерсесянц В. С. — М.: Норма, Инфра-М, 1999. — 552 с.
13. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. — К., 1994.
14. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2001. — 174 с.
15. Скакун О. Ф., Подберезский Н. К. Теория права и государства: Учебник. — X., 1997. — 500 с.
16. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — X.: Консум, 2005. — 656 с.
17. Зайчук О. В., Заєць А. П., Журавськии В. С, Копиленко О. Л., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / О. В. Зайчук (відп. ред.). — К.: Юрінком Гятер, 2006. — 685 с.
18. Зайчук О. В., Заєць А. П., Журавськии В. С, Копиленко О. Л., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О. В. Зайчук (ред.), Н. М. Оніщенко (ред.). — 2-ге вид., переробл. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 688 с.
19. Магазинер Я. М. Избранные труды по общей теории права / Отв. ред. докт. юрид. наук, проф. А. К. Кравцов. — СПб.: Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2006. — 352 с.
20. Алексеев С. С. Теория права. — М.: БЕК, 1996. — 311 с.
21. Алексеев С. С. Государство и право. — М.: Юрид. лит. — 192 с.
22. Лебедев М. П. Государственные решения в системе управления социалистическим обществом / Лебедев М. П. — М.: Юрид. лит., 1974. — 296 с.
23. Шебанов А. Ф. Нормы советского социалистического права. Лекция. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1956. — 45 с.
24. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. / Под ред. М. Н. Марченко. — М.: Зерцало, 1998. — Т. 2: Теория права. — 640 с.
25. Малько А. В. Теория государства и права в вопросах и ответах. — М.: Юрист, 2001. — 272 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com