www.VuzLib.com

Головна arrow Криміналістика, кримінологія, кримінальне право arrow Насильство у сім’ї як передумова здійснення злочинів жінками
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Насильство у сім’ї як передумова здійснення злочинів жінками

Т. В. Родіонова

здобувач
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова,
кафедра кримінального права, кримінального процесу та криміналістики

НАСИЛЬСТВО У СІМ'Ї ЯК ПЕРЕДУМОВА ЗДІЙСНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ЖІНКАМИ

   Розглянуто питання впливу психофізіологічних особливостей жінки на її суспільно-правову поведінку. Аналізуються існуючі проблеми співвідносності соціальної і кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочини.
   Ключові слова: насильницькі злочини, кримінальна відповідальність, жіноча злочинність, криміналізація сім'ї, побутова злочинність.
   Загальна декларація прав людини, ст. З чинної Конституції України визнають людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. В умовах високого динамізму соціальних перетворень, економічної нестабільності, кризових явищ сьогодні, як ніколи, гуманне ставлення до людини має бути пріоритетним. Тому головним завданням на сучасному етапі побудови правової України є захист прав та інтересів людини, особистої недоторканості й повної безпеки. Такий підхід до особи як найвищої соціальної цінності потребує постійного вдосконалення законодавства та практики його застосування, а також — проведення досліджень різних аспектів цієї проблеми.
   Практика свідчить, що сьогодні порушення прав і свобод громадян у всіх сферах є явищем досить розповсюдженим. До того ж політичні й економічні процеси, що відбуваються в Україні зараз, не сприяють належному забезпеченню прав людини.
   Однією з основних тенденцій сучасної злочинності у світі є високий рівень насильницьких злочинів, в тому числі найбільш: небезпечного їх різновиду — тяжких злочинів проти особи. Серед насильницьких посягань найбільше вбивств, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтувань, хуліганства [3, 287].
   Насилля набуло широкого розповсюдження у різних сферах життєдіяльності людини і стало однією з найактуальніших проблем сучасності. З коленим роком підвищується агресивність насильницьких злочинів, підвищується тяжкість їх наслідків. Спостерігається активна криміналізація суспільної свідомості, при цьому носіями кримінальних традицій і стереотипів стають наші діти [1, 206]. Соціальна ціна насилля непорівнянна.
   Серед правопорушень цього напрямку найбільш: небезпечними є насильницькі злочини, зокрема зростаючі темпи розповсюдження насильства у сім'ї виносять цю проблему з розряду приватної (родинної) на державний рівень.
   Поняття сім'ї закріплено у Сімейному кодексі України (ст. 3), прийнятому 10 січня 2002 року: "Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших повалених причин не проживають спільно" [8].
   Особливу стурбованість викликають масштаби насильства, що застосовується у коленій четвертій родині [5,15]. Таким чином відбувається криміналізація сім'ї, формується певний спосіб життя, при якому насилля стає нормою поведінки, передаючись від одного покоління до іншого.
   На шляху до сучасного становища в цивілізованому світі сім'ї зазнавали чисельних змін. При цьому видозмінювалось і насилля одного члена сім'ї над іншим, зберігаючи особливості, притаманні різним релігійним системам, національним, культурним і іншим традиціям, законам і моральним засадам. Однак в сучасному суспільстві насилля кваліфікують як порушення основних прав і свобод людини, закріплених національним і міжнародним законодавством, оскільки насилля в будь-яких його проявах не сумісно з принципами функціонування демократичного суспільства і правової держави.
   Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це пояснюється, з одного боку, небажанням постраждалих звертатися до правоохоронних органів (деякі не довіряють правоохоронним органам, інші бояться позбавитися матеріальної підтримки з боку винних і т. п.), а також нездатністю багатьох з них (із-за матеріальної залежності) звернутися до правоохоронних органів. З іншого боку, латентність насильства пояснюється небажанням або нездатністю правоохоронних органів забезпечити реальний захист постраждалих. Ще є випадки приховування заяв та повідомлень про факти насильства в сім'ї самими правоохоронними органами.
   В широкому розумінні під насильством в сім'ї слід розуміти будь-які навмисні дії одного члена родини щодо іншого, якщо ці дії обмежують права і свободи останнього як громадянина і людини.
   На індивідуальному рівні насилля визначається як вплив на поведінку особи, безпосередньо обмежуючи можливість вибору нею бажаного варіанту поведінки, шляхом заподіяння страждань фізичного і психічного характеру [2,103].
   В українському законодавстві поняття сімейного насилля повністю не врегульовано. Єдине формалізоване визначення поняття насильства в сім'ї дано в Законі України "Про попередження насильства в сім'ї", прийнятому у 2002 р., за яким насильство в сім'ї це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю...
   Безперечно, будь-яке насильство над особистістю, що завдало значної шкоди здоров'ю, а тим більш, що спричинило смерть, — тяжкий злочин. Ця проблема має як теоретичне, так і практичне значення. Згідно з чинним законодавством, причини й умови, які сприяють вчиненню злочину, враховуються лише на рівні характеристики особи винної, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. Пленум Верховного Суду України 1 квітня 1994 р. в постанові "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" наголосив: під час всебічного з'ясування події злочину, його наслідків необхідно забезпечувати серед інших належну увагу даним про взаємовідносини між винною особою та потерпілим, їх поведінку, що передувала подіям злочину [6].
   Обставини вчинення жінкою злочинів насильницького спрямування (вбивства), причини й умови, які сприяли цьому, спосіб, знаряддя вчинення, мотиви, цілі злочину, а також взаємини винного та потерпілого, — досить часто зумовлюють певні особливості, специфічні характеристики вчинення жінкою посягань на особу. Конкретна життєва ситуація, обставини вчинення злочину мають особливе значення для визначення ступеня небезпеки злочинного вчинку.
   Соціальні чинники в основному зумовили виникнення важких особистих і родинних обставин, що сприяли створенню конфліктних, кризових ситуацій в міжособистісних стосунках жінок з оточуючими. Не позбавлені підстав твердження про вияв у них залишкових явищ фактичної статевої нерівності в побуті, що загострює стосунки в родині, неузгодження службових і родинних ролей, нової системи міжстатевих стосунків в суспільстві, викликаної процесом швидкого залучення жінок у суспільне виробництво, труднощів, неминучих при перебудові соціального інституту родини, відсутності взаємної поваги до позиції, думки партнера по шлюбу [7, 97]. Серед основних мотивів, зазвичай, називалися такі: ревнощі, помста, бажання позбавитися дитини, чоловіка, співмешканця, корисливі мотиви.
   Убачається тут певний зв'язок злочинності цього виду з пияцтвом у побуті, що призводить натомість не лише до їх швидкої деградації, але й до виявів жорстокості, що в свою чергу породжує байдужість до свого і чужого життя (90% жінок, які були засуджені за ч. 1 ст. 115 КК, вчинили вбивство у стані алкогольного сп'яніння). Міжособистісні конфлікти в побуті дуже часто спричинялися продовжуваними ситуаціями, коли взаємини між винною і потерпілим періодично загострювалися. Злочинні посягання жінок у родинно-побутовій сфері спрямовані переважно на найближче оточення. Так, за даними В. О. Меркулової, яка досліджувала це питання у 2003 році, потерпілими від злочинних посягань жінок у 60 % випадків є чоловік або співмешканець; у 18,5 % — знайомі, сусіди; у 7 % випадків — батьки, діти; у 6,5 % — інші особи. У даному випадку певну криміногенну роль відіграє несприятлива обстановка, провокуюча, протиправна поведінка потерпілого, насильство й образи щодо жінки. Однак на тлі зростання побутової злочинності на одне вбивство чоловіка дружиною припадає сім убивств дружин чоловіками [4,60].
   Психофізіологічні особливості, які властиві жінці, відбиваються на засобах і способах вчинення злочинів, зокрема насильницьких. Жінкам притаманний таємний спосіб злочинної діяльності, а для чоловіків характерний відкритий спосіб вчинення насильницьких злочинів. Так, потерпілий, грубо ображав винну, принижував її честь і гідність, застосовував щодо останньої насильство і т. ін. Коли він засинав, жінка, відчуваючи особливу образу, ненависть, вчиняє злочин, використовуючи побутові приналежності, предмети загального господарського вжитку та випадкові предмети.
   Мета застосування насилля виникає раптово у певну мить, а прийняття та реалізація рішення щодо вчинення злочину буває несподіваним навіть для жінки, хоч би й відтворювали та відповідали її особистісній позиції. Під час судового розгляду 22,5 % засуджених заявили, що переслідували визначену мету убити потерпілого і прагнули до цього, 28,5 % не мали бажання убити, але допускали подібний результат, тільки 6,5 % заздалегідь обмірковували деталі убивства і готувались до цього [4, 63].
   Однією з особливостей реалізацій емоційної сфери жінок як суб'єкта вбивства є той факт, що їхні спонукання часто поєднані з емоціями невдоволення, неспокою, іншими почуттями, що виявляються зовні і посідають особливо важливе місце в родинно-побутовій злочинності. Жінки, які вбили свого чоловіка, відчували до потерпілих презирство, ненависть та антипатію. Убивці чоловіків майже в три рази частіше, ніж убивці дружин, виявляли негативне ставлення до потерпілих. Необхідно враховувати також чинник особистісних особливостей винної, наявність і ступінь відхилень морально-вольової сфери особистості, що зумовлюють і породжують готовність вчинити злочин.
   Основою мотиву побутової злочинності є потреби, що знаходять своє вираження у вживанні спиртних напоїв, наркотичних речовин, утвердженні свого лідерства в родині в будь-який формі. Жадання влади над оточуючими, психологічне і фізичне насильство над членами сім'ї визначаються як основні деформовані потреби особистості, здатної до вчинення насильницьких злочинів. Висока активність і збудливість жінок у поєднанні з імпульсивністю визначають специфіку їхньої агресивної протиправної поведінки.
   Наведені цифри вказують на те, що сімейне насилля набуло в Україні такого широкого розповсюдження, що стало загрозою безпеки не тільки в родині, але і в суспільстві, тому, на наш погляд, назріла необхідність в поглибленому дослідженні і всебічному вивченні цього явища. Разом з тим зазначене поєднано з певними труднощами, оскільки визначення "сімейного насилля" знаходиться на стику моральності і права — в залежності від ступеню їх порушення, а тому є соціально-правовим.
   Але, на жаль, сучасна українська сім'я функціонує в суспільно-політичних умовах, які характеризуються досить різкою зміною соціально-економічних відносин у суспільстві. З переходом до ринкової економіки змінилося співвідношення джерел забезпечення життя та виховання дітей. Кризові явища негативно впливають не тільки на спроможність сім'ї дати раду дітям, але й великою мірою на криміногенну ситуацію в країні. Під їх впливом знижується виховний потенціал сім'ї, зростає рівень злочинності, в тому числі і дитячої.

Література

1. Галинский Я. И. Насилие: природа или история?/ На перепутьях истории и культуры. Труды СПб. Филиала института социологии РАН. — СПб., 1995. — С. 206.
2. Жалинский А. Э. Насильственная преступность и уголовная политика // Сов. гос-во и право. — 1991. — № 3. — С. 103.
3. Криминология XX век. — СПб., 2000. — С. 287.
4. Меркулова В. О. Жінка як суб'єкт кримінальної відповідальності: Монографія. — Вид. 2-е. — Одеса, 2003. — С 60-63.
5. Про становище сімей в Україні: Доповідь/ Держ. ком. Укр. у справах сім'ї та молоді. — К: Студцентр, 1999. — С 15.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини". У кн.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах. — Київ, 1995.
7. Предупреждение семейно-бытовых правонарушений. — М., 1989. — С. 113.
8. Сімейний Кодекс України від 10. 01. 2002 р. (із змінами та доповненнями)// Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21-22. — Ст. 135.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com