www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Соціальне призначення державної влади в контексті еволюції сучасної державності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Соціальне призначення державної влади в контексті еволюції сучасної державності

P. М. Мінченко

кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

СОЦІАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

   У статті досліджується проблема вивчення закономірностей державної влади, зокрема її сутності та соціального призначення.
   Ключові слова: державність, державна влада, соціальна сутність державної влади, соціальне призначення державної влади.
   Демократична трансформація українського суспільства, відмова від радянської ідеології державотворення і юридичного нормотворення привели за роки незалежності України не тільки до розвитку нової державності, а й зумовили проблеми, які, по-перше, не були властиві колишньому СРСР і, по-друге, вимагають свого кардинального переосмислення, а отже, обумовили зростання ролі вітчизняної юридичної науки. Вирішення сучасних актуальних проблем, зокрема державотворення і правотворення, в Україні має обов'язково спиратися на власний методологічний фундамент, удосконалення якого має постійно бути в центрі уваги вітчизняної юридичної науки.
   Однією з актуальних методологічних проблем, що потребує вирішення вітчизняною юридичною наукою і тим самим сприяння передусім більш глибшому дослідженню сучасних національних процесів державотворення і юридичного нормотворення в Україні з метою їх удосконалення, є проблема вивчення закономірностей державної влади, зокрема її сутності та соціального призначення.
   Соціальне призначення державної влади — постійна та багато в чому дискусійна проблема філософської та юридичної наукової літератури [1]. Насамперед питання про соціальне призначення державної влади заслуговує на увагу тому, що без такого аналізу неможливо дати більш або менш об'єктивну оцінку не тільки існування, а й організації та функціонування державної влади на всьому її багатовіковому шляху. Адже якщо б державна влада була б тільки "паразитом на тілі людства", навряд чи людство терпіло б її так довго та навряд чи з'явилися б такі поняття, як "патріотизм", "символи держави", "захист від ворогів", "внутрішня мобілізація народу", спрямовані на збереження держави в критичні моменти її історії (приклад тому — мобілізація патріотичних зусиль народних мас щодо захисту держави навіть в умовах ненависного тоталітарного сталінського режиму під час фашистської агресії), тощо.
   Адже абсолютно очевидно, що держава та її державно-владні інституції нерідко вживають заходів, які відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх верств населення, наприклад організація будівництва доріг, тобто налагодження шляхів сполучення, боротьба із стихійними лихами, охорона природи, забезпечення безперебійного зв'язку, підтримка громадського порядку, боротьба із злочинністю, підтримка науки, культури, мистецтва, охорони здоров'я тощо.
   Даючи характеристику державній владі та її функціям, не молена стверджувати, що вона має таке саме соціальне призначення, як і 200-300 років тому. Соціальна складова в процесі розвитку держави постійно зростає, особливо в епоху науково-технічної революції. Цей факт визнавав навіть непримиренний щодо буржуазної держави ЦК КПРС.
   Водночас варто відмітити такий парадоксальний факт: у сучасних умовах, коли провідною тенденцією в правознавстві, політології та інших суспільних науках стає прагнення до конкретності, чіткості, змістовності висновків та рекомендацій, продовжує існувати абсолютно ірраціональна, беззмістовна, позбавлена наукового змісту конструкція, що бачить соціальне призначення державної влади як її кінцеву мету. Необхідно усвідомлювати, що немає та не може бути ні в держави, ані в державної влади кінцевої мети, оскільки немає кінцевої точки існування суспільства, його розвитку. Може, і має бути головна мета, яка характеризує історичну місію держави, її основне призначення, яке робить її незамінним та безумовно необхідним соціальним інститутом, але кінцевої мети немає та бути не може.
   Таким чином, погоджуючись з тим, що соціальне призначення є іманентною ознакою держави, державної влади та її функцій, вважаємо, що соціальне призначення державної влади полягає в її різноманітній, широкій діяльності, спрямованій не на вирішення вузько класових завдань, а завдань, які випливають з необхідності нормального, безконфліктного існування та прогресивного розвитку суспільства. Адже сучасна держава — соціальний арбітр, орган вирішення загальних справ, організатор багатьох важливих заходів, без вжиття яких не може нормально функціонувати суспільство. У зв'язку з цим одне з перших місць належить закріпленню та захисту прав і свобод людини, екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров'ю нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню належного прожиткового мінімуму людей (мінімального рівня заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат), підтримці науки, культури, освіти, захисту материнства та дитинства [2, с 113].
   Таким чином, екстраполюючи на предмет нашого дослідження висновки та пропозиції, що зробив Ю. П. Лобода в контексті дослідження цінності держави як її соціальної сутності [3], можна дійти висновку, що соціальна сутність державної влади — це її специфічна іманентна властивість, яка полягає в здатності державної влади та її суб'єктів забезпечувати в процесі своєї організації, функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також за наявних конкретно-історичних обставин створювати умови для можливого задоволення потреб та інтересів окремих індивідів та їхніх спільнот (національних, соціально-економічних, демографічних, релігійних тощо).
   Також у сучасному державознавстві широке поширення отримав підхід, згідно з яким сутність держави убачається в забезпеченні безпеки соціуму, інтереси якого вона відображає. Так, цілком показовою, наприклад, є концепція датського дослідника Т. Хойрупа, який вбачає основне соціальне призначення держави в захисті відповідної соціальної системи. На його думку, першою умовою, яка дозволяє взагалі говорити про державу, є те, що ми маємо справу із суб'єктом, який здатний захищати себе, щоб залишатися визнаним членом світової державної системи. У цьому розумінні поняття держави теоретично є кінцевою крапкою в теорії державних відносин. Вчений підкріплює свою точку зору такою логічно послідовною теоретичною конструкцією: "Без боротьби за визнання або визвольних війн не може бути взаємного визнання суверенності або державної системи. Без суверенності немає держави. Таким чином, здатність захищати себе є першою теоретичною детермінантою концепції держави. Усі інші теоретичні детермінанти державної системи, а також її категорії, передбачають наявність можливості захисту і з теоретичної точки зору є похідними від неї" [4, с 17].
   На наш погляд, у сутності державної влади можуть бути виділені такі рівні, на яких проявляються її ціннісні властивості: 1) сутність державної влади першого порядку — функції державної влади як основні напрями та види її здійснення в процесі вирішення різноманітних питань державного значення та інших, щільно пов'язаних із ними питань, в яких відбиваються і конкретизуються сутність та соціальне призначення цього виду публічної влади; 2) механізм державної влади, який за допомогою специфічних способів, засобів, методів забезпечує реалізацію цих функцій та задоволення певних соціальних потреб (цьому рівню сутності державної влади властиві суперечності між інституціональною стороною держави (механізмом) та виконуваними нею соціальними функціями); 3) сутність державної влади третього порядку — політична організація суспільства, в якій відбувається самоусвідомлення державноорганізованим суспільством самого себе як цілого; виявляються та відображаються в соціальній свідомості найбільш: загальні, істотні відносини (котрі носять характер соціальних закономірностей і об'єднують суспільство в єдине ціле), з якими пов'язані виживання суспільства та його здатність до саморозвитку; визнається необхідність впровадження та захисту вказаних відносин у соціальній практиці; ця необхідність конкретизується та набуває розвинених форм за допомогою створення спеціальних інститутів державної влади.
   Слід зазначити, що в загальному понятті державної влади мають бути відображені як загальносоціальна, так і спеціальносоціальна складові соціальної сутності цього виду публічної влади. При цьому їх співвідношення має відображатися в таких положеннях: 1) будь-яка державна влада задовольняє насамперед загальносоціальні потреби та інтереси суспільства, формою реалізації інтересів якого вона виступає; 2) залежно від конкретних історичних умов державна влада неодмінно відображає інтереси держави, а також, так чи інакше, особливі інтереси певної (домінуючої) частини суспільства, проте лише остільки, оскільки вони хоч й відрізняються від загальних інтересів усього суспільства, але не суперечать їм; 3) будь-яка державна влада, як правило, забезпечує у своїй діяльності оптимальне — за даних конкретно-історичних умов — поєднання загально-соціальних інтересів та особливих інтересів окремих соціальних спільнот, груп чи осіб; критерієм такої оптимальності якраз і є збереження цілісності та загальної безпеки суспільства як єдиного соціального організму, котрий зберігає здатність до соціального прогресу — до самозбереження, самовідтворення, саморозвитку; 4) тенденцією розвитку державної влади є поступове усунення (або принаймні послаблення) нею в процесі своєї діяльності суперечностей між особливими інтересами та загальносоціальним інтересом.
   На підтвердження даних висновків наведемо висловлення відомого російського вченого-юриста М. М. Коркунова, який більш ніж століття тому писав: "Які б не ставили цілі перед державою, дійсно виконати вона може тільки завдання, які відповідають її внутрішній природі та організації. Щодо інших, не споріднених їй завдань держава не в змозі буде витримати конкуренцію інших суспільних союзів" [5, с 58].
   Наведене висловлення М. М. Коркунова не втратило значення і дотепер. Його варто мати на увазі при дослідженні проблем модернізації сучасної державності. Сам нее М. М. Коркунов, виходячи з власних уявлень про природу держави і державної влади, виводив підстави для з'ясування завдань державної діяльності з властивостей примусового владарювання як основної особливості держави. На його думку, завдання держави зумовлюють необхідність дії держави щодо їх вирішення як в інтересах особи, так і всього державного організму в цілому. Спонукання до даних дій лежать у самій сутності держави й у тих об'єктивних завданнях, які дійсно держава має вирішити.Спираючись на висновки, що зробив відомий вчений-конституціоналіст М. М. Коркунов, слід підтримати нашого сучасника В. О. Затонського, на думку якого категорії "соціальне призначення" та "функції держави" співвідносяться як головна мета, орієнтир, основний зміст існування держави та засоби, способи, механізм реалізації цього призначення, досягнення цілей розвитку суспільства [6, с 71-72]. У свою чергу, екстраполюючи запропонований В. О. Затонським підхід до нашого дослідження в контексті співвідношення соціального призначення державної влади та її функцій, природно, виявляється: державно-владні функції відображають відповідність цієї влади до свого соціального призначення. Соціальне призначення державної влади виступає як предмет відображення державних функцій, повноти, якості, ефективності їх реалізації.
   Тут є очевидним співвідношення того, що відображається, і того, хто відображає. Тому питання про те, яке з приведених понять є більш широким, а яке більш вузьким, у даному разі буде явно некоректним. Може йтися лише про адекватність чи неадекватність відображення. Категорії "державна влада" та "функції державної влади" є настільки широкими, наскільки є широким завдання щодо забезпечення відповідності державної влади своєму соціальному призначенню. Зокрема, поняття "функції державної влади" не може бути ширше за категорію "соціальне призначення державної влади". Вони в певному сенсі можуть вважатися адекватними, але в різних іпостасях. У них різні соціальні ролі і різне призначення. Соціальне призначення в цьому значенні — мета (предмет відображення), а функції державної влади — засіб (відображувач).
   Тут може бути відзначений і зворотний зв'язок. Точне, чітке, правильне, повністю відповідне дійсним потребам та інтересам суспільства визначення соціального призначення державної влади є своєрідним стимулом, каталізатором точного визначення переліку, "номенклатури". Соціальне призначення в цьому сенсі — мета (предмет відображення), а функції державної влади — засіб (відображувач).
   Тут може бути відзначений і зворотний зв'язок. Точне, чітке, правильне, повністю відповідне дійсним потребам та інтересам суспільства визначення соціального призначення державної влади є своєрідним стимулом, каталізатором точного визначення переліку, "номенклатури" її функцій та налагодження ефективної роботи щодо їх виконання.
   Таким чином, за якістю виконання функцій ми можемо судити про рівень, ступінь відповідності (або невідповідності) державної влади своєму соціальному призначенню, а через це — ефективності державності. Та, навпаки, точність визначення мети (соціального призначення) може певною мірою служити показником якісного рівня функціональних можливостей державної влади, закладеного в неї демократичного потенціалу розвитку. Адже, як свідчить світова практика державної організації й управління суспільством, лише реальне народовладдя, його правова організація можуть служити дієвим засобом забезпечення демократичного суспільного розвитку, застереження суспільства від свавілля і диктату небагатьох у вирішенні життєво необхідних загальносуспільних проблем.
   Але та сама практика (в першу чергу нашого недалекого минулого) засвідчує, що авторитарно-патерналістська, незалежна фактично від народу, державна влада може здійснювати "зверху" реформаторську діяльність, не потребуючи ані соціальної підтримки, ані правового обґрунтування адміністративних заходів. Головне, про що завжди дбали, — ідеологічне забезпечення виконання партійно-державних рішень, які фактично не підлягали громадському контролю. Спроба просто відмовитися від спадщини радянського тоталітаризму, яким підмінювалося "реальне народовладдя" в колишньому СРСР, призвела до анархії в процесі організації державної влади, коли увага була зосереджена головним чином на процесі поділу повноважень окремих органів держави, а не на їх відповідальності за здійснення своїх конкретних функцій та загальну функціональну спрямованість державної влади, метою якої має бути забезпечення гідних умов життя людей.
   Проблема технології реалізації державної влади була більше пов'язана із самого початку з процесом розроблення, ухвалення й впровадження "простих рішень згори", спрямованих на заміну централізованої економіки ринком, ніж з проблемою забезпечення реального народовладдя українського народу. Проте, виходячи з конституційного положення, відповідно до якого утвердження і забезпечення прав та свобод людини і громадянина є головним обов'язком держави, слід визнати народовладдя в Україні як політичний феномен, покликаний насамперед забезпечити задоволення законних інтересів коленого громадянина держави, життєдіяльність якого має відбуватися в демократично улаштованому суспільстві із соціально спрямованою ринковою економікою, однією з основ якої, як відомо, є купівельна і накопичувальна здатність суспільства.
   Таким чином, народовладдя на підставі пріоритету законних прав і свобод людини та громадянина перед інтересами та правами держави має стати реальним підґрунтям реалізації на практиці загальнонаціональної ідеї (у широкому й вузькому розумінні), зокрема національного інтересу досягнення громадянської злагоди, конструювання відповідних політичних інститутів демократичної, соціальної, правової держави, завдяки яким має відбуватися процес владарювання на основі й у формі права, тощо.
   Сьогодні дедалі більш успішно усвідомлюється ідея, що будь-яке державноорганізоване суспільство не може існувати, функціонувати й розвиватися без організації, зокрема, правової державної влади як багатоаспектного, багатомірного, але єдиного соціального явища, де домінування владної волі певних соціальних сил, навіть всупереч опору інших сил, — то лишень один із аспектів соціального управління. Примітна в цьому аспекті думка відомого дореволюційного російського правника В. М. Хвостова, яку він зазначав, характеризуючи державну владу: "Верховна влада держави в принципі така ж єдина, як і сама держава. Вона не є сукупністю окремих повноважень, між якими існують прогалини, але є складною: єдністю" [7, с 15].
   Саме тому успіх в досягненні дійсної національної незалежності України залежить, насамперед, від усвідомлення, по-перше, необхідності побудови прямих і зворотних зв'язків між державою і суспільством, тобто побудови дійсно цілісної системи державноорганізованого і керованого українського суспільства, і, по-друге, пріоритетної залежності національної держави від українського суспільства, а не навпаки. Інакше й далі в країні будуть спостерігатися процеси посилення, з одного боку, індиферентності українських громадян до справ Української держави, а з іншого — зливання державної влади і власності в руках владарюючої "еліти", більшість з якої нині в Україні є представниками традиційної для колишнього СРСР номенклатури, які тільки змінили партквитки на чекові книжки й у певному розумінні стали національною державною буржуазією.
   Саме з цим пов'язані процеси корупції, жорсткої боротьби у вищих політичних колах на ґрунті неправедної приватизації державної власності, що, у свою чергу, обумовлює подальші процеси централізації і концентрації політичної та економічної влади, тенденції бюрократичного розвитку апарату державного управління на основі пріоритету єдиноначальних структур здійснення державної влади як на рівні центру, так і на рівні регіональних структур. При цьому фактично продовжується ігнорування провідної ролі людини як найвищої соціальної цінності, системоутворюючого чинника сучасного державноорганізованого, а тим самим і громадянського суспільства в цілому, яке лише почало відроджуватися в незалежній Україні. Наслідок цього — відомий. Передусім йдеться про перетворення незалежної національної держави на самоцінний феномен.
   Тому сьогодні сенс і мета організації державної влади в Україні на правових засадах має полягати не просто в поділі різних гілок влади та забезпеченні їх функціонування механізмом "стримувань і противаг", впровадженні в діяльність держави принципів верховенства права і закону тощо, а насамперед щоб у центрі уваги всіх гілок державної влади і суспільства в цілому реально, а не декларативно, перебувала людина, її законні права, інтереси та свободи. Лише за умови оновлення вітчизняного державного апарату може стати реальністю ефективна реалізація ст. З Конституції України, відповідно до якої, зокрема, головним завданням держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
   І саме тому думається, що соціальне призначення державної влади полягає в її різноманітній, широкій діяльності, спрямованій на вирішення завдань, які випливають з необхідності нормального, безконфліктного існування та прогресивного розвитку суспільства та держави. Адже сучасна держава — соціальний арбітр, орган вирішення загальних справ, організатор багатьох важливих заходів, без вжиття яких не може нормально функціонувати суспільство. У зв'язку з цим одне з перших місць належить закріпленню та захисту прав і свобод людини, екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров'ю нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню належного прожиткового мінімуму людей, підтримці науки, культури, освіти, захисту материнства та дитинства тощо. Звідси соціальна сутність державної влади — це її специфічна іманентна властивість, яка полягає у здатності державної влади та її суб'єктів забезпечувати в процесі організації, функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також за наявних конкретно-історичних обставин створювати умови для можливого задоволення потреб та інтересів окремих індивідів та їхніх спільнот (національних, соціально-економічних, демографічних, релігійних тощо).

Література

1. Чехович Т. В. Сутність та юридична природа державної влади / Т. В. Чехович // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 3. — С. 18—21.
2. Радько Т. Н. Теория государства и права: учеб. для вузов / Т. Н. Радько. — М.: Академ. Проект, 2005. — 816 с. — ("Gaudeamus").
3. Лобода Ю. П. Цінність держави як її соціальна сутність (теоретико-методологічні аспекти дослідження): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12. 00. 01. — О., 2001. — 20 с
4. Хойруп Т. Модели жизни. Проблемы гносеологии, истории культур и теории государства / Т. Хойруп. — СПб., 1998. — С. 27.
5. Коркунов Н. М. Русское государственное право / Н. М. Коркунов. — СПб., 1898. — Т. 1.
6. Затонский, В. А. Эффективная государственность / В. А. Затонский; под ред. А. В. Маль-ко. — М.: Юристъ, 2006. — 286 с.
7. Хвостов В. М. Общая теория права / В. М. Хвостов. — СПб.: М.; Варшава; Вильно, 1914.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com