www.VuzLib.com

Головна arrow Екологічне право arrow Звичаєве право як джерело лісового законодавства в українських землях у XIV-XVII століттях
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Звичаєве право як джерело лісового законодавства в українських землях у XIV-XVII століттях

Б. В. Киндюк

доктор географічних наук, професор
Одеський державний екологічний університет, кафедра екологічного права

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО ЯК ДЖЕРЕЛО ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XIV-XVII СТОЛІТТЯХ

   В статті розглянуті питання трансформації норм звичаєвого права з охорони лісів в законодавство Великого князівства Литовського, Української козацької держави та Українських земель у складі Московської держави.
   Ключові слова: лісове законодавство, природоохоронні звичаї, лісові промисли.
   Актуальність дослідження пов'язана з необхідністю реформування нинішнього українського лісового законодавства. Основним завданням цієї галузі права є регулювання лісових відносин з метою забезпечення раціонального використання цього природного ресурсу. На превеликий жаль, на практиці виявилось, що положення закону мають декларативний характер і не виконуються на місцях. Доказом цього є багатомільйонний збиток, якого зазнала економіка України в результаті дії природної стихії в 1998, 2001, 2008 pp. При цьому, на думку провідних українських фахівців, подальше зменшення площі лісів здатне спричинити збільшення числа природних катастроф і зниження врожайності сільгоспкультур [1].
   В таких випадках найпоширенішими є два шляхи вирішення проблеми реформування законодавства.
   Перший — використати різні сценарії, випробувані іншими державами.
   Другий — звернутись до власної історії та створити схему вдосконалення лісового права з урахуванням національного досвіду.
   На жаль, керівники Держкомлісу України, причетні до законотворення, виходячи з фінансових міркувань, намагаються використати перший з варіантів. Такий шлях є мало перспективним і не дасть можливості змінити на краще лісове законодавство. Отже, необхідно звернутись до історії і вивчити правовий досвід регулювання відносин у лісовій галузі, накопичений нашими предками.
   Мета роботи — дослідження впливу правових звичаїв на законодавство з охорони лісів на українських землях в складі Великого Князівства Литовського, Козацької держави, Російської держави.
   Аналіз публікацій. Дослідження впливу норм звичаєвого права на лісове законодавство Великого Князівства Литовського, Української Козацької держави, Російської держави — тема, яка не часто розглядається в спеціальній літературі. В радянський період право цих держав не вивчалось з політичних міркувань. На дослідників, які цікавились першими двома державами, навішували ярлик "українські націоналісти", а на тих, хто намагався вивчати російське дореволюційне право — "буржуазні реакціонери."
   Такий підхід завдав істотної шкоди нашій науці.
   Бібліографічною рідкістю стали праці з цього напрямку видатних українських мислителів М. С. Групіевського, М. І. Костомарова, Ф. І. Леонтевича, М. І. Драгоманова, М. Ф. Владимирського-Буданова.
   В цілому наявну юридичну літературу молена поділити на два напрямки. Перший напрямок — це праці з різних аспектів екологічного права Ю. С. Шемпіученка, В. І. Андрейцева, А. П. Гетьмана, М. М. Бринчука, В. В. Костецького, М. І. Малишка, М. В. Шульги.
   Другий напрямок — дослідження з правової природи норм звичаєвого права, виконані Б. Бачуром, Ю. Г. Гопіком, М. В. Гримич, І. М. Грозовсь-ким, О. П. Івановською, П. П. Музиченком, Н. М. Пархоменко.
   Загалом наявні матеріали мають розрізнений характер і потребують серйозної систематизації.
   Викладення матеріалів дослідження. Період XIV-XVII ст. є найважливішим в історії розвитку і формування лісового права. Це пов'язано з тим, що українські землі в той час входили до складу декількох держав і у них функціонували різні системи права. Це Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Українська Козацька держава, Московська держава.
   Основою правових систем цих держав були норми, побудовані на використанні звичаїв і народних традицій.
   В загальній системі джерел права звичаї відіграють одну з найважливіших ролей. На думку О. Ф. Сакун, це пов'язано з глибокими історичними коренями звичаїв та їх незмінністю в часі [2]. Ці властивості добре простежуються в правових питаннях, що стосуються лісів і пов'язаних з ними промислів.
   Внаслідок татаро-монгольської навали відбувся поділ українських земель. Основна частина потрапила до сфери політичного впливу Великого Князівства Литовського, а потім Речі Посполитої. Друга частина зберегла свою самостійність і стала центром формування Запорозької Січі, а згодом — Української козацької держави. Третя частина українських земель увійшла до складу Московської держави, а потім — Російської імперії.
   Звичаї справили серйозний вплив на формування норм права цих держав, пов'язаних з охороною лісів. Отже, необхідно проаналізувати їхній вплив окремо на колену із законодавчих систем трьох держав.
   І. Велике князівство Литовське
   Входження українських земель до складу цієї держави не було процесом добровільним. Наші предки змушені були зробити важкий вибір між татарською неволею і самозбереженням в межах королівства.
   Правителі Литви не тішилися ілюзією щодо вірнопідданських почуттів українців. Проте, бажаючи зберегти єдину державу, вони встановили як основний принцип правило — старовину не руйнуємо, а нового не вводимо [3]. За давнім звичаєм між великим князем і областями укладались угоди, чи як їх тоді називали — ряди. Далі верховна влада надавала місцевій так звані "привілеї", які були фактичним правом на користування нормами звичаєвого права. З свого боку, великий князь обіцяв українцям захист їхніх земель від татар. Висловлюючись сучасною мовою, це була федеральна держава і в ній установлювались взаємні обов'язки центральної та місцевої влади. Основним нормативним документом були Статути Великого князівства Литовського, прийняті в 1529, 1566, 1588 роках.
   Із давніх звичаїв, пов'язаних з лісами, до системи законодавства князівства ввійшов комплекс норм, які молена поділити по трьох напрямках.
   Перший: право вільного користування всіма лісами за виключенням монастирських і інших землевласників. При цьому треба мати на увазі, що приватна власність на ліс у той час не сформувалась і ці дві категорії лісів займали порівняно невеликі площі. В праці М. В. Гримич наводяться документи, які підтверджують, що і в XVI ст. мешканці "Київщини" вільно користувались лісами, сіножатями та іншими угіддями [4].
   Закон зберігав давній звичай вільного проходу до своїх вуликів, бортів і озер, розташованих на чужій землі.
   В 1434 р. українські землі — Галичина, Львівська, Перемишльська землі увійшли до складу Польського королівства. На засіданні сейму в 1554 р. король підтвердив давній звичай — право населення на вільне користування лісами. При цьому висувалась одна умова: не завдавати шкоди лісам і не розчищати їх під ріллю.
   Другий напрямок — це охорона бортників від "свавілля" місцевих землевласників. Крім цього, встановлювались штрафи за знищення бортних дерев, як за наявності в них бджіл, так і без них, а також за крадіжку бджіл.
   Третій напрямок — з часів Київської Русі — України існував звичай вважати бобрів і інших цінних хутрових звірів князівською і боярською власністю. Виходячи з цього, законом запроваджувались досить значні штрафи за руйнування їхніх кубел, а також за вбивство або крадіжку бобра.
   Звичаї відіграли дуже важливу роль при встановленні межземельних володінь. Доказом цього є наведений у праці Ю. Г. Гошка випадок узаконення давньоруських звичаїв правителями Польщі [5]. Так, король Сигізмунд І в 1519 році видав указ, яким дозволялось за відсутності мене земель установлювати межові знаки на підставі старих звичаїв.
   II. Запорізька Січ та Українська козацька держава
   Ліси відіграли важливу роль в економічному і оборонному житті козацтва. При аналізі цього впливу треба мати на увазі дві обставини:
   1) незважаючи на те, що законодавство Запорізької Січі й Української козацької держави відрізнялось одне від одного, в їхній основі лежало козацьке звичаєве право та давні традиції;
   2) тодішня площа лісів обох цих держав значно перевищувала нинішню. Так, якщо за даними С. А. Генсирука на початку XVII ст. лісистість перпіого регіону складала майже 60% всієї площі, другого 10%, то на сьогоднішній день площа лісів складає в Полтавській області — 8%, в Запорізькій — 3,9%, в Дніпропетровській — 3% [1]. У розглядуваний період густі ліси займали долини річок Орелі, Самари, Вовчої і захищали запорожців від набігів татар. Отже, за даними І. М. Грозовського, козаки дбайливо ставились до лісів [6].
   В Запорозькій Січі існував чіткий порядок користування цим природним ресурсом, оснований на давніх звичаях і правилах. На території Січі заборонялось вирубати плодові дерева. Усними правилами дозволялось використовувати в господарських цілях лише сухі дерева, а ліс вирубувати без надмірності, його рекомендувалось зберігати для нащадків.
   Іншим звичаєм, що регламентував використання лісів, було одержання дозволу на вирубку від Коша або кошового отамана. При цьому вирубка мала здійснюватися тільки у присутності місцевої старшини на певній площі, а дерева відразу мали вивозитися з лісу.
   Звичаї справили сильний вплив на використання лісових промислів. Так, на підставі давніх традицій запорожці вимагали дозволу Коша на полювання в своїх лісах. Наприклад, у червні 1762 року козачий полковник Корній Шустовал подав рапорт копіовому отаману Григорію Федоровичу про затримку декількох мисливців — мешканців сусідніх слобод, які без дозволу Коша полювали на лисиць [6].
   Традиції козацтва щодо використання норм звичаєвого права були настільки сильними, що після возз'єднання з Росією в 1654 р. за спеціальною царською грамотою запорожцям дозволялось вершити суд за своїми давніми правилами і звичаями.
   III. Українські землі в складі Російської держави
   Процес входження українських земель під російську юриспруденцію триває протягом кількох сторіч. Так, досить великий регіон Чернігово-Сіверщина ввійшов до складу Московської Русі ще на початку XVII ст. Другий етап почався в результаті визвольних війн з Польщею під керівництвом Богдана Хмельницького, коли лівобережна частина України стала частиною Російської держави. Правова система Московського царства базувалась на Соборному Уложенії 1649 року або як його називають Уло-женії царя Олексія Михайловича. Поява цього нормативного документа пов'язана з рішенням російського уряду щодо заміни старих звичаїв, які домінували тоді в державі, на звід конкретних законів.
   З "Руської Правди" в Соборне Уложеніє увійшли статті, які захищали бортництво і бджільництво. Так, нормативним документом установлювались штрафи за псування бортного дерева. Якщо воно було з бджолами — З карбованці, а без бджіл — 1,5 карбованця. Окремі статті передбачали відповідальність за крадіжку вуликів — 3 карбованці, а також додаткове фізичне покарання шляхом биття батогом.
   З праць М. С. Грушевського відомо, що в Україні існував давній звичай, який полягав у праві князя заповідувати окремі ліси [7], інакше кажучи, оголошувати в них заборону на полювання. В Московській державі правителі зберегли за собою таке право, і в Соборному Уложенії є низка статей, які охороняють заповідні, а також засічні ліси. Так, в них дозволялось тримати бджіл, але заборонялось робити просіки, рубати дерева для будівництва і заготовляти дрова. У випадку знищення такого лісу закон вимагав від Помісного Приказу стягувати штраф у сумі 10 карбованців за прокладання дороги в лісі, а за стежку — 5 карбованців. Крім того, винних осіб піддавали фізичному покаранню у вигляді биття батогом, яке відбувалось у найближчому місці публічно в торговий день. За повторне порушення законодавства, пов'язаного з лісом, передбачалась смертна кара. Застосовування такої жорстокої міри покарання за незаконне користування лісом також пов'язано зі звичаєм, який дійшов із давніх часів. Так, Р. Б. Бобров відзначає, що за давнім звичаєм київський князь Олег убив сина полководця Свенільда, зустрівши його на полюванні у недозволених місцях [8].
   Висновки
   1. Відзначена важлива роль звичаїв, які відображали давні правила охорони лісів, бортів, дерев з бджолиними гніздами, у формуванні правових норм Великого князівства Литовського.
   2. Система права Запорізької Січі та українського козацтва, повністю побудована на давніх звичаях, мала досить впорядкований і продуманий характер в частині охорони лісів.
   3. На українських землях, що увійшли до складу Московського царства, діяли правові норми цієї держави, які ввібрали в себе більшу частину звичаїв давньої Русі — України щодо охорони бортей, заповідних лісів та особливо цінних звірів.
   Задачею подальших досліджень є більш поглиблене вивчення лісового законодавства на українських землях у Великому князівстві Литовському, Речі Посполитої та в Українській козацькій державі.

Література

1. Генсирук С. А. Ліси України. — Львів: Наук, товариство ім. Т. Г. Шевченка, 2002. — 469 с.
2. Скакун О. Ф. Теория государства и права. — Харьков: "Эспада", 2007. — 840
3. Музиченко П. П. Звичай як джерело права в українських землях у XIV-XVI століттях // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 1998. — №1. — С. 10-16.
4. Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців XIX — початку XX ст. — К.: "Арістей", 2006. — 560 с
5. Гошко Ю. Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV-XIX ст. — Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1999. — 336 с.
6. Грозовський І. М. Право Нової Січі (1734-1775 рр): Навчальний посібник. — Харьків: Вид-во ун-ту внутрішніх справ, 2000. — 108 с
7. Грушевський М. С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст. — К.: Наук, думка, 1991. — 560 с
8. Бобров Р. В. Об управлении лесами Отечества (исторический обзор). — М.: ВНИИЦ Лесресурс Госкомлеса СССР, 1990. — 52 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com