www.VuzLib.com

Головна arrow Цивільне право, цивільний процес arrow Деякі аспекти гарантій прав кредиторів при реорганізації юридичної особи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Деякі аспекти гарантій прав кредиторів при реорганізації юридичної особи

Ю. В. Муравська

студентка магістратури
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова,
економіко-правовий факультет

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ГАРАНТІЙ ПРАВ КРЕДИТОРІВ ПРИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

   У статті досліджені деякі проблемні аспекти гарантій прав кредиторів при реорганізації юридичної особи з точки зору їх доцільності та виправданості, а саме: питання встановлення строку пред'явлення заяв кредиторів до юридичних осіб, що реорганізуються; надання кредиторам права вимагати дострокового припинення чи виконання зобов'язань такими юридичними особами; виправданості наділення кредиторів правом вимагати відшкодування збитків юридичною особою, що реорганізується.
   Ключові слова: гарантії прав кредиторів, юридична особа, реорганізація, зобов'язання, відшкодування збитків.
   Процеси розвитку економічного обігу із неминучістю спричиняють появу в праві нових юридичних конструкцій, покликаних забезпечити задоволення певних потреб суспільства на відповідному економічному етапі його розвитку. Так, поява самого інституту юридичної особи була обумовлена перш за все "ускладненням соціальної організації суспільства, розвитком економічних відносин і суспільної свідомості" [11, с 74]. У XX сторіччі значення інституту юридичної особи збільшується внаслідок процесів розвитку інфраструктури та інтернаціоналізації підприємницької діяльності, розширення державного втручання в економіку, появи нових інформаційних технологій [6, с 106]. З появою такого колективного суб'єкту права, як юридична особа, постало питання і про порядок припинення її діяльності. Порядок цей постійно вдосконалювався. Поступово виникає необхідність встановлення нової форми припинення юридичної особи, котра дозволила б забезпечити правонаступництво її прав та обов'язків [11, с 75].
   Довгий час реорганізація розглядалась саме в якості засобу припинення юридичної особи, котрий відрізняється від ліквідації наявністю правонас-тупництва [5, с 86; 8, с. 435; 16, с. 40]. Такий підхід був передбачений нормами ст. 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. [3]. В законодавстві були відсутні легальні визначення як реорганізації, так і окремих її форм. Не отримали належного правового регулювання і питання захисту прав кредиторів при реорганізації юридичної особи. За період планової та монополізованої державної форми господарювання економіки, жорсткої спеціалізації діяльності суб'єктів господарювання не було наявності гострої необхідності в нормативному регулюванні реорганізації. Лібералізація економічної діяльності, обумовлена переходом до економіки ринкового типу, можливість участі у сфері господарювання. Це привело до збільшення суб'єктного складу як національних, так і іноземних інвесторів, розвитку конкурентоспроможності на ринку, активізації різноманітних форм реорганізації і, як наслідок, необхідності встановлення гарантій захисту прав учасників всіх форм реорганізації.
   Захист прав кредиторів є одним з ключових напрямків правового регулювання реорганізації юридичної особи. Адже процеси реорганізації несуть для кредиторів, як суб'єктів реорганізаційних правовідносин, відповідні ризики невиконання зобов'язань юридичними особами — боржниками, що реорганізуються. При злитті двох юридичних осіб з різним фінансовим становищем об'єднана юридична особа матиме нижчий рівень платоспроможності, аніж юридична особа, котра до початку злиття володіла значною кількістю активів, що погіршує положення кредиторів останньої. Аналогічну ситуацію спостерігаємо і при приєднанні. При поділі юридичної особи можливе (навмисне чи випадкове) нерівномірне розподілення активів та зобов'язань між юридичними особами, що створюються після закінчення процесу реорганізації. Інтереси кредиторів юридичної особи, зобов'язання якої в результаті виявляться недостатньо забезпеченими відповідними активами, мають ризик бути незадоволеними. Аналогічна проблема виникає і при виділенні.
   Відповідні гарантії захисту прав кредиторів встановлені Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. (далі — ЦК) [1], Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. [2], Законом України "Про акціонерні товариства", який вступить в силу з 29.04.2009 р. (далі — Закон) [4] та рядом інших нормативно-правових актів.Монографічним дослідженням, котре присвячене питанню захисту прав кредиторів при реорганізації юридичної особи, є робота російської вченої О. І. Агапової [12]. Проте предметом дослідження є відповідні норми законодавства Російської Федерації стосовно захисту прав кредиторів. Зазначене питання розглядається вітчизняними та російськими вченими здебільшого в рамках дослідження питань порядку реорганізації в цілому, окремих її форм чи ознак (Є. П. Дівер, В. В. Долинська, А. П. Єфименко, Д. В. Жданов, С. В. Мартипікін, О. P. Кібенко, А. В. Коровайко, В. М. Кравчук, Ю. А. Тарасенко, Б. Б. Черепахін, Н. В. Щербакова). Самі ж питання реорганізації розглядаються, як правило, в сукупності з іншими положеннями про юридичних осіб (роботи С. Н. Братуся, А. В. Бенедиктова, В. П. Грибанова, О. С. Іоффе, М. І. Кулагіна, Д. І. Мейєра, В. С. Мартем'янова, В. П. Мозоліна, Л. І. Петражицького, Б. І. Пугінсько-го, В. А. Рахмиловича, Н. С. Суворова, М. В. Телюкіної, І. Н. Трепіцина, Ю. К. Толстого, Є. Б. Хохлова, А. Ф. Шерпіеневича та інших).
   Разом із тим в законодавстві та серед вчених, що займаються цим питанням, простежується різність підходів щодо окремих аспектів гарантій захисту прав кредиторів під час реорганізації юридичних осіб. Зокрема, різняться в нормативно-правових актах та поглядах вчених підходи щодо питань встановлення строку пред'явлення заяв кредиторів до юридичних осіб, що реорганізуються; надання кредиторам права вимагати дострокового припинення чи виконання зобов'язань такими юридичними особами; виправданості наділення кредиторів правом вимагати відшкодування збитків юридичною особою, що реорганізується.
   Метою даної роботи є розгляд окремих проблемних аспектів гарантій захисту прав кредиторів, що перебувають в зобов'язальних правовідносинах з юридичними особами під час проведення їх реорганізації та визначення пі ляхів їх вирішення.
   ЦК передбачає наступні гарантії захисту прав та законних інтересів кредиторів під час реорганізації юридичної особи:
   1. Зобов'язання комісії з припинення юридичної особи помістити в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи, про порядок та строк заяви кредиторами вимог до неї. Цей строк не може складати менш ніж 2 місяці з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія з припинення юридичної особи приймає усі можливі заходи щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи [1, ч. 4 ст. 105];
   2. Право кредитора юридичної особи, що припиняється, вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язання кредитора, за яким була заявлена така вимога [1, ч. 1 ст. 107];
   3. Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і виявити правонаступника стосовно конкретних зобов'язань юридичної особи, котра припинилася, неможливо, юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, котра припинилася [1, ч. 5 ст. 107].
   Необхідність існування вищезазначених гарантій захисту прав кредиторів при реорганізації юридичної особи визнають О. Агапова, В. Долинська, А. Єфименко, А. Коровайко, Ю. А. Тарасенко, Є. Дівер та інші вчені. Проте стосовно доцільності окремих аспектів цих гарантій погляди вчених різняться.Так, А. Єфименко, О. Кібенко зазначають, що "надання кредиторам права вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язань ставить під сумнів практичний сенс здійснення реорганізації" [15, с 79], "жодна юридична особа не в змозі спрогнозувати, скільки саме кредиторів звернеться до неї з вимогою про дострокове припинення чи виконання зобов'язань [14, с 56]. Зрештою, "норма про дострокове припинення або виконання зобов'язань перед кредиторами може просто блокувати проведення більшості реорганізацій" [9, с 383]. Викликає дискусію серед вчених і питання необхідності наділення кредиторів правом вимагати відшкодування збитків юридичною особою, що реорганізується [4, ч. 2 ст. 82]. Відшкодування збитків як вид гарантій передбачено в Законі РФ "Про акціонерні товариства" [18, ч. 6 ст. 15]. Вчені по-різному ставляться до нормативного закріплення зазначеного положення. Так, А. Коровайко пропонує виключити можливість стягування збитків у разі дострокового припинення зобов'язання за ініціативою самого кредитора, якщо відсутнє правопоруїпення з боку реорганізованого боржника [10, с 42]. Такої ж позиції дотримується і Д. Жданов [7, с. 274]. З ними не погоджуються Є. Дівер та Ю. Тарасенко. Є. Дівер вважає, що така гарантія повністю відображає економічну ситуацію, що склалася в РФ: "В результаті реорганізації нерідко створюються юридичні особи, які заздалегідь не можуть виконати зобов'язання перед кредиторами юридичної особи, яка реорганизується" [13, с 60]. Ю. Тарасенко вважає слушним встановлення зазначеної гарантії, оскільки "убытки здесь — это неполученный интерес кредитора" [17]. Однак в той нее час зауважує, що "задача законодательства и практики его применения в том, чтобы обеспечить разумный баланс интересов участников акционерных правоотношений. В отличие от ситуации одностороннего отказа от исполнения договора, защита прав в судебном порядке предполагает обязанность кредитора доказать факт нарушения его прав" [17].
   Існує декілька точок зору і стосовно питання строку заяви кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що реорганізується. На думку О. Кібенко, двомісячний строк для заяв кредиторів призведе до невиправданого затягування процесу реорганізації [9, с 385]. Д. Жданов, навпаки, вважає зазначений строк достатнім для пред'явлення вимог кредиторів [7, с 276]. Колена з наведених точок зору заслуговує на увагу і має право на існування. Ми ж вважаємо необхідним навести власну точку зору стосовно окремих аспектів коленої із вищезазначених гарантій.
   1. Значення права кредиторів на інформацію важко переоцінити: воно залишається одним з найважливіших у числі немайнових прав, оскільки дозволяє попередити негативні наслідки процесу реорганізації для коленого з кредиторів окремо. Той, хто є попередженим, той є озброєним. Але в даному випадку, на наш погляд, визначальну роль грає час. Відповідно до ч. 4 ст. 105 ЦК строк заяви кредиторами вимог до юридичної особи, яка знаходиться в процесі реорганізації, не повинен становити менше ніж два місяці від дня публікації відомостей про припинення діяльності юридичної особи. В Законі запропоновано суттєво коротший строк — 20 днів з моменту отримання повідомлення (ч. 2 ст. 82). Очевидно, що після вступу зазначеного Закону в силу з 29.04.2009 будемо мати певну колізію правових норм. Керуючись правилом загальної та спеціальної норм, можемо дійти висновку, що застосовуватися повинна норма Закону, але тільки щодо відносин, учасником яких є акціонерні товариства. До правовідносин, учасником яких є інші види господарських товариств, вочевидь, буде застосовуватись норма ЦК. Така ситуація ставить учасників реорганізаційних правовідносин в нерівне правове становище. Вочевидь, законодавець, встановлюючи в Законі 20-денний строк пред'явлення вимог кредиторів, керувався намірами прискорення і без того довготривалого процесу реорганізації юридичних осіб. Але, на наш погляд, такий строк є невиправдано коротким з наступної причини. Для того щоб пред'явити певні вимоги до юридичної особи, що реорганізується, кредитору важливо знати не лише про сам факт реорганізації юридичної особи, але й принаймні орієнтуватися в її фінансовому становищі. Оскільки ні норма ЦК, ні норма Закону не передбачають зобов'язання публікувати відомості про економічне  становище таких юридичних осіб, кредитор повинен витратити певний час на отримання необхідної для нього інформації, що може вплинути на прийняття ним того чи іншого рішення. За наявності у кредитора тільки 20 днів він, вочевидь, поквапиться з вимогою про забезпечення виконання зобов'язань пі ляхом укладення договорів застави чи поруки, дострокового припинення або виконання цих зобов'язань та відшкодування збитків. Така ситуація може поставити в досить скрутне становище юридичну особу, що реорганізується, та призвести до того, що в неї не вистачить активів для задоволення інтересів всіх кредиторів. Юридична особа буде вимушена проголосити себе банкрутом, не встигши реорганізуватися. З іншого боку, як слушно зазначає О. Кібенко, двомісячний строк, встановлений ЦК, уявляється невиправдано довгим, оскільки може призводити до невиправданого затягування реорганізаційного процесу і, як наслідок, втрати певного економічного ефекту, що мали на меті його учасники. На наш погляд, в цьому випадку слушно скористатися досвідом Російської Федерації. У абз. 2 ч. З ст. 60 Гражданского кодекса, ч. 6 ст. 15 Закона "Об акционерных обществах", ч. 5 ст. 51 Закона "Об обществах с ограниченной ответственностью" встановлено 30-денний строк пред'явлення заяви щодо дострокового задоволення вимог кредиторів з дати направлення їм повідомлення про прийняте рішення (або з дати публікації відповідної інформації) [18].
   Отже, норми ЦК та Закону слід узгодити між собою та закріпити 30-денний строк пред'явлення відповідних вимог кредиторів до юридичних осіб, що реорганізуються, з забезпеченням доступу кредиторів до документації, що стосується реорганізації (договір про злиття чи приєднання, передавальний акт чи розподільчий баланс, рішення загальних зборів учасників (акціонерів) про порядок та умови реорганізації тощо). При цьому необхідним та виправданим вважаємо задоволення вимог кредиторів тільки у випадку, якщо у судовому порядку, керуючись основними принципами зобов'язального права (добросовісності, розумності та справедливості), буде доведено, що реорганізація юридичної особи ставить під реальну загрозу виконання її певного зобов'язання перед кредитором. Дане положення слід аргументувати в контексті аналізу другого пункту гарантій кредиторів.
   2. Згідно з ч. 1 ст. 604 ЦК зобов'язання припиняються за домовленістю сторін. За загальним правилом, встановленим ст. ст. 525 та 598 ЦК, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стосовно зобов'язань, які виникають із договору, у ч. 1 ст. 651 ЦК зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором чи законом. У ст. 615 ЦК йдеться про право односторонньої відмови від зобов'язання у випадку його порушення однією із сторін як про міру оперативного впливу. Така одностороння відмова від зобов'язання допускається, якщо це встановлено договором або законом. Норми, закріплені у ст. 615 ЦК, мають загальний характер в інституті зобов'язального права, а правило ч. З ст. 651 ЦК є спеціальною нормою, що поширюється лише на договірні зобов'язання. Із змісту останнього випливає, що у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або ж частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно з ч. 1 ст. 107 ЦК кредитор юридичної особи, що припиняється, має право вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язання, за яким була заявлена така вимога. Зазначена норма не суперечить загальному принципу неприпустимості односторонньої відмови від зобов'язання та односторонньої зміни його умов, а є винятком з цього правила, що відповідно до ст. ст. 525 та 598 ЦК може встановлюватись договором або законом. Але спробуємо проаналізувати дану норму з точки зору співвідношення інтересів кредиторів та юридичних осіб, що реорганізуються. Найчастіше рішення про реорганізацію приймається з метою зміцнення економічної позиції юридичної особи та поліпшення її фінансового становища. Застосування на практиці норми ч. 1 ст. 107 ЦК в тому вигляді, в котрому вона існує, всіма кредиторами юридичної особи, що реорганізується, може поставити її в досить скрутне фінансове становище та зробити непривабливою з економічної точки зору. В той нее час сам процес реорганізації може нести небезпеку неповернення кредиторам боргів. Задля збалансування зазначених інтересів пропонуємо внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 107 ЦК та встановити, що кредитор юридичної особи, що реорганізується, може в судовому порядку вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язання, якщо буде доведено, що реорганізація товариства ставить під реальну загрозу виконання даного зобов'язання перед кредитором. Аналогічному коректуванню, на наш погляд, підлягає також продубльоване положення ЦК в Законі. Згідно з ч. 2 ст. 82 Закону кредитор, вимоги якого до акціонерного товариства, діяльність якого припиняється в наслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення або з якого здійснюється виділ, не забезпечені договорами застави чи поруки, протягом 20 днів після надіслання йому повідомлення про припинення товариства може звернутися з письмовою вимогою про здійснення на вибір товариства однієї з таких дій: забезпечення виконання зобов'язань пі ляхом укладення договорів застави чи поруки, дострокового припинення або виконання зобов'язань перед кредитором та відшкодування збитків, якщо інше не передбачено правочином між товариством та кредитором. Злиття, приєднання, поділ, виділ або перетворення не можуть бути завершені до задоволення вимог, заявлених кредиторами [4]. Окрім вже зазначеного недоліку даної норми, занепокоєння викликає також введення положення щодо наділення кредиторів правом вимагати відшкодування збитків. Як відомо, наявність збитків є однією з умов настання цивільно-правової відповідальності. Вони представляють собою грошову оцінку шкоди, що є родовим поняттям негативних наслідків правопорушення. Отже, відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності за скоєне порушення деліктних та (чи) договірних зобов'язань. Сам факт реорганізації юридичної особи не може розглядатися як правопорушення і відповідно слугувати підставою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності. Отже, вважаємо слушним виключення даного положення з ч. 2 ст. 82 Закону та коректування її аналогічно з ч. 1 ст. 107 ЦК: можливість припинення або дострокового виконання зобов'язання у разі доведення в судовому порядку того, що реорганізація юридичної особи ставить під реальну загрозу виконання даного зобов'язання перед кредитором. У випадку доведення відсутності такої загрози або відмови кредитора від дострокового припинення чи виконання зобов'язання до правонаступника (ів) переходять права та обов'язки юридичної особи, що реорганізувалася. При цьому мова йде не про переведення боргу, на що згідно зі ст. 520 ЦК повинна бути надана згода кредитора, а саме про правонаступництво як обов'язкову ознаку реорганізації. Адже реорганізація поєднує в собі дві одночасні дії — припинення старих боржників та перехід зобов'язань до нових разом з їх створенням. Існування старих та нових боржників не перетинаються у часі, інакше довелось би припустити, що одне й те саме майно одночасно може належати декільком юридичним особам (старому та новому боржникам). Старий боржник також не може укладати з кредитором договір про переведення боргу на ще не існуючу юридичну особу.
   3. Вищевикладені гарантії забезпечення захисту кредиторів під час реорганізації юридичних осіб підсилюються також новою для цивільного законодавства України нормою, котра встановлена у ч. 5 ст. 107 ЦК. Відповідно до неї ризики, пов'язані з невизначеністю правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, солідарно розподіляються між усіма її правонаступниками. Як вже зазначалося, сам факт реорганізації юридичної особи не є правопорушенням. В цьому контексті "солідарна відповідальність" не є санкцією за скоєне правопорушення, а виступає як спосіб захисту прав кредиторів. Якщо розподільчий баланс не дає можливості виявити правонаступників юридичної особи, що реорганізувалася, створені юридичні особи несуть солідарну відповідальність по зобов'язанням реорганізованої юридичної особи перед її кредиторами.
   З усього вищевикладеного можна зробити такі висновки:
   1. Вважаємо, що необхідно узгодити між собою ч. 4 ст. 105 ЦК та ч. 2 ст. 82 Закону "Про акціонерні товариства". Встановити 30-денний строк пред'явлення відповідних вимог кредиторів до юридичних осіб, що реорганізуються, з забезпеченням доступу кредиторів до документації, що стосується реорганізації (договір про злиття чи приєднання, передавальний акт чи розподільчий баланс, рішення загальних зборів учасників (акціонерів) про порядок та умови реорганізації тощо).
   2. На наш погляд, встановлення тих чи інших гарантій захисту кредиторів має безпосередньо залежати від того, наскільки реальною є загроза порушення його прав та законних інтересів реорганізацією юридичної особи. Юридична особа, що реорганізується, повинна бути захищена від невиправданого та недоцільного задоволення вимог кредиторів, що безпосередньо відобразиться на її господарській діяльності, котра, на відміну від ліквідації, не припиняється. Для збалансування зазначених інтересів пропонуємо внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 107 ЦК та ч. 2 ст. 82 Закону "Про акціонерні товариства". Встановити, що кредитор юридичної особи, що реорганізується, може в судовому порядку вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язання, якщо буде доведено, що реорганізація товариства ставить під реальну загрозу виконання даного зобов'язання перед кредитором.
   3. Обґрунтовується, що сам факт реорганізації юридичної особи не може розглядатися як правопорушення і відповідно слугувати підставою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності. Отже, вважаємо слушним виключення положення про право кредиторів на відшкодування збитків після отримання ними повідомлення про припинення юридичної особи зч. 2 ст. 82 Закону "Про акціонерні товариства".
   4. Вважаємо, що перехід до правонаступника (ів) юридичної особи, що реорганізувалася, її обов'язків щодо задоволення вимог кредиторів є не переведенням боргу, а складовою частиною правонаступництва як обов'язкової ознаки реорганізації. Отже, на відміну від інституту переведення боргу, норми інституту правонаступництва не вимагають отримання згоди кредитора не перехід зазначеного обов'язку.
   Сприйняття зазначених положень дозволить виважено підходити до питань встановлення строку пред'явлення вимог кредиторів до юридичних осіб, що реорганізуються, дострокового припинення або виконання зобов'язань, відшкодування збитків. Це дасть можливість встановити наделений баланс інтересів між кредиторами та юридичними особами, що реорганізуються.
   Проте на сьогоднішній день цивільне законодавство та правозастосовна практика в сфері захисту прав кредиторів при реорганізації юридичної особи потребують проведення більш детального аналізу фаховими юристами та комплексних монографічних досліджень вітчизняними вченими для розробки на основі таких досліджень рекомендацій по вдосконаленню та подальшому розвитку чинного законодавства в цій сфері.

Література

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВРУ — 2003. — № 18-22. — Ст. 144.
3. Цивільний кодекс УРСР 1963 p.
4. Закон України "Про акціонерні товариства"
5. Комментарий к Федеральному Закону "Об акционерных обществах" / Под ред. М. Ю. Тихомирова. — М., 2002. — 452 с.
6. Гражданской право. Часть 1 / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — М., 2000. — 176 с.
7. Жданов Д. В. Реорганизация акционерных обществ в Российской Федерации. — М., 2002. — 302 с.
8. Задихайло Д. В., Кібенко О. Р., Назарова Г. В. Корпоративне управління. — X., 2003. — 687 с.
9. Кібенко О. Р. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України. — X., 2005. — 432 с
10. Коровайко А. В. Реорганизация хозяйственных обществ. — М., 2001. — 112 с.
11. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. — М., 1972. — 74 с.
12. Агапова О. И. Защита прав кредиторов при реорганизации юридических лиц // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. — Москва, 2007. — 26 с.
13. Дивер Е. П. Проблемные вопросы защиты прав кредиторов при реорганизации коммерческих организаций // Юридический мир. — 2002. — № 6. — С. 57—66.
14. Єфименко А. П. Юридичні особи за проектом Цивільного кодексу України // Юридичний журнал. — 2002. — № 6. — С. 53-59.
15. Єфименко А. П. Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичних осіб за проектом Цивільного кодексу України // Право України. — 2002. — № 10. — Є. 77—82.
16. Телюкина М. В. Реорганизация как способ прекращения деятельности юридических лиц // Законодательство. — 2000. — № 1. — С. 40-49.
17. Тарасенко Ю. А. Кредиторы: защита их имущественных прав

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com